.

Технічні засоби у рослинництві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4798
Скачать документ

Реферат на тему:

Технічні засоби у рослинництві

Подальший розвиток рослинництва істотно залежить від рівня
матеріально-технічного забезпечення галузі, зокрема, від рівня розвитку
вітчизняного машинобудування. Сільськогосподарське машинобудування
України знаходиться в процесі глибокого реформування і націлене на більш
повне задоволення потреб агропромислового виробництва. Основою
планомірного розвитку сільськогосподарського машинобудування в Україні є
“Програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для
агропромислового комплексу на 1998–2005 роки”. Вона передбачає
підвищення технічної оснащеності аграрних підприємств вітчизняною
технікою до рівня 90%. За період з 1992 року в Україні розроблено
близько 1100 найменувань нової техніки, модернізовано більше 500,
освоєне серійне виробництво 265 машин і устаткування. У структурі
виробництва сільськогосподарської техніки в даний час переважають
енергетичні засоби (55%). В нових розробках машинобудівників знаходять
реальне відображення сучасні напрямки розвитку механізації рослинництва
в умовах України. Головну тенденцію синтезу технологій і засобів
механізації агропромислового виробництва рослинницької продукції
сьогодні можна охарактеризувати поняттям ресурсозбереження. Воно
спонукує до глибокої диференціації сільськогосподарської техніки в
залежності від ґрунтово-кліматичних умов і потреб вирощуваних культур,
представляє собою складну комплексну проблему. У відповідності з цим,
основними напрямками розвитку механізації рослинництва в Україні є:

комплексне забезпечення рослинництва ефективними енергетичними засобами
(тракторами і комбайнами необхідних типорозмірів).

перехід до ресурсозберігаючих технологій вирощування основних
сільськогосподарських культур і відповідних комплексів машин.

створення нових технологій та технічних засобів для застосування окремих
сільськогосподарських культур у енергетичних цілях.

У технологічному аспекті, важливим свідченням розвитку процесу
ресурсозбереження є мінімалізація основного обробітку ґрунту, яка
полягає в підвищенні якості оранки шляхом застосування ярусних і
обертових плугів та розширенні обсягів використання неполицевих знарядь
до рівня 50–55% посівних площ. Розроблені й швидко знаходять
впровадження комбіновані багатоопераційні ґрунтообробні агрегати для
передпосівного обробітку ґрунту і багатофункціональні
ґрунтообробно-посівні комплекси, які скорочують в 2–4 рази кількість
проходів по полю, на 20–30 % — витрати праці, паливно-мастильних
матеріалів, істотно зменшуючи терміни виконання механізованих робіт.
Відбувається скорочення виробництва енергомістких просапних культур на
схилових землях, що складають 1/3 усіх посівних площ в Україні. Це
викликає відповідну корекцію механізованих технологій і комплексів машин
в напрямку посилення їх ґрунтозахисних функцій.

Синтезовані нові екологічно безпечні прийоми механізації
локально-дозованого внесення добрив та захисту рослин від бур’янів,
шкідників і хвороб. Набувають поширення технології культивування
сидеральних культур, внесення соломи й інших матеріалів органічного
походження в ґрунт з розробкою відповідних технічних засобів, що
скорочує у 2–4 рази витрати, пов’язані з доставкою органічних добрив на
віддалені від ферм поля. Розвиваються інтегровані методи захисту рослин.

Суміщення механічного обробітку міжрядь із хімічним у зоні рядка при
догляді за просапними культурами дозволяє скоротити витрати пестицидів
на 50–70 %, а впровадження біологічних методів захисту рослин разом із
хімічними на зернових культурах дозволяє знизити собівартість
рослинницької продукції на 30%.

Важливим кроком в розвитку механізованих технологій стала розробка
технічного забезпечення систем координатного та “точного землеробства”,
що дозволяє вести моніторинг стану ґрунту та культурних рослин на
місцевизначених ділянках поля, відповідним чином дозувати добрива,
біостимулятори та засоби захисту рослин для досягнення високої
ефективності їх дії при мінімально необхідних витратах. Це стало основою
створення технологій та технічних засобів за принципом “замкненого
циклу”, що мають реальну перспективу в майбутньому.

У технічному аспекті, заходи щодо енерго- і ресурсозбереження
проводяться на етапах розробки і виробничого використання
сільськогосподарських машин. Трактори і комбайни, машини для внесення
добрив і засобів захисту рослин обладнують автоматизованими системами
контролю і керування технологічними процесами та режимами їх роботи.
Удосконалюють висіваючі системи сівалок, підвищують універсальність
їхнього застосування. У цілому, зростає якість виготовлення складних
вузлів і деталей, що позначається на збільшенні термінів служби і
надійності роботи техніки.

В організаційному аспекті, заходи ресурсозбереження при механізації
вирощування сільськогосподарських культур дозволяють на 10–25% скоротити
витрати енергії й інших ресурсів. Раціональне комплектування агрегатів і
прогресивні форми їхнього використання (машинно-технологічні станції,
механізовані загони тощо) зменшують собівартість одержання рослинницької
продукції.

З огляду на першочергове значення технічних засобів у вирішенні проблем
механізації аграрного виробництва, оперативний рівень технічного
забезпечення АПК (Тор) можна комплексно оцінити співвідношенням вартості
техніки (Вт), яка щорічно купується, до вартості виробленої за рік
сільськогосподарської продукції (Впр), тобто :

Тор= (Вт / Впр) 100, %.

Комплексний показник оперативного рівня технічного забезпечення АПК
(Тор) характеризує реальний стан щорічного відновлення
машинно-тракторного парку для виробництва сільськогосподарської
продукції. Зниження складової Вт свідчить про спад механізації
сільськогосподарського виробництва, обумовлює наступне зменшення Впр.
Підвищення комплексного показника Тор вище раціональних меж веде до
збільшення частки вартості техніки в собівартості продукції, зниженню
прибутковості останньої, що також небажано.

Рис. 2. Вплив окремих груп машин на продуктивність сільськогосподарських
культур

У сучасних умовах раціональним значенням комплексного показника
оперативного рівня технічного забезпечення АПК вважають Тор=8%. Тобто,
гармонічний розвиток агропромислового комплексу можливий при
відповідному рівні його технічного забезпечення, який потребує
12-річного циклу повного відновлення машинно-тракторного парку.

Зауважимо, що технічні засоби при вирощуванні сільськогосподарських
культур певним чином впливають на їх врожайність та рівень втрат врожаю.
Істотний вплив на врожайність справляє група машин для внесення добрив
(50%), обробітку ґрунту (25%) та посіву (25%). Втрати врожаю залежать
від іншої групи сільськогосподарської техніки — для захисту рослин
(40%), збирання (30%), первинної переробки і зберігання (30%). Якщо на
кінцевий результат кожна з означених груп впливає однаково, то оцінка
питомого впливу основних чинників технічного порядку має вигляд,
представлений на рисунку 13.2. Звідси, стає очевидним, які машини і яким
чином можуть вплинути на перспективи одержання врожаю.

13.1. Диференціація ґрунтообробних машин за глибиною обробітку

Отже, механізація рослинництва у Лісостепу України повинна здійснюватись
комплексно на базі нового покоління сільськогосподарської техніки, з
урахуванням сучасних потреб сільського господарства та тенденцій
технічного розвитку, як того вимагає агроінженерна наука.

Ґрунтообробна техніка.

Основа диференціації технологічних процесів і засобів механізації
обробітку ґрунту об’єктивно закладена в розмаїтості умов виконання
даного процесу. Наближення до оптимального для культурних рослин стану
ґрунту відбувається через досягнення максимальної відповідності між
можливостями машинно-тракторних агрегатів з одного боку,
ґрунтово-кліматичними умовами й агротехнічними вимогами до них — з
другого. Диференціацію одноопераційних машин (табл. 13.1), їх у
відповідність потребам вирощуваних культур важливо враховувати при
виборі ґрунтообробної техніки.

Диференціація ґрунтообробних машин обумовлена біологічними особливостями
вирощуваних культур, характером розміщення основної маси коренів в
оброблюваному шарі. Вона передбачає обмеження в застосуванні техніки для
поверхневого (0–8 см) і мілкого (8–16 см) обробітків ґрунту як
основного. Обробіток ґрунту під оброблювану культуру в сівозміні
виконується по агрофону культури-попередника, що істотно впливає на
технологічний режим роботи.

