.

Технологічні процеси виробництва продукції рослинництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 8314
Скачать документ

Реферат на тему:

Технологічні процеси виробництва продукції рослинництва

Озима пшениця

Для створення оптимальних умов росту й розвитку озимої пшениці в
сівозмінах різних ґрунтово–кліматичних зон застосовують диференційований
обробіток ґрунту залежно від його властивостей, окультурення,
попередників, забур’янення тощо. Необхідно правильно поєднувати
глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих,
плоскорізальних, дискових, голчастих та інших ґрунтообробних знарядь.
Застосування будь–якого способу обробітку повинно забезпечувати
необхідні умови для високоякісної сівби, загортання насіння на
оптимальну глибину та дружного його проростання. Структурний склад
комплексів машин і ефективність їх застосування для основного і
передпосівного обробітків ґрунту при звичайній та інтенсивній
технологіях вирощування озимих зернових культур між собою принципово не
різняться.

З метою підвищення якості обробітку ґрунту і зменшення кількості
проходів агрегатів по полю все ширше застосовують обертові плуги
вітчизняного виробництва (ППО–8–40, ППО–6–40, ППО–5–40, ПНО–3–40 та ін.)
та іноземних фірм (Джон Дір 995, Джон Дір 975, DP–9–8, DP–9–6, Opal 140
та ін.), а також комбіновані агрегати типу „Європак”( АПБ–6, АГ–6, АГ–3,
Б 622, К 600 PS та ін). Безплужний обробіток можна виконувати як
одноопераційними машинами (плоско різи, дискові й голчасті борони), так
і комбінованими агрегатами, які за один прохід готують ґрунт під сівбу
озимої пшениці (АКШ–5,6, АКШ–3,6, Арамікс, АМХ–6 та ін).

Особливу увагу слід звернути на якість насінного матеріалу. Високою
ефективністю відрізняється передпосівна інкрустація насіння, тобто
нанесення рідкого полімерного плівкоутворювача в суміші з пестицидами,
мікроелементами та іншими біологічно активними речовинами. Таким
розчином обробляють насіння за допомогою протруювачів ПС–10А,
МОБИТОКС–С, ПК–20, ПС–30 або комплексів–обладнання для протруювання та
інкрустування КПС–10 і КПС–40.

При вирощуванні зернових колосових культур за інтенсивною технологією
необхідно дотримувати таких вимог: сіяти в строго оптимальні строки, з
високою якістю, залишаючи постійні технологічні колії. Відповідно до цих
вимог готують посівну техніку. Перш за все перевіряють технічний стан і
регулюють сівалки на спеціальному бетонованому майданчику для перевірки
і настроювання МТА розміром 9?12 м з нанесеною розміткою для
встановлення робочих органів. Користуються також розмічувальними пасами.

Сівалки на норму висіву регулюють зміною передаточного числа механізму
привода висівних апаратів та довжини робочої частини котушки. Для
орієнтовного визначення їх величин користуються діаграмами, наведеними в
заводських інструкціях. З метою уточнення норми висіву зерновий ящик
сівалки заповнюють на 1/3 об’єму. Під насіннєпроводи підставляють
брезент. Раму сівалки встановлюють на підставки так, щоб вільно
оберталось приводне колесо. Кількість обертів опорно–приводних коліс
(котків) сівалки на площі 0,01 га (0,02 га для сівалки СЗПЦ–12) і
частоту їх обертання приймають за даними таблиці 13.15.

13.15. Дані для регулювання сівалок на норму висіву насіння

Після контрольного висіву зважують насіння, множать його масу на 100
(для сівалки СЗПЦ–12 на 50) і визначають фактичну норму висіву в кг/га.
Якщо вона виходить за межі заданої норми висіву більше як на ±5 %,
змінюють довжину робочої частини котушок і повторюють перевірочний висів
до одержання контрольної порції насіння у допустимих межах.

Для запобігання висіву подвійної норми насіння і добрив на стиках
суміжних проходів агрегату на воронки крайніх висівних апаратів сівалок
встановлюють спеціальні пристрої–дільники потоку (два на агрегат).
Сусідні з ними апарати перекривають. При цьому крайні висівні апарати
обслуговують по два сошники, подають у них половинну норму насіння і
туків. Агрегат із переобладнаними висівними апаратами водять з
перекриттям близько двох сошників, щоб не було огріхів, перевитрат
посівного матеріалу і недобору урожаю на загущених стикових рядках.
Економія насіння пшениці на 1 га становить 7–10 кг для односівалкового
агрегату і 2,5–3 кг для трисівалкового.

Для одержання технологічних колій перекривають відповідні висівні
апарати сівалки. Ширина технологічних колій і відстань між ними
приймаються такими, щоб можна ефективно використовувати серійну техніку
по догляду за рослинами.

