.

Конституційний суд України: політико-правова природа, склад, компетенція (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1122 9001
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Конституційний суд України: політико-правова природа, склад, компетенція

План

ВСТУП

1. ОСНОВИ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ТА ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

1.1. Основи судової влади і судової системи та її принципи

1.2. Організація здійснення правосуддя в Україні

2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ – ГОЛОВНИЙ ОРГАН ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

2.1. Конституційний Суд України – як особливий судовий орган
конституційного контролю

2.2. Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України

2.3. Процедура конституційного провадження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Роль і місце суду в системі органів державної влади визначається
основним завданням — охорона і захист від імені держави прав і свобод
від свавілля як з боку держави, її органів та посадових осіб, так і
громадян.

Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших
органів держави, місце. Конституційний Суд України є особливим судовим
органом конституційного контролю. Така природа Конституційного Суду
пояснюється тим, що останніми роками у світі дедалі більше
обґрунтовується думка про те, що поряд із законодавчою, виконавчою і
судовою владою має існувати четверта влада — контрольна.

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом
XII Конституції та Законом України “Про Конституційний Суд України” від
16 жовтня 1996 р.

Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної
юрисдикції. Призначення цього органу: вирішувати питання про
відповідність законів та інших правових актів Конституції України;
давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та
порядок його формування.

Відповідно до засад організації судової влади в Україні судова влада
реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод
людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
інтересів суспільства і держави.

В даній роботі плануємо розглянути такі питання як: основи судової влади
і судової системи в Україні, її принципи, окремим розділом є розгляд
питання організації здійснення правосуддя в Україні, діяльність
Конституційного суду України. На нашу думку, розгляд цих питань дає
змогу розкрити тему даної роботи.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела: Конституція України, підручники з конституційного
права та інші посібники. Методи, які були використані для розкриття
теми: літературний метод, метод аналізу та синтезу, порівняльний метод
та узагальнення.

1. ОСНОВИ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ТА ПРАВОСУДДЯ

В УКРАЇНІ

1.1. Основи судової влади і судової системи та її принципи

Відповідно до статей 8 і 55 Конституції України права і свободи людини і
громадянина гарантуються і захищаються судом.

Роль і місце суду в системі органів державної влади визначається
основним завданням — охорона і захист від імені держави прав і свобод
від свавілля як з боку держави, її органів та посадових осіб, так і
громадян.

Критерієм такої охорони і захисту є Конституція та Закон, від імені яких
і на підставі яких суд ухвалює рішення про порушення або юридичну
обгрунтованість (конституційність, законність) актів, дій, відсутності
або наявності порушення прав і свобод людини і громадянина.

Суд, діючи в межах визначеної законом правової процедури, за ініціативою
заявника розглядає і вирішує кримінальні, цивільні, адміністративні та
інші справи, питання щодо конституційності і законності актів і дій
державних органів.

Судовій владі, на відміну від інших гілок державної влади, притаманні
специфічні риси: вона має конкретний характер; не належить будь-якій
судовій установі (оскільки термін “суди” є узагальненням), а
здійснюється судами — носіями судової влади.

Судові системи, як правило, являють собою структури, які мають певну
кількість рівнів автономії, розгалужену систему взаємозв’язків.

У країнах світу розрізняють судові системи з внутрішньою і зовнішньою
спеціалізацією.

До першого виду належать судові органи, які розглядають справи, що
стосуються всіх галузей права, тобто всередині кожної судової установи,
як правило, виділяють самостійні органи (колегії, камери тощо) або
одноособові суди, які спеціалізуються на розгляді справ одного профілю:
кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових тощо. Можуть бути
предметом розгляду і справи щодо конституційності певного акта або дії
(Китай, В’єтнам, Угорщина).

У системах із зовнішньою спеціалізацією формуються кілька самостійних
підсистем загальної (привільні і кримінальні справи) адміністративної,
військової» морської, соціальної, трудової, податкової, фінансової
(Велика Британія, Німеччина, Франція), арбітражної або господарської
(Росія, Молдова, Америка, Україна) юстиції.

Поряд із судами з внутрішньою і зовнішньою організацією, існують і
адміністративні суди. Класичним прикладом системи таких судів вважається
французька. До юрисдикції цих судів включається вирішенню питань щодо
відповідності закону актів і дій органів і посадових осіб —
представників виконавчої влади.