13.2. Диференціація засобів механізації основного обробітку ґрунту

Необхідно враховувати характер розміщення і кількість рослинних залишків
на поверхні поля на момент основного обробітку ґрунту. Поверхневі
рослинні залишки за своєю масою іноді в 4-5 разів перевершують кореневі.
Тому, вони більше впливають на технологічні результати роботи машин.

Проблеми із забиванням робочих органів виникають при наявності куп
соломи, незібраних і полеглих рослин, великої кількості рослинної маси.
У цих випадках можливості і функціональні завдання машин істотно
розрізняються, навіть у межах одного типу робочих органів. Диференціація
ґрунтообробних машин у залежності від агрофону свідчить, що
плуги-лущильники і обертові плуги загального призначення забезпечують
задовільну якість (95–98%) загортання рослинних залишків у кількості до
30 ц/га. Але вони не виконують завдання, якщо маса залишків зростає в
2–3 рази, це під силу лише ярусним плугам.

Сучасна система засобів механізації основного обробітку ґрунту для умов
України (табл. 13.2) сформована на основі аналізу умов роботи і вимог
сільськогосподарських культур до ґрунтообробних знарядь.

13.3. Технічна характеристика плугів

Мілкий полицевий обробіток на 8…16 см виконують плугами-лущильниками,
які випускає ВАТ “Кам’янець-Подільськсільмаш” (ПЛ–3–30, ПЛ–4–30,
ПЛ–6–30) (табл. 13.3). Для виконання оранки на середню глибину (16…24
см) перевагу слід надавати плугам загального призначення (ПМУ–5–40,
ПНУ–8–40 ), і зокрема обертовим (ПО–3–40, ПНО–5–40).

Рис. 13.3. Ярусний плуг ПНЯ–4–42 у роботі з трактором Valmet 8250

Для глибокої оранки на 25…35 см із загортанням поверхневого шару
ґрунту з органікою (до 120 т/га) на дно борозни створені ярусні плуги
(ПНЯ–4–42, ПНЯ–6–42), які забезпечують найвищу якість оранки (рис.
13.3).

Ярусна оранка відповідає умовам відтворення гумусу, знищує пророслі
дводольні та однорічні злакові, зменшує на 30…60% кількість пророслих
бур’янів з насіння, кореневищ і паростків. Вона дозволяє не тільки
ефективно загорнути гній або сидерати, краще розпушити ґрунт і вирівняти
зорану поверхню, але й скоротити кількість передпосівних операцій
обробітку ґрунту під просапні культури. Серед імпортних плугів доцільно
обирати моделі відомих світових лідерів (Kverneland, Lemken, Kuhn, Vogel
& Noot та інших), але з врахуванням специфічних умов Лісостепу України.
Зауважимо, що в деяких випадках ціна помилки при виборі імпортної
техніки складає до 70% її вартості.

13.4. Технічна характеристика дискових борін

Вітчизняна промисловість освоїла випуск важких дискових борін до
тракторів класів 1,4–5, їх виробляють в більшості регіонів України
(табл.13.4).

В основному ці конструкції повторюють, з відповідними до зони Лісостепу
України змінами, відомі БДТ–7 та БДТ–З. Водночас, на ринку з’явились й
нові важкі борони з Х-подібним (БДВ–8,5) та V-подібним (БДВП–6,3)
розміщенням дискових батарей (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Ґрунтообробні агрегати на базі дискових борін БДВП

Подібні машини випускають відомі фірми John Deere, Gregoire Besson,
Jussey, Rau. Такі важкі дискові борони дозволяють обробляти поля після
кукурудзи, соняшника на глибину до 20 см. В певній мірі, вони працюють
як дискові плуги. Виробничники звертають особливу увагу на високу
зносостійкість робочих органів — звичайних та вирізних дисків діаметром
650-660 мм, товщиною від 5 до 7 мм, які ефективно працюють на важких для
обробітку полях з великою кількістю пожнивних решток. По стерні зернових
колосових культур основний обробіток ґрунту на глибину до 16 см можна
здійснювати ножовими боронами з X-подібними робочими органами типу
Hankmo. Їх доцільно застосовувати на чорноземних, сірих або
дерново-підзолистих ґрунтах при робочих швидкостях 10 км/год і більше.

Обсяги розпушення ґрунту без оберту скиби знаряддями неполицевого типу
зростають і в найближчому часі складатимуть 30…50% посівних площ
Лісостепу України. Плоскорізи та розпушувачі (чизелі) слід ширше
використовувати в зонах недостатнього зволоження, на агрофонах з
незначною кількістю (до 30 ц/га) рослинних решток, замість веснооранки.
Це дає можливість на 20…40 % скоротити строки проведення основного
обробітку ґрунту, зменшити на 6–12 кг/га витрати пального, вирішити
нагальні проблеми захисту ґрунтів при лімітованому енергозабезпеченні.

На вітчизняних заводах серійно випускаються ефективні ґрунтообробні
знаряддя на базі плоскорізних та чизельних робочих органів (табл. 13.5).

13.5. Технічна характеристика розпушувачів

У згаданих розпушувальних агрегатах застосовуються ефективні ротаційні
приставки для подрібнення і вирівнювання поверхневого шару ґрунту.
Важливу роль відіграє ця група знарядь при обробітку схилових (до 8°)
земель, зокрема, при впровадженні контурно-меліоративної ґрунтозахисної
системи землеробства. Серед імпортних розпушувачів привертає увагу
тенденція використання параболічних чизельних робочих органів на
фронтальній рамі (Rotation, Razol, Deltaplow). Це певний розвиток
енергоощадних плугів Paraplow та їхніх вітчизняних аналогів —
плугів-розпушувачів ПРПВ–З–5О, ПРПВ–5–50, що дозволяють на 10…15 %
зменшити тяговий опір чизельного плуга. Обробіток цими знаряддями
забезпечує накопичення додаткових 12…15 мм продуктивної вологи і
рекомендується для використання, зокрема, на півдні України (рис. 13.5).

Рис. 13.5. Агрегат на базі культиватора-розпушувача КР–4,5

Ущільнення ґрунту у Лісостепу України ходовими системами машин є одним
із чинників, що обмежують ріст і розвиток сільськогосподарських культур.
Робота важких агрегатів на полях, особливо у весняний період, призводить
до ущільнення ґрунту на глибину до одного метра і більше. Багатократний
обробіток ґрунту на одну і ту ж глибину викликає утворення “підошви” з
об’ємною масою 1,8…2,1 г/см3, що різко зменшує можливості нормального
розвитку коріння рослин і загальний об’єм кореневої системи. Ці проблеми
дозволяє в значній мірі вирішувати чизелювання ґрунту. Чизелювання є
різновидом глибокого розпушення ґрунту (мінімальна ширина розпушеної
смуги при максимальній її глибині). На схилах, при чизелюванні ґрунту
запаси вологи збільшуються на 40…50 мм. Ерозійні процеси зменшуються в
3…5 раз. Чизелювання ґрунтообробними знаряддями (АЧП–2,5, АЧП–4,5,
ПЩН–2,5, ПРПВ–5–50 та іншими) покращує водно-повітряний стан ґрунтового
середовища, запобігає змиву ґрунту. Чизелювання зябу являє собою
утворення періодично розміщених розпушених смуг глибиною до 40 см. До
щілини висуваються вимоги розташування її вздовж горизонталі місцевості,
а на зрошенні — таким чином, щоб віддаль між суміжними смугами
забезпечувала рівномірний розподіл вологи по полю. Для зменшення аерації
вологи в суху вітряну погоду верхню частину щілини присипають ґрунтом.

В комбінованих ґрунтообробних машинах для поверхневого (2…8см)
обробітку ґрунту, в тому числі й передпосівного, забезпечується
ешелонованість розміщення робочих органів та збільшення загальної ширини
захвату (табл. 13.6). Широко використовуються пружні робочі органи з
розпушувальними (долотоподібними) або полольними лапами шириною від 30
до 200 мм та ротаційні подрібнювачі грудок й вирівнювачі поверхні.
Передпосівний обробіток виконують в залежності від глибини загортання
насіння та необхідної щільності обробленого шару ґрунту.

13.6. Технічна характеристика комбінованих ґрунтообробних машин

При застосуванні комбінованих ґрунтообробних машин відбувається заміна
5–6 одноопераційних агрегатів; скорочення на 30% витрат пального, праці,
строків виконання робіт; збереження вологи в ґрунті; створення
однорідного за щільністю посівного шару ґрунту (рис. 13.6).

