Реферат на тему:
Страхування: поняття, види і форми
ПЛАН
1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ
2. ВИДИ І ФОРМИ СТРАХУВАННЯ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ
Страхування є економічною категорією, що входить в економічну систему
держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом
грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та
нагромаджень всіх суб’єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для
страхування характерні економічні відносини, змістом яких є перерозподіл
доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування
матеріальних чи інших втрат (здоров’я, працездатності, тощо). Отже, в
основі страхування лежить ймовірний рух грошової форми вартості.
Для характеристики ринкового змісту страхування в сучасних умовах як
перерозподільчого відношення можна вказати на такі його ознаки.
Під час страхування виникають грошові перерозподільчі відносини,
причиною яких є наявність страхового ризику, можливість виникнення
події, що здатна зумовити матеріальні чи інші втрати.
Специфікою перерозподільчих відносин, зумовлених страхуванням, є те, що
вони виникають між учасниками. які пов’язані з солідарною розкладкою
величини збитку одного з них на всіх. З метою організації замкнутої
розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий
страховий грошовий фонд, джерелом якого є встановлені внески всіх
застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Обсяг внеску і виражає долю
кожного з них в розкладці збитку. Очевидно, що розширення сукупності
учасників страхування створює умови для зменшення страхових платежів і
тим самим робить доступнішими страхові операції.
Саме замкнута розкладка збитку є відмітною ознакою категорії
страхування, її особливістю по відношенню до інших фінансових категорій.
Згадаймо, що доходи державного бюджету, наприклад, формуються за рахунок
платежів (податків) юридичних і фізичних осіб, але використовуються
(витрачаються) за межами їх надходження і на різні цілі, які
безпосередньо не пов’язані з умовами їх виробництва (оборона, загальне
управління, тощо).
Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від
настання страхових подій як в територіальному (просторовому) розміщенні,
так і в часі. Щоб забезпечити ефективний територіальний перерозподіл
страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб’єктами,
необхідне значне залучення учасників на великій території.
Виходячи з розкладки збитку в часі та враховуючи випадковий характер
виникнення надзвичайних подій, відшкодування їх негативних наслідків за
рахунок страхового фонду не обмежується одним господарським роком.
Можливе і таке, що надзвичайні події такого роду не виникають декілька
років підряд. У всякому разі, точний час їх надходження передбачити
важко, за виключенням деяких з них (повені, засухи, тощо).
Названі обставини викликають необхідність резервування частини страхових
платежів, що надійшли у сприятливі роки, для створення певного запасного
фонду. Його призначення — бути джерелом відшкодування надзвичайних
збитків в році, коли вони перевищили середній рівень.
Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів,
що внесені у страховий фонд. За виключенням тієї частини страхових сум,
що йде на забезпечення діяльності страхової організації, сукупність
страхових платежів направляється для відшкодування ймовірного збитку.
Величина їх встановлюється на основі вірогідного збитку за розрахунковий
період (5 чи 10 років) в межах певного регіону і повертається у формі
відшкодування втрат протягом прийнятого в розрахунок часового періоду в
тому ж таки територіальному масштабі.
Якраз повернення частини виплачених коштів носить ознаки кредитних
відносин. Тому страхування можна вважати не лише фінансовою, а й певною
мірою кредитною категорією.
Виходячи з аналізу специфіки перерозподільчих відносин, що властиві
страхуванню, можна дати йому таке визначення. Змістом страхування є
система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками,
об’єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок
грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та
іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у
випадку втрати ними працездатності.
Важливою умовою здійснення ефективних страхових операцій є забезпечення
територіальної (просторової) розкладки збитку на протязі одного
господарського року, а потім і розкладки збитку в часі, тобто протягом
декількох років підряд. Щоб виконати ці умови, необхідна достатньо
масштабна концентрація коштів у страховому фонді.
Саме концентрація коштів у страховому фонді, що витікає з раніше
визначених його суттєвих ознак, є найважливішим принципом організації
страхових операцій. Це, звичайно, стосується як державної системи
страхування, так і кожної недержавної страхової компанії, якщо вона
намагається (а інше в ринкових умовах є безглуздям) до тривалої
беззбиткової страхової діяльності.