Так, якщо в господарстві є штанговий підживлювач ПШ–21,6 і обприскувачі
ОПШ–2000, ОП–2000–2–01, ОП–3200–1,Харди TZ, TWIN–TA, то формують
технологічні колії шириною 1,8 м з відстанню між серединами проходів
агрегату 21,6 м і шириною доріжок 0,45 м. Для цього на середній сівалці
СЗ–3,6А трисівалкового агрегату перекривають 6, 7, 18 і 19–й висівні
апарати через один прохід. Закривати і відкривати вікна висівних
апаратів під час роботи агрегату можна з кабіни трактора за допомогою
простих пристроїв, впроваджених на Брестській обласній
сільськогосподарській дослідній станції (Техника в сельском хозяйстве. —
1986. — № 6. — С. 8–10). Краще, якщо в одній загінці працюють два
трисівалкових агрегати, один з яких має постійно перекриті відповідні
сошники. Для агрегатів на базі сівалки СЗП–10,8 перекривають 30,31, 42 і
43–й висівні апарати через один прохід.

При наявності обприскувачів ПОМ–630, ОПШ–15–01, ОМ–630–2, TWIN–LA та
розкидачів 1РМГ–4Б, МВУ–5А, МВД–900 з пристроєм для збільшення ширини і
рівномірності внесення добрив, запропонованих ученими ННЦ „ІМЕСГ”,
відстань між серединами технологічних колій встановлюють 16,2 м, а
технологічні колії–1,8 м. У цьому випадку сіють двома агрегатами в одній
загінці — одноосівалковим ( сівалка СЗ–5,4) і трисівалковим на базі
СЗ–3,6А ( або односівалковим ( сівалка СЗ–10,8). На середній сівалці
СЗ–3,6А трисівалкового агрегату перекривають 6, 7, 18 і 19–й висівні
апарати ( у сівалці СЗП–10,8 перекривають 30,31,42 і 43–й висівні
апарати).

У південній частині Лісостепу та у зоні Степу України можуть
використовуватись чотирисівалкові агрегати. У цьому випадку на другій
сівалці СЗ–3,6А перекривають 18 і 19–й, а на третій — 6 і 7–й висівні
апарати. Відстань між серединами утворених таким чином колій становитиме
14,4 м. Для догляду за посівами пшениці застосовують ті ж машини, що й у
попередньому випадку.

Якщо у господарстві є розкидачі МВД–100, 1РМГ–4Б, СТТ–10 і обприскувачі
ОПШ–15–01, ОМ–320–2, відстань між серединами технологічних колій
становить 10,8 м. Озиму пшеницю сіють трисівалковим агрегатом з
перекритими у середній сівалці 6, 7, 18 і 19–м апаратами.

В окремих господарствах використовують одномаркерну колію, яка
утворюється за рахунок перекриття лише 18–го висівного апарата сівалок
типу СЗ–3.6А. Агрегати по догляду за посівами рухаються по ній правим
колесом трактора. За рахунок одномаркерної колії зменшується дія водної
і вітрової ерозії на доріжках та заростання їх бур’янами.

Якщо сіють пневматичною широкозахватною сівалкою СЗПЦ–12, то
перекривають 34, 35, 46 і 47–й сошники. У результаті ширина колії
становитиме 1,8 м, а відстань між серединами колій при суміжних проходах
агрегату — 12 м.

У беззчіпкової трисекційної стерньової сівалки–культиватора СЗС–6
(СТС–6) в середній секції перекривають 1 і 9–й висівні апарати через
один прохід агрегату. Ширина доріжки становить 0,46 м, колії — 1,82 м, а
відстань між коліями при суміжних проходах — 12,3 м. Цього можна досягти
також, якщо в загінці працюватимуть два агрегати, один з яких — з
постійно перекритими відповідними сошниками, а також за рахунок
застосування сівалки СЗС–12. Останнім часом у господарствах
використовують зернові сівалки виробництва іноземних фірм: Джон Дір 455,
Тай–2020, Тай–2010, а також вітчизняні — Клен, Магістраль 6000 та ін.

Частина господарств вирощує озиму пшеницю без використання технологічних
колій. Озиму пшеницю при необхідності підживлюють у фазах кущення,
виходу в трубку та колосіння твердими азотними добривами за прямотоковою
чи перевантажувальною технологією. Для перевантаження і добрив
використовують спеціальні автомобілі САЗ–3502, ЗАУ–3, УЗСА–40. Для
підживлення посівів використовують також рідкі комплексні добрива.

Обробку посівів пестицидами планують з урахуванням прогнозу їх розвитку,
уточнюючи строки її проведення за даними поточних обстежень і оцінки
фітосанітарного стану рослин. Розчин суспензій і емульсій для
обприскування посівів готують за допомогою серійних агрегатів АПЖ–12,
СТК–5, Пемикс–1002, а також машиниЗЖВ–Ф–3,2. Сучасні обприскувачі
обладнано додатковими місткостями для приготування розчину пестицидів.
Для обприскування посівів найефективніше використовувати штангові
обприскувачі ОПШ–15–01, ПОМ–630, ОП–2000–2–01, ОПШ–2000–21,6, S 300,
Харди TY, Харди TZ, TWIN–LA , TWIN–TA та ін.

Залежно від агрокліматичних умов, стану хлібів та наявності техніки
спеціалісти господарств вибирають однофазний (пряме комбайнування) чи
двофазний (з укладання хлібів у валки і наступним обмолотом) спосіб
збирання. Останнім часом впроваджується збирання хлібів з обчісуванням
колосків. Для цього створено спеціальні жатки ЖОН–4 і ЖОН–6 до
зернозбиральних комбайнів. Це дає можливість зменшити затрати праці і
коштів на збиранні врожаю.

