.

Ефективність виробництва продукції рослинництва та перспектива розвитку галузі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3789
Скачать документ

Реферат на тему:

Ефективність виробництва продукції рослинництва та перспектива розвитку
галузі

Україна була одним із найсприятливіших і найбільш розвинутих аграрних
регіонів колишнього Радянського Союзу. На її частину припадало понад 7%
сільськогосподарських угідь, а виробляла вона близько 24% зерна, 54
цукрового буряка, майже 34 льону і до 50% насіння соняшнику. Питома вага
тваринницької продукції в загальному виробництві колишнього СРСР
становила 22 24%. З розрахунку на душу населення тут вироблялося в
окремі роки майже по тонні зерна, 300 320 кг картоплі, 450 470 кг
молокопродуктів, 80 84 кг м’яса та 300 320 шт. яєць. Характерною
особливістю сучасного етапу розвитку АПК є негативна тенденція
скорочення виробництва основних видів продукції сільського господарства,
в тому числі й рослинницького походження, що не може не вплинути на
рівень їх споживання населенням країни (табл. 1.12.). Як видно з
наведених у таблиці даних, порівняно з 1990 роком споживання хліба і
хлібопродуктів зменшилося у 2001 році на 7,8 %; м’яса й м’ясопродуктів –
55,9; молокопродуктів – 45,1; яєць – 35,7; рибопродуктів – 48,6; цукру –
24; олії – 19; фруктів та ягід – на 46,8 %. Лише споживання картоплі
зросло в незначній кількості (на 5 %).

1.12. Споживання продуктів харчування на душу населення по Україні, кг

Природно-економічні умови Лісостепу України сприятливі для ефективного
виробництва багатьох видів рослинницької продукції зерна, цукрових
буряків, картоплі, овочів, плодів та ін. Родючі землі зони, помірно
теплий клімат, розвинута промисловість із переробки
сільськогосподарської продукції, зручне економіко-географічне
розташування зумовили розвиток аграрного виробництва.

У зоні Лісостепу сформувався потужний агропромисловий комплекс, який
включає: сільське господарство; промисловість, що переробляє
сільськогосподарську сировину і виробляє необхідні для цього машини,
обладнання, інші засоби виробництва; спеціалізований транспорт;
заготівлю й реалізацію рослинницької та тваринницької продукції.

Головною складовою ресурсного потенціалу сільського господарства взагалі
й галузей рослинництва зокрема є земельні ресурси. Станом на 1 січня
2002 року в господарствах усіх категорій зони Лісостепу налічувалось 20
289,3 тис. га земельних угідь, із них 14 575 тис. га (71,8 %)
сільськогосподарських, 117 79,5 тис. га (58,1%) ріллі, 283,3 тис. га
(1,4 %) багаторічних насаджень, 1 777,6 тис. га (8,8 %) сіножатей і
пасовищ (табл. 1.13.).

1.13. Структура земельних угідь Лісостепу України (господарства усіх
категорій, станом на 1.01. 2002 р.)

Щодо категорій господарств, то землекористування селянських
(фермерських) господарств становить відповідно 656 тис. га, із них 638,9
тис. га сільськогосподарських угідь (97,4%); 598,2 тис. га ріллі
(91,2%); 1,8 тис. га (0,27%) багаторічних насаджень; 39,6 тис. га (6,0%)
сіножатей і пасовищ. У господарствах населення знаходиться 386 тис. га
земельних угідь, із них 385,1 тис. га сільськогосподарських (23 %), 266
тис. га ріллі (19 %).

У користуванні сільськогосподарських підприємств Лісостепу України в
даний час зосереджено 89,2% сільськогосподарських угідь і 83,9% ріллі. В
середньому на господарство припадає 1105 га сільськогосподарських угідь,
у тому числі – 1038 га орної землі. Хоча ці господарства нині
неоднозначно сприймаються щодо ефективності виробництва, проте їхньою
вагомою перевагою є порівняно висока товарність, можливість і
ефективність застосування передових механізованих технологій, які
потребують значних обсягів аграрного виробництва , зокрема й
рослинницької продукції.

Формування і становлення аграрних підприємств в умовах ринкових відносин
об’єктивно зумовлюють розвиток їхньої різноманітності, в основі якої
знаходяться принципи рівних можливостей, конкуренції та дійового
співробітництва господарств з різними формами власності.

Кількість сільськогосподарських підприємств Лісостепу як землевласників
і землекористувачів, що формувалися у недалекому минулому за концепцією
посилення концентрації і поглиблення спеціалізації виробництва
рослинницької та тваринницької продукції, налічує понад 8,7 тис., або
близько 40 % їх загальної чисельності в країні (табл. 1.14.).

1.14. Кількість землевласників і землекористувачів за видами
сільськогосподарських підприємств лісостепу у 2001 р.

Вона істотно різниться у межах адміністративних областей. Найбільше їх
(сільськогосподарських підприємств) з різними формами власності
зосереджено в Тернопільській, Київській і Вінницькій областях
(відповідно 1649, 1209 і 1194). Як видно з даних таблиці, найпоширенішою
організаційно–правовою формою господарювання в зоні Лісостепу є
сільськогосподарські товариства.

Потрібно відзначити, що як у зоні, так і в Україні у цілому на сучасному
етапі практично не існує організаційної форми господарювання, модель
якої можна було б прийняти за еталон товарного виробництва
сільськогосподарської продукції. Щодо ресурсного природного потенціалу
агропромислового комплексу Лісостепу, то він за своєю кількістю та
якістю є достатнім для того, щоб за певних умов докорінно змінити
кризову економічну ситуацію в аграрному виробництві й розв’язати
проблему зростання ефективності його галузей. Але внаслідок високої
розораності сільськогосподарських угідь (83,9%) порушилося екологічно
допустиме співвідношення ріллі, природних кормових угідь, лісових і
водних ресурсів, посилилася деградація ґрунтів, істотно знизилася їхня
родючість, збільшилися площі кислих, засолених і солонцюватих ґрунтів,
значних масштабів набула ерозія орних земель.