На протязі існування колишнього СРСР в ньому панувала загальнонародна
(державна) власність, що не створювало особливої потреби в страхуванні,
обмежуючи його колгоспно-кооперативним сектором, особистою власністю
громадян, їх сімейними інтересами. В умовах становлення ринкових
відносин в Україні, роздержавлення власності та її приватизація
відкривають широке поле для проведення страхових операцій у сфері
підприємницьких структур, економічних інтересів суб’єктів
господарювання.
Звернемо увагу на функції страхування — ризикову, попереджувальну,
збережну й контрольну. Основну роль відіграє ризикова функція, тому що
страховий ризик як вірогідність збитку безпосередньо пов’язаний з
основним призначенням страхування — надавати грошове відшкодування
потерпілим господарюючим суб’єктам або застрахованим громадянам. Саме в
рамках реалізації ризикової функції відбувається перерозподіл грошової
форми вартості серед учасників страхування в зв’язку з настанням
наслідків випадкових страхових подій.
Зміст попереджувальної функції полягає у фінансуванні за рахунок
страхового фонду заходів по пом’якшенню страхового ризику. Якщо взяти
страхування життя, то категорія страхування нагадує природу кредиту при
нагромадженні по договорах страхування на дожиття вказаних в ньому
страхових сум. Нагромадження коштів при застосуванні страхування на
дожиття дозволяє реалізувати погребу громадян в страховому захисті
досягнутого рівня життя. Але це можна вважати і змістом збережної
функції страхування.
Вияв контрольної функції полягає в цільовому формуванні й використанні
коштів із страхового фонду. Ця функція ніби продовжує раніше названі
специфічні функції страхування і знаходить свій прояв одночасно з ними в
конкретних страхових операціях.,
2. ВИДИ І ФОРМИ СТРАХУВАННЯ
В попередньому розділі зазначалося, що страхування проводиться
спеціалізованими страховими організаціями, які можуть бути державними й
недержавними. Послуги, що надаються ними, охоплюють різноманітні, як
правило, неспівставні види страхового захисту. Разом з тим, все їх
розмаїття можна розмежовувати при допомозі класифікації по об’єктах
страхування та видах небезпек.
В основу такої класифікації доцільно покласти виділення взаємопов’язаних
елементів сукупності страхових відносин, що знаходяться між собою в
певній підпорядкованості. Для такого розмежування слід застосувати два
критерії: відмінності в об’єктах страхування і в обсязі страхової
відповідальності. Застосування цих критеріїв дозволяє здійснити дві
класифікації — по об’єктах страхування і по видах небезпек. Перша
класифікація є загальною, а друга стосується лише майнового страхування.
Підсумовуючи сказане, можна дати слідуюче визначення загальної
класифікації страхування. Вона виражає сукупність елементів страхування
по галузях, підгалузях і видах об’єктів. Названі елементи розташовуються
таким чином, що кожний наступний є частиною попереднього, причому в
підпорядкованості від вищого — галузі,— до підгалузі й виду. Такий метод
класифікації застосовується як до обов’язкового, так і до добровільного
страхування.
Характерні особливості об’єктів страхування покладені в основу поділу
страхування на галузі, серед яких виділяються: майнове; страхування
рівня життя громадян; страхування відповідальності; страхування
підприємницьких ризиків.
Рис. 1. Класифікація страхування за формами здійснення
Об’єктами першої галузі є основні й оборотні активи. Страхування рівня
життя громадян пов’язане з їх працездатністю, здоров’ям та життям. При
страхуванні відповідальності в якості об’єктів виступають зобов’язання
страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції,
погашенню заборгованості кредиторам чи відшкодуванню матеріального або
іншого» збитку, якщо він був нанесений другим особам. При страхуванні
відповідальності необхідне відшкодування, згідно законодавства, за
винного виплачує страхова і організація. До об’єктів страхування
підприємницьких ризиків відносяться потенційно можливі різні втрати
доходів страхувальника, наприклад, втрати від простоїш устаткування,
ризик впровадження нової техніки і технології, втрачена вигода по
нереалізованих або достроково припинених контрактах, тощо.
Щоб окреслити інтереси партнерів у страхуванні, в його галузях необхідно
визначиш підгалузі її конкретні види страхування.