Рис. 13.6. Комбінований ґрунтообробний агрегат Т–150 + КН–7,2

У Лісостепу найкраще себе зарекомендували комбіновані ґрунтообробні
машини АКГМ–3,6, АКГМ–6,0, ККП–3,7, ККП–7,2, ККП–6, “Kompaktor”,
“Europack” і “Sepack”. При цьому вітчизняні агрегати адаптовані до наших
ґрунтово-кліматичних умов краще, ніж зарубіжні.

При необхідності більш інтенсивного обробітку поверхневого шару ґрунту,
подрібнення рослинних решток, в останній час набуває поширення обробіток
чизельними культиваторами (КР–4,5, КШН–3, КШН–5,6), до складу послідовно
розміщених робочих органів яких додають дискові секції або окремі диски
(рис. 13.7).

Рис. 13.7. Агрегат на базі чизельного культиватора КШН–3 у роботі

Такі знаряддя знаходять застосування при основній або передпосівній
підготовці ґрунту на глибину 6…16 см під зернові культури. Аналогічні
чизельні культиватори поширені у Західній Європі (Multitiller, Smaragd,
Eurogruber). Ефективною є конструкція плуга-культиватора для пошарового
розпушення ґрунту на глибину 16…24 см, розроблена проф. Сисоліним
П.В., що її випускає ВАТ “Червона Зірка”. Плуг-культиватор забезпечує
більш рівномірне розпушення на всій глибині обробітку за один прохід
агрегату.

Посівна техніка.

Посівну сільськогосподарську техніку удосконалюють у напрямках модульної
побудови сівалок, збільшення ширини захвату, покращення якості висіву,
застосування центрального дозування, підвищення універсальності,
надійності та продуктивності роботи. Для зернових культур застосовують
сівалки з механічними (типу СЗ-5,4) та пневматичними (подібно до
Mistral-6000) системами висіву (табл. 13.7). Механічні сівалки
обладнують переважно дисковими сошниками та застосовують на полях з
середньою якістю підготовки ґрунту на швидкості 5…7 км/год.
Пневматичними сівалками доцільно працювати на добре підготованих під
посів площах, з застосуванням анкерних сошників, із швидкістю до 9
км/год.

При висіві просапних культур пневматичні сівалки (УПС–12 та інші) менше
пошкоджують насіння, більш універсальні, але майже на 40% дорожчі у
порівнянні з механічними (ССТ–12В) (рис. 13.8).

13.7. Технічна характеристика сівалок

Універсальні пунктирні пневматичні сівалки (типу СУПН-8А) призначені для
пунктирної сівби переважно каліброваного насіння кукурудзи,

Рис. 13.8. Сівалки для посіву зернових культур:

а — СЗ–5,4; б — Mistral–6000

соняшника і інших культур з одночасним внесенням мінеральних добрив та
прикочуванням ґрунту в зоні рядка. У Лісостепу України для сівби
цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи, сої, бобових культур широко
застосовують пневматичні сівалки “Multicorn”. Комбінована система цієї
сівалки з пневматичним дозуванням насіння і механічним висівом його у
ґрунт забезпечує високу точність висіву при високій швидкості руху
агрегату. При виборі сівалки слід звертати увагу на її можливості,
вартість і зручність при сівбі різних культур.

Набувають поширення багатофункціональні комплексні агрегати (табл.
13.8), які суміщають в одному технологічному процесі ґрунтообробку з
посівом та внесенням мінеральних добрив по попередньо підготованому
фону.

13.8. Технічна характеристика ґрунтообробно-посівних агрегатів

Їх використання дозволяє ефективно завантажити енергозасіб класу 3 або
1,4 за допомогою використання частини його потужності через ВВП та
зберегти до 20% вологи в посівному шарі ґрунту (рис. 13.9).

Рис. 13.9. Багатофункціональний комплексний агрегат АКПК–4

Суміщення операцій, при застосуванні агрегату АПП-6 на чистому від
бур’янів полі зі щільністю ґрунту в межах 0,9–1,3 г/см3 по необробленому
агрофону, скорочує кількість проходів полем в 5–6 разів і зменшує час
виконання сівби на 30%. Багатофункціональний комплексний агрегат АПП–6
може ефективно працювати на 10-15 % посівних площ Лісостепової зони
України. На засмічених полях технологія прямого посіву потребує
додаткових витрат (до 30%) на застосування пестицидів. Нульовий або
мінімальний обробіток ґрунту при сівбі просапних культур даними
комплексами призводить до зменшення врожайності на 25–30% і не
рекомендується до використання у Лісостепу. З імпортних аналогів
позитивно зарекомендували себе агрегати фірм Horsch, Flexi-Coil,
Amazone, Vogel & Noot, Kverneland та інших.

Машини для внесення добрив.

Усі добрива поділяють на мінеральні й органічні, а за станом — на тверді
та рідкі.

Мінеральні добрива — це продукт промислового походження, їх виготовляють
на хімічних заводах (азотні: аміачна, натрієва, кальцієва селітри,
сульфати та ін.; фосфорні: суперфосфати, фосфоритне борошно, борошно з
кісток та ін.; калійні: хлористий калій, калійна сіль, та ін).
Промислові добрива застосовують, як правило, в гранульованому вигляді з
діаметром гранул 1—4 мм. Мінеральні добрива вносять у нормі 20—600 кг/га
залежно від способу внесення, потреб ґрунту та вирощуваних рослин.

Органічні добрива — продукт місцевого виробництва, тобто їх заготовляють
безпосередньо в господарствах (гній, рідкий гній, компости, попіл) або
добувають неподалік від господарства (торф, вапняні туфи тощо).
Органічні добрива (наприклад, гній) вносять у нормі 20—60 т/га, з
урахуванням його післядії на протязі 2-4 років. При інтенсивному веденні
сільськогосподарського виробництва в зоні Лісостепу України необхідно
вносити в середньому 10…12 т/га в рік органічних добрив (у перерахунку
на підстилковий гній). Оскільки тваринництво не в змозі забезпечити
виробництво органіки в таких кількостях, вагомості набувають специфічні
види органічних добрив, а саме: залишені на полі рослинні рештки,
сидеральні культури тощо.

У ґрунт добрива вносять до сівби (основне внесення), під час сівби
(припосівне) і після сівби (підживлення) різними способами. Серед них
виділяють:

розкидання — добрива рівномірно розкидають поверхнево, а потім
загортають їх ґрунтообробними знаряддями;

локальне внесення — добрива вносять до посіву рядком або смугою на
глибину більшу (на 1,5…2,0 см), ніж глибина загортання насіння;

припосівне внесення, коли одночасно висівають у рядки добрива і насіння;

підживлення — добрива вносять під час вегетації рослин у шар ґрунту, де
знаходиться їхнє коріння.

Способом розкидання вносять значну частину органічних добрив та
приблизно 1/2 мінеральних. Розрив у часі між розкиданням і загортанням
мінеральних добрив становить не більше 12, а органічних — не більше 2
годин. При локальному внесенні насіння (бульби) і добрива розділені
невеликим шаром ґрунту. Останнім часом, при застосуванні мінеральних
добрив перевагу надають припосівному внесенню та дробовому підживленню в
певні періоди вегетації рослин. В системах “точного землеробства”
застосовують локально-дозоване внесення змінних норм добрив.

Для механізації внесення твердих мінеральних добрив у ґрунт
використовують спеціальні туковисівні апарати, які встановлюють на
комбінованих агрегатах для локального внесення, посівних та садильних
машинах, культиваторах-рослинопідживлювачах, а також тукові розкидні
сівалки. На вітчизняних комбінованих машинах встановлюють
тарілчасто-скребкові апарати з пальцевими ворушилками (апарати типу
АТД–2), а останнім часом — котушково-штифтові або шнекові.

13.9. Технічна характеристика машин для внесення добрив

Найпоширенішими машинами (табл. 13.9) для внесення твердих мінеральних
добрив є навісні та причіпні відцентрові розкидачі (типу МВУ), в яких
робочі органи представляють собою два відцентрових диски, як правило, з
оригінальними лопатками. Ці розкидачі (рис. 13.10) призначені для

поверхневого розкидання твердих мінеральних добрив, вапна і гіпсу. Їх
агрегатують з тракторами класів 1,4 та 3, робоча ширина розкидання при
цьому складає від 8 до 24 м з нормою внесення в межах 0,1… 1,4 т/га.