Для скошування зернових у валки використовують жатки ЖВР–10А, ЖВН–6А,
ЖВП–6А, ЖВП–4,9, ЖЗБ–4,2 та ін.

Озиму пшеницю збирають комбайнами КЗС–9, КЗСР–9 ”Славутич”,
КЗС–1580”Лан”, ДжонДір9500, Case 1680,LEXION480, Мега 208, Медион 340,
Доминатор 68С, МФ–38, ДОН–1500Б, ДОН–161, ДОН–091 та ін. З метою повного
використання технічних можливостей зернозбиральні комбайни мають
працювати на швидкостях, близьких до розрахункових (табл. 13.16).

13.16. Залежність робочих швидкостей комбайнів від урожайності озимої
пшениці

Зерно обробляють на зерноочисних ЗАВ–50, ЗАВ–40, ЗАВ–25 і
зерноочисно–сушильних комплексах КЗС–50, КЗС–25Ш і КЗС–25Б. У невеликих
господарствах використовують прості зерноочисні машини ОВП–20А, ОВС–25,
МС–4,5 та ін.

Незернову частину врожаю в основному збирають за трьома технологіями:
потоковою з подрібненням , копицевою або валковою. Остання
використовується у кількох варіантах підбирання соломи:
підбирачем–ущільнювачем ПВ–6,0, скиртоутворювачем СПТ–60, переобладнаним
фуражиром (ФН–1,4 + ПВФ–1,4), тюковими (ППЛ–Ф–1,6, ПКТ–Ф–2,0, К–454,
Quadrant 1150, MF 185) та рулонними (ПРП–1,6, ПР–Ф–750, ППР–110, Rollant
66, MF–146 та ін.) прес–підбирачами. Скиртують солому машинами ПФ–0,5 та
УСА–10. Для укладання рулонів навантажувач ПФ–0,5 обладнують пристроєм
ППУ–0,5.

13.17. Комплекс машин для вирощування та збирання озимої пшениці у зоні
Лісостепу України на площі 1000 га

(урожайність зерна 50 ц/га, незернової частини — 50 ц/га)

Склад комплексів машин для вирощування та збирання озимої пшениці за
інтенсивною технологією в зоні Лісостепу на площі 1000 га наведено в
таблиці 13.17. Комплекси машин обґрунтовані за наведеною вище методикою
на ПЕОМ за двома критеріями: мінімумом затрат робочого часу і приведених
витрат.

Примітки: 1. На 50% площі. 2. На 25% площі. 3. На 30% площі. 4. На 70%
площі. 5. Комбайни СК–5М використовуються лише на скошуванні озимої
пшениці у валки (30% площі).

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.18.

Як видно з наведених даних, комплекс машин, обґрунтований за критерієм
мінімуму затрат робочого часу, дає можливість отримати лише мінімальні
затрати робочого часу, але має більші капітальні вкладення, приведені
витрати, витрату палива і щільність механізованих робіт на одиницю
роботи (гектар) у порівнянні з комплексом машин, обґрунтованим за
критерієм мінімуму приведених витрат..

13.18. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання озимої пшениці

Кукурудза на зерно і силос.

Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи вимагає ефективного
використання і якісної роботи машин. Набагато підвищується значення
основного обробітку ґрунту. Тому слід застосовувати такі агротехнічні
заходи і машини, які б сприяли якнайповнішому знищенню бур’янів. Після
культур суцільної сівби добрий ефект дає лущення стерні на глибину 7–8
см лущильниками ЛДГ–15А, ЛДГ–20 і дисковими боронами БДТ–10, БДВ–8,5,
БДС–8,4, БДТ–7,0А , БДТ–3,0, ДжонДір 630, МФ–248, МФ–244 та ін. На полях
з коренепаростковими бур’янами додатково застосовують лущильники
ППЛ–10–25 або плоскорізи КПШ–5, КШН–6, КПГ–250Б та ін. Для знищення
осоту і пирію вносять гербіциди типу „Раундап”.

Орють здебільшого на глибину 27–30 см, а на змитих і мало–гумусних
чорноземах та дерново–підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару.
Особливу увагу звертають на загортання рослинних решток, вирівнювання
звальних гребенів і розгінних борозен.

Характерною рисою інтенсивної технології є весняне вирівнювання поверхні
поля вирівнювачами ВП–8А, ВПН–5,6 тощо . За умови використання
комбінованих агрегатів типу „Європак” (Арамікс, К 600 PS, Б–622, АПБ–6,
КААП–6, АГ–6, АГ–3 та ін.) поле не вирівнюють.

В єдиному нерозривному циклі з високою якістю повинен бути проведений
комплекс весняних робіт: внесення гербіцидів, передпосівна підготовка
ґрунту і сівба.

