КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Діяльність та її структура
Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С. Л.
Рубінштейном, розвинуті в працях О. М. Леонтьєва, його учнів та
послідовників.
З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення
таких складових діяльності:
«мотив — діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована
діяльність — це діяльність із суб’єктивно й об’єктивно прихованим
мотивом;
«ціль —дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з
діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не
залишиться;
«задана —операція»: задача — це локальна ціль; способи, якими вона
здійснюється, називаються операціями;
«операція — функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння
людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні
функціональні системи — мозкові структурні новоутворення, в яких
закришені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні)
операції.
Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв’язки.
«Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона
перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до
світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й
стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб
досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії» (О. М.
Леонтьсв, 1975).
Серед різних підходів до вивчення складу діяльності найпоширеніші —
аналітичний, алгоритмічно-структурний (О. І. Губинський),
структурно-функціональний (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко),
системно-операційний (Г. В. Суходольський), системний (В. Д. Шадриков).
Для всіх цих підходів спільним є виділення дій, операцій як складових
діяльності, відмінним — методологічні засади, які зумовлюють особливості
розгляду діяльності як складного, багаторівневого, динамічного явища, а
також виділення конкретних дій, операцій.
У загально психологічних і практично прикладних дослідженнях різновидів
діяльності дії класифікуються за рядом ознак:
видом діяльності: трудова діяльність існує у трудових діях, навчальна
діяльність — у навчальних діях, діяльність спілкування —у діях (актах)
спілкування (О. М. Леонтьєв);
змістом та способом виконання — чуттєво-практичні та
предметно-знаряддєві (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко);
співвідношенням предметного та розумового плану — графічні,
предметно-просторові, словесно-описові (В. В. Давидов);
рівнем усвідомлення наміру (мети) — імпульсивні, довільні, суто вольові
(С. Л. Рубінштейн);
особливостями цілі — рухові; гностичні (перцептивні, розумові);
соціально-комунікативні (вчинки, свідомо висловлене ставлення);
комунікативні (встановлення і підтримання контактів); організуючі
(накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення,
невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших
потреб (Є. О. Климов);
особливостями предмета (об’єкта) діяльності — предметно-практичні,
предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові (М. В. Гамезо,
Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін);
«нормативністю — пошуковістю» — репродуктивні, стандартні, пошукові й
творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні (П.
А. Гончарук).
Структуру цілісної дії на основі структурно-функціонального підходу
дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є
складною функціональною організацією цілої низки когнітивиих,
виконавських, цілеутворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які
реалізуються на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв’язки.
Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе
угворення, які належать до різних рівнів розвитку, функціонування. Так,
той чи інший когаітивний компонент (сенсорний еталон, образ, схема) може
стосуватися діяльності, дії, операції. Можлива також велика кількість
комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються
предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають,
який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого,
системоутворюючого фактора.
Запропонована авторами модель функіцональної структури людської дії
містить ряд блоків («образ ситуації» та «образ дії»), пов’язаних із
предметною ситуацією через полі-модальний аферентатор і моторний
компонент дії «образ ситуації» та «образ дії» виступають як джерела
побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в
«інтегральну програму» з образних компонентів системи. Вона збагачується
із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам’яті. Інформація про
необхідні параметри дій надходить із блоку «інтегральної програми» у
блок «диференціальної програми», трансформуючись, наприклад, в окремі
моторні команди. В блок «контролю та корекції» надходить узагальнена
інформація про схему дії та потрібний результат з «інтегральної
програми» і детальна інформація з «диференціальної програми». У блок, що
відповідає за збереження й актуалізацію схем пам’яті, надходить
інформація про успішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики
виконуваних дій).
Розглядаючи операціональний склад предметної дії, треба розрізняти
орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосереднього виконання.
Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених
суб’єктом об’єктивних умов, на які він реально орієнтується при
виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема оріентаційної
основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів
діяльності:
аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного продукту (ціль
діяльності);
аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних характеристик та
оцінка можливості отримання потрібного продукту, виділення проміжних
характеристик;
аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці
з метою одержання її продукту;
аналіз складу, послідовності, способів виконання дії;
контроль і корекція дії в процесі її виконання;
оцінка кінцевого продукту як досягнутої цілі.
Виконавська частина дії, особливо трудової, включає рухи людського
організму, що безпосередньо упливають на предмет праці через знаряддя
праці. І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував
на тому, що хотіння (потреба) годі буде мотивом або ціллю, а рухи —
дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб
задоволення хотіння. Дія, у якій об’єднуються чуттєвий і руховий
компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою. У
руховій активності людини можна виділити чотири рівні:
рівень цілісної діяльності;
рівень окремого акту діяльності;
рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію
цільових програм будуються дії;
рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрорухи
інтегруються є ігростороію-часоиому співвідношенні в макрорухах.
Психомоторика в складі діяльності.
К. К. Платонов, досліджуючи психомоторику людини у трудовій діяльності,
дійшов висновку, що зв’язок сприймання і відповіді-руху може
здійснюватися в різних формах, а саме:
проста сенсомоторна реакція —найбільш швидка відповідь заздалегідь
відомим простим одиничним рухом (наприклад, натискування або відпускання
кнопки) на завчасно відомий сигнал, який може з’явитися раптово;
складна сенсомоторна реакція (розрізнення, вибору) — відповідь на кілька
можливих сигналів, які з’являються у певній (випадковій) послідовності,
заздалегідь обумовленим способом;
сенсомоторна координація —найскладніший і найтиповіший для трудової
діяльності сенсомоторний процес; у сенсомоторній координації динамічне
не тільки сенсорне поле, як це має місце в реакції на об’єкт, що
рухається, а й реакція рухового акту; сенсомоторна координація наявна,
коли існує узгодження (координація) рухів з динамічним образом,
наприклад, «реакція слідкування» — утримання з допомогою рухів у
заданому положенні об’єкта, котрий має тенденцію до безперервних
відхилень;
ідеомоторика — зв’язок уявлення про рух з його виконанням, взаємозв’язок
слова й дії (першої та другої сигнальних систем); експериментально
встановлено, що рухові уявлення завжди супроводжуються мікроскороченнями
мускульних груп, які реалізують уявлювані рухи.
Сенсомоторика — це процес, у якому відображений зв’язок психіки з
мускульним рухом. Проте не кожен мускульний рух людини, наприклад,
тремтіння від холоду або «клювання носом» того, хто засинає сидячи, є
сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процес
праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.
Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної
складності й призначення. Трудові дії виражаються в рухах, які
характеризуються силою, швидкістю, тривалістю, точністю, ритмічністю,
координованістю. Робочі рухи поділяються на:
основні — мінімально необхідні для досягнення цілі трудової дії;
поправочні — уточнюють основні щодо відхилень від «заданих» параметрів
виконання дії;
додаткові — такі, що не стосуються основного завдання, але необхідні як
допоміжні для основного трудового акту фактори;
аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації наслідків аварійної (або
передаварійної) ситуації;
зайві —ті, що заважають основним робочим рухам;
помилкові — ті, що виконуються замість правильних рухів, не пов’язані з
ціллю й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).
Структуру побудови робочого руху визначають три взаємопов’язані фактори
—фізіологічний, психологічний і механічний.
Фізіологічні механізми побудови рухів пов’язані з діяльністю спеціальних
відділі» кори головного мозку. Важливу функцію тут виконують “канали”
зворотного зв’язку, інформація яких с основою оцінки та координації
перебігу й результатів рухів. Психофізіологічні механізми координації та
побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному
навчанні. Для навчання швидких і точних рухів, що складають трудові дії,
необхідно створювати умови, які забезпечують швидку й точну оцінку
результатів дій тих, хто навчається.
Психологічні механізми забезпечують цільову оцінку й опосередкованість
регуляції рухів. Рухам як компонентам опе-раціонального складу
сенсомоторних дій притаманні доцільність, адекватність (відповідність
ситуації й стану об’єкта діяльності), поліефекторність (можливість
виконання однієї й тієї ж дії за допомогою психомоторних компонентів),
узгодженість (просторово-часова), підпорядкованість (з іншими учасниками
діяльності).
Механічні характеристики робочого руху визначаються шляхом, який
здійснює кінцівка (рука, нога) в просторі, тобто траєкторією, в якій
розрізняють форму, напрямок та обсяг руху; швидкістю — величиною шляху,
що припадає на одиницю часу (рухи можуть бути рівномірними,
рівномірно-прискореними, рівномірно-сповільненими,
нерівномірно-прискореними і нерівномірно-сповільненими); темпом —
частотою повторення циклів однакових рухів; силою, тобто створюваним
тиском або тягою.
В експериментальних дослідженнях психомоторики людини одним із головних
показників її розвитку та функціональних особливостей є тремор —
мимовільні ритмічні мускульні коливання, котрі викликають коливальні
рухи кінцівок, тулуба; найчастіше простежується тремор пальців рук,
голови, повік. Н. А. Розе в дослідженнях тремору розглядає його у двох
самостійних зрізах: 1) тремор як показник ступеня координації рухів;
застосовуються різні варіанти методик вимірювання статичного і
динамічного тремору з метою визначення точності, координованості рухів у
просторі і часі; 2) тремор як регулятор тривалості й успішності
виконанім руху; за всієї важливості цієї функції тремору вона ще
недостатньо досліджена; наявні дані дають змогу стверджувати, що
регулятивна функція ‘іремору є по суті енергетичною; це підтверджується
виявленими високозначущими кореляційними зв’язками низькочастотного
тремору з диханням і кровообігом. Існує припущення (В. С. Гурфінкель, Я.
М. Код, М. П. Шік, К. П. Іванов), що частотний компонент присутній і в
самій мускульнії активності.
Вивчення розвитку рухової сфери людини показало, що: 1) до 13—14 років
функціональне дозрівання рухового аналізатора закінчується; 2) у віці
27—33 років помітний регрес моторного навчання, однак триває поступ
вербального навчання; 3) будь-яка окрема характеристика різних рухових
систем — силова, швидкісна, точніспа — розвивається вкрай нерівномірно;
4) простежуються деякі вікові особливості вияву психомоторики в різних
видах праці. Так, у віці від 18 до 25 років основна маса працюючих
обслуговує конвеєрне виробництво, верстати-автомати та напівавтомати, у
26—30 років 65 % від загальної кількості — оператори на пультах
управління, 15 % — слюсарі-наладчики. Однак за всієї мінливості та
варіативності показників тремору в досліджуваних різних вікових груп
«підтвердився факт певної індивідуальної сталості тремору, який визначає
індивідуально-типові особливості кожного досліджуваного, а також
віково-статеві та деякі професійні особливості тремору» (Н. А. Розе,
1985).
Професійна майстерність включає як особистісні, так і психофізіологічні,
психомоторні властивості людини. У становленні майстерності органічно
пов’язані когнітивна, регулятивна та сенсомоторна сфери індивіда.
Суттєву роль у забезпеченні успішності трудової діяльності відіграють
за-гальнотрудові й спеціальні навички, основу яких становлять
перцептивні, інтелектуальні та сенсомоторні.
Формування сенсомоторних навичок.
Навички створюються в процесі автоматизації дій. Вони функціонують як
цілісна саморегульована сснсомоторна структура з редукованим
самоконгролем, тобто відсутністю наміру усвідомленого поопераційного
контролю.
Етап АВТОМАТИЗАЦІЇ — впраца з метою надання дії плавності, необхідної
швидкості, зняття напруження .
Етап СИНТЕТИЧНИЙ — об’єднання елементів у цілісну дію.
Етап АНАЛІТИЧНИЙ —вичленувашш та оволодіння окремимиелементами дії.К.
К. Платонов запропонував таку схему етапів формування навичок
Етапи формування навичок
Етап Особливості виконуваних дій Нейродинамічні
мехаїшми
І — початок осмислення навички Чітке розуміння цілі, але невиразне
уявлення способів її досягнення.
Досить грубі помилки за спроби виконати дію Початок формування зв’язків
з осередком оптимального збудження в другій сигнальній системі
II — свідоме, але невміле виконання Чітке розуміння того, як потрібно
виконувати дію, і не зовсім точне виконання її, незважаючи на
інтенсивну концентрацію довільної уваги; наявність багатьох зайвих
рухів; відсугаість позитивного перенесення даної навички Досить добре
сформовані зв’язки з другою сигнальною системою і початок формування їх
у першій сигнальній системі
Ш — автоматизація навички Дедалі якісніше виконання дії за певного
послаблення довільної уваги й появи можливості її розподілу; зникнення
зайвих рухів; мож-ливІсіь позитивного перенесення Формування зв’язків у
першій сигнальній системі; тимчасові пере-! ходи осередку опги-!
мального збудження в першу сигнальну систему
ІV — високоавтомати-зована навичка Точне, економне, стійке виконання
дії, інколи стає засобом виконання іншої, більш складної дії,
виконуваної вже під контролем свідомості Оптимальний осередок збудження,
пов’язаний з виконанням іншої дії, яка виконується
пригальмованими, але утвореними раніше зв’язками
V (не обов’язковий) — деавтоматизація Погіршення виконання дій. Поява
попередніх помилок і напруженості Ослаблення зв’язків унаслідок
згасаючого гальмування, загального зниження тонусу кори або
негативної індукції
VI — повторна автоматизація Поновлення особливостей IV етапу
У різних видах діяльності, особливо професійній, мають місце
структурно-функціональні конфігурації операціонального складу
виконуваних суб’єктом нормативних і пошукових дій, які виступають
професійно важливими якостями людини і забезпечують її діяльнісну
успішність. З метою визначення професійно важливих якостей проводиться
психологічне вивчення професій — професіографія. Психологічна
професіографія може здійснюватися з такими головними цілями —
раціоналізації праці, професійної орієнтації та профвідбору,
професійного навчання.
Початковим етапом у професіографії (незалежно від її мети) є
використання класифікаційних схем, що дають можливість орієнтуватися у
світі професій і спеціальностей. У запропонованій Є. О. Климовим
класифікації провідними є такі ознаки праці, як предмет, ціль, знаряддя,
умови (табл. 2). До головних ознак належать також характеристики змісту
та етапу виконання конкретної професійної діяльності.
Таблиця 2. Класифікаційна схема орієнтування у світі професій і
спеціальностей
Ознака і класифікації спеціальностей Ступінь класифікації Характеристика
спеціальностей
Предмет праці Тип біономічні («людина—природа»); технономічні
(«людина—техніка”); соціономічні («людина—людина»); сингомічні
(«людина—знакова система»); артономічні («людина— художній образ»)
Цілі праці Клас гностичні (розпізнавання, розрізнення, оцінка,
перевірка); перетворювальні (обробка, впорядкування, перетворення,
організація, вплив, переміщення, обслуговування); пошукові (знаходження,
відкриття, творення нового)
Знаряддя праці Відділ ручна праця (прості та механізовані ручні знаряддя
праці); оператори механізмів (механічне, машинне, в тому числі
транспортне, обладнання з ручним управлінням); оператори автоматизованих
систем (автоматичні, автоматизовані системи з «пультовим управлінням»)
Умови праці Група з підвищеними вимогами до морально-політичних якостей
людини; з незвичайними умовами або мікрокліматом; з побутовим типом
мікроклімату; з умовами праці на «відкритому повітрі»
Зумовленість дій головними ознаками.
У біономічних, технономічних, артопомічних професіях переважають
предметно-практичні й предметно-розумові дії, у сигномічних —
знаково-практичні та знаково-розумові, в соціономічних — комунікативні
дії. Безумовно, жодна професійна діяльність не може обійтись без
спілкування. Отже, йдеться лише про домінування певній дій відповідно до
предмета праці та її змісту.
Типи дій визначаються метою конкретної праці та етапом її виконання. У
гностичних професіях головними вважаються дії розпізнавання, визначення,
оцінки; у перетворювальних — обробки, впорядкування, організації,
переміщення, доповнення тощо; у пошукових — виділення, придумування,
знаходження. На підготовчому етапі, як правило, більш типовими є штатні,
тобто нормативно задані дії. В процесі безпосереднього виконання
трудового завдання мають місце різні за складністю як стандартні, так і
творчі пізнавально-пошукові та перетворювальні дії. Кожна дія включає:
орієнтувально-оцінювальний етап (переважає розумова активність) та
безпосередньо виконавський стан (переважає сенсомоторна або мовномоторна
активність).