Рис. 13.10. Агрегат для внесення мінеральних добрив фірми Amazone

Основними технологічними режимами роботи розкидача є ширина смуги
внесення добрив та швидкість агрегату. Серед імпортних аналогів
технологічні переваги мають машини фірм Amazone, Rau, Silky, Breg та
інших.

Основу для органічних добрив становлять продукти тваринництва (гній у
твердому та рідкому стані), а також торф, компости та рослинна маса
(сидерати, солома тощо). Внесення твердих органічних добрив здійснюється
за прямоточною (ферма–поле), перевалочною (ферма–бурт–поле) та
двохфазною технологіями. При застосуванні прямоточної технології добрива
транспортують і розподіляють по полю однією машиною (рис. 13.11).

Рис. 13.11. Агрегати для внесення гною: а — твердого (МТО–3), б —
рідкого

За перевалочною технологією, в час, не зайнятий виконанням сезонних
робіт, добрива транспортують на край поля і складають у бурт, а перед
оранкою розкидають. За двофазною технологією, добрива, з урахуванням
заданих норм внесення (від 10 до 60 т/га), купами (масою до 4т)
розподіляють по полю, а потім розкидають спеціальними машинами, які
одержали назву валкоутворювачів-розкидачів. Відстань між рядами куп
становить 15—20 м, а відстань між купами у ряду залежно від їх величини
і норми внесення коливається в межах від 30 до 50 м. Подальший розподіл
добрив по полю з таких куп здійснюється за допомогою
валкоутворювачів-розкидачів (рис.13.12).

Рис. 13.12. Технологічна схема роботи валкоутворювача-розкидача:

1 — боковина валкоутворювача; 2 — трактор; 3 — лопатевий ротор
розкидача; 4 — карданний вал; 5 — опорні колеса

Отже, розкидачі твердих органічних добрив, які застосовують в даний час,
можна поділити на дві основні групи: причіпні кузовного типу та навісні
з роторними робочими органами. Основу першої групи становлять розкидачі
марок МТО–3, РОУ–6, ПРТ–10, ПРТ–16, МТТ–23 та інших. У розкидачів із
роторними робочими органами привід роторів здійснюється від вала відбору
потужності трактора через карданну передачу, запобіжну муфту, редуктор і
дві ланцюгові передачі. Частота обертання роторів — 267 об./хв.

Набуває поширення застосування рослинної маси в якості органічних
добрив. Аналіз технологій застосування сидеральних культур свідчить, що
за витратами палива (54,8 грн/га) та праці (4,43 люд.год/га) традиційна
технологія застосування сидератів значно дешевша за вивезення та
внесення органічних добрив. Її доцільно застосовувати, перш за все, на
віддалених від ферми полях. Можлива кількість органічних залишків на
поверхні поля перед їх загортанням може складати до 120 т/га. Тому
потрібно враховувати диференційовані можливості ґрунтообробних машин за
глибиною загортання рослинних залишків і добрив (рис. 13.13).

Рис. 13.13. Схема загортання рослинної маси різними типами
ґрунтообробних знарядь, де: 1 — дискова борона, 2 — плуг-лущильник, 3 —
важка дискова борона, 4 — обертовий плуг загального призначення, 5 —
плуг ярусний

Технології внесення рослинної маси в ґрунт у якості добрив вагомо
впливають на майбутній врожай культур. Вони окупаються вже при зростанні
врожайності зернових на 3–4 ц/га.

Ефективність сидеральних культур виявляється при ресурсоощадній
технології їх вирощування, загортанні в ґрунт в певний період вегетації
на відповідну глибину, досягненні заданої щільності ґрунту під посів
основної культури тощо. Кількість рослинної сировини (сидератів) на
поверхні поля істотно варіює на різних агрофонах. При кількості
рослинної маси понад 5 т/га заробляти її в ґрунт доцільно ярусними
плугами (рис. 13.14).

Рідкі добрива залежно від походження поділяють на органічні (рідка
фракція гною), мінеральні (аміачна вода, безводний аміак) і комплексні.
Поширеними способами внесення рідких добрив є поверхневе, суцільне та
локальне (міжрядне) внутрішньо-ґрунтове. Рідкі органічні добрива вносять

Рис. 13.14. Заорювання сидеральної культури ярусним плугом

за прямоточною технологією. Цистерни розкидачів завантажують у
гноєсховищах, транспортують до поля, на якому розкидають добрива з
наступним загортанням їх у ґрунт. Машини, які застосовують для внесення
рідких органічних, мінеральних та комплексних добрив, мають різноманітні
робочі органи, проте перевагу слід надавати штанговим патрубковим
системам з центральним розподілом (рис. 13.11,б). При транспортуванні
добрив на відстань до 2 км використовують машини РЖУ–3,6 і РЖТ–4; на
відстань до 5 км — МЖТ–10, МЖТ–13, на відстань до 10 км — МЖТ–16 і
МЖТ–19. Для внутрішньо-ґрунтового (локального) внесення рідких добрив
органічного й мінерального походження та комплексних використовують
спеціальні агрегати АВВ–Ф–2,8 та АВМ–Ф–2,8.

В основному застосовують поверхневе внесення рідких органічних добрив,
але для зниження втрат поживних речовин та забезпечення екологічної
безпеки доцільним є внутрішньо-ґрунтове внесення добрив на глибину
10…18 см. Такий спосіб дозволяє досягти підвищення врожайності окремих
сільськогосподарських культур на 30…35%.

Комплексні добрива характеризуються більш високою концентрацією, тому
для підвищення ефективності й екологічної безпеки їх внесення
здійснюється у ґрунт лише локальним способом під час основного
обробітку, суцільної культивації чи підживлення під час міжрядного
обробітку. Для забезпечення даних процесів широко застосовують
підживлювачі-обприскувачі, які мають будову і принцип роботи, дуже схожі
зі штанговими обприскувачами.

Рис. 13.15. Протруювач насіння ПС–10

Машини для захисту рослин.

На протязі усього періоду вегетації сільськогосподарської культури вона
потребує постійного догляду та захисту від бур’янів, шкідників та
хвороб. При підготовці насіння до посіву важливим є його хімічний,
біологічний або комплексний обробіток з допомогою сучасних протруювачів.
Протруювання — це обробіток пестицидами посівного та садивного
матеріалів для знищення збудників хвороб, які знаходяться на поверхні
або усередині зерен, бульб тощо, а також підгризаючих посівних
шкідників.

Самохідний протруювач насіння ПС–10А (рис. 13.15) призначений для
зволоженого протруювання розпиленими водними суспензіями насіння
зернових, бобових та технічних культур. Він являє собою автоматичну
установку, робочі органи та механізми якої приводяться в дію від
електродвигунів загальної потужності 4,7 кВт.

Деякі технічні характеристики протруювачів насіння наведені у таблиці
13.10.

13.10. Основні технічні дані протруювачів насіння

Обприскування — це нанесення хімічних препаратів у крапельно-рідкому
стані на рослини, тіла комах та інші поверхні. Залежно від норм витрат
робочої рідини розрізняють звичайне та малооб’ємне обприскування, які
відрізняються тим, що одна й та ж сама кількість пестицидів
розподіляється у різному об’ємі рідини. Застосовують і ультрамалооб’ємне
обприскування — невеликою кількістю рідкого концентрату пестицидів без
розведення водою.

Рис. 13.16. Польовий обприскувач заводу “Фрегат”

Обприскувачі (рис. 13.16) призначені для хімічного захисту польових
культур, садів, виноградників, ягідників, лісосмуг від шкідників та
хвороб, а також для боротьби з бур’янами польових культур. Сучасні
обприскувачі поділяють на навісні, причіпні та самохідні (табл. 13.11);
польові, садові та спеціальні; штангові і вентиляторні.