Земельні ресурси є насамперед матеріальною основою виробництва
рослинницької продукції. Про ефективність використання
сільськогосподарських угідь в областях Лісостепу свідчать дані наведені
у таблиці 1.15. Слід зазначити, що виробництво валової продукції з
розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь у Лісостепу перевищує
аналогічний показник в цілому по Україні. Це стосується як усієї
продукції сільського господарства, так і рослинницької зокрема. Аналіз
даних у межах областей лісостепової зони показує, що найінтенсивніше
використовуються земельні ресурси в Чернівецькій області, друге місце
посідає Київська область. Найнижчий вихід рослинницької продукції у
Сумській, Полтавській та Харківській областях, в яких він поступається
середньому показнику по Україні.

Щодо динаміки виробництва валової продукції, то якщо по 1999 рік
переважно в усіх регіонах зони мала місце тенденція зниження цього
показника, то починаючи з 2000 року спостерігається його зростання. Це
свідчить про початок відродження сільськогосподарського виробництва як у
країні, так і в окремих її регіонах. До того ж наголосимо, що у 2000
році в сільськогосподарських підприємствах Лісостепу було одержано
всього прибутку з розрахунку на 1 га земельних угідь від 7,6 грн. у
Чернівецькій до 127,5 в Київській областях, а від рослинництва
відповідно 103,2 грн. у Полтавській і 207,9 в Київській. Доречно
зазначити, що жодна з областей зони не мала збитку від
сільськогосподарської діяльності, хоча в деяких областях інших зон цей
показник становив від 120,5 грн. у Закарпатській до 5,7 грн. – в
Чернігівській областях. Однак, рослинництво в усіх регіонах без винятку
було прибутковим, особливо у лісостепових областях, де прибуток
перевищував 100 грн. з 1 га земельних угідь.

Результати виробничої діяльності господарств усіх категорій, показують,
що виробництво валової продукції рослинництва у порівнянних цінах 2000
року в зоні Лісостепу скоротилося за 1990-2001 роки на 733,2 млн. грн.
або на 49 %, тоді як у цілому по країні – на 38,9 %. Необхідно
підкреслити, що зниження вартості валової продукції в даній зоні за
аналізований період становить 49,6 % загальнодержавного рівня. Це
свідчить що глибші кризові явища у сільськогосподарських підприємствах
Лісостепу. Щодо виробництва рослинницької продукції у згаданий період в
областях лісостепової зони, то воно мало такий розподіл (табл.1.16.). Як
видно з наведених даних, у 1990 році найбільше рослинницької продукції
виробляла Вінницька область (16,1 % її вартості у Лісостепу і 6,8 % в
Україні), на частку, сільськогосподарських підприємств тут припадало
73,5 %. На сучасному етапі ця область поступається Харківській, питома
вага якої у 2001 році становила 16,7 % валової продукції Лісостепу і 6,6
% країни. Якщо проаналізувати розвиток рослинництва в межах господарств
окремих категорій, то на сільськогосподарські підприємства її припадає
47,3 %, селянські (фермерські) господарства – 3 й особисті господарства
населення –49,7 %.

1.15. Ефективність використання сільськогосподарських угідь у
господарствах усіх категорій Лісостепу *

У порівнянних цінах 2000 р.

1.16. Валова продукція рослинництва по категоріях господарств Лісостепу
(в порівнянних цінах 2000 р., млн. грн.)

Таким чином, у зоні деяка перевага за вартістю вироблюваної
рослинницької продукції належить дрібним господарствам, що не можна
вважати прогресивним економічним явищем. Оскільки в особистих
господарствах населення внаслідок їхніх малих розмірів відсутня
можливість ефективного використання сучасних прогресивних технологій і
високопродуктивної техніки, переважає в них ручна малокваліфікована
праця. Потрібно відзначити, що промислове виробництво рослинницької
продукції зберегло лідируючі позиції у Вінницькій, Київській,
Полтавській, Сумській та Черкаській областях, тоді як у Тернопільській,
і особливо Чернівецькій, областях провідне місце належить господарствам
населення (відповідно 64 і 79 % вартості продукції рослинництва в
області). Стосовно селянських (фермерських) господарств, то слід
сказати, що їхня питома вага у виробництві рослинницької продукції
становить лише 1,3 – 4 %. Отже, вони не мають істотного значення навіть
у західних областях країни.

Про ефективність виробництва рослинницької продукції безпосереднє
уявлення дає розмір одержуваного від її реалізації прибутку чи збитку,
що видно на прикладі сільськогосподарських підприємств як основних
товаровиробників даної галузі (табл. 1.17.).

1.17. Динаміка прибутку (збитку) від реалізації продукції рослинництва в
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу України, тис. грн.

