Реферат на тему:
Деякі питання пред’явлення, розгляду, обліку та задоволення вимог
кредиторів в законодавстві, що регулює питання банкрутства в Україні
На сьогодні в діючому Законі України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 №
784-ХІУ (далі – Закон) окремі питання пред’явлення, розгляду, обліку та
задоволення вимог кредиторів викладені нечітко і суперечливо. Тож
роз’яснення з цих питань можна спробувати отримати, аналізуючи ряд
статей Закону, а також звертаючись для порівняння до рекомендаційного
законодавчого акту СНД “Про неспроможність (банкрутство)” (далі – Акт
СНД), який розроблено вченими країн СНД за участю провідних українських
та іноземних вчених і прийнято Міжпарламентською асамблеєю країн СНД
06.12.97. [4]
Про безспірні вимоги і строк, по закінченні якого у кредитора
з’являється право на подання заяви про порушення справи про банкрутство
Як говориться в частині 3 статті 6 Закону, справа про банкрутство
порушується судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно
складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які
не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого
для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно із статтею 1 Закону безспірними вимогами є вимоги кредитора,
визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими або
розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства
здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Виходячи із змісту цих статей, можна зробити висновок, що кредитор має
право подати заяву після закінчення трьох місячного строку з дня
невиконання визнаних боржником вимог чи з дня невиконання виконавчого
або розрахункового документа про списання коштів.
Водночас, згідно з визначеннями неплатоспроможності та боржника, що
містяться у статті 1 Закону, неплатоспроможний боржник – це суб’єкт
підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові
зобов’язання перед кредиторами та сплатити обов’язкові платежі протягом
трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Загальновідомо, що строк сплати грошових зобов’язань встановлюється
договором, а для обов’язкових платежів – Законом.
Як сказано в частині 1 статті 9 Закону, підставою для повернення заяви
кредитора є порушення строку, зазначеного в абзаці 3 статті 1 Закону,
тобто відрахованого з дня настання строку оплати зобов’язань, а не з дня
невиконання виконавчого або розрахункового документа щодо списання
коштів.
Таким чином, із змісту визначень неплатоспроможності та боржника, а
також частини 1 статті 9 випливає, що кредитор може подати заяву щодо
порушення справи про банкрутство після закінчення трьох місяців з дня
невиконання зобов’язань, встановлених договором або Законом. Саме цю
дату кредитор повинен згідно із частинами 1, 7 статті 7 Закону вказати у
своїй заяві. До заяви щодо порушення справи про банкрутство мають бути
додані докази пред’явлення до виконання визнаних судом або боржником
вимог кредитора, що витікає з частини 8 статті 7 Закону.
Для порівняння відзначимо, що у статті 2 Акта СНД кредитори одержують
право подати заяву про визнання боржника банкрутом, якщо протягом трьох
місяців не буде виконане зобов’язання , встановлене договором чи
Законом.
На сьогоднішній день ні український Закон, ані Акт СНД не містять норми,
щодо необхідності якої неодноразово писали вчені: справа про банкрутство
повинна порушуватися лише у випадку неможливості виконання вимог кількох
кредиторів, пред’явлених до одного боржника [1], [ 2]. Ця норма повинна
бути включена до Закону одночасно з відповідною зміною Закону України
“Про виконавче провадження”.
Про грошові вимоги та грошові зобов’язання
Частиною 1 статті 7 Закону передбачено, що в заяві про порушення справи
про банкрутство повинні міститися відомості щодо боргових вимог і
неустойки. В частині 7 статті 7 Закону – щодо вимог кредитора, які були
визначені з зазначенням розміру неустойки.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство всі
кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають
право у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення
справи про банкрутство подати заяву з грошовими вимогами до боржника
(частина 15 статті 11, частина 1 статті 14 Закону). Ініціюючі кредитори
(кредитори, за заявою яких порушено провадження у справі про
банкрутство) мають право заявити додаткові майнові вимоги до боржника
(частина 8 статті 11 Закону).
Законом також передбачено, що розпорядник майна разом із боржником
розглядає грошові вимоги до боржника, що надійшли у зв’язку з порушенням
справи про банкрутство (частина 9 статті 13).