Досвід показує, що ефективно вносити гербіциди із загортанням у ґрунт в
одному агрегаті. За таких умов практично немає розриву в часі між цими
двома операціями, що запобігає втратам гербіциду від випаровування.
Комбінований агрегат складається з трактора

К–701 або ХТЗ–17021, підживлювача–обприскувача ПОМ–630 і важкої дискової
борони БДТ–7А . На рамі трактора встановлюють бак місткістю 2,5–3 м3, а
спереду трактора кріплять штангу для обприскування шириною 7 м з
слідопокажчиками або маркерами на кінцях. Для запобігання витіканню
розчину гербіциду на поворотах і зупинках при виключеному насосі на
штанзі обприскувача встановлюють центральний клапан–відсікач. За
семигодинну зміну таким агрегатом обробляють до 30 га і більше.

Найефективнішим (за даними ННЦ „ІМЕСГ”) є стрічкове внесення гербіцидів
за двома технологічними схемами (рис. 13.30, 13.31). Гербіциди, які не
потребують глибокого загортання у ґрунт ( типу лассо, агелон, лентагран
тощо), вносять одночасно з сівбою. Штангу обприскувача ПОМ–630 з
розпилювачами встановлюють між задньою стінкою сошника і загортачами
сівалки СУПН–8А. Стрічкове внесення гербіцидів, які потребують глибшого
загортання у ґрунт (ерадикан, алірокс тощо) здійснюють безпосередньо
перед сівбою агрегатом на базі просапного культиватора КРН–5,6 і
обприскувача ПОМ–630. Розпилювачі встановлюють на штанзі з кроком 0,7 м.
Ширина обробленої гербіцидом стрічки становить 0,3–0,35 м. За рахунок
цього витрата гербіциду скорочується вдвоє, зменшується його шкідлива
дія на навколишнє середовище.

Сіють кукурудзу пневматичними сівалками вітчизняного виробництва
СУПН–12, УПС–12, СУ–12, СУПН–8А, СУПН–6А або зарубіжними ДжонДір 1760,
МФ–543–8, МФ–543–6 та ін. У господарствах південних областей республіки
для сівби і догляду за посівами кукурудзи використовують широкозахватні
агрегати на базі тракторів класу 3, переобладнаної зчіпки СН–75 і трьох
сівалок СУПН–6А або культиваторів КРН–4,2А.

Сівалки регулюють так, щоб на час збирання врожаю забезпечувалась
густота рослин на гектарі у Степу 30–40 тис. шт., Лісостепу — 40–55,
Поліссі — 55–65, на зрошенні 60–80 тис. шт. З урахуванням польової
схожості і втрат частини рослин з різних причин норму висіву насіння
збільшують на 25–30 % порівняно з вказаною вище густотою. Норму висіву
насіння змінюють, підбираючи висівний диск з отворами діаметром 5,5 мм і
передаточне число в механізмі привода .

Після посіву поле прикотковують кільчасто–шпоровими котками ЗККШ–6 для
поліпшення контакту з ним насіння і прискорення появи сходів. За умови
передпосівного обробітку ґрунту комбінованими агрегатами типу „Європак”
поле не прикочують.

Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи дозволяє значно скоротити
кількість операцій догляду за посівами, але не виключає їх застосування
у разі потреби. Якщо на посівах з’являються бур’яни, їх знищують,
поєднуючи хімічні й

механічні способи. Так, стрічкове внесення гербіцидів значно послаблює
ріст бур’янів у захисних зонах рядків, а застосування полиневих
загортачів КРН–52А (лівий) і КРН–53А (правий) на культиваторах

КРН–4,2А, КРН–5,6А або КРН–8,4 для присипання бур’янів землею при висоті
кукурудзи 35–40 см призводить” до повного їх знищення. Для боротьби з
бур’янами використовують також голчасті диски КЛТ–28, прополювальні
борінки КЛТ–38 і загортачі дискового типу, виготовлені у господарствах
із списаних дисків лущильників.

Кукурудзу на силос збирають на початку воскової стиглості
кормозбиральними комбайнами Ягуар–860, Марал–190, «Полесье–3000», К–Г–6
„ Полісся”,«Дон–680» КСК–100А, Е–281С, Е–282, КЗК–4,2, КПИ–Ф–30, КПИ–2,4
та комплексом УЗС «Полесье–250» з комбайном ПКК–Ф–90. Комбайн КСК–100А
можна обладнувати пристроєм УВК–Ф–1 для внесення консервантів у
подрібнену масу. Останню ущільнюють в траншеях гусеничними тракторами.

Кукурудзу на зерно збирають за такими технологічними схемами: з
очищенням качанів комбайнами КСКУ–6А та «Херсонец–9» з наступним їх
доочищенням, сушінням і закладанням на зберігання за допомогою машин
ОП–15П, ТАУ–0,75, ТПК–20 або комплекту обладнання механізованих пунктів
ПМУ–15, ПП–10; в неочищених качанах переобладнаними комбайнами КСКУ–6А
або «Херсонец–9» з демонтованими блоками качаноочисник апаратів з
наступною післязбиральною обробкою на стаціонарі (рис. 13.32); з
обмолотом зернозбиральними комбайнами СК–5М, РСМ–10 і КЗС–9 із
приставками відповідно ППК–4, КМД–6 і ПЗКС–6; подрібненням вологого
зерна або зерно–стрижневої сумішки (ЗСС) машинами М–8, ИРМ–50 чи
переобладнаними подрібнювачами ИРТ–165 і консервуванням корму в
облицьованих траншеях або баштах БС–19,5. Добре зарекомендувала себе на
подрібненні корму лінія ЛПК–Ф–20 на базі подрібнювача «Блок–700».