Якщо розглядати динаміку прибутків (збитків) від реалізації
рослинницької продукції, то потрібно підкреслити, що за 1995-2001 роки в
Лісостепу має місце зростання загальної суми прибутку на 39 321 тис.
грн., або на 4 %, тоді як спостерігається її зменшення відповідно на 36
811 тис. грн. (62,5 %) у Тернопільській і на 3881 тис. грн. (18,5 %) у
Чернівецькій областях. Найбільше зріс прибуток у сільськогосподарських
підприємствах Вінницької області – на 107 694 тис. грн., або на 236,6 %.
Хоча необхідно наголосити, що за результатами реалізації рослинницької
продукції 2001 рік поступався 2000-му у Вінницькій області (на 42 297
тис. грн.) й особливо у Хмельницькій (на 56 238 тис. грн.), тимчасом як
у Харківській області прибуток від реалізації рослинницької продукції в
2001 році був більшим на 65 768 тис. грн., або на 43,5 %. У цілому ж
спостерігається зростання маси прибутку від рослинництва і в державі,
яке становило 1 331 430 млн. грн., або 115,5 %. Серед областей
лісостепової зони варто виділити й ті, які мали прибуток від
рослинництва навіть у несприятливому 1998 році, тоді коли воно в зоні й
у цілому по країні було збитковим. Це, Київська, Полтавська, Харківська
і Черкаська області.

Про ефективність використання сільськогосподарських угідь свідчить і
прибуток аграрних підприємств від реалізації рослинницької продукції з
розрахунку на одиницю площі (табл. 1.18.).

1.18 Динаміка прибутку (збитку) аграрних підприємств Лісостепу від
реалізації продукції рослинництва з розрахунку на 1 га
сільськогосподарських угідь *

1992-1995 рр. – тис. крб..; 1996-2001 рр. – грн.

Наведені дані вказують, що використання сільськогосподарських угідь для
виробництва рослинницької продукції останніми роками є прибутковим в
аграрних підприємствах усіх областей Лісостепу. Найефективніше
рослиництво у Черкаській, Київській та Вінницькій областях, тут у
2000–2001 роках одержано по 110–185 грн. прибутку з розрахунку на 1 га
сільськогосподарських угідь. Недостатньо ефективне вирощування
рослинницької продукції в Чернівецькій, Сумській, і особливо
Тернопільській, областях, де аграрні підприємства одержали у 2001 році
лише по 32 – 78 грн. прибутку. Щодо Сумської області, то тут передусім
вплинули несприятливі погодні умови, тоді як у Чернівецькій та
Тернопільській областях низька прибутковість, безумовно, свідчить про
відсутність належної уваги до великотоварних форм аграрного виробництва.

Показники рівня рентабельності рослинництва в сільськогосподарських
підприємствах Лісостепу України також підтверджують, що вже у 1999 році
практично у всіх областях зони (за винятком Тернопільської) дана галузь
знову стала прибутковою (табл. 1.19.).

1.19. Рівень рентабельності рослинництва в сільськогосподарських
підприємствах Лісостепу України, %

Потрібно зазначити, що багато областей зони поступаються за рівнем
рентабельності рослинництва його середньому показнику по Україні. До них
у 2000–2001 роках належали Тернопільська, Сумська, Чернівецька і
Хмельницька області. Найбільший приріст рентабельності за даний період
одержано в сільськогосподарських підприємствах Харківської області
(13,1%), а також Полтавської (9,6%).

Багаторічна практика господарювання й аналіз статистичних даних свідчать
про те, що у Лісостепу найважливішими рослинницькими галузями є
виробництво зерна і цукрових буряків, які до того ж вважаються
стратегічними в Україні. На сучасному етапі понад 30%
сільськогосподарських угідь використовують для вирощування зернових
культур, площа яких у зоні становить близько 5.5 млн. га (табл. 1.20.).
Разом із тим необхідно наголосити, що останніми роками питома вага
зернових культур має певну тенденцію до збільшення. В той же час істотно
(майже наполовину) зменшилася площа під цукровими буряками (від 1126,7
тис. га у 1990 році до 593,9 тис. га у 2001-му).

Найбільше площ під зерновими і зернобобовими культурами зайнято у
Полтавській, Вінницькій та Київській областях, а найменше – в
Чернівецькій (158,4 тис. га). В останній мало місце зростання площі у
2001 році порівняно з 1990-м роком на 27,1 тис. га. Слід зазначити, що
площі під зерновими культурами у більшості областей зони за винятком
Сумської й Тернопільської, практично не змінилися або навіть дещо
зросли.

1.20. Динаміка посівних площ, урожайності та валових зборів зернових і
зернобобових культур у Лісостепу України (усіх категорій господарства)

Як видно з даних таблиці 1.20., за останні 11 років у господарствах
Лісостепу врожайність зернових знизилася. Це свідчить про те, що рівень
ефективності використання земельних угідь в галузі зерновиробництва мав
чітко виявлену тенденцію до зниження. Але в 2000 – 2001 роках ситуація
дещо поліпшилася. Так, урожайність зернових у зоні зросла в 1,1 – 1,3
рази порівняно з 1999 роком.

У сільськогосподарських підприємствах областей Лісостепу за останні два
роки (2000 – 2001) посівні площі зернових збільшилися на 354,7 тис. га,
або на 8,2%. Найвищий приріст площ був у Харківській області, яка за цим
показником і врожайністю посідає друге місце в Лісостепу, але є першою
за валовим збором зерна. Разом із тим, якщо зона Лісостепу в 2000 році
переважала за продуктивністю загальнодержавний показник (відповідно
врожайність становила 21 і 18,3 ц/га), то у 2001 році врожайність тут
виявилася на 1,3 ц/га нижчою. Таким чином, хоча приріст урожайності
зернових спостерігається у більшості областей зони (за винятком Сумської
та Хмельницької областей, в яких зазначений показник знизився на 0,8 і
2,8 ц/га), але його темпи повільніші ніж у цілому по Україні. Це
свідчить про нижчий рівень інтенсивності зернового господарства у
Лісостепу порівняно зі Степовою зоною (оскільки степові області
визначили вищі показники зерновиробництва в цілому по країні), в якій за
аналізований період приріст показників зібраної площі й валового збору
зерна становив, 17,8 і 107,3 % проти 8,2 та 20,6 % у середньому по
лісостепових областях (табл. 1.21).

