.

Шпаргалки по бухобліку

Язык: украинский
Формат: шпаргалка
Тип документа: Word Doc
3048 25096
Скачать документ

Шпаргалки по бухобліку

№ __1_ Охарактеризувати види господарського обліку.

Облік – це процес, який складається з операцій спостереження,
сприйняття, вимірювання та реєстрації фактів, явищ природи чи
суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими
об’єктами, то такий облік назив. Господарським.

Господарський облік – це облік господарської діяльності підприємства або
суспільства загалом, тобто це спостереження, сприйняття, вимірювання та
реєстрація господарських фактів і явищ та господарських процесів.

В залежності від призначення облікової інформації, господарський облік
ділиться на оперативний, статистичний і бухгалтерський.

Оперативний – ведеться безпосередньо на місці здійснення господарських
операцій, в тому числі тих, які не можуть бути відображені іншими видами
обліку. Його дані використовуються для поточного контролю на певних
ділянках господарської діяльності з метою керівництва ними безпосередньо
в процесі їх здійснення.

Статистичний – вивчає і контролює масові соц.-ек. та явища природи
(перепис населення, вик. робочого часу); дані про господарські факти,
явища і процеси, статистичний облік отримує з оперативно-технічного і
бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації,
накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про
діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є
надання користувачам, для прийняття рішень повної, правдивої та
неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності
та рух коштів підприємства.

В залежності від користувачів бухгалтерської інформації розрізняють
наступні підсистеми (види) бухгалтерського обліку: управлінський облік
та фінансовий облік.

Порядок ведення фінансового бухгалтерського обліку суворо
регламентується спеціальними загальноприйнятими принципами, положеннями,
правилами і стандартами. Дотримання цих нормативних вказівок є
обов’язковою вимогою при формуванні облікової інформації. На відміну від
фінансового управлінський облік не регламентується будь-якими
законодавчими або нормативними документами, тобто не регулюється
загальноприйнятими принципами та організується підприємством самостійно
і є його комерційною таємницею.

Управлінський облік забезпечує підготовку і аналіз бухгалтерської
інформації, щоб допомогти керівництву в управлінні, плануванні і
контролі діяльності підприємства, оскільки надає інформацію про
формування собівартості, забезпечує даними про відхилення фактичних
показників від прогнозних значень в оперативному порядку і спрямований
на формування інформації для прийняття управлінських рішень внутрішнім
користувачам.

Фінансовий бухгалтерський облік забезпечує бухгалтерське
оформлення і реєстрацію господарських операцій, узагальнення інформації
на рахунках і регістрах обліку, ведення зведеного обліку і складання
фінансової звітності, забезпечує контроль за використанням ресурсів у
процесі господарської діяльності, а також забезпечує інформацією
зовнішніх і внутрішніх користувачів № __4_ Охарактеризувати метод
бухгалтерського обліку та його елементи

Методом бухгалтерського обліку в практичному аспекті є використання
сукупності специфічних прийомів (способів, елементів) щодо послідовності
процедур виявлення, виміру, реєстрації, нагромадження, узагальнення,
зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства.Метод – це
спосіб, порядок, дослідження чогось у певному порядку за певними
правилами, з допомогою певних засобів.

Більшість методичних засобів бухгалтерського обліку реалізується для
здійснення фахівцями бухгалтерського обліку його контрольної функції.
Бухгалтерський облік використовує ряд специфічних, характерних тільки
для нього способів відображення явищ і процесів, які відбуваються на
підприємстві. У сукупності вони створюють метод бухгалтерського обліку.
Цей метод включає в себе ряд елементів, які виходять із змісту
господарського обліку. Вони можуть умовно поділятися на 4 розділи:

а) елементи, пов’язані з організацією бухгалтерського спостереження. У
бухобліку для реєстрації первинних даних використовуються документація
та інвентаризація. Документи — це початок обліку, в них безпосередньо
фіксуються всі операції, які здійснені на підприємстві. Однак дані
обліку можуть мати розбіжності з дійсним станом майнових коштів
підприємства. Для усунення цих розбіжностей проводиться інвентаризація,
тобто перепис майнових коштів. Інвентаризація використовується також для
одержання первинних даних. Систематичні інвентаризації забезпечують
реальність облікових даних;

б) елементи, пов’язані з організацією бухгалтерського вимірювання. В
первинних даних фіксуються натуральні або трудові вимірювачі. Для
забезпечення узагальненого відображення всіх суб’єктів бухгалтерського
обліку необхідно їх відобразити в грошовому вимірі. Для цього
використовуються оцінка і калькуляція. Оцінка — це спосіб грошового
вимірювання господарських коштів та їхніх джерел. В окремих
господарських процесах присутні різні види затрат. На основі їх
підсумовування, групування і спеціальних розрахунків визначаються
затрати по кожному з них. Калькуляція — це спосіб визначення в грошовій
формі собівартості одиниці окремих господарських процесів;

в) елементи, пов’язані з групуванням об’єктів бухобліку. Зафіксовані
первинні дані, відображені в грошовій оцінці, необхідно в поточному
порядку систематизувати, згрупувати за їхнім економічним змістом. У
бухобліку для цього використовуються рахунки і подвійний запис. Рахунки
бухобліку відкриваються за принципом економічної однорідності, за ними
проходить систематизація господарських операцій. Рахунки бухобліку — це
спосіб групування та поточного відображення змін окремих об’єктів
бухобліку. Господарська діяльність являє собою складний взаємопов’язаний
процес. Кожна господарська операція пов’язує між собою два економічних
явища. Для відображення господарських операцій на рахунках необхідно
встановити і відобразити взаємозв’язок між економічними явищами, які
викликані’ цими операціями. Подвійний запис — це спосіб, який дозволяє
встановити взаємозв’язок між економічними явищами, відображеними на
рахунках. Безперервне відображення на рахунках об’єктів бухгалтерського
обліку через подвійний запис являє собою поточний бухоблік господарських
операцій;

г) елементи, пов’язані з узагальненням даних обліку. Разом з поточним
обліком виникає необхідність в одержанні кінцевих даних про всю
господарську діяльність. Для цього використовуються баланс і звітність.
Баланс — це засіб узагальненого відображення і групування господарських
коштів підприємства та його зобов’язань (джерел їх утворення) в грошовій
оцінці на певну дату. Для аналізу роботи підприємства необхідні також
дані про господарські процеси за певний період. Ці дані надаються в
звітності, яка складається на основі записів на рахунках після
додаткової обробки. Звітність — це засіб одержання кінцевих даних про
господарську діяльність підприємства за певний період. № __6_ Визначити
зміни в балансі, під впливом господарських операціх

Бухгалтерський баланс є не тільки однією зі складових методу
бухгалтерського обліку, а й одним із найважливіших джерел інформації для
управління.

Поділ господарських операцій на типи має теоретичне і практичне
значення, яке треба враховувати в процесі затвердження форми балансу,
визначення його будови та змісту, використання для оцінки фінансового
стану й платоспроможності підприємства.

Перший тип господарських операцій стосується тільки активу балансу.
Операції цього типу вносять зміни у склад та розміщення необоротних і
оборотних активів, витрати майбутніх періодів. При цьому валюта балансу
не змінюється. У названих господарських операціях завжди певні статті
балансу збільшуються, а інші, пов’язані з ними, – зменшуються.

Другий тип господарських операцій стосується тільки пасиву балансу,
вносячи зміни в склад та розміщення власного капіталу й зобов’язань. При
цьому валюта балансу не змінюється. До таких операцій належать:
відображення суми ПДВ у рахунках підрядчиків і проектних організацій;
відображення депонованої заробітної плати (у поточному бухгалтерському
обліку зменшується заборгованість із заробітної плати і збільшується
сума розрахунків із депонентами – у балансі це відбувається в межах
однієї статті „Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці”);
збільшення статутного капіталу за рахунок збільшення номінальної
вартості акцій; зменшення статутного капіталу зменшенням номінальної
вартості акцій; відрахування до резервного капіталу (сума статті балансу
„Резервний капітал” збільшується, а сума нерозподіленого прибутку
зменшується за рахунок збільшення суми використаного у звітному періоді
прибутку);

Третій тип господарських операцій впливає на актив і пасив балансу в
сторону збільшення, тобто валюта балансу за активом і пасивом
збільшується на рівновеликі суми.

Операції третього типу охоплюють різноманітні ситуації і процеси
виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства і завжди
перебувають у динаміці. Найбільш характерними операціями цього типу є:
відображення фактичних витрат на спорудження й виготовлення основних
засобів (збільшення сум за статтею „Незавершене будівництво” і за
статтями поточних зобов’язань за розрахунками з оплати праці та зі
страхування); придбання за плату виробничих запасів, малоцінних та
швидкозношуваних предметів (збільшення суми за статтею „Запаси” і суми
заборгованості постачальникам та підрядчикам); зарахування на поточний
рахунок короткострокових позик банку (збільшення суми за статтею
„Грошові кошти та їх еквіваленти” і за статтею „Короткострокові кредити
банківтощо.

Четвертий тип господарських операцій впливає на актив і пасив балансу в
бік зменшення, тобто валюта балансу одночасно зменшується на рівновеликі
суми і за активом, і за пасивом. Найхарактернішими з них є: видача з
каси заробітної плати працівникам (зменшується сума за статтею „Поточні
зобов’язання за розрахунками з оплати праці” пасиву балансу і сума за
статтею „Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті” актив
балансу), перерахування з розрахункового рахунка постачальникам на
погашення заборгованості (зменшується сума за статтею „Грошові кошти та
їх еквіваленти в національній валюті” і сума за статтею „Кредиторська
заборгованість за товари, роботи, послуги”); перерахування з
розрахункового рахунка податку на прибуток (зменшується сума за статтею
„Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті” і сума за
статтями „Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом ”).

2. Визначити вимірники, що застосовуються в обліку.

Оскільки господарська діяльність підприємства дуже різноманітна по
своєму характеру і змісту, тому для відображення її процесів необхідні
різні вимірники при допомозі всі господарські процеси отримали кількісну
і якісну характеристики. Для відображення Г.Д.П. використовують такі
види вимірників:

натуральні

трудові

грошовий.

Натуральні вимірники служать для одержання інформації про господарські
засоби і процеси у натуральному виразі. Їх використовують для обліку
матеріальних цінностей, готової продукції, основних засобів тощо.

Обліковані об’єкти залежно від їх фізичних властивостей вимірюють
лічбою (кількість одиниць), мірою ваги (кг, ц, т), мірою довжини (см,
м), мірою об’єму (л, м3) та інші.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої
праці, вони виражають кількість затраченого часу в днях, годинах,
хвилинах, змінах (людинодні, людиногодини).

Трудові вимірники на відміну від натуральних можуть певною мірою
узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини, проте повним
узагальнювальним вимірником бути не може.

Грошовий вимірник є узагальнюючим і служить для відображення
господарських засобів в різних матеріальних цінностей і операцій в
єдиному показнику грошових одиницях, гривнях, копійках.

Грошовий вимірник часто використовують поряд з натуральними і
трудовими. 3. Дати визначення предмету бух обліку, та його об’єктів

Предмет бух обліку – це кругообіг засобів господарства, господарські
процеси та результати діяльності.

Об’єкти бух обліку є дуже різноманітні. Це цілий комплекс процесів і
операцій пов’язаних з господарською діяльністю підприємства.

Об’єкти можна поділити на активи, зобов’язання і власний капітал.

Активи – це ресурси контрольовані підприємством, що виникли внаслідок
минулих подій, використання яких очікується, приведе до отримання
економічних вигод у майбутньому.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок
минулих подій і погашення якої, як очікується, викличе зменшення
ресурсів підприємства, що втілюють собі економічні вигоди.

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається
після вирахування його зобов’язань.

Активи підприємства класифікують за різними ознаками. Відповідно до
П(с)БО №2, активи поділ. на: довгострокові і поточні.

Поточні активи – це ресурси, які належать підприємству і будуть
перетворені на гроші чи використані іншим чином протягом року або
нормального операційного циклу, якщо він коротший за 1 рік.

Інвестиції – це цінні папери, що не можуть бути продані протягом
найближчого року.

Операційні матеріальні активи – це нерухомість, устаткування та інше,
тобто – це довгострокові активи використовувані в процесі госп.
діяльності і які, як правило, амортизуються.

Нематеріальні активи – це довгострокові активи, в яких відсутня фізична
субстанція, але які мають вартість.

Інші активи – це активи не включені в жодну з попередніх груп.

