.

Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1709
Скачать документ

Реферат на тему:

Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов

Новою тенденцією у розвитку світової економіки стало різке посилення
державного регулювання, а в окремих випадках — державного управління.
Нині у більшості західних країн роль держави важливішою і різнобічнішою.
Навіть у державах із високоприватизованою економікою (США, Канада,
Швеція) здійснюється активна політика державних закупівель, державні
органи ефективно регулюють ціноутворення, оподаткування, кредитну
діяльність. Тому не випадково, що більшість цих країн досягли значних
успіхів у економічному розвитку і на цій основі успішно розв’язують
соціальні проблеми. Вирішальним чинником прогресу на Заході стали
досягнення у менеджменті на всіх рівнях національної економіки, що нині
розглядається як найважливіший ресурс стабілізації і розвитку
підприємництва. Тепер господарство (економіка) будь-якої держави є
складною сукупністю процесів власне виробництва, розподілу, обміну і
споживання матеріальних благ та послуг (production, allocation, exchange
and consumption of material benefits and services). “Невидима рука”, про
яку писав Адам Сміт, автоматично не усуває усі недоліки ринкового
механізму господарювання, тому ринкові методи господарювання повинні
доповнюватися державним регулюванням і управлінням.

Крім того, на підставі закону поділу праці, люди відповідно до своїх
здібностей, уподобань та інших умов виконують певні функції, займають
певне місце у суспільному процесій об‘єднуються в різні за величиною і
професійною спрямованістю структури (групи, відділи, служби, асоціації,
підприємства тощо). За цих обставин виникає потреба належним чином
спрямовувати, узгоджувати та координувати їхню діяльність із тим, щоб
сприяти інтеграції виробничих, фінансових й інтелектуальних ресурсів для
розвитку суспільства. Потреба в управлінні та регулюванні виникає і
через обмеженість ресурсів, які має суспільство, прагнення використати
їх раціональніше й досягти рівноваги між попитом і пропозицією.

Суть державного управління та регулювання економіки полягає у впливі
держави на відтворні процеси в народному господарстві країни за
допомогою кон’юнктурної та структурної економічної політики,
роздержавлення і приватизації як складових структурної політики,
інвестування, правових та економічних регуляторів, системи державних
замовлень і контрактів та ін. Як вид державної діяльності державне
управління — це комплексний механізм законодавчих, інституціональних та
економічних інститутів, які сприяють становленню й розвитку легальної
економіки, досягненню суспільно—корисних цілей.

Фундаментом державного управління є політична система (Policy) модель,
характер певних цілеспрямованих дій, за допомогою яких політичні
інститути держави формують суспільство. Сюди належать внутрішня і
зовнішня політика держави, основні галузі розвитку життя в
соціально-економічній сфері — наукова, господарська, культурна,
економічна. Термін “політика” вживається тоді, коли йдеться про рішення,
що зачіпають основні цілі або завдання будь—якої організації, у тому
числі держави. Опрацювання політичного рішення пов’язано з визначенням
пріоритетів і встановленням оптимальних умов для їх реалізації.

Як ширше поняття в літературі використовують інший термін — Politics
(державне управління), який ще включає і фізичні і юридичні особи, що
опосередковують ставлення індивіда і суспільства до політичних
інститутів, які формують політику в рамках конкретного політичного
напряму на загальнонаціональному рівні державного управління. Державне
управління розглядається як стабілізаційний вплив, що вносить свідомий,
планомірний елемент у стихію суспільного життя, механізм координації
окремих політик у загальній структурі державно—політичного і правового
механізмів управління, у політичній системі.

Управління має за мету створення умов для всебічної збалансованості
виробництва і його оптимального функціонування, усунення всіляких
перекосів, диспропорцій і дисбалансів, підтримання
конкурентоспроможності, здійснення впливу на загальний рівень ділової
активності, контроль або заборону товарів, шкідливих для людини
(наркотики, порнографія), захист людей від дії зовнішніх чинників, які
викликають внаслідок забруднення атмосфери, землі, води.