13.11. Технічна характеристика обприскувачів

Штангові обприскувачі є досить продуктивними машинами, мають значну гаму
модифікацій для різних умов застосування в рослинництві. Місткість баків
залежить від типу обприскувача та його продуктивності. Спостерігається
тенденція до збільшення місткості баків. При цьому виходять із того, щоб
запасу робочої рідини в баку було досить на роботу в проміжок від
напівзміни до повної зміни. Розпилювачі обприскувачів призначені для
дозування та попереднього або остаточного подрібнення пестициду. Отже,
від їхньої роботи залежить кількість та якість нанесення пестициду на
об’єкт обробки, а значить, і ефективність обприскування. Розпилювачі
класифікують за принципом дії та призначенням. За принципом дії
розпилювачі розподіляють на чотири типи: відцентрові, струменеві,
пневматичні та такі, що обертаються. Вони можуть давати розпил у вигляді
суцільного порожнистого конуса, віяла, суцільного та відбивного
струменя.

Рис. 13.17. Самохідний обприскувач Amazone SF430

Особливу увагу при виборі польових обприскувачів необхідно звертати на
конструкцію штанги та її механізму копіювання поверхні поля, наявність
автоматичної системи узгодження норми внесення препарату з поступальною
швидкістю руху агрегату тощо. З вітчизняних обприскувачів позитивно себе
зарекомендували машини “Львівагромашпроекту”, “Екотехніки” та “Фрегату”,
які виготовлені з застосуванням імпортної елементної бази. Найвищу
продуктивність забезпечують самохідні машини (рис. 13.17, 13.18).

Рис. 13.18. Робочі органи для інтегрованого захисту посівів цукрових
буряків

Суцільне внесення гербіцидів характерне при догляді за культурами
суцільного посіву (зернові, трави тощо). Проте воно не завжди виправдане
при вирощуванні просапних. Враховуючи необхідність одержання чистої
сільськогосподарської продукції, на базі культиваторів для догляду за
просапними культурами (“Плай–М” та КРН–5,6) знаходять розвиток
інтегровані методи захисту рослин. У цьому випадку доцільно поєднувати
стрічкове внесення гербіцидів (рис. 13.18) із міжрядним механічним
обробітком культиваторами прецесійного типу (“Плай–М”, КРН–5,6 і т.п.).
Така технологія дає змогу зменшити витрату гербіцидів при вирощуванні
цукрових буряків на 50%, а кукурудзи та соняшнику — на 70%.

Трактори та збиральна техніка.

Основу сучасної мобільної енергетики в агропромисловому виробництві
України складають трактори та комбайни різного функціонального
призначення.

Трактори сільськогосподарського призначення.

За останні роки типорозмірний ряд тракторів сільськогосподарського
призначення розширився з 5 до 14 позицій, варіюючи потужністю двигуна в
межах від 20 (Т–25Ф) до 370 кВт (John Deere–9020). Він включає колісні
(табл. 13.12) і гусеничні (табл. 13.13) модифікації ходових систем.

13.12. Технічна характеристика колісних тракторів

Колісні трактори малої потужності ВАТ “Харківський тракторний завод”
випускає з 1993 року. Трактор класу 0,6 (Т–25Ф) за основними технічними
показниками близький до трактора Т–25А (ВТЗ, Росія). Разом з тим в
конструкцію внесені зміни, що дозволили підвищити робочі та транспортні
швидкості, покращити тягові характеристики. Поставлені на виробництво
трактори ХТЗ–2511 та ХТЗ–3510 з тяговим зусиллям відповідно 6,5 та 6,8
кН.

13.13. Технічна характеристика гусеничних тракторів

Розроблено, як базовий класу 0,9, універсальний колісний трактор
ХТЗ–5020 з двома ведучими мостами. Він оснащений 4-циліндровим дизельним
двигуном з повітряним охолодженням та потужністю 40 кВт. Найбільшу
питому вагу за кількістю одиниць в тракторному парку Лісостепу України
займають універсально-просапні трактори класу 1,4. Вітчизняний трактор
цього класу — ПМЗ–6А — оснащений двигуном з потужністю 45 кВт і
забезпечує максимальну швидкість руху 24 км/год.

Нові конструкції тракторів цього класу виробництва Південного
машинобудівного заводу (ПМЗ–8280, ПМЗ–8285) мають підвищену енергетичну
економічність, покращенні ергономічні показники та дизайн (рис. 13.19).

Рис. 13.19. Новий трактор ПМЗ–8285

Найпоширеніші на ринку мобільної енергетики в Україні трактори МТЗ–80 та
МТЗ–82. Вони оснащені двигуном потужністю 60 кВт і можуть працювати в
діапазоні швидкостей руху від 1,9 до 33 км/год. Підвищену потужність
двигуна (80 кВт) і збільшену до 36 км/год швидкість руху мають трактори
МТЗ–100, МТЗ–102. Колісний трактор МТЗ–142, класу 2, має двигун
потужністю 110 кВт, швидкість руху до 36 км/год і оснащений передньою
навіскою та ВВП.

Основу сучасного парку колісних тракторів загального призначення класу 3
складає Т–150К. Останнім часом розроблено кілька нових енергетичних
засобів цього класу. Це, в першу чергу, трактори ХТЗ–17021 та ХТЗ–17022.
Трактор загального призначення ХТЗ–17021 відповідає вимогам європейських
стандартів ЄВРО–1 і ЄВРО–2. Він оснащений надійним та економічним
двигуном фірми “Deutz Fahr» потужністю 170 к.с., безпечною каркасною
кабіною, колесами однакового розміру, шинами низького тиску і підвищеної
вантажопідйомності. Важливою перевагою трактора є раціональний розподіл
маси між ведучими мостами (на передній міст — 60%, на задній — 40%), що
дозволяє надійніше агрегатуватись з навісними і причіпними
сільськогосподарськими машинами. Конструкцією передбачено можливість
застосування здвоєних коліс. Це підвищує продуктивність ХТЗ–17021 при
трамбуванні силосу в 4–5 разів, порівняно з трактором ДТ–75, при
економії пального на 60%. Зростає ефективність використання трактора при
оранці та культивації на перезволожених ґрунтах за рахунок зменшення
енерговитрат на 20%. Трактор ХТЗ–17021 використовують з набором
сільськогосподарських машин до трактора Т–150К та агрегатують з сучасною
імпортною технікою (Lemken, Gregoire Besson, Kverneland та ін.) (рис.
13.20).

Рис. 13.20. Трактор ХТЗ–17021

Найбільшу питому вагу сучасного парку гусеничних тракторів
сільськогосподарського призначення (див. табл. 13.12) складають
гусеничні трактори ДТ–75 і Т–150 класу 3, оснащені двигунами 65 та 110
кВт, відповідно. Гусеничний трактор Т–70С класу 2 має потужність двигуна
50 кВт та працює в діапазоні швидкостей руху від 1,6 до 11 км/год.
Останнім часом харківські тракторобудівники розробили декілька
гусеничних тракторів нової конструкції. Серед них треба відзначити
насамперед ХТЗ–180Р, ХТЗ–200 та ХТЗ–220 (рис. 13.21).

Рис. 13.21. Трактор ХТЗ–220

Перші два відносяться до класу 5. На тракторі ХТЗ–180Р застосований
спосіб активного повороту з фіксованим радіусом. Особливістю конструкції
ХТЗ-200 є наявність безступінчатого механізму повороту, який забезпечує
будь-який заданий радіус повороту за рахунок застосування гідрооб’ємного
механізму повороту. Тягові випробування показали, що трактори ХТЗ-180Р і
ХТЗ-200 мають найкращі показники оранки на швидкостях 6…8 км/год при
тяговому зусиллі 40…50 кН. Трактор ХТЗ-200 агрегатують з семикорпусним
плугом (ПНЯ–7–40). Продуктивність при цьому збільшується на 30%, а
витрати палива зменшуються на 17,7%.

Трактор ХТЗ–220 (класу 6) при виконанні оранки, в порівнянні з Т–150,
забезпечує зменшення питомих витрат палива на 20%. Він обладнаний
восьмициліндровим двигуном ЯМЗ–238 потужністю 180 кВт, безступінчатим
гідрооб’ємним механізмом повороту, коробкою передач з переключенням без
розриву потоку потужності. Ходова система має ресурс у 2 рази більший,
ніж у Т–150.

Слід зауважити, що найбільшим попитом в країнах Західної Європи серед
універсальних тракторів користуються трактори потужністю 90…180 кВт.
При цьому посилюється тенденція обладнання тракторів колісної формули
4К4 передньою навісною системою, ВВП та похилим капотом. Це підвищує
енергетичну економічність та дає можливість використовувати агрегати, в
першу чергу ґрунтообробні та посівні, з суміщенням операцій. Ще більш
перспективним є обладнання тракторів класів 3 та 5 реверсивними
коробками передач та постами керування. Це дає можливість застосовувати
навісні сільськогосподарські машини замість більш дорогих причіпних та
самохідних, завантажувати передню та задню навіски трактора (рис.
13.22).