Адміністративному судовому процесові притаманна низка особливостей
порівняно з ординарним: підвищена реальність проведення закритих
слухань, процес має в основному слідчий, не змагальний характер тощо.
Прогне на адміністративні суди поширюються вимоги так званого природного
правосудця — фундаментальні основи матеріального права і процесу, адже
“ніхто не повинен бути суддею у власній справі”, “ніхто не може бути
засуджений, доки його не вислухав суд”, “рішення має бути оскаржено до
вищестоящого суду загальної компетенції” тощо.

Більшість дослідників включає адміністративну юстицію до складу судової
влади.

В Україні давно стояло питання щодо створення адміністративних судів.
Саме вони особливо необхідні для розв’язання суперечливих питань у
взаємовідносинах місцевих Державних адміністрацій як органів державної
виконавчої влади і органами місцевого самоврядування. Такі суди
відповідно до Закону України “Про судоустрій України” створено.

Кожна з вищеназваних підсистем у свою чергу характеризується досить
складною організаційною структурою. Так, у Німеччині існують п’ять
практично автономних судових підсистем: суди загальної юрисдикції,
включаючи федеральну судову палату Верховного Суду; вищі суди земель;
адміністративні суди та вищі загальні адміністративні суди; фінансові
суди (федеральні та загальні); трудові суди (федеральні та загальні);
соціальні суди (федеральні та земельні). Координаційну функцію виконує
об’єднаний сенат вищих судів.

У ряді країн (Вірменія, Україна) передбачено утворення судів першої,
апеляційної, касаційної інстанцій, господарських тощо.

Особливе, але не безспірне місце серед спеціалізованих судів посідають
конституційні суди. Одні країни відповідно до законодавства, включають
ці органи до складу судової влади (Росія, Грузія та ін.), хоч і
наділяють їх певною самостійністю, інші виділяють їх у самостійну галузь
(Італія, Іспанія, Молдова та ін.). Особливе становище займають
конституційні ради у Франції, Казахстані.

Незалежно від виду спеціалізації судові системи, як правило, мають
жорстку ієрархічну (“вертикальну”) організаційну структуру, яка
обумовлена, по-перше, вимогами судового процесу (можливість оскарження
рішень нижчих судів), а, по-друге, — формою державного устрою держави.
Кількість судових ланок або інстанцій звичайно визначається від двох до
чотирьох.

Дволанкові судові системи характерні для держав з простим
адміністративно-територіальним поділом (Литва, Латвія, Естонія,
Молдова). Суд першої інстанції розглядає основну масу справ, а Верховний
суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає касаційні або
апеляційні скарги і протести, а також виступає першою інстанцією щодо
обмеженого кола найважливіших справ.

У більшості країн історично склалися такі дві основні форми судового
процесу другої інстанції — апеляційна і касаційна (США, Франція, Індія).

Значно частіше трапляються три- і чотириланкові судові системи
(районний, міський, окружний суди) як суди першої інстанції. Обласні
суди розглядають основну масу справ і водночас виступають як суди другої
інстанції (апеляційної і касаційної). Триланкова система існує у
Болгарії, Угорщині, Казахстані, Вірменії та Польщі.

Нарешті, чотириланкова система існує у Франції, Італії, Латвії та інших
країнах.

Свої особливості має устрій судових систем у федеративних державах, який
відрізняється своєю складністю. Найбільш поширені дві моделі —
централізована, або німецька, і децентралізована, або дуалістична,
американська.

Межі судових округів і кордони адміністративно-територіальних одиниць у
більшості країн не збігаються (США, Вулика Британія, Італія), що дає
змогу реалізувати принцип незалежності судової влади, оскільки звільняє
суддів від впливу як центральних, так і місцевих органів виконавчої
влади.

Організація і діяльність суддів, як правило, є предметом не лише
власного законодавчого регулювання, а й перш за все конституційного. Це
пояснюється тим, що особлива увага приділяється питанням організації і
діяльності судової влади саме в конституціях тих країн, які визнали
теорію розподілу державної влади основним принципом побудови
демократичної, правової держави. В цьому разі суд виступає як основний
гарант додержання прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності,
з одного боку, а з другого, — як самостійна гілка державної влади, що
відіграє важливу роль у системі стримувань і противаг трьох гілок
державної влади.