Потрібно відзначити, що в дореформений період у регіоні переважало
екстенсивне використання природних ресурсів, а це як вже було сказано
вище, зумовило значну розораність земель, а остання в свою чергу –
вітрову і водну ерозії та інші негативні екологічні наслідки. Через це
середньорічні втрати гумусу в зоні Лісостепу становлять 1,5 – 2 млн. т,
щорічно також збільшуються площі еродованих земель. У сукупності вказані
фактори істотно вплинули на рівень урожайності сільськогосподарських
культур.

1.21. Посівні площі, врожайність і валовий збір зернових культур в
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу України

Останніми роками природні фактори все більше відіграють вирішальну роль
у результатах виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, а
незадовільний стан їх матеріально-технічного забезпечення значною мірою
посилює негативний вплив цих факторів в екстремальні (за погодними
умовами) роки. Лише за високого рівня агротехніки і застосування
прогресивних технологій, внесення достатньої кількості органічних та
мінеральних добрив, проведення вапнування кислих ґрунтів, тощо вплив
несприятливих кліматичних умов зменшуватиметься. Виконання агрохімічних
робіт щодо підвищення родючості ґрунтів на прикладі аграрних підприємств
Київської області наведено в таблиці 1.22.

Так, обсяги проведення основних агрохімічних робіт із метою підвищення
родючості ґрунтів у господарствах Київської області скоротилися
порівняно з 1990 роком у 2001-му відповідно на 76,5, 89,4 і 99,9%, а
гіпсування солонцевих ґрунтів останніми роками взагалі не проводиться.
Головними причинами цього є різке зменшення бюджетних асигнувань,
диспаритет цін, високий податковий тиск та інші фактори. Подібна
ситуація і в інших областях зони Лісостепу.

За якістю та складом ґрунтів Україна найбагатша у світі, оскільки тут
зосереджено 27% усіх чорноземів земної кулі. Проте якщо в розвинених
країнах останніми роками спостерігалася тенденція концентрації
землеробства на кращих за якістю та екологічним станом землях, то у
нашій країні в сільськогосподарському виробництві використовувалися не
тільки придатні для цього землі, але й малопродуктивні. Однак із
переходом до ринкової економіки цілком очевидною стає необхідність
переходу до інтенсивно – екологічного типу ведення сільського
господарства.

1.22. Проведення основних агрохімічних робіт із підвищення родючості
ґрунтів в аграрних підприємствах Київської області

З урахуванням природно – економічних умов, області Лісостепу в
загальноукраїнському поділі сільського господарства спеціалізуються на
виробництві високоякісного зерна, цукрових буряків, картоплі. Дані, які
наведено у таблиці 1.23 свідчать про те, що значною є частка даної зони
в такій рослинницькій продукції, як цукрові буряки, яка у 1990 році
становила понад 70 % зібраної площі й валового збору в Україні. Цьому,
безумовно, сприяли сприятливі ґрунтові умови регіону для вирощування
зазначеної культури.

1.23. Площа, врожайність і валовий збір цукрових буряків (фабричних) у
господарствах усіх категорій

Щодо останніх років, то ця частка практично залишилася такою ж. Але у
2001 році аналізовані показники порівняно з 1990 роком знизились в 1,9 і
2,8 рази, а врожайність – від 282 до 185 ц/га, або майже на 100 ц.
Особливо це стосується такої бурякосійної області, як Вінницька, де
врожайність у господарствах усіх категорій знизилася за аналізований
період на 106 ц/га, а валовий збір – від 5748,7 до 1910,8 тис. т, або в
3,3 рази, що більше, ніж у середньому по зоні Лісостепу. Істотно
погіршився стан цукрового буряківництва і в Полтавській області (площа
зменшилася у 2,5 рази, а валовий збір знизився в 4,1 рази),
Хмельницькій, Черкаській та інших областях.

Негативним є стан буряківництва в основних його товаровиробників,
сільськогосподарських підприємств зони Лісостепу (табл.1.24). У 2001
році на них припадало 85 % зібраної площі й майже 82 % валового збору
цукрових буряків у господарствах усіх категорій. Проте в більшості
аграрних підприємств внаслідок економічної кризи ця галузь зазнала
цілковитої руйнації, що позначилося і на результатах господарської
діяльності сільських товаровиробників. Передусім це стосується аграрних
підприємств Вінницької, Полтавської та Харківської областей.

1.24. Зібрана площа, урожайність і валовий збір цукрових буряків у
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу України

Звичайно, такий стан розвитку буряківництва зумовлений насамперед різким
зменшенням внесення в ґрунт органічних і мінеральних добрив, порушенням
технології вирощування цукрових буряків. Зростання вартості матеріально
– технічних ресурсів підвищує собівартість цукрових буряків, а оплата
праці буряківників залишається на низькому рівні. Крім того, ускладнення
в цукробуряковому виробництві є також наслідком безготівкових
розрахунків між заводами – переробниками сировини та її виробниками.

Агропромислове виробництво у нашій державі – дуже ресурсомістка сфера
народного господарства, де сконцентрована понад третина всіх виробничих
ресурсів країни. Проте внаслідок гострої й надзвичайно затяжної
фінансово – економічної кризи агропромисловий комплекс втратив
можливості навіть до простого відтворення ресурсного потенціалу, а його
структурна розбалансованість і дефіцит деяких виробничих ресурсів,
насамперед матеріально – технічних та енергетичних, призводять до їх
неефективного використання. Не винятком у цьому плані є і зона Лісостепу
та окремі її області й райони.