На відміну від управління, державне регулювання ? це опосередкований
вплив на соціально—економічні процеси через закони і нормативні акти,
організаційно—кадрову підтримку, стимулювання ініціативи самих об’єктів
управління. Реформування є обов’язковим атрибутом державного управління.
Прийнято говорити: здійснюючи управління, держава регулює, а регулюючи —
управляє. Слід тільки пам’ятати, що державне управління традиційно
пов’язується з наявністю у нього підлеглих об’єктів, тоді як регулювання
— із впливом переважно непідлеглих об’єктів.

Державне регулювання розвитку агропромислового комплексу здійснюється
формуванням аграрної політики держави, підтримкою певного цінового,
кредитного і податкового механізмів, механізму квотування експорту та
імпорту, формуванням виробництва сільськогосподарської продукції,
розробкою правових аспектів діяльності товаровиробників.

Державне втручання відбувається шляхом примушення (об’єктів
господарювання та інших юридичних і фізичних осіб) і встановлення з цією
метою, наприклад, допустимих рівнів забруднення, введення узаконеної
компенсації за шкоду, завдану діями інших людей, використання податків і
субсидій для того, щоб усунути дефекти в цінах, що призначаються
споживачам, допомоги юридичним і фізичним особам із метою захисту від
несприятливої конкуренції зарубіжних фірм, підтримання дисципліни ринку.

У нашій країні з боку держави здійснюється структурна політика, яка
повинна передбачати переведення економіки держави на нову
ресурсозабезпечуючу, високотехнологічну й економічно безпечну модель
функціонування. Але поки що структура економіки, що склалася в Україні,
характеризується недосконалістю, і можна назвати деякі негативні
структурні зміни в народному господарстві країни; пов’язані із значним
зростанням частки енергоємної продукції. У нас склалася деструктивна
структура імпорту: країна закуповує продукцію, яку здатна частково чи
повністю виробляти самотужки. Та українські підприємства переоснащуються
імпортним устаткуванням, виробництво якого вже є або могло б бути
налагоджене в Україні. Структура експорту, головним чином, зорієнтована
на товари з низьким ступенем переробки, до яких у ЄС застосовують
протекціоністські заходи (текстиль, нафтопродукти, чорна металургія). У
країні продовжується випуск неконкуренто—спроможної продукції.

У найближчі роки в структурній перебудові пріоритетами повинні
користуватися паливно—енергетичні галузі, агропромисловий комплекс і
забезпечення населення продуктами харчування, підтримка науки й розвиток
науково—технічного потенціалу, розвиток експорту науковоємної продукції.
Суть державного регулювання інвестиційних процесів полягає у
стимулюванні джерел нагромадження в середині країни, а також у широкому
залученні зарубіжного підприємницького капіталу (табл. 1.58).

Завдання полягає в тому, щоб краще використати можливості для
активізації інвестиційного процесу в країні за рахунок розвитку
заощаджувальної справи з використанням коштів населення, зниження рівня
податкового тиску на товаровиробників, використання рефінансування
Національним банком комерційних банків переважно на інвестиційні цілі,
збереження національного інтелектуального потенціалу шляхом збільшення
інвестицій в науку, освіту, підготовку кадрів.

Дуже складним і невирішеним до кінця є державне регулювання фінансового
ринку та грошового обігу: державне регулювання цінних паперів,
реєстрації випуску емісійних паперів і проектів вміст, ліцензування
діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, створення системи
захисту прав власників цінних паперів.

Регулювання грошового обігу переслідує, насамперед, мету боротьби з
інформацією. Зрозуміло, що за ринкових умов держава не може диктувати
підприємствам рівень цін, а впливає на їхню динаміку опосередковано,
через важелі бюджетно—податкового, грошово—кредитного, валютного й
антимонопольного регулювання.