Активи класифікують за їх функціями:

1 засоби виробництва, до яких належать засоби праці, які в БО
представлені виробничими запасами та незавершеним виробництвом.

2 засоби обігу, серед яких розрізняються грошові кошти, предмет обігу,
кошти в розрахунках. 5. Описати будову бухгалтерського балансу та надати
характеристику його частинам.

Для оперативного управління підприємством необхідно мати точні дані про
стан і наявність господарських засобів підприємства та за рахунок яких
джерел ці засоби надходять на підприємство. Такі дані отримують при
складанні бухгалтерського балансу. Бухгалтерський баланс — звіт про
фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи,
зобов’язання і власний капітал в узагальненому вартісному вимірнику.
Складання балансу має на меті надання користувачам повної правдивої та
неупередженої інформації про фінансвоий стан підприємства на певну дату.
За формою бухгалтерський баланс — це таблиця, яка складається з двох
частин. Одна частина називається актив. У ній відображені дані про
наявність і стан господарських засобів підприємства за їх складом і
призначенням. Друга частина бухгалтерського балансу називається пасив. У
ній відображені дані про види й розміри джерел формування господарських
засобів. У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприємства
та джерела їх формування об’єднані в економічно однорідні групи, які
називають статтями балансу. Статті балансу мають загальну назву, окремий
код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу
поділяють на активні (ті, що розміщені в активі балансу) і пасивні (ті,
що розміщені в пасиві балансу).

Однорідні за економічним змістом статті і групи балансу об’єднують у
розділи. У бухгалтерському балансі підприємства виділено три розділи
активу і п’ять розділів пасиву.

У першому розділі активу бухгалтерського балансу подають дані про
наявність необоротних активів підприємства (нематеріальні активи,
основні засоби, незавершене будівництво, довгострокові фінансові
інвестиції тощо).

У другому розділі активу балансу подають дані про оборотні активи
підприємства (виробничі запаси, незавершене виробництво, готову
продукцію, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторську заборгованість,
поточні фінансові інвестиції тощо).

У третьому розділі активу дають інформацію про суму витрат майбутніх
періодів. У складі витрат майбутніх періодів записують витрати впродовж
поточного або попередніх звітних періодів, але тих, які належать до
нових звітних періодів (витрати на підготовку до виробництва в сезонних
галузях промисловості, витрати на освоєння нових виробництв і агрегатів,
виплачені авансом орендні платежі, оплата страхового полісу, передплата
газет, журналів, періодичних та додаткових видань тощо). Отже, в активі
бухгалтерського балансу відображають активи підприємства. Активи — це
ресурси, що їх контролює підприємство внаслідок попередніх подій,
використання котрих, як очікується, призведе до отримання економічних
вигод у майбутньому.

У першому розділі пасиву фіксують дані про наявність власного капіталу
підприємства. До складу власного капіталу підприємства належать
статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший
додатковий капітал, нерозподілений прибуток підприємства.

У другому розділі пасиву балансу подають інформацію про склад
забезпечень подальших витрат і платежів, які нараховані у звітному
періоді, величина яких на дату складання балансу може бути визначена
тільки попередніми оцінками, а також залишки коштів цільового
фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших
джерел. У третьому розділі пасиву балансу записують інформацію про
довгострокові зобов’язання підприємства. До них належать довгострокові
кредити банків, довгострокові фінансові зобов’язання, відтерміновані
податкові зобов’язання та інші довгострокові пасиви.

У четвертому розділі пасиву балансу подають дані про поточні
зобов’язання підприємства.

У п’ятому розділі пасиву бухгалтерського балансу записують інформацію
про суму доходів майбутніх періодів.

Отже, дані другого, третього, червертого і п’ятого розділів пасиву
характеризують зобов’язання підприємства, які називають пасивами
підприємства.

Підсумок по всіх трьох розділах активу і по всіх п’ятьох розділах пасиву
становить показник валюти балансу, тобто існує показник валюти балансу
по активу і показник валюти балансу по пасиву. Основна властивість
бухгалтерського балансу полягає у рівності двох його підсумків, тобто
валюта балансу щодо активу повинна дорівнювати валюті балансу щодо
пасиву. Така рівність випливає з принципу двоїстої характеристики
об’єктів бухгалтерського обліку.

№ _7__ Описати будову рахунків бух обліку та визначити їх види.

Рахунок – це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю
і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських
процесів та їх результатів.

Бухгалтерський рахунок має вигляд двосторонньої таблиці: на кожній з
двох сторін якої відображаються господарські операції одного й того ж
типу (на одній стороні плюс – збільшення, надходження; на другій стороні
мінус – зменшення, витрачення).

Ліва сторона бухгалтерських рахунків називається дебет, а права сторона
– кредит.

Кожен бухгалтерський рахунок має свій номер (код) та назву, передбачені
Планом рахунків.

На рахунку може бути на початок періоду залишок (наявність)
господарських засобів чи їх джерел. Цей залишок називають початковим
сальдо.

Рахунки бухгалтерського обліку призначені для групування і поточного
обліку однорідних бухгалтерських операцій. Вони відкриваються як для
активних, так і для пасивних статей балансу. Внаслідок цього розрізняють
три види рахунків: активні, пасивні та активно-пасивні (в залежності від
того, в якій частині балансу відображається сальдо рахунку). Активні
рахунки призначені для обліку наявності та руху майна підприємства;
пасивні – для обліку наявності та руху джерел утворення майна,
активно-пасивні – для обліку розрахунків.

Активні рахунки відображають майно підприємства за його складом і
розміщенням. Їх сальдо записують в активі бухгалтерського балансу.
Початкове і кінцеве сальдо на активних рахунках записують у дебеті.

Пасивні рахунки відображають джерела утворення майна підприємства . Їх
сальдо записують в пасиві бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве
сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті.

За своєю формою активні рахунки нічим не відрізняються від пасивних- і
ті, і інші мають дебетову і кредитову сторони, використовуються для
відокремленого обліку руху об(єктів, що обліковуються на цих рахунках,
мають однакові показники. Розрізняються активні рахунки від пасивних не
зовнішньою формою, а своїм економічним змістом та будовою. Економічний
зміст визначає що обліковується на рахунку: якщо на рахунку
обліковується майно, то рахунок активний, якщо джерела майна – то
рахунок пасивний.

В активних та пасивних рахунках різне призначення лівої та правої частин
(дебету та кредиту). В активних рахунках значення Дт означає збільшення,
Кт – зменшення . Залишок на активному рахунку може бути тільки
дебетовим. В пасивних рахунках значення Дт означає зменшення, Кт –
збільшення. Залишок на пасивному рахунку може бути тільки кредитовим.

Активно- пасивні рахунки – це рахунки, на яких сальдо може бути і в
дебеті, і в кредиті. Якщо на активо-пасивному рахунку сальдо в дебеті,
то його слід розмістити в активі балансу, а якщо в кредиті – то
відповідно він повинен бути розміщений у пасиві балансу. Здебільшого
активно-пасивними є рахунки розрахунків.

Сума (разом) записів господарських операцій по дебету або кредиту
рахунку на певний період без початкового сальдо називається оборотом.

Для визначення сальдо на кінець по активному рахунку треба:сальдо на
початок (по Дт) + оборот (по Дт) – оборот (по Кт) № __8_ Визначити суть
подвійного запису. Бух. проведення їх види.

Спосіб відображення господарських операцій на рахунках, при якому
дебетується один рахунок і кредитується інший на одну і ту ж суму
наивається подвійним записом.

Механізм дії подвійного запису полягає в одночасному і взаємопов’язаному
відображенні кожної господарської операції в дебеті одного рахунку і в
кредиті іншого в однакових сумах.

Запис одної суми на двох рахунках — на одному по дебету, а іншому по
кредиту, називається кореспонденцією рахунків або бухгалтерським
проведенням.

Тобто, під кореспонденцією рахунків розуміють форму вираження
взаємозв’язку між двома і більше рахунками, що виникають при
відображенні на них господарських операцій методом подвійного запису.
Взаємозв’язані рахунки в цьому випадку є кореспондуючими.

За кількістю кореспондуючих рахунків бухгалтерські проведення
(проводки) поділяються на прості і складні.

Просте проведення — це проведення, в якому сума господарської операції
записується в дебет одного і кредит одного рахунку, тобто один рахунок
дебетується і один кредитується.Наприклад : Передано з виробництва на
склад готову продукцію на суму 5 000 грн. Дебет рахунку 26- Кредит
рахунку 23.

Складне проведення — це проведення, в яких декілька рахунків
дебетуються, один — кредитується або навпаки, один рахунок дебетується,
а декілька — кредитуються. При цьому загальна сума по дебету і кредиту
повинна збігатися. Наприклад. Придбані у постачальників: сировина і
матеріали – 32000 грн

запасні частини – 50000 грн

паливо – 15000 грн

Разом 97000 грн

Дебет рахунку 201 32000

Дебет рахунку 207 50000

Дебет рахунку 203 15000

Кредит рахунку 631 97000

Як видно із зроблених записів, дане бухгалтерське проведення стосується
4-х рахунків: одного рахунку по кредиту і 3-х по дебету. Складні
проведення не порушують правила подвійного запису, оскільки в них також
зберігається взаємозв’язок відбиття господарських операцій по дебету і
кредиту рахунків.

Подвійний запис операції на рахунках є важливим елементом методу б/о і
має велике контрольне значення,так як забезпечує можливість виявлення
помилок в облікових записах. Оскільки суму кожної господарської
операції записують по Дт одного і Кт іншого рахунку, підсумки оборотів
по Дт і Кт кореспондуючих рахунків повинні бути рівні між собою і
дорівнювати підсумку журналу реєстрації господарських операцій.
Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилкок, які повинні
бути виявлені та виправлені.. Подвійний запис має також економічне
значення, оскільки допомагає з’ясувати, внаслідок яких операцій
відбулися зміни в складі засобів і джерел їх утворення, звідки засоби
надійшли або куди вибули. Для цього служить кореспонденція рахунків.

№ 9. Охарактеризувати синтетичний та аналітичний обліки та
взаємозв’язок між ними.

За способом групування та узагальнення облікових даних бух .
розрахунки поділяються на систематичні і аналітичні .

Синтетичні або, як їх ще називають, об’єднуючі рахунки надають
узагальнені дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх
утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці
визначені Планом рахунків.

Система синтетичних рахунків – це система вартісного обліку складових
засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового
вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить
тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про
різноманітні об’єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається синтетичним
(зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм
бухгалтерської звітності, передусім складанні балансу, а отже, служать
для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, в балансі відображаються сумарні, вартісні оцінки
узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.

Проміжною ланкою між синтетичними та та аналітичними рахунками є
субрахунки

Наприклад, на синтетичному рахунку 67 “Розрахунки з учасниками”
міститься узагальнена інформація про всі види розрахунків з учасниками
підприємства: за внесками до статутного капіталу, за виплатою дивідендів
тощо. Ця інформація деталізується на субрахунках 671 “Розрахунки за
нарахованими дивідендами” та 672 “Розрахунки за іншими виплатами”.
Аналітичний облік ведеться по кожному засновнику в розрізі встановлених
субрахунків.

Облік конкретних виробів ведеться на аналітичних рахунках.

Аналітичні рахунки використовуються для деталізації інформації про
об’єкти, що обліковуються на синтетичному рахунку.

Аналітичні рахунки відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку
в розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою
інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Отже, аналітичні рахунки – деталізовані рахунки ІІІ-го, ІУ-го, У-го і
т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої
та об’єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі)
рахунки е способом узагальнення і групування даних, що об’єднані
синтетичним рахунком (вертикальні зв’язки). Система аналітичних рахунків
узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.

Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських
засобів чи процесів. Для одержання показників, необхідних для управління
в певних розрізах, тобто для деталізованих записів синтетичного обліку
за окремими йоговидами і процесами організовується аналітичний облік. З 
цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку
відкриваються рахунки аналітичного обліку.

Аналітичні рахунки формуються на підставі інформації, яка узагальнюється
та об’єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною мірою, зміст
визначаються конкретною характеристикою господарських операцій,
завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на підприємстві.

№ 10Надати характеристику процесу постачання.

Завдання процесу постачання полягає в забезпеченні потреб виробничого
процесу в різноманітних факторах виробництва – сировині, матеріалах,
паливі, тарі, запасних частинах, МШП, основних засобах (будівлях,
спорудах, транспортних засобах, машинах, верстатах, устаткуванні), живій
робочій силі (робітники, управлінці, службовці), капіталі (інвестиції,
гроші) та інших ресурсах.

Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні
фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту
продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність
усіх процесів – постачання, виробництва і збуту. Якщо готова продукція
не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні
фактори виробництва, що ускладнить кругооборот капіталу. Несвоєчасне
забезпечення потреб виробничого процесу призведе до зменшення випуску
продукції, обсягу реалізації і виручки.

Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організація
матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на
поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання,
доставку на робочі місця.

У фінансовому обліку процес постачання чітко не виділяється, хоча немало
економістів пропонують організувати облік у системі бухгалтерських
рахунків та використовувати інформацію для визначення ефективності цього
процесу.

Робота відділу постачання значною мірою визначається зовнішніми
факторами, зокрема пошуками постачальників у зовнішньому середовищі.

Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво
постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на
спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня
витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо
постачальників, укладання договорів тощо. У вузькому розумінні під
управлінням постачання розуміють процес планування і щоденного
керівництва забезпеченням поставок для виробничих і невиробничих потреб.
Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш
економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат.

Вантаж, що прибув на склад покупця, оформляється прибутковим ордером,
якщо між фактичною наявністю цінностей і даними документів постачальника
немає розходжень, а при розходженнях – акт приймання матеріалів. На
відвантажені матеріальні цінності постачальники виписують рахунки,
прикладають до них вантажні квитанції залізничного чи водного транспорту
і висилають покупцям. Можуть також висилатися інші документи, що
характеризують товари, а на продовольчі товари – сертифікати якості,
довідки аналізів, що характеризують якість товару. Бухгалтерія веде
оперативний контроль за вантажем, що надійшов, документами
постачальника, їх оплатою та повнотою оприбуткування в журналі
реєстрації документів і надходжень вантажів. Після оприбуткування
вантажів на складах і здачі документів у бухгалтерію в журналі
надходження вантажів записують дату надходження цінностей на склад,
номер і дату звіту матеріально відповідальної особи. Якщо документи на
постачання цінностей надійшли від постачальника, а самі цінності не
надходили, то вони вважаються “товарами в дорозі”. В цьому випадку треба
прийняти заходи щодо розшуку цінностей.

Облік ТЗВ (транспортно-заготівельних витрат) на практиці організовуються
трьома методами:

– на окремому субрахунку, який відкривають на балансовому рахунку 20
«Виробничі запаси» окремо до кожного субрахунку;

– на резервному рахунку 29 «Заготівля та придбання матеріальних
цінностей» з виділенням субрахунків за окремими видами матеріальних
цінностей;

– збираються загальною сумою на рахунку 20 «Виробничі запаси» чи 29
«Заготівля та придбання матеріальних цінностей».

Завданням процесу постачання повинно стати правило: мати більше
постачальників, 11. Надати характеристику процесу виробництва

Виробництво будь-якої продукції, робіт чи послуг вимагає певних витрат,
пов’язаних із

споживанням капіталу, праці та матеріальних ресурсів. Різниця між
споживанням ресурсів на одиницю продукції за нормою і за фактичним
витрачанням за певний період характеризує економічність виробництва. У
випадку, коли фактично витрачається ресурсів менше від норми,
підприємство отримує економію, що позитивно впливає на формування
прибутку. Оскільки на виготовлення продукції за технологією
використовуються різноманітні ресурси, виникає необхідність розробляти
детальні норми витрат матеріальних цінностей, розцінки оплати праці та
її нормування, норми часу та витрати на одну годину роботи устаткування,
норми загально-виробничих, адміністративних, збутових та інших витрат.

До складу матеріальних включаються витрати на виробництво за таким
переліком:

– сировина (продукція добувної промисловості, сільського, лісового,
рибного господарства, яка не пройшла обробку на промислових
підприємствах);

матеріальні витрати (матеріали, що пройшли певну обробку на промислових
підприємствах);

куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

паливо (всі види – вугілля, нафта, газ, дрова, торф, мазут, сланні):

енергія (електрична, теплова, холод, пара, стиснуте повітря);

вода на технологічні та господарські потреби;

будівельні матеріали:

запасні частини;

тара і тарні матеріали;

допоміжні матеріали;

відходи виробництва;

інші види матеріальних ресурсів.

До складу витрат на оплату праці відносять заробітну плату за тарифами і
розцінками, премії та заохочення, компенсаційні витрати, оплату
відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату. До
складу відрахувань па соціальне страхування відносять виграти на
пенсійне забезпечення, страхування на випадок безробіття, соціальне
страхування персоналу підприємства, страхування від нещасних випадків на
виробництві, медичне страхування та інші види в установленому порядку за
тарифами у процентах до фонду оплати праці.

До складу елемента «амортизація» відносяться витрати з нарахованої
амортизації основних засобів, необоротних матеріальних активів,
нематеріальних активів за обраним методом і нормами відрахувань.

До інших відносять такі витрати, котрі не відображені у попередніх
елементах (витрати на відрядження, на послуги зв’язку, матеріальна
допомога, плата за розрахунково-касове обслуговування в банках, орендна
плата, податки тощо).

Прямі витрати відносяться безпосередньо на виробничу собівартість
продукції (робіт, послуг), оскільки вони є технологічно необхідними і за
допомогою документування фактів витрачання ресурсів завжди можна
визначити, на який виріб вони списані.

До прямих витрат відносять:

прямі матеріальні витрати (сировина, основні матеріали, що складають
субстанцію готового продукту );

прямі витрати на оплату праці (заробітна плата працівників, зайнятих у
виробничому процесі з випуску продукції, виконання робіт чи послуг, якщо
її можна безпосередньо віднести на певний вид продукції, робіт чи
послуг)

інші прямі витрати (відрахування на соціальне страхування, втрати від
браку, амортизація тощо).

В журналі 5 наводяться також дані з розшифровкою за окремими статтями
загальногосподарських, адміністративних та збутових витрат, а також
інших витрат операційної діяльності (витрат на дослідження і розробки,
собівартість реалізованої іноземної валюти та виробничих запасів,
списання сумнівних та безнадійних боргів, втрати від операційної
курсової різниці між національною та іноземною валютою, втрат від
знецінення виробничих запасів, недостачі та втрат від псування
цінностей, визнані нені, штрафи, неустойки та інші витрати).

Крім цього, в журналі 5 містить дані про надзвичайні витрати (збитки від
стихійного лиха, збитки від техногенних катастроф і аварій та інші
подібні збитки).

Таким чином в журналі 5 відображаються дані по дебету рахунка 23
«Виробництво» та всіх рахунків дев’ятого класу (90, 91, 92, 93, 94 та
99), в кореспонденції з кредитом рахунків, які формують собівартість
продукції (прямі та загально виробничі), а також тих, що переносяться з
іншнх журналів.

У випадках коли підприємство використовує рахунки восьмого класу (80
«Матеріальні витрати», 81 «Витрати на оплату праці», 82 «Відрахування на
соціальні заходи», 83 «Амортизація», 84 «Інші операційні витрати »),
тобто веде облік витрат за елементами, необхідно використовувати для
узагальнення втрат журнал 5А. 12. Надати характеристику процесу
реалізації

Збут продукції та отримання доходів умовах конкуренції стають
центральними проблемами функціонування підприємства. На збут продукції
впливають такі ключові фактори економічної ситуації. як міжнародні,
політичні, соціальні, технічні, юридичні, галузеві, демографічні та
особливості зовнішнього оточення підприємства, а також структура, рівень
економічної культури, зв’язки між підрозділами підприємства,
маркетингова стратегія та інші внутрішні фактори управління.

Для збутової діяльності необхідно збирати різноманітну інформацію щодо
зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку ринку та попиту на продукцію.
Відділ збуту вимагає інформації про ринки збуту, рентабельність
продукції, результати від реалізації продукції, фінансові та інші
ресурси для виробництва, маркетингові витрати, науководослідні та
експериментальні розробки, можливості; підприємства і диверсифікації чи
фокусування виробництва, технічний рівень виробництва, тощо.

Внутрішня інформація для відділу збуту надходить із різних
функціональних підрозділів підприємства – бухгалтерії, служби
маркетингу, науково-дослідних служб, фінансового відділу, аналітичних
служб тощо.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити дані не лише про обсяг
продукції (робіт, послуг) та доходи від їх реалізації, але й про
асортимент продукції, сегменти ринку, масштаби продажу, ціни,
продуктивність праці. якість продукції. собівартість, витрати на збут,
витрати на маркетингові дослідження, канали збуту й витрати на їх
функціонування та інші показники, необхідні для управління процесом
збуту.

Визначення готової продукції наводиться в стандарті бухгалтерського
обліку 9 «Запасна та Інструкції до плану рахункіа№29

Готовою називають продукцію, яка виготовлена на підприємстві, пизначена
для продажу, повністю закінчена обробкою, пройшла випробування,
приймання укомплектування і відповідає технічним то якісним
характеристикам. передбаченим договорами або інтими нормативно-правовими
актами (умовами, стандартами).

Готоа продукція оприбутковується на склад із виробничих підрозділів на
основі первинних документів – накладних, актів, відомостей випуску
продукції та документів, що засвідчують якість (свідоцтво про якість,
сертифікат відповідності державній системі сертифікації).

Синтетичний облік готової продукції ведеться в журналі 5 або 5А, де у
розділі Ш наводиться кореспонденція рахунків в цьому ж розділі
наводяться дані про загальну суму оприбуткованої готової продукті:

Аналітичний облік руху готової продукції за окремими групами ведеться у
відомості аналітичного обліку 5.1.

Збутова діяльність підприємства пов’язана із забезпеченням найвищої
ефективності товароруху від виробника до споживача. Разом із тим збут
залежить від таких об’єктивних факторів, як конкуренція на ринках,
ускладнення економічних звязків. що вимагає трансакційних витрат на
транспорт, зв’язок, юридичний супровід договірних відносин, інформаційне
забезпечення. загострення енергетичних і сировинних проблем економіки,
необхідність переходу на нові технології, підвищення вимог до продукції,
робіт і послуг з боку споживачів та ін. У зв’язку з цим збутову
діяльність необхідно розглядати як невід’ємну частину маркетингової
діяльності, спрямованої на досягнення таких цілей;

– орієнтація на ринок збуту(вивчення впливу на виробничу діяльність
споживачів конкурентів якісних характеристик продукції, кон’юнктури
ринку);

– ситуаційне управління на основі виявлення проблем маркетингу, у тому
числі і збуту.

Комплекс організаційно-правових питань роботи підприємства належить до
розряду актуальних в ринковому середовищі, що вимагає посиленої уваги як
з боку управління, так і з боку бухгалтерської служби

№ 13 Дати визначення плану рахунків та характеристику його класів .

План рахунків бухгалтерського обліку визначає методологію обліку в усіх
сферах економічної діяльності.

План рахунків – це систематизований перелік рахунків , який визначає
організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підставах , в
організаціях і установах , з метою одержання інформації , необхідної для
управління і контролю. На виконання програми реформування, системи бух.
обліку і застосування міжнародних стандартів затвердженою постановою
кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р .за № 1706 , наказом
Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. за №291
затверджений план рах. бух.обліку активів , капіталу , зобов”язань і
госп . операцій та інструкцію про застосування . Застосування плану
рахунків на підприємствахздається у 2000р. з дати визначеної
розпорядчим документальним керівником підприємства. Новий план рах.
разом з інструкцією закріплює загальний концептуальний підхід до
побудови бух . обліку . Інструкція містить коротку характеристику
рахунків та субрахунків –структура і призначення рахунків, економічний
зміст госп. операцій , що відображаються на них , порядок обліку найбіл
. характар фактів діяльність підприємства , зв”язок рахунків з іншими
рахунками , що деє змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах . і субрах .
виходячи з цього визначити вид рахунку—активний , пасивний , регулюючий
, розподільчий , калькулямійний.

План рах . поширюється на всі підприємства і організації незалежно від
форм власності, видів , умов господарювання, галузей і обсягу дійсноті.

План рах . передбачає групування рах . за презначенням і частково за
змістом на 10 класів від 0 до 9 .

План рах . передбачає номери (коди) рахун .В плані рахунку вони подані
за десятковою системою : клас , рахунок , субрахунок. Відповідно до
класу залишки рах . відображаються в балансі .