Так, Конституція України проголошує як основне і соціальне завдання та
функцію суду — захист невід’ємних прав людини і громадянина (ч. 3 ст. 8,
частини 1, 4 ст. 55 та ч. 1 ст. 124).

На відміну від законодавчої і виконавчої гілок державної влади, статус і
зміст яких визначається досить змістовно у відповідних розділах
Конституції, статус судової влади, як правило, розкривається, в першу
чергу, шляхом формування принципів і підстав їх здійснення. Зміст цих
принципів перш за все стосується організації і діяльності судової влади
і є різний у відповідних країнах. Проте у більшості з них, вони, як
правило, включаються у текст конституції, незважаючи на те, що можуть
бути різними за змістом та обсягом. Незважаючи на це, можна виділити
найважливіші принципи, які дістали правове закріплення у більшості
конституцій сучасних демократичних країн світу.

До них, зокрема, належать такі: проголошення незалежності судової влади
(суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій їх
незалежності (ч. 1 ст. 126); здійснення правосуддя лише судами і суддями
(ч. 1 ст. 124); наявність конституційної заборони на створення
надзвичайних або особливих судів (ч. 5 ст. 125); публічність (гласність,
відкритість, доступність) судових слухань (п. 7 ч. 4 ст. 129);
мотивованість судових дій, виключні рішення; визначення змісту судової
дієздатності та правового статусу суду (залежно від форми держави) —
(ст. 124); закріплення судових гарантій прав і свобод особи (ч. 2 ст.
59, статті 61, 62 та 63); визначення статусу конкретних носіїв судової
влади — судців (статті 126-128 Конституції).

Основи судової влади, судової системи та їх принципи мають свої
особливості й деталізацію у Конституції та законах України.

1.2. Організація здійснення правосуддя в Україні

Згідно з конституційним принципом розподілу державної влади однією з її
гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні.

Правосуддя — вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і
вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права. Тому воно
здійснюється від імені держави спеціально уповноваженими органами —
судами, які на судових засіданнях розглядають у встановленому законом
порядку кримінальні, адміністративні, цивільні, судові та інші категорії
справ.

Це положення дістало конституційне правове закріплення у розділі VIII
Основного Закону “Правосуддя”.

Більш детально засади організації судової влади та засади здійснення
правосуддя в Україні визначені в Законі України “Про судоустрій України”
від 2 лютого 2002 р.

Відповідно до засад організації судової влади в Україні судова влада
реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним
Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод
людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
інтересів суспільства і держави.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та
Конституційний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний
Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Судова система забезпечує доступність правосудця для кожної особи в
порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції України створення надзвичайних та
особливих судів не допускається.

Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України
встановлюється Конституцією та Законом України “Про Конституційний Суд
України”.

Закон також визначає засади здійснення правосуддя в Україні.

Відповідно до ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону України “Про
судоустрій України” правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів та привласнення цих функцій іншими органами чи
посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе
виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних
засідателів. Участь у здійсненні правосуддя є їх громадський обов’язок.

Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і
законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним
відповідно до закону.

Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ,
законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та
касаційної інстанцій.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до
підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про
відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Водночас ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї
справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого
рівня.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються
в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними
особами України.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,
кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового стану, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його
справи в суді. Для її надання у судах в Україні діє адвокатура. У
випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші
особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом.
У передбачених законом випадках, правова допомога надається безоплатно.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або
письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених
процесуальним законом, а розгляд справи у судовому засіданні
допускається за рішенням суду у випадках, передбачених цим законом.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними
засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

Інші мови у судочинстві застосовуються у випадках і порядку, визначених
законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною
мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у
судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це
право забезпечується державою.

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється
іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання
усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями,
громадянами та юридичними особами на всій території України.
Обов’язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших
судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається
процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території
України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких казана Верховною Радою України.

Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом
відповідальність.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку,
передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та
касаційне оскарження судового рішення.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове,
колегією суддів або суддею і народними засідателями, у випадках,
передбачених процесуальним законом, — також судом присяжних.

Суддя, який розглядає справу одноособове, діє як суд.

Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших
випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі
не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи в порядку
повторної касації розглядаються складом суддів відповідної судової
палати (Військової судової колегії) Верховного Суду України згідно з
вимогами процесуального закону.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя
незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише
закону.

Гарантії самостійності і незалежності суддів визначаються ст. 125
Конституції України та іншими законами.

Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також
юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на
неї.

Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які
відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу
розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не
передбачено процесуальним законом.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який
спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і
поширення інформації усно, письмово чи в інший спосіб з метою завдати
шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і
тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Суддям забезпечується свобода неупередженого розв’язання судових справ
відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах
закону.

Гарантії самостійності і незалежності судів та суддів забезпечуються:
особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності
та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,
таємницею постановлення судового рішення; забороною втручатися у
здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді,
встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного
забезпечення діяльності судів, встановленими законом; належним
матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів
суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення
особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами
правового змісту.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій
самостійності суддів, незалежності та правової захищеності суддів.

Недоторканність суддів гарантується Конституцією, Законом України “Про
статус суддів” та іншими законами.

На народних засідателів і присяжних на час виконання ними у суді
обов’язків, пов’язаних зі здійсненням правосуддя, поширюються гарантії
недоторканності суддів.

Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади
безстрокове, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше (ст.
126 Конституції). Судці, обрані безстроково, перебувають на посаді судді
до досягнення ними шістдесяти п’яти років. До закінчення цього строку
вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у пунктах
3-9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, тобто судді звільняються з посади
органом, що його обрав або призначив; у разі неможливості виконувати
свої повноваження; порушення суддею присяги; набрання законної сили
обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання
його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви
про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Закон України “Про судоустрій України” окремо визначає статус судів
загальної юрисдикції. Зокрема, визначаються види цих судів. Відповідно
до ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в
Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

місцеві суди;

апеляційні суди, Апеляційний суд України;

Касаційний суд України;

вищі спеціалізовані суди;

Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є
Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є
відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними
засадами організації та діяльності судів; обов’язковістю для всіх судів
правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом
України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;
обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним
порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням
судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань
внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Конституції України в системі судів загальної
юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових
юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють
правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях,
утворених відповідно до закону.

Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди,
визначені як спеціалізовані.

Функціонування та належні умови діяльності суддів згідно зі ст. 130
Конституції України забезпечує держава. Зокрема, у Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання суддів.

2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ – ГОЛОВНИЙ ОРГАН ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

2.1. Конституційний Суд України – як особливий судовий орган

конституційного контролю

Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших
органів держави, місце. Це обґрунтовується наступним:

– незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі
VIII Основного Закону України, він не є складовою, а ні загальних, а ні
спеціалізованих апеляційних судів;

– саме тому його правовий статус визначено в окремому розділі XII
“Конституційний Суд України”;

– цей розділ міститься не відразу за розділом VIII “Правосуддя”, а перед
розділом ХІІІ “Внесення змін до Конституції України”, що є досить
логічним;

– система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів
відрізняється від Конституційного Суду України тим, що: останній не має
власної системи; порядок призначення суддів загальної і спеціальної
юрисдикції докорінним чином відрізняється від порядку формування
Конституційного Суду; вимоги, які пред’являються до суддів
Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо судців загальної і
спеціальної юрисдикції; основні принципи судочинства останніх докорінно
відрізняються від засад Конституційного Суду; на діяльність
Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів
України; Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому,
процедуру розгляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише
Конституційному Суду України акти, які він приймає; до суддів цього Суду
пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та
місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному
та касаційному оскарженню; на відміну від строків повноважень суддів
загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду
призначаються на суворо визначений строк; судді Конституційного Суду не
входять до складу Вищої ради юстиції.

Все це дає можливість зробити висновок про те, що Конституційний Суд
України є особливим судовим органом конституційного контролю.

Така природа Конституційного Суду пояснюється тим, що останніми роками у
світі дедалі більше обґрунтовується думка про те, що поряд із
законодавчою, виконавчою і судовою владою має існувати четверта влада —
контрольна.

Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці конституційного права
— влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державної
влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості держав
контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду
(конституційні суди, рахункові палати, державні контролери,
суперінтенданти, омбудсмени). На відміну від відомчого,
адміністративного контролю, інститути контрольної влади посідають
самостійне місце, вони організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Специфіка діяльності органів контрольної влади полягає в тому, що вони
не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча
влада, не займаються державним управлінням, яке притаманне відповідній
владі, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових та
інших справ, що становить сферу діяльності судової влади. Органи
контролю, і зокрема Конституційний Суд України, займаються лише
розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права
втручатися в оперативну діяльність установ і підприємств. Звичайно, вони
доповідають про результати перевірок іншим органам держави, які і
застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи контролю, у
тому числі і Конституційний Суд України, як правило, ніяких покарань
призначати не можуть.

2.2. Конституційно-правовий статус

Конституційного Суду України

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом
XII Конституції та Законом України “Про Конституційний Суд України” від
16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 Конституції України визначає сутність Конституційного Суду
України та його призначення.

Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної
юрисдикції.

Призначення цього органу:

– вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції України;

– давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та
порядок його формування.

Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів
Конституційного Суду. Президент України (ч. 22 ст. 106), Верховна Рада
України (ч. 26 ст. 86) та з’їзд суддів України призначають по шість
суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148).

У Конституції України визначаються вимоги до судців Конституційного Суду
України.

Відповідно до ч. З ст. 148 Конституції України суддею Конституційного
Суду України може бути громадянин України, який на день призначення
досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не
менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти
років та володіє державною мовою.

При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев’ять років без
права бути призначеним на повторний строк.

Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні
обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного
голосування лише на один трирічний строк.

Вище зазначалося, що основні положення норм розділу VIII Конституції
України “Правосуддя” на суддів Конституційного Суду не поширюються.
Проте є й вийнятки. Так, згідно зі ст. 149 Конституції України на суддів
Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та
недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126,
та вимоги щодо несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції.

Суддя Конституційного Суду вважається таким, що вступив на посаду, з
часу складання ним присяги, а повноваження закінчуються в останній день
місяця, в якому строк його перебування на посаді судді закінчується або
в якому йому виповнюється шістдесят п’ять років.

Конституційному Суду України надано досить широкі повноваження, які
стосуються захисту загальних засад конституційного ладу, основних прав і
свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії норм
Конституції України на всій території країни.

Згідно зі ст. 150 до повноважень Конституційного Суду України належить
дві основні групи питань:

1) вирішення про відповідність Конституції України (конституційність):

• законів та інших правових актів Верховної Ради України;

• актів Президента України;

• актів Кабінету Міністрів України;

• правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Суб’єктами конституційного звернення до Конституційного Суду України
згідно зі ст. 150 Конституції України є: Президент України, не менш як
45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим.

При вирішенні питань своєї компетенції Конституційний Суд України,
зокрема за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України,
дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних
договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов’язковість.

У свою чергу за зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд
України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розгляду і
розслідування справи про усунення Президента України в порядку
імпічменту (ст. 151 Конституції).

Щодо вирішення питань про відповідність Конституції України
вищеперелічених актів. Згідно зі ст. 152 Конституції України закони та
інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються
неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не
відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена
Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними
чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані
недійсними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом
України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам
актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовуються державою у
встановленому законом порядку.

З питань своєї компетенції Конституційний Суд України ухвалює рішення,
які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не
можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції).

Конкретні питання правового статусу, завдань, організації та діяльності
Конституційного Суду України визначає Закон України “Про Конституційний
Суд України” від 16 жовтня 1996 р.

Згідно з цим Законом завданням Конституційного Суду є гарантування
верховенства Конституції України як Основного Закону на всій території
України. Закон визначає основні принципи діяльності цього органу, до
яких належать принципи верховенства права, незалежності, колегіальності,
рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ
та обґрунтованості прийнятих рішень.

Визначається також порядок призначення суддів. Зокрема, Президент
України у процесі визначення кандидатур на посади суддів Конституційного
Суду проводить консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром
юстиції.

Призначеною на цю посаду вважається особа, стосовно якої видано указ за
підписами Прем’єр-міністра та Міністра юстиції.

У разі припинення повноваження одного з шести суддів Конституційного
Суду, які призначаються Президентом, останній у місячний строк призначає
іншу особу на цю посаду.

