Реферат на тему:
Аналіз рентабельності
Показники рентабельності
У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі
вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового,
чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю
реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу
тощо).
Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику
завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно
відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників
економічного процесу (рис. 9).
Основні показники рентабельності, наведені в табл. 10, розраховують за
вихідними даними фінансової звітності, а саме: за формами № 1 “Баланс” і
№ 2 “Звіт про фінансові результати”.
На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими,
впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності
підприємства. Певна річ, позитивні чинники сприяють підвищенню
рентабельності. Завдання фінансового аналітика — кількісно оцінити вплив
кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок.
Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв’язку, можна досягти
бажаного рівня рентабельності.
Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції
Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміна цін та
собівартості реалізованої продукції.
Позначимо рентабельність продукції попереднього та звітного періодів
відповідно Rq0 та Rq1 . Загальна зміна рентабельності
Рентабельність реалізованої продукції
де P0, Р1 – прибуток від реалізації продукції за період відповідно
попередній та звітний,
S0 , S1 – собівартість реалізованої продукції за період відповідно
попередній та звітний; V0 , V1 — чиста виручка від реалізації продукції
за період відповідно попередній та звітний. Тоді
Вплив на зміну рентабельності цінового чинника ARP розрахову-ють за
методом ланцюгових підстановок. При цьому поки що припус-каємо, що
собівартість не змінюється, тобто залишається на рівні попереднього
року:
Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на
рівні звітного року, вплив фактора змін собівартості
Сума впливу двох наведених чинників відповідає загальній зміні
рентабельності за період
Приклад розрахунку (за вихідними даними табл. 4 або 6):
Отже, рентабельність реалізованої продукції збільшилась завдяки
підвищенню цін. Водночас збільшення собівартості зменшило
рентабельність. Якщо зміни рентабельності (0,0153) узяти за 100 %, то
вплив ціни дорівнюватиме +498,7 %, а собівартості – -398,7 %. Інакше
кажучи, завдяки підвищенню цін (при стабільній собівартості)
рентабельність могла збільшитись майже в 5 разів
Але
збільшення собівартості (за умов стабільних цін реалізації) призвело
до зменшення рентабельності майже в 4 рази
Аналіз рентабельності капіталу (активів)
Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність [37],
визначається за формулою
де PQ – прибуток від реалізації продукції; А – активи (валюта балансу).
Якщо чисельник і знаменник помножити на чисту виручку від реалізації
продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох
показників-співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції
RQ та ресурсовіддачі, або оборотності активів 0А, або коефіцієнта
трансформації K. Економічний зміст коефіцієнта K полягає в тому, що він
показує, скільки виручки підприємство отри-має від реалізації з кожної
грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто
У розглядуваному прикладі рентабельність капіталу за звітний період
або
Взаємозв’язок впливу на рентабельність капіталу (активів) двох чинників
— рентабельності реалізації та оборотності капіталу — показано на рис.
10.
Кожна точка кривої трансформації показує, яким має бути поєднання
рентабельності продукції і оборотності капіталу, щоб рентабельність
капіталу становила 12 % (суцільна лінія). Штрихова лінія відповідає
рентабельності активів у розмірі 20 %.
Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на
рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність
продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених
ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.
Оборотність капіталу в цілому та його складових (основних та обігових
коштів, у тому числі запасів, дебіторської заборгованості, коштів тощо)
має виняткове значення для оцінювання фінансового стану підприємства,
його ділової активності.
Аналіз рентабельності власного капіталу
У практиці фінансового аналізу в розвинених країнах рентабельність
власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де
фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. При цьому
розглядаються три- і п’ятифакторні моделі рентабельності.
Трифакторна модель рентабельності власного капіталу
Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми “Дюпон” запропонували
рентабельність власного капіталу RBK визначати як добуток рентабельное,
реалізації за чистим прибутком RQ *, оборотності активів Од та
коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до
власного) *”ф3, тобто
де Р — чистий прибуток; V — чиста виручка від реалізації продукції; A –
активи; П- пасиви.
Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рента-бельності
продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі
(інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового
капіталу (фінансова діяльність). Це ілюструє рис. 10.
Приклад. Чистий прибуток становить 840 тис. грн, середньорічний розмір
власних коштів — 5240 тис. грн (р. 380,430 та 630 форми № 1), чиста
виручка від реалізації — 10000 тис. грн, середньорічна валюта балансу —
8365 тис. грн.
З наведеної трифакторної моделі рентабельності власного капіталу
випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових
коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який
супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової
незалежності.
З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень
фінансового важеля, з’ясовує, на скільки відсотків зміниться
рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1 %
за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.
Проілюструємо дію фінансового важеля на прикладі, наведеному на рис. 11
та в табл. 11.
Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок
прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія
фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку
можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.
Рівень фінансового важеля
Якщо частка позикового капіталу становить 30 %, то зміна валового
прибутку на 1% спричинює збільшення RnK на 1,6%, при П/К = 50 % – на
2,62 %, при П/К = 80 % – на 63 14 %. Точка перетину на рис. 11
відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн, тобто значення показника Rвк
не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний).
Якщо прибуток менший, підприєм-ству доцільно нарощувати капітал за
критерієм Rвк, використовуючи власні джерела (від’ємний фінансовий
важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти
(додатний важіль).
Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При
незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу
істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і
несуттєво – з низьким.
П’ятифакторна модель рентабельності власного капіталу
Перелік показників-співмножників, що визначають рентабельність власного
капіталу, можна розширити. Йдеться про такі важливі показники
фінансового стану підприємства, як ліквідність, оборотність поточних
активів, співвідношення термінових зобов’язань і капіталу підприємства.
Розширена формула для визначення впливу чинників на рентабельність
власного капіталу має вигляд
де ПА, ПП – відповідно поточні активи та пасиви за даними балан-су
підприємства.
П’ятифакторна модель включає такі показники: рентабельність ре-алізації,
коефіцієнт фінансової залежності, частка термінових зобов’язань у валюті
балансу, коефіцієнт загального покриття (поточної платоспроможності),
оборотність поточних активів.
Для розглядуваного наскрізного прикладу рентабельність власного капіталу
за звітний період обчислюється як добуток наведених показників:
де 1975, 4170 – середньорічні поточні пасиви і поточні активи.
Наведену формулу з метою розширення аналітичних висновків можна
доповнити таким співмножником, як коефіцієнт реінвестування чистого
прибутку К (частка чистого прибутку, що спрямовується на нагромадження;
за визначенням [3] – нерозподілений прибуток). У результаті отримаємо
коефіцієнт нарощування власного капіталу за рахунок прибутку ДВК, який
визначається відношенням реінвестованого прибутку до власного капіталу:
де Pr — частка реінвестованого прибутку.
У розглядуваному прикладі Яш за розміром власного капіталу на початок
звітного періоду
Коефіцієнт реінвестування чистого прибутку
де 600 – реінвестований (нерозподілений) прибуток, тис. грн. Темп
збільшення власного капіталу
Перевірка за даними балансу: 5290 100-100 = 12%, де 5290 – власний
капітал на кінець звітного періоду (без урахування його збільшення за
рахунок пайових внесків), тис. грн.
Підвищення рентабельності власного капіталу і коефіцієнта реінвестування
прибутку за умов збереження пропорцій між фінансовими показниками,
визначеними за три- або п’ятифакторною моделлю, де-термінує темп
збільшення виручки від реалізації продукції :
У розглядуваному прикладі прогнозний рівень темпу збільшення виручки
Аналіз рентабельності виробничих фондів
Факторна модель рентабельності виробничих фондів може бути подана так:
Кількісну оцінку впливу окремих чинників на рівень рентабельності
виробничих фондів визначають методом ланцюгових підстановок або
інтегральним методом оцінювання впливу чинників.
Наведемо приклад аналізу впливу чинників на рівень рентабельності
виробничих фондів.
Рівень рентабельності виробничих фондів за звітний рік становить 26,29
%, а за попередній — 22,49 %, тобто рентабельність збільшилась на 3,8
пункта.
Вплив чинників на зміну рівня рентабельності розраховують методом
ланцюгових підстановок.
1. Збільшення частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції спричинило
підвищення рівня рентабельності на 3,09 пункта (25,58 — 22,49), де
25,58 = 12 : (26,18 + 20,73) ? 100 %.
Інакше кажучи, визначаємо, на скільки пунктів змінився б рівень
рентабельності фондів, якби вони використовувались з ефективністю
попереднього періоду. Тим самим виокремлюємо вплив прибутку реалізованої
продукції.
2. Збільшення фондомісткості, або зменшення фондовіддачі основ-них
виробничих фондів, призвело до зниження рентабельності фондів на 0,17
пункта (25,41 – 25,58), де 25,41 = 12 : (26,5 + 20,73) ? 100 %.
У цьому разі виключається вплив коефіцієнта закріплення обігових коштів,
оскільки в розрахунку він береться на рівні попереднього періоду.
3. Зменшення коефіцієнта закріплення оборотних виробничих фон-дів, тобто
прискорення їх оборотності, спричинило підвищення рентабельності
виробничих фондів на 0,88 пункта (26,29 – 25,41).
Таким чином, рентабельність фондів за наведеними чинниками за-галом
підвищилася на 3,8 пункта (3,09 – 0,17 + 0,88), що відповідає загальній
зміні рентабельності фондів за звітний період порівняно з попереднім.
Список використаної літератури
Литвин М. И. О критериях платежеспособности предприятия // Финансы. —
1993. — № 10.
Литвин М. И. Применение матричных балансов для оценки финансового
состояния предприятия // Финансы. — 1995. — № 3.
Миддлтон Д. Бухгалтерский учет и принятие финансовых решений: Учебник:
Пер. с англ. — М.: Аудит. ЮНИТИ, 1997. —408с.
Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Пер. з англ. — К.: Основи, 1993. — 384
с.
Николаева С. А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система
“директ-костинг”. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 128 с.
Операції комерційних банків / Р. Коцовська та ін. — Львів: Центр
“Європа”, 1997.—228 с.
Патров В. В., Ковалев В. В. Как читать баланс. — М.: Финансы и
статистика, 1994. — 254 с.
Рабочая тетрадь: Национальные стандарты бухгалтерского учета //
Национальный центр экономического образования. — К., 1999.
Фінансова діяльність підприємств / О. М. Бандурка та ін. — К.: Либідь,
1998. —312 с.
Финансовый анализ деятельности фирмы. — М.: Ист-Сервис, 1995. — 240 с.
Финансовый менеджмент: Учеб.-практич. руководство / Е. С. Стоянова и
др. — М.: Перспектива, 1993. —268 с.
Финансовый менеджмент. — М.: Корпорация “КАРАНА”, 1998. — 290 с.
Финансы I Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
Хелферт Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. — М.: Аудит.
ЮНИТИ, 1996. —664 с.
Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Финансы предприятий. — М.: ИНФРА-М, 1998.
— 344 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