Залишки по рах . класу 1 „ Необоротні активи”, 2 „Запаси” , 3 „ Кошти ,
розрахунки та інші активи” відповідають новим розділам активу . Рах .
„Власний капітал і забезпечення зобов”язань” , 5 „Довгострокові
зобов”язання”, 6 „Поточні зобов”язання” відображаються у відповідних
розділах пасиву . Рах . 7 „Доходи і результати діяльності” , 8 „Витрати
за елементами” , 9 „ Витрати діяльності”

Інструкція містить коротку характеристику рахунків та субрахунків
–структура і призначення рахунків, економічний зміст госп. операцій , що
відображаються на них , порядок обліку найбіл . характер. фактів
діяльності підприємства , зв”язок рахунків з іншими рахунками , що дає
змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах . і субрах . виходячи з цього
визначити вид рахунку—активний , пасивний , регулюючий , розподільчий ,
калькуляційний. План рах . поширюється на всі підприємства і
організації незалежно від форм власності, видів , умов господарювання,
галузей і обсягу дійсноті.

Структура Плану рахунків відповідає структурі фінансової звітності.
Залишки рахунків класів 1-3 дають можливість заповнити актив Балансу, а
класів 4-6 – пасив . Звіт про фінансові результати складається за даними
рахунків класів 7-9. Для задоволення потреб внутрішніх користувачів на
рахунках управлінської бухгалтерії при використанні відповідних статей
можна вести облік за центрами відповідальності, сегментами діяльності,
що сприяє посиленню контролю, аналітичності отриманих даних, а отже,
прийняттю оптимальних управлінських рішень.

Включаючи рахунки до робочого плану рахунків, бухгалтер керується
практичними потребами підприємства. Так, невеликій фірмі достатньо мати
декілька десятків рахунків, а великому підприємству необхідно
використовувати тисячі рахунків. Тому кожен господарський суб’єкт,
виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий план рахунків, який
відображає специфіку галузі, вид діяльності, визначає зміст аналітичного
обліку і характеристику форми обліку, яка застосовується.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку
відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку і звітності. В ньому
може бути використано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно
для відображення господарської діяльності.

Розроблений підприємством робочий план рахунків повинен відповідати
таким вимогам:

– бути гнучким;- відповідати міжнародним принципам і стандартам обліку;-
повністю задовольняти потреби як зовнішніх, так і
внутрішніхкористувачів;- бути зручним у користуванні;- сприяти
здійсненню контролю за фінансовою, інвестиційною та операційною
діяльністю підприємства шляхом створення дієвої системи контролю.

Гнучкість плану рахунків проявляється в можливості організації
бухгалтерського обліку на підприємствах різних форм власності та різних
за розмірами. 14. Висвітлити поняття документації та визначити її
класифікацію.

Бухгалтерський документ — це письмове свідоцтво певної форми і змісту,
що фіксує і підтверджує факт здійснення господарської операції або
розпорядження на право її проведення.

Документація — сукупність документів, що їх складають на всі
господарські операції.

Дані первинних бухгалтерських документів є основою первинної облікової
інформації.

Документування — це процес суцільного й неперервного відображення
об’єктів бухгалтерського обліку в первинних бухгалтерських документах.

Документування є важливою частиною методу бухгалтерського обліку. На
підставі даних первинних бухгалтерських документів здійснюється контроль
за правомірністю господарських операцій на підприємстві.

Бухгалтерські документи класифікують за такими ознаками:

за місцем складання;

за призначенням;

за порядком складання;

за способом оформлення операцій;

за змістом.

За місцем складання бухгалтерські документи поділяють на внутрішні
(оформлені на підприємстві) та зовнішні (отримані від партнерів та інших
підприємств і установ).

За призначенням бухгалтерські документи поділяють на:

розпорядчі, які вміщують розпорядження на право здійснення операцій
(доручення на отримання матеріальних цінностей, платіжне доручення,
вимога тощо);

виконавчі (виправдувальні), що підтверджують факт здійснення
господарської операції (прибутковий ордер, накладна, рахунок-фактура);

бухгалтерського оформлення, що їх складають працівники бухгалтерії на
підставі даних розпорядчих і виконавчих документів (розрахунки
заробітної плати, амортизації, податків);

комбіновані, в яких поєднані ознаки розпорядчих, виконавчих документів
та документів бухгалтерського оформлення (лімітно-забірна карта, наряд
тощо).

За порядком складання (ступенем узагальнення господарських операцій)
бухгалтерські документи поділяють на первинні, які складають у момент
здійснення операції або безпосередньо після її закінчення (ордер,
накладна) та зведені, які складають на підставі даних згрупованих
однорідних первинних документів (авансовий звіт, платіжна відомість).

За способом оформлення (кількістю охоплених операцій) бухгалтерські
документи поділяють на одноразові, котрі заповнюють на одну операцію, та
нагромаджувальні, в яких записують однорідні господарські операції за
певний проміжок часу.

За змістом бухгалтерські документи поділяють на грошові, розрахункові,
обліку основних засобів, обліку матеріальних запасів, обліку особового
складу тощо.

№ _15__ Визначити порядок проведення і оформлення результатів
інвентаризації

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона
проводиться з метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та
звітності на підприємствах.

Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану
цінностей на певну дату шляхом реєстрації, вимірювання, зважування і
т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських
записів.

Основними цілями інвентаризації є: виявлення фактичної наявності майна,
перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань, зіставлення
фактичної наявності майна із даними бухгалтерського обліку.

За часом проведення інвентаризації поділяють на періодичні та разові
(річні). Періодичні проводяться, як правило, з ініціативи власника,
керівника постійнодіючого інвентаризаційною комісією. Разові
інвентаризації, як правило, є річними і проводяться перед складанням
річної звітності в листопаді – грудні поточного року.

За обсягом охоплення інвентаризації поділяють на повні і часткові. Повні
інвентаризації охоплюють все майно підприємства та стан зобов’язань.
Часткові інвентаризації охоплюють окремі види майна або зобов’язань.

Для проведення інвентаризації керівник підприємства наказом призначає
інвентаризаційну комісію. В наказі зазначають терміни проведення
інвентаризації. Керівництво комісією здійснює сам керівник, або його
заступник. До складу інвентаризаційної комісії обов’язково має входити
головний бухгалтер або представник бухгалтерії. Проведення
інвентаризації є обов’язковим при переданні майна державного
підприємства в оренду, при зміні матеріально відповідальних осіб, при
встановленні фактів зловживань, крадіжок або псування цінностей, за
приписом судово-слідчих органів, у випадках техногенних аварій, пожежі,
стихійного лиха, при переданні підприємства та їх структурних
підрозділів, у разі ліквідації підприємства.

До початку інвентаризації комісія повинна отримати від
матеріально-відповідальної особи розписку про те, що в бухгалтерію
передані усі прибуткові та видаткові документи і що немає жодних
неоприбуткованих або не виданих матеріальних цінностей. На момент
інвентаризації потрібно зробити усі необхідні записи по рахунках і
вивести залишки на дату її проведення. Усі операції, пов’язані з рухом
матеріальних цінностей, повинні бути припинені.

Отримані дані під час інвентаризації, вносяться в спеціальні документи —
інвентаризаційні описи, в яких зазначають найменування і кількість
цінностей. Описи складають окремо по кожній матеріально-відповідальній
особі та місцем зберігання і підписуються усіма членами комісії. Після
цього, оформлені описи здають до бухгалтерії, де результати
інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості.
Унаслідок такого зіставлення може бути виявлено: відповідність фактичних
даних і бухгалтерських записів.

Основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти, інше майно,
що виявилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню (узяттю на облік) та
зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності
або збільшення фінансування з подальшим встановленням причин виникнення
надлишку і винних у тому осіб. Нестачу цінностей у межах затверджених
норм списують за рішенням керівника підприємства на витрати
виробництва, понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування
відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди.
Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей
оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства.

№ _16__ визначити правові основи проведення касових операцій та їх
документальне оформлення

Для зберігання грошових засобів і проведення розрахунків готівкою на
підприємствах, організаціях і складах створюється каса. Каса – це
спеціальне приміщення, обладнане сигналізацією, сейфами, шафами для
зберігання грошей та цінних паперів. Касові операції здійснює касир,
який несе повну матеріальну відповідальність за прийняття та зберігання
грошей і цінних паперів і за збитки, скоєні організації, підприємству як
в результаті навмисних дій, так і недбалого відношення до своїх
обов’язків.

Гроші, які зберігаються в касі відносяться до ненормованих оборотних
засобів. Підприємства і організації можуть мати в своїй касі гроші
готівкою в межах встановленого ліміту. Банк визначає ліміт залишку
готівки в касі в розмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат.
Готівку можна витрачати лише на ті потреби, на які вони видані банком.
Касові операції здійснюються на підставі “Порядку ведення касових
операцій в народному господарстві України”, затвердженою постановою НБУ
№21 від 2.02.1995 р. Готівка в касі може зберігатися лише у межах
встановленого банком ліміту. Усю готівку понад встановлений ліміт
залишку готівки в касі підприємства зобов(язані здавати до установи
банку для зарахування їх на поточний рахунок.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими
касовими ордерами ф.КО-1, підписаними головним бухгалтером або особою,
ним уповноваженою. Про приймання грошей видається квитанція за підписами
головного бухгалтера або уповноваженої особи і касира, завірена печаткою
(штампом) касира або відбитком касового апарату. Видачу готівки з кас
підприємств проводять за видатковими касовими ордерами ф.КО-2 або за
належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.
Документи на видачу грошей мають бути підписані керівником і головним
бухгалтером підприємства або особи, ними уповноваженими. В документах
ставиться спеціальний штамп “Прийнято” або “Оплачено”. Прибуткові та
видаткові касові ордери до передачі у касу реєструються бухгалтерією у
журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів ф.КО-3.
Зразу після видачі або одержання грошей касир записує ордера в касову
книгу ф.КО-4. Касова книга повинна бути пронумерована, прошнурована і
опечатана печаткою, а кількість її листків завіряється підписами
керівника підприємства і головного бухгалтера. Касова книга являється
регістром аналітичного обліку до рахунку 30 “Каса”.

В організації може бути стільки касових книг, скільки видів валюти.
Записи в ній ведуться касиром в двох примірниках через копіювальний
папір. Перший примірник залишається в касовій книзі, а другий служить
звітом касира. Щоденно вкінці робочого дня касир підраховує підсумок за
день, виводить залишок грошей на наступне число і передає в бухгалтерію
звіт разом з доданими до нього документами під розписку на першому
примірнику касової книги. Підчистка та невмотивовані виправлення у
касовій книзі забороняються. Зроблені виправлення завіряються підписами
касира, а також головного бухгалтера підприємства. Отримані бухгалтерією
касові звіти і документи опрацьовуються. Кожний запис звіряється з
первинним документом, після чого проставляється в звіті шифр
кореспондуючого з рахунком 30 “Каса” синтетичного рахунку і субрахунок.
Залишок грошей на початок дня по звіту касира бухгалтер співставляє з
залишком в попередньому звіті, і перевіряє правильність виведених
оборотів і залишку. На основі опрацьованого звіту касира у бухгалтерії
ведеться облік касових операцій в журналі І .р.І по кредиту рахунку 30
“Каса” і в відомості І.І по дебету рахунку 30.

№ __20_ Визначити порядок облікового відображення операцій з готовою
продукцією.

Готовою продукцією є така, яка повністю пройшла передбачені технологією
стадії і процеси, перевірена на предмет її відповідності технічним
умовам і стандартам і оприбуткована на склад або прийнята замовником. До
готової продукції зараховують також виконані для замовників роботи і
послуги автотранспорту, ремонтного виробництва, будівельно-монтажні
роботи. Якщо на підприємстві, поряд з виробництвом, здійснюють
капітальні вкладення, то виконані для них послуги також відображають в
обліку як готову продукцію. Готову продукцію оцінюють за плановою і
фактичною собівартістю (виробничою чи повною) або за оптовими цінами,
якщо на такий вид продукції вони регулюються державою.

Оприбутковують готову продукцію з виробництва на склади за накладними
(приймально-здавальними накладними) або відомостями здачі продукці. Для
обліку готової продукції призначений рахунок 26 “Готова продукція”. За
дебетом рахунку 26 “Готова продукція” відображають надходження готової
продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.
Виконані і здані за актами замовникам роботи списуються з кредита
рахунка 23 «Виробництво» на дебет рахунка 903 «Собівартість
реалізованих робіт і послуг». Аналітичний облік готової продукції ведуть
за її видами у розрізі матеріально відповідальних осіб за масою,
кількістю та собівартістю або оптовими цінами – в окремих підприємствах
промисловості. В цьому випадку повинен бути забезпечений облік відхилень
фактичної виробничої собівартості готової продукції від затверджених
оптових цін. Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі
укладених договорів (угод). Відпуск готової продукції покупцям
оформляється накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. №
М-20), яка є підставою для списання готової продукції
підприємством-виробником. що здійснило її відпуск, для оприбуткування її
підприємством-одержувачем та для дозволу на вивезення її з території
підприємства-постачальника.