Що стосується Верховної Ради України, то вона призначає шість суддів
Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України
вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як
одна четверта народних депутатів від конституційного складу Верховної
Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під
пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи
депутатів не відкликаються. Відповідний комітет Верховної Ради України
подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду
судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються
кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше
половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради
України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і
після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення
кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який
призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України у місячний
строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Голова Верховної Ради України підписує
постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного
Суду України.

У свою чергу шість суддів Конституційного Суду призначає з’їзд суддів
України. За пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням
більшістю голосів присутніх делегатів з’їзд визначає кандидатури на
посади суддів Конституційного Суду України для включення до бюлетенів
для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається
кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість
голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту
для призначення на посаду суддів Конституційного Суду України,
призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у Законі,
набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду з’їзд суддів
України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду підписуються
рішення з’їзду про призначення суддів Конституційного Суду України.

Закон також визначає повноваження Конституційного Суду України, на
підставі яких приймаються рішення та даються висновки у справах.

До цих повноважень належать права та обов’язки щодо: конституційності
законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента
України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинних
міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що
вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх
обов’язковість; додержання конституційної процедури розслідування і
розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;
офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо
законності актів органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші
питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо
неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією
України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на посаду;
статус судді.

Окремо визначаються повноваження Голови Конституційного Суду України,
двох його заступників, які обираються на три роки.

Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також
дострокового звільнення з посади Голови та заступника Конституційного
Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду
України припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення
суддею шістдесятип’ятирічного віку; неможливості виконувати свої
повноваження за станом здоров’я; порушення суддею вимог, передбачених
законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним
вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно
відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку
або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Голова Конституційного Суду України, заступник Голови Конституційного
Суду України звільняються з посади за їх заявами Конституційним Судом
України.

Рішення про дострокове звільнення вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувало більше половини конституційного складу суддів
Конституційного Суду України.

Закон визначає також порядок організації та діяльності Конституційного
Суду України.

Питання провадження у справах та діяльності Конституційного Суду
України, його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього
розпорядку Конституційного Суду України визначаються Конституцією
України, Законом та актами Конституційного Суду України, що встановлюють
порядок організації внутрішньої роботи Конституційного Суду України.

Фінансування Конституційного Суду України передбачається в Державному
бюджеті України окремим рядком. Пропозиції щодо обсягу фінансування
Конституційного Суду України і проект відповідного кошторису подаються
Головою Конституційного Суду України до Кабінету Міністрів України та
Верховної Ради України при складанні проекту Державного бюджету України
на кожний наступний рік.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше
забезпечення Конституційного Суду України здійснює Секретаріат
Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату
Конституційного Суду України.

Положення про Секретаріат Конституційного Суду України, його структура і
штати затверджуються Конституційним Судом України.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України призначається
Конституційним Судом України за поданням Голови Конституційного Суду
України з числа громадян, які мають право на зайняття посади
професійного судді.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України не може належати до
політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій
політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та
творчої.

Керівник та інші посадові особи Секретаріату Конституційного Суду
України є державними службовцями.

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів
Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду
України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації
його внутрішньої діяльності. Положення про ці органи затверджуються
Конституційним Судом на пленарному засіданні.

Конституційний Суд України може утворювати також на своїх пленарних
засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань,
пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у
відповідних галузях права.

Крім того, суддя Конституційного Суду України може мати наукового
консультанта та помічника, які виконують доручення судді Конституційного
Суду України зі справ конституційного провадження. Вони є державними
службовцями.

2.3. Процедура конституційного провадження

Закон визначає процедуру конституційного провадження.

Перш за все визначаються форми звернення до Конституційного Суду, до
яких належать: конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду
України про визнання правового акта (його окремих положень)
неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору
або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів
України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради
України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста
в порядку імпічменту.

У конституційному поданні зазначаються: повне найменування органу,
посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом,
наданим Конституцією України та цим Законом; відомості про представника
за законом або уповноваженого за дорученням; повне найменування, номер,
дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового
акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який
потребує офіційного тлумачення; правове обґрунтування тверджень щодо
неконституційності правового акта (його окремих положень) або
необхідності в офіційному тлумаченні; дані щодо {інших документів і
матеріалів, на які посилаються суб’єкти конституційного подання (копії
цих документів і матеріалів додаються); перелік матеріалів та
документів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у
трьох примірниках.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень
Конституційним Судом України є особи, перелічені у ч. З ст. 150
Конституції України.