Для збирання кукурудзи з обмолотом зерна і розкиданням подрібненої
листостеблової маси по полю використовують приставку АКД–6М до комбайна
ДОН–1500Б. Останнім часом збирають весь біологічний урожай на
качано–стеблову суміш, використовуючи високопродуктивні кормозбиральні
комбайни типу „Ягуар”. ІМЕСГ УААН рекомендує таке орієнтовне поєднання
способів збирання кукурудзи: 50% — з обмолотом на зерно, 25% — в качанах
і 25% — на зерно–стрижневу і кормо–стрижневу суміш.

13.19. Режими роботи молотильного апарата комбайна СК–5М

При збиранні кукурудзи на ЗСС комбайн РСМ–10 обладнують пристроєм ПДК–10
для подрібнення і дозування стрижнів. Комбайн СК–5М обладнують
комплектом змінних вузлів і деталей, запропонованих ННЦ „ІМЕСГ” :
просторово–хвилястим решетом, 8 гребінками соломотряса в зборі з
кронштейнами, щитком перекриття колосового шнека. Режим роботи
молотильного апарата встановлюють залежно від потрібного вмісту стрижнів
у суміші (табл. 13.19).

13.20. Орієнтовна кількість технічних засобів для збирання та
подрібнення кукурудзи

Технічні можливості збиральних машин найповніше використовуються у
збирально–транспортних загонах, які складаються з однієї–двох ланок.
Оптимальна кількість машин для збирання кукурудзи в кожній ланці за
даними ННЦ „ІМЕСГ” становить: комбайнів «Херсонец–200» — 2, «Херсонец–9»
— 4, СК–5М «Нива» з приставками ППК–4 — 3.

Важливою умовою одержання поживного корму є суворе дотримання технології
його закладання в допустимі строки. Мінімально необхідна для цього
кількість технічних засобів наведена в таблиці 13.20. У таблиці 13.21
наведено рекомендований склад комплексів машин для вирощування та
збирання кукурудзи на зерно і силос на площі 1000га.

13.21. Комплекс машин для вирощування та збирання кукурудзи

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин для
виробництва кукурудзи на зерно і силос подано у таблицях 13.22. і 13.23.

Соняшник.

Інтенсивна технологія виробництва соняшнику ґрунтується на комплексному
використанні сучасних високопродуктивних машин і знарядь, ефективних
гербіцидів та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб,
високоякісного насіння найпродуктивніших сортів та гібридів, суворому
дотриманні технологічної дисципліни, а також впровадженні досконалих
форм і методів організації праці.

Вибір способу і строків підготовки ґрунту під соняшник проводять
диференційовано, в основному за двома технологіями, перша з яких
передбачає оранку з обертанням скиби і заорюванням стерні, а друга
(ґрунтозахисна) — розпушення ґрунту із зберіганням стерні та інших
рослинних решток, що захищають ґрунт від вітрової та водної ерозії.
Залежно від прийнятої технології підготовки ґрунту використовують
відповідні машини і знаряддя.

За першою технологією відразу після збирання попередника (озимих або
ярих зернових культур) поле обробляють дисковими лущильниками ЛДГ–20,
ЛДГ–15А, ЛДГ–10А або боронами БДТ–10. БДС–8,4, БДТ–3. Якщо поле
засмічене коренепаростковими бур’янами, то їх обприскують гербіцидом (у
фазі розетки), а потім ґрунт обробляють лемішними лущильниками типу
ППЛ–10–25. Орють на глибину 25–27 см плугами з передплужниками із
загортанням пожнивних решток.

13.22. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання кукурудзи на зерно

Ґрунтозахисна технологія передбачає обробіток ґрунту голчастими боронами
БМШ–20, БМШ–15 або БИГ–3, культиваторами–плоскорізами КПШ–9, КПШ–5,
КШН–6 „Галещина”,ґрунтообробними агрегатами АКШ–5,6, АКШ–3,6 та
плоскорізами–глибокорозпушувачами ПГ–3–5, КПГ–250А тощо.

13.23. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання кукурудзи на силос

Органічні добрива краще вносити під попередник машинами ПРТ–16, ПРТ–10,
МТО–12, МТО–6, РПО–6, МТО–3 , а мінеральні — під зяблеву оранку,
використовуючи розкидачі МВУ–16, МВУ–8 Б, МВУ–5А, МВД–900 та інші.

Весняний цикл польових робіт починають з вирівнювання зябу вирівнювачами
ВП–8А, ВПН–5,6А тощо. За умови використання комбінованих агрегатів типу
„Європак” вирівнювання ґрунту не проводять.Робочий розчин гербіцидів
готують безпосередньо перед внесенням за допомогою агрегатів АПЖ–12,
СТК–5, МПР–3200 та машини ЗЖВ–Ф–3,2, яка має мішалку. Робочий розчин
пестицидів для сучасних обприскувачів готується за допомогою додаткової
місткості безпосередньо на обприскувачі.

