Контрольна робота
Явочна, облікова і середньооблікова чисельність працівників.
Виробнича потужність підприємства і її види.
ПЛАН
Явочна, облікова і середньооблікова чисельність працівників.
Виробнича потужність підприємства і її види.
ВСТУП
Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів.
Такими факторами є кадри, праця й оплати праці. Кадри найбільш коштовна
і важлива частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність
виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхні розміщення і
використання, що впливає на обсяг і темпи приросту вироблюваної
продукції, використання матеріально-технічних засобів. Те чи інше
використання кадрів прямим образом зв’язано зі зміною показника
продуктивності праці. Ріст цього показника є найважливішою умовою
розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного
доходу. На ріст продуктивності праці впливає існуюча в кожен момент часу
система оплати праці, тому що оплата є стимулюючим чинником для росту
кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи.
Тому що ж змусити робочу силу працювати найбільше ефективно? Відповідь
на це питання лежить в основі будь-якої кадрової політики. І на першому
місці по важливості серед факторів, що впливають на ефективність
використання робочої сили, коштує система оплати праці. Саме заробітна
плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.
Адже усі в остаточному підсумку залежить від людей, від їхньої
кваліфікації, уміння і бажання працювати. Саме людський капітал, а не
заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем
конкурентноздатності, економічного росту й ефективності.
Тому значення даної проблеми важко переоцінити.
Основними узагальнюючими показниками які характеризують рівень
продуктивності праці на підприємстві це є показники прибутку або витрат.
Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці
і ефективності діяльності підприємства.
1. Явочна, облікова і середньооблікова чисельність працівників.
Продуктивність праці і ефективність виробництва напряму залежить від
правильної організації праці і оптимального складу працівників
підприємства. Тому питання пов’язанні з організацією найбільш
оптимальної структури чисельності працюючих є одними з найголовніших у
вирішення проблеми покращення продуктивності праці на підприємстві.
Кадри чи трудові ресурси підприємства це сукупність працівників різних
професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять
до його облікового складу.
В обліковий склад включаються всі працівники, прийняті на роботу,
зв’язану як з основною, так і не основною його діяльністю.
Трудові ресурси (кадри) підприємства є головним ресурсом кожного
підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому
залежать результати діяльності підприємства і його конкурентноздатності.
Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам
виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі
прибутку. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів
підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися
від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці і модифікації
неприйнятних, з його погляду , робіт, перенавчання іншим професіям і
спеціальностям чи у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з
підприємства по власному бажання.
Кадровий склад чи персонал підприємства і його зміни мають визначені
кількісні, якісні і структурні характеристики, що можуть бути з меншим
чи більшим ступенем вірогідності обмірювані і відбиті наступними
абсолютними і відносними показниками:
облікова і явочна чисельність працівників підприємства і (чи) його
внутрішніх підрозділів, окремих категорій і груп на визначену дату;
середньосписочна чисельність працівників підприємства і (чи) його
внутрішніх підрозділів за визначений період;
питома вага працівників окремих підрозділів (груп, категорій) у
загальній чисельності працівників підприємства;
темпи росту (приросту) чисельності працівників підприємства за
визначений період;
середній розряд робочих підприємства;
питома вага службовців, що мають вищу чи середню фахову освіту в
загальній чисельності службовців і (чи) працівників підприємства;
середній стаж роботи зі спеціальності керівників і фахівців
підприємства;
плинності кадрів по прийому і звільненню працівників;
фондоозброєнність праці працівників і (чи) робітників на підприємстві й
інші.
Працівники підрозділяються на:
промислово-виробничий персонал;
персонал не промислових організацій – в основному працівники
житлово-комунального господарства, дитячих і лікарсько-санітарних
установ, що належать підприємству.
До фахівців відносяться особи, що здійснюють технічне й організаційне
керівництво виробництвом і обслуговуванням.
До керівників відносять робітників, що займають посади керівників
підприємства. Молодший обслуговуючий персонал (МОП) – це працівники, що
виконують роботи по обслуговуванню апарата керування, а також інші
підсобні робітники (двірник). До учнів відносяться особи, що проходять
виробниче навчання, чи частково беруть участь у виробництві.
Пожежно-сторожова охорона – включає робітників, що охороняють
підприємство (сторожи).
До робітників відносять працівників підприємства, безпосередньо зайнятих
створенням матеріальних цінностей чи наданням виробничих і транспортних
послуг. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних. До основних
відносять тих, хто безпосередньо виконує виробничі процеси по
виготовленню продукції, а до допоміжних – робітників, що зайняті
обслуговуванням устаткування, транспортуванням матеріалів, що працюють в
основних цехах.
До службовців відносяться працівники, що здійснюють
фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові й інші функції.
Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань і
практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм
конкретного виду роботи.