Елементом державного регулювання стає застосування до підприємств
процедури банкрутства (неспроможності) та фінансової підтримки
сільгосптоваровиробників. Це знаходить свій прояв із боку держави в
авансуванні поставок продукції, наданні гарантій на оплату закупок,
виділенні кредитів на закупівель матеріально-технічних ресурсів та ін.
Усе це сприяє становленню ефективного ринку праці, подоланню заниженої
ціни праці і підвищенню рівня, відновленню і розвитку галузей соціальної
сфери.

1.58. Інвестиційна активність підприємств АПК*

Держава здійснює регулювання відносин власності, сприяючи розвитку
різноманітних її форм, господарюванню на основі конкурентного
природноекономічного відбору, чіткого розмежування повноважень щодо
управління державною власністю Держкоммайна України і галузевими
міністерствами. З боку держави забезпечується підтримка малого й
середнього підприємництва встановленням для нього податкових пільг,
сприяння розвитку коопераційних зв’язків підприємств малого, середнього
і великого бізнесу, досягнення паритетності обміну між АПК та іншими
сферами економіки, поглиблення інтеграції та кооперації виробництва,
переробки і реалізації продукції.

Здійснюючи регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання,
держава використовує бюджетно-податкові та грошово—кредитні підойми,
розробляє фінансові програми допомоги, товаровиробникам, перерозподіляє
прибутки через податкову систему, регулює ринкові ціни, здійснює
трансфертні платежі, реалізує державні програми соціального захисту.
Державна фіксальна і кредитно-грошова політика спрямовується на боротьбу
з інфляцією, безробіттям, стабілізацією економіки АПРК і подолання спаду
виробництва.

З метою підтримки виробництва тваринницької продукції в країні працює
механізм нарахування та виплат дотацій (на період з 1 січня 1999 року до
1 січня 2004-го року) переробними підприємствами, сільськогосподарськими
товаровиробникам усіх форм власності й господарювання, здійснюється
відшкодування податку на додану вартість за продаж товарів власного
виробництва, виділяються кошти державної підтримки селянських
(фермерських) господарств.

У системі економічних регуляторів важливе місце повинні займати державні
замовлення на основні види сільськогосподарської продукції, введення
обґрунтованих заставних цін, які б не тільки компенсували виробничі
витрати, але й передбачали необхідний прибуток на вкладений капітал.

У нашій країні поки що слабко використовується нагромаджений позитивний
досвід планування народного господарства. Останніми роками під впливом
критики складності системи планування, директивності планів, а нерідко
недостатньої їхньої обґрунтованості, втратився інтерес до планової
роботи у багатьох керівників і фахівців, що негативно позначається на
збалансованості галузей економіки рівні координації робіт, пов’язаних із
реалізацією програм стабілізації та розвитку АПК.

Економіка ? це нелінійна система, діяльність якої в майбутньому може
радикально відрізнятися від діяльності у минулому. Тому заслуговує на
увагу подальша розробка і застосування методології стратегічного
менеджменту, що передбачає здійснення прогнозування і довгострокове
планування від кінцевої цілі (моделі) до сучасного стану, а не
екстраполяції минулого на майбутнє. Інтерес викликає методологія
ранжування стратегічних завдань, особливо при виникненні надзвичайних
ситуацій, а також керування за слабкими сигналами, коли проблема
розв’язується при зародженні й появі перших симптомів її існування.

Для України неабиякий інтерес становить індикативне планування як
система макропланування. Воно передбачає розробку науково обґрунтованих
прогнозів економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку,
максимальний збіг пропозиції та попиту. За більш як тридцятирічну
історію індикативне планування (форма економічного програмування) набуло
значного поширення в країнах Західної Європи: Франції, Нідерландах,
Бельгії, Італії й Англії. Останнім часом система індикативного
планування розвивається в Китаї, де вона ґрунтується на поєднанні
державного та приватного сектора економіки при домінуванні держави.