У накладній зазначаються назва, номенклатурний номер, одиниця виміру,
кількість, ціна кожного виду і сорту продукції, що відпускається. За
потреби накладна за формою № 20 складається як обов’язковий додаток
до товарно-транспортної накладної Якщо дані про готову продукцію, яка
відпускається і вивозиться автотранспортом на сторону, вміщуються у
товарно-транспортній накладній, то накладна за формою № М-20 не
складається.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» постачальник
повинен надати підприємству-покупцю податкову накладну, форма І В
податковій накладній, крім інших реквізитів, вказуються ціна, ставка і
сума ПДВ, загальна сума, що підлягає сплаті постачальнику. Для
проведення розрахунків з покупцем постачальник виписує рахунок-фактуру
та інші розрахунково-платіжні документи, що підтверджують факт передачі
матеріальних цінностей і їх оплату з зазначенням суми ПДВ

Відповідно до національного Плану рахунків на відпускну вартість
відвантаженої покупцям готової продукції в бухгалтерському обліку
підприємства робиться запис по дебету рахунка 36 «Розрахунки з покупцями
і замовниками» і кредиту рахунка 701 «Доход від реалізації готової
продукції».

Одночасно робиться запис на списання виробничої собівартості
реалізованої продукції:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах. 26 «Готова продукція».

Сума податкового зобов’язання по ПДВ, визначена за встановленою ставкою
до суми доходу від реалізації готової продукції, відображається записом
по дебету рахунка 701 «Доход від реалізації готової продукції» в
кореспонденції з кредитом рахунка 641 «Розрахунки за податками». № _17_
Надати характеристику обліку по поточних рахунках в банку.

Підприємства зберігають свої грошові кошти на поточних рахунках в банку
на договірних засадах. Розрахунки здійснюються у безготівковій або
готівковій формах у порядку, визначеному нормативними актами НБУ.

Поточні рахунки відкриваються підприємствами усіх видів власності, а
також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та
здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного
законодавства України. На поточний рахунок зараховують кошти, що
надходять за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги,
позички банку, суми, отримані від дебіторів у погашення заборгованості,
а також усі інші надходження, які стосуються основної діяльності
підприємства. З цього рахунку здійснюють оплату постачальницьким
організаціям, підприємствам, установам, організаціям та окремим особам,
сплачують заборгованість банку по позиках, отримують готівку для виплати
заробітної плати та на інші господарські потреби.

Підставою для зарахування коштів на розрахунковий рахунок, а також для
отримання та переказу коштів з цього рахунку є чеки, платіжні доручення,
платіжні вимоги-доручення, перекази та інші розрахункові документи, що
їх затверджено НБУ. Розрахункові документи – це складені за встановленою
формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами
і містять письмове доручення ( чи вимогу) про перерахування певної суми
грошей у безготівковій формі за отримані товари, роботи, послуги та
різні платежі.

Розрахункові документи повинні вміщувати такі реквізити:

назву документа 2)номер документа, число, місяць, рік його
виписки3)назви платника і одержувача коштів, їх ідентифікаційні коди,
номери рахунків в установах банків4)назви банків платника та
одержувача5)суму платежу цифрами та літерами6)призначення платежу7)на
першому примірнику – відбиток печатки та підписи керівника та головного
бухгалтера підприємства8)суму податку на додану вартість або напис „без
податку на додану вартість”.

Зарахування готівки на рахунок проводиться на основі оголошенння про її
внесення, відривна частина якого є квитанцією банку про підтвердження
цієї операції. Видача готівки проводиться на основі грошових чеків.
Кожна операція за цим рахунком у хронологічному порядку відображається у
виписці банку, яку слід читати у оберненому (“дзеркальному”)
відображенні, оскільки записи за дебетом у ній означають видачу чи
перерахування коштів з рахунку, а за кредитом, навпаки, надходження
коштів на рахунок, хоч цей рахунок, як і інші рахунки з обліку коштів, є
активними. Така ж обернена побудова виписок і за рештою рахунків з
обліку коштів у банку. Тому у виписках банку витрата коштів з рахунків
записана в графі “Дебет” і, навпаки, надходження коштів на рахунок у
графі “Кредит”. До виписки з рахунку в банку прикладаються копії
документів, на основі яких були проведені операції з грішми: платіжні
доручення, платіжні вимоги-доручення тощо. Окремі копії документів є на
підприємстві, оскільки їхзабирають з банку відразу ж після здійснення
операцій. На основі виписок банку проводять записи операцій за дебетом і
кредитом цього рахунку у реєстрах аналітичного і синтетичного обліку.

Синтетичний та аналітичний облік операцій в національній валюті на
поточних рахунках ведеться на рахунку 311 „Поточні рахунки в
національній валюті” в журналі 1 розділ Ш за кредитом рахунка 31 та у
відомості 1.2 розділ ІУ. Для відображення операцій, здійснених в
іноземній валюті, використовується журнал 1 і відомості до нього, які
заповнюються у валюті здійснення операції. Для кожної іноземної валюти
ведеться журнал 1 і відповідні відомості до нього, в яких зазначається
назва іноземної валюти. Аналітичний облік в іноземній валюті ведеться у
гривнях і, одночасно, у тій валюті, в якій здійснюється операція. Записи
в журналі 1 і відомості можуть здійснюватися за 2-3 дні в хронологічному
порядку на основі нагромаджу вальних допоміжних відомостей із наступним
перенесенням підсумків оборотів до журналу 1 і відомостей.

№ 19 Описати організацію обліку виробничих запасів відповідно до П(с)БО
№9 “Запаси”

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення
його предметами праці (виробничими запасами) – сировиною, матеріалами,
напівфабрикатами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється
виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове
використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на
собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).
Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації
про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи,які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської
діяльності;

знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту
виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання
робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що
підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх
використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена. Важливою
передумовою раціональної організації обліку виробничих запасів є
економічно обгрунтована їх класифікація. Відповідно до Положення
(стандарту) 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси поділяються на:

сировину, основні і допоміжні матеріали; комплектуючі вироби;незавершене
виробництво;готову продукцію;товари;МШП;молодняк тварин і тварини на
відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства.

Класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника, тобто
систематизованим переліком матеріалів, що використовується
підприємством, у якому кожному найменуванню, розміру і сорту
присвоюється номенклатурний номер (шифр), а також вказуються одиниця
виміру і ціна.

Оцінка запасів. Важливе значення для правильного обліку має також
порядок оцінки запасів. Згідно з Положенням 9 придбані або вироблені
запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю.
Первинною вартістю запасів, які прибрані за плату, є собівартість
запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю),

суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у
зв’язку з пошуком та придбанням запасів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не
відшкодовуються підприємству; інші витрати, які безпосередньо пов’язані
з придбанням запасів .

Оцінка вибуття запасів. У разі відпуску матеріалів у виробництво,
продажу або іншому вибутті згідно з Положенням (стандартом) 9 оцінка
їх здійснюється по одному з таких методів:

ідентифікованій собівартості одиниці запасів;

середньозваженій собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове
призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один
із зазначених методів. № _18__ Охарактеризувати порядок відображення
дебіторської заборгованості на рахунках бух обліку.

Принципи формування та обліку інформації про дебіторську заборгованість
та вимоги щодо її розкриття у фінансовій звітності визначено у Положенні
(стандарті) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”. Усі
інші нормативні акти Міністерства фінансів України з бухгалтерського
обліку стосовно дебіторської заборгованості діють у частині, яка не
суперечить П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість — це сума заборгованості
дебіторів підприємства на певну дату. Дебітори — юридичні та фізичні
особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми
грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська
заборгованість виникає, головним чином, у результаті:

– відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг:

– перерахування грошових коштів як передоплати або авансу постачальникам
чи підрядникам:

– перерахування грошових коштів як передоплати або авансу по інших
операціях (наприклад, сплата авансових внесків або переплата по податках
та обов’язкових платежах).

У П(С)БО 10 вказано, що дебіторська заборгованість може відноситися до
складу активу, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх
економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна
дебіторська заборгованість визнається активом одночасно з визнанням
доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється
за первісною вартістю. Точніше момент виникнення дебіторської
заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги описується П(С)БО
15 “Дохід”. Згідно з цим Стандартом даний вид дебіторської
заборгованості є активом, якщо виконуються такі умови:

• покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на
продукцію (товар, інший актив);

• підприємство не здійснює надалі управління та контроль за
реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

• сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

• є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення
економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією,
можуть бути достовірно визначені.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку дебіторська
заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. Довгостроковою
дебіторською заборгованістю визнається та, яка не виникає у ході
нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців
з дати балансу.

До цього виду дебіторської заборгованості відносять суми заборгованості,
утворені через інвестиційну, фінансову діяльність підприємства, а також
внаслідок надзвичайних подій. При цьому строк погашення заборгованості
повинен становити більше дванадцяти місяців. Якщо ж очікуваний строк
погашення менше року, ця заборгованість відноситься до поточної.

Протягом терміну, початком виникнення якого вважається дата відпуску
продукції, а кінцем – дата оплати покупцем раніше отриманої продукції на
підприємстві постачальнику на суму реалізованої продукції буде існувати
дебіторська заборгованість.

№ _21__ Висвітлити основні поняття, види, та форми заробітної плати.
Характеристика рахунку 66

Заробітна плата – це основна форма оплати праці за виконану роботу або
надані послуги, згідно з трудовими договорами праці, як правило у
грошовій формі. Система оплати праці регулюєтться на основі кодексу
законів про працю /КЗпП/ та системою угод, що укладені на відповідних
рівнях. КЗпП регулює трудові відносини працівників всіх підприємств
незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої
приналежності.

З метою визначення прав та відповдальності працівників на підприємтсвах
усіх форм власності складається колективний договір при цьому слід
керуватися законом “Про колективні договори і угоди”, в колективному
договорі узгоджуються умови прийняття на роботу, форми і системи оплати
праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів,
умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та ін.

На підприємстві застосовують дві форми оплати праці: погодинну і
відрядну. Існують різновиди цих форм, які називають системами оплати
праці: проста погодинна, погодинно-преміальна, пряма відрядна,
відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та акордна. В умовах ринкової
економіки набули розповсюдження форми оплати праці за кінцевий результат
– в процентах до одержаного доходу або прибутку.

Система оплати праці – це сукупність правил, які визначають
співвідношення між мірою праці й мірою винагороди працівників. Система
оплати праці регулюєтться на основі кодексу законів про працю /КЗпП /та
системою угод, що укладені на відповідних рівнях. Погодинна форма оплати
праці – це оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин
і тарифної ставки (окладу) за одну годину. Погодинно-преміальна система
оплати праці – це різновид погодинної оплати праці, при якій понад
заробітної плати, належної за фактично відпрацьований час, сплачується
преміальна винагорода за досягнення високих кількісних і якісних
показників.

Відрядна форма оплати праці має наступні системи: пряма відрядна,
преміальна, прогресивна, акордна, бригадна.

Пряма відрядна система – це система, при застосуванні якої заробіток
нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна система – це різновид відрядної форми оплати праці,
при якій понад заробітної плати, належної за виконану роботу,
виплачується премія.

Відрядно-прогресивна система оплати праці – це різновид відрядної форми
оплати праці, при якій робота, виконана в межах встановлених норм,
оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи,
виконаної понад норми, – за прогресивно-зростаючими розцінками і в
залежності від проценту перевиконання норм.

Акордна система оплати праці – це різновид відрядної системи, при якій
норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за
кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна система оплати праці – це оплата, яку визначають
шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг
робіт бригадою.

Найбільш простий спосіб розподілу заробітку між членами бригади
здійснюється пропорційно відпрацьованого часу. Заробіток також може бути
розподілений між членами бригади за допомогою інших методів (наприклад,
за допомогою коефіцієнту розподілу).

Загальна інформація про розрахунки з персоналом з оплати праці, а також
про неодержану з/п ведеться на рахунку 66, який має такі субрахунки: 661
– розрахунки з оплати праці, 662- – розрахунки з депонентами. За Кт
рахунку відображається нарахування з/п, за ДТ – виплата з/п. Аналітичний
облік розрахунку з персоналом ведеться за кожним працівником, по кожній
виплаті та отриманні з/п.