Рис. 13.22. Кормозбиральний агрегат на базі трактора фірми “Deutz Fahr»

Для покращання екологічних показників, у першу чергу, зменшення
ущільнення ґрунту при посіві, забезпечення достатнього тягового зусилля
під час обробітку ґрунту колісні трактори використовують з подвоєними
шинами. Коли вартість додаткових шин і складність переобладнання
наближається до вартості гусеничного ходу, це стає вагомим аргументом
щодо застосування екофільних гусеничних рушіїв. Провідними зарубіжними
фірмами (Caterpillar, Case, John Deere) створені гусеничні трактори,
обладнані гумово-тросовою гусеницею, яка має довговічність в 1,5–2 рази
більшу, ніж шини колісних тракторів. На ринку з’явились ефективні
конструкції просапних гусеничних тракторів середнього класу (Challenger
25). Гусеничні трактори у сільськогосподарському виробництві виступають
конкурентами колісних моделей, особливо при підвищенні їх транспортних
швидкостей до 25…30 км/год. Парк гусеничних тракторів в Лісостепу
України може збільшитись до 20%.

Основними тенденціями світового тракторобудування є суттєве підвищення
технічної надійності та енергетичної економічності тракторів.
Покращуються їх ергономічні та екологічні показники, підвищується
потужність двигунів. Вони оснащуються комплексними автоматизованими
системами бортового управління, які забезпечують досконале силове і
позиційне регулювання навісних знарядь і машин, стабілізують глибину
ходу робочих органів і оптимізують режими роботи, що загалом підвищує
продуктивність і зменшує питомі енерговитрати на 10…15%. Для
підвищення транспортної швидкості руху до 50–60 км/год трактори
обладнуються більш ефективними (гідропневматичними) системами
амортизації коліс передньої осі. Деякі конструкції мають передню вісь з
незалежною підвіскою коліс. Суттєво удосконалюються трансмісії
тракторів, які обладнуються гідромеханічними коробками передач, що
поєднують переваги класичних механічних трансмісій і гідравлічних
безступінчатих передач. Головною перевагою гідромеханічних коробок
передач є оптимальний розподіл потужності, що передається до рушіїв.
Необхідна швидкість руху задається без використання муфти зчеплення і
гальм.

Зберігається тенденція розвитку інтегральних, особливо реверсивних
інтегральних тракторів, які розширюють можливості для агрегатування з
2-3 знаряддями і машинами, в тому числі на передній навісці. Намітилась
тенденція створення надпотужних універсальних засобів
транспортно-тягового класу з швидкісним рядом від 4…12 до 40…60
км/год, що призначені для агрегатування з крупногабаритними,
транспортними, комбінованими посівними та збиральними машинами під
цукрові буряки та кормові культури. Для тракторів і універсальних
енергозасобів двигунобудівні фірми пропонують широку гаму типорозмірів
дизельних двигунів з високими техніко-економічними характеристиками.
Характерною особливістю сучасних зарубіжних тракторів і універсальних
енергозасобів є те, що вони базуються на високоякісній уніфікованій і
надійній елементній базі.

Зернозбиральні комбайни.

Виробництво зерна є ключовою проблемою агропромислового комплексу
України. У 2002 році в нашій державі з площі 14 млн. га зібрано 39,6
млн. тон зерна середньою врожайністю 28 ц/га. Збирання врожаю зернових
культур є завершальному етапом у всьому процесі виробництва зерна.
Щороку в лісостеповій зоні під зернові, зернобобові, круп’яні, кукурудзу
і соняшник відводиться близько 60% усіх посівних площ. Для збирання їх в
оптимальні строки необхідно мати відповідний парк сучасної
зернозбиральної техніки.

Зернові культури збирають комбайновим і некомбайновим способами.
Комбайновий спосіб може бути однофазним (пряме комбайнування) і
двофазним (роздільне комбайнування) з наступною обробкою зерна на
стаціонарних зерноочисно-сушильних комплексах і збиранням незернової
частини урожаю (НЗУ). Пряме комбайнування передбачає зрізування стебел,
обмолот хлібної маси, очищення зерна від домішок і збирання продуктів
обмолоту (зерна, полови і соломи). Зерно збирають у бункер комбайна, а
солому і полову укладають у копиці чи валки на полі, або подрібнюють і
збирають у візки, чи розкидають по полю. Всі ці операції виконують
комбайном у єдиному безперервному потоці. Прямим комбайнуванням збирають
зернові з підсіяними багаторічними травами, низькорослі (до 50 см) і ті,
які перестояли, зріджені (менше 280 рослин на один метр квадратний),
якщо немає можливості сформувати валок масою 1,4 кг на один метр
довжини, а також рівномірно достигаючи і мало забур’янені хліба. Втрати
зерна за жаткою допускаються до 1,5%, а за молотаркою також до 1,5%
(рису — 2%). У багатьох країнах перевагу віддають прямому комбайнуванню.
В Англії і Німеччині застосовують тільки пряме комбайнування, Канаді —
на 75% площі, Австралії –на 95, Україні — на 50%.

Відмінність роздільного комбайнування від прямого полягає в тому, що
хлібну масу зрізують і обмолочують не одночасно, а роздільно у дві фази.
Спочатку її зрізують і вкладають у валки валковими жатками для
підсихання і достигання (перша фаза), а через 3…5 днів підбирають
валки комбайнами, обладнаними підбирачами і обмолочують як і при
однофазному способу. При двохфазному способі збиральні роботи починаю на
5…10 днів раніше, ніж при однофазному, що має велике господарське
значення. Однак при цьому збиральні машини рухаються по полю двічі, а це
призводить до збільшення витрат коштів. Роздільним комбайнуванням
збирають культури, що нерівномірно достигають (гречка, просо), а також
ті густота яких не менше ніж 300…350 рослин на один метр квадратний і
висота не менша ніж 60 см. Втрати допускаються до 1%.

За наявністю зернозбиральних комбайнів на 1000 га посівної площі Україна
відстає від США, ФРН, Франції у 3–4 рази. Нещодавно, зернозбиральні
комбайни в Україні не вироблялись. Тому, у короткий термін розроблені,
пройшли випробування та поставлені на виробництво зернозбиральні
комбайни «Лан» і «Славутич», пропускною здатністю 7–9 і 9–12 кг/с.
Зернозбиральний комбайн «Лан» (рис. 13.23) призначений для збирання
зернових колосових, зернобобових, різних технічних культур, кукурудзи,
насіння трав.

Рис. 13.23. Комбайн “Лан” із пропускною здатністю 7–9 кг/с

Такий широкий спектр робіт, які може виконувати комбайн, досягається за
рахунок можливості агрегатування з різними спеціальними приставками та
пристроями, які дозволяють пристосовувати технологічний процес
скошування і обмолоту до специфічних вимог при збиранні кожної з цих
культур. Жатка комбайна забезпечує якісне зрізання стебел рослин навіть
при високій їх вологості, підтримує задану висоту зрізу за допомогою
автоматичної системи горизонтального і вертикального копіювання рельєфу.
Вона обладнана стеблеподільниками та зйомними стеблепіднімачами, які
дозволяють збирати без втрат полеглі хліба. Конструкція молотарки
дозволяє з високим ступенем сепарації відокремлювати зерно при молотьбі
через підбарабання, зберігаючи якість зерна, а діапазон регулювання
зазорів у підбарабанні дозволяє добре вимолочувати зерно за різних умов
роботи. Ефективна система сепарації та очистки комбайна сприяє зниженню
втрат зерна. Комбайн подрібнює до необхідної величини солому і
рівномірно розкидає її по полю. При необхідності солома може вкладатись
у валок. Бортовий комп’ютер контролює роботу двигуна, технологічної
частини, видає рекомендації щодо вибору режимів, при необхідності
стабілізує роботу двигуна та робочих органів.