Рис. 2. Класифікація страхування за об’єктами (галузями)
В залежності від форм власності й категорій страхувальників у майновому
страхуванні виділяються декілька підгалузей. По формі власності — це
страхування державного майна; колективного майна (в господарських
товариствах, кооперативах, тощо; приватного майна. В залежності від
категорій страхувальників підгалузями в майновому страхуванні є державне
й недержавне страхування.
Дві підгалузі виділяються в страхуванні рівня життя громадян: соціальне
страхування працівників державного й недержавного секторів економіки та
і особисте страхування громадян. В свою чергу, соціальне і особисте
страхування може бути конкретизоване. Якщо взяти соціальне страхування,
то в ньому можна виділити: страхування пенсій, страхування пільг. В
особистому страхуванні розмежовується страхування життя та страхування
від нещасних випадків.
Структура страхування відповідальності складається з таких підгалузей:
страхування заборгованості й страхування на випадок відшкодування
збитку.
В страхуванні підприємницьких ризиків виділено дві підгалузі:
страхування ризику прямих і непрямих втрат, доходів. До перших
відносять втрати від простою устаткування. Непрямі втрати доході»
зумовлені нетехнологічними перервами в торгівлі, втраченою вигодою.
Інтереси двох сторін в страхуванні прямо пов’язані з величиною страхових
тарифів, що лежать в основі страхових внесків, та відповідним обсягом
страхового відшкодування. Саме цим зумовлена необхідність поділу
підгалузей на конкретні види страхування, під якими мається на увазі
страхування конкретних однорідних об’єктів у встановленому обсязі
страхової відповідальності й по відповідних тарифних ставках.
У структурі майнового страхування виділяються там види (об’єкти):
страхування будівель, споруд, сільськогосподарських тварин, домашнього
майна, засобів транспорту, врожаю, тощо в господарствах різних форм
власності. Соціальне страхування включає такі конкретні види:
страхування пенсій за віком, по інвалідності, з приводу втрати
годувальника, страхування конкретних пільг серед тих чи інших груп
населення. По особистому страхуванню розрізняють такі конкретні види, як
страхування від нещасних випадків, індивідуальне, за рахунок підприємств
та організацій, змішане страхування життя, страхування на випадок втрати
працездатності або смерті, страхування дітей, страхування додаткової
пенсії та інше.
У страхуванні відповідальності розмежовується страхування непогашення
заборгованості, страхування цивільної відповідальності власників джерел
підвищеної небезпеки, зокрема, транспортних засобів, страхування
цивільної відповідальності на випадок нанесення збитку в процесі
господарської діяльності та інші види.
В структурі страхування підприємницьких ризиків виділяються ті їх види,
які прив’язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва
продукції, виконання робіт чи надання послуг.
Страхуванню властиві обов’язкова й добровільна форми. Держава встановлює
норми обов’язкового страхування. Згідно Декрету Кабінету Міністрів
України “Про страхування”, обов’язкове страхування здійснюється на
підставі законодавчих актів, де визначаються види, умови й порядок
проведення обов’язкового страхування. При цьому страхувальник є вільним
у виборі страховика, якщо інше не передбачене законодавством.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між
страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок добровільного
страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються
страховиком самостійно відповідно до вимог Декрету “Про страхування”.
Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору
страхування. Добровільне страхування не може бути обов’язковою
передумовою при реалізації інших правовідносин, не зумовлених
страхуванням.
Раціональна погодженість обов’язкового й добровільного страхування
створює необхідну базу для сформування такого страхового ринку,
сукупність видів страхування якого забезпечувала б різноманітний обсяг
страхового захисту виробництва та інтересів людей. Поки що
співвідношення різних видів страхової діяльності в Україні ще далеке від
раціонального. Так, в 1993 році кількість діючих договорів по
добровільному особистому страхуванню складала 61,8% від їх загальної
кількості, добровільного майнового страхування – 13,1, добровільного
страхування відповідальності — 0,1, обов’язкового страхування — 25,0%.