Вислів “грошові вимоги” ніде у тексті Закону не визначений. Водночас у
Законі є визначення грошових зобов’язань, до яких належать
цивільно-правові зобов’язання щодо сплати грошових сум без зарахування
неустойки та деяких інших зобов’язань.
З цього приводу існує думка, що після порушення справи про банкрутство
кредитори мають право подати заяву лише з вимогами, що базуються на
грошових зобов’язаннях без врахування неустойки та деяких інших
зобов’язань.
У той же час не викликає заперечення подання та розгляд після
опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство грошових
вимог з боку податкових органів, вимог кредиторів щодо виплати
заробітної плати та інших вимог, які виключені Законом із складу
грошових зобов’язань.
Така практика є невипадковою, адже із статті 31Закону видно, що у
процедурі банкрутства задовольняються не тільки вимоги, які базуються на
грошових зобов’язаннях, але й деякі інші. Перелік вимог, які підлягають
задоволенню, в статті 31 не є вичерпним: в цій же статті сказано, що у
шосту – останню – чергу задовольняються інші вимоги. Із змісту Закону
також ясно випливає, що вимоги кредиторів задовольняються відповідно до
реєстру кредиторів (частина 9 статті 13, частина 14 статті 21, частина 1
статті 25 Закону). Відповідно, перше ніж вимоги будуть враховані в
реєстрі, вони мають бути заявлені та розглянуті.
Отже, і по зобов’язаннях, які виключені Законом зі складу грошових
зобов’язань, кредитори можуть подати заяву з вимогами і після
опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Ці вимоги
підлягають розгляду та обліку в реєстрі вимог кредиторів з метою
подальшого задоволення відповідно до черги. Якщо конкретна вимога
кредиторів у статті 31 не названа у відповідній черзі кредиторів, це не
виключає її задоволення у складі останньої черги.
Про пред’явлення та задоволення вимог щодо неустойки і збитків у
процедурі банкрутства
Погоджуючись із тим, що після публікації про порушення справи про
банкрутство заяви з вимогами до боржника можуть подавати і кредитори,
чиї грошові вимоги не базуються на грошових зобов’язаннях, деяка частина
юристів, проте, вважає, що вимоги відносно неустойки та збитків не
підлягають сплаті в процедурі банкрутства [3].
Такий висновок обгрунтовується ними на підставі частини 5 статті 12
Закону, в якій говориться, що вимоги відносно сплати неустойки та
збитків кредитор може заявити для сплати після закінчення дії мораторію
у зв’язку із закінченням або достроковим припиненням процедури санації,
ліквідації чи затвердження арбітражним судом мирової угоди, якщо інше не
передбачено Законом.
У той же час у Законі прямо передбачені й інші випадки, коли кредитор
може заявити про вимоги щодо неустойки до закінчення дії мораторію. Так
у заяві про порушення справи про банкрутство прямо передбачено, що
кредитор заявляє про вимоги відносно неустойки (частини 1, 7 статті 7
Закону). Оскільки, як зазначалося вище, до грошових вимог належать не
тільки вимоги, що грунтуються на грошових зобов’язаннях, то кредитори
можуть заявити про ці вимоги й після опублікування оголошення про
порушення справи про банкрутство. В статті 23 Закону визначено, що
нарахування неустойки припиняється тільки з відкриттям ліквідаційної
процедури , тому ці вимоги можуть бути заявлені й у ході ліквідаційній
процедурі після опублікування оголошення про визнання боржника
банкрутом.
Вимоги з неустойки та збиткам, що надійшли й були визнані арбітражним
керуючим, мають бути включені в реєстр кредиторів (частина 2 статті 15
Закону). Включення вимог до реєстру вимог кредиторів означає, що вони
підлягають задоволенню, тому що вимоги зараховуються до реєстру тільки
з метою їх подальшого задоволення в процедурі банкрутства (частина 4
статті 14, частина 14 статті 21, частина 1 статті 25 Закону). Жодних
винятків із цього правила Закон не передбачає.
Після включення вимог до реєстру якоїсь додаткової заяви щодо сплати цих
вимог від кредиторів, занесених до реєстру, не вимагається.
Отже, в частині 5 статті 12 Закону йдеться лише про заяви кредиторів,
чиї вимоги щодо сплати неустойки та збитків не були пред’явлені й
включені до реєстру вимог кредиторів раніше – до оговореного в цій
частині Закону випадку (закінчення дії мораторію внаслідок закінчення чи
дострокового припинення процедури санації, ліквідації або затвердження
судом мирової угоди).
Оскільки перелік вимог, які задовольняються в ході процедури
банкрутства, не є вичерпним, тож вимоги щодо неустойки та збитків у
процедурі банкрутства можуть задовольнятися в останню шосту чергу. Саме
з цією метою вимоги щодо неустойки та збитків враховуються, як сказано в
частині 2 статті 15 Закону, окремо. Позитивний аспект задоволення вимог
кредиторів в останню чергу відзначався й у наукових публікаціях [5].
Пряме передбачення задоволення вимог щодо відшкодування збитків у
процедурі банкрутства міститься у частині 10 статті 17 Закону.
В останню чергу передбачено задоволення вимог щодо сплати неустойки та
збитків також й у статті 104 Акту СНД .
Про день закінчення мораторію
Зі змістом частини 5 статті 12 Закону пов’язане й інше питання, що
виникає при застосуванні Закону: про день закінчення мораторію. З
частини 5 статті 12 можна зробити висновок, що мораторій припиняє свою
дію разом із закінченням або достроковим припиненням процедури санації,
ліквідаційної процедури або затвердженням арбітражним судом мирової
угоди.
Проте з визначення мораторію та змісту статті 12 Закону випливає, що в
частині 5 статті 12 передбачено один з можливих випадків припинення
мораторію, що витікає із подальшого аналізу.
Визначення мораторію подано у Законі через його правові наслідки
(статті 1 та 12 Закону). Зокрема, під час дії мораторію зупиняється
виконання боржником грошових зобов’язань, за винятком деяких,
перелічених у Законі. Отже, мораторій припиняється з дня, коли боржник
за Законом приступає до виконання своїх зобов’язань, тобто з дня
початку в процедурі банкрутства розрахунків із кредиторами.
До розрахунків із кредиторами у процедурі санації керуючий санацією
приступає з дня, зумовленого планом санації, в процедурі ліквідації –
з дня, оголошеного ліквідатором. На стадії мирової угоди – з дня,
оголошеного арбітражним керуючим для розрахунків із кредиторами першої
черги.
Таким чином, названий у частині 5 статті 12 Закону випадок припинення
мораторію внаслідок закінчення або дострокового припинення процедури
санації, ліквідації чи затвердження судом мирової угоди можливий лише до
початку розрахунків боржника із кредиторами. Якщо в процедурі санації,
ліквідації чи в мировій угоді визначено строк початку розрахунків із
кредиторами, то саме з цього строку й припиняється дія мораторію.
Про наслідки закінчення місячного строку та
про право голосу кредитора на загальних зборах кредиторів
Закон прямо не передбачає якихось наслідків закінчення місячного строку,
протягом якого кредитори подають заяви з грошовими вимогами до боржника.
Існує думка, що цей строк є присічним для грошових вимог кредиторів, у
зв’язку з чим після його закінчення кредитори не мають права заявляти
грошові вимоги до боржника [3]. Ця думка підкріплюється посиланням на
частину 5 статті 31 Закону, в якій говориться, що вимоги, заявлені після
закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і
вважаються погашеними.
Проте це положення Закону діє виключно на стадії ліквідації, бо стаття
31 відноситься до розділу 3 Закону – “Ліквідаційна процедура”. В
ліквідаційній процедурі встановлюється також строк для подання заяв
кредиторів у зв’язку з визнанням боржника банкротом і початком
ліквідації боржника. Цей строк згідно із статтею 35 Закону “Про
підприємства в Україні” не може бути меншим за 2 місяці
Арбітражний керуючий зобов’язаний розглядати грошові вимоги кредиторів
аж до закінчення строку, встановленого для пред’явлення вимог кредиторів
у процедурі ліквідації (частина 1 статті 25 Закону).
Часто на практиці кредитори, котрі пропустили місячний термін,
зазначений у статті 14 Закону, подають до суду клопотання щодо
відновлення пропущеного строку та розгляду їхніх вимог.
Однак, у Законі прямо сказано, що у попередньому засіданні суд
розглядає лише вимоги, по відношенню до яких були заперечення боржника
(частина 2 статті 15). Усі вимоги, що надійшли після порушення справи
про банкрутство, розглядаються без участі суду спочатку розпорядником на
стадії процедури розпорядження майном (частина 9 статті 13), потім
керуючим санацією на стадії санації (частина 6 статті 17) і, врешті,
ліквідатором на стадії ліквідації (частина 1 статті 25). Розгляд вимог
арбітражним керуючим не припиняється аж до закінчення строку,
встановленого ліквідатором в опублікованому оголошенні про визнання
боржника банкрутом. Таким чином, для розгляду вимог, що надійшли після
закінчення місячного строку, зазначеного у статті 14 Закону, відновлення
цього строку не вимагається. Ці вимоги розглядаються, як і будь-які
інші, що надійшли після порушення справи про банкрутство, арбітражним
керуючим, а не судом.
Аналогічний порядок розгляду грошових вимог кредиторів встановлено й
Актом СНД.
У той же час пропуск місячного строку позбавляє кредитора права на
певну кількість голосів на загальних зборах кредиторів, і це право не
підлягає відновленню. Місячний строк встановлений статтею 14 Закону з
метою визначення кількості голосів кредитора на зборах кредиторів (
комітеті кредиторів). Дійсно, кредитори, які подали свої заяви у
місячний строк, отримують право на певну кількість голосів за
результатами розгляду їхніх вимог у судовому засіданні, що оформлюється
ухвалою суду. Про цю ухвалу суду в частині 2 статті 15 Закону сказано,
що вона виноситься на судовому засіданні й є підставою для визначення
кількості голосів при прийнятті рішення на загальних зборах кредиторів.
Після попереднього судового засідання інших засідань, де б приймалося
таке визначення, Законом не передбачається, що виключає можливість
отримання кредитором інших підстав щодо визначення кількості голосів на
загальних зборах кредиторів. До того ж заява кредитора може поступити і
після ухвалення рішення загальними зборами, коли ціль прийняття такого
визначення суду виявиться реалізованою.
Аналогічним чином регулюються права кредитора й у статтях 60 та 72 Акта
СНД: вимоги кредиторів, які надійшли після завершення місячного строку,
розглядаються та враховуються до процедури ліквідації, голоси кредиторів
визначаються судом тільки протягом місячного строку, і цей строк
відновленню не підлягає.
Про аналіз фінансового становища та можливості санації боржника
Розповсюдженою серед практиків є думка, що можливе зростання числа вимог
кредиторів аж до процедури ліквідації зробить неможливим проведення
санації боржника, що розрахована, виходячи із визначеної на момент
складання плану санації суми вимог кредиторів.
Водночас, звичною практикою стало зростання вимог кредиторів щодо
заробітної плати після складання плану санації до самої стадії
ліквідації та задоволення поточних зобов’язань боржника.
Відповідно, план санації має передбачати можливе зростання вимог
кредиторів після складання плану. Саме для цього арбітражний керуючий
під час укладання плану санації повинен врахувати суму вимог кредиторів
відповідно до балансу боржника, де відображені практично всі вимоги
кредиторів.
До цього зобов’язує необхідний, згідно із Законом, аналіз фінансового
становища боржника, і цей аналіз розпорядник майна починає до
надходження всіх вимог кредиторів (частина 9 статті 13 Закону). На
підставі цього аналізу розпорядник майна подає комітету кредиторів
пропозиції щодо можливої санації боржника.
Як засвідчує практика, кількість всіх кредиторів, які заявили про свої
вимоги до боржника у процедурі банкрутства, значно (суттєво) менша за
кількість кредиторів, заявлених у балансі боржника.
Можливі випадки, коли кредитор пред’явить не враховану в балансі
боржника вимогу і ця вимога може виявитися вигаданою. При цьому від
вигаданих вимог боржник захищений судовим розглядом вимог кредиторів,
щодо яких є заперечення боржника (частина 5 статті 14), а також
можливістю відмовитися від виконання угод (частина 3 статті 17 Закону),
визнати спірні угоди недійсними за більшою кількістю підстав, ніж це
передбачено у позовному провадженні (частина 11 статті 17 Закону).
Отже, план санації має бути складений із урахуванням суми вимог усіх
кредиторів за балансом боржника.
На практиці часто зустрічається ситуація, коли кредитори приймають план
санації, не зважаючи на неможливість задовольнити поточні витрати
боржника, зокрема при неможливості сплати поточної заробітної плати
працівникам боржника, що залишилися на роботі, виплат арбітражному
керуючому та оплати комунального обслуговування боржника.
Описана ситуація, з великою долею вірогідності, може привести до
припинення санації та переходу до ліквідації.
У зв’язку з цим у Законі зовсім не випадково міститься вимога щодо
необхідності надання суду доказів достатності в боржника майна для
покриття судових витрат (частина 4 статті 7 Закону) при поданні особисто
боржником заяви про порушення справи про банкрутство.
У статті 59 Акта СНД прямо говориться, що аналіз фінансового становища
боржника проводиться з метою визначення достатності майна, що належить
боржнику, для покриття судових витрат, витрат арбітражного керуючого.
Акт СНД пов’язує введення процедури санації з наявністю джерела сплати
таких витрат.
Про реєстр вимог кредиторів
Оскільки сума вимог кредиторів може мінятися до стадії ліквідації, то і
реєстр кредиторів може змінюватися до визначеного ліквідатором дня, коли
вимоги кредиторів вже не розглядаються і вважаються погашеними (частина
5 статті 31 Закону).
Тому практика фіксації в реєстрі сумі вимог кредиторів після розгляду
реєстру судом на його попередньому засіданні не відповідає вимогам
Закону і може призвести до зловживань. У Законі прямо сказано, що
арбітражний керуючий розглядає вимоги кредиторів до самого закінчення
строку, встановленого ліквідатором (частина 1 статті 25 Закону).
Розгляд, облік та задоволення цих вимог має відображатися лише у
реєстрі вимог кредиторів, і будь-які інші списки кредиторів поза
реєстром вимог кредиторів не можуть бути підставою для обліку та
задоволення їхніх вимог. За Законом арбітражний керуючий не зобов’язаний
одержувати від суду результати розгляду вимог, які надійшли після
закінчення місячного строку.
Про вплив мораторію на черговість задоволення вимог кредиторів у
процедурі санації та ліквідації
На будь-якій стадії банкрутства вимоги кредитора можуть задовольнятись у
відповідності до черги, вказаної у реєстрі вимог кредиторів і статті 31
Закону, про що сказано в частинах 3, 4 статті14, частині 2 статті 15,
частині 14 статті 21, частині 1 статті 25 Закону.
У той же час у відповідності із визначенням мораторію (стаття 1) під
час його дії не повинні задовольнятися вимоги кредиторів за
зобов’язаннями, що виникли до порушення справи про банкрутство, і можуть
задовольнятися вимоги кредиторів за зобов’язаннями, що виникли після
порушення справи про банкрутство (частина 4 статті 12, частина 6 статті
17). Таких кредиторів у літературі називають поточними кредиторами.
Внаслідок дії мораторію кредитори по поточним зобов’язанням отримають
задоволення раніше за ініціюючого кредитора та інших кредиторів із
вимогами по зобов’язанням, що виникли до порушення справи про
банкрутство.
Безпосередньо в Законі передбачені такі вимоги кредиторів по поточних
зобов’язаннях: вимоги щодо сплати (поточної) заробітної плати,
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян,
авторської винагороди (частина 4 статті 12); витрати на утримання та
збереження майна, аудит, оцінку, продаж майна, на оплату державного
мита, оплату послуг арбітражного керуючого (частина 1 статті 31); на
поточні кредити боржника, узгоджені з розпорядником (частина 13 статті
13).
У Законі не міститься ніяких обмежень щодо задоволення вимог кредиторів
по поточних зобов’язаннях на стадії розпорядження та санації і в ньому
немає вичерпного переліку вимог по зобов’язанням, які виникли після
порушення справи про банкрутство. У зв’язку з чим до таких вимог можуть
бути віднесені й будь-які інші зобов’язання боржника, що виникли у
процедурі розпорядження та санації. Наприклад, вимоги щодо сплати
векселя, виданого боржником після порушення справи про банкрутство.
Стаття 72 Акта СНД передбачає, що значні угоди боржника, які він уклав
під час процедури зовнішнього керування (санації), підлягають узгодженню
із загальними зборами або комітетом кредиторів.
Вимоги та сплати кредиторам за поточними зобов’язаннями також повинні
враховуватись у реєстрі вимог кредиторів.
Вимоги ініціюючого кредитора й інших кредиторів за зобов’язаннями, що
виникли до порушення справи про банкрутство, задовольняються відповідно
до реєстру кредиторів у строки, визначені планом санації після
задоволення вимог кредиторів по поточних зобов’язаннях.
Черговість задоволення вимог кредиторів на стадії санації
З врахуванням вищесказаного стосовно впливу мораторію на черговість
задоволення вимог конкурсних кредиторів на стадії санації розрахунки з
кредиторами провадяться відповідно до реєстру вимог кредиторів у такій
черговості:
До настання строків, які встановлено планом санації для розрахунків із
кредиторами, задовольняються вимоги кредиторів по поточним
зобов’язанням, що виникли після порушення справи про банкрутство.
Після задоволення вимог цих кредиторів у першу чергу задовольняються:
– вимоги, забезпечені заставою;
– вимоги щодо виплати вихідної допомоги працівникам боржника,
звільненим до порушення справи про банкрутство, у тому числі –
відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі. Інші вимоги, що залишилися
не сплаченими раніше, за поточними зобов’язаннями прямо переліченими у
пункті 1 частини 1 статті 31 Закону.
У другу чергу задовольняються:
– вимоги кредиторів-працівників боржника, вимоги, що виникли внаслідок
заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, вимоги вкладників за
зобов’язаннями, що виникли до порушення справи про банкрутство.
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів.
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою, а також вимоги кредиторів за поточними зобов’язаннями, що
залишилися не сплаченими раніш.
У п’яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо
повернення внесків до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги, в тому числі вимоги щодо
сплати неустойки та збитків.
Черговість задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації
На стадії ліквідації, спочатку також внаслідок дії мораторію, будуть
задовольнятися вимоги кредиторів за поточними зобов’язаннями. Однак, у
зв’язку із завершенням (припиненням) на стадії ліквідації
підприємницької діяльності боржника (частина 1 статті 23 Закону) на
стадії ліквідації не можуть виникнути вимоги за поточними зобов’язаннями
боржника, пов’язаними з підприємницькою діяльністю.
Після задоволення вимог цих кредиторів черга кредиторів задовольняється
у тому ж порядку, що й на стадії санації.
Черговість задоволення вимог кредиторів на стадії мирової угоди
Законом передбачено, що мирова угода може бути укладена на будь-якій
стадії провадження у справі про банкрутство (частина1 статті 35 Закону).
Мирова угода передбачає відстрочку, розстрочку та/ або прощення
(списання) боргів.
Мирова угода може бути укладена тільки після повного задоволення вимог
поточних кредиторів і кредиторів першої черги ( за винятком кредиторів,
забезпечених заставою), що випливає з частини 1 статті 36 Закону.
Статтею 114 Акта СНД передбачено, що до моменту складення мирової угоди
мають бути повністю задоволені вимоги кредиторів як першої, так і другої
черги.
Привабливим для кредиторів, забезпечених заставою, кредиторів другої та
наступних черг на будь-якій стадії банкрутства мирова угода може
виявитись у тому випадку, коли в результаті мирової угоди боржник
задовольнить вимоги всіх цих кредиторів, хоча й не на всю суму їхніх
вимог.