Налагоджено виробництво базової моделі зернозбирального комбайну
“Славутич” з клавішною та роторною конструкціями молотарки,
уніфікованими між собою, з вітчизняними комплектуючими та пропускною
здатністю 9–11 кг/с (рис. 13.24). Гідравлічна система виконана за
модульною схемою. Ведучий міст комбайну має підвищені тягові
характеристики та забезпечує безступінчасте регулювання швидкості руху
агрегату. Шини коліс зі зниженим тиском мінімально ущільнюють ґрунт. У
зернозбиральному комбайні встановлено блочно-модульну мікропроцесорну
систему управління та контролю. Комбайн обладнують подрібнювачем або
копнувачем для збирання незернової частини врожаю, що дозволяє
використовувати його за всіма прийнятими в Україні технологічними
схемами збирання соломи та полови. Втрати зерна (при продуктивності 9–10
кг/с) не перевищують 1,5%. Питомі витрати пального при використанні
“Лану” та “Славутича” складають від 2,5 до 3 кілограмів на тону зерна.

Рис. 13.24. Комбайн “Славутич” із пропускною здатністю 9–11 кг/с

З огляду на те, що маса зернових культур, що обмолочуються, завантажує
наведені комбайни тільки на 60–70 %, при середньому рівні врожайності в
межах від 15,4 до 26,9 ц/га, ведуться роботи зі створення менш
продуктивних машин, класів 3–5 і 5–7 кг/с. Зокрема, завод ім. Малишева
разом із фірмою «New Holland-Bizon» почав випуск комбайнів “Обрій”.
Найпопулярнішим комбайном у Західній Європі і, зокрема, у лісостеповій
зоні України, вважається комбайн з пропускною спроможністю 5…7 кг/с.
Сьогодні в лісостеповій зоні України використовується велика гама
зернозбиральних комбайнів, коротку характеристику деяких з них наведено
у таблиці 13.14.

13.14. Технічна характеристика зернозбиральних комбайнів

Некомбайнові способи збирання зернових культур — це нові
індустріально-поточні технології з обробкою врожаю на стаціонарі. В цих
технологіях основними операціями є скошування і транспортування скошеної
(подрібненої чи не подрібненої) маси на тік, де її обмолочують і
розділяють на зерно і не зернову частину. Для такого способу характерно,
що існує певний розрив у часі між скошуванням і обмолотом. А це плавний
перехід зерна із активного стану росту в пасивний, а потім і стан
спокою. Для живого організму це необхідна умова. Крім того зменшується
напруженість робіт та кількість транспортних засобів, немає потреби у
великих сховищах зерна тощо.

Значного ефекту від використання комбайнів на збиранні врожаю зернових
колосових культур можна досягти за рахунок обладнання їх новими жатками
обчісуючого типу (рис. 13.25). Продуктивність комбайнів, обладнаних
такими жатками, підвищується в 2–2,5 рази при одночасному зменшені в
1,6–1,7 рази енерговитрат на збирання врожаю. При цьому втрати зерна за
комбайном дещо збільшуються і складають 2,1…4 %. Тому
сільгоспвиробникам необхідно зважити, що в умовах господарства має
вирішальне значення — збирання врожаю з мінімальними втратами за
комбайном (в умовах дефіциту збиральної техніки призводить до
розтягування строків збирання і збільшення загальних втрат зерна через
осипання) або збирання врожаю у в 2 рази коротший термін (з дещо
більшими втратами при обчісуванні).

Рис. 13.25. Комбайн John Deere 9500 з обчісуючою жаткою “Shelbourne”

Зернозбиральні комбайни зарубіжних фірм (Claas, John Deere, Case та
інших) в основній комплектації призначені для збирання врожаю зернових
колосових культур прямим комбайнуванням (рис. 13.26). Вони можуть бути
використані на обмолоті зернових колосових, бобових і круп’яних культур
із валків при роздільному збиранні врожаю. Для цього в комплекті з
комбайнами поставляються підбирачі валків.

Рис. 13.26. Зернозбиральний комбайн Case на прямому комбайнуванні

Зернозбиральні комбайни більшості іноземних фірм є універсальними. Ними
можна збирати врожай практично всіх зернових і олійних культур, а також
насінники трав, насіння дрібнонасінних культур (ріпаку, льону та інших).
Для збирання кукурудзи комбайни обладнують 4-х, 6-ти або 8-рядними
приставками. Слід зауважити, що на даний час зарубіжні комбайни мають
певні технічні переваги. Їх наробіток на відмову в 4–5 разів, а
середньорічний наробіток у перші 3–4 роки експлуатації — на 30–100 %
більший, ніж у вітчизняних машин, за рахунок їх високої технічної
надійності, кращої пристосованості до різних кліматичних умов і високої
культури виготовлення. Проте ціна імпортних комбайнів вища у 3–3,5 рази
за ціни вітчизняних. Їх застосування економічно доцільне при врожайності
зернових культур не нижче 35–40 ц/га.

Для скошування зернових культур і укладання їх у валки використовують
валкові жатки: начіпні, причіпні та самохідні. Начіпні жатки ЖВН–6Б,
ЖЗБ–4,2 та інші начіплюють на зернозбиральні комбайни „Нива” і „Енисей”,
причіпні жатки ЖВП–4,9, ЖВП–6 агрегатують з тракторами 1,4. Самохідні
жатки ЖБВ–4,2, ЖВН–6Б–01, ЖБВ–5 агрегатують з спеціальними енергетичними
засобами КПС–5Б, Д–101А, Е–304. Валки підбирають підбирачами
барабанно-грабельного типу (54–102А), транспортерними (ППТ–3А) та
платформами-підбирачами, які встановлюють на зернозбиральні комбайни.

Способи збирання НЗУ при прямому і роздільному комбайнуванні
використовують також різні: з утворенням копиць 9…20 м.3, валків і
поточний. У першому випадку комбайни обладнують копнувачами, у другому —
валкоутворювачами, а в третьому — начіпними пристроями, які мають
подрібнювальний апарат і пристрої для збирання полови і подрібненої
соломи у візок або ж для їх розкидання, частково чи повністю. НЗУ в
Україні збирається на 70…85 % площі з подрібненням у візок, на 15–20 %
— у копиці, на 5 % — розкиданням по полю. У США застосовується валкова
технологія з пресуванням на 90 % площі, у Німеччині — на 40 % . В Англії
на 60 % площі використовують технологію розкидання подрібненої соломи по
полю, у США — на 10 %. Слід відмітити, що наявність копнувача на
комбайні знижує його продуктивність на 20 %, а подрібнювача з збиранням
маси у візок — на 25%. При збиранні зернових культур з обчісуванням
суцвіття на кореню солому заробляють в ґрунт дисковими боронами.

На основі аналізу існуючих технологій і технічних засобів збирання
зернових культур можна стверджувати, що основною машиною для збирання
зернових культур як в Україні, так і за рубежем є самохідний
зернозбиральний комбайн класичної схеми (типу “Славутич”). Із існуючих
технологій збирання зерна зернових культур перевага надається
однофазному способу. При збиранні НЗУ за кордоном перевага надається
валковій технології з наступним пресуванням соломи, а також подрібненню
соломи і розкиданню її по полю. В Україні на даний час використовують
копицеву, поточну та валкову технології. Є тенденція розширення
застосування валкової технології з наступним пресуванням. Поряд з
удосконаленими конструкціями комбайнів класичної схеми для збирання
зернових культур використовують комбайни роторного типу з високою
пропускною спроможністю (10…12 кг/с), а також жатки з обчісувальними
пристроями. Найбільш широким попитом користуються комбайни класичної
схеми з пропускною спроможністю 5…7 кг/с як найбільш легкі та дешеві
при врожайності зернових до 30 ц/га.

Машини для збирання цукрових буряків.

Світова площа посіву фабричних цукрових буряків стабільно складає біля 9
млн. га, що дозволяє виробляти з буряків 40% загального виробництва
цукру в світі. Понад 80% виробництва цукрових буряків зосереджено в
Європі (Франція, Німеччина, Україна, Росія та інші), де наша держава
займає третє місце за виробництвом цукру (2,25 млн. тон у рік). Основні
площі цукрових буряків (до 1 млн. га) розміщені в зоні Лісостепу. Отже,
Україна об’єктивно належить до найбільш бурякосійних держав Європи і
цукор є одним з її стратегічних продуктів, який користується великим
попитом на світовому ринку. Що стосується бурякової гички, то вона
залишається важливою складовою кормового раціону ВРХ та може
використовуватися як сировина для біогазових установок або як органіка
для збереження родючості ґрунтів.