Препарат вносять безпосередньо перед сівбою соняшнику з негайним
загортанням у ґрунт. Досвід передових господарств свідчить, що для цього
раціонально використовувати комбіновані агрегати на базі тракторів К–701
або ХТЗ–17021, складових частин обприскувача ПОМ–630, важкої дискової
борони БДТ–7А або культиватора типу КПС–4, обладнаного вирівнювальною
дошкою і котками. Культиватор застосовують в посушливих умовах.

Для зменшення витрати дорогих гербіцидів і забруднення навколишнього
середовища рекомендується стрічкове їх внесення перед сівбою просапних
культур або одночасно з нею.

У першому випадку гербіцид вносять і заробляють у ґрунт комбінованим
агрегатом, що складається з підживлювача–обприскувача ПОМ–630 і
культиватора КРН–5,6А (КРН–4,2А). Після цього насіння висівають у зони
стрічок, оброблених гербіцидом.

У другому випадку при стрічковому внесенні гербіцидів, які не потребують
глибокого загортання в ґрунт (типу трефлан, лассо тощо), складають
комбінований агрегат на базі трактора класу 1,4, обприскувача та
сівалки. У цьому випадку суміщають стрічкове внесення гербіциду з сівбою
соняшнику та інших просапних культур. Завчасно, але не пізніше як за 1–2
місяці до сівби, насіння протруюють на пересувних машинах ПС–10А, ПК–20,
ПСШ–5 або „Мобітокс–С”.

Сіють соняшник слідом за передпосівною культивацією сівалками СУПН–12,
СУПН–8А або СУПН–6А, використовуючи для цього висівні диски з отворами
діаметром 3 мм, а також сівалки іноземного виробництва Джон Дір 1700,
МФ–543–8, МФ–543–6 та ін.

Соняшник дає найвищі врожаї, коли перед збиранням густота насадження у
південному Степу становить 30–35 тис./га, центральному — 40–45,
північному — 45–50, Лісостепу — 50–55 тис./га рослин. Враховуючи польову
схожість і пошкодження рослин, висівають насіння на 30–40 % більше
рекомендованої густоти.

При суворому дотриманні технологічної дисципліни операції догляду за
посівами соняшнику зводяться до мінімуму і виконуються лише при потребі.
Так, при значному ущільненні ґрунту і наявності тріщин, а також при
появі сходів бур’янів проводять міжрядний обробіток культиваторами
КРН–8,4, ДД–886 (ДжонДір), КРН–5,6А, або КРН–4,2А, обладнаними
комплектом прополювальних борін КЛТ–38. При появі шкідників та хвороб
рослини обробляють пестицидами за допомогою обприскувачів ОПШ–2000–21,6,
ОПШ–15–01, ПОМ–630, ОМ–630–2, Харди TZ, TWIN–LA тощо. При значному
забур’яненні посіви боронують до і після сходів знаряддями БЗСС–1,0.

Через 40–45 днів після масового цвітіння при вологості насіння 25–30 %
посіви обробляють розчином десиканту (хлоратом магнію або реглоном) за
допомогою авіаційної техніки. Після десикації до початку збирання
вологість насіння зменшується до 10–18 %. Десикація сприяє скороченню
втрат насіння при збиранні на 1–1,5 ц/га.

У більшості господарств збирання розпочинають при вологості насіння
12–14 %. Проте при достатній наявності зерноочисно–сушильних машин його
доцільно організувати на 4—5 днів раніше, коли вологість насіння
становить 18–20 %. У цьому випадку додатково збирають 1,2–1,5 ц/га
насіння.

ННЦ „ІМЕСГ” рекомендує для потокового збирання соняшнику використовувати
зернозбиральні комбайни типу СК–5М «Нива» (ДОН–091) з пристроями
ПСП–1,5М, подрібнювачами ПУН–5, автозчіпкою АН–2А і причепом 2ПТС–4–887Б
місткістю 45 м3. Агрегат працюватиме високопродуктивно за умови
дотримання рекомендованих швидкостей руху (табл.13.24). З метою
зменшення

13.24. Робочі швидкості комбайна СК–5М «Нива» з пристроєм ПСП–1,5 М

пошкодження насіння молотильний апарат комбайна обладнують ланцюговим
приводом заводського виготовлення 54–151. Для збирання соняшнику
доцільно використовувати також зернозбиральні комбайни ДОН–1500Б (
ДОН–161), КЗС–9 з 8–рядними приставками відповідно ПСП–10 і ПЗС–8.

Інтенсивна технологія виробництва соняшнику передбачає потокове
проведення обмолоту і післязбиральної обробки вороху
збирально–транспортним комплексом. Основу його становить
комбайно–транспортна ланка, в яку входить від 2 до 5 комбайнів і
відповідна кількість транспортних засобів. Останні закріплюють не за
окремими комбайнами, а за ланкою в цілому. Цим зменшується потреба в них
на 15–20 %. Роботу організовують так, щоб кожний комбайн працював в
окремій загінці, а насіння вивантажував у транспортні засоби
знеособлено.