Структура кадрів підприємства, цеху, ділянки характеризується
співвідношенням різних категорій працівників у їхній загальній
чисельності. З метою аналізу структури кадрів визначається і
порівнюється питома вага кожної категорії працівників dPі з загальної
середньосписочною чисельністю персоналу підприємства P.
dPі = Pі/ P чи dPі – (Pі*100)/P.
де, Pі середньсписочна чисельність працівників і категорії, чол..
Покажемо це на прикладі (див. Табл.1).
Таблиця 1.1
Склад і структура чисельності працюючих на підприємстві
№
п/п Категорії працюючих Склад, чол. Структура, %
1 2 3 4
1. Основні робітники (всього), в тому числі: 60 66,7
А) відрядники; 30 33,4
Б) почасовики. 30 33,4
2. Допоміжні працівники (всього), в тому числі: 8 8,9
А) слюсар – ремонтник; 2 2,2
Б) електромонтери; 2 2,2
В)прибиральники; 1 1,2
Г) кладовщики; 1 1,2
Д) МОП (двірники). 2 2,2
3. Службовці (всього), в тому числі: 8 8,9
А) бухгалтера; 3 3,4
Б) диспетчера; 2 2,2
В) касир. 3 3,4
4. Спеціалісти (всього), в тому числі: 12 13,3
А) технологи; 6 6,7
Б) конструктори; 3 3,4
В) модельєри. 3 3,4
5. Керівництво (всього), в тому числі: 2 2,2
А) директор; 1 1,1
Б) начальники відділів; 1 1,1
РАЗОМ (загальна чисельність) 90 100
Розглянемо розрахунок структури основних робітників. Усього – 60
чоловік, з них 30 чоловік відрядники, 30 – погодинники. Вирахуємо їх
частку, для цього необхідно обчислити частку основних робітників від
загальної чисельності працюючих – 90 чоловік:
Отже, відрядники з них складають 33,35% , тобто
і отже погодинники також складають 33,35%.
Аналогічний розрахунок проводиться для кожної категорії працюючих. З
приклада, наочно видно, що підприємство основну частку складають основні
робітники – 66,7% від загальної чисельності, тобто підприємство в
основному виконує виробничі процеси по виготовленню продукції. Найменшу
частку чисельності складають керівники – 2,2%, що говорить про високий
рівень їхньої професійній підготовки й орієнтації.
Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в
першу чергу виміряється такими показниками, як облікова і
середньосписочна чисельність працівників.
Облікова чисельність працівників підприємства це чисельність працівників
облікового складу на визначене число чи дату з обліком прийнятих і
вибулих у цей день працівників.
Явочна чисельність – це кількість працівників облікового складу, що
з’явилися на роботу. Різниця між явочним і обліковим складом
характеризує кількість добових простоїв (відпустки, хвороби, відрядження
і т.д.)
Середньосписочна чисельність працівників за місяць визначається шляхом
підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний
календарний день місяця, включаючи святкові і вихідні дні, і розподілу
отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середньосписочна
чисельністі працівників за квартал (рік) визначається шляхом
підсумовування середньосписочної чисельность працівників за всі місяці
роботи підприємства в кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3.
Крім чисельності працівників кількісна характеристика трудового
потенціалу підприємства і (чи) його внутрішніх підрозділів може бути
представлена і фондом ресурсів праці (Фр.т.) у людино-днях чи
людино-годинах, який можна визначити шляхом множення середнесписочної
чисельності працівників (Чс.п.) на середню тривалість робочого періоду в
днях чи годинах (Тр.в.):
Фр.т. = Чс.п. * Тр.в.
Якісна характеристика трудових ресурсів персоналу підприємства
визначається ступенем професійної і кваліфікаційної придатності його
працівників для виконання цілей підприємства .
В даний час немає єдиного розуміння якості праці і якісної складової
трудового потенціалу робочої сили. Тривалі дискусії з цих питань в
економічній літературі в 40-60-х і 70-х рр. намітили лише основне коло
параметрів чи характеристик, що визначають якість праці:
економічні (складність праці, кваліфікація працівника, галузева
приналежність, умови праці, виробничий стаж);
особистісні (дисциплінованість, наявність навичок, сумлінність,
оперативність, творча активність);
організаційно-технічні (привабливість праці, насиченість устаткуванням,
рівень технологічної організації виробництва, раціональна організація
праці);
соціально-культурні (колективізм, соціальна активність,
загальнокультурний і моральний розвиток).
Структурна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства
визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і
груп працівників підприємства.
Для досягнення максимальної ефективності роботи підприємства чисельність
працюючих на ньому має бути оптимальною. При плануванні кількості
працівників, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва
продукції можна скористатися наступним алгоритмом:
Чвир = ? ti * mi / Tpп * K вн
де Чвир – необхідна кількість працівників, зайнятих у виробництві
продукції;
ti – планова трудомісткість одиниці і-го виробу, нормо-годин;
mi – кількість виробів і-го виробу, одиниць;
Трп – розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин
(табл.2)
Квн – очікуваний коефіцієнт виконання норм.