Що породжує відмінні тлумачення Закону
З вищесказаного можна зробити висновки про те, що спричиняє відмінні
тлумачення Закону:
У Законі використовується слово “вимоги” у різних словосполученнях
(“грошові”, “боргові”, “майнові”, “безспірні”). Водночас у Закон
міститься визначення грошових зобов’язань. Неоднозначне вживання цих
висловів у тексті Закону викликає питання.
Визначення грошових зобов’язань виявилося нерозвиненим у Законі, що
видно з порівняльного аналізу українського Закону з Актом СНД.
В Акті СНД ясно простежується логіка, згідно з якою визначення грошових
зобов’язань використовується з метою поділу кредиторів на тих, хто має
право подати заяву про порушення справи про банкрутство і надалі
приймати участь у загальних зборах кредиторів, і тих, хто не має такого
права. З цим поділом пов’язані й особливості обліку та задоволення вимог
кредиторів щодо неустойки та збитків.
Так, згідно з Актом СНД заяву про порушення справи про банкрутство
мають право подати тільки кредитори, що мають вимоги по грошових
(цивільно-правових) зобов’язаннях, і органи державної податкової служби,
якщо їх вимоги до боржника перевищують 500 мінімальних заробітних плат
без урахування вимог, спрямованих на цілі порушення справи про
банкрутство, та вимог щодо сплати неустойки та збитків. Після порушення
справи про банкрутство вимоги щодо сплати неустойки та збитків
включаються до реєстру й задовольняються в останній черзі кредиторів.
Кредитори з вимогами щодо виплати заборгованостей по заробітній платі та
деякі інші не мають права подати заяву про банкрутство боржника, проте
мають право в будь-який момент до стадії ліквідації заявити про свої
вимоги після порушення справи про банкрутство.
Право голосу на загальних зборах кредиторів мають лише кредитори,
наділені правом на подачу заяви про банкрутство боржника. При цьому
число голосів, які належать таким кредиторам визначається без урахування
вимог щодо неустойки та збитків.
В українському Законі є визначення грошових зобов’язань, але воно майже
не використовується (або вживається суперечливо) у тексті Закону.
3. Визначення мораторію також не розвинене у Законі.
В Акті СНД визначення мораторію пов’язано з поділом кредиторів на
кредиторів по поточних зобов’язаннях і кредиторів по зобов’язаннях, що
виникли до порушення справи про банкрутство. Черга кредиторів
встановлена тільки для кредиторів по зобов’язаннях, що виникли до
порушення справи про банкрутство. Кредитори по поточних зобов’язаннях
одержують задоволення раніше за кредиторів по зобов’язаннях, що виникли
до порушення справи про банкрутство.
В українському Законі визначення мораторію напряму не пов’язане з чергою
задоволення вимог кредиторів, що викликає питання щодо порядку
задоволення вимог кредиторів по поточних зобов’язаннях на різних стадіях
банкрутства.
4.У Законі прямо не сформульовані мета введення місячного строку після
публікації оголошення про порушення справи про банкрутство та правові
наслідки пропуску цього строку. В Акті СНД місячний строк визначений
тільки з метою виявлення кредиторів, які мають право на участь у зборах
кредиторів із правом голосу.
Реэюме
Незважаючи на нерозвиненість деяких з визначень, загальна концепція
українського Закону в цілому відповідає концепції Акту СНД. Певна річ,
Акт СНД не є ні ідеальним, ні універсальним для всіх країн, та все ж у
разі виникнення питань у практиці застосування українського Закону
обізнаність із Актом СНД виявляється корисною.
Литература
1. Бирюков О. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз. –К.,
2000. – 146 с.
2. Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і
особливості становлення в Україні. – К., 2000. – 115 с.
Поляков Б. Денежное обязательство как обязательство как объект института
банкротства. – ж. Підприємництво, господарство і право. 2001, № 11.
4.Рекомендательный законодательный акт СНГ “О несостоятельности
(банкротстве). – Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи
стран СНГ. – 1998, № 16.
5. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми
застосування. – ж. Право України, 2000, № 8, с.98
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