13.25. Комплекс машин для вирощування та збирання соняшнику (урожайність
насіння 20 ц/га)

Післязбиральну обробку товарного насіння соняшнику раціональніше
проводити на зерноочисно–сушильних комплексах типу КЗС або зерноочисних
агрегатах типу ЗАВ. У тих господарствах, де соняшник займає відносно
невеликі площі, використовують пересувні ворохоочисні машини ОВП–20А,
ОВС–25, МС–4,5 висока продуктивність яких на очищенні соняшнику
досягається за умови роботи в комплексі з ними пересувних
зернонавантажувачів ЗПС–100 або ЗМ–60.

Схему безвідходного технологічного процесу збирання соняшнику показано
на рисунку 13.33.

Раціональний склад комплексів машин для вирощування та збирання
соняшнику на площі 1000 га наведено в таблиці 13.25.

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.26.

13.26. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання соняшнику

Горох.

Горох — провідна зернобобова культура, в зерні якої міститься 22–30%
білка. Механізований технологічний процес вирощування та збирання гороху
на окремих операціях має певні відмінності від технології виробництва
зернових культур. Залежно від попередника (озимі зернові, ячмінь,
цукрові буряки, кукурудза) використовують глибокий (плужний) і
поверхневий (плоскорізальний) обробіток ґрунту. Найбільш поширеним у
зоні Лісостепу України є плужний обробіток. Зважаючи на те, що горох
збирають на низькому зрізі, дуже важливим є вирівняність поверхні поля.
Найбільш повною мірою цьому відповідає оранка обертовими плугами
вітчизняного виробництва (ППО–8–40, ППО–6–40, ППО–5–40, ПНО–5–40,
ПНО–4–40, ПНО–3–40) і зарубіжного (Джон Дір 995, Джон Дір 975, DP–9–8,
DP–9–6, Opal 140 та ін.).

Безплужний обробіток можна виконувати як одноопераційними машинами
(плоскорізи КПШ–9, КПШ–5, ПГ–3–5, ПГ–3–100, дискові борони БДС–8,4,
БДВ–6,5, БДВ–3, Джон Дір 630, голчасті борони БИГ–3А, БМШ–15), так і
комбінованими агрегатами (АКП–5, АКП–2,5, АКШ–5,6, АКШ–3,6, Арамікс,
АМХ–6). Дві останні комбіновані машини виробництва Великобританії
агрегатують відповідно з тракторами МФ–8260 і МФ–4270 або з вітчизняними
тракторами класу 4 і 1,4. Перевагу слід віддавати комбінованим
агрегатам, які за один прохід повністю готують ґрунт під сівбу гороху та
інших культур.

Дані агрономічної науки і практики свідчать, що горох дає істотне
збільшення врожаю при внесенні під оранку фосфорних і калійних добрив.
Для цього використовують машини МВУ–16, МВУ–8Б, МВУ–5А, МВД–900 та ін.
Висока ефективність фосфорних добрив досягається за рахунок внесення їх
у рядки при сівбі.

Передпосівний обробіток ґрунту виконують як одноопераційними машинами
(культиватори КПС–4, КГ–4, КГ–8, КПСП–4, КПСН–4; вирівнювачі ґрунту
ВП–8, ВПН–5,6А, котки ЗККШ–6), так і комбінованими агрегатами типу
“Європак” (Б 622, К 600РS, АПБ–6, АГ–6, АГ–3 та ін.) Комбіновані
агрегати готують ґрунт під сівбу гороху за один прохід. Не пізніше як за
два тижні до сівби насіння протруюють машинами ПК–20, ПС–10А, ПСШ–5,
МОБИТОКС, а безпосередньо перед сівбою інокулюють ризоторфіном і
одночасно обробляють мікродобривами.

Сіють горох звичайними рядковими сівалками СЗ–3,6А, СЗ–5,4, СЗ–10,8,
СЗП–12, СЗП–16, СЗПЦ–12, Клен, Джон Дір 455 та ін., а також стерньовими
сівалками СТС–6, СЗС–6, СЗС–12, Тай–2020 і Тай–2010 та ін. Останні дві
сівалки англійського виробництва агрегатують відповідно з тракторами
МФ–8260 і МФ–4270. Норми висіву гороху залежать від умов вирощування і
сортових особливостей. В Лісостепу і на Поліссі норми висіву середньо– і
дрібнонасінних сортів становлять 1,2–1,5 млн. насінин (200–270 кг/га), в
центральному і північному Степу — 1,1–1,2 (180–220 кг/га). Глибина
загортання насіння 5–6 см, а на легких супіщаних ґрунтах та в Степу —
7–8, на важких ґрунтах 4–5 см. Крупнонасінні сорти висівають на 1–2 см
глибше (табл. 13.27).

Захищати горох від бур’янів, шкідників і хвороб потрібно у міру
необхідності протягом всього періоду вегетації. Для механізації захисту
рослин використовують причіпні і начіпні обприскувачі ОПШ–2000–21,6,
ОМ–630–2, ОПШ–15–01, МЗУ–320 вітчизняного виробництва, а також машини
іноземних фірм Харді, Джон Дір та ін. За відсутності міксера на
обприскувачі розчин отрутохімікатів готують за допомогою агрегатів
АПЖ–12 чи СТК–5.