Страхові витрати складали відповідно 45,4; 38,6; 10 та 5,8% до їх
загальної суми. *
Класифікація майнового страхування по видах небезпек дозволяє виділити в
ньому чотири елементи, що не знаходяться між собою в ієрархічній
підпорядкованості:
— страхування матеріальних об’єктів, зокрема, будівель, споруд,
транспортних засобів, устаткування, сировини, готової продукції,
домашнього майна, тощо від вогню та інших стихійних лих (землетрусів,
повеней, тощо);
— страхування врожаю сільськогосподарських культур від
погодно-кліматичних лих;
— страхування сільськогосподарських тварин в державних, колективних та
приватних господарствах на випадок їх падежу чи змушеного забою;
—страхування засобів транспорту від аварці, юра-діжок та інших ймовірних
небезпек.
Зазначеним елементам майнового страхування по видах небезпек властиві
відмінності в обсязі страхової відповідальності при страхуванні
конкретних об’єктів, що має велике значення для встановлення величини
збитку, страхових тарифів, страхового відшкодування:.
Під обов’язковим страхуванням мається на увазі обов’язковість внесення
відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли
необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової
допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й
державні інтереси. Йдеться про те, що обов’язкова форма страхування
стосується пріоритетних об’єктів страхового захисту. Тому соціальне
страхування, страхування житлових будівель, окремих
сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види
страхування в Україні є обов’язковими. В інших країнах обов’язкова форма
розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників
транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.
Для обов’язкової форми страхування властиві декілька принципів.
По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими
страховик зобов’язаний прийняти до страхування певні об’єкти, а
страхувальники — вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві
встановлюється: сукупність об’єктів, що підлягають обов’язковому
страхуванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх
розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність
внесення страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень
страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов’язки
сторін щодо дотримання умов договору страхування.
По-друге, для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення
об’єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей
принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні
реєстрацію наявних об’єктів, перевіряють правильність нарахування
страхових платежів та своєчасність їх виплати.
По-третє, принципом обов’язкової форми страхування є розповсюдженість її
на об’єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В
його обов’язки не входить повідомляти страховий орган про появу в
господарстві нового об’єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню. Коли
буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об’єкт буде врахований,
а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і
строками їх внесення.
По-четверте, обов’язкове страхування передбачає відповідальність
страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному
обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги,
страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок
пошкодження чи загибелі застрахованих об’єктів, ще не оплачених останнім
черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті
з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати
страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.
По-п’яте, обов’язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі
періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном.
Виключенням є ветхі об’єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони
не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до
іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає
силу лише в зв’язку з загибеллю майна.
По-шосте, в разі застосування обов’язкового страхування встановлюються
норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в
повній грошовій сумі на об’єкт.
Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві
принципи обов’язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм,
застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють
суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового
внеску, наприклад, при обов’язковому страхуванні пасажирів.
На відміну від обов’язкового, добровільне страхування спирається на
волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування
реалізується через девні принципи.
По-перше, в ній застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні
засади. В законодавчому порядку встановлюються об’єкти страхування, що
підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови.
Конкретні ж особливості щодо специфіки підписання й виконання страхових
договорів розробляються страховою організацією.
По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише
страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні
об’єктів, якщо немає порушення законодавства.
По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення
об’єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти
договори страхування.
По-четверте, на відміну від обов’язкового, добровільне страхування
завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому
чітко фіксується початок прав і обов’язків сторін та дата їх припинення.
Це має виключне значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума)
виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період
страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність добровільного
страхування шляхом підписання договору на новий строк.
По-п’яте, права і обов’язки сторін в добровільному страхуванні виникають
лише у випадку обов’язкових виплат разового або періодичного страхових
внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по
довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія
договору припиняється.
По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добровільній формі
страхування встановлюється самим страхувальником. Якщо має місце
страхування матеріальних об’єктів, то страхувальник може визначити
величину страхової суми до верхньої межі — страхової оцінки майна.
Розмір страхової суми по договору довгострокового страхування
визначається за домовленістю партнерів.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.:
ЦУЛ, 2002-208с.
2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО,2002.-203с.
3. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – Тернопіль: Економічна
думка, 2001.-238с.
4. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н.
О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.
5. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.
6. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.
* Див.: Україна-бізнес.- 1994.—18 травня.-С8
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