Для того, щоб розрахувати наведену вище формулу необхідно скласти баланс
робочого часу на одного працівника.
Приклад:
Мале підприємство планує випускати вироби одного виду. Розрахувати
необхідну кількість працівників, зайнятих у виробництві.
Таблиця 1.2
Розрахунок балансу робочого часу середньосписочного працівника
Показники Очікувані результати
Кількість календарних днів
Вихідні та святкові дні
Номінальний фонд робочого часу, днів
Невиходи на роботу, днів
з них:
відпустки
захворювання
невиходи, з дозволу адміністрації
Явочний робочий час, днів
Середня тривалість робочого дня, годин
Втрати робочого часу
Кількість робочих годин
Ефективний фонд часу за рік, годин 365
110
255
38
25
10
3
217
8
0,45
7,15
1627,5
Планова трудомісткість одиниці виробу – 0.5 нормо/годин;
Кількість виробів (в місяць) – 9000 одиниць;
Розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника – 135.63 (1627.5 :
12) год.;
Очікуваний коефіцієнт виконання норм – 0.85
Згідно проведеного розрахунку чисельність робітників підприємства
повинна складати 39 чоловік.
Виробнича потужність підприємства і її види.
Поняття, види та чинники формування. Виробнича потужність підприємства
характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції
(видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь
визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного
використання прогресивної технології та організації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні
залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості.
Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих
одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що
виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або
умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також
вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого
підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику —
натуральні показники за видами продукції; у знаменнику — загальний
вартісний (грошовий) показник.
На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної
промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю
сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання
виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну
(фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається
в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або
будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки
склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості
запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом
нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича
потужність визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва
(номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням
проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року),
вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.
Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних
галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій
промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро-
та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на
період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для
переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що
швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення
збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та
інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових
видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів
тощо.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом
багатьох чинників. Головними з них є:
номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ,
можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом
року;
прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання
устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості
виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг,
що надаються).
Методичні принципи розрахунку виробничої потужності.
Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими
основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей.
Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи
розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.
1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою
пробільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури,
об’єднуючи окремі ви роби в групи за конструктивно-технологічною єдністю
з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів
даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою
розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича
потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на
металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність
доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому
виразі обов’язково додається виробнича програма підприємства, стосовно
якої визначено потужність.
2. Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з
потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів)
основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць
і можливого внутрішньовиробничого кооперування.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які
виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне
значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад,
для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено
вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та
металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові
цехи; цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної
індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його
потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш
трудомісткий обсяг робіт.
3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації
устаткування основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в
експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне
технологічному устаткуванню основних цехів.
4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними
або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування,
використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу
продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та
досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна
використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують
прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових
професій і ланок виробництва.
5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться
максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи
устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким
максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд
(8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів
і технологічних зупинок устаткування.
Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи
устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних
цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на
проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних
виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим
режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням
забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних
цехів (ліній).
6. У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху
(дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини,
виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких
формул
Ni = ai Tp m (10.5)
Ni = Tp m|ti (10.6)
Ni — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;
аi — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру i-ої
продукції за годину;
Тp — річний фонд часу роботи устаткування;
m— середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;
ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини,
час надання послуги в годинах).
7. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти
виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними
можливостями з випуску продукції (надання по слуг) окремих виробничих
підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між
взаємозв’язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей
різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок
і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення
потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.
8. Визначення виробничої потужності підприємства завершується
складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом
розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність №вих). Для
цього використовується формула:
Nвих = Nвх + Nотз + Nр ± Nна – (10.7)
де Nвх — вхідна потужність підприємства;
Nотз — збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок
здійснення поточних організаційно-технічних заходів;
Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або
розширенню підприємства;
Nна — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене
змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;
Nв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто
виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та
технічно застарілого устаткування.
9. Визначення й регулювання резервної виробничої потужності
підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості
резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів
експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних
потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15%, а для
підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3—5% загальної
потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності
передбачається, головне, для підприємств, що вже досягай рівня
використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25%
нової продукції.
Використання виробничої потужності. У практиці господарювання рівень
використання виробничої потужності діючого підприємства визначається
двома показниками:
1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин
поточної і проектної потужності);
2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням
річного випуску продукції та середньорічної її величини).
Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у
більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить
менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні
строки) не освоюються.
Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як
і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що
для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для
переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад
виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва
конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному
та світовому ринках. Оцінка, аналіз та
Література.
Г.В.Савицкая “Анализ хозяйственной деятельности предприятий”
Москва-Минск 1998.
“Економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об’єднань” під
ред. С.І. Шкарабана Тернопіль ТАНГ 1995.
Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання:
Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.
Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та
ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997.
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