Так, фондозабезпеченість господарств Фастівського району Київської
області з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у 2000 році
становила лише 119,41 тис. грн., в 2001-му – 106,8 тис. грн., а
фондоозброєність одного працюючого – відповідно 18,11 і 18,15 тис. грн.
(табл. 1.25). Ряд технічних засобів, які використовують у
сільськогосподарському виробництві, не відповідає сучасним вимогам
внаслідок високої вартості та недостатньої надійності.

1.25. Оснащеність та результативність сільськогосподарського виробництва
Фастівського району Київської області

Як видно із наведених даних у таблиці, темпи зростання фондооснащеності
виробництва за останні роки були в 4,4 рази, а фондоозброєність праці в
– 1,3 рази прискоренішими порівняно із підвищенням продуктивності
сільськогосподарських угідь та живої праці. Така ситуація пояснюється
ось чим. Різке, некероване підвищення цін на основні засоби виробництва
зумовило зростання номінальної фондооснащеності при значному відставанні
реального її піднесення. Відповідний вплив тут мала й реалізація
Постанов Кабінету Міністрів України щодо індексації вартості основних
фондів, яка здійснювалася із значним запізненням і призводила до
викривлення статистичної інформації. Внаслідок цього в 1997 році
вартість основних виробничих фондів аграрних підприємств Фастівського
району підвищилася порівняно з 1996 роком у 2,53 рази. Наступне зниження
фондозабезпеченості господарств, крім нестачі інвестицій та зносу
основних фондів, пов’язано також із виконанням Указу Президента України
“Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки” (1999р.) і проведенням при цьому інвентаризації майна та
уточнення його вартості; вибуттям значної частини сільськогосподарської
техніки, автомобілів, худоби тощо внаслідок одержання майнових паїв
колишніми членами КСП.

Причин, що призвели невідповідності між зростаючим ресурсним потенціалом
та його віддачею, багато. Одна з найголовніших – в порушенні
пропорційності факторів виробництва на всіх рівнях – від окремих галузей
агропромислового виробництва до підприємства в цілому. При цьому не
забезпечується не тільки економічно обґрунтоване співвідношення між
виробництвом і використовуваними ресурсами, але й пропорційність у
кожній окремій галузі виробництва.

Недоліки в формуванні матеріально–технічної бази сільськогосподарських
підприємств спричинили певні диспропорції та “вузькі місця” у
забезпеченості деякими видами засобів праці. Внаслідок некомплексного
формування основних фондів створені виробничі потужності не повністю
пов’язані з потребами аграрного виробництва. Це зумовлює те, що одні
групи основних фондів використовуються не в повному обсязі, а іншими –
виробництво рослинницької продукції забезпечене недостатньо.

Значно знизився у столичному регіоні й рівень технічного забезпечення
аграрних підприємств, про що свідчать дані таблиці 1.26. Як видно з
наведених даних, за останні 11 років рівень оснащеності аграрних
підприємств тракторами знизився на 55,6%, зернозбиральними комбайнами –
на 60, кукурудзозбираль-ними – на 87,5, бурякозбиральними – на 37,8,
картоплезбиральними – на 71,3, вантажними автомобілями – на 69,5%.

Нормативний аналіз показує, що технічне забезпечення аграрних
підприємств навіть столичного регіону не відповідає сучасним
техніко-технологічним вимогам сільськогосподарського виробництва. Слід
також враховувати динамічний процес погіршення якості та кількісного
складу всієї матеріально-технічної бази АПК. Протягом останніх 5–7 років
нова техніка практично не надходила, тоді як знос основних фондів і
машинно – тракторного парку в більшості господарств досяг 75%. Щодо
інших областей Лісостепу, то у них ситуація в матеріально – технічному
забезпеченні є значно гірша.

Частина техніки, яка перебуває на балансі сільськогосподарських
підприємств, по суті, нероботоздатна, оскільки агротехсервісні служби
безпосередньо не пов’язані з кінцевими результатами
сільськогосподарського виробництва, а самі господарства не мають
достатніх фінансових ресурсів для закупівлі дорогих запчастин,
поновлення машинно – тракторного парку тощо.

Ринкові перетворення в аграрній економіці країни значно загострили
проблему відтворення матеріально – технічних ресурсів. Зміна форми
власності, виникнення конкуренції ставлять вимогу своєчасного оновлення
основних засобів виробництва на рівень найважливіших факторів
забезпечення ефективної господарської діяльності аграрних підприємств.

1.26. Динаміка рівня технічного забезпечення аграрних підприємств
Київської області

З огляду на зазначену ситуацію, можна зробити висновок, що склалося
надзвичайно несприятливе і катастрофічне становище з
ресурсозабезпеченням практично всіх сфер та організаційних форм
господарювання в АПК. Виробничо-ресурсний потенціал постійно втрачає
свої відтворювальні можливості, зношується й постійно скорочується.
Головний узагальнюючий показник ефективності використання основних
виробничих фондів – фондовіддача – невпинно знижується. Склалася
парадоксальна ситуація: витрати підприємств на придбання основних
виробничих фондів стабільно зростають, а ефективність їх використання
стабільно знижується. Це пояснюється наявністю в аграрних підприємствах
великої кількості зношеної техніки та обладнання, серед яких “губиться”
нова, продуктивна техніка внаслідок її недостатньої частки.

Академік І.І. Лукінов звертав увагу на те, що коли найближчим часом не
поліпшиться матеріально – технічне становище, то роботи у
сільськогосподарському виробництві доведеться виконувати кіньми й вручну
за умови, якщо буде відновлено поголів’я коней і кінний реманент. На
його думку: “Господарства (колективні й фермерські) можуть перетворитися
з високотоварних у натуральні, з вкрай низькою продуктивністю праці й
такими ж високими виробничими витратами, за яких не може бути і мови про
конкурентоспроможність”.

Нині ситуація в сільському господарстві така, що існуючі господарства
всіх форм власності необхідно зміцнювати відповідними
матеріально-технічними ресурсами, бо інакше затрати праці на виробництво
одиниці рослинницької й тваринницької продукції будуть значно вищими, а
як результат – господарська діяльність буде економічно невигідною.

Потрібно наголосити, що аграрний сектор України і раніше відрізнявся
великими затратами праці порівняно з нормативними та значною
матеріаломісткістю, тобто переважав екстенсивний шлях розвитку
сільськогосподарських підприємств. Але й у сучасних умовах становище не
поліпшилося. Аналізуючи динаміку затрат праці протягом 1995 – 2001 років
можна зробити висновок, що по зернових культурах у більшості областей
Лісостепу вони зросли на 0,3 – 1,3 люд.-год. (табл. 1.27). Що стосується
виробництва цукрових буряків, то ці затрати збільшилися тут на 0,3 – 0,8
люд.-год.

1.27. Прямі затрати праці на виробництво продукції сільського
господарства в сільськогосподарських підприємствах, люд.-год. на ц

Слід зазначити, що при підвищенні врожайності зернових культур зростання
затрат праці з розрахунку на одиницю продукції припиняється. Так, якщо в
2000 році у сільськогосподарських підприємствах Харківської області
затрати праці на 1 ц зерна становили 1,3 люд.-год. за врожайності 17
ц/га, то у 2001 році тут за врожайності 27,8 ц/га тут було затрачено по
1 люд.-год., або на 0,3 люд.-год. менше. Необхідно додати, що
трудомісткість вирощування зернових культур значно різниться в межах
зони Лісостепу. При практично однаковій врожайності у 2000 році
господарства Тернопільської області затратили вдвічі більше людської
праці на 1 ц зерна, ніж аграрні підприємства Харківщини. Найвища
трудомісткість зерновиробництва в Чернівецькій області, яка у 2001 році
майже в два рази перевищувала аналогічний показник у середньому по
Україні (відповідно 2,8 і 1,5 люд.-год. на 1 ц). Нормативний аналіз
показує, що при застосуванні ресурсозберігаючих технологій затрати праці
з розрахунку на 1 ц зерна становлять 0,37 люд.-год. за врожайності 30
ц/га і 0,33 люд.-год. за врожайності 40 ц/га. Це ж саме стосується і
цукрових буряків. На 1ц за нормативними розрахунками при
ресурсозберігаючій технології має затрачатися лише 0,45 люд.-год. за
врожайності 340 ц/га. В той же час як у сучасних умовах у
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу затрати праці на 1ц
становлять від 1 люд.-год. (Київська область) до 2,5 люд.-год.
(Чернівецька область), врожайність при цьому сягає відповідно 220,2 і
194,7 ц/га.

Продуктивність праці була, є і залишатиметься головним економічним
показником, який характеризує науково – технічний прогрес суспільства,
становище держави, окремої галузі, підприємства. До того ж вона великою
мірою визначає і прибутковість виробництва. Проте останнім часом
продуктивність праці не тільки не перебуває у центрі уваги, але й на
всіх рівнях управління, в усіх галузях про неї інколи навіть і не
згадують. Щоб сільське господарство як галузь матеріального виробництва
країни виконувало належним чином свої функції щодо виробництва продуктів
харчування та сировини для промисловості, необхідно систематично й
наполегливо підвищувати продуктивність живої праці.

Останнім часом ефективність виробництва залежить не стільки від
безпосереднього товаровиробника, скільки від макроекономічної ситуації в
державі та її ставлення (з боку відповідних структур) до аграрної сфери.
Основною причиною стагнації сільського господарства була і залишається
відсутність паритету цін, або так звані цінові ножиці між цінами на
сільськогосподарську й промислову продукцію. Посередницькими структурами
та іншими галузями вилучається з сільськогосподарських підприємств не
лише додана вартість, але й значна частина основного продукту. Аграрні
підприємства вже не в змозі розрахуватися за спожиті у поточному році
засоби виробництва вирощеним урожаєм і потрапляють у боргову залежність
як по відношенню до своїх працівників, так і до кредиторів.

Центральним елементом механізму ринкової економіки, її провідним
економічним інструментом є ціна, функції якої багатогранні:
відшкодування витрат, узгодження інтересів, встановлення рівноваги на
ринку, стимулювання виробника, вилучення податків.

Аналіз даних таблиці 1.28 свідчить про те, що за період 1995 – 2001 роки
хоча й проявлялися ознаки економічної кризи, але виробництво зерна
практично в усіх областях зони Лісостепу було рентабельним, незважаючи
на те, що собівартість одиниці продукції зросла у цей період від 3,66
(найнижчий показник в Лісостепу) до 25,42 грн. у Черкаській області й
від 4,51 до 36,07 грн. (найвищий показник у зоні) в Тернопільській
області.

1.28 Собівартість, ціна реалізації та рентабельність зерна в
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу

Проте підтримка Уряду щодо цін на продукцію зерновиробництва в країні
забезпечила прибуткове ведення даної галузі. Це й зумовило те, що ціни
на зерно зростали прискореними темпами, ніж його собівартість, особливо
у 2000 році, коли рентабельність виробництва зерна в областях Лісостепу
становила від 52,4 у Чернівецькій до 96,2 % у Хмельницькій областях.

Співвідношення між ціною та собівартістю продукції в 2000 році було
значно вигіднішим для аграрних товаровиробників ніж у 2001-му. В умовах
перехідного ринкового періоду зберігається висока собівартість
(табл.1.29). Як наслідок при низькому платоспроможному попиті більшості
населення країни вітчизняна рослинницька продукція не знаходить
належного збуту, а товаровиробники змушені реалізовувати її за цінами,
нижчими від витрат. Особливо це стосується виробництва цукрових буряків.

1.29. Собівартість, ціна реалізації та рентабельність цукрових буряків у
сільськогосподарських підприємствах Лісостепу

Так, якщо у 1995 році дана галузь в усіх областях зони була прибутковою,
то у 2001 році лише сільськогосподарські підприємства Полтавської,
Сумської, Харківської та Чернівецької областей мали рентабельне
виробництво цукрових буряків. У той же час в таких відомих областях
бурякосіяння, як Вінницька, Київська, Хмельницька, Черкаська, ця галузь
була збитковою.

Сільськогосподарські підприємства України загалом і зони Лісостепу
зокрема на початку ринкових реформ мали потужній виробничий потенціал,
представлений земельними, матеріальними і трудовими ресурсами. Але, як
відомо, він тоді використовувався недостатньо інтенсивно й продуктивно,
оскільки аграрне виробництво базувалося переважно на ресурсозатратних
технологіях із традиційно низькою продуктивністю сільськогосподарських
рослин і тварин, що й зумовлювало досить високу собівартість
рослинницької продукції. Але фіксовані ціни на її закупівлю
забезпечували рентабельне ведення сільськогосподарського виробництва в
більшості аграрних підприємств. Цьому також сприяли низькі ціни на
енергоносії, порівняно високий рівень заробітної плати стосовно вартості
продуктів споживання, що і впливало на структуру виробничих витрат.

Аналіз структури виробничих витрат у галузях рослинництва, які склалися
протягом аналізованого періоду в аграрних підприємствах Київської
області, свідчить (табл. 1.30), що структура витрат у 2001 році
порівняно з 1990-м роком зазнала значних змін у рослинництві. Так,
значну питому вагу (27,8 %) становить оплата праці. В рослинництві
зменшилися витрати на мінеральні добрива, послуги і роботи, виконані
сторонніми організаціями.

1.30. Структура виробничих витрат в рослинництві аграрних підприємств
Київської області

Останнім часом переважними видами у структурі рослинницької продукції
аграрних підприємств стають зернові. Кожний суб’єкт господарювання,
встановлюючи певні пропорції в розмірах галузі, виходить з її
прибутковості.

Стабілізуючим у розвитку аграрної економіки України, і зокрема зони
Лісостепу. Так, цього року було зібрано досить високий урожай зернових
культур та картоплі, поліпшилося фінансове становище аграрних
підприємств, зросла рентабельність сільськогосподарського виробництва
тощо. Але потрібно відзначити, що повністю стабілізувати ситуацію в
аграрному секторі економіки зони не вдалося. Розглянемо її на прикладі
таких рослинницьких галузей, як зерновиробництво і цукробуряківництво.

Економічна ефективність виробництва зерна у сільськогосподарських
підприємствах Лісостепу в 2000 році характеризується такими показниками
(табл.1.31).

1.31. Економічна ефективність виробництва зерна в сільськогосподарських
підприємствах, 2000 р.

Щодо виробничих витрат із розрахунку на 1 га зернових як показника
інтенсивності, то найбільші вони в аграрних підприємствах Хмельниччини.
У той же час найнижчі собівартість і трудомісткість зерновиробництва
були в Черкаській області, яка у 2000 році забезпечила найвищі в зоні
Лісостепу як валовий збір зернових культур, так і їхню врожайність та
прибуток з одиниці площі. Найвищий рівень рентабельності зернової галузі
досягнуто в сільськогосподарських підприємствах Київської й Хмельницької
областей. Найнижча рентабельність у господарствах Чернівецької області,
де її рівень поступався середньому значенню цього показника в аграрних
підприємствах України (відповідно 52,6 і 62,3 %).

Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у
сільськогосподарських підприємствах зони Лісостепу була значно нижчою
порівняно із цим показником у зерновиробництві (табл.1.32).

1.32. Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у
сільськогосподарських підприємствах, у 2000 р.

Як свідчать дані в таблиці, в 2000 році найрентабельнішою дана галузь
виявилася у Харківській області (рівень рентабельності цукрових буряків
становив 39,4 %). Тут також одержано найвищий прибуток з 1 га зібраної
площі – 501,4 грн. Потрібно відзначити, що цей показник був найвищим не
лише у виробництві цукрових буряків, але й перевищував прибуток, який
сільськогосподарські підприємства зони одержали від виробництва зерна.
Це свідчить про те, що буряківництво за певних умов як високоінтенсивна
галузь може давати більші надходження порівняно із зерновими культурами.
Але в інших областях зони воно тільки у Сумській і Чернівецькій подібно
до Харківської забезпечувало вищий прибуток з одиниці площі, ніж зернові
культури (відповідно 267,2 і 213,9 грн. у Сумській та 288,5 і 195,6 грн.
у Чернівецькій). А в такій бурякосійній області, як Черкаська,
вирощування цукрових буряків замість прибутку завдало збитків у розмірі
234,1 грн. з 1 га.

Стратегія розвитку АПК України має бути підпорядкована одній меті –
ефективному забезпеченню потреб населення в продуктах харчування та
реалізації експортного потенціалу регіонів зон держави. Важливу роль у
розробці стратегії відіграє прогнозування, роль якого, як відзначає В.М.
Нелеп [2], полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні
знань із діями, що є функцією планування, а лише у виявленні
найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі,
імовірних методів, строків і результатів їх розв’язання різними
способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль
полягає також у тому, що б значно скоротити ділянку невизначеності,
окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. Цими методологічними
підходами ми й керувалися в нашій роботі.

У нинішніх умовах особливого значення набуває зернопродуктовий комплекс,
який розв’язує стратегічне завдання щодо забезпечення населення хлібом,
а тваринництва – зернофуражними ресурсами. Сучасна аграрна політика
спрямована на стабільне виробництво зерна – 35 – 40 млн.. т на рік.

Для виконання цього завдання урядом, разом із науковими,
підприємницькими та банківськими структурами розроблено державну
програму “Зерно – 2001 – 2004 років”. Остання виходить із того, що
зернове господарство як нині, так й у майбутньому має займати
пріоритетне місце в економіці держави. Звідси визначається й рівень
виробництва зерна, який би задовольнив потреби внутрішнього ринку і
забезпечив зростання експортного потенціалу країни.

В основу розробки прогнозу розвитку зернової галузі в аграрних
підприємствах покладено такі передумови:

переведення на нову технологічну основу вирощування зернових культур за
рахунок поступового нагромадження аграрними товаровиробниками необхідних
матеріальних ресурсів;

інтенсифікація виробництва зерна та його раціональне розміщення у
регіоні по мікрозонах і типах господарств.

Відповідно до згаданої програми передбачаються такі обсяги виробництва
зерна в господарствах усіх категорій зони Лісостепу (табл. 1.33).

1.33. Виробництво зерна в господарствах усіх категорій зони Лісостепу по
роках, тис. тонн

Як видно з наведених даних основною зерновою культурою у зоні є озима
пшениця.

У Київській області опрацьована програма розвитку зернового господарства
в межах господарств різних категорій. Нею передбачено у найближчі роки
довести виробництво зерна до такого рівня: в 2003 році – 2 млн.. т, 2004
– 2,1 млн.., 2010 – 2,5 млн. т (табл.1.34).

1.34. Прогнозні показники виробництва зернових культур в Київській
області на 2002–2010 рр.

Основною продовольчою зерновою культурою у столичному регіоні, як і в
зоні Лісостепу, й надалі буде пшениця, обсяги виробництва якої
передбачається збільшити до 1209 тис. т. Серед фуражних культур, крім
ячменю, передбачається розширити площу під кукурудзу на зерно.

Щоб одержати потрібну кількість товарного зерна кукурудзи, необхідного
для забезпечення переробної промисловості сировиною і громадського
тваринництва кормами, площі посіву цієї культури планується збільшити до
35 тис. га.

Сучасний стан зерновиробництва потребує вдосконалення цінових відносин
на ринку зерна, яке має здійснюватися в напрямі узгодження економічного
результату на всіх етапах одержання та переробки зерна на кінцевий
продукт споживання з тим, щоб не допустити зменшення попиту і
дестабілізації цінової ситуації.

На особливу увагу заслуговує також галузь цукробурякового виробництва.
Дуже відчутний спад тут розпочався з 1995 року, тобто з періоду, коли
почала інтенсивно діяти давальницько – бартерна схема.

Відмінивши систему державних замовлень на цукрові буряки та цукор,
держава фактично зняла з себе відповідальність за подальший розвиток
галузі, надавши відповідним товаровиробникам повну свободу дій із
передачею необхідного права власності на вироблену продукцію. Звільнення
від державної опіки і відповідно від адміністративного диктату повинно
було б, на думку ряду вчених, відкрити економічний простір для успішного
функціонування цукробурякового виробництва на засадах ринкового
саморегулювання. Але результати виявилися різко відмінними від
прогнозованих, а вся галузь – неспроможною ефективно працювати в нових
умовах господарювання.

Сільське господарство в нашій державі розглядається як галузь-донор, що
допоможе вийти українській економіці із кризи, це по – перше. По –
друге, основний “удар” у політиці західних держав щодо підтримки
виробників цукрових буряків і цукру падає на рядових споживачів
продукції цих країн. За рахунок підтримки монопольно високих цін у
середині країни (6 – 8 дол. за 1 кг цукру) субсидується експорт цукру за
низькими світовими цінами, тим самим збільшуючи наявність на зовнішньому
ринку вільного цукру й знижуючи, таким чином, ще більше світові ціни.
Тобто рядові платники податків змушені платити ще один непрямий податок
(на цукор). Але для них це проходить малопомітно, оскільки витрати на
харчування досить стабільні у споживачів і становлять 20 – 20%
споживчого кошика. До того ж заробітна плата середнього українця в 2000
разів нижча.

По–третє, в Україні, виходячи із стану економіки на нинішній день, немає
матеріальних можливостей для впливу на ситуацію щодо підтримки
цукробурякового виробника з метою його ефективного функціонування.

По-четверте, стан та ефективність виробництва цукрових буряків і цукру в
нашій державі значною мірою відстають від економічно необхідного рівня.
Якщо фермери західних країн стабільно одержують урожай цукрових буряків
у середньому 500 – 600 ц/га, в Польщі – 400 – 450, то у нас – лише
150-170 ц/га. З кожних 100 кг цукру, який міститься в буряках,
європейські заводи виробляють 80, а українські – 70 кг. Тому вважаємо,
що передусім потрібно шукати резерви поліпшення стану справ у різкому
підвищенні ефективності цукробурякового виробництва як стратегічної
галузі економіки країни.

Автор:

1. Д. е. н., проф. Єрмаков О.Ю.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020