№ _22__ Визначити порядок надходження та вибуття необоротних активів

Основні заоби можуть надходити на підприємство внаслідок: купівлі у
інших підприємств, внеску до статутного капіталу засновників
підприємства, обміну на інший актив, безоплатного одержання. Надходження
на підприємство основних засобів оформляється такими первинними
документами:

актом прийому-передачі внутрішнього переміщення основних засобів;форма
03-1)

Даний акт застосовується для оформлення операцій по зарахуванню об’єктів
до складу основних засобів і для обліку введення їх в експлуатацію. Його
заповнюють також у випадках передачі основних засобів іншим
підприємствам. Оформляється він в одному примірнику, підписується
керівником та головним бухгалтером і разом з технічною документацією
передається в бухгалтерію.

актом здачі вілдремонтованих, реконструйованих та модернізованих
об’єктів (форма 03-2), підписується відповідним представником відділу
чи організації, що проводила ремонт та передається в бухгалтерію.

У бухгалтерії на кожен об’єкт основних засобів відкривається “інвентарна
картка обліку основних засобів” (форма 03-6) – регістр аналітичного
обліку, яка заповнюється на пфідставі форми 03-1, технічної та іншої
документації. В інвентаризаційній картці записуються якісні і кількісні
характеристики основних засобів 9назва підприємства, місце знаходження
об’єкту основних засобів, рахунок, субрахунок, код аналітичного рахунку,
первісна вартість, норма амортизації, рік випуску, сума зносу, номер
технічного паспорту, дата виготовлення) і записи про всі зміни, що
відбулися з об’єктом основних засобів за час експлуатації. Всі
інветаризаційні картки повинні бути зареєстровані у описі
інвентаризаційних карток (форма 03-7).

Для пооб’єктного зарахування на баланс підприємства 03 зараховуються за
первісною вартістю і відображаються по дебету рахунка 10. Якщо даний
об’єкт основних засобів не потребує монтажу і водиться в експлуатацію
відразу ж після надходження на підприємство в даному випадку Дт 10 Кт
63.

Якщо об’єкт основних засобів не відповідає вимогам тоді на обліку
надходження основних засобів використовують рахунок 15 “Капітальні
інвестиції”.Практично в усіх випадках витрати на придбання або
виготовлення основних засобів накопичуються по Дт 15 рахунка і при
введенні даного об’єкта в експлуатацію,капітальні інвестиції списуються
на Дт рахунка 15 тобто Дт10 Кт 15. Внески основних засобів до
статутного капіталу: відображаються по Дт 46 Кт40, Дт10 Кт46.

Основні засоби вибувають з підприємства, з виробництва з таких причин:

1)продажу;2)ліквідації;3)безплатна передача;4)обмін на інший;

5)внеску до статутного капіталу та інше.

Якщо продаємо об”єкт, то отримаємо дохід, маємо розрахунки з покупцем, а
також маємо якісь витрати, які зв”язані з продажею і тому після
оформлення акту на списання ф.ОЗ -3 бухгалтерія складає проводки:

1) на суму продажі основних засобів покупців по договірній вартості

Дт рах. 361 „Розрахунки з вітчизняним покупцем” -Кт рах. 742 „Дохід від
реалізації необоротних акцизів”

2) на суму ПДВ

Дт рах. 742-Кт рах. 641 „Розрахунки за податками”

3) списано знос по реалізованих основних засобах

Дт рах. 13 „Знос необоротних активів”- Кт рах. 10 „Основні засоби”

4) на собівартість реалізованих основних засобів

Дт рах. 972 „Собівартість реалізованих необоротних активів” – Кт рах 10

5)т на суму витрат пов”язаний з основними засобами

Дт трах. 972 – Кт рах 311, 30, 66, 65

Ліквідація основних засобів може бути частковою або повною. Залишкова
вартість об”єкту, яка ліквідовує витрати, які зв”язані з зарплатою,
матеріали відображаються в обліку по рахунку 976 „Списання необоротних
активів”. Але якщо при продажі цього не має, то при ліквідації ми ще
можемо одержати матеріали, цінності, а це обліковується як дохід. При
безплатній передачі основних засобів іншому підприємцю дохід = 0, а
залишкова вартість відображається по дебету рахунку 976. № __23_ Дати
визначення амортизації (зносу) необоротних активів та методів їх
нарахування..

Амортизацію (знос) основних засобів обліковують відповідно до Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби”. Амортизація –
це систематичний розподіл амортизованої суми активу протягом терміну
його корисної експлуатації. У податковому обліку амортизація основних
засобів – поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або
поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку.

За економічним змістом амортизація – резервування коштів, необхідних для
заміни основних засобів, які вибувають внаслідок їхнього зносу. Таке
резервування відбувається шляхом щомісячного включення у витрати
виробництва частини вартості основних засобів, яку вони переносять на
новостворений продукт.

Знос – це втрата основними засобами своїх початкових властивостей
внаслідок експлуатації чи зберігання, у результаті чого вони руйнуються
і стають непридатними для подальшоговикористання. В той же час основні
засоби старіють морально. Оскільки науково-технічний прогрес зумовлює
випуск більш досконалих машин і механізмів, інших об(єктів основних
засобів. Тому, поряд із фізичним, розрізняють також моральний знос
основних засобів. Але, оскільки їх визначити у сумарному виразі важко, у
бухгалтерському обліку вважають суму зносу (фізичного і морального)
рівною нарахованій амортизації.

П(с)БО 7 “Основні засоби” визначає п”ять методів, які дозволяється
використовувати при нарахуванні амортизації:

1.)Прямолінійний метод.

Згідно з цим методом, річна норма амортизації залежить тільки від
терміну служби об”єкта, а сума амортизації з року в рік не змінюється.
Цей метод полягає в тому, що річна сума амортизаці визначається діленням
вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання
об”єкта основних засобів.

2.)Метод зменшення залишкової вартості.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
залишкової вартості об”єкта основних засобів на початок звітного
періоду, або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації,
та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (%) обчислюється як
різниця між одиницею та результату кореня ступеня кількості років
корисного використання об”єкта, з результату відділення ліквідаційної
вартості об”єкта на його первісну вартість.

3.)Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
залишкової вартості об”єкта на початок звітного року, або первісної
вартості на дату початку нарахування амортизації, та річної норми
амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання
об”єкта, і подвоюється.

4.)Кумулятивний метод.

Це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток
вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний
коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до
кінця очікуваного строку використання об”єкта основних засобів, на суму
кількості років його корисного використання.

5.)Виробничий метод.

Це метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток
фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробнича
ставка амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що
амортизується на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який
підприємство очікує виробити (виконати) з використання об’єкта основних
засобів. У бухгалтерському обліку нараховану суму амортизації основних
засобів відображають кожного місяця у складі витрат виробництва за
кореспонденцією рахунків Дт 23, 91, 93, 94 – Кт 13. при списанні
нарахованих сум зносу у випадку вибуття об’єктів основних засобів
складають проводку Дт 13 – Кт 10.

24. Описати суть облікового відображення операцій з інвестиціями.

Методологічні засади формування в бохобліку інформації про фінансові
інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО № 12
“Фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою
збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання
вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Дофінансових інвестицій відносяться інвестиції в:

облігації;

депозитні сертифікати;

казначейські зобовязання;

інші пінні напери:

капітал інших підприємств.

Поточні фінансові інвестиції – не інвестиції на срок, що
не

перевищує одного року, та які можуть бути вільно реалізовані в
будь-якиймомент.

Бухоблік облік наявності та руху і інвестицій та еквівалентів грошових
коштів, у тому числі сертифікатів, ведеться на рахунку 35 “Поточні
фінансові інвестиції”. За дебетом рахунка 35 “Поточні фінансові
інвестції відображається придбання (надходження) еквівалентів грошових
коштів та поточних фінансових інвестицій, за кредитом – зменшення їх
вартості та вибуття.

Рахунок 35 “Поточні фінансові інвестиції” має такі субрахунки

351 – “Еквіваленти грошових коштів”

352 – “Інші поточні фінансові інвестиції”

Аналітичний облік ведеться ія видами фінансових інвестицій із
забезпеченням можливості отримання інформації про інвестиції як на
території України, так і за кордоном.

Поточні фінансові інвестиції, Згідно з П(с)БО 12 “Фінансові інвестиції,
первісно оцінюються та відображаються в обліку та собівартістю
Собівартість включає ціну придбання та всі додаткові витрати які були
понесені при придбанні фінансової інвестиції, а саме: комісійні
винагороди, гонорари, мито, податки, банківські збори та інше.

Згідно з П(с)БО 12 фінансові інвестиції відображаються в балансі у
складі оборотних активів за справедливою вартістю. Оцінка, облік
фінансових інвестицій ведеться за кожною фінансовою інвестицією.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій
на дату балансу відображається відповідно у складі статті “Інші доходи”
або “Інші витрати”.

Довгострокові фінансові інвестиції – це інвестиції, які не є поточними,
тобто, які не можуть бути реалізовані в будь-який момент.

Розрізняють довгострокові фінансові інвестиції, що надають право
власності (інвестиції в акції інших підприємств, внески до статутного
капіталу) та інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення
(боргові цінні папери, довгострокові векселі, інше).

Для обліку довгострокових інвестицій використовується рахунок 14
“Довгострокові фінансовіі інвестиції”. Рахунок призначений для
узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій
(вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та
місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на
території країни та за кордоном, тощо.

Згідно з П(с)БО 12 ‘Фінансові інвестиції” довгострокові інвестиції, що
надають право власності, первісне оцінюють та відображають в обліку за
собівартістю. Собівартість – це вартість придбання акцій плюс усі
витрати, пов’язані з їх придбанням комісійні винагороди, гонорари, мито,
податки тощо.

№ __25_ Охарактеризувати облік власного капіталу.

Капітал є залишковою частиною в активах підприємства після вирахування
всіх його зобов’язань. Власний капітал підприємства можна згрупувати за
різними ознаками:

– джерелами утворення;- формою;- рівнем відповідальності;- складовими.

Серед джерел утворення власного капіталу виділяють внески власників
підприємства у вигляді грошових коштів та інших активів і нагромадження
суми нерозподіленого прибутку, що залишається на підприємстві. Також
існують інші джерела. Так, збільшення власного капіталу може мати місце
при до оцінці необоротних активів, їх безкоштовному надходженні тощо. За
формами існування власний капітал представлений інвестованим і дарчим
капіталом та нерозподіленим прибутком. Найчастіше капітал поділяють на
дві частини:

– внесений, або оплачений капітал;

– нагромаджений капітал, або нерозподілений прибуток.

Рівень відповідальності, закріплений за статутним та додатковим
капіталом, різний. Статутний капітал, розмір якого визначений в
установчих документах та зареєстрований у державному реєстрі
господарюючих одиниць, забезпечує регулювання відносин власності і
управління підприємством. Незареєстрований (додатковий) капітал – це
інші види капіталу, розмір яких не підлягає реєстрації та регламентації
на відміну від зареєстрованого капіталу, який не може бути меншим від
встановленої законодавством суми.

Серед видів (складових) власного капіталу домінуючим є статутний
капітал. (р-к 40) Саме це підкреслено в П(С)БО 2 „Баланс”, за яким
статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна
вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу
підприємства.

Наступна складова власного капіталу – неоплачений капітал (р-к 46). За
П(С)БО 2 „Баланс” ним визнається сума заборгованості власників
(учасників) за внесками до статутного капіталу. Внесення активів зменшує
величину неоплаченого капіталу, зводячи її до нуля.

Одним із видів власного капіталу акціонерного товариства є вилучений
капітал (р-к 45) – фактична собівартість акцій власної емісії або
часток, викуплених товариством у його учасників. У деяких підприємствах
статутний капітал може бути представленим пайовим капіталом (р-к 41) –
сумою пайових внесків членів спілок та інших підприємств, передбаченою
установчими документами. Категорія пайового капіталу використовується
кредитними спілками, колективними підприємствами, підприємствами
споживчої кооперації та іншими пайовиками, де частина власного капіталу
підприємства формується у вигляді пайових внесків.

Додатковий капітал (р-к 42) найбільш широко представлений окремими його
видами (складовими) щодо власного капіталу акціонерного товариства.
Сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню
номінальну вартість (емісійний доход), кваліфікується як додатковий
вкладений капітал. Інший додатковий капітал – це сума до оцінки
необоротних активів, вартість активів, безоплатно отриманих
підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види
додаткового капіталу.