В технологічному процесі виробництва коренеплодів збирання цукрових
буряків є однією із найбільш ресурсномістких операцій (до 30% усіх
затрат). При механізованому збиранні цукрових буряків бурякозбиральні
машини повинні забезпечити високі функціональні показники якості
виконання технологічного процесу при своєчасному проведені всього
комплексу збиральних робіт. Механізовані технології збирання
коренеплодів цукрових і кормових буряків поєднують в собі цілий ряд
складних технологічних операцій — збирання гички і коренеплодів за
різними схемами. В комплекс робіт входять зрізування гички коренеплодів,
доочищення головок коренеплодів від залишків гички з їх дообрізкою,
викопування коренеплодів з одночасним подальшим очищення вороху від
домішок або укладання їх у валок з подальшим підбиранням і очищенням,
завантаження і транспортування коренеплодів і гички. Технологічний
процес збирання коренеплодів має головний вплив на основні агротехнічні
характеристики урожаю, конструкції робочих органів і
компонувально-технологічні схеми бурякозбиральних машин. В залежності
від наявності в господарстві типів бурякозбиральних машин можуть
застосовуватися однофазний і роздільні двофазний, трифазний або
чотирифазний способи збирання коренеплодів. Основну характеристику
коренезбиральних машин наведено в таблиці 13.14.

13.14. Технічна характеристика коренезбиральних машин

При однофазному способі збирання, який використовується при збиранні
цукрових буряків, за один прохід збирального агрегату виконуються всі
технологічні операції:

зрізування гички з наступним завантаженням її в транспортний засіб або
розкидання по полю;

доочищення і дообрізка залишків гички з головок коренеплодів;

викопування коренеплодів, їх очищення від домішок із наступним
завантаженням коренеплодів в транспортний засіб, що рухається поруч з
збиральною машиною, або в бункер самохідної збиральної машини.

Для реалізації однофазного способу збирання, як правило використовують
самохідні шестирядні потужні коренезбиральні комбайни бункерного типу:
вітчизняний КСБ–6 “Збруч” (рис. 13.27) та зарубіжні Kleine SF–10
(Німеччина), Tim SR 1800 (Данія), “Moreau” (Франція).

Рис. 13.27. Самохідний бурякозбиральний комбайн КСБ–6 “Збруч”

Двофазний спосіб збирання коренеплодів включає дві окремо роздільні фази
(стадії) технологічного процесу збирання цукрових буряків. Перша стадія
(комплекс машин МТЗ–80/82+БМ–6А; МТЗ–80/82+МБП–6; МТЗ–80/82+МБК–2,7;
МТЗ–80/82+МГР–6; МТЗ–80/82+МГШ–6) передбачає:

зрізування гички коренеплодів із завантаженням її в транспортний засіб
або розкиданням на зібране поле;

доочищення і дообрізку залишків гички з головок коренеплодів.

Друга стадія (модифікації самохідних машин МКК–6, РКМ–6, КС–6Б, КБ–6 та
причіпні коренезбиральні машини КНБ–6, МКП–6, тобто МТЗ–80/82 + КНБ–6;
МТЗ–80/82 + МКП–6) вміщує у собі:

викопування коренеплодів, очищення вороху від землі й рослинних домішок;

завантаження коренеплодів в транспортний засіб.

Перша стадія, окрім збирання гички, може включати в собі ще і
викопування коренеплодів, їх попереднє очищення від домішок із наступним
формуванням валка викопаних коренеплодів. Тоді на другій стадії збирання
виконують тільки підбирання утвореного валка коренеплодів, їх остаточне
очищення від домішок із наступним завантаженням коренеплодів в
транспортний засіб. Даний спосіб реалізується комплексами причіпних
машин “Kleine”: KR–6–II+L6 (гичкозбиральна машина з копачем —
валкоутворювачем КR-6-ІІ і підбирач валків L–6), або (K–6–II+R6) + L-6
(одночасно на тракторі начеплені гичкозбиральна машина K–6–II та
копач-валкоутворювач R 6). Аналогічні комплекси виробляє АТ “Борекс”
(рис. 13.28).

Рис. 13.28. Копач-навантажувач буряків “Борекс — КНБ–6”

Трифазний спосіб збирання коренеплодів включає в собі такі три стадії
збирання. Перша стадія (комплекс машин МТЗ–80/82+БМ–6А без доочисника
головок; МТЗ–80/82 + МБК–2,7; МТЗ–80/82 + МБП–6; МТЗ–80/82 + МГР–6;
МТЗ–80/82 + МГШ–6) — зрізування гички коренеплодів із завантаженням її в
транспортний засіб або розкиданням на зібране поле. Друга стадія
(комплекс машин МТЗ–80/82+ОГД–6) — доочищення головок коренеплодів від
залишків гички. Третя стадія (модифікації машин МКК–6, РКМ–6, КС–6Б,
КБ–6 та причіпні коренезбиральні машини КНБ–6, МКП–6, тобто
МТЗ–80/82+КНБ–6; МТЗ–80/82+МКП–6) — викопування коренеплодів, очищення
вороху від землі і рослинних домішок, завантаження коренеплодів у
транспортний засіб. Трифазний спосіб збирання коренеплодів також може
бути реалізований поєднанням першої і другої стадії в одну та виконанням
третьої стадії в два етапи: перший — викопування коренеплодів і
формування валка, другий — підбирання валка з завантаженням коренеплодів
в транспортний засіб — причіпним комплексом бурякозбиральних машин
„Борекс”, а саме: КВЦБ–1,2+ПНБВ–1,6 (копач–валкоутворювач КВЦБ–1,2;
підбирач-навантажувач ПНБВ–1,6).

Чотирифазний спосіб збирання коренеплодів застосовують при несприятливих
природних умовах збирання або наявності великої забур’яненості посівів
буряків, тобто коли збиральні машини не в змозі досягти агротехнічних
вимог по загальній кількості домішок в зібраному воросі коренеплодів.
Чотирифазний спосіб включає три стадії трифазного способу збирання з
застосуванням четвертої фази — завантаження коренеплодів з утворених
кагатів буряконавантажувачами — очисниками.

Однофазний спосіб збирання цукрових буряків має суттєві переваги перед
всіма останніми за рахунок меншої кількості проходів збиральних машин і
відповідно меншого ущільнення ґрунту. Але застосування самохідних
потужних бункерних машин доцільне при площі збирання більше 200–250 га
та врожайності коренеплодів більше 250 ц/га, тобто при мінімальному часі
заповнення бункера машини, або мінімальних витратах енергетичної
потужності двигуна на самопереміщення за час заповнення бункера
коренеплодами. Використання причіпних машин для дво-, трифазних способів
збирання раціональне в умовах підвищеної вологості ґрунту та на площах
до 200 га. Завдяки просушуванню утвореного валка зменшується загальна
кількість землі у ворсі коренеплодів і, відповідно, кількість вивезеного
з поля родючого шару ґрунту. Але довготривале (понад 3–5 годин)
просушування валка викопаних коренеплодів призводить до значних втрат їх
цукристості.

Для реалізації вказаних одно-, дво-, три- і чотирифазних способів
збирання можуть застосовувати потокову, перевалочну і
потоково-перевалочну технології збирання. Потокова технологія збирання
передбачає відвезення зібраних коренеплодів безпосередньо від збиральної
машини на приймальний пункт цукрового заводу, гичку — на ферму або
силососховище. Перевалочну технологію збирання застосовують, коли
недостатня кількість транспорту для відвезення коренеплодів на
приймальний пункт і велика засміченість бурякової сировини. Коренеплоди
вивантажують на перевалочному майданчики в купи, валки або кагати, а
потім завантажують їх в транспортні засоби потужними
буряконавантажувачами-очисниками, наприклад СПС–4,2А, які доочищають
коренеплоди від домішок до необхідної кондиції бурякової сировини.
Потоково-перевалочна технологія збирання полягає в тому, що одну частину
зібраних коренеплодів безпосередньо від коренезбиральної машини
відвозять на приймальний пункт заводу, а іншу — на перевалочний
майданчик.

За способом з’єднання з енергетичним засобом (трактором) бурякозбиральні
машини поділяються на причіпні, навісні і самохідні. За шириною захвату
бурякозбиральні машини класифікуються на дво-, три-, чотири-,
шестирядні. Серед імпортних бурякозбиральних машин перевагу слід
надавати французьким та німецьким, виробленим відомими фірмами (рис.
13.29).

Рис. 13.29. Бурякозбиральний комбайн фірми “Moreau” (Франція)

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020