ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
“Фінансове забезпечення бюджетних установ (на прикладі виправної
колонії №41 ) ”
АНОТАЦІЯ
Дипломна робота виконана на тему: “Фінансове забезпечення бюджетних
установ (на прикладі КОЛОМИЙСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №41 (КВК-41)
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ )
Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і
додатків.
В першому розділі обгрунтовується теоретична база вибраної проблеми,
дається огляд літературних джерел, нових розробок, іншої інформації,
повязаної Із темою.
У другому розділі відображено аналіз діючої системи фінансування
бюджетних установ, виконання кошторисів за доходами і видатками.
У третьому розділі розглядається виконання кошторисів доходів та
видатків на прикладі Коломийської виправної колонії №41, пропонуються
заходи, спрямовані на вдосконалення бюджетного фінансування та
представлено світовий досвід бюджетного фінансування державних установ.
ЗМІСТ
Вступ.
Теоретична частина
Теоретично – організаційні засади бюджетного фінансування.
1.1. Суть бюджетного фінансування та його види.
1.2. Бюджетна установа як учасник процесу бюджетного фінансування.
2. Аналітична частина
Аналіз діючої системи фінансування бюджетних установ.
2.1. Кошторис доходів та видатків бюджетних установ.
2.2. Виконання кошторису за доходами.
2.3. Виконання кошторису за видатками.
3. Рекомендаційна частина.
Оптимізація бюджетного фінансування в Україні.
3.1. Виконання кошторисів доходів та видатків на прикладі Коломийської
виправної колонії №41.
3.2. Світовий досвід фінансування бюджетних установ.
3.3. Вдосконалення бюджетного фінансування.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Ринкова економіка за усього розмаїття її моделей характеризується
соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним
регулюванням. Значну роль як і у самій структурі ринкових відносин, так
і у механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє державний
бюджет. Він невід’ємна частка ринкових відносин і водночас є важливим
інструментом реалізації державної політики.
Для виконання своїх функцій державі потрібні достатні грошові кошти, які
вона одержує за рахунок перерозподілу внутрішнього валового продукту
(ВВП). Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і
перерозподіл ВВП є Державний бюджет, в якому, як у дзеркалі,
відображаються виробничі відносини, економічні закони його розвитку,
природа і функції бюджету та держави в цілому.
Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є
економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між
державою з одного боку, та підприємствами, установами, організаціями
всіх форм власності і фізичними особами – з іншого, з приводу утворення
централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на
розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших
суспільних потреб.
Держава концентрує певну частку національного доходу і централізовано
розприділяє її на розвиток економіки. Соціальний захист населення,
утримання органів державної влади і управління, оборону країни.
Створення загальнодержавного фонду грошових засобів дає змогу державі
регулювати ефективність, пропорційність, збалансованість розвитку
виробничої та невиробничої сфери окремих регіонів, впливати на темпи
розвитку і структуру національного виробництва.
Принципи побудови бюджетної системи регулюється бюджетними
законодавством і залежить насамперед від її
адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними
складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних
засад у державі.
Державному бюджету належить центральне місце в системі державних
фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. Проте
бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити
однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу
структури бюджетної системи держави.
Наявність державного бюджету як економічної категорії об’єктивно
зумовлена існуванням інституту держави та товарно-грошових відносин.
Державний бюджет – це централізований фонд фінансових ресурсів держави,
який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він
знаходиться в розпорядженні центральних органів влади і використовується
для фінансування заходів загальнодержавного значення.
За допомогою бюджету держава виконує свою регуляторну функцію.
Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами
держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи.
Бюджети всіх рівні складаються і виконуються згідно з бюджетною
класифікацією.
На виконання як державного так і місцевих бюджетів впливають такі
чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення
підприємствами всіх форм власності обсягу випуску товарів та їх
реалізації збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської
продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з
бюджету.
Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого
режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх
рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.
В умовах розвитку економічних відносин в Україні бюджетні та наукові
установи виступають як частина єдиного народногосподарського комплексу,
причому відносно відокремлена його частина. Це обумовлено наявністю
товарно-грошових відносин та передбачає здійснення специфічних функцій
даних установ. Для задоволення потреб соціально-культурної сфери і
наукового прогресу держава щорічно виділяє з бюджету величезні фінансові
ресурси, витрачає значні обсяги матеріальних цінностей. І важливо, щоб
ці ресурси та цінності використовувались на місцях з максимальним
ефектом, і при цьому повністю задовольнялися потреби українського народу
в культурному розвитку, освіті, медичному обслуговуванні,
забезпечувалися всі інші соціальні потреби суспільства та вміло
використовувався науковий потенціал.
Об’єктом дослідження дипломної роботи є фінансове забезпечення
КОЛОМИЙСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №41 (КВК-41) УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО
ДЕПАРТАМЕНТУ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.
Тому за мету даної роботи вибрано дослідження організації фінансового
забезпечення, виконання кошторисів та визначення шляхів покращення та
вдосконалення бюджетного фінансування на підприємстві Коломийської
виправної колонії (№41).
Для виконання даної роботи використано теоретичну базу літературних
джерел з питань організації фінансової діяльності, фінансового аналізу,
фінансового стану суб’єктів господарювання, бюджетне фінансування та
спеціальну літературу з організації діяльності підприємств
кримінально-виконавчої системи.
Основна інформація, яка використана у дипломній роботі взята з
матеріалів об’єкту дослідження КОЛОМИЙСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №41
(КВК-41) УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ З ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, звіти, положення, інструкції, баланс. Також
використана інформація із Бюджетного кодексу України, Кримінального
кодексу України. Використані нормативні акти, наукова,
навчально-методична, спеціальна література.
Розділ 1
Теоретична частина
І. Теоретично-організаційні засади бюджетного фінансування:
1.1. Суть бюджетного фінансування та його види.
Через витратну частину державного бюджету фінансові засоби
перерозподіляються між сферою матеріального виробництва та невиробничою
сферою, між галузями економіки держави та її регіонами. За цільовим
спрямуванням видатки державного бюджету поділяються на такі основні
групи: соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, оборона
управління.
Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з
бюджету, яке забезпечує процес розширеного відтворення, утримання
соціальної сфери, обороноздатності та апарату управління держави.
Основна сутність бюджетного фінансування в тому, що при допомозі цього
механізму здійснюються грошові відносини, які виникають між державою з
одного боку, а з іншого – підприємствами, організаціями державної форми
власності, з приводу спрямування грошових коштів на підвищення рівня
життя, задоволення суспільних проблем, забезпечення інших державних
заходів.
Принципи бюджетного фінансування:
плановість бюджетного фінансування – всі державні витрати закріплені у
відповідних планово-фінансових актах;
цільове спрямування коштів – кошти плануються, відпускаються і
використовуються на суворо визначені цілі ( бюджетні асигнування мають
використовувася виключно за прихначенням; для установ доводяться
спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання
бюджетних коштів);
безповоротність та безвідплатність фінансування державних витрат,
ефективне використання бюджетних коштів – має на меті одержання
суспільно-необхідних результатів при мінімальних витратах фінансових
ресурсів (за користування бюджетними коштами, які передбачені
затвердженими в установленому закононодавством порядку, або кошторисом
установа чи організація не сплачує будь-яких відсотків);
фінансування в міру виконання планів – базується на забезпеченні
асигнувань фактичних витрат і на конкретні цілі;
поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів під час визначення
обсягу фінансування. Як держава, так і вищестоящі організації враховують
наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту і
лише тоді, коли неможливо покрити затрати із вказаних джерел вирішується
питання про виділення бюджетного фінансування (для підприємств
виробничої сфери);
дотримання режиму економії;
здійснення постійного контролю за витрачанням бюджетних коштів;
отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при
оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального
розвитку та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.
Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можуть здійснюватися
лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетне
призначення встановлюється Законом про Державний бюджет України чи
рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеним Бюджетним Кодексом.
У статті 21 Бюджетного кодексу є норма, відповідно до якої бюджетній
організації заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або
надавати позички юридичним та фізичним особам за рахунок бюджетних
коштів, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет
України.
Бюджетне призначення – це повноваження надане головному розпоряднику
коштів бюджету законом про державний бюджет, постановою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет,
що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні
асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок
коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати
зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні
призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України
чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Кодексом (стаття
23).
У частині першій статті 23 Бюджетного кодексу наголошується, що будь-яке
бюджетне зобов’язання можна здійснювати лише за наявності відповідного
бюджетного призначення. Бюджетне зобов’язання – це будь – яке здійснене
відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення
договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних
операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити
платежі протягом цього періоду або в майбутньому. Зобов’язання виникає
внаслідок укладення договорів (угод, замовлень), згідно з якими
розпорядок коштів бюджету як споживач товарів, робіт, послуг повинен
сплатити належну суму виконавцю за умов виконання цих договорів.
Зобов’язання обліковуються органами Державного казначейства України на
позабалансових рахунках плану рахунків виконання державного та місцевих
бюджетів. [7; c.18]
Форми фінансування:
кошторисне фінансування;
державне фінансування інвестицій;
позички з державного бюджету державним підприємствам;
дотації держави.
Кошторисне фінансування – за його допомогою забезпечується фінансування
грошовими коштами установ і організацій невиробничої сфери. Ті установи,
які фінансуються за кошторисною формою називаються бюджетними
установами.
Державне фінансування інвестицій – з бюджету у відповідності з бюджетною
класифікацією видатків, фінансування будівництва включає в себе державні
інвестиції на основні об’єкти економічного і соціального розвитку.
Фінансування капіталовкладень бюджету в ринкових умовах ринку, на
відміну від планової системи мають свої особливості:
вони не носять постійного характеру;
держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення
капіталовкладень державних підприємств багаторазовими або одноразовими
діями.
Позички з бюджету державним підприємствам – фінансова підтримка
державних підприємств у майні, яких частка державної власності більше
50% здійснюється з бюджетних асигнувань на поворотній основі, ці
показники надає Міністерство Фінансів України.
Дотації держави – державні дотації використовуються при фінансуванні
планово-збиткових підприємств чи установ, які виробляють необхідну
народногосподарську продукцію, і витрати на виробництво якої вище цін
реалізації (вугільна галузь).
Застосовують такі форми бюджетного фінансування:
Фінансування за системою “нетто-бюджет”. Ця форма характеризується
наданням бюджетних коштівна досить обмежений перелік витрат, який
затверджений у бюджеті.
Фінансування за системою “брутто-бюджет”. Застосовується для
підприємств, установ, які повністю фінансуються з бюджету. За цією
формою фінансування бюджетні асигнування виділяються на всі види витрат,
які забезпечують як поточну діяльність, так і розширене виробництво,
залежно від специфіки підприємства, установи. [30; ст.370]
Методи бюджетного фінансування:
метод єдиного казначейського рахунку. Він використовується для
фінансування установ, підприємств, організацій з ДБУ. Це система
бюджетних рахунків органів державного казначейства, які відкриті в банку
і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі;
метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків державних
бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.
Використовують такі методи бюджетного фінансування:
Пряме бюджетне фінансування. Сутність цього методу полягає в наданні
бюджетних асигнувань, які забезпечуються відповідними джерелами
надходжень.
Трансферти. У разі незабезпеченості необхідних витрат відповідними
джерелами надходжень або недостатності цих джерел на регіональному рівні
використовуються дотації та субвенції.
Бюджетні позики. Вони займають проміжне положення між безповоротним
бюджетним фінансуванням і позиками комерційних банків. Відмінність від
бюджетного безповоротного фінансування полягає в тому, що цей показник
надається з умовою повернення, але або взагалі без відсотків, або за
пільгові відсотки, які набагато нижчі від відсотків, які застосовують
комерційні банки. Надання цього виду позик здійснюється на основі
розпорядження Кабінету Міністрів України. [30; ст.370]
Метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету
України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах
наявних обсягів наявних ресурсів у Державному бюджеті Указом Президента
України від 25 квітня 1995 року № 335/95 було утворене Державне
казначейство України при Міністерстві фінансів України.
В Україні з 1997 року застосовують казначейську форму. Обслуговування
Державного бюджету України. Вона передбачає здійснення органами
Державного казначейства України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень,
прийняття зобов’язань, проведення платежів;
4) ведення бухгалтерського обліку й складання звітності про виконання
Державного бюджету України. [17; ст.249]
Таким чином, казначейства виконують обов’язки щодо організації виконання
бюджетів і керівництва всіма бюджетними коштами. Вони є, так мовби,
“касирами” розпорядників бюджетних коштів, бюджетних установ, оскільки
безпосередньо здійснюють від їх імені відповідні платежі за рахунок
коштів бюджету.