Окремим елементом власного капіталу є резервний капітал (р-к 43). Він
втілює суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства чи
засновницьких документів. У П(С)БО 2 „Баланс” підкреслюється, що
резервний капітал формується за рахунок нерозподіленого прибутку
підприємства. Отже, розмір власного капіталу визначається як
алгебраїчний підсумок його видів (складових):ВК = СК + ПК + ДК + ІДК +
НП (-НЗ) – НК – ВК,

де: ВК – власний капітал;СК – статутний капітал;ПК – пайовий капітал;ДК
– додатковий вкладений капітал;ІДК – інший додатковий капітал; НП(НЗ) –
нерозподілений прибуток (непокритий збиток); НК – неоплачений капітал;ВК
– вилучений капітал. 26. Визначити порядок бух. Відображення обліку
товарів.

Товарами є матеріальні цінності, які придбані і утримуються
підприємством з метою подальшого продажу. Товаром назив. річ, яка
призначена для продажу або обміну на інші цінності. З товарів формуються
запаси торгівельних підприємств. Товаром можуть бути як продукти
фізичної так і розумової праці. Одиницею бух обліку товарів їх
найменування або однорідна група.

Для обліку товарів в плані рахунків застосовується р-к 28 “Товари”. Він
є балансовий активний, призначений для обліку господарських засобів. По
ДТ відображають надходження товарів, по КТ – списання, вибуття. Сальдо
показує залишок товарів.

До р-ку 28 відкривають такі субрахунки: 281 – “Товари на складі”, 282 –
“Товари в торгівлі”, 283 – “Товари на комісії”, 284 – “Тара під
товарами”, 285 – “Торгова націнка”.

Не продовольчі товари повинні супроводжуватись такими документами:
товаро-транспортними накладними, свідоцтвом про якість товару,
сертифікатом відповідності державній системі сертифікації. На всі прод.
товари супроводжується товаро-транспортні накладні, прибутково-видаткові
накладні, приймальні акти та документи, що затверджують відповідність
якості товару вимогам нормативних документів. Для отриманих товарів
сертифікати викладені на укр.. чи рос. мовах та завірені печаткою
постачальника.

В оптовій торгівлі аналітичний облік товарів ведеться тільки у
вартісному виразі в розрізі матеріально-відповідальних осіб і великих
груп товарів. Аналітичний облік реалізації товарів в роздріб ведеться за
місцями їх продажу.

№ __27_ Надати характеристику операціям по короткостроковому і
довгостроковому кредитуванню.

Підприємства у сучасних умовах господарювання систематично залучають
позикові кошти. З цією метою укладається кредитний договір між установою
банку і підприємством, в якому визначаються об’єкти кредитування, умови
одержання та погашення позик включаючи плановий розмір кредиту,
процентні ставки плати за кредит, умови та розміри їх підвищення та
зниження, розмір власних обігових коштів, що використовуються
підприємством на формування матеріальних запасів і виробничих витрат,
зобов’язання підприємства по заставі цінностей, що кредитуються, джерела
погашення позики, терміни, на які вони надаються, та інші умови
кредитування. Як правило, кредитний договір укладається на рік, але в
окремих випадках він може бути укладений і на більш тривалий термін. У
рамках договору установи банку і підприємства виступають як рівноправні
партнери, котрі слідкують за додержанням умов кредитування. Якщо
заборгованість прострочена більше ніж на 30 днів, то надання нових
кредитів припиняється: при нестачі обігових коштів на підприємстві його
кредитування може бути продовжено під гарантію вищої організації,
підприємства-спонсора або ін. Підприємства при збитковій праці
переводяться на особливий режим кредитування і розрахунків, при якому
надані позики пред’являються до дострокового стягнення і подальше
кредитування підприємства припиняється,

За рахунок кредиту, при відсутності грошових коштів на рахунках в
банках, оплачуються матеріальні цінності, що надійшли від
постачальників, товари, послуги, відкриваються акредитиви та лімітовані
чекові книжки для розрахунків за кредитовані цінності та послуги.
Виплата кредиту здійснюється установою банку шляхом перерахування
грошових коштів з рахунків в банках підприємства на рахунок банку.
Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими
ознаками:

за кредиторами; за формами та видами; за метою використання; за
терміном надання; за забезпеченням; за порядком надання.

Для обліку розрахунків у національній та іноземній валютах за кредитами
банків, термін повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, і
за позиками, термін погашення яких минув, застосовується рахунок 60
„Короткострокові позики”. Важливо зазначити, що для підприємств, в яких
звичайний операційний цикл більше року, на рахунку 60 також будуть
відображатися кредити банків, термін повернення яких перевищуватиме 12
місяців, починаючи з дати балансу, але при цьому такі кредити будуть
погашені протягом одного операційного циклу підприємства. За кредитом
рахунку 60 відображаються суми одержаних кредитів (позик) за дебетом –
погашення заборгованості за ними та переведення до довгострокових
зобов”язань у разі відстрочення кредитів

Зобов’язання – це борги (заборгованість) підприємства, які виникають
внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які
підприємство отримує для свого фінансування.

Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, на яке нараховуються відсотки
і яке підлягає погашенню протягом 12 місяців від дати балансу.

До довгострокових зобов’язань підприємства належать:

Довгострокові кредити банків;

Довгострокові фінансові зобов’язання;

Інші довгострокові зобов’язання;

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими
залученими позиковими коштами, що не є поточними зобов’язаннями,
ведеться на р-ку 50 – “довгострокові позики”. За кредитом відображаються
суми одержаних довгострокових позик, а також переведення їх до складу
короткострокових позик, за дебетом – погашення заборгованості за ними та
переведення до поточної заборгованості за довгостроковими
зобов’язаннями.

Аналітичний облік довгострокових позик ведеться за позикодавцями у
розрізі кожного кредиту окремо та строками погашення кредиту.

№ 28___ Охарактеризувати облік доходів та витрат діяльності”

Методологічні засади формування, оцінювання і визнання у б/о інформації
про доходи та фінансові результати діяльності, а також порядок їх
розкриття у фінансовій звітності визначають П(С)БО 15 “Дохід” та П(С)БО
3 “Звіт про фінансові результати”. Порядок формування в обліку
інформації про витрати визначає Положення бухгалтерського обліку 16
“Витрати”

Принцип нарахування передбачає відображення результатів господарських
операцій у тому звітному періоді, коли відбувається господарська
операція, не враховуючи моменту отримання чи сплати грошових коштів,
оскільки не завжди оплата грошових коштів збігається по звітних періодах
з моментом здійснення господарської операції. Принцип нарахування
застосовується в поєднанні з принципом відповідності, який полягає у
порівнянні доходів і витрат звітного періоду, тобто витрати, понесені
для отримання доходу повинні бути погоджені із цим доходом.

Доходи від господарської діяльності класифікуються в бухгалтерському
обліку і фінансовій звітності за видами діяльності. Це дає можливість
визнавати дохід, ураховуючи особливість і сутність кожної операції, і
забезпечує підставу для подальшого аналізу діяльності підприємства і
контролю за нею, для прийняття управлінських рішень. Склад доходів, які
відносяться до кожної групи, установлено П(с)БО 3. За кожним видом
діяльності дохід визнається під час збільшення активу або зменшення
зобов’язання, що приводять до зростання власного капіталу (за винятком
зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови,
що оцінка доходу може бузи достовірно визначена. У той же час не
визнаються доходами надходження від інших осіб:

сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових
платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;
– сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;•
сума попередньої оплати продукції, товарів, робіт, послуг;• сума задатку
під заставу або на погашення позики, якщо це передбачене відповідним
договором;надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума
авансу в рахунок оплати продукції(товарів, робіт, послуг);Інші
надходження, що належать іншим особам.

Указані вище надходження збільшують активи підприємства, але не
призводять до збільшення власного капіталу і тому не вважаються доходом.
За кожним видом діяльності дохід визнається як збільшення економічних
вигод, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації
товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті
використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді процентів,
дивідендів, роялті)

Витратами звітного періоду визнаються зменшення активів або збільшення
зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства,
за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати
визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для
отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо повязати з
доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного
періоду, у якому вони були понесені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох
звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу
його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідальними
звітними періодами. Не визнаються втратами звітного періоду;

платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими
аналогічними договорами на користь комітента: – попередня (авансова)
оплата запасів, робіт, послуг; – інші зменшення активів або збільшення
зобов’язань, що не призводять до імені зменшення власного капіталу;•
витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до
положень бухобліку.

Витрати класифікуються в бухгалтерському обліку залежно віл характеру та
видів діяльності. Для обліку витрат можна застосовувати три
варіанти. Перший варіант ведення бухгалтерського обліку передбачає
застосування для обліку витрат звітного періоду лише рахунків класу 9.
Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” застосовуються для узагальнення
інформації про витрати звичайної діяльності та витрати на запобігання
надзвичайних подій і ліквідацію їх наслідків. Структура рахунків класу 9
збігається з вимогами до визнання складу й оцінки витрат, викладених у
П(С)БО 16. За дебетом рахунків класу 9 відображаються суми витрат, а за
кредитом – списання суми витрат у кінці звітного року або щомісяця на
рахунок 79 “Фінансові результати. № __29_ Описати порядок визначення
та відображення в обліку фінансових результатів. INCLUDEPICTURE
“C:\\Documents and Settings\\1\\Local
Settings\\Temp\\Rar$DI00.078\\k_img.asp?M=k073&T=10&I=image002&R=gif” \*
MERGEFORMAT \d \z”

Узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від
звичайної діяльності та надзвичайних подій ведеться на рахунку 79
“Фінансові результати”.Рахунок 79 “Фінансові результати” – тимчасовий
(транзитний), результатний, має ознаки пасивного рахунку. По кредиту
рахунку 79 “Фінансові результати” на підставі довідок та розрахунків
бухгалтерії відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку
доходів, по дебету – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а
також належна сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунку при
його закритті списується на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки
(непокриті збитки)”.

Бухгалтерський облік фінансових результатів ведеться щодо результатів
від кожного виду діяльності, для яких відкривається відповідний
субрахунок. Рахунок 79 “Фінансові результати”має субрахунки:

791 “Результат основної діяльності” 792 “Результат фінансових операцій”
793 “Результат іншої звичайної діяльності” 794 “Результат надзвичайних
подій”.

По кредиту субрахунку 791 “Результат основної діяльності” відображається
в порядку закриття рахунків сума доходів від реалізації готової
продукції, товарів, робіт, послуг та від іншої операційної діяльності
(рахунки 70 “Доходи від реалізації”, 71 “Інший операційний дохід”), а по
дебету субрахунку відображається сума в порядку закриття рахунків обліку
собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт і послуг,
адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат (90
“Собівартість реалізації”‘, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на
збут”, 94 “Інші витрати операційної діяльності”).

Аналітичний облік фінансових результатів ведеться за їх характером,
видами продукції, товарів, робіт, послуг та іншими напрямками,
визначеними підприємством самостійно.

Первинними документами при відображенні накопичення фінансових
результатів різних видів діяльності та віднесення до складу
нерозподіленого прибутку (збитку) є довідки та розрахунки бухгалтерії.
При складанні квартальних звітів порівнюються обороти по дебету та
кредиту рахунку 79 “Фінансові результати”, і якщо кредитовий оборот по
рахунку 79 “Фінансові результати” буде більше дебетового обороту цього ж
рахунку, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток
поточного року. Якщо дебетовий оборот по рахунку 79 “Фінансові
результати” більше кредитового обороту даного рахунку, то підприємство
здійснило більше витрат, ніж мало доходу. Дані по рахунку 79 на підставі
облікових регістрів відображаються в Головній книзі та у Звіті про
фінансові результати.

Залишений нерозподілений за звітний рік прибуток (або непокритий
поточними доходами збиток) перераховують на рахунок 44″Нерозподілені
прибутки (непокриті збитки)”

По кредиту рахунку відображається збільшення прибутку від усіх видів
діяльності, по дебету – збитки та використання прибутку.

1 № 30 Визначити порядок подання та складання бухгалтерської звітності.

Звітність підприємства (господарюючого суб’єкта ) – це система
взаємозв’язаних економічних показників, що характеризують діяльність
підприємства за певний звітний період (місяць, квартал, рік) та його
фінансовий і майновий стан на конкретну дату.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Крім того, у складі річного звіту подають спеціалізовані форми звіту,
встановленні міністерствами і відомствами, для відображення галузевих
особливостей діяльності підприємств. До складу річного бухгалтерського
звіту включають також пояснювальну записку і аудиторський висновок, коли
відповідно до законодавства бухгалтерська звітність підлягає аудиту.