Держава використовує зовнішньоекономічний інструментарій із метою
регулювання відповідних потоків і капіталів, захисту національних
інтересів для здійснення зовнішньоекономічних операцій, стимулювання
експертної активності українських учасників зовнішньоекономічної
діяльності. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності (сукупність
напрямів, форм і методів торговельно—економічного, науково—технічного
співробітництва, а також валютно—кредитні й фінансові відносини із
зарубіжними країнами) відбувається системою державних органів:
Президентом і Урядом України, Міністерством економіки, Міністерством
фінансів та ін. Інструментами регулювання зовнішньоекономічної
діяльності є квотування, ліцензування, валютне регулювання, а також
податки, митні платежі тощо.

Державне регулювання природокористування. В Україні надається велике
значення раціональному природокористуванню, зокрема використанню
земельних і мінеральних ресурсів, стану водного та повітряного басейнів,
заповідників, заказників, природних (національних), дендрологічних і
зоологічних парків, ботанічних садів. Для державного регулювання
природокористування, крім економічних методів, широко використовуються
адміністративні. Адміністративні методи передбачають встановлення
передбачають встановлення допустимих норм викидів, заборону на
застосування певних видів сировини або продукції, визначення екологічних
стандартів для різних галузей.

Регулювання екологічних процесів здійснюється, насамперед, економічними
методами. Вони передбачають використання природних кадастрів, певне
матеріально—технічне і фінансове забезпечення, платність природних
ресурсів, платежі за забруднення навколишнього середовища, пільги з
кредитування, оподаткування, звільнення від оподаткування, екологічне
страхування, встановлення підвищених норм амортизації природоохоронних
виробничих фондів, введення стимулюючих цін на екологічно чисту
продукцію, угоди на комплексне природокористування, оренду, передачу в
постійне користування об’єктів та ін.

Суттєвими економічними функціями держави щодо агропромислового комплексу
є розробка і затвердження стабільних правових основ економічної
діяльності, визначення правил взаємодії суб’єктів ринку, гарантування
права приватної власності, дотримання контрактів та угод. Держава
виступає гарантом дотримання встановлених “правил гри”, регулює
відносини сторін, забезпечує економічну свободу, стимулює ділову
активність і карає тих, хто обмежує права й інтереси суб’єктів ринку.
Але за будь-яких умов різні форми прямого і непрямого (опосередкованого)
втручання не спрямовуються на обмеження приватного підприємництва й
конкурентного суперництва, що становлять основу ринкової економіки.
Тобто ринковий механізм доповнюється регуляторами і запобіжниками з
метою усунення дефектів ринку, обмеження монополізму, забезпечення
ефективності зростання і стабільності.

В Україні й дотепер спостерігається переоцінка можливостей ринку в
створенні саморегульованого механізму господарювання, послаблене
державне втручання у соціально—економічні процеси, що відбуваються в
АПК, мають місце недостатня наукова обґрунтованість і непослідовність
здійснюваних державних заходів стабілізації і розвитку аграрного сектора
економіки держави.

Досвід Польщі та деяких інших постсоціалістичних країн показує, що
створення високоорганізованої та ефективної змішаної економіки і
цивілізованого ринку потребує, передусім, економічного впливу держави на
соціальні процеси, розвиток справжнього самоврядування й регіонального
управління.

У багатьох європейських країнах (Франція, Нідерланди, Іспанія, Італія,
Швеція) на регіональні представницькі органи покладено розв’язання
широкого кола не виробничих, а соціальних і екологічних проблем —
соціальне забезпечення й допомога окремим верствам населенням, охорона
здоров’я, освіта та професійна підготовка, культурна діяльність, догляд
за пам‘ятниками регіонального значення, заходи з охорони природи.
Спільно з муніципалітетами вони також вирішують питання розвитку житла,
соціальної й виробничої інфраструктур, виконують ряд інших функцій, що
делегованих їм муніципалітетом.

Ускладнення функцій держави і процесу прийняття управлінських рішень
висуває в число актуальних проблем перебудову існуючих організаційних,
конституційних та інших структур державного управління економікою та її
регулювання.

Автор.

1. Д. е. н., проф. Завадський С.Й.;

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020