Отже, казначейська система виконання бюджету означає зведення всіх
коштів бюджетів усіх рівнів на єдиному рахунку, який відкривають на ім’я
органів Державного казначейства в установах уповноважених банків.
Державне казначейство у своїй діяльності керується Конституцією України,
конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом
України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і
розпорядженнями Президента України, положенням “Про Державне
казначейство”, а також наказами Міністерства фінансів.
Єдиний казначейський рахунок – це рахунок, відкритий Державному
казначейству в Національному банку України для обліку коштів та
здійснення розрахунків в Системі електронних платежів Національного
банку України. Він є основним рахунком держави для проведення фінансових
операцій і ефективного управління коштами державного й місцевих бюджетів
через Систему електронних платежів Національного банку.
Функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує: можливість
швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки,
відкриті в органах Державного казначейства, та використання їх для
проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не
суперечать законодавству України; надання інформації органам виконавчої
та законодавчої влади за здійснення на єдиному казначейському рахунку
операціями; оптимальні можливості для прийняття представниками
законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення
ефективного використання коштів бюджетів.
Казначейська форма виконання бюджету базується на принципі роботи
єдиного казначейського рахунка. Єдиний казначейський рахунок – це
система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в
установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які
зараховуються податки, збори , інші обов’язкові платежі Державного
бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством
України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі
безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які
виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. [34;
ст.256]
Зазначені рахунки діють в єдиному режимі, створюючи, таким чином,
загальнодержавну інформаційно-обслуговувальну систему єдиного
казначейського рахунка, яка виконує облік всіх здійснюваних на ньому
операцій і дає можливість Головному управлінню Держказначейства мати в
реальному режимі часу інформацію про:
баланс єдиного казначейського рахунка , отриманий як результат
здійснення операцій на всіх бюджетних рахунках єдиного казначейського
рахунку ;
рух коштів по доходах державного бюджету відповідно до бюджетної
класифікації;
рух коштів по видатках державного бюджету відповідно до бюджетної
класифікації;
рух коштів по місцевих бюджетах з моменту їх обслуговування в системі
Держказначейства;
результати виконання бюджетів.
Функціонування єдиного казначейського рахунка забезпечить:
повну незалежність держави від банківської системи в справі контролю та
обліку доходів і платежів;
досконалу базу даних по бюджетних показниках;
щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять до державного
бюджету;
розподіл загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів між
державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей,
міст Києва та Севастополя за нормативами, затверженими Верховною Радою
України;
Єдиний казначейський рахунок – це сукупність бюджетних рахунків,
відкритих на ім’я Головного управління Державного казначейства і його
територіальних органів за балансовим рахунком № 124 “ Кошти Державного
бюджету ”.
Бюджетні рахунки за балансовим рахунком №124 “Кошти Державного бюджету “
відкриваються органами Державного казначейства в установах Національного
банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених
Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.
В органах Державного Казначейства в сваю чергу, відкриваються
реєстраційні рахунки розпорядникам бюджетних коштів. При ціому бюджетні
рахунки відкриваються на підставі договорів між розпорядниками коштів та
органами Державного казначейства.
Кількість реєстраційних рахунків, яку може мати конкретний розпорядник
коштів в системі казначейства, залежить від ступеня деталізації контролю
за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
1.2. Бюджетна установа як учасник процесу бюджетного фінансування
Провідну роль у системі державних фінансів належить фінансам
підприємницьким структур. Тут створюється понад 40% внутрішнього
валового продукту (ВВП), який є головним об’єктом фінансових відносин.
Державні підприємницькі структури зосереджують значні фонди фінансових
ресурсів. Однак в розрізі окремих підприємств кошти розміщені
нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові.
Нерівномірність фінансового забезпечення деяких державних підприємств за
рахунок власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з
зовнішніми.
До числа внутрішніх факторів належать: собівартість продукції, її
якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх – система
оподаткування, ліцензування, платоспроможність покупців.
Бюджетна установа – орган, установа чи організація, визначена
Конституцією України, а також установа чи організація, створені у
встановленому порядку органами державної або місцевої влади, яка
повністю утримується за рахунок відповідно державного або місцевого
бюджету.
Бюджетні установи є неприбутковими.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі
або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним або фізичним
особам, крім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет.
Нові умови господарювання вимагають змін напрямків вкладення бюджетних
коштів.
Зменшення обсягу бюджетного фінансування видатків у економіку викликано
тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за
рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також поступової
приватизації державної власності.
В ринкові й економіці спрямування коштів Державного бюджету України в
народне господарство відіграє суттєву роль, оскільки, по-перше,
функціонування державного сектору економіки, вимагає розробки державних
інвестиційних програм; по-друге, для стабілізації економіки та розвитку
підприємництва потрібна дієва фінансова допомога держави у вигляді
бюджетних субсидій, субвенцій, тощо.
Порядок надання фінансової підтримки державним підприємствам та
підприємницьким структурам у майні яких частка державної власності
перевищує 50%, визначається Кабінетом Міністрів і Національним банком
України (НБУ), які затверджують Положення про надання підтримки з
бюджетних асигнувань, як провило, на поворотній основі.
Фінансова підтримка підприємств державної форми власності може
здійснюватися в різних формах, на поворотній так і на безповоротній
основі. За термінами подання фінансова підтримка може бути двох видів:
короткотермінова (строком до одного року);
довготермінова ( 2-5 років).
Короткострокову фінансову підтримку надають підприємству протягом одного
року і з врахуванням можливості її ефективного використання,
розприділяється на визначені розрахунками частини. Для цього складається
план-графік надання коштів.
Довгострокову фінансову підтримку надають протягом 2-5 років окремим
підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.
[18; ст.240]
Перелік підприємств, що потребують фінансової підтримки, встановлюється
органами, уповноваженими управляти державним майном, на основі
результатів аналізу їх фінансово-господарської діяльності.
Важливою формою фінансової підтримки підприємств є надання їм допомоги
за рахунок коштів Державного інноваційного фонду України на
безповоротній або поворотній основі для впровадження наукових розробок у
виробництво.
Фінансова підтримка на безповоротній основі надається: [18; ст.240-247]
якщо збитки завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми
відшкодувань, передбачених чинним законодавством про обов”язкове
страхування;
для відшкодування збитків конкретним підприємствам, які через умови
господарювання, встановлені чинним законодавством, не відшкодовують
витрат на виробництво товарів (робіт, послуг), що може призвести до
їхнього банкрутства;
для фінансування витрат на відновлення платоспроможності підприємств,
діяльність яких пов”язана з надзвичайними суспільними інтересами.
У всіх випадках фінансова підтримка надається виключно на поворотній
основі. [ 15; ст.197]
Критерії відбору підприємств для надання фінансової підтримки:
потенціальна прибутковість;
наявність ринків збуту на продукцію підприємств в Україні і за її
межами; [ 15; ст.197]
конкурентоспроможність продукції;
фінансове становище підприємства на момент розгляду та в перспективі;
відповідність продукції, що випускається, державним пріоритетам.
Однією із форм надання фінансової підтримки підприємств є відстрочення у
сплаті податків, яке надається платникам на умовах податкового кредиту
на платній основі.
Підприємства державної форми власності у фінансових планах яких
передбачені збитки від фінансово-господарської діяльності, мають право
на покриття цих збитків за рахунок коштів бюджетів у вигляді субсидій.
Фінансова підтримка надається під затверджені проекти використання
коштів, бізнес-плани та проекти санації підприємства.
Джерелами фінансування державних підприємств є:
Державний бюджет України;
Кредити Національного банку України;
Кредитування комерційних банків.
Державна підтримка економічних суб’єктів може здійснюватися у формах:
безпосередня фінансова підтримка;
опосередкована фінансова підтримка.
Безпосередня фінансова підтримка направлена на збільшення фінансових
ресурсів у суб’єктів господарювання.
Опосередкована – направлена зменшення потреб у фінансових ресурсах, з
якими співпрацює економічний суб’єкт.
Безпосередня фінансова підтримка
Пряма фінансова підтримка:
????бюджетне асигнування:
o фінансування інвестиційних проектів;
o пряме субсидіювання;
o дотирування.
? бюджетне кредитування
? покращення збуту шляхом прямих державних закупівель продукції за
підвищеними цінами;
o придбання продукції, що немає попиту;
бюджетні позики державним підприємствам.
Непряма фінансова підтримка:
гарантії повернення коштів:
o гарантії повернення коштів приватним банкам;
o страхування кредитів;
o страхування депозитів;
o страхування експорту;
поліпшення збуту продукції:
o фінансова допомога споживачам даної продукції;
o встановлення додаткового оподаткування імпорту ананлогічних товарів;
послуги по управлінню:
o оплата інформаційного забезпечення;
o професійна підготовка кадрів;
o науково-технічне забезпечення;
фінансування розвитку інфраструктури.
Фінансова підтримка надається відповідно до рішень Кабінету Міністрів
України на поворотній або безповоротній основі з метою подолання
банкрутства, відновлення платоспроможності, підвищення
конкурентноздатності продукції, оздоровлення фінансового стану
підприємства.
Державне фінансування інвестицій в основні об’єкти економічного і
соціального розвитку відповідно до бюджетної класифікації видатків
включають у групу видатки на будівництво і архітектуру.
Державне інвестування здійснюється органами влади і управління України,
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування за рахунок:
коштів Державного та місцевих бюджетів;
позабюджетних фондів
позичкових коштів.
Однією з основних проблем, пов”язаних з бюджетним фінансуванням
інвестицій, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери
фінансування Державного і місцевих бюджетів.
Бюджетний Кодекс визначає, що за рахунок Державного бюджету України
здійснюється:
державна програмна підтримка регіонального розвитку та пріоритетних
галузей економіки;
державна програма розвитку транспорту, дорожнього господарства;
державне інвестування проектів ( тобто, фінансуються ті видатки, які
мають вирішальне значення для економіки України).
Державні дотації – це форма бюджетного фінансування, яка застосовується
при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій, установ, що
надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво
яких перевищує ціну реалізації, через певну фінансову політику держави в
сфері ціноутворення (як правило, обмеженого рівня цін).
Пряме субсидіювання – форма урядових виплат виробникам або споживачам з
відповідним відображенням у бюджеті ( виробник збуває свій товар за
(нижчою) ціною завдяки здійсненню прямого субсидіювання).
Субсидії можуть надаватися окремим підприємствам або цілим галузям, але
найбільш дієвим способом регулювання є субсидіювання пріоритетних
галузей індустрії. Так, найбільш широко відомим прикладом такого
субсидіювання стала ініціатива створення авіаційної індустрії світового
класу в Європі. Багато європейських підприємств одержують субсидії на
покриття стартових витрат.
Фінансову підтримку у вигляді бюджетної політики надає Міністерство
фінансів на договірній основі. Бюджетні позики надаються державним
підприємствам, в також тим підприємствам, у яких понад 50% майна є
державною власністю. Здійснюються вони з бюджетних асигнувань, як
правило, на поворотній основі.
Умовами позики передбачають:
обсяги позики;
строки надання позики;
цільове використання;
заходи, щодо забезпечення її своєчасного повернення;
відповідальність сторін за порушення умов договору;
розміри і порядок сплати відсотків.
Опосередкована фінансова підтримка:
Пряма опосередкована фінансова підтримка:
пільгове оподаткування ;
пільгове кредитування;
відстрочка повернення кредитів;
списання боргу;
зменшення ставок мита та митних зборів.
Непряма опосередкована фінансова підтримка:
зниження тарифів;
зменшення монопольних цін на сировину, матеріали, інше.
Державна кредитна підтримка надається за такими напрямками:
для заходів пов”язаних із здійсненням санації та структурної перебудови;
для нарощування обсягів випуску та реалізації продукції державним та
іншим підприємствам, у майні яких частка державної власності перевищує
50%;
для закупівлі товарів українських виробників з наступною їх реалізацією
спорживачам.
Мобільність кредиту дає можливість у стислі строки здійснити
переорієнтацію виробництва, спрпрямувати його на вирішеня інтересів
регіону та держави.
Фінансова підтримка у вигляді пільгового оподаткування здійснюється за
такими напрямками:
надання відстрочки із сплати податків і обов”язкових платежів;
реструктуризація та списання податкової заборгованості;
звільнення від оподаткування галузей економіки та/або окремих
підприємств.
Пільгове оподаткування має низку негативних наслідків:
порушуються принципи нейтральності та справедливості оподаткування;
не6рівномірний податковий тиск призводить до необгрунтованого
перерозподілу фінансових ресурсів між суб”єктами господарювання;
зростає тіньовий сектор еконогміки через намагання економічних суб”єктів
зменешити податковий тиск, та необгрунтований перерозподіл фінансових
ресурсів, тощо.
Важливим напрямом використання бюджетних коштів оптимізація системи
бюджетних установ та їх реорганізація. [ 15; ст.195-197]
Аналіз результатів економічної діяльності суб”єкта ринкового
господарювання протягом останніх років засвідчує, що без стабільної
економіко-правової бази, виваженої державної політики у бюджетній сфері
неможливо належними темпами здійснити реконструкцію економіки,
домагатися якісних трансформаційних перетворень, забезпечити реальну
конкурентоспроможність національного товаровиробника в умовах
глобалізації світогосподарських економічних відносин. [ 20; ст.120]
Розділ 2
Аналітична частина
ІІ. Аналіз діючої системи фінансування бюджетних установ:
2.1. Кошторис доходів та видатків бюджетних установ.
Для запровадження ефективного державного контролю за витрачанням
бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного та
місцевих бюджетів із 1997 року було здійснено перехід на фінансування
цих установ на основі кошторису. Визначення кошторису подано в статті 51
Бюджетного кодексу України [2; ст.393].
Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає
повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає
обсяг і спрямування коштів на виконання бюджетною установою своїх
функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно
до бюджетних призначень.
У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження,
використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису
та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством
фінансів та Державним казначейством України. [2; ст.394].
Затвердженню кошторисів передує процес формування лімітів і витрат у
підпорядкованих установах. Вищі організації мають враховувати об”єктивну
потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих
показників та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановий
період.
За таких умов мають виконуватися умови щодо забезпечення фінансовими
ресурсами, насамперед щодо витрат на заробітну плату з урахуванням на
соціальне страхування, а також на господарське утриманння установи.
Асигнування на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо,
які не є першочерговими, можуть пердбачатися лише за умови забезпечення
коштами невідкладних витрат.
Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік і
затверджується в установленому порядку.
Принципи кошторисного фінансування:
органічний зв”язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку
регіону. Витрати бюджетних установ визначаються економічним планом тієї
адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться ця установа;
цільове призначення бюджетного асигнування. Усі витрати бюджетних
установ згруповано відповідно до статей бюджетної класифікації.
Перевищення ліміту ресурсівза кожною окремою статтею не допускається;
дотримання умов режиму економії у витрачанні коштів. Цей принцип
пердбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна
ефективність діяльності установи при мінімумі грошових витрат;
проведеннями вищими за рівнем організаціями та фінансовими органами,
зокрема Державним казначейством, систематичного контролю за фінансовою
діяльністю бюджетних установ. [2; ст.395]
Підставою для затвердження кошторисів є бюджетні асигнування, які
одержують розпорядники коштів місцевого бюджету відповідно до
затвердженого бюджетного розпису.
Територіальні органи Державного казначейства України здійснюють контроль
за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису
місцевого бюджету.
Розпорядники бюджетних установ несуть відповідальність за управління
бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та
вимог, встановлених нормативно-правовими актами.
Кошторис бюджетної установи має дві складові:
• загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду
бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на
виконання бюджетною установою основних функцій;
• спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального
фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на
здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію
пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних
функцій.
План асигнувань із загального фонду бюджету установи — це помісячний
розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за
скороченою формою економічної класифікації. План асигнувань регламентує
взяття установою зобов’язань протягом року. Це свого роду гарантія
здійснення платежів.
План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом
з кошторисом. Бюджетні установи, незалежно від того, ведуть вони облік
самостійно чи обслуговуються централізованою бухгалтерією, для
забезпечення своєї діяльності складають індивідуальні кошториси і плани
асигнувань за кожною виконуваною ними функцією.
Головні розпорядники коштів подають фінансовим органам зведені кошториси
і плани асигнувань. Зазначені кошториси відображають зведення показників
індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів
бюджету нижчого рівня та коштів, передбачених для одержувача, за
функціональною класифікацією. При цьому необхідно зазначити, що зведені
кошториси не затверджуються. Цим самим головним розпорядникам бюджетних
коштів надано більше гнучкості щодо управління бюджетними асигнуваннями.
В той же час це значно посилює їхню відповідальність за ефективність
витрачання бюджетних коштів.
Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності
затверджених кошторисів і планів асигнувань. Головний розпорядник
бюджетних коштів доводить до розпорядників нижчого рівня обсяги
асигнувань та затверджує кошториси. При цьому установи мають право
здійснювати відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення,
укладення договорів, придбання товарів, послуг, а також витрачати
бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами
і планами асигнувань.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає
повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає
обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх
функцій і досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до
бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та
вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ ретельно встановлено
Кабінетом Міністрів України.
Наприклад, протягом тридцяти календарних днів від дня затвердження
розпису керівником відповідної вищої установи кошториси, плани
асигнувань і плани використання бюджетних коштів має бути затверджено
відповідними посадовими особами бюджетної установи. Кошториси
розпорядників бюджетних коштів повинні відповідати розпису Державного
бюджету.
Крім того, розпорядники коштів під час розгляду та затвердження
кошторисів і планів асигнувань мають забезпечити виконання вимог
законодавства, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не
підтверджених розрахунками й економічним обґрунтуванням.
Після цієї процедури розпорядники у межах бюджетних асигнувань, які
встановлено кошторисами, беруть бюджетні зобов’язання та провадять
видатки.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не
мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів),
надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Витрачання
зазначених коштів здійснюється відповідно до плану використання
бюджетних коштів.
Кошториси складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо
ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки,
або на решту періоду року з часу утворення установи. В останньому
випадку кошториси складаються і затверджуються для кожної установи
окремо у загальному порядку.
У дохідній частині кошторисів зазначаються планові обсяги
надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи
із загального та спеціального фондів відповідних бюджетів. Формування
дохідної частини спеціального фонду кошторису здійснюється на основі
розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що
плануються на наступний рік. Під час формування показників, на підставі
яких визначаються доходи планового періоду, обов’язково враховується
рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також
очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники
повинні наводитися в обсязі, зазначеному у розрахунку, і повною мірою
відповідати даним бухгалтерської звітності за відповідні періоди.
У процесі формування спеціального фонду кошторису планування спеціальних
коштів та інших власних надходжень установ здійснюється за правилами,
визначеними для цих категорій чинним законодавством. Спеціальний фонд
кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження
коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання (за
видами). Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису
проводиться в межах надходжень, запланованих на цю мету в даному фонді.
Відповідальність за допущення заборгованості, що склалася за видатками
спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона
утворилась.[9; ст.34]
Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні
розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об’єктивну
потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих
показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість
класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах
тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності
реалізації окремих програм та накреслених заходів щодо скорочення витрат
у плановому періоді.
Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення
бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на
господарське утримання установи. При визначенні структури видатків
бюджетної установи, повинен забезпечуватися суворий режим економії
коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки
видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена
характером діяльності цієї установи Видатки на придбання обладнання,
капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть
передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та
відсутності заборгованості.
При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів
обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок
цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами
аналогічного профілю. Порядок врахування обсягів заборгованості у
кошторисах установ визначається Міністерством фінансів. До кошторисів на
централізовані заходи, що здійснюються головними розпорядниками,
включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких
заходів за рахунок бюджету дозволено законодавством.
Асигнування на реалізацію окремих програм включаються до кошторисів
згідно із затвердженими програмами.
Показники видатків, що включаються до кошторису, повинні забезпечувати
досягнення конкретних результатів.
Для забезпечення правильної та своєчасної організації роботи, пов’язаної
зі складанням проектів кошторисів, головні розпорядники коштів бюджету,
керуючись доведеними до них відповідними фінансовими органами
показниками щодо граничного обсягу видатків загальною фонду проекту
бюджету: [9; ст.35]
— встановлюють для розпорядників коштів бюджету граничні обсяги видатки
із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають
вказівки щодо їх складання:
— розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші по
калмики, яких вони повинні додержуватися, виходячи із законодавства, і
які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів,
— забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи,
що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками коштів бюджету
Проекти кошторисів складаються всіма установами і організаціями на
наступний бюджетний рік, якщо вони функціонували до початку року, на
який плануються видатки, або на решту періоду року з часу утворення
установи (організації).
Місцеві фінансові органи щороку, протягом трьох місяців після
затвердження відповідних бюджетів, перевіряють правильність складення і
затвердження кошторисів і планів асигнувань.
Скорочення зайвих і завищених асигнувань, виявлених у результаті
перевірки правильності складання кошторисів, проводиться місцевими
фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок.
Вивільнені асигнування спрямовуються на проведення інших пріоритетних
заходів, що плануються цим же розпорядником, шляхом внесення змін у
встановленому порядку до їх кошторисів за рішенням місцевого фінансового
органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.
Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим
підсумком з початку року.
Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у
кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим
річним розписом призначень відповідного бюджету та помісячним розписом
асигнувань загального фонду, органи Державного казначейства здійснюють
реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань
розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня.
Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах
асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності
витягу із розпису, виданого органом Державного казначейства, що
підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З
цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного
казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу
показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі
розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до
відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування
розпорядників нижчого рівня. [9; ст.37]
Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у
встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів
використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через ЗО
календарних днів після затвердження річного розпису призначень та
помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.
До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та
планів використання бюджетних коштів одержувачами підставою для
здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань та планів
використання бюджетних коштів одержувачами, засвідчені підписами
керівника та головного бухгалтера.
Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють
операції з виконання видатків розпорядників коштів тільки відповідно до
затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський
облік.
У разі не затвердження у визначений термін розпису бюджету на наступний
рік, в обов’язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на
відповідний період наступного року. Бюджетні установи складають на цей
період тимчасові кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому
зведені тимчасові кошториси не складаються.
Під час складання річного розпису призначень бюджету, помісячного
розпису асигнувань загального фонду бюджету та кошторисів і планів
асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені
згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами.
Установи мають право брати зобов’язання щодо видатків загального фонду
бюджету відповідно до плану асигнувань, виходячи з необхідності
забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення
платежів для погашення зобов’язань минулих періодів.
Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визначено
інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28
січня 2002 року №57 “Про затвердження документів, що застосовуються в
процесі виконання бюджету”. Згідно із зазначеним наказом, Міністерство
фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають
розробити відповідно до цієї Інструкції порядок складання і виконання
розпису відповідного бюджету.
Бюджетний розпис – документ, в якому встановлюється розподіл
доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним
розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до
бюджетної класифікації.
Статтями Бюджетного кодексу визначається порядок складання та
затвердження бюджетного розпису:
Пункт 3 статті 78 Кодексу визначає, що місцевий бюджет
виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого
фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого
фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний
період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного
періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим
бюджетним призначенням.
На основі бюджетного розпису починають виконання бюджетів за доходами.
Безпосередньо виконання дохідної частини бюджетів покладено на органи
стягнення, до яких згідно з Бюджетним кодексом належать податкові, митні
та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право
стягнення до бюджетів податків, зборів (обов”язкових платежів) та інших
надходжень. Ці органи здійснюють контроль за повнотою, своєчасністю,
правильністю обчислення та зарахування обов”язкових платехів до
відповідних бюджетів.
Бюджетне зобов’язання – це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного
асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару,
послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного
періоду, згідно з яким треба здійснити платежі протягом цього ж періоду
або в майбутньому. Разом з тим важливим є положення, що будь-які
зобов’язання , взяті фізичними та юридичними особами за коштами
Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж із
перевищенням повноважень, встановленим Бюджетним кодексом і законом про
Державний бюджет України, не вважають бюджетними зобов’язаннями. В таких
випадках витрати Державного бюджету на їхнє покриття не можуть
здійснюватися. Взяття та реалізацію бюджетних зобов’язань відповідними
суб’єктами обов’язково облікують і контролюють державні органи.
Після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого
бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення
щодо їхньої оплати й подає доручення на здійснення платежу органу
Державного казначейства.
Органи казначейства здійснюють платежі виключно за додержанням таких
умов:
наявність відповідного бюджетного зобов’язання для платежу в
бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів невикористаних
бюджетному асигнуванню;
наявності в розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних
асигнувань.
Таким чином, використання коштів здійснюють розпорядники бюджетних
коштів у межах встановлених їм бюджетних асигнувань, і тільки за їхнім
дорученням Державне казначейство здійснює платежі, передбачені в
затвердженому кошторисі бюджетної установи.
Єдиний кошторис доходів та видатків бюджетних установ – це основний
документ, що визначає загальний обсяг цільового надходження і
поквартальний розподіл коштів БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ. Формування єдиного
кошторису доходів і видатків здійснюється на підставі лімітної довідки
асигнувань з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім
підпорядкованим установам у двох тижневий термін після затвердження
бюджету. Лімітна довідка повинна враховувати потреби кожної установи,
виходячи з її виробничих показників. Єдиний кошторис доходів і видатків
складається всіма установами і затверджується керівниками вищестоящої
організації.
Одночасно з кошторисами подається на затвердження штатний розпис.
Єдиний кошторис доходів та видатків бюджетних установ складається з
трьох розділів:
бюджетних асигнувань;
інших коштів;
видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.
Кожен з цих розділів ділиться на дохідну і видаткову частину.
Дохідна частина: планові обсяги бюджетних асигнувань, а також
надходження з інших доходних джерел. Формування доходної частини бюджету
здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків, а також платежів і
відрахувань до бюджету.
Видаткова частина: загальна сума витрат з розподілом за категоріями
видатків економічної класифікації, а також встановлення витрат, які
планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та за рахунок
позабюджетних надходжень.
Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних
коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного
зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі
виконання бюджету. Воно має бути також обов’язково затверджено та є
підставою для затвердження кошторисів.
Зміна бюджетних асигнувань здійснюється в наступних випадках:
уточнених виробничих і фінансових показників на протязі року;
зміни підпорядкованості окремих підприємств і установ;
зміни адміністративно-територіального поділу;
уточнення даних по бюджету.
Зміни вносяться у зв’язку із прийняттям додаткових видатків по
розпорядженню уряду. Зміни бюджетних асигнувань відбуваються також в
результаті прийняття додаткових кошторисів до бюджету про фінансування
додаткових витрат, які не були передбачені в бюджеті. Ці зміни можуть
бути внесені за рахунок резервних фондів. Додаткові кошториси до
бюджетного фінансування, які були непередбачені при затвердженні бюджету
можуть здійснюватися за рахунок: резервних фондів, фондів непередбачених
видатків, місцевих бюджетів. В цьому випадку складаються додаткові
кошториси на ці видатки з відповідними розрахунками, поясненнями,
уточненнями.
Спеціальні Бюджетні установи, що знаходяться на кошторисно-бюджетному
фінансуванні, можуть поряд з бюджетними коштами мати і власні —
позабюджетні.. Позабюджетними коштами є кошти, отримані бюджетними
організаціями, підприємствами, установами поза асигнування, що
виділяються їм із відповідних бюджетів. Положення про позабюджетні кошти
установ, що знаходяться на державному бюджеті, затверджено Радою
Міністрів Української РСР, відносить до позабюджетних коштів:
– суми по дорученнях;
– депозитні суми;
– кошти, які затверджуються спеціальним рішенням КМУ,
До спеціальних коштів відносять: кошти від поступлення за оренду
будівель і споруд, які знаходяться на балансі бюджетних установ, кошти
від виробничої діяльності учбових майстерень та підсобних господарств,
кошти від експлуатації транспорту, доходи від науково-дослідних робіт,
кошти від музею, виставок за вхідну плату, інші послуги, які надає
бюджетна установа (за навчання, консультації, перездачі).
Право мати спеціальні кошти надається за умов, якщо відсутня можливість
організувати на началах господарського розрахунку реалізацію продукції,
виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності, а також
якщо видатки, пов’язані із здійсненням вказаної діяльності, повністю
забезпечуються одержуваними доходами.
Міністерство фінансів України розробило перелік видів спеціальних
коштів. Бюджетні установи мають право мати встановлені для них види
спеціальних коштів, планувати їх отримання та використання, виконувати
відповідні роботи чи надавати послуги за оплату без додаткового дозволу
органів влади.
Велика кількість видів спеціальних коштів поділяється на спеціальні
кошти галузевого та загальногосподарського характеру. Спеціальні кошти,
які отримані бюджетною установою за виконання робіт та надання послуг,
що збігаються з основним напрямом діяльності та використовуються на
фінансування основного напряму діяльності, належать до групи Спеціальних
коштів галузевого характеру. Наприклад, кошти, отримані від виконання
науково-дослідних робіт у вузах за госпдоговорами; кошти від надання
бюджетними медичними установами стоматологічної допомоги за плату тощо.
Таке виконання робіт дає змогу повніше використати потенціал працівників
вузу, підвищити продуктивність праці співробітників бюджетних установ і,
звичайно ж, підвищити їхню матеріальну зацікавленість.
Спеціальні кошти — це доходи бюджетних закладів, які отримуються від
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення
іншої діяльності. Для державних (бюджетних) організацій спеціальні кошти
створюються тільки з дозволу Міністерства фінансів України або Кабінету
Міністрів України. Наприклад , згідно з Положенням про державний вищий
заклад освіти, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від
5 вересня 1996 р. №1074, встановлено такий перелік додаткових джерел
фінансування:
1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та
перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
2) плата за надання додаткових освітніх послуг;
3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи,
виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій
та громадян;
4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень,
підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень,
споруд, обладнання;
5) дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування;
6) кредити і позички банків. Дивіденди від цінних паперів та доходи від
розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
7) валютні надходження;
8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від
підприємств, установ, організацій, окремих громадян, та інші кошти.
Суми за дорученнями – це кошти, які установа отримує від інших установ
на виконання деяких доручень (конференції, симпозіуми).
Депозитні суми – це суми, які отримані на тимчасове збереження, суми на
вирішення судових справ, гроші передані хворим на зберігання,
невиплачена заробітна плата, стипендія, премія, кошти, які отримують
установи в зв’язку із рішенням КМУ: плата за утримання дітей у
дошкільних установах, плата за навчання в музичних школах, плата за
гуртожиток, кошти, які поступають за харчування дітей в школах з
продовженим днем.
За призначенням кошториси поділяються на індивідуальні, загальні,
зведені та кошториси на централізовані заходи.
загальні кошториси, які складаються по однотипних малих установах
(клуби, бібліотеки) з невеликим обсягом фінансування, а також по
однотипних великих установах, господарське обслуговування яких
здійснюється централізовано;
зведені кошториси – це злиті в єдині індивідуальні кошториси однотипних
установ;
індівідуальні кошториси – це кошторис витрат окремої установи;
кошторис витрат на централізовані заходи складають головні розпорядники
кредитів для фінансування витрат, які мають значення для всіх
підвідомчих установ (придбання транспортних засобів, обладнання) .
Кошторис складається з трьох частин. У першій частині зазначають назву
та адресу установи, бюджет, з якого здійснюється фінансування, зведені
витрати за статтями кошторису. У другій – наводять оперативно-сітьові
показники установи, у третій – розрахунки за окремими статтями.
Для всіх бюджетних установ встановлюють єдиний перелік статей витрат. Це
дає можливість об”єднати індивідуальні кошториси у зведені та загальні,
покращує бюджетне планування, посилює контроль за їхнім складанням та
виконанням. [18; cт.240-247]
Виконання кошторису за доходами.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів
бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не
мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів),
надаються їх лише через розпорядника бюджетних коштів.
Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників,
уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних
зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
Складання бюджетного розпису починається із складання розпису доходів і
розпису фінансування. Розпис доходів складається відділом доходів
бюджету місцевого фінансового органу за участю податкової інспекції, а
розпис фінансування складається бюджетним відділом за участю інших
відповідних структурних підрозділів місцевого фінансового органу з
урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з
погашення основної суми боргу місцевого бюджету та можливостей щодо
обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для покриття
помісячних касових розривів загального фонду.
Для складання розпису місцевого бюджету головні розпорядники
бюджетних коштів в установленому порядку подають фінансовому органу
зведені проекти кошторисів та зведені проекти помісячних планів
асигнувань. Відповідальність за зведення показників, своєчасність
подання та достовірність інформації несе головний розпорядник коштів.
На основі складених розписів доходів і фінансування структурний
підрозділ місцевого фінансового органу з питань бюджету розраховує
граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду місцевого бюджету
за відповідними структурними підрозділами фінансового органу і подає їм
разом з роз’ясненнями.
Керуючись роз’ясненнями, відповідні структурні підрозділи фінансового
органу визначають головним розпорядникам коштів помісячні обсяги
асигнувань загального фонду та разом з лімітними довідками про бюджетні
асигнування надають їх бюджетному відділу, який зводить отримані
помісячні обсяги загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку
за кожним головним розпорядником коштів з визначенням помісячних обсягів
асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить лімітні довідки
кожному головному розпоряднику. При необхідності структурні підрозділи
фінансового органу надають головним розпорядникам додаткові матеріали
разом з необхідними роз’ясненнями.
У процесі складання розпису фінансовим органом головні розпорядники
коштів мають право брати участь в обговоренні та узгодженні помісячних
обсягів.
Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з
отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають
проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам
фінансового органу зведені проекти цих документів для перевірки їх
відповідності показникам лімітних довідок. З метою дотримання структури
видатків, що забезпечує мінімально необхідний рівень функціонування
головного розпорядника коштів, фінансовий орган перевіряє показники на
відповідність бюджетному запиту. Структурні підрозділи фінансового
органу відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до
розпису, забезпечують своєчасне подання головними розпорядниками цих
матеріалів фінансовому органу, аналізують зазначені матеріали, вносять
при необхідності до них корективи і подають структурному підрозділу
фінансового органу з питань бюджету свої пропозиції щодо включення їх до
розпису.[9; c.31]
Виконання розпису здійснюється наростаючим підсумком з початку року.
Зведення, складання та подання звітності про виконання місцевого бюджету
здійснюється фінансовими органами на основі звітів регіональних органів
Державного казначейства України щодо надходження доходів та розрахунків
за трансфертами з 1 липня поточного року за умови переведення місцевих
бюджетів на казначейське обслуговування за видатками регіональними
органами Державного казначейства України:
щодо доходів – ураховуючи розпис доходів , наростаючим
підсумком із зазначенням відсотків виконання за рік та додатково по
загальному фонду за відповідний період;
щодо фінансування – враховуючи розпис фінансування,
наростаючим підсумком із зазначенням відсотків виконання за рік та
додатково по зальному фонду за відповідний період.
.
2.3. Виконання кошторису за видатками.
Бюджетне призначення – це повноваження надане головному розпоряднику
коштів бюджету законом про державний бюджет, постановою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет,
що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні
асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок
коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати
зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні
призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України
чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Кодексом (стаття
23).
У частині першій статті 23 Бюджетного кодексу наголошується, що будь-яке
бюджетне зобов’язання можна здійснювати лише за наявності відповідного
бюджетного призначення.
Бюджетне зобов’язання – це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного
асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару,
послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного
періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього
періоду або в майбутньому. Зобов’язання виникає внаслідок укладення
договорів (угод, замовлень), згідно з якими розпорядок коштів бюджету
як споживач товарів, робіт, послуг повинен сплатити належну суму
виконавцю за умов виконання цих договорів. Зобов’язання обліковуються
органами Державного казначейства України на позабалансових рахунках
плану рахунків виконання державного та місцевих бюджетів. [7; c.18]
Зобов’язання розпорядника коштів сплатити кошти за надані товари
(послуги) чи інші ідентичні операції розглядається як фінансове
зобов’язання. Фінансові зобов’язання обліковуються розпорядниками коштів
бюджету як кредиторська заборгованість і відображаються у звітності
органів Державного казначейства.
Установи мають право брати зобов’язання щодо видатків загального фонду
бюджету відповідно до плану асигнувань, виходячи з необхідності
забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення
платежів для погашення зобов’язань минулих періодів.
Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань та планів
використання бюджетних коштів одержувачами подаються у порядку та за
формою, встановленими Державним казначейством.[9; c.38]
Отже, кінцевий кошторис є розподілом розпису в межах однієї бюджетної
установи. Кошторис затверджується на рівні розпорядника коштів і є
головним плановим документом бюджетної установи. Іншими словами,
кошторис є внутрішнім розподілом за статтями видатків, який надає
повноваження на отримання доходів та фінансування видатків протягом
бюджетного періоду. Кошторис виконує роль головного засобу контролю
розпорядника коштів і встановлює сферу відповідальності для керівника,
розпорядника, фінансового органу та казначейства. Відповідно до статті
51(3) казначейство здійснює контроль за відповідністю кошторисів
розпорядників бюджетних коштів розпису місцевого бюджету. Розпорядники
коштів звітують про видатки згідно власних кошторисів органам
казначейства, які звіряють ці звіти з розписами. Таким чином, видатки
розпорядників регулярно звіряються з розписами (затвердженими планами) і
контролюються з боку фінансового органу та казначейства.
Система зобов’язань є засобом, який використовується в багатьох країнах
як для обліку, так і для контролю бюджету. Система обліку поділяє бюджет
управління на дві категорії (1) не витрачені, але внесені до зобов’язань
— сплачувати за дорученнями, які отримано, або на які, можливо, виписано
рахунок і (2) доступні для здійснення видатків (не внесені до
зобов’язань) (див. таблицю 4).
Кожного разу, коли бюджетний відділ затверджує замовлення на купівлю або
контракт, відбувається перенесення коштів з колонки “не внесені до
зобов’язань” до колонки “внесені до зобов’язань”, з якої оплачується
рахунок. Коли у “не внесених до зобов’язань” залишок нульовий,
фінансування більше не підтверджується. Оскільки більшість комп’ютерних
пакетів обліку включають цю функцію, юридичні процедури і організаційні
системи в більшості випадків не створюють проблем при судових позовах.
Незважаючи на технічні можливості і на перший погляд, організаційну
простоту цього засобу контролю, деякі країни з перехідною економікою та
ті, що розвиваються, надають перевагу системам на касовій основі і не
включають зобов’язань. Це послаблює бюджетний контроль і, як правило,
призводить до непередбаченого дефіциту.[9; c.39]
Слід здійснювати контроль як за видатками і за зобов’язаннями. Інакше
може виникати незапланований дефіцит поточного бюджету. Двома головними
категоріями видатків є: (1) оплата праці та (2) інші видатки.
Розпорядники коштів здійснюють видатки за постійними статтями, такими як
заробітна плата персоналу.
По-перше, витрати на персонал розраховуються в процесі формування
бюджету як постійні витрати. В більшості випадків ці витрати відомі і
фінансовані. Отже, бюджетні управління застосовують так званий “контроль
посад”, щоб не допустити створення несанкціонованих посад або виплат
несанкціонованому персоналу. Обласні, районні та міські фінансові
управління розглядають запити на: прийняття нових працівників,
заповнення вакантних посад або перерозподіл існуючих посад. Стаття
видатків на оплату праці регулярно включається до розписів та
кошторисів. Крім того, розпорядники приймають періодичні нерегулярні
зобов’язання, які можуть включатися або не включатися до розписів або
кошторисів. Як правило, існують закупівлі, які здійснюють на замовлення,
через контракти та по рахунках протягом року. Стаття 51 Бюджетного
кодексу зазначає, що розпорядники коштів відповідають за управління
своїми бюджетними асигнуваннями, взяттям зобов’язань та здійсненням
видатків у межах затверджених загальних сум кошторису.
По-друге, як правило, найбільшою статтею видатків, яка не відноситься до
оплати праці, є придбання предметів постачання та обладнання протягом
року. Однак, оскільки це значна стаття в зобов’язанні, розглянемо
загальний процес. Закупівлі розпорядника коштів повинні здійснюватися
відповідно до звичайного циклу закупівлі:
складання списку учасників тендеру, запрошення до тендеру, аналіз
можливостей заміни чи ремонту об’єктів або ж виняток з правил для
незначних сум закупівель;
замовлення — планування з урахуванням знижок і уникнення штрафів для
постачальників;
(3) управління та контроль запасів — встановлення критеріїв щодо обсягів
та розміщення запасів, визначення оптимальної суми замовлення.
Для того щоб не допустити перевищення обсягів кошторису, існує три
запобіжні засоби. По-перше, відділ закупівель розпорядника повинен
затвердити замовлення на поставку. Це засіб бюджетного контролю на рівні
розпорядника. По-друге, підрозділи внутрішнього аудиту розпорядника
здійснюють попередній аудит кожного запиту на видатки з огляду на
достатність коштів (відповідність лімітам розпису). Це бухгалтерський
контроль на рівні розпорядника. По-третє, казначейська система звіряє
залишок, вільний від зобов’язань, і відкидає ті зобов’язання, які
перевищують граничний обсяг.
Розпорядники здійснюють контроль за фактичним отриманням придбаних
предметів. Контроль поставки, звірка замовлень, перевірка та порівняння
з первинними зобов’язаннями (тобто замовленням на поставку) — це кроки,
які часто ігнорують місцеві органи. Отримання звітів — це надзвичайно
важливий засіб контролю, який застосовується для забезпечення принципу
співвідношення ціни та якості при закупівлі. Ігнорування цього етапу
призводить до корупції та марного витрачання обмежених бюджетних
ресурсів.[9; c.40]
Після доставки та перевірки розпорядник дає розпорядження про сплату.
Залежно від типу казначейської моделі фінансовий відділ розпорядника
коштів здійснює платіж і вносить дані про операцію до казначейської
системи або ж передає розпорядження про сплату територіальному органу
Казначейства.
У кожному з цих випадків засоби внутрішнього контролю розпорядника мають
звірити замовлення на поставку та звіт про прийом до того, як надавати
рекомендацію про сплату. Розпорядник вносить сплачену суму і відповідно
дебетує суми зобов’язань. У випадку з пошкодженими товарами або
помилковими замовленнями сплачена сума може відрізнятися від попередньої
суми замовлення, тому їх слід збалансувати шляхом внесення змін у
зобов’язання.
Мінімально необхідні видатки обчислюють за єдиними або груповими
мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами,
встановленими вищими органами виконавчої влади на основі чинних
законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових
можливостей держави. Та відповідних адміністративно-територіальних
одиниць.
Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за
основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній
період.
Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як
Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило,
за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по
видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних
показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити
очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків
виключаються видатки яких не буде у плановому році.
Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів
направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання
фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу
бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів
і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними
розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й
уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних
комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін
до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд
проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів – відповідними
місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через
використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення,
зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по
складанню і регулюванню бюджетних видатків.
Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним
способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють
вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку
країни.
Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по
виробництву товарів загально-державного значення, які потребують коштів
на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не
тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади
і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства —
державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.
Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в
цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом
планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів
із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і
доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням
результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням
коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення
бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна
практика.
У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково
обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків.
Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних
коштів.
Плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування
видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має
бути науково обгрунтованою.
Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із
врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються .
В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим
економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв’язку з цим фінансування
провалиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання
показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на
заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків
на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання
обладнання і інвентарю та інших видатків.
Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою
життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і
ставить всі бюджетні установи у рівні умови.
Практично всі витрати бюджету формуються відповідним чином. Так, по
заробітній платі виплати формуються: по лікарнях з огляду на кількість
ліжкоднів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається
кількість лікарів середнього і молодшого медперсоналу, при цьому
враховується стаж їх роботи. По школах — виходячи із класів-комплектів і
кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а
під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за
перевірку зошитів, класне керівництво і т.д. Аналогічний порядок і по
інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми
обсягу діяльності є однаковими в усіх установах.
Визначивши кількість працівників по тій чи іншій установі за тарифними
ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий
оклад того чи іншого працівника.
Усі витрати бюджетних установ групуються по статтях:
ст. 1–заробітна плата;
ст. 2 – нарахування на заробітну плату;
ст. 3 – канцелярські і господарські витрати т.д.
При плануванні видатків бюджети усіх ланок враховується, що:
неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це
позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентів;
економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю
призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, адже лікувальні
заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність
лікувальної і діагностичної апаратури, постійної білизни, а то й ліжок і
т.п. істотно знижує рівень їх функціонування;
занехаяння поточного і капітального ремонту будівель і споруд призведе
до їх розвалу.
В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету установи обмежені у
видатках.
Проте брак коштів для фінансування бюджетних установ змушує все-таки
економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана.
Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності
бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів
бюджету, звідси заявляться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх
рівнів.
Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на
основі Закону про бюджетну систему та інших законів. До Державного
бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами
України.
Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В
умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів,
поточні видатки є головними.
Розділ 3
Рекомендаційна частина
ІІІ. Оптимізація бюджетного фінансування в Україні:
3.1.Виконання кошторисів доходів та видатків бюджетних установ на
прикладі Коломийської виправної колонії №41.
Підприємство Коломийської випраної колонії № 41 управління Державного
департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській
області засноване в 1961 році на виробничій базі деревообробної артілі
імені Тараса Григоровича Шевченка в селі Товмачик Коломийського району у
зв’язку з рішенням ради міністрів УРСР про відкриття у даній місцевості
виправно-трудової колонії ВІ-304/41 посиленого режиму .
Найменування підприємства:
повне – Підприємство Коломийської виправної колонії (№41) управління
Державного Департаменту України з питань виконання покарань в
Івано-Франківській області;
скорочене – Підприємство Коломийської виправної колонії (№41).
Підприємство Коломийської виправної колонії (№41) управління Державного
Департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській
області засноване на державній власності і підпорядковується
безпосередньо Управлінню Державного Департаменту України з питань
виконання покарань в Івано-Франківській області
Метою створення підприємства є забезпечення працею осіб, позбавлених
волі, які відбувають покарання у виправній колонії і забезпечення таким
чином процесу перевиховання злочинців через залучення їх до
суспільно-корисної праці . Мета ця специфічна . Якщо метою с творення
підприємств будь якої форми власності є ефективне використання коштів і
праці для отримання прибутку від виробничо-господарської діяльності, то
статутом підприємства колонії це не передбачено. Проте, для забезпечення
реалізації мети свого створення і функціонування, залучення осіб,
позбавлених волі, до навчання у загальноосвітній вечірній школі ,
професійно-технічного їх навчання необхідно залучення значних
фінансових результатів, тому як і будь яке інше підприємство,
підприємство має ефективно розпоряджатись фінансами, отримувати прибутки
від виробничо-господарської і використовувати їх як на реалізацію мети
та і на розширення виробництва.
Основним напрямком діяльності підприємства є виробництво та реалізація
продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного
споживання та надання послуг промислового характеру.
Зокрема:
виробництво металевих деталей і теслярських виробів;
виробництво дерев’яних панелей;
виробництво дерев’яної тари;
виробництво виробів з текстилю;
оптові торгівля лісоматеріалами;
професійно-технічне навчання;
інші види діяльності, не заборонені підприємству чинним законодавством.
Підприємство є юридичною особою. Права і обов’язки юридичної особи
підприємства набули з дня його державної реєстрації.
Потужність держави в цілому, її заможність і добробут громадян багато в
чому залежать від економічного і фінансового стану підприємства, тобто
фінанси підприємств є суттєвою основою фінансової системи України.
На відміну від інших суб’єктів господарювання підприємства не сплачує
податку на прибуток, але 30 % отриманого прибутку перераховується в
вищі організації у фонд стабілізації , кошти якого рішенням Державного
Департаменту спрямовуються на фінансування різних програм і проектів
на підприємствах кримінально-виконавчої системи .
На заробітну плату засуджених не нараховується нарахування до пенсійного
фонду зайнятості, соціального страхування . Згідно нормативних актів
підприємства за використання праці спецконтингенту перераховує
бюджетному сектору колонії плату у розмірі 50 % заробітної плати
вказаних осіб , яка направляється на фінансування потреб з харчуванням
комунально-побутового і медичного обслуговування електропостачання та
інших цілей по утриманню у колонії осіб позбавлених волі .
Бюджетній сфері колонії також перераховується вся сума їх
заробітної плати, яка після утримання з неї прибуткового податку,
вартості харчування і проживання, позовів, тощо . Зараховується на
особові рахунки засуджених і використовується ними за власним бажанням
у безготівковому вигляді згідно визначених чинним законодавством правил
.
Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає
повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає
обсяг і спрямування коштів на виконання бюджетною установою своїх
функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно
до бюджетних призначень. (Додаток 1)
Єдиний кошторис доходів та видатків складається із трьох розділів:
бюджетних асигнувань;
інших коштів;
видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.
Кожен із цих розділів поділяється на дохідну і видаткову частину.
У дохідній частині кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень,
які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із
загального та спеціального фондів відповідних бюджетів. Формування
дохідної частини спеціального фонду кошторису здійснюється на основі
розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що
плануються на наступний рік. Під час формування показників, на підставі
яких визначаються доходи планового періоду, обов’язково враховується
рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також
очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники
повинні наводитися в обсязі, зазначеному у розрахунку, і повною мірою
відповідати даним бухгалтерської звітності за відповідні періоди.
Схема або план видатків є лише непрямим засобом контролю. Важливим
безпосереднім засобом бюджетного контролю є „процес складання
кошторису”. В багатьох країнах затверджені призначення видаються
бюджетними управліннями розпорядникам, часто в квартальних сумах.
Основою для розпису може бути: період часу, вид діяльності, проекти або
об’єкти. Кошти надаються за зобов’язаннями розпорядників на засадах,
встановлених бюджетним управлінням. У деяких країнах застосовується
додатковий крок для деталізації і контролю використання призначення – що
зазвичай і називається кошторисом. У таких випадках розпорядник коштів
уповноважує підпорядковані установи взяти зобов’язання в межах
зазначених сум. Загальна сума асигнувань не може перевищувати суму
розпису.
Показники видатків, що включаються до кошторису, повинні забезпечувати
досягнення конкретних результатів.
Фінансування установи Коломийської виправної колонії (№41) з
державного бюджету за 2002 рік
становить 2147,5тис.грн, у 2003р. – 2282810тис.грн, у 2004р. – 2857089
тис.грн. У порівнянні з минулими роками у 2004р. бюджетні асигнування з
державного бюджету зросли. Аналіз фінансування установи з бюджету
показує, що за 2002р., 2003р. та за 2004р. показує, що у 2003р. було
збільшене призначення на 135,3 тис.грн, а в 2004р. – на 575,1 тис.грн.
Відповідно збільшилися призначення на оплату праці працівникам бюджетних
установ, видатки на товари і послуги, грошове утримання
військовослужбовців, придбання предметів постачання та матеріалів,
медикаменти та перев”язувальні матеріали, придбання основного капіталу,
тощо.
Для аналізу фінансово-економічної діяльності та виконання кошторису
загального фонду підприємства Коломийської виправної колонії №41
розглянемо у порівнянні основні фінансово-економічні показники
загального фонду кошторису КВК-41 за період 2002-2004рр. (таблиця 1).
таб.1 Загальний фонд кошторису установи
Показники 2002 2003 2004
Затверджено кошторисом на рік Фактичні видатки Затверджено кошторисом
на рік Фактичні видатки Затверджено кошторисом на рік Фактичні видатки
Видатки – усього
в тому числі: 2147,5 2281,4 2282810 2659314 2860889 3449040
Поточні видатки 1801,4 2281,4 2176510 2553014 2757389 3314244
Видатки на товари і послуги 1796,5 2276,5 21711610 2548114 2757388
3314244
Оплата праці працівників бюджетних установ 1127,0 1126,8 1370350 1400370
1717459 1687439
Заробітна плата 153,3 153,1 157050 187070 303610 273590
Грошове утримання військовослужбовців 969,5 969,5 1212300 1212300
1413849 1413849
Нарахування на заробітну плату 55,4 55,4 55970 67084 109530 98416
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші
видатки 188,2 492,1 170730 512672 251300 684883
Предмети, матеріали, обладнання, інвентар 1,9 3,5 2500 2500 12500 12500
Медикаменти та перев”язувальні матеріали 10,6 50,5 6600 6600 16200 16200
Продукти харчування 159,6 366,0 123100 314711 162500 583967
М”який інвентар та обмундирування 0 51,6 6490 6490 14750 18955
Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів 2,5 11,0
6100 13930 6450 11174
Оренда та експлуатаційні послуги 1,0 1,0 0 0 4300 1500
Поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель, технічне
обслуговування обладнання
2,1
4,2
11200
25314
14300
20287
Послуги зв”язку 10,0 4,3 8710 8710 12600 12600
Оплата інших послуг та інші видатки 0,5 0 6030 134417 7700 7700
Видатки на відрядження 2,0 3,7 1860 7368 10700 9319
Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи
спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення
0
13,0
0
0
6000
6000
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв 423,9 585,5 572700 560620
662400 828187
Оплата теплопостачання 16,5 75,2 7300 53300 227700 376500
Оплата водопостачання та водовідведення 108,0 22,1 74700 82360 55400
56300
Оплата енергоносіїв 299,4 377,5 490200 424460 357100 373187
Оплата природного газу 0 0 0 0 21200 21200
Оплата інших комунальних послуг 0 0 500 500 1000 1000
Cубсидії та поточні трансферти 4,9 4,9 4900 4900 0 0
Капітальні видатки 0 0 106300 106300 103500 134796
Придбання основного капіталу 0 0 106300 106300 103500 134796
Придбання обладнання і предметів довгострокового користування 0 0
0
0
1500
1500
Капітальне будівництво (придбання) 0 0 80000 80000 90000 121296
Інше будівництво (придбання) 0 0 80000 80000 90000 121296
Капітальний ремонт, реконструкція та реставрація 0 0 26300 26300 12000
12000
Капітальний ремонт та реконструкція інших об”єктів 0 0 26300 26300 12000
12000
Загальний фонд установи містить обсяг надходжень із загального фонду
бюджету та розподіляє видатки за повною економічною класифікацією на
виконання бюджетною установою основних функцій.
Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення
бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на
господарське утримання установи. При визначенні структури видатків
бюджетної установи забезпечуватися суворий режим економи коштів і
матеріальних цінностей.
По коду 1110 “Оплата праці працівників бюджетних установ” у 2002 р.
використано 1126,8тис.грн. Кошти недовикористано на суму 0,2 тис.грн.
У 2003р. використано 1400370 тис.грн., що на 30020 тис.грн. перевищує
затверджену кошторисом суму. У 2004р. на заробітну плату було виділено
1687439 тис.грн. Кошти недовикористано на суму 30020 тис.грн.
Заборгованості з виплати заробітньої плати немає.
На оплату комунальних послуг та енергоносіїв установами у звітному
періоді (2004р.) використано 828187тис.грн. ,кошти перевикористано на
165787 тис.грн. У 2003р. використано 560620 тис.грн. Кошти
недовикористано на суму 12080 тис.грн. У 2002р. видатки перевищено на
суму 1616 тис.грн.
По всіх інших видатках кошти освоєно в межах кошторисних призначень.
Розглянемо результати фінансової діяльності Коломийської виправної
колонії (№41) управління Державного департаменту з виконання покарань в
Івано-Франківській області за останні три роки ,у порівнянні. (див.
таб.2)
Таб.2 Результати фінансової діяльності
Загальний фонд
Показники 2002 2003 2004
Отримані асигнування 1746,6 2282810 2857089
Видатки загального фонду 2293,1 2659314 3449040
Фінансовий результат за загальним
фондом (+; -)
-7044296
-1080800
– 1672751
Спеціальний фонд
Доходи 954,7 1087387 1064655
Видатки 988,9 1127381 1051823
Фінансовий результат (+; -) + 49486 + 9492 + 22324
Загальний фонд КВК-41 Спеціальний
фонд КВК-41
Рис. 1
Рис. 2
Із наведених вище даних ми бачимо, що видатки загального фонду в 2003р.
в порівнянні з 2002р. зросли на 366,2 тис.грн., а у 2004р. у порівнянні
з 2003р. видатки зросли на 789,7 тис.грн. Перевитрачання коштів
загального фонду у 2002р. становить 7044,3 тис.грн., у 2003р.- 1080,8
тис.грн, у 2004р. – 1672,8 тис.грн. , що призводить до утворення
заборгованості.
До спеціальних коштів загальногосподарського характеру належать:
використання автотранспорту, що утримується на госпрозрахунку; утримання
котелень для опалення як власних приміщень, так і приміщень сторонніх
організацій за плату та ін.
Спеціальні кошти включають у дохідну частину щорічного єдиного
кошторису. Витрачання спеціальних коштів до затвердження кошторисів
забороняється.
За спеціальними коштами встановлена спеціальна звітність — про виконання
плану по доходах і витратах спеціальних коштів. Дані по доходах і
витратах спеціальних коштів включаються до всіх встановлених форм
звітності у складі єдиного фонду фінансових коштів та його ви
користування.
Бюджетні установи зобов’язані витрачати спеціальні кошти в межах
затверджених кошторисів та фактичного надходження доходів по кожному
виду спеціальних коштів. Переміщення кошторисних призначень з кошторису
одного виду спеціальних коштів до кошторису іншого виду спеціальних
коштів не допускається. Дія кошторисів спеціальних коштів припиняється
31 грудня. Залишки спеціальних коштів, що утворилися на кінець року на
поточному рахунку, переносяться в дохідну частину кошторису відповідного
виду спеціальних коштів наступного року.
Асигнування на реалізацію окремих програм включаються до кошторисів
згідно із затвердженими програмами.
Доходи спеціального фонду в 2002р. становлять 954,7 тис.грн., у 2003р.
доходи спеціального фонду зросли на суму 132,7 тис.грн., а у 2004р. –
зменшилися у порівнянні з 2003р. на суму 23,1 тис.грн.
Видатки спеціального фонду КВК-41 у 2002р. становлять 988,9 тис.грн, у
2003р. – 1127,4 тис.грн., що на 138,5 тис.грн. більше ніж у 2002р. ;
видатки 2004р. в порівнянні з 2003р. скоротилися на 75,6 тис.грн.
Фінансовий результат 2002р. становить 49486 тис.грн, 2003р. –
9492тис.грн., 2004р. – 22324 тис.грн
Розглянемо загальну суму заборгованості Коломийської виправної колонії
(№41) за допомогою таблиці 3.
Таб. 3 АНАЛІЗ ЗАБОРГОВАНОСТІ КВК-41
ЗАБОРГОВАНІСТЬ
(тис.грн.)
954956
116895
119689
РИС.3 АНАЛІЗ ЗАБОРГОВАНОСТІ КВК-41
Загальна сума заборгованості Коломийської виправної колонії за 2002р.
становить 954956 тис.грн., у 2003р. – 116895 тис.грн., у 2004р. – 119689
тис.грн. В порівнянні з 2002р., у 2003р. заборгованість зменшилася на
суму 838061 тис.грн. У 2004р. заборгованість зросла на 2794 тис.грн у
порівнянні з 2003р.
Бюджетна установа КВК-41 витрачає спеціальні кошти в межах
затверджених кошторисів та фактичного надходження доходів по кожному
виду спеціальних коштів.
По всіх кодах економічної класифікації кошти державного бюджету,
Коломийською виправною колонією (№41) освоєні в межах річних
кошторисних.
Підприємство колонії являє собою сукупність структурних підрозділів
(цехів, дільниць, допоміжних служб, апарату управління, лінійного
персоналу), тобто його можна розглядати як складну систему
взаємопов’язаних між собою у єдине ціле елементів. Для успішного
функціонування такої системи враховуючи крім того значний вплив на неї
факторів зовнішнього середовища, особливо, в умовах переходу до ринку
необхідно створити дієву систему управління як підприємством у цілому
так і налагодити управління і взаємозв’язок структурних підрозділів
виробництва зокрема.
Вивчення стану фінансово-господарської і виробничої діяльності
підприємства Коломийської виправної колонії №41 і аналіз основних
техніко-економічних показників дозволяє зробити висновки, що
підприємство в цілому рентабельно обсяги товарної продукції поступово
зростають, збільшується чисельність процюючих і їх заробітна плата.
Крім того, зважаючи на скрутний фінансовий стан, здійснюється постійне
удосконалення (або спрощення) адміністративного управління і тим самим
вивільнення працівників (з 155 чол. в 2002 р. до 111 чол. в 2004р.);
хоча незначною мірою, але проводиться поступове технічне переозброєння
виробництва ( знос основних фондів за період 2002 р. – 2004р. зменшився
з 81,3% до 80,9% ); простежується тенденція до збільшення показника
фондовіддачі і продуктивності праці, що свідчить про певний розвиток
виробництва и зменшення за рахунок цього умовно – постійних витрат.
Крім того, зважаючи на скрутний фінансовий стан, здійснюється постійне
удосконалення (або спрощення) адміністративного управління і тим самим
вивільнення працівників (з 155 чол. в 2002 р. до 111 чол. в 2004р.);
хоча незначною мірою, але проводиться поступове технічне переозброєння
виробництва ( знос основних фондів за період 2002 р. – 2004р. зменшився
з 81,3% до 80,9% ); простежується тенденція до збільшення показника
фондовіддачі і продуктивності праці, що свідчить про певний розвиток
виробництва и зменшення за рахунок цього умовно – постійних витрат.
Світовий досвід бюджетного фінансування.
Наближення українського суспільства до стандартів життя європейських
країн ставить на порядок денний питання про відтворення бюджетного
процесу на демократичних та ринкових засадах. Західний підхід до
бюджетного процесу базується на постулаті про відповідальність влади
перед платниками податків.
Спрямованість на ефективне використання та кінцевий результат – саме
такий підхід використовують при планування бюджету розвинені країни
світу, в тому числі Європейський союз, США, Канада, Австралія, Нова
Зеландія. З прийняттям Бюджетного кодексу в 2001 році та Концепції
застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі у 2002році,
Україна поступово переходить на програмно-цільовий підхід у формування
державного бюджету. [16; ст.6-18]
В Японії діють два бюджетні рівні – державний та місцевий. Місцевий,
усвою чергу, поділяється на префектурний та муніципальний. Наприкінці
90-х років в Японії налічувалось 3255 муніципалітетів. Бюджетний рік
починається 1 квітня і закінчується 31 березня.
У бюджетному процесі беруть участь: порламент, Кабінет Міністрів,
Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська
палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі
обговорення бюджету.
Бюджет як фінансовий документ охоплює такі розділи:
Загальні умови.
Доходи і видатки.
Довготривалі витрати.
Перенесені витрати.
Фінансуванння особливих проектів.
Державний бюджет, або бюджет національного уряду, містить два види
бюджетних рахунків – загальний рахунок і спеціальні рахунки. Загальний
рахунок передбачає виконання поточних зобов”язань, а спеціальні рахунки
встановлюються законодавством і передбачені на виконанння спеціальних
проектів. Почин6аючи з 2000 фінансового року налічується 38 спеціальних
рахунків.
Характерною особливістю бюджету Японії є те, що невикористані кошти
переходять у наступний бюджетний рік.
Податкові надходження становлять у державному бюджеті більше половини
надходжень. Значну частину надходжень забезпечує випуск державних цінніх
паперів. Згідно з фінансовим законодавством Банк Японії як центральнтй
банк країни не має права фінансувати кабінет.[30; ст.452]
У бюджетних відносинах Франції беруть участь президент, уряд,
парламент, а також спеціальні державні установи – Національна кредитна
рада, банківська контрольна комісія, Економічна та Соціальна рада.
Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в
окремих випадках – комісара Республіки і регіональної рахункової палати.
Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який
призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією
представника Генеральної влади.
Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних
розділів: бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового
бюдівництва (інвестування). Джелела доходів поділяються на внутрішні –
доходи від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові та
зовнішні – дотації, кредити (як державні, так і приватні).
Податковий контроль здійснюється шляхом камеральних перевірок
податкових декларацій, а також документальних перевірок.
Консолідований бюджет включає такі складові:
загальнодержавний бюджет;
місцеві бюджети;
спеціальні рахунки Казначейства;
приєднані бюджети для фінансування пошти та телеграфу;
приєднані бюджети служби сільськогосподарських дотацій;
операції тимчасового характеру.
Видаткова частина бюджету включає видатки на утримання заморських
територій, передбачає залишок бюджету від попереднього року і плановий
залишок на початок року.
Планові доходи загальнодержавного бюджету Франції включає податкові та
неподаткові надходження. [30; ст.430-431]
В деяких країнах ЄС, наприклад, у Франції та Великобританії, ПДВ
повністю зараховується до центрального бюджету. Однак у розвинутих
країнах частка ПДВ в державних доходах становить лише 10-18% (в Україні
– 34,9%) значну питому вагу мають надходження від інших податків,
наприклад, від прибуткового податку до 40% (в Україниі – лише 12,8%).
Бюджетна система Німеччини у її сучасному вигляді почала формуватися у
20-х роках минулого століття, на початку 90-х суттєво доповнилася
приєднаними землями колишньої НДР.
Сучасний бюджетний устрій ФРН має три рівні – федеративний, земельний і
общинний.
У бюджетному процесі беруть участь такі органи влади та їхні структурні
підрозділи: уряд- Міністерство фінансів; представницькі органи –
бундестаг – бюджетний комітет (традиційно заведено, що голова цього
комітету обирається від представників опозиційних партій), підкомітет з
перевірки звітності (бере участь у перевірці виконання бюджету),
незначна кількість власних співробітників з бюджетних питань, Федеральна
рахункова палата, а також бундесрат (затверджує закон про бюджет як
верхня палата парламенту); Федеральний казначейський двір. Крім того,
забезпечується широка участь науковців і громадськості.
Після затвердження бюджетудіє принцип розподілу влади, згідко з яким
виконання бюджету – абсолютна компетенція уряду, і парламент не має
права вимагати від уряду, щоб він у повному обсязі виконував окремі
статті – контролююються лише основні цифрові показники.
Згідно з німецьким бюджетним правом міністр фінансів може здійснювати
додаткові витрати лише в тому разі, коли є економія за іншими статтями
витрат, не виходячи за затверджені контрольні цифри.
У Німечччині налічується 40 видів податків. Найбільшу питому вагу мають
податок на заробітну плату, податок на оборот, податок на пальне,
податок на підприємства.[30; ст.439].
До бюджетних відносин Великобританії причетні прем”єр-міністр,
міністерства, казначейство, парламент.
Починаючи з 2000/2001 бюджетного року розпис доходів і видатків
здійснюється відповідно з національними рахунками на основі Європейської
системи рахунків 1995 р. (ESA 95).
Бюджет планується із залишків коштів на кінець бюджетного року,
враховуються надходження поточного року і планується залишок на кінець
звітнього року. Планування здійснюється на п”ятирічний період у цінах
поточного року з відповідним щорічним коригуванням (табл. 3).
Табл. 4. Планові доходи і видатки державного бюджету Великобританії на
2000/2001-2004/2005 бюджетні роки (млрд ф.ст.)
Рис. 4. Планові доходи і видатки державного бюджету Великобританії на
2000/2001-2004/2005 бюджетні роки (млрд ф.ст.)
За такий досить тривалий період – 5 років – можливі помилки в
прогнозних розрахунках, але за останні 5 років середня абсолютна помилка
не перевищувала 1% від валового національного продукту або плюс чи мінус
9 млрд ф. ст.
Бюджетний рік в США починається 1жовтня і закінчується 30вересня.
Розроблення проекту федерального бюджету здійснює Міністерство фінансів
та Адміністративно-бюджетне управління. Усі державні структури, які
фінансуються з федерального бюджету, подають Міністерству фінансів
відповідно оформлені заявки. Підготовлений проект бюджету президент США
надсилає обом палатам конгресу, додаючи до нього бюджетне послання.
Проект бюджету проходить процедуру розгляду і затвердження. Якщо
висновки цього бюджету в обох палатах конгресу не збігаються,
створюється узгоджувальна комісія.
Організовує виконання бюджету Міністерство фінансів та внутрішня
податкова служба. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності
контролює спеціальна служба.
Федеральний (державний) бюджет будується за принципом “повного бюджету”
і складається з двох частин: власне урядового бюджету та довірчих
(траст) фондів. За рахунок власне урядового бюджету фіфнансуються
національні економічні та соціальні програми. Довірчі фонди мають
переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури
(федеральні автошляхи, летовища, електростанції). Статус довірчих мають
окремі соціальні та пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за
рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі
соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному,
так і приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів
федерального уряду та підприємств.
Бюджет як фінансовий документ на 1999/2000 бюджетний рік складався з 5
томів: власне бюджет, пояснення до нього, історичні дані, добірка
економічного аналізу та дві брошури, що пояснювали бюджетний процес –
загалом 2514 сторінок. Бюджет пердбачав фінансування 13 федеральних
міністерств, більше ніж 100 відомств, агенцій та управлінь, а також
кошти на фінансування національних програм – медицини, освіти, охорони
довкілля, боротьби зі злочинністю тощо. Загальна сума федеративних
витрат становила 1,75трлн дол., що на 3,9% більше, ніж у попередньому
році.
Близько 40-60% доходів регіональних бюджетів – штатів та
територіальних одиниць – формуються за рахунок трансфертів. Найбільш
залежні від федеральної допомоги міста Анкоридж (Аляска) – на 71,3%,
Вашингтон – 40,8%, а найменш – Йонкерс (штат Нью-Йорк) – на 1,7%.
У федеральному бюджеті щорічно передбачаються кошти на розвиток нових
держав, підтриманння демократичних процесів у цих країнах, забезпечення
миру та стабільності в окремих регіонах. Також значні кошти виділяють на
військові цілі.
Американці приділяють дуже велику увагу освіті. Державні кошти служать
основним джерелом фінансування.
Характерної особливістю справляння податків є те, що один і той самий
податок може стягуватись до різних рівнів бюджету, як це відбувається з
податком із продажу, прибутковим податком. [30; ст.444-448]
На сучасному етапі розвитку України вдосконалення бюджетного процесу
залишається досить актуальним завданням виконання якого дасть змогу
успішно впроваджувати стратегічні цілі держави щодо економічного та
соціального розвитку. [33; ст.25]
Отже, країни з розвиненою економікою мають уже значний доробок у сфері
бюджетної політики, корисний і цікавий для України. Впровадження
міжнародних стандартів прозорості бюджетного процесу та звітності,
забезпечення доступності їх для суспільства й інвесторів є одним з
першочергових заходів, вихначених Кабінетом Міністрів України. Базуючись
на досвіді європейських країн, в тому числі й держав – нових членів
Європейського союзу, сьогодні формується нова ідеологія бюджетного
процесу, тобто виконання визначених завдань і отримання конкретних
результатів на засадах ефективного використання ресурсів. [16; ст.6-11]
3.3.Вдосконалення бюджетного фінансування
За роки незалежності України відбулися певні зміни в економічній,
соціальній, духовній сферах нашого суспільства. В Україні зроблені
вагомі зрушення у напрямі ринкового господарювання – проведена масова
приватизація об”єктів. Створена відповідна інфраструктура тощо. Але
досить велика робота має бути проведена для того, щоб ринкові методи
господарювання ввійшли у свідомість кожного, підприємці навчилися
виготовляти конкурентноспроможну продукцію, піднявся рівень якості
продукції тощо.
Для вирішення цих економічних та пов”язаних з ними соціальних питань
необхідні подальші ринкові перетворення, включаючи і сферу бюджетних
відносин.
Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджетних відносин, є
питання розподілу бюджетних коштів між загальнодержавними та місцевими
рівнями. Нині за традицією, успадкованою від минулих часів, зберігається
порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів. Серед
місцевих рад досить поширена думка про формування бюджету “знизу”.
Рівень дотацій місцевих бюджетів становить 40-60%.
Невдосконаленість системи регулювання бюджетів в Україні полягає у
відсутності чіткого критерію визначення норм відрахувань та дотацій.
Вважаємо за потрібне переглянути порядок зарахування ПДВ, повернувши
йому статус регулюючого. Проблему відшкодування вхідного ПДВ можна
розв’язати іншим способом, наприклад, проводити відшкодування з єдиного
державного бюджету, а заборгованість між бюджетами гасити за взаємними
розрахунками.
Сьогодні правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними
установами та іншими одержувачами притаманні жорсткі обмеження,
обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього
витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого
спаду життєвого рівня населення.
Ухвалення Конституції, Бюджетного кодексу та низки інших нормативних
актів вимагає суттєво змінити та доповнити існуючі закони, які регулюють
бюджетні відносини.
З цією метою було прийнято Указ Президента України “Про впровадження
режиму твердого обмеження бюджетних витрат і інших державних витрат,
заходів щодо забезпечення надходжень доходів ц бюджет і запобіганню
фінансової кризи” від 21 січня 1998 року, яким обмежено здійснення
деяких поточних і капітальних видатків. Для виконання цього Указу й
відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо
впорядкування бюджетних витрат” від 18 лютого 1998 року Міністерство
фінансів України наділено правом обмежувати використання головними
розпорядниками коштів Державного бюджету шляхом установлення щомісячних
лімітів стосовно прийняття такими суб’єктами зобов’язань. Здійснення
таких обмежень поставлено залежно від стану надходжень у бюджет. Такі
ліміти затверджує Міністерство фінансів України; визначають їх шляхом
обмеження використання коштів головними розпорядниками, передбаченими
окремими статтями бюджетної класифікації. Разом з тим статті, що є
захищеними відповідно до закону про Державний бюджет на відповідний рік,
і витрати на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, а також на
утримання бюджетних установ обмежують у останню чергу.
Проблеми, які мали місце у фінансуванні видаткової частини місцевих
бюджетів, були пов”язані з недосконалістю законодавчої бази, відсутністю
налагодженого механізму формування бюджетів. З прийняттям Бюджетного
кодексу, розгортанням бюджетної реформи ці питання мають бути вирішені.
З метою найраціональнішого використання коштів бюджетів на законодавчому
рівні також закріплено основні принципи та правила, на підставі яких
здійснюють виконання взятих зобов’язань розпорядниками коштів.
Таким чином, держава прагне забезпечити цільове, найефективніше та
найраціональніше використання фінансових ресурсів, зосереджених у
бюджетах, а також чинний контроль за цими процесами. [27; ст.159-160]
Україна формує бюджет з урахуванням досвіду зарубіжних країн з
розвиненою ринковою економікою, тому економіст з фінансів повинен
розуміти об”єктивний характер розвитку бюджетного процесу, що втілюється
в суб”єктивних діях держави – це законах і політиці, спрямованих на
досягнення та зумовлених певними завданнями і особливостями розвитку
країни.
Бюджетна система є тією організаційною основою, що уможливлює наукове
обгрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на
підвищення продуктивності суспільного виробництва.
Структура бюджетної системи та взаємозв”язи окремих бюджетів мають
практичне значення і становлять основу для вдосконалення фінансового
механізму. Від рівня досконалості фінансового механізму залежать темпи
економічного і соціального розвитку, а також добробут громадян.
Основним інститутом державного регулювання соціально-економічних
процесів є бюджет, як фонд грошових коштів, що створений з метою
забезпечення стабільного фінансування всіх заходів. Це дає можливість
маневрувати бюджетними ресурсами і створює умови для динамічного
розвитку економіки.
Головними напрямками роботи по удосконаленні системи управління
державними фінансами, зокрема видатками державних бюджетів, є підвищення
відповідальності Центральними органами виконавчої влади за проведення
державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і
раціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості
головних розпорядників коштів державного бюджету та переведення на
казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету.
У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних
установ та організацій, що дало можливість більш реально оцінити
фінансову забезпеченість відповідних структур і підвищити прозорість
державних фінансів.
У бюджетній сфері залишилося ще багато нерозв’язаних проблем.
Потребує подальшого удосконалення система управління державними
фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для
цього потрібно забезпечити:
підвищення якості основних макроекономічних показників з обов’язковим
проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;
здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів держави та
вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних
пропозицій економіки України;
перехід до середньострокового бюджетного планування як, основи
формування державного бюджету на визначений рік;
перехід від багатоканальної до одно канальної системи фінансування
закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих
бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише
одному головному розпоряднику;
здійснення витрат державного та місцевого бюджетів виключно на
конкурсній основі,;
децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ. [20; ст.120]
Зменшення обсягу бюджетного фінансування видатків у економіку викликано
тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за
рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також поступової
приватизації державної власності.
Найзначніші можливості щодо використання фінансів державних підприємств
для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та
управління в самих підприємницьких структурах. Адже управління
фінансовими ресурсами безпосередньо на державних підприємствах має
досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні не
має досвіду сучасного управління фінансами державних підприємств. [20;
ст.72]
Висновок
Нині бюджет України перебуває в тяжкому стані, відображаючи економічне і
соціальне становище суспільства. Деформовано структуру народного
господарства, падають якісні показники виробництва, знижується
виробництво продукції, зростає матеріальна і вартісна незбалансованість,
а збільшення доходів населення значною мірою перевищує зростання
виробництва товарів, посилюється утриманство, невміння жити на основі
наявних коштів. Постійно зростаючі видатки бюджетів усіх рівнів по
вирішенню соціальних проблем та інших невідкладних завдань при зниженні
виробництва товарів призвели до дедалі зростаючого дефіциту доходів рад
усіх рівнів.
Це підкреслює необхідність централізації бюджету в одному органі –
Міністерстві фінансів України, централізованого регулювання усіх
бюджетів за рахунок загально-державних доходів і рівного фінансування
усіх галузей.
Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є
детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх
років та врахування певних об’єктивних причин відхилення від
передбачених показників.
Досягнення збалансованості бюджетів може здійснюватися за рахунок
находження нових джерел доходів та залучення частини коштів від
приватизації державного і комунального майна.
В процесі виконання бюджету важливо, щоб фінансові ресурси, надані
головному розпоряднику бюджетних коштів, спрямовувалися і контролювалися
з метою досягнення цілей та завдань затвердженого бюджету. Періодичні
звіти повинні містити інформацію щодо рівня ефективності використання
розпорядниками коштів з метою досягнення запланованих цілей, пов’язаних
з виконанням програм і наданням послуг. Оскільки відхилення обсягів
фактичного фінансування від запланованих показників у процесі виконання
бюджету трапляється досить часто, виникає потреба внесення змін.
Моніторинг видатків в процесі виконання місцевих бюджетів дозволяє дещо
виправити допущені прорахунку і скоригувати плани фінансування
відповідно до реалій і поточних потреб. Саме спроможність забезпечувати
гнучкість у рамках контролю відрізняє успішні системи виконання бюджету
від невдалих. Управління видатками потребує чітких правил і процедур,
відповідних аналітичних систем і методів багаторазового застосування,
періодичного надання фінансовим управлінням важливої інформації в своїх
звітах. Підвищення ефективності та результативності видатків вимагатиме
нових децентралізованих до управління видатками, які передбачатимуть
встановлення цілей, стандартів якості та засобів контролю за видатками
замість додаткових управлінських повноважень обласної ланки щодо
розподілу коштів на досягнення цих цілей.
Недавні зміни, спричинені прийняттям Бюджетного кодексу, вимагають
використання бюджету як управлінського інструмента разом з інформацією
про результати діяльності і відходу від традиційного поняття бюджету як
бухгалтерського документа. У майбутньому виконання місцевих бюджетів
вимагатиме здійснення моніторингу діяльності постачальників, що надають
послуги, які раніше надавалися місцевими органами влади. Це
потребуватиме застосування нових технічних навичок і процедур звітності.
Для підвищення результативності діяльності міст та областей вирішальною
є здатність використовувати аналітичну інформацію при розробці планів
видатків і оцінці результатів виконання бюджетів.
Належне виконання бюджету вимагає дотримання таких принципів:
моніторингу виконання бюджету на основі чітко визначених цілей
фінансування;
відповідності зобов’язань розміру бюджетних асигнувань, встановлених
кошторисами;
вчасності та достовірності звітності.
Формування ринкової моделі економіки України вимагає вдосконалення
фінансового механізму в державі і зокрема бюджетної системи, як
сукупності всіх бюджетів.
Досить вагомі потенційні можливості скорочення витратної частини бюджету
пов’язані з удосконаленням процесу формування місцевих бюджетів.
Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід
розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери –
меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті
України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну
(неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на
задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні
благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В
умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних
благодійних організацій.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 р. № 254/96-ВР. – 1996. –
№ 30.
2. Бюджетний кодекс України. Затверджений ВРУ 21червня 2001 р.
№ 2542-ІІІ.
3. Кримінальний кодекс України. Затверджений ВРУ 1 вересня 2001 р.
4. Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушення
у бюджетній сфері. Указ Президента України № 6 від 11 січня 2002
року.
5. Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та
основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ. Постанова
Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228.
6. Порядок фінансування видатків з місцевих бюджетів на здійснення
заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за
рахунок субвенцій з державного бюджету. Постанова Кабінету Міністрів
України від 4 березня 2002 року № 256.
7. Про бюджетну класифікацію. Наказ Міністерства фінансів України
№ 604 від 27.12.2001 р.
8. Порядок обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах
Державного казначейства. Наказ Державного казначейства України
№ 103 від 19.10.2000 року.
9. Порядок складання, передачі за належністю Протоколу про бюджетне
правопорушення. Наказ Міністерства фінансів України № 129 від 29 лютого
2002 року.
10. Порядок касового виконання Державногог бюджету за видатками: наказ
Державного казначейства України від 22 січня 2001р. //Офіційний вісник
України. – 2001. – №6 – ст.256.
11. Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до
виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів
України від 28 лютого 2002р.//Офіційний вісник України. – 2002.-
№9-ст.414.
12. Про затвердження механізму обмежень витрачання бюджетних коштів:
наказ Міністерства фінансів України від 27 лютого 1998р. //Офіційний
вісник україни. –1998.- №9 – ст.369.
13. Складання, розгляд та затвердження місцевих бюджетів на основі
положень Бюджетного кодексу України: Модуль – 2. Міністерство Фінансів
України. – К.: – 2002.
14. Виконання місцевих бюджетів на основі положень Бюджетного Кодексу
України: Модуль – 3. Міністерство Фінансів України. – К.: – 2002 р.
15. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. //Державні фінанси// – Київ-Атка: –
2002р. с.191-197.
16. Бойцун Н.Є. “Адаптація європейського досвіду управління місцевими
фінансами в Україні” : //Фінанси України//- 5 (114) – ст.6-11.
17. Булгакова С.О., Базанова Н.В., Чечуліна О.О., Шаповал Т.А.
//Казначейська система виконання бюджету//: Підручник. К.: КДТЕУ,
2000.-249 с.
18. Василик О.Д. //Державні фінанси України//: “Вища школа”- Київ –
1997р. – ст.240 – 247.
19. Василик О.Д., Павлюк К.В.//Державні фінанси України//: Підручник. –
К.: НІОС, – 2002, – 355 с.
20. Епіфанов А.О., Сало І.В. “Регіональна економіка”- навчальний
посібник – Київ-Наукова думка –2000р.
21. Епіфанов А.О., Сало І.В., Дяконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. Навч. посібник. – К.: „Наукова думка”, 1997. – 303 с.
22. Іванов В.М. //Бюджетна система.-К. 2002р.
23. Кіреєв О.І., //Казначейське обслуговування місцевих бюджетів:
проблеми та проведення реформи. // Фінанси України. – 2002. – № 9. – с.
34-40.
24. Кириєнко О.П. “Фінанси (теорія та вітчизняна практика)” – СМП
“АСТОН” – Тернопіль-2002. – ст.103-143.
25. Кириленко О.В. Підприємництво, господарство: право. Підручник. – К.:
т-во „Знання”, – 2002. – 253 с.
26. Кравченко В.І. //Місцеві фінанси України//: Навч. Посібник. К.: т-во
„Знання”, – 1999. – 327 с.
27. Кучерявенко М.П. //Фінансове право України// – Київ “Юрінком-Інтер”-
2004р.
28. Опарів В.М., Мальков В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць С.В. //Бюджетна
система//: К. – 2002р.
29. Огонь У.Г. Доходи бюджету як домінанта фінансової стабільності
держави://Фінанси України// 6/115 – ст.25.
30. Пасічник Ю.В. //Бюджетна система України та зарубіжних країн//:
навчальний посібник, Київ “Знання-Прес” – 2002р.
31. Сітків Л.Є. // Регіональна економіка. – 2000. – № 1- с. 91-99.
32. Турчинов О.В., Огня Ц.Г. //Бюджетний кодекс України: закон, засади,
коментар//: Підручник. – К.: „Парламентське видавництво”- 2002. – 123 с.
33. Януль І.Є. ” Бюджетний процес в україні та напрями його
вдосконалення”: //Фінанси україни//- 9(118) – ст.15-21.
34. Юрій С.І. Мац М.Й., Стоян В.І. //Казначейська система виконання
бюджетів//: Підручник. Т.: ТАНГ – 2002. – 256 с.
35. http://www.fao.kiev.ua (офіційний сайт групи фіскального аналізу при
бюджетному комітеті Верховної Ради України).
36. http://www.kmu.gov.ua (офіційний сайт Кабінету Міністрів України).
37. http://www.rada.gov.ua (офіційний сайт Верховної Ради України).
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