Бухгалтерська звітність має бути зрозумілою для всіх учасників
підприємства. Якісними ознаками звітної інформації, насамперед, є
повнота і достовірність (надійність), а також доречність її. Правдивість
даних бухгалтерської звітності підтверджується обліковими регістрами,
складеними на підставі первинних документів, які суцільно і безперервно
відображають господарські операції підприємства, та даними Головної
книги. На підставі останньої складають баланс підприємства (форма №1) і
решту звітних форм. Крім того, правдивість звітних даних встановлюється
їх відповідністю до Інструкції про порядок заповнення форм річного
бухгалтерського звіту підприємства, затвердженої Мінфіном України.
Бухгалтерський баланс є основою бухгалтерської звітності, в якій
відображають результати господарської і фінансової діяльності
підприємства за певний період (квартал, рік) на конкретну дату. Ділова
активна діяльність підприємства характеризується фінансовими
результатами, зокрема прибуток, отриманими від підприємницької
діяльності, інвестиційної та інших.

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові
результати підприємства. Він складається з 3-х розділів: Перший розділ
звіту про фінансові результати надає нам інформацію про доходи і витрати
з точки зору власника підприємства. Другий розділ цього звіту надає
змогу провести необхідний аналіз структури витрат на виробництво,
управління, збут та інших операційних витрат за економічними елементами
та використовується для складання звіту про рух грошових коштів (під час
коригування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті, зокрема
на суму амортизації). Третій розділ звіту про фінансові результати —
Розрахунок прибутковості акцій —Це новий розділ, який відповідає вимогам
МСБО 33 “Прибуток на акцію”.

Звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки
підприємства за звітний період, де відображається в розрізі трьох видів
діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Для складання
звіту про рух грошових коштів звичайно використовують показники балансу,
звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського
обліку.

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про
зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні
додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка
забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а
також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними
положеннями (стандартами).

Система фінансової звітності, визначена за національними стандартами
бухгалтерського обліку, відповідає принципам міжнародних стандартів.
Тому забезпечує потреби в інформації внутрішніх і зарубіжних інвесторів,
акціонерів, банків, податкових адміністраторів.

14. Місцеві податки та збори, їх види та роль у формуванні дохідної
частини місцевих бюджетів

Складність формування місцевих бюджетів і особливо при розподілі і
перерозподілі їх витрат на потреби місцевого спрямування показує, що у
більшості випадків місцеві органи самоврядування фактично не мають
повної самостійності у використанні коштів, що спрямовуються до
місцевого бюджету.

Надходження коштів до місцевих бюджеті та їх формування здійснюється за
рахунок: – місцевих податків і зборів, – частки загально державних
податків, – надходжень від: здачі в оренду об’єктів (майна) комунальної
власності, плата за ліцензії, сертифікати та державну реєстрацію
суб’єктів господарської чи іншої підприємницької діяльності, штрафів та
фінансових стягнень, дотацій з бюджетів вищого рівня, які визначаються в
установленому порядку; – спонсорських внесків, пожертвування,
гуманітарної допомоги, шефської допомоги та інших добровільних внесків і
вкладів населення, що йдуть на забезпечення регіональних потреб. З
урахуванням особливостей кожного регіону, держава шляхом правового
регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам
самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові
платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати
пільгові ставки, повністю відмінити місцеві податки і збори, або
звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочку
у їх сплаті. Місцеві органи самоврядування по кожному платежі
розробляють і затверджують положення, де визначається порядок сплати,
перерахування до місцевого бюджету податків, зборів. До місцевих
податків відносять 18 видів платежів. При цьому місцеві органи влади не
зобов’язані запроваджувати усі без винятку види платежів. Обов’язковими
для запровадження є: – комунальний податок; – ринковий збір; – збір за
паркування автомобілів; – податок з власників транспортних засобів; –
збір за видачу ордера на квартиру; – збір за розміщення об’єктів
торгівлі; – збір з власників собак.

15. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

Платежі за ресурси та послуги, які стягуються в Україні,

включають декілька видів стягнення і обумовлюються тим,

що природні ресурси є власністю держави, і за їх

використання вона бере плату, основне призначення

якої – це покриття видатків на їх відтворення та

ефективне використання. Основним призначенням збору

за спеціальне використання лісових ресурсів та користування

земельними ділянками лісового фонду є мобілізація коштів

для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного

складу, забезпечення правильної експлуатації лісів. До

спеціального використання лісових ресурсів належить:

– заготівля деревини під час рубок головного користування;

– заготівля живиці; – заготівля другорядних лісових матеріалів;

– побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення

пасік, заготівля сіна тощо) Деревина від рубок головного

користування і живиця належать до лісових ресурсів

державного значення. Такси на ці ресурси затверджуються

Кабміном України. Другорядні лісові матеріали та лісові ресурси,

віднесені до побічних лісових користувань, належать до лісових

ресурсів місцевого значення, такси встановлюються обласними

адміністраціями. Спеціальне використання лісових ресурсів

здійснюється на даній земельній ділянці лісового фонду за

спеціальним дозволом – лісорубним квитком (ордером).

Плата(збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді

орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових

ресурсів на конкурсних умовах. Розмір орендної плати

визначається за узгодженням сторін У Договорі оренди, але не

нижче встановлених такс. Державні та громадські лісозаготівельні

організації й підприємства сплачують плату за відпуск деревини

на пні вісім разів на рік. Колективні, приватні підприємства і

громадяни вносять до бюджету ці платежі при одержанні

лісорубного квитка (ордера).

16. Економічна сутність призначення та порядок справляння сплати за
землю.

Земельні відносини в Україні регулюються земельним кодексом України та
іншими законодавчими актами, що видаються відповідно до нього. Завданням
земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою
створення умов для раціонального використання земель рівноправного
розвитку всіх форм власності на землю, збереження та відтворення
родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища. Об’єктом – плата за
землю – земельна ділянка, а також земельний пай, який перебуває у
власності, або користуванні в тому числі на умові оренди. Платниками –
власники або землекористувачі. Плата за землю справляється у 2-х формах:
1. Земельний податок; 2. Орендна плата. Земельний податок – сплачують
власники земельних ділянок. Орендна плата – це платіж який вносить
орендар орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Закон України
„Про плату за землю”, визначає, що підставою для нарахування земельного
податку є дані державного земельного кадастру, який включає дані
реєстрації, права власності, права користування землею та договору на
оренду, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів. Всі
юрид.і фіз.. особи, які фактично користуються землею повинні сплачувати
земельний податок і стати на облік у відповідній податковій службі за
місцем знаходження земельної ділянки. Для правильності нарахування і
обчислення податку кодексом про землю вся територія України на окремі
категорії: 1.Землі с/г призначення; 2. Землі населених пунктів; 3. Землі
промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; 4.
Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення. 5. Землі лісового фонду; 6. Землі
водного фонду. Ставки земельного податку встановлюються з 1-га с/г угідь
у % від грошової оцінки у таких розмірах: – для ріллі, сіножатних,
пасовищ – 0,1; – для багаторічних насаджень – 0,03. Відповідно до указу
Президента місцеві ради мають право змінювати ставки податку в розмірах,
які обмежені цим указом. Ст.21 Земельного кодексу України визначено
юридичні норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам: 1. Для
ведення особистого с/г-ня не більше 2га. 2. Для ведення садівництва – не
більше 0,12га. 3. Для будівництва, обслуговування житлового будинку та
господарських будівель: а) в селах – не більше 0,25га; б) в селищах –
0,15га; в) в містах – 0,10га; г) для дачного будівництва – 0,10га; д)
для гаражів – 0,01га. Від земельного податку звільняються – заповідники,
дослідні господарства, органи державної влади та місцевого
самоврядування, спеціальні санаторії – в тому числі дитячі, об’єднання
організацій сліпих і глухих, організації інвалідів, вітчизняні заклади
культури, науки, освіти, охорони та соціального забезпечення,
зареєстровані релігійні та благодійні організації, що займаються
підприємницькою діяльністю.

17. Місцеві податки: податок з реклами та комунальний податок, порядок
їх справляння.

Податок реклами – це податок на послуги, пов’язані з розміщенням або
встановленням інформації, яка виражає інтерес рекламодавця. Рекламою
вважається всі види оголошень і повідомлень, що передають інформацію з
комерційною метою для отримання доходу або іншої переваги чи вигоди при
допомозі засобів масової інформації, якщо це не заборонено чинним
законодавством. Платниками податку є ю.і.ф.о. від імені яких
здійснюється реклама і які зацікавлені у розміщенні та оголошенні їх
інформації. Об’єктом оподаткування – є вартість послуг, за
встановленням, розміщенням, демонстрацією всіх видів реклами. У
залежності від рекламоносія подання послуг реклами залежить розмір
вартості такої послуги. Ставка податку не повинна перевищувати 0,1%
вартості послуг за одноразове розміщення реклами і 0,5% вартості послуг
за розміщенням реклами на тривалий час. Нарахування податку з реклами
здійснюють організ., п-ва, установи, які видають дозвіл на розміщення
реклами чи надають послуги по наданню реклами одночасно з розрахунками
за послугами, виділяючи даний податок окремим рядком у платіжних
документах. Цей податок перераховується щомісячно в дохід місцевого
бюджету до 15 числа місяця, що наступає за звітнім. П-во, що нараховують
п-к з реклами, щоквартально до 15 числа місяця що наступає за звітнім
кварталом, представляють в податкову адміністрацію декларацію про суми
вартості наданих послуг за рекламу, стягнутою і перерахованого податку
до місцевого бюджету.

Комунальний п-к – це обовязковий місцевий п-к, обчислення якого
проводиться на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та
середньої спискової кількості працюючих на п-ві. Платниками – ю.о. за
винятком бюджетних установ і організацій, с/г п-в. Об’єктом
оподаткування є фонд оплати праці, що обчислюється виходячи з суми
офіційно визначеного неоподаткованого мінімуму доходів громадян,
помножену на середньо спискову чисельність працюючих за звітній місяць.
Платниками податку є також ф.о. які тимчасово не ведуть виробничої
діяльності, коли їх статутом передбачена така діяльність. Нарахування
комунального п-ку проводиться за формулою: Пком* Нн.д.г.* 10%,де
Мсер-середньоспискова чисельність працівників . Нн.д.г.- неоподаткований
мінімум доходів громадян. Комунальний п-к ю.особами сплачується за
рахунок собівартості продукції. Граничний розмір ставки ком.п-ку. Не
повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого
виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян і
середньоспискової чисельності працюючих. Розрахунок податку разом з
іншими документами податкової звітності подається платникові в податкові
органи до 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем. Сплата п-ку
здійснюється платником безпосередньо на розрахунковий рахунок місцевого
бюджету.

18.місцеві збори: ринковий збір та збір за паркування транспорту.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на
критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі. Платниками є
ф.і.ю.о. громадяни які реалізують с/г та промислову продукцію власного
споживання та інші товари. Ринковий збір визначається шляхом прийняття
рішення місцевої держадміністрації і стягується за кожний день торгівлі.
Він стягується працівниками ринку до початку торгівлі продукції чи
товарами. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 20 %
неоподаткованого мінімуму доходів громадян для ф.о. і два
неоподаткованих мінімуму доходів громадян для ю.о. з урахуванням місця
розташування ринку, його оснащення , виду продукції та інше. Ринковий
збір внесений за рахунок коштів.о. кошти, що надходять від ринкового
збору , в повному обсязі надходять до місцевого бюджету щомісячно до 15
числа місяця, наступного за звітнім місяцем. Розрахунки ринкового збору
за встановленою формою подаються в податкові органи у строки
встановлені для здачі щоквартально і річної звітності.

Збір за паркування автотранспорту – це збір, який стягується з ф.о. за
паркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для
цього місця. Сплата збору за паркування стягується з ю.о. і громадян,
які припарковують автотранспортні засоби у спеціально відведених або
обладнаних для цього місця. Ставки даного збору встановлюються із
розрахунку за одну годину паркування. Збір коштів здійснюють спеціальні
контролери районної державної адміністрації. Граничні розміри ставки
збору до паркування автотранспорту залежить від місця припаркування, але
не повинна перевищувати 3% неоподаткованих мінімуму доходів громадян у
спеціально відведених місцях і 1% у відведених для цього місцях. Збір за
паркування автотранспорту водіями на місці припаркування разом з оплатою
за послуги автостоянки з виділенням збору окремим рядком в платіжних
документах. Збір за паркування автотранспорту стягується і
перераховується до місцевого бюджету власниками автостоянок чи
спеціально виділених для цього місць щомісячно до 15 числа місяця,
наступного за звітнім.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020