У свою чергу суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі
висновків Конституційного Суду є Президент України, Кабінет Міністрів
України та Верховна Рада України.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду
про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з
метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод
людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові
громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою
особа проживає, або повна назва та місцеперебування юридичної особи;
відомості про представника особи за законом або уповноваженого за
дорученням; статті (окремі положення) Конституції або закону України,
тлумачення яких має дати Конституційний Суд України; обґрунтування
необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції або законів
України; дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються
суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів
додаються); перелік документів та матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи та матеріали до нього подаються у
трьох .примірниках.

Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків
Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без
громадянства та юридичні особи.

У свою чергу визначаються підстави для відмови у відкритті
конституційного провадження. До їх числа належать: відсутність
встановленого Конституцією і Законом права на конституційне подання,
звернення; невідповідність подання і звернення вимогам, передбачених
Конституцією і Законом; непідвідомчість Конституційному Суду питань,
порушених у конституційному поданні, зверненні.

Закон визначає порядок провадження у справах у Конституційному Суді
України: порядок відкриття провадження у справі; утворення у складі
Конституційного Суду колегії суддів та їх повноваження; порядок
проведення засідань Конституційного Суду, а також пленарних засідань.

Засідання суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 11
суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше
половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні не
менш як 12 суддів, а рішення приймається якщо за нього проголосувало не
менш як 10 суддів.

Учасниками конституційного провадження є суб’єкти права на конституційне
подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені
Конституційним Судом України до участі у розгляді справи органи та
посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на
пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України може
бути підставою для відкладення розгляду справи.

У разі повторної неявки з поважної причини учасника конституційного
провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду
України Конституційний Суд України може прийняти рішення про розгляд
справи на відповідному засіданні за його відсутності.

У разі неявки без поважних причин учасника конституційного провадження
Конституційний Суд України приймає рішення за його відсутності.

Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен
перевищувати трьох місяців.

У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане
Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду такого подання
не повинен перевищувати одного місяця.

Строк провадження у справах за конституційними зверненнями не повинен
перевищувати шести місяців.

Згадані строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня
прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження
у справі.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо
конституційних законів та інших актів парламенту, актів Президента,
актів уряду, правових актів Автономної Республіки Крим приймає рішення.

Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт
повністю або в окремій його частині.

У разі якщо у процесі розгляду справи за конституційним зверненням
виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх
окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі і
які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі,
Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі
положення) неконституційними.

Разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України їх офіційно
оприлюднюють наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою
суддів Конституційного Суду України публікуються у “Віснику
Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний Суд України відкриває нове провадження у справі при
виявленні нових обставин у справі, що не були предметом його розгляду,
але існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в
справі.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є
обов’язковими до виконання.

Копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються
наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб’єкту права
на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого
розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу
влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в
Конституційному Суді України.

У разі потреби Конституційний Суд України може визначити у своєму
рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на
відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання
рішення, додержання висновку.

Конституційний Суд України має право зажадати від органів письмового
підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного
Суду України.

Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду
України тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Конституційний Суд України дає також висновки у справах з питань:
офіційного тлумачення Конституції України та законів України; про
відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України
або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України
для надання згоди на їх обов’язковість; щодо додержання конституційної
процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента
України з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України
поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду
України.

Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення чи
висновку голосуються у порядку надходження.

Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від
голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово,
підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували
за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються.
Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку
Конституційного Суду України є обов’язковим.

Окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення
чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею
Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи
висновку Конституційного Суду України.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше
семи днів після прийняття рішення, дачі висновку. Вони рівною мірою є
обов’язковими до виконання. Порядок їх виконання визначає Закон.

Окремо Закон визначає особливості конституційного провадження у справах
щодо: неконституційності законів та інших актів парламенту, актів
Президента, актів уряду, правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим; конституційно-правових актів, що викликають спір
стосовно повноважень конституційних органів державної влади України;
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування; конституційності актів про призначення виборів,
всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній
Республіці Крим; відповідності положень чинних правових актів
парламенту, Президента, Уряду України, правових актів Автономної
Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав і свобод
людини і громадянина; питань конституційності, що виникають у процесі
загального судочинства; конституційності правових актів, якими
суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав і свобод
людини і громадянина; конституційності чинних міжнародних договорів
України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради
для надання згоди на їх обов’язковість; відкриття конституційного
провадження у справах щодо додержання конституційної процедури
розслідування справи про усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України.

На підставі Закону України “Про Конституційний Суд України” 5 березня
1997 р. був прийнятий Регламент Конституційного Суду України, в якому
визначено процедуру виборів Голови, заступників Голови Конституційного
Суду, призначення секретарів колегії суддів, керівника Секретаріату та
їх повноваження.

У Регламенті детально визначено процедуру проведення пленарних засідань
та засідань Суду; порядок прийняття конституційних подань,
конституційних звернень та відкриття конституційних проваджень; порядок
розгляду справ Конституційним Судом; питання організації діяльності Суду
з інших питань.

Заслуговує на увагу вичерпний перелік актів, що приймаються під час
розгляду справ на пленарних засіданнях Конституційного Суду України —
рішення та висновки; акти, що виносяться; процесуальні ухвали,
протокольні ухвали Конституційного Суду України.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити такі висновки:

Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших
органів держави, місце. Це обґрунтовується наступним:

– незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі
VIII Основного Закону України, він не є складовою, а ні загальних, а ні
спеціалізованих апеляційних судів;

– саме тому його правовий статус визначено в окремому розділі XII
“Конституційний Суд України”;

– цей розділ міститься не відразу за розділом VIII “Правосуддя”, а перед
розділом ХІІІ “Внесення змін до Конституції України”, що є досить
логічним;

– система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів
відрізняється від Конституційного Суду України тим, що: останній не має
власної системи; порядок призначення суддів загальної і спеціальної
юрисдикції докорінним чином відрізняється від порядку формування
Конституційного Суду; вимоги, які пред’являються до суддів
Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо судців загальної і
спеціальної юрисдикції; основні принципи судочинства останніх докорінно
відрізняються від засад Конституційного Суду; на діяльність
Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів
України; Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому,
процедуру розгляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише
Конституційному Суду України акти, які він приймає; до суддів цього Суду
пред’являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та
місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають спеціальному
та касаційному оскарженню; на відміну від строків повноважень суддів
загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду
призначаються на суворо визначений строк; судді Конституційного Суду не
входять до складу Вищої ради юстиції.

Все це дає можливість зробити висновок про те, що Конституційний Суд
України є особливим судовим органом конституційного контролю.

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом
XII Конституції та Законом України “Про Конституційний Суд України” від
16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 Конституції України визначає сутність Конституційного Суду
України та його призначення.

Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної
юрисдикції.

Призначення цього органу:

– вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції України;

– давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та
порядок його формування.

Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів
Конституційного Суду. Президент України (ч. 22 ст. 106), Верховна Рада
України (ч. 26 ст. 86) та з’їзд суддів України призначають по шість
суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148).

У Конституції України визначаються вимоги до судців Конституційного Суду
України.

Конкретні питання правового статусу, завдань, організації та діяльності
Конституційного Суду України визначає Закон України “Про Конституційний
Суд України” від 16 жовтня 1996 р.

Згідно з цим Законом завданням Конституційного Суду є гарантування
верховенства Конституції України як Основного Закону на всій території
України. Закон визначає основні принципи діяльності цього органу, до
яких належать принципи верховенства права, незалежності, колегіальності,
рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ
та обґрунтованості прийнятих рішень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996.

Закон України “Про судоустрій в Україні”. – К., 2002.

Закон України “Про Конституційний Суд України”.

Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // ВВР. –
1996. – №47. – Ст.256.

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 2000.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 2001.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2002.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
2001.

Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком,
2002.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 2001.

Конституція України. – К., 1996.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2002.

Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков,
С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 2001. – 206 с.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”,
2002. – 416 с.

Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та
ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – 656 с.

Конституція України. – К., 1996. – Статті 8 і 55.

Закон “Про судоустрій в Україні”. – К., 2002.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 2001.

Конституція України. – К., 1996.

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про Конституційний Суд України”.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2002.

Конституція України. – К., 1996.

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996

Конституція України. – К., 1996.

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996.

PAGE

PAGE 31

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020