При потребі для знищення бур’янів виконують до– і післясходове
боронування посівів. До досходового боронування приступають через 4–5
днів після сівби, а сходи боронують в денний час у міру з’явлення 2–5
листків гороху і масовому проростанні бур’янів. Для досходового
боронування використовують середні борони 3БЗСС–1,0, а післясходового —
легкі посівні 3БП–0,6А.

Збирають горох, як правило роздільним (двофазним) способом. Якщо посіви
лише трохи полеглі і не забур’янені. Можливе однофазне збирання.
Скошують горох у валки жатками ЖЗБ–4,2 чи ЖРБ–4,2, начіпленими на
зернозбиральний комбайн СК–5М “Нива”, або жаткою ЖБВ–4,2 в агрегаті з
косаркою–плющилкою КПС–5Г чи Е–303. Використовують також начіпні на
трактори Т–25А, ХТЗ–2511

13.27. Комплекс машин для вирощування та збирання гороху в зоні
Лісостепу України на площі 1000 га (урожайність зерна 50 ц/га,
незернової частини — 50 ц/га)

чи ЮМЗ–6АКЛ косарки КС–Ф–2,1Б з пристроями ПБ–2,1 для формування валка.

Валки підбирають і обмолочують зернозбиральними комбайнами КЗС–9,
КЗСР–9, Дон–091 (СК–5М), Дон–161 (Дон–1500Б), Дон–2600 та ін. Для
збирання використовують також комбайни фірм Клаас (Домінатор 108,
Домінатор 204, Лексіон 480), Джон Дір (Максімайзер 9500), Кейс (Кейс
1640, Кейс 1680), Масей Фергюссон (МФ 38) та ін.

Незернову частину врожаю збирають з подрібненням, копнуванням або
укладанням у валок з наступним його підбиранням і доставлянням до місця
скиртування. Подрібнену солому можна не збирати, а розкидати комбайном
по полю як добриво. Солому з валка підбирають тюковими (ППЛ–Ф–1,6,
К–454, Quadrant 1150, MF–185, D 1010) або рулонними (ПРП–1,6, ППР–110,
Rollant 66, KR 160, MF–146 та ін.) прес–підбирачами. Тюки скиртують
стогометом ПФ–0,5, а для скиртування рулонів додатково до стогомета
використовують пристрій ПР–0,5.

13.28 Економічні показники використання комплексів машин для вирощування
та збирання гороху

Для одержання кондиційного зерна з мінімальними затратами праці його
обробляють на зерноочисних агрегатах ЗАВ–25, ЗАВ–40, ЗАВ–50 і ЗАВ–100.
Зерно з підвищеною вологістю доводять до кондиції (вологість 16–18%) на
зерноочисно–сушильних комплексах КЗС–25Ш, КЗС–25Б, КЗС–40 і КЗС–50. При
невеликих обсягах виробництва гороху використовують зерноочисні машини
ОВС–25, СМ–4 і сушарки СЗШ–16А, СЗСБ–8А та ін.

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.28.

Цукрові буряки.

Інтенсивна механізована технологія вирощування та збирання цукрових
буряків ґрунтується на високій культурі землеробства і застосуванні
комплексів високопродуктивних машин, узгоджених з технологією
механізованих робіт, шириною захвату (рядністю) і продуктивністю. Так,
на основі багаторічних досліджень для бурякосійних господарств
науково–дослідний інститут цукрових буряків (НІЦ) рекомендує
напівпаровий обробіток ґрунту.

Він передбачає дискове лущення стерні в два сліди, глибоку оранку в
першій половині серпня ярусними плугами ПНЯ–6–42, ПНЯ–4–40, ПЯ–3–35 і
поверхневий обробіток поля зубовими, дисковими боронами та
культиваторами у міру ущільнення ґрунту й появи сходів бур’янів,
безполицеве розпушування пізно восени на глибину 16–20 см впоперек
оранки.

У кислі ґрунти вносять дефекат, вапнякове або доломітове борошно.
Безпосередньо під цукрові буряки або під попередник вносять до 50 т/га
органічних добрив розкидачами РУН–Ф–15М, ПРТ–16М, ПРТ–10, МТО–6 , РПО–6
та іншими.

Мінеральні добрива рекомендується вносити, як правило, в три строки: під
глибоку оранку (близько 75–80 %), під час сівби (до 10–15%) і в період
вегетації для підживлення рослин (решту). За умови недостатнього
зволоження буряки не підживлюють. Добрива вносять лише восени під оранку
та весною під час сівби. Для основного внесення мінеральних добрив
використовують розкидачі МВУ–16, МВУ–8Б, МВУ–5А, 1РМГ–4Б, МВД–900.

Ранньовесняні роботи починають з розпушення ґрунту широкозахватними
агрегатами на базі гусеничних тракторів, зчіпок, важких зубових борін
3БЗТС–1,0 (перший ряд) і легких борін ЗОР–0,7 або ЗБП–0,6А (другий ряд).
Поверхню ґрунту також вирівнюють агрегатом із шлейф–борін ШБ–2,5А
(перший ряд) і легких борін (другий ряд). Добру якість роботи
забезпечують вирівнювачі ґрунту ВП–8Б і ВПН–5,6А в агрегаті з тракторами
класу 5(4) і 3.

Передпосівний обробіток ґрунту виконують в єