.

Суїцид. Причини суїцидальної поведінки в ОВС. Діагностика та профілактика самогубств співробітників ОВС (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
692 7596
Скачать документ

Курсова робота

Суїцид. Причини суїцидальної поведінки в ОВС. Діагностика та
профілактика самогубств співробітників ОВС.

Зміст:

Вступ.

Основна частина.

Історичні погляди на проблему суїциду.

Чинники, що впливають на явище суїциду в різний час різних країнах.

Суїцид як соціально-психологічне явище.

Типи самогубних схильностей

Аналіз відношення деяких соціальних груп до суїциду в даний час.

Поширеність і характеристика самогубств співробітників ОВС.

Діагностика та профілактика самогубств ОВС.

Висновок.

Використана література:

І Вступ.

Добровільний вихід із життя — явище негативне…?

Тема роботи досить таки актуальна на сьогоднішній день. Проблема
самодеструктивної поведінки, тобто поведінки, направленої на фізичне
знищення свого організму, достатньо серйозна і вимагає серйозних
роздумів про реальні причини, що штовхають людей на самогубство. При її
вивченні випливає необмежена кількість питань, глибоких та складних. Я
не оперуватиу статистичними даними по самогубствах в Україні не через
неприступність такої інформації. Просто у нас поки що відсутня
відлагоджена процедура збору подібного роду даних і тому немає
упевненості в достовірності цифр, що є. Втім, аналогічні труднощі є в
ін. країнах світу, і не випадково, що навіть в статистиці США, чемпіоні
по масових обстеженнях, є істотні суперечності в цифрах (наприклад, за
одними даними, самогубства займають 9-е місце серед причин смертності
населення, а по інших – виходять на 5-6-е місця). Перш за все це
пов’язано не із спробою приховати ці “неблагополучні” дані (хоча в
деяких країнах така тенденція також помітна), але з складністю
кваліфікації того або іншого випадку смерті як суїциду (самогубства).
Адже суїцид відноситься до намір позбавлення себе життя, а за
відсутності передсмертних записок, попередніх відповідних висловів або
інших явних доказів воно легко може бути інтерпретовано як нещасний
випадок. Оскільки в суспільній свідомості суїцид часто зв’язується з
чиєю-небудь “ганьбою” або “виною”, то родичі або найближче оточення
зацікавлено у фальсифікації реальних фактів. Тому майже всі міжнародні
симпозіуми і зустрічі по проблемах самодеструктивної поведінки
починаються, як правило, з гарячих дискусій з приводу достовірності
статистичних даних. Проте загальна світова статистика показує явно
тривожну картину за останні десятиріччя. Щорічно в світі позбавляють
себе життя близько півмільйона чоловік, тобто більше 1000 чоловік в
день, а число людей, що намагалися накласти на себе руки перевищує 5
мільйонів. Число суєцидів з року в рік зростає. Прийнято рахувати рівень
самогубств до 10 випадків на 1000 чоловік низьким, від 10 до 20 –
середнім, і більш 20 – високим. В розвинутих країнах рівень самогубств
або підвищується, або залишається достатньо високим. З другого боку, за
останній час збільшилася частка самогубств серед молоді у віці 15-24 літ
(в США з 1990 по 2004 р. кількість суїцидів серед підлітків збільшилася
в 2 раз).

Самовільний вихід із життя — велика трагедія не тільки тому, що на Землі
стало на одну людину менше, не тому, що даний акт несе горе та сльози
рідним та близьким, а ще й тому, що причини та умови, які підштовхують
до самогубства, залишаються. Кажуть: “Не було б причин, не було б і
самогубств”. Цілком розумно. Навіть, якщо врахувати, що приблизно 25%
суїцидальних вчинків здійснюють психічно хворі, 50% самогубств припадає
на тих, хто відноситься до “розмитої” групи граничних нервово—психічних
станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим
мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні
обставини. Добровільний вихід з життя — явище, безумовно, негативне і з
ним необхідно боротися. Це з одного боку. А з іншого — справа суто
індивідуальна. Взагалі, самогубство — це хвороблива функція діяльності
головного мозку, яка характеризується ауто агресивною поведінкою під
впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті
неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації. Існує безліч
визначень поняття самогубства. Класичним вважається визначення, дане
Емілем Дюргеймом (1897). Самогубством називається будь-який випадок
смерті, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного
або негативного вчинку, зробленого самим потерпілим, якщо останній знав
про чекаючі його результати. Суїцид є усвідомлене позбавлення себе життя
і, з цієї точки зору, самогубство є чисто людським свідомим,
поведінковим актом.

Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і помимо суїциду, включає в
себе суїцидальні замахи, думки спроби та прояви. Суїцидальна поведінка –
це будь-які внутрішні або зовнішні форми психічних актів, що
направляються уявленнями про позбавлення себе життя. Суїцидальна
поведінка виявляється в двох основних формах: зовнішніх і внутрішніх. До
внутрішніх форм відносять: суїцидальні думки (уявлення, переживання);
суїцидальні тенденції (задуми, наміри). До зовнішніх форм – суїцидальні
вияви; суїцидальні замахи (спроби).

Суїцидальні думки (уявлення, переживання) – пасивні роздуми про
відсутність цінності, значення життя («жити не варто», «щастя в житті
немає», не «живеш, а існуєш»), а також уявлення, фантазії на тему своєї
смерті, але не позбавлення себе життя («добре б померти», «хочеться
заснути і не прокинутися»). Суїцид альні думки в нормі бувають
практично у всіх людей при усвідомленні нерозв’язності якого-небудь
конфлікту або психо-травмуючої події, але вони не переходять в
суїцидальні тенденції.

Суїцидальні тенденції (задуми, наміри) – активні і серйозні роздуми,
розробка плану суїциду, визначення способів здійснення самогубства,
часу, місця його здійснення. В зовнішній поведінці можливі вияви
спонукань до безпосереднього здійснення суїцидальної задуму. Майже всі
суїциденти в цей період виказують в тій або іншій формі суїцидальні
наміри кому-небудь з близьких, друзів або колег іноді у вигляді натяків
або в жартівливій формі (суїцидальні вияви). Причому близько 15% роблять
це відкрито і публічно. Звичайно відкриті вислови суїцидальних намірів
сприймаються оточуючими в демонстративно-шантажному плані або їм взагалі
не додається належної уваги. Проте, їх не варто недооцінювати. У всіх
випадках, за наявності таких висловів потрібна консультація психолога.
Перехід суїцидальних тенденцій в суїцидальні вияви говорить про
приєднання до задуму суїциду вольового компоненту, спонукаючого до
безпосереднього здійснення рішення – здійсненню суїцидальної спроби.
Суїцидальні замахи (спроби) – цілеспрямована операція засобами
позбавлення себе життя з метою покінчити життя самогубством або з
демонстративно-шантажні цілями.

ІІ Основна частина.

а) Історичні погляди на проблему суїциду.

“Люди більше всього стремятся сохранить жизнь, но меньше всього её
берегут”.

Життя людини. Що приховується в цьому понятті, що воно має на увазі? Що
сприяло виникненню життя на Землі? Як виник рід людський? Скільки може
прожити людина? Життя вічне? Чому людина помирає і чи вмирає вона
взагалі? Що з нею діється після смерті?

За тисячоліття свого існування людство так і не змогло відповісти на всі
ці запитання. Та і чи потрібно взагалі. Люди завжди знаходили пояснення
тим чи іншим явищам, які їх спіткали, які вони спостерігали. Найбільш
повною та доказовою виявилась теорія божественного походження людства.
Згідно їй — життя дано нам, як дар. Мати життя — це велика радість.
Отримавши цей дорогоцінний дар, ми розуміємо, що він прекрасний і
складний. Життя включає в себе і радість і печаль, воно вимагає
ставитись до себе з великою відповідальністю. Не дивлячись на всі
сучасні досягнення, неможливо осягнути всієї глибини її проявів.

Життя стає прекрасним та лагідним, коли ми знаходимо того, хто є його
“джерелом” і хто може пояснити його ціль та тайну.

“”В начале…”. Цими словами біблія починає розповідь про початок життя на
Землі. Все існуюче на землі створено Богом. Центральною постаттю
творіння Бога — є людина. Бог дав їй життя, вклав в неї глибокий сенс і
визначив перед нею певну ціль. Істинне насолодження життям приходить
тоді, коли ми пізнаємо його Автора та принципи, дані Ним. Застосовуючи
ці принципи, ми отримуємо повноцінне життя, тому що вони збагачують та
повністю змінюють наші особистісні, сімейні та суспільні відносини і
допомагають правильно сприймати всі життєві ситуації. І основним,
найголовнішим принципом є той, який стверджує, що життя не повинно бути
пустим.

З поступовим збільшенням об’єму знань, їх систематизацією з’явились
ситуації, які не можливо було пояснити існуючими релігійними догмами.
Нове завжди приваблювало людину і вимагало більш конкретних та ясних
пояснень.

Тисячоліття людство вірить в існування душі. Порівно з цим терміном
масове відвернення її в малечому віці. Сокровенна природа психічних
явищ, взаємовідношення душі загадкової, відповідно вірі стародавніх,
безсмертної і соми (тіла), оболонки. в яку вона заключена, були
предметом дослідження великих умів минулого і користується не меншим
інтересом в наші дні. Наївні уявлення Аристотеля, який поміщав душу в
серце (IV сторіччя до нашої ери) та глибоке переконання Платона про
самостійність душі, її безсмертя та відокремлення від тіла в момент
смерті індивіда походили в наш час обширну літературу, підтверджуючу
ідеї Платона. Однобічними феномену “життя після смерті” часто наводять
переконливі докази на свою користь, які не зразу й спростуєш. Достатньо
пригадати дослідження психіатра із Чикагського університету Елізабет
Кюблер—Росе (1969) та лікаря Моуді (1976) хворих та осіб, які перенесли
клінічну смерть.

Згідно Моуді багато з них стверджували, що перебували за межами свого
тіла, вони піднімались над своєю тілесною оболонкою і в такому стані
спостерігали за нею. Інші згадували про коридор або тунель, про бесіди,
які вони вели з померлими родичами. Все вище визначене було описано
багато століть назад Платоном. Платон справедливо вказував на велику
помилку лікарів, які розмежовували вивчення психіки і тіла хворого, як
двох окремих складових. До такого висновку прийшов і Аристотель, лікар
та філософ, авторитет якого володів умами не одного покоління. Погляди
стародавніх на душу склались задовго до сильного розвитку науки
розумового руху в усіх галузях життя. Це обумовило не тільки слабкість
їх позицій, але й відомі переваги. Стихійна діалектика, відсутність
протиставлень душі і тіла, психіки та життя, процесу пізнання та його
об’єкту — все це дозволило античним мислителям виробити глобальні
концепції та доктрини, авторитет яких проходить через століття.

Розглянемо деякі культи, які супроводжували смерть людини. Найголовнішим
підношенням душі померлого була кров його рідних. Кров на покійників
проливалась в стародавньому Римі, Австралії, на Таїті. Сумуючі роздирали
собі лице, розбивали голови, робили порізи на руках. Багато культів
дотримувались постулату, згідно якому спалення тіла заживо відображалося
на впливі душі на живих людей. Згадаємо культи Єгипетської культури,
коли помирали в гробницях своїх фараонів сотні рабів.

Поступово ми дійшли до проблеми самогубства. Акти самогубства відомі ще
з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства
самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне,
аномальне явище. Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за
померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі. У
азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого
чоловіка зобов’язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей),
інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох
народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це
вважалось за велику честь померти для бога.

В середньовіччі церква вже боролась з актами самогубства, пояснюючи це
впливом диявольських сил. Але в той же час виправдовувалось самогубство
на полі битви, так званий “кодекс честі”, який знаходив свої прояви в
нашому столітті і вважався великим героїчним вчинком. В нинішній час у
деяких народів все ще збереглись такі ритуали. Прикладом може послужити
Японія, Китай, країни Азіатського регіону. Але знову ж обумовлені
способи самогубств. Неабияке значення мають фактори та причини, з яких
людина покидає життя самогубством.

б). Чинники, що впливають на явище суїциду в різний час в різних країнах

Фахівці налічують велику кількість чинників, що мають відношення до
суїцидальних спроб. Серед них і зміна сонячної активності, і вплив
магнітних полів Землі, і забрудненість навколишнього середовища, по
деяких гіпотезах, що приводить до масового самогубства навіть китів, і
накопичення певних морських повітряних мас, циклонів і антициклонів,
сприяючих, на думку угорських фахівців збільшенню числа самогубств в
Будапешті.

Але нас, звичайно, цікавлять перш за все не умови, діючі на біологічну
природу людини, адже кінець кінцем навіть такий могутній чинник, як
психічна хвороба, є безпосередньо причиною самогубства не більше ніж в
30 відсотках випадків, як би не прагнули оголосити спочатку всіх
самовбивць божевільними. Найважливішими для розуміння самогубства є
соціальні, соціально-психологічні і психологічні причини, що руйнують
особу людини, його “я”. Політичні, економічні і культурні умови, що
історично склалися, в суспільстві, як показують численні дослідження, в
істотній мірі впливають на криву зростання самогубств.

Безпосередні причини, що штовхнули людину на відмову від життя, як
правило, тісно є пов’язаний з його найближчим оточенням – сім’єю,
батьками, друзями. І нарешті, головною ланкою в рішенні питання “бути чи
не бути” є сама людина, від сили його особи залежить, як поведе він себе
в кризовому психічному стані, який вибір зробить, зіткнувшись з
труднощами пристосування до складних життєвих ситуацій, і чи не здасться
він під впливом тривалих травмуючих психіку обставин.

Інший важливий момент, пов’язаний з проблемою самогубства, – це
тимчасова перспектива. Пошук причин суїциду нерідко приводить в минуле
людини або суспільства, в якому він живе, а невизначеність або
безвихідність майбутнього часто явна ознака або причина прагнення до
самознищення.

“Суспільство множить ряди самогубств” – ця теза з персоною силою
зазвучала в XIX столітті, коли зв’язок суспільно-історичних сил з
особистою трагедією індивіда став очевидним для багато кого. Насправді
цей зв’язок в більшому або меншому ступені можна прослідити у всій
історії суспільного розвитку людини. Є, принаймні, два види самогубств,
прямим чином пов’язаних з соціальними причинами. В першому випадку
суспільство в певних ситуаціях як би вимагає від своїх членів
самопожертвування, і ці соціальні очікування закладені в суспільних
нормах, правилах поведінки і неписаних кодексах честі. Все це знаходить
своє віддзеркалення і в системі виховання, і в числених витворах
мистецтва.

Добровільне принесення себе в жертву богам в ім’я суспільних інтересів в
старовині існувало практично у всіх народів. В голодні роки старі і діти
ради збереження життя роду позбавляли життя себе; нерідко жертви
приносилися ради припинення воєн, епідемій, стихійних бід.

Певну частку суспільно регламентованих самогубств складали добровільні
відходи з життя після смерті “повелителя” – дружини і слуги правителів і
інших високопоставлених осіб були зобов’язані розділити долю пана і
відправитися услід в потойбічний світ.

Самогубства в країнах світу були свідоцтвом справжньої любові до
чоловіка і доказом їх вірності. Рішучість і безстрашність багато кого з
них вражає уяву – Порція, дружина відомого в римській історії Брута,
дізнавшись про смерть чоловіка, не забарилася проковтнути жменю вугілля,
що горить. В Індії звичай сати – самоспалення вдови разом з тілом
чоловіка аж до XIX століття був не просто зразком для наслідування, але
і обов’язковим ритуалом.

Самогубство в історії суспільства було також одним із способів виразу
гніву, протесту проти образи, засобом відновлення своєї честі. До цих
пір в деяких африканських племенах збереглася така дивна, на наш погляд,
форма захисту своєї гідності: людина, якій завдано образи, повинна по
звичаю племені підійнятися на високе дерево і, публічно виливши свій
гнів на кривдника, кинутися вниз головою.

В Японії, де влада ієрархічного підкорення була доведена до межі, у
багатьох випадках самогубство було єдиною можливістю виразу протесту
людей, що стояли на низьких ступенях ієрархічних сходів.

Релігійний чинник

Одним з найсильніших соціальних чинників, визначальних рівень самогубств
і безпосередньо зв’язуючих минулий і теперішній час в житті суспільства,
є релігія. Недаремно в кінці минулого століття В.Джеймс в своєму
знаменитому есе чи “Коштує життя того, щоб жити?” прийшов до висновку,
що однією з основ в боротьбі за життя в історії суспільства була
релігійна кара. Іслам строго засуджував самовільне позбавлення себе
життя, і до цих пір це явище практично не зустрічається в країнах, що
сповідають мусульманську релігію. В іудаїзмі також підкреслювалося
цінність життя для бога, і тому ради збереження життя правовірним євреям
дозволялося переступати всі релігійні закони, за винятком відмови від
бога, вбивства і кровозмішення.

Християнство після хвилі самогубств перших християн-мучеників, прагнучих
таким чином щонайшвидше з’явитися перед лицем всевишнього, також досить
скоро наклало заборону на добровільний відхід з життя. І хоча слова
Еклезіаста “і зненавидів я життя, бо все суєта і томління духу” можуть
посперечатися по песимізму з книгою Іова (“людина народжується на
страждання”), проте спроби уникнути страждань, посланих богом,
оголошувалися теоретиками християнства, зокрема св. Августином, не
просто слабістю, але і гріхом (оскільки порушується заповідь не “убий”),
який позбавляє самовбивцю прощення і порятунку в іншому житті.
Самовбивцям відмовлялося в християнському похованні, вони каралися
ганебним похованням на перехрестях доріг, зовні кладовища, а в правовому
плані – сім’я самовбивці позбавлялася законного спадку. Люди ж, що
вчинили невдалу спробу суїциду, піддавалися каторжним роботам як за
вбивство.

Тому одній з головних причин найнижчого рівня самогубств в даний час в
Італії, Іспанії і низці латиноамериканських країн є величезний вплив в
цих країнах католицизму, суворо переслідуючого спроби позбавлення себе
життя. Релігійний чинник є однією з причин невеликої кількості
самогубств і в Польщі (з 1980 по 1999 роки зареєстровано в середньому не
більше 12 чоловік на 100000).

Такі східні релігії, як брахманізм і буддизм, наступний доктрині: все,
що прив’язує людину до життя, є страждання, спокійно відносяться до
зречення від плоті. І самоспалення ченців буддистів як акт протесту
проти воєн і інших варварств сучасної цивілізації цілком укладається в
рамки релігійних норм. Втім, масові релігійні самогубства робилися і в
Україні, наприклад, при державних нововведеннях і реформах; прикладом
тому – численні самогубства як протест проти політики, що проводиться
Петром I.

Сучасними дослідниками встановлено, що в цілому в державах, де вплив
релігії слабший і релігійні норми, зокрема, пов’язані з самогубством,
відсоток суїцидальних дій вище.

Соціальні чинники

Іншим видом самогубств, безпосередньо пов’язаним з соціальними
причинами, є той випадок, коли суспільне положення якої-небудь групи
людей або конкретного індивіда із незалежних від них причин настільки
важко і нестерпно, що суїцид стає одним з реальних шляхів позбавлення
від страждань.

” Безробіття”, “безплідність і безпросвітність боротьби за існування” –
ці слова стали штампами і вже давно зв’язуються з причинами приблизно 30
відсотків самогубств. В цілому економічне життя суспільства сильно
відображається на кривій суїцидів: спади в світовій економіці в 1908,
1923, 1929-1933, 1937 роках чітко трансформувалися в списи на цій
кривій, а за часів “великої депресії” в США рівень самогубств виріс в 2
раз.

Інші соціальні причини більш опосередковано впливають на добровільний
відхід з життя – є дані, що в технічно високорозвинутих країнах
вірогідність самогубств різко зростає. Люди розплачуються життям і за
урбанізацію – дані по Україні про те, що в місті в 3 раз вище відсоток
самогубств, приводить ще на початку століття відомий юрист і публіцист
А.Ф.Коні. В сучасній світовій статистиці виявлений аналогічні тенденції,
наприклад, в Польщі 1996-2003 роках відзначено в середньому в 2 раз
більше самогубств в містах, ніж в сільській місцевості.

В цілому науково-технічний прогрес, що збільшує розподіл праці і
диференціацію різних шарів суспільства, сприяє розвитку процесу
відчуження у людини і часто викликає відчуття “гвинта” у величезній
машині цивілізації, не володіючого цінністю власного життя.

Досить широко поширена думка, що під час воєн і революцій крива
самогубств повзе вниз. З одного боку цифри свідчать про це. З другого
боку, реальної кількості добровільно прагнучих піти з життя в такі
періоди історії не може підрахувати жоден статистик – адже ніхто не
вважає самовбивцею людини, що підставила себе під кулі на полі бою. І не
випадково одним з поширених видів самогубств серед російських офіцерів
була відправка на Кавказ “у пошуках кулі горців”.

У визначення самогубства, що дається сучасними фахівцями, входить не
тільки намір позбавлення себе життя, але і відмова від реальних
можливостей уникнути смерті в критичній ситуації. А в таких ситуаціях у
військовий час явно немає недоліку, крім того смерть в ці періоди
історії є настільки звичайним явищем, що навмисність деяких випадків не
є предметом вивчення. Тому хоча під час війни і спостерігається дія
механізму перенесення накопиченої агресії проти свого “я” на інших
людей, що належать до “табору ворогів”, дослідники утрудняються
однозначно відповісти на питання про вплив воєн на суїцидів.

Серед суспільних умов, що впливають на самогубства, особливу роль грають
деякі культурні явища. Наприклад, поява “Вертера” Гете в 1774 році, в
якому описано життя і смерть від нещасної любові юного Вертера, породила
цілу епідемію самогубств. І сьогодні засоби масової інформації
помножують цей ефект зараження вірусом самогубства, заснований на
наслідуванні кумирам.

За добровільною смертю 1970 року письменника Юкиа Масима, претендента
Нобелівської премії по літературі, послідувала ціла серія відходів з
життя японців самого різного віку.

Одна з головних тенденцій, які важливі для нас, це зв’язок самогубств з
суспільно-політичною обстановкою в країні, і тут чітко простежується
закономірність зменшення суїцидів при суспільному підйомі, при
пожвавленні в політиці, економіці і культурному житті суспільства і
збільшення суїцидів при суспільних спадах.

Втрата надій після суспільного підйому, як правило, усугубляє кризу
суспільної свідомості, пригноблюючє діє на членів суспільства і сприяє
добровільній відмові від життя найслабіших його членів. Особливо сильно
це виявляється в суспільстві, що переживає упадок і не має перспектив
для розвитку. Суспільство без майбутнього представляє невичерпне джерело
для самовбивць; не випадкове таке розповсюдження отримав суїцид в період
розвалу Римської імперії, та і розвиток суїцидальних мотивів в навчанні
стоїків і епікурійців, і виникнення Александрійського суспільства
добровільного відходу з життя співпало з сильними суспільними кризами.

в). Суїцид як соціально-психологічне явище.

Здійснення людиною раніше спроби до самогубства є сильним попередженням
наступного завершеного суїциду. Спроба до самогубства — один із
найкращих показників намірів людини. Немає нічого драматичнішого за крик
про допомогу. Деякі суїцидальні спроби не сприймаються, як серйозні.
Наприклад, молода дівчина приймає певну кількість таблеток, будучи
впевненою, що її спроба буде розкритою. Або чоловік наносить собі порізи
таким чином, що це ніяк не може закінчитись летально. Якщо здійснюються
такі спроби, то іноді сім’я та друзі легко проходять поряд з ними або не
помічають їх взагалі. Навіть в тому випадку, коли людина, спробувавши
отруїтись, буде старатись в деталях виправдати свою поведінку. Дуже
часто люди реагують на ці події подразливим зауваженням: “Вона просто
хотіла привернути до себе увагу”. Справа ж полягає в тому, що до кожної
суїцидальної справи слід віднестись з усією серйозністю, якою б
легковажною вона не здавалась. Як було вище сказано, самими вразливими є
люди, які в минулому здійснювали спроби до самогубства або тісно
контактували з тими, хто намагався або отримав успіх в цьому прагненні.
Статистика стверджує, що 12% із здійснюючих суїцидальну спробу, не
пройде і 2 років, обов’язково знову повторять її і досягнуть бажаного.
Четверо із п’яти суїцидентів, які закінчили з собою, намагались зробити
це в минулому, в крайньому випадку один раз. Після першої невдалої
спроби багато хто робить висновок: “Я зроблю це краще в інший раз”. І
вони згадують про нього, особливо відчуваючи психічний стрес.

Стресова ситуація робить людей більш схильними до самогубства. В цей час
щось трапляється як всередині, так і навколо них. В кризових обстановках
вони втрачають всі перспективи та орієнтири і під загрозою стає їх
виживання. Прогнози на майбутнє здаються безнадійними та похмурими. Такі
серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть
близьких або сімейні проблеми часто перевершують можливості захисних
функцій організму людини. В результаті кризи життя у людини виникає
відчай та безпомічність. Таким чином, ситуаційні фактори часто приводять
до суїцидальної реакції. Ситуаційні фактори, які сприяють суїциду, були
детально досліджені в Сан-Франциско. По мірі їх внеску в розвиток
суїцидальної поведінки можливо виявити наступне:

ризик суїциду високий у людей з нещодавно виявленою хронічно
прогресуючою хворобою. Фактор прогресування хвороби є більш вагомим для
суїцидалного ризику, ніж його тяжкість або втрата працездатності.

економічні негаразди, з якими стикається людина, торкаються дещо
більшого, ніж просто гаманця. Без сумніву, вони породжують проблеми,
пов’язані з їжею, одягом або житлом. Але при цьому ставиться під питання
компетентність тих, які потрапили в фінансові труднощі. Вони гостро
відчувають себе невдахами, життя яких не вдалось. Майбутнє здається їм
крайнє невизначеним, а самогубство розглядається, як сприятливе
вирішення ситуаційної проблеми.

зі смертю коханої людини життя вже ніколи не стане, як колись.
Руйнується звичайний стереотип сімейного життя. Можливому суїциду, як
правило, передує затяжне інтенсивне горе. Протягом багатьох місяців
після похорону спостерігається відхилення виниклої реальності, соматичні
дисфункції, конічні розлади, все більше охоплююче почуття вини,
ідеалізація утрати, апатія, а також вороже ставлення до друзів та
родичів, які намагаються надати допомогу. В цих умовах суїцид може
здаватись звільненням від невиносимого психічного болю або способом
з’єднання з тим, хто був коханим і назавжди пішов з життя. Його можуть
розглядати як покарання за вигадані або реальні вчинки, допущені по
відношенню до покійного.

В багатьох обставинах розуміння та сімейні конфлікти можуть сприйматись
як події тяжчі, ніж смерть. Якщо людина помирає, то цьому існують
раціональні (“У нього був рак”) або релігійні пояснення (“Бог дав, Бог
взяв”). При розлученні розумні або найприродніші трактування здаються
уявними підставами. Вони особливо не задовольняють, коли в ситуацію
втручаються діти і виникають проблеми з їх опікою і вихованням, які
доводиться вирішувати на фоні безсвідомиго почуття вини, поразки або
помсти. Виникаючі проблеми мають глибокий психотравмуючий вплив як на
батьків, так і на дітей. Дослідження стверджують, що багато людей, які
закінчували з собою, виховувались в неповній сім’ї.

Сімейні фактори. Щоб зрозуміти людей, які скоїли суїцид, потрібно добре
знати їх сімейне життя, оскільки воно відображає емоційні порушення у
членів сім’ї. Від особливостей сімейного оточення залежить чи проявиться
їх потенціал самознищення. Наприклад, якщо людина неспокійна, то вона не
тільки нерегулярно приймає їжу і уникає друзів, інших членів сім’ї також
може охопити відчай. Було виявлено, що, при більшості суїцидів у
підлітків, їх батьки були подавлені і думали про самогубство. В інших
випадках членів сімей можуть долати гнів і обурення. Щоб відрегулювати
свої негативні емоції, вони інколи безсвідомо обирають одного із
близьких об’єктів колективної агресії. На жаль, стаючи “козлом
отпущения”, часто не знають, як подолати недоброзичливість, постояти за
себе або правильно поступити в цій ситуації. Якщо, нарешті, він вирішує
покінчити з собою, то тим самим, він просто проявить ті антисоціальні
імпульси, котрі скритно мають інші члени сім’ї. В сім’ї можуть виникати
такі кризові ситуації, як смерть близьких, розлучення або втрата роботи.
Ці колізії викликають сильну тривогу та емоції хвилювання. Як правило,
хтось повинен бути відповідальним за виниклі порушення соціальних
зв’язків. Частіше всього обирається самий вразливий член сім’ї, найменш
агресивний, який не вміє відстояти свою думку або протирічити, йому
багаторазово повідомляють, що саме він є “поганим” і “відповідальним за
всі ці негаразди”. Його можуть навіть звинуватити в смерті близької
людини, яка трапилась з природних причин. Бувають ситуації, коли люди
розлучаються з життям, щиро вірячи в те, що цим вони захищають тих, кого
більше всього кохають. Більше того, суїцидогенна сім’я може бути
впевнена, що таким незвичним способом, як самогубство, вирішуються
проблеми для решти. Суїцид неможливо серйозно вивчати поза контексту
соціального оточення конкретної людини. Обов’язково варто брати до уваги
актуальні потреби, бажання та прагнення близьких. Важливо розуміти не
тільки переживання суїцидальної індивіда, але і емоціональний клімат
сім’ї.

Емоційні переживання є одним з основних показників можливості суїциду.
Будь-який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйозним
попередженням. Більшість потенційних самогубств страждають від депресій.
Депресія часто починається поступово, з’являється тривога і в’ялість.
Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що
останнім часом стали подавленими, печальними і “хандрять”. Майбутнє
постає темним і вони вважають, що його неможливо змінити. Часто вони
приходять до висновку, що хворі раком, психічною чи іншою невиліковною
хворобою. Перед суїцидом вони починають думати про смерть. Їм стає важко
виконувати навіть прості обов’язки. Кажуть: “Я навіть не можу ясно
мислити”. Їм буває важко прийняти найпростіше рішення. Вони скаржаться
на в’ялість, нестачу життєвої енергії та втому. Ознакою депресій і
обумовлених нею суїцидальних думок може бути зниження сексуальної
активності. Хворі депресією скаржаться на безпліддя та імпотенцію.
Інтимні зв’язки не задовольняють їх потреби. Норман Табачник вважає, що
сексуальні порушення є характерною рисою для людей, схильних до
самознищення. Детальне вивчення цих станів, як правило, виявляє
депресивний настрій, а при більш глибокому розгляді і суїцидальні
схильності. Збережена сексуальна функція, в тому випадку, коли складає
частину позитивних взаємовідносин з іншою людиною, є захист від
самознищуючої поведінки. Завдяки їй в важливих для людини
міжособистісних контактах зберігається компонент інтимності в душевній
близькості. Ознаками емоційних порушень є:

втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищення
сонливості протягом, в крайньому випадку, останніх днів;

часті скарги на сомотичні недомагання (на біль в животі, головний біль,
постійна втомленість);

незвичайно зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду;

постійне відчуття одинокості, безкористності, провини або сумніву;

відчуття нудьги при проведенні часу в звичайному оточенні або виконанні
роботи, яка раніше приносила задоволення;

ухиляння від контактів, ізоляція від друзів, в сім’ї, перетворення в
людину-одинака;

порушення уваги зі зниженням якості виконуючої роботи;

поринають в роздуми про смерть;

відсутність планів на майбутнє;

раптові приступи гніву, які часто виникають з-за дрібниць.

Ознаки самогубства бувають різними в залежності від віку. У юнаків
найбільш явним натяком на суїцидальні тенденції є зловживання алкоголем
та наркотиками. Приблизно половина молодих людей, які здійснюють суїцид,
приймали перед цим ліки, виписані їх батькам. В середньому віці — це
неможливість примиритись або контролювати свою ситуацію, що часто
проявляється в якому-небудь психосоматичному захворюванні. У людей
літнього віку ознаками суїцидальних думок можуть бути розмови про
“відмову” від чого-небудь. Цікавить суїцидологічний аспект і інших
психологічних розладів. Неврози, які характеризуться безпідставним
страхом, внутрішньою напругою та тривогою. Невротик не втрачає зв’язку з
оточуючим середовищем, але у нього відсутня довіра до людей, в зв’язку з
цим він стає підозрілий та тривожний. Характерологічні або особистісні
проблеми виникають з дефіцитом моральних норм, здравомислячих або
складних взаємовідносин з оточуючими. Ці люди не страждають, власне,
душевними розладами, однак схильні до здійснення антисуїцидальних
вчинків без виникнення почуття вини. Психози проходять важче ніж
неврози. Людина, якій властивий психоз, як правило, неадекватно реагує
на більшість ситуацій оточуючого життя. До них відноситься
моніакально-депресивний психоз з глибокими змінами настрою від манії до
депресії, яка супроводжується суїцидальними думками. Поширеним
захворюванням є шизофренія, при якій виникають маячні розлади та обманні
сприймання: голоси та привиди. Для цих хворих “нічні жахи стають
реальними”. Оточуюче причудливо змінює свої контури, а значення, яке
передається окремим фактом, не має яких-небудь реальних підстав. Серед
людей, які страждають психозом, шизофренією та маніакально-депресивним
психозом, частота суїцидів достатньо велика: до них відносяться не менш
1/4 суїцидентів. Необхідно підкреслити, що хворі, які страждають
психотичною депресією, часто здійснюють суїцидальні дії на початку та
кінці психозу. Серед хворих шизофренією, як показують різні дослідження,
від 3 до 12 % здійснюють самогубства. Ризик суїциду на протязі їх життя
спостерігається від 15 до 20 %. Хворі шизофренією часто здійснюють
суїциди із-за відчаю, якщо раптово усвідомлюють недієздатність
контролювати свою долю або сили, марення, переживання та постійних
галюціонарних розладів.

г). Типи самогубних схильностей.

1. Маніакальний суїцид. Поштовхом до самогубства служать то
галюцинації, то хворобливі уявлення. Хворий завдає собі смерть, щоб
уникнути небезпеки, або уявної ганьби, чи улягаючи таємничому голосові
неба тощо. Однак мотиви й способи перебігу такого самогубства
відображають основні ознаки хвороби, яка стає причиною суїциду й котру
можна кваліфікувати як манію. Це захворювання характеризується
винятковою мобільністю. Найрізноманітніші, часто суперечливі думки та
почуття чергуються в свідомості маніяка з карколомною швидкістю. Його
психіка перетворюється в шалений вихор. Щойно наступає якийсь певний
стан, як його тут же міняє інший. Те ж саме відбувається й з мотивами,
від яких залежить манія самогубства: вони виникають, щезають або
трансформуються в неймовірному темпі. Ось народжується галюцинація чи
нав’язлива ідея, котрі дають поштовх до самознищення; відбувається
спроба самогубства; відтак попередній стан щезає, і якщо спроба була
невдалою, то хворий до неї не повертається, принаймні протягом деякого
часу. Якщо ж вона повторюється, то вже з інших мотивів. До таких
раптових змін може спричинитися найдрібніший інцидент. Один такий
хворий, силкуючись накласти на себе руки, кинувся в річку, яка виявилася
настільки мілкою, що там неможливо було втопитися. Коли він бовтався у
воді, намагаючись відшукати глибшу місцину, якийсь митник, запідозривши
його в самогубчих намірах, прицілився з рушниці й змусив його під
страхом смерті вилізти на берег. Хворий відразу ж заспокоївся й пішов
додому, облишивши думку про самогубство .

2. Меланхолійний суїцид. Цей вид самогубства пов’язаний із загальним
станом скрайньої депресії, гіпертрофованого суму, від чого хворий не
здатен тверезо оцінювати стосунки, в яких перебуває до нього оточення.
Утіхи його більше не цікавлять; світ він бачить в темних барвах. Життя
видається йому або ж нудним, або ж болісним. Якщо всі ці ознаки
набирають стабільності, виникає потяг до самогубства; він відзначається
високою стабільністю, а загальні мотиви, які його зумовлюють, протягом
усього періоду залишаються незмінними. Молода дівчина, котра з’явилася
на світ од цілком здорових батьків і дитинство своє провела на селі,
змушена була в чотирнадцятирічному віці податися в місто, аби продовжити
освіту. З цього часу вона стала почувати глибоку затаєну тугу, бажання
усамітнитися, про яке вона не раз говорила, а незабаром і потяг до
смерті, від якого ніхто не міг її розрадити. «Цілими годинами вона
сидить нерухомо, з поглядом, втупленим у землю, із зігнутою спиною, і
загалом справляє враження людини, котра чекає на якесь лихо. Поклавши
собі за мету втопитися, вона стала шукати віддаленої місцини, аби жодна
душа не могла прийти їй на поміч». Утямивши, однак, що задуманий нею чин
карається законом, на деякий час вона від нього відмовилася. Через рік
потяг до самогубства все ж повернувся, причому настільки сильний, що
спроби ці повторювалися одна за одною.

Часто до цього вселенського суму долучаються галюцинації та нав’язливі
ідеї, котрі прямо призводять до самогубства. Все ж слід зазначити, що
вони не такі минущі, як і ті, котрі доводиться спостерігати в маніяків.
Навпаки, вони дуже стабільні, так само як і загальний стан, котрий їх
породжує. Страхи, що невідступно точать пацієнта, докори совісті, яких
він собі завдає, журба, котру він почуває, завжди ті самі. Отож, якщо
цей тип суїциду, так само як і попередній, спричиняється уявними
мотивами, все ж він відрізняється хронічним характером. Саме тому він
дуже стійкий. Хворі цього типу з цілковитою незворушністю готують
знаряддя самогубства, в досягненні своєї мети вони виявляють
наполегливість і часом неймовірну винахідливість. Ця методичність
докорінним чином відрізняється від нестабільності маніяка. Коли в
останнього спостерігаються лише тимчасові напади, без стійких мотивів,
то в першого потяг до самогубства спричинено тривалим станом, пов’язаним
із загальним характером пацієнта.

3. Нав’язливий суїцид. У цьому випадку самогубство не мотивоване жодною
причиною, реальною чи надуманою, а походить від нав’язливої ідеї, котра
без видимих причин зненацька заволодіває свідомістю хворого. Він цілком
поглинутий бажанням заподіяти собі смерть, хоча й усвідомлює, що на це
нема жодної розумної підстави. Це свого роду інстинкт, над яким не мають
влади ані логіка, ані глузд,— щось подібне до нав’язливого бажання
красти, вбивати чи палити, котре довго описували як мономанію. Оскільки
пацієнт усвідомлює абсурдність свого потягу, то попервах намагається з
ним боротися. Однак протягом того часу, коли ця боротьба точиться, він
почуває сум, йому бракує повітря, а під грудиною з’являється тривожне
відчуття порожнечі, котре зростає кожен день. Саме з цієї причини цей
тип суїциду інколи називають ще тривожним суїцидом. Ось які зізнання
робить хворий Брієру де Буасмону, котрий описав цей стан: «Працюючи в
торговому домі, я справно виконую свої обов’язки, одначе всі мої дії
автоматичні, й коли хто-небудь до мене звертається, то мені здається,
ніби слова його бринять в порожнечі. Найбільша моя мука полягає в тому,
що мене точить невідступне бажання покінчити з життям, про що я не можу
зізнатися жодній живій душі. Ось уже рік, як цей потяг заволодів мною;
спочатку я не усвідомлював його цілком; але останні два місяці
самогубство заполонило буквально всі мої помисли,— хоча жодної розумної
причини для цього в мене немає… Я цілком здоровий; в нашому роду
ніколи не було людей з самогубчими потягами; я не розтратив службових
грошей, моєї платні вистачає на розваги, яких має зазнавати людина мого
віку». Одначе як тільки хворий перестав опиратися цьому потягові й
вирішив таки завдати собі смерть, тривожні настрої припинилися й він
знову віднайшов спокій. Якщо самогубство навіть і не вдається, то вже
самої спроби досить, аби на якийсь час погамувати хворобливий потяг. У
цьому випадку можна сказати, що пацієнт реалізував своє устремління.

4.Імпульсивний, або автоматичний, суїцид. Цей вид самогубства має не
більше, мотивів, аніж попередній; ані в реальності,’ ані в свідомості
хворого немає жодних причин. Але якщо самогубство попереднього типу
породжується нав’язливою ідеєю, котра захоплює свідомість протягом більш
чи менш тривалого часу й, поволі прогресуючи, підкоряє вольові імпульси,
то автоматичний суїцид виникає раптово й спонукає” хворого до негайних
дій. Він розвивається в однісінький момент і відразу ж призводить до
самовбивчого акту чи принаймні до спроби самогубства. Ця раптовість
нагадує манію, котру нам уже доводилося розглядати; одначе маніакальний
суїцид має хоча б якусь логіку, дарма що позбавлений глузду. Як не як, а
він породжений хворобливими уявленнями пацієнта. Тут же все навпаки:
потяг до самогубства виникає відразу ж і цілком автоматично призводить
до властивих йому наслідків, хоча жодних логічних передумов для цього
нема. Один лише вигляд ножа, прогулянка над краєм прірви тощо — все це
блискавично штовхає до самогубчого наміру, а сам акт самогубства
здійснюється з такою поспішністю, що часто хворий не усвідомлює що ж,
власне, сталося. «Один добродій спокійно розмовляв зі своїми друзями;
зненацька він одним стрибком доскочив парапету й, переплигнувши його,
кинувся у воду. Коли його витягли з річки й запитали про мотиви цього
вчинку, він нічого не міг сказати,— якийсь навальний потяг штовхнув його
на смерть незалежно од його волі». «Цікаво,— свідчить інший пацієнт,— що
я не в змозі пригадати, які ж наміри були в мене, коли вилазив на
підвіконня; адже я ніколи і в думках не мав завдати собі смерть чи
принаймні не можу цього тепер пригадати». В кращому разі хворі
відчувають наближення суїцидного імпульсу і гамують його, незагайно
уникаючи можливих знарядь самогубства.

д). Аналіз відношення деяких соціальних груп до суїциду в даний час.

Старше покоління

Повернемося в даний час – можливо, сказане раніше допоможе хоча б
небагато осмислити тенденції до суїцидальної поведінки сучасної молоді і
більш старшого покоління. Уявимо, як “відчувають” себе різні шари і
соціальні групи в результаті крутого повороту суспільного корабля з
безвітряної бухти “застою” в бурхливі води океану перебудови.

Старше покоління, як відомо, найголовніша група суїцидалного ризику: у
всьому світі вікова крива зростання самогубств, за винятком лише деяких
країн, наприклад, Японії, поволі наростає у слабкої статі і різко злітає
вгору до кінця життя у чоловіків. Це і зрозуміло: хвороби і самотність,
упадок життєвих сил і відсутність веселкових надій на кращий стан тіла і
духу не у всіх викликають бадьорі емоції “соціально активної старості”.

Навіть не дивлячись на негативні установки церкви, старим іноді
надавалося право вирішувати, чи битися з наростаючою лавиною хвороб і
недуг або піти з гідністю ще стоїть на своїх ногах – недаремно Пліній
Старший розглядав існування отруйних трав як доказ доброти Провидіння –
вони давали можливість старим померти швидко і безболісно.

Але з другого боку, люди, які змогли повністю сказати “так” старості і
прийняти її зі всіма жалями і радощами – дійсно відчувають цю останню
пору життя як приємне завершення бурхливих днів молодості і черпають
нові невідомі раніше задоволення в “скарбниці картин свого минулого”, по
виразу Г.Гессе, що написав чудове есе “Про старість”.

На жаль, світлі картини особистих спогадів у сьогоднішнього старшого
покоління часто тонуть в суспільній хвилі сумних нагадувань про епоху
30-х років, а часом і у власній гіркоті “покаяння” і втрати колишніх
життєвих цінностей.

Покоління середнього віку

Покоління середнього віку – можливо, його “відчуття” більш однозначні в
плані зміни відношення до самогубства?

Дійсно, шлагбауми перебудови відкрили багато нових швидкісних доріг, по
них мчатися б людям середніх літ, яких, з одного боку, вже можна назвати
професійними водіями, а з іншою – у яких є ще майже повні баки пального
з ентузіазму, енергії і життєвих сил.

Звичайно, багато хто з “середнього” покоління отримав, нарешті, сьогодні
можливість реалізувати свої ідеї, замисли і творчий потенціал або просто
можливість працювати добре. Проте ні для кого не секрет, що робота
деяких, а може (не будемо надмірно скромними) і більшості, ще зовсім
далека не те щоб навіть від ідеалу, але і просто від елементарної норми.
Іноді це йде від недоліків загальної організації праці, а іноді і від
суб’єктивних причин, що відносяться до конкретного фахівця: або це дуже
слаба професійна підготовка, або небажання і невміння реально змінювати
стиль і методи своєї роботи, або невміння координувати свою діяльність з
іншими людьми і цілий ряд інших причин.

Якими б “психологічними захистами” ні прикривали вони своє небажання або
неможливість змінюватися, а може бути, і невідповідність своїх
психофізіологічних особливостей вибраному виду діяльності, вони
обов’язково отримають достатньо велику порцію стресу в широкому
асортименті психологічних чинників: невпевненість в своєму професійному
і соціальному майбутньому, відчуття вини за невідповідність вимогам і
погану роботу, тривога за своє місце і рівень заробітної платні,
негативні емоції від конфліктів з керівництвом і колегами і ін.

З другого боку, люди, що “перемкнули швидкості” свого професійного і
суспільного життя, також одержують додаткові стресові навантаження,
по-перше, природно, через більшу напруженість праці у зв’язку з більш
швидким “темпом”, а в других, через ті або інші бар’єри, що виникають
при цьому на їх шляху.

Одним з нових джерел отримання стресового заряду сьогодні є що недавно
почав широко виявлятися механізм соціально-економічного розвитку –
конкуренція. Боязнь неуспіху, відставання, програшу, тривога через
невпевненість в своїх можливостях, страх стати жертвою конкурентів і
інший букет турбот – ще до недавнього часу вважалося, що монополією на
володіння цими психологічними явищами в широкому соціальному контексті
володіє виключно капіталістичне суспільство.

Ще одним потенційно можливим стресогенним чинником для осіб середнього
віку є інтенсивні зміни, що відбуваються у всіх сферах сучасного
суспільства і деколи вимагаючі від людини кореної зміни мислення і
поведінки.

Більшість же людей середнього віку є зрілими людьми, що вже відбулися в
професійному, сімейному і інших планах, має свій досить стійкий
світогляд, установки, погляди на різні сторони життя, свої стереотипи
мислення і поведінки, тобто весь багаж досвіду, що нагромаджується з
віком і деколи є таким, що не дозволяє деяким людям взагалі сприймати
що-небудь нове. Можливості сприймати нове і відповідно змінювати свою
поведінку у представників середнього покоління, формування особи яких
відбувалося в умовах менш динамічного суспільства, ніж сьогодні, на
жаль, не можна назвати дуже великими. З другого боку, нові умови
суспільного життя породжують невимірний більша кількість альтернатив, як
при виборі стратегічних програм поведінки людини, таких, наприклад, як
вибір професійної діяльності або форми і місця отримання освіти, так і в
повсякденній поведінці в побуті, наприклад, при покупці газети або
журналу. Більш авторитарне суспільство з його строгими правилами
поведінки у всіх життєвих виявах не залишає в більшості випадків
можливості вибору, обмежуючи свободу індивіда і свободу його особи,
більш демократичне – представляє набагато великі можливості для
індивідуального розвитку, але примушує “мучитися” індивіда свободою
вибору і невизначеністю. В історії відомі випадки підвищення числа
самогубств в результаті демократизації суспільства.

Молодь

На перший погляд, може бути звучить, це звучить антигуманістично, але
відмова від життя в немолодому або навіть в зрілому віці все ж таки є
іноді більш природним і причинно обумовленим, ніж самовільне переривання
життя саме в той час, коли вона власне і повинна повною мірою
починатися, і відповідальність за це несуть всі члени суспільства.

Які основні чинники, сприяючі спробам суїциду у молоді, і наскільки
істотні вони сьогодні в нашому суспільстві? На першому місці з проблем,
характерних для підлітків з суицидальным поведінкою, знаходяться,
звичайно, відносини з батьками (приблизно в 70 відсотках випадків ці
проблеми безпосередньо пов’язані з суїцидом), на другому місці –
труднощі, пов’язані з школою, на третьому – проблеми взаємостосунків з
друзями, в основному протилежної статі.

Відносини батьків з дітьми часто не будуються на тому фундаменті
відкритих, повністю щирих емоційно-теплих відносин, які є надійним
захистом від багато чого, іноді суворих випробувань, з якими
зустрічається підростаюче покоління. І не випадково, що спроби суїциду у
молоді розглядаються психологами як відчайдушний заклик про допомогу, як
остання спроба привернути увагу батьків до своїх проблем, пробити стіну
нерозуміння між молодшим і старшим поколіннями. Істотну роль в суїцидах
грає збереження сім’ї в цілому – адже близько половини підлітків, що
вчинили спроби самогубств, виросли в сім’ях в яких один з батьків або
помер, або покинув сім’ю.

Розпад сім’ї, втім, є могутнім чинником, пов’язаним з самогубствами, і у
дорослих. Серед самотніх, неодружених і особливо розлучених набагато
частіше зустрічаються добровільні відходи з життя. Більшою мірою
незахищеними в цьому плані є чоловіки.

Цікаво, що молоді (у віці 15-19 літ), навпаки, ранні браки не рятують
від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед
одружених хлопців в 1.5, а серед заміжніх дівчат в 1.7 раз відсоток
самогубств вище, ніж у їх несімейних однолітків. Це зв’язано перш за все
з тим, що “молоді” браки частіше за все є спробою, і не завжди вдалою,
вирішити якісь інші, що не відносяться до браку проблеми, наприклад,
позбутися нестерпної обстановки в сім’ї батьків.

Шкільні проблеми звичайно пов’язані з неуспішністю або поганими
відносинами з вчителями і адміністрацією школи, рідше з взаємостосунками
в класі. В наших школах, у відмінність, наприклад, від японських, де
перед кожною екзаменаційною сесією відбуваються десятки самогубств
школярів, ці проблеми звичайно не є безпосередньою причиною самогубств,
але приводять до пониження загальної самооцінки учнів, появі відчуття
незначущості своєї особи, до різкого зниження опірності стресам і
незахищеності від негативного впливу навколишнього оточення.

Одним з осно вних психологічних пояснень проблем, пов’язаних з
однолітками, особливо протилежної статі, є надмірна залежність від іншої
людини, що виникає, звичайно як компенсація поганих відносин з своїми
батьками, через постійні конфлікти і відсутність контакту з ними. В
цьому випадку часто буває, що відносини з другом або подругою стають
такими значущими і емоційно необхідними (по типу “я не можу жити без
тебе”), що будь-яке охолоджування в прихильності, а тим більше зрада,
відхід до іншого сприймається як непоправна втрата, що позбавляє
значення подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки
близьких і оточуючих, відбуваються “ситуативні самогубства” – імпульсні,
непідготовлені і власне непов’язані з усвідомленим наміром позбавити
себе життя.

Серед мотивів, що пояснюють спроби самогубства, самі підлітки і
експерти-психологи указують на різні способи таким чином зробити вплив
на інших людей: “дати зрозуміти людині, в якому ти відчаї” – близько 40
відсотків випадків, “примусити жалкувати людину, яка погано з тобою
поводився” – близько 30 відсотків випадків, “показати, як ти любиш
іншого” і “з’ясувати, чи любить тебе дійсно інший” – 25 відсотків,
“вплинути на іншого, щоб він змінив своє рішення” – 25 відсотків, і
нарешті в 18 відсотків випадків “заклик, щоб прийшла допомога від
іншого”. Не дивлячись на зростаючу сьогодні суспільну увагу до проблем
сім’ї, дитячо-батьківським відносинам і просто до проблем спілкування і
взаємостосунків, сучасна ситуація в цьому плані ще багато в чому далека
від ідеалу. Професійні і інші проблеми батьків, відсутність достатнього
часу через різні соціально-економічні причини часто приводять до
формального виховання дітей або перекладання цієї функції на школу або
взагалі невідомо на кого.

Крім того, в сучасних умовах збільшується розрив між різними віковими і
соціальними групами (посилюється процес “диференціації”) – це
відбувається через швидку зміну культурних норм і еталонів поведінки в
різних суспільних шарах, посилення впливу моди і ряду інших причин.

Все це призводить до того, що проблема “батьків і дітей” може бути, як
ніколи, гостро стоїть саме сьогодні і від її рішення залежить успіх
діалогу між підлітками і дорослими і цінність реальної допомоги молоді.
Поки що спроби дорослих налагодити контакт з молоддю часто зводяться до
метань між анархістськими гаслами “повну свободу молоді” і стародавніми
закликами “треба поважати і слухатися старших”.

З другого боку, будемо оптимістами, адже молодь є поколінням, яке
знаходиться в якнайкращому положенні в сучасній ситуації, оскільки має
набагато більше іншу потенційну нагоду використовувати переваги,
пов’язані з тенденціями перебудови суспільства.

е). Поширеність і характеристика самогубств співробітників ОВС.

Самогубства, скоювані співробітниками органів внутрішніх справ,
відносяться до категорії найтяжчих надзвичайних подій. Вони мають не
тільки моральні і економічні наслідки, але і великий суспільний
резонанс.

Щорічно через самогубства органи внутрішніх справ втрачають від 200 до
300 співробітників. Як і в цілому по Україні, на початку 90-х років
відбулося зростання рівня суїцидів серед співробітників МВС. З 1991 по
1993 рік рівень самогубств виріс в 1,6 раз. Це зростання було більш
значним, ніж в цілому серед населення Російської Федерації.
Загальноукраїнський показник в 1991г. склав 27, а в 1993г. – 39. В
подальший період відбулося зниження рівня самогубств серед
співробітників. В 1998 році зареєстровано 283 випадок суїцидів серед
особового складу органів внутрішніх справ, що на 33% менше ніж в 1997
році. Рівень суїцидів серед співробітників склав 24,8 і став значно
нижчим за загальноросійський показник (35,4). В 1999 році був
відзначений підйом показників даної надзвичайної події (29,4).

Серед співробітників органів внутрішніх справ в 2002 році було 228
самогубств, в порівнянні з минулим роком (244) скоротилося на 16
випадків (6,6 %). Відносний показник кількості суїцидів серед
співробітників на 10 тис. складає 2,4, по цивільному населенню
Російської Федерації цей показник на рівні 3.9.

Аналіз причин і умов здійснення суїциду показав, що найбільше число
самогубств вчинене серед співробітників у віці від 25 до 35 літ (48%) із
стажем служби в органах внутрішніх справ з 3 до 10 літ (55%). У
більшості з них є сім’ї (66%), у кого діти (68%), тобто добровільно
пішли з життя співробітники зрілого, працездатного віку.

З матеріалів службових розслідувань витікає, що в 49% випадків
самогубства в тій чи іншій мірі були пов’язані з сімейно-побутовими
конфліктами, у тому числі викликаною матеріальною скрутою. Більше
половини (56%) самогубств вчинені в стані алкогольного сп’яніння. Це
свідчить про незнання керівниками ситуації в сім’ях співробітників, їх
сімейно-побутових проблем.

Найбільш суїцидонебезпечним віком співробітників органів внутрішніх
справ за середніми даними є період від 31 до 40 літ -41%, що приблизно
відповідає частці осіб цього віку, службовців в МВС Україні (близько
38%). Частка співробітників у віці до 30 літ складає близько 50%.
Кількість самогубств серед них дещо нижче (46%). Таким чином, також як і
серед цивільного населення, наголошується тенденція до збільшення
кількості самогубств з віком.

В 40% випадків стаж служби в органах внутрішніх справ співробітників, що
вчинили самогубства, не перевищував три роки, що приблизно відповідає
частці співробітників із стажем служби до 3 літ в органах внутрішніх
справ в 1996-1997 роках (35 %). Здійснення суїцидів на перших роках
служби свідчить про виразимі труднощі пристосовування особового складу
до строго регламентованої службової діяльності (особливо, що знаходиться
в зрілому віці). Цікавий той факт, що співробітники, що отримали середню
і вищу освіту в системі МВС і що пройшли період пристосовування під час
навчання, в 9 разів рідше скоюють суїцидальні акти, ніж особи без
спеціальної освіти. Рівень самогубств дещо зростає із збільшенням стажу
служби. Так, частка співробітників із стажем більше 15 літ складала
близько 8%, а кількість самогубств серед цієї категорії була 12%. Ця
закономірність, мабуть, є похідною від віку співробітників.

Переважна більшість самогубств в цілому по МВС скоюється особами
молодшого (53,06%), а також середнього (28,16%) начальницького складу,
що також приблизно відповідає їх частці серед всього особового складу
органів внутрішніх справ і не дозволяє говорити про достовірне
переважання самогубств серед тієї або іншої категорії співробітників.
Служби суїциденти в більшості своїй не мали стягнень і характеризувалися
позитивно.

Слід зазначити, що найпоширенішим способом є самогубство через повішення
(61%), в 32% для реалізації аутоагрессивной цілі використовувалася
вогнепальна зброя, переважно табельна (22%). Здійсненню таких
надзвичайних подій сприяло грубе порушення порядку зберігання і видачі
табельної зброї, ослаблення контролю з боку керівників підрозділів за
діяльністю підлеглих, несення ними служби. Спосіб і місце здійснення
самогубства є непрямими вказівками на причину конфліктної ситуації, як
її бачить суїцидент. Так для самогубств на грунті сімейно-побутових
конфліктів характерне повішення за місцем проживання при конфліктах,
пов’язаних з сферою службової діяльності більш характерні самогубства з
табельної зброї. Звертає на себе увагу і той факт, що під час вступу на
службу в МВС Україні близько 25% осіб, скоївші суїциди, не проходили
обстеження в Центрах психологічної діагностики. Як правило, суїцидальні
дії скоювалися у вихідні дні (42%), за місцем проживання (65%), з
вісімнадцяти до двадцяти чотирьох годин. Кожне п’яте самогубство було
здійснено під час несення служби, в службовому приміщенні, частіше з
нуля годинника до шести годин ранку. В переважному числі випадків
суїциденти були одружені (74%) і мали дітей (73%).

На рівень суїцидів серед співробітників органів внутрішніх справ
Україні, як представляється, головним чином впливають ті ж чинники, що і
на число самогубств населення країни в цілому. До них відносяться:

зниження рівня життя і зростання соціальної напруженості і рівня
злочинності в суспільстві;

інтенсивне соціально-майнове розшарування, відставання рівня доходів
співробітників від зростання цін, і їх нездатність забезпечити гідний
рівень життя своїй сім’ї на одержуваний грошовий зміст;

наростання роз’єднування, атомизации суспільства, загострюючих у людини
відчуття самотності, викличні емоційну депривацию, відчуття відчуженості
від оточуючих (включаючи товаришів по службі і керівників служб і
підрозділів ОВС);

зростання психічної захворюваності при відносному пом’якшенні
законодавчих заходів по обліку і лікуванню осіб з психічними
порушеннями, збільшення серед населення адикватних форм поведінки, а
також хворих алкоголізмом і наркоманією.

В той же час є ряд специфічних для системи ОВС рис. Ця наявність
медичного і психологічного відбору до органів внутрішніх справ, що
дозволяє відсіяти велику частину осіб з нервово-психічною патологією;
переважно чоловічий склад професійних колективів, що приводить до зміни
співвідношення між завершеними самогубствами і спробами самогубств на
користь перших, обумовлює вибір самих летальних способів самогубств
(повішення, вогнепальні поранення).

Не можна обійти мовчанням і наявність тривало впливаючих стресогенних
чинників з боку службової діяльності:

можливість екстремальних (пов’язаних із загрозою для життя, здоров’я,
іншими тяжкими наслідками) ситуацій, які є штатними для діяльності
співробітників; необхідність використовування заходів примушення
(фізичного і психічного), діяти в конфліктних ситуаціях і пов’язані з
цим негативні емоції;

висока відповідальність і напруженість роботи, пов’язана із здійсненням
владних повноважень, носінням зброї;

ненормований робочий день.

Останніми роками на перший план висувалися невідповідність між
положенням співробітника під час виконання службових обов’язків і
положенням поза службою, в побуті, обумовлені низьким грошовим змістом,
порушенням соціальних прав і пільг співробітників органів внутрішніх
справ, передбачених законодавством.

В той же час є і ряд чинників службової діяльності, які можуть робити
профілактичний вплив на рівень самогубств серед співробітників. Перш за
все, це певний соціальний статус, соціальна стабільність, наявність
згуртованих професійних колективів. Стійкі професійні колективи із
сприятливим морально-психологічним кліматом є одним з найістотніших
чинників сучасного суспільства, перешкоджаючих розвитку суїцидальної
поведінки.

Близько 60% самогубств вчинені співробітниками після вживання алкоголю,
що істотно перевищує аналогічний показник серед цивільного населення
Україні. Прямого зв’язку між концентрацією алкоголю в крові і тягарем
суїцидальних дії не виявлено. З цього виходить, що розвиток суїцидальних
намірів при сп’янінні залежить не тільки від чинника інтоксикації, але і
від індивідуальних особових особливостей співробітників органів
внутрішніх справ і ситуативних моментів. Тому тягар наслідків багато в
чому залежав від випадкових обставин, наприклад, від наявності в даний
момент швидких і дієвих засобів для здійснення самогубства.

Аналіз результатів службових перевірок показує, що в основі
соціально-психологічній дезадаптації співробітників, що вчинили
самогубство, майже в половині всіх випадків лежало зловживання
алкоголем, що також є відмінною рисою формування суїцидальної поведінки
співробітників від цивільного населення. Можливо, цим частково
пояснюється високий рівень самогубств серед співробітників в період
свят, під час яких збільшується кількість спиртних напоїв, що
вживаються. В цих випадках спиртні напої приймалися спеціально з метою
полегшити реалізацію суїцидальних намірів, що вже є. При цьому алкоголь
виступає як непряма причина самогубства. Аналогічна роль сп’яніння і в
тих випадках, коли алкоголь різко знижував критичні функції і
самоконтроль, унаслідок чого скоювалася суицидальна дія.

Таким чином, суїцидальна поведінка співробітників органів внутрішніх
справ в стані сп’яніння залежить від обставин, на фоні яких алкогольна
інтоксикація в одних випадках виконувала роль «приголомшуючого засобу»
(46%), в інших – служила «пусковим чинником» (30%), в третіх була
«підсилювачем» переживань з формуванням психопатологічних реакцій, що
приводять до ідеї самознищення (24%).

Підвищена суїцидальна небезпека осіб, що зловживають спиртними напоями,
пов’язана не тільки з чинниками інтоксикації, але і з особливостями
особи, що формується в процесі зловживання алкоголем: афектною
нестійкістю, збудливістю схильністю до імпульсних дій з психопатичними,
істеричними виявами.

Наступною особливістю самогубств, зроблених співробітниками органів
внутрішніх справ, є безпосереднє або опосередковане ототожнення себе з
людиною, що раніше вчинила самогубство. Про поширеність даної поведінки
можна судити по тому факту, що в підрозділах, де вже мало місце
самогубство, ризик нового самогубства, за вибірковими даними, досить
високий. Проведений аналіз матеріалів службових перевірок дозволяє дати
коротку характеристику типових конфліктних ситуацій, що спонукали
співробітників ухвалити рішення про самогубство.50 … 60% всіх випадків
самогубств і замахів є пов’язаний з особисто-сімейними конфліктами, у
тому числі 16% самогубств вчинені по мотивах ревнощів або невдалої
любові, в кожному другому випадку відношення між подружжям були порушені
через зловживання спиртними напоями, а також недостатньої матеріальної
забезпеченості. В 24% випадків конфлікти були обумовлені відсутністю
допомоги у вихованні дітей і веденні домашнього господарства через
постійну зайнятість на службі.

У ряді випадків їм сприяли професійні конфлікти, в основі яких лежали
порушені взаємостосунки керівників з товаришами по службі, близько 8%
самогубств були слідством кримінальних, адміністративно-правових
конфліктів, через страх можливого покарання за вчинене співробітниками
правопорушення, у зв’язку з відчуттям сорому, розкаяння, переживань з
приводу заподіяної шкоди. Причинами самогубств в решті випадків були:
наявність якого-небудь захворювання, розлади на сексуальному,
релігійному або іншому ґрунті, різні морально-етичні переживання,
матеріальна, комунально-побутова скрута і т.п. В числі безпосередніх
мотивів (подій), що привели до самогубств на перших місцях стояли
ревнощі, подружня зрада (реальна або підозрювана).

Серед мотивів, обумовлених наявністю психопатологічних розладів,
переважали ідеї винності, уявного важкого захворювання, зміни
самовідчуття, переслідування. В більшості мотиви суїцидальних дій
зустрічалися у вигляді стійких поєднань двох або більш сфер конфліктів
або «суїцидальних комплексів». Серед них найбільш часто виявлялися:
сімейні нелади на фоні зловживання алкоголем; сімейні конфлікти на фоні
соматичного або психічного захворювання; поєднання сімейної конфліктної
ситуації з професійним конфліктом; поєднання зловживання алкоголем з
конфліктними ситуаціями на роботі і в сім’ї. Найбільший ризик в плані
здійснення аутоагресивних дій представляють психопатичні особи (з
переважанням істеричних і збудливих радикалів), а також особи з різного
роду депресивними станами. Досить високий ризик завершеного суїциду у
осіб з органічною поразкою головного мозку, а також у співробітників з
наявністю в анамнезі важких черепно-мозкових травм і мозкових інфекцій
(менінгіти, арахноідити і ін.).

Аналіз пресуїцидальної поведінки осіб з наявністю нервово-психічних
розладів показав, що більш ніж 60% таких хворих скоюють суїцидальні дії
зовні загострення хвороби, по цілком реальних мотивах і мотивах, які
зустрічаються у інших суїцидентів.

Приведені дані свідчать про те, що шляхи до практичного рішення проблеми
профілактики суїцидальної поведінки співробітників органів внутрішніх
справ складні і далеко неоднозначні. Профілактика даної надзвичайної
події можлива лише при проведенні спеціально розробленого комплексу
заходів, включаючого цілеспрямовану діяльність кадрових і виховних
апаратів, психологічної служби і лікувальних установ.

Статистика самогубств свідчить про наявність у співробітників, що
наклали на себе, органів внутрішніх справ таких особових рис, як:
недостатній самоконтроль, неадекватна самооцінка своїх можливостей,
недостатність компенсаторних механізмів психологічного захисту,
безкомпромісність, нездатність адекватно переробляти конфлікти у сфері
міжособових відносин.

Більш ніж в 61% випадків, в матеріалах службових перевірок є вказівки на
те, що самогубства вчинені при умові, коли керівники підрозділів,
працівники кадрових апаратів мало надавали увагу виховній роботі з
підлеглими (особливо з молодими співробітниками), рідко цікавилися їх
поведінкою поза службою, в сім’ї, не проявляли належної уваги
організації побуту і дозвілля співробітників, погано вивчали їх
моральний і фізичний стан. Ряду суїцидів, передували події, що свідчили
про необхідність вживання тих або інших заходів з боку керівництва,
напрями до психолога або психіатра, рішення питання про звільнення з
органів внутрішніх справ, що проте не було зроблено своєчасно.
Здійсненню таких надзвичайних подій також у ряді випадків сприяло
порушення порядку зберігання і видачі табельної зброї, ослаблення
контролю з боку керівників підрозділів за діяльністю підлеглих під час
несення ними служби.

Мають місце випадки порушення вимог про обов’язковий лікарський огляд
осіб, що приймаються на службу до органів внутрішніх справ і вивченні
кандидата за місцем проживання. Близько 8% осіб, що вчинили суїцидальні
акти, були прийнято на службу без проходження ними ВВК або всупереч її
рішенню. Четверта частина суїцидентів не проходили психодіагностичного
обстеження при ухваленні на службу.

При підборі кандидатів на службу керівники не завжди вивчають
психологічні висновки на кандидатів або ігнорують висновки центрів
психологічної діагностики і практичних психологічних підрозділів,
поверхнево відносяться до результатів встановлених перевірок.

ж).Профілактика самогубств співробітників ОВС.

Робота по попередженню суїцидальних подій проводиться в загальній
системі заходів профілактики надзвичайних подій і травматизму
співробітників органів внутрішніх справ, а також в системі
психопрофілактики.

Трудність проблеми, що розглядається, особливо її профілактичного
напряму, пов’язана з відсутністю специфічності суїцидальних виявів.
Немає такої людини, яка по своїх індивідуальних якостях обов’язково
повинна покінчити життя самогубством, немає такої ситуації, а також
психопатологічних порушень, які неодмінно привели б людину до суїциду.

Практичне рішення проблеми профілактики суїцидальної поведінки серед
співробітників органів внутрішніх справ можливо лише на основі
комплексного підходу, забезпечуючого знання особи суїцидента,
особливостей мікросоціального клімату у формальній і неформальній сферах
спілкування, а також професійного, матеріального і побутового статусів.

Основною ціллю даної роботи повинне бути запобігання самій можливості
появи суїцидальних переживань, своєчасне розпізнавання станів, несучих
потенційну загрозу суїциду і, більш того, на ліквідацію умов, що їх
породжують.

Вищеназвані задачі можуть з успіхом бути вирішений тільки при проведенні
комплексу психопрофілактичних і психогігієнічних заходів.

Під психогігіеной мається на увазі проведення комплексу заходів по
збереженню і зміцненню психічного здоров’я, забезпечуючих якнайкращі
умови для психічної діяльності людини. При проведенні психогігієнічних
заходів необхідно ураховувати вплив на психіку людини (здорового і
хворого) умов зовнішнього середовища: соціальних, виробничих (службових)
і побутових чинників.

Психопрофілактіка розробляє систему заходів, провідних до зниження
нервово-психічної захворюваності і сприяє упровадженню їх в практичну
діяльність. Методи психопрофилактики включають вивчення динаміки
нервово-психічного стану співробітника під час трудової діяльності, а
також в побутових умовах.

Робота по збереженню нервово-психічного здоров’я співробітників органів
внутрішніх справ вимагає безперервного, щоденного вивчення
індивідуальних особливостей кожного співробітника, його виконавської
дисципліни, успіхів в освоєнні передових форм і методів роботи, настрою,
а також сімейно-побутової сторони життя. Це у свою чергу вимагає від
керівників органів внутрішніх справ, учбових закладів, працівників
кадрового апарату і медичних установ МВС Україні постійного
вдосконалення знань в області психогігіени і психопрофілактики.

В умовах діяльності органів внутрішніх справ психопрофилактика включає
наступні етапи діяльності:

• ретельний кадровий і медико-психологічний відбір осіб для роботи в
органах внутрішніх справ, тобто проведення спеціального професійного
відбору;

• використовування співробітників з урахуванням їх психологічних
особливостей, установок і стану нервово-психічного здоров’я;

• проведення заходів щодо професійної орієнтації;

• формування згуртованих, працездатних службових колективів;

• своєчасний дозвіл конфліктних ситуацій на службі і в побуті;

• раннє виявлення осіб з нервово-психічними розладами або нестійкістю,
віднесення їх до «групи ризику», постановка на облік, динамічне
спостереження; обстеження, лікування і експертиза відповідно до медичних
свідчень.

Профілактика суїцидальної поведінки серед співробітників органів
внутрішніх справ під час проходження служби здійснюється по наступних
напрямах:

1. Проведення заходів щодо усунення причин і умов, сприяючих виникненню
станів соціально-психологічної дезадаптації, що приводить до розвитку
суїцидальної поведінки. Розвиток особи співробітника, формування у його
психологічної стійкості до різного роду стресовим ситуаціям. Здійснення
роботи по об’єднанню службового колективу.

2. Своєчасне виявлення суїцидальних тенденцій і дій у співробітників,
які знаходяться в стані соціально-психологічної дезадаптації або в
пресуїцидальному періоді.

Особливо повинні насторожувати суїцидальні думки, натяки, вислови (в
пресуїцидальному періоді 20% випадків самогубств співробітників). Поява
ж постійних ідей самогубства, суїцидальних висловів і спроб (13%), прямі
або символічні «прощання» (9%), збуджена поведінка або «зловісний»
спокій, нерідко не властива раніше зібраність – показник гострої
суїцидальної кризи, загрозливої життю. Зафіксувати наявність таких
висловів іноді вельми скрутно, про них, як правило, знають найближчі
люди, на очах яких розвивається конфлікт в пресуїцидальний період і які
не завжди повідомляють про них на роботу або до медичних установ.

Профілактика суїцидальної поведінки серед співробітників органів
внутрішніх справ вимагає проведення комплексу сумісних заходів щодо
професійного відбору і орієнтації кандидатів на службу; виявленню
співробітників з нервово-психічними розладами і станами психоемоційної
напруги; своєчасному скасуванню пресуїцидальних станів, а також
проведенню психогігієнічних і реабілітаційних заходів по збереженню і
зміцненню психічного здоров’я особового складу.

ІІІ Висновок.

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.

У своїй науковій роботі я намагалася зосередити увагу на такому
атисоціальному вчинку особистості як самогубство.

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка
реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами,
пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції —
досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи
повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять
особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити
рівень адаптацій чи дезадаптацій.

Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка
негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні
форми поведінки людини.

До таких “цінностей” слід віднести:

1) почуття підвищеної відповідальності — людина вважає себе не об’єктом,
а її суб’єктом. Вона тільки сама несе відповідальність за все, що
трапляється з нею на роботі, у сім’ї, на вулиці;

2) почуття вини — людина вважає, що всі страждають в наслідок її
вчинків, що вона не може виконати професійні, сімейні та інші обов’язки,
що вона неспроможна вирішити жодного питання;

3) відчуття засудження оточуючими — людині здається, що всі бачать її
неспроможність, нікчемність і засуджують її. Відчуття засудження
оточуючими випливає з відчуття вини, але воно є глибоким і найбільш
психотравмуючим для особи;

4) почуття безпорадності — людина вважає, що не може себе захистити, що
її не можуть захистити і допомогти їй рідні та близькі люди, що
існування у сіспільстві стає неможливим.

Такі відчуття виникають у психічно хворих з депресивною симптоматикою
невротичного та психотичного рівнів, але вони можуть з’являтись окремо
у психічно здорових людей і свідчити про різний рівень дезадаптацій
особи. На них слід звертати увагу при роботі з суїцидонебезпечним
контингентом психічно хворих, у роботі телефону довіри та при оцінці
можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період.

З соціальних чинників, які впливають на саморегуляцію слід виділити:

1) економічні негаразди, бідність, безробіття;

2) дезорганізацію сім’ї: смерть рідних, розлучення, відсутність
підримки, конфлікти, несумістність, відсутніть дисциліни;

3) формування нових суспільних поглядів, які не приймаються особою;

4) обмеження та низька якість загальноосвітньої та професійної освіти;

5) відсутність дозвілля та відпочинку;

6) послаблення правоохоронної діяльності;

7) неспроможність органів управління вплинути на негативний перебіг
подій;

8) різні етичні, релігійні, економічні конфлікти.

Негативна оцінка особою соціальних факторів негативно впливає на процеси
саморегуляції, ускладнює адаптацію, спричиняє постійне нервове
напруження, на тлі якого іноді виникає бажання скінчити життя
самогубством.

Оцінка ставлення особи до особових та соціальних чинників повинна
аналізуватися лікарями, психологами для прогнозування можливих повторних
суїцидальних дій у післясуїцидальний період. Це допоможе правильно
спрямувати психотерапевтичну роботу з суїцидонебезпечним контингентом.

Відокремлення самогубства від такого поняття, як нещасний випадок, має
важливе значення при вирішенні питання постановки хворого на спеціальний
облік у позалікарняних умовах.

Такий підхід допоможе зробити групу хворих з аутоагресивними формами
поведінки однорідною і правильно підійти до розробки профілактичних
заходів. Профілактика самогубства психічно хворих повинна будуватися як
цілісна система і складатися з кількох послідовних етапів. Перший — це
проведення лікувальних заходів примусового (згідно інструкції про
“примусову госпіталізацію”) та не примусового характеру. Другий етап —
виписка хворого з лікарні та постановка його на спеціальний облік у ПНД.
Третій етап — зняття з спеціального обліку.

Усі вищезгадані етапи профілактики аутоагресивних форм поведінки
психічно хворих повинна об’єднувати єдина програма профілактичних та
реабілітаційних заходів, які включають не тільки трудову діяльність, але
й увесь спектр соціального життя хворого.

В кожному суспільстві властиві такі форми соціальних відхилень і в тих
масштабах, які витікають з конкретно-історичних умов його існування –
соціальних, економічних, політичних, етичних і ін. Об’єм соціальних
відхилень дозволяє судити про етичний клімат даного суспільства, рівні
законності і правопорядку, ступеня згуртованості соціальних груп.

Ні у філософському, ні в короткому психологічному словнику немає
визначення поняття “суїцид” (самогубство). Це складне явище, яке важко
пояснити, тому що кожна людина в певному віці, стикаючись з
нерозв’язними, на його думку, проблемами, замислюється над крайнім
виходом.

За статистикою самогубств критичним віком є 15, 24, 28, 33, 37, 45, 51,
60 років. В психоаналізі це називається “зустріч з самим собою”, вік,
коли людина задає собі питання “хто я?” і, якщо не знаходить відповідь,
просто “здається”. Є люди, їх більшість, які, що називається “втомились
від життя”.

Час від часу газети і журнали публікують статті на теми суїциду.
Виявляється, в Україні самогубство “помолодшало”, і тепер на нього
нерідко йдуть навіть діти. Думка про самогубство не виникала тільки у 1%
школярів

Для дослідження проблеми я провела анкетування (див. зразок) серед
100студентів, віком від 17років .

Чи самогубства зустрічаються частіше серед підлітків,

ніж серед дорослих людей?
Так – 90% ні – 10%

Чи зустрічались Ви з явищем суїциду у своєму житті? Так – 56% ні –
44%

Чи є самогубство завжди розсудливим вчинком? Так – 70% ні
– 30%

Чи є самогубство смертним гріхом?
Так – 80% ні – 20%

Частота суїцидів серед бідних верств населення істотно

вище, ніж серед забезпечених.
Так – 36% ні – 64%

Чи виникали у вас коли-небудь думки про самогубство? Так – 99% ні – 1%

Які причини можуть спонукати людину вчинити самогубство?

Відповіді були такими: нерозуміння, проблеми в удома, особисті проблеми,
соціальне положення, музика, знущання з боку однолітків або дорослих,
самопожертвування і “інше”.

В критичний період з 13 до 19 літ підліток відходить від батьків, але
продовжує в них мати потребу, тому що перед ним відкривається світ, в
якому він не знаходить розуміння і не завжди зможе відповісти самому
собі на питання про значення життя. І якщо цей пошук себе ускладнюється
різними обставинами, – все сходиться в одну крапку і підліток звикає з
думкою, що “життя не для нього”.

Мабуть, дорослим варто задуматися над цими цифрами і відповідями.

Весь світ мчить кудись так стрімко, що ми не встигаємо розуміти,
відчувати, оцінювати все, що відбувається навкруги нас.

ІV Використана література:

Амбрумова А. Г. Бородин С. В. Михлин А. С. Предупреждение самоубийств.
М. 1980. с. 40.

Бердяев Н. А. О самоубийстве. Психологический журнал. т. 13 №3 1992. с.
96-106.

Бородин С. В. Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств. Комплексные
исследования в суицидологии. М. 1986. с. 65.

Брухановский Н. П. Самоубийцы. Л. 1927. с. 127.

Волков В. Н. Медицинская психология в ИТУ. М. Юридическая литература.
1989. с. 256.

Короленко А. П. Дожик Т. А. Семь путей к катастрофе. Новосибирск. Сиб.
отделение. 1990. с.224.

Алиев И. А. Актуальные проблемы суицидологии. Уголовно-правовые
криминалогические аспекты. Баку 1987. с. 7.

Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С. Збірник нормативних документів
з безпеки життєдіяльності. – К.: Фенікс, 2000. – 896 с.

Змановська Е. В. Девиатология: (Психология отклоняющегося поведе-ния):
Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр
“Академия”, 2003.- 288 с.

Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными
школьниками: Методические рекомендации. – К.: ІЗМН, 1997. – 136 с.

Овчарова Р.В. Технологии практического психолога в образовании: Учебное
пособие для студентов вузов и практических работников. – М.: ТЦ “Сфера”,
2000. – 448 с.

Организация й содержание деятельности психологической службы
образования. Методические рекомендацни для руководителей средних
общеобразовательных учреждений – Одесса: ИУУ, 1999 -76 с.

Пачковський Ю.Ф., Корнієнко І.О Проблеми молоді: соціолого-психологічні
аспекти вивчення та діагностики // Збірник науково-методичних матеріалів
для роботи з дітьми, що зазнали насильства. – Львів: ВНТЛ, 1999 – 68с.

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020