Виділення в процесі вивчення професійної діяльності видів (типів, форм)
дій дає змогу досить повно описати особливості інформаційного процесу,
що розгортається під час їх виконання. На цій основі створюється
можливість визначити відповідно до кожної дії психологічний рівень
обробки інформації та вимоги, які ставляться до когнітивних,
психомоторних здібностей людини щодо здатності забезпечити успішне
виконання цих дій.
Виконання людиною будь-якої діяльності (ціннісно-орієнтаційної,
пізнавальної, професійної) неможливе без її інформаційного забезпечення,
інформаційної основи. Інформаційною основою діяльності ІОД є сукупність
інформації, що характеризує предметні та суб’єктивні умови діяльності
відповідно до вектора «Ціль—результат» (В. Д. Шадриков, 1982).
Ефективність діяльності, особливо професійної, здебільшого визначається
адекватністю, точністю та повнотою ІОД.
Інформаційна основа діяльності
В інформаційних процесах, які розгортаються при виконанні
предметно-практичних, знаково-розумових дій, поведінкових актів, тісно
переплітаються два інформаційні плани: 1) актуальний, що включає
інформацію різної модальності, яка надходить через сенсорні канали і
відображає об’єктивні характеристики предмета, знарядь та умов
діяльності; 2) потенційний, що включає індивідуальний, у тому числі
професійний, досвід і становить тезаурус суб’єкта; актуалізується під
час оцінки ситуації та прийняття рішення щодо стратегій, тактик
виконання дій як складових діяльності, поведінки.
Основними формами ІОД є образ і знак. Найпоширенішим у психології є
тлумачення образу (відчуття, сприймання) як своєрідної копії об’єкта, як
результату «пізнання суб’єктом об’єкта, впорядкованість елементів якого
відповідає впорядкованості властивостей, зв’язків і відношень
об’єкта-оригілалу, тобто в образі так чи інакше відображається
об’єкт-оригінал» (В. Д. Шадриков, 1982). Психологічні дослідження
виявили «пристрасність», тобто суб’єктивність образів — відчуттів,
сприймання, уявлення, їх залежність від діяльності, виконуваної
особистістю, її потреб, мотивів, установок, почуттів, інтересів. Якщо
образ — це «копія» об’єкта, то знак — його умовний замісник. Знаком
можуть виступати предмет, явище або дія, якщо вони використовуються як
умовні замісники «об’єкта-оригіналу». Знак як носій інформації є
ефективним знаряддям пізнання. Він породжується і функціонує в процесі
людської діяльності. Знаки забезпечують взаємодію (спілкування),
зумовлену потребами й цілями спільної діяльності. – М. В. Гамезо, Б. Ф.
Ломов, В. Ф. Рубахін вважають, що знаряддєва функція знаків стосується
всіх основних сторін людської психіки: когнітивної, комунікативної й
регулятивної. До понять, похідних від поняття «знак» або безпосередньо з
ним пов’язаних, вони відносять поняття «мова», «код», «модель»,
«символ». Мова як знакова система забезпечує згортання (редукцію),
збереження та відтворення інформації. Інформація може бути
інтерпретована кількома мовами. Основною є природна мова, на засадах
якої створюються штучні мови (метамови); кількість цих мов збільшується
відповідно до зростання знань про світ, розвитку й ускладнення людської
діяльності.
Освоєння діяльності, зокрема професійної, — це й освоєння професійної
мови, і професіоналізація індивідуального досвіду. Код — система знаків,
прийнята в даному випадку для певних цілей. Кодування в різних видах
професійної діяльності, а відповідно і код, який вибирається, завжди
мають ураховувати специфіку змісту та умов розв’язання задачі з
використанням коду, наприклад, «секретність передачі та складність
декодування для «сторонніх», тобто тих, хто не посвячений у систему коду
— в одному випадку, швидкість сприйняття і однозначність розуміння — в
другому, можливість застосування для передачі інформації наявних
технічних засобш — у третьому, модальність сприймання — в четвертому»
(М. В. Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін, 1977). Перекодування — це
перехід з однієї системи знаків в іншу.
Модель у найзагальнішому вигляді визначається як система об’єктів або
знаків, у яких відтворюються деякі суттєві властивості
системи-оригіналу. Наявність часткової подібності (гомоморфізм) дає
змогу використовувати модель як замісника або представника системи, що
вивчається. Відносна простота моделі робить таку заміну особливо
наочною. Створення спрощених моделей сисгеми — дієвий засіб перевірки
істинності й повноти теоретичних уявлень у різних галузях знання.
Символ розглядається як різновид знака. Відмінність символу від знака
полягає в тому, що: 1) при наближенні до однозначності простежується
більша конструктивність значка; 2) чилі більша багатозначність символу,
тим він змістовніший.
Досліджуючи переробку знакової інформації в системі «людина—машина», М.
К. Тутушкіна розглядає немовні знаки як такі, що заміщають предмети й
виконують певну інформаційну функцію. Автор виділяє основні властивості
заміщувальних знаків:
заміщувальні знаки похідні від мовних, насичені їхнім значенням;
заміщувальні знаки виникають у процесі спілкування на основі договору,
вони конвенційні за походженням і несуть у собі інформацію через те, що
сторони, які спілкуються, однаково розуміють ці знаки;
довільність та умовність вибору заміщувальних знаків на договірних
засадах створюють можливість їх планомірного й свідомого оновлення та
зміни, що неможливо в мові;
в заміщувальних знаках помітний досить рухливий зв’язок між знаком і
замішуваним предметом, що сприяє виникненню на їх базі великої кількості
знакових систем;
зв’язок між знаком і предметом у даній знаковій системі однозначний,
тобто для відповідного значення добирається тільки один знак, тоді як
словам здебільшого притаманна багатозначність;
6) зв’язок між знаком і предметом різноманітний у сенсі їх зовнішньої
схожості; в заміщувальних знаках можлива різна міра схожості з предметом
(від наочності до повної абстракції);
7) знакам властиві компактність і лаконічність форми; можливий перехід
від одно- до багатовимірних знаків;
8) деякі системи знаків мають інтернаціональний характер, що робить їх
зрозумілими для людей, які розмовляють різними мовами.
Інформаційний аналіз діяльності, виконаний Б. Ф. Ломовим, В. Д.
Шадриковим, дав цим авторам підстави виділити такі основні його аспекти:
психофізичний — вивчення фізичних характеристик сигналів як носіїв
важливої для діяльності інформації; здійснюється оцінка сигналу щодо
модальності, положення в сенсорному полі, просторової характеристики
(форма, кутові розміри), інтенсивності, тривалості, яскравості,
контраст-
ності, освітленості, відношення до фону (прямий і зворотний контрасти),
забарвленості, динамічних характеристик (частота мигання, швидкість
руху); способу одержання інформації: за допомогою приладів
(інструментальні сигнали) або безпосереднім відображенням параметрів
керованого про-
цесу (неінструментальні сигнали);
оцінювальний — вимірювання кількості інформації, яку людина здатна
сприйняти, зберегти й переробити за одиницю часу; превалюють методи
оцінки ймовірнісних характеристик сигналу, не розраховані на семантичну
оцінку інформації, що надходить;
психологічний — вивчення механізмів прийому, зберігання й переробки
інформації, реалізації її у виконавських діях.
Фізичні характеристики об’єктів, які сприймає людина у вигляді
«знаків-сигналів» (у тому числі заміщувальпих) через технічні засоби
індикації (відображення інформації) в різних системах «людина—машина»
(соціотехнічних системах), створюють інформаційну модель стану об’єкта
діяльності, системи регулювання. Інформаційні моделі є основою для
обробки інформації та прийняття рішення.
Список використаної літератури:
Ю. Л. Трофімов “Психологія” , Київ “Либідь” 2000р. стор. 407-419.
В. С. Лозиця “Психологія і педагогіка: основні положення” Київ
“ЕксОБ” 2000р. стор. 25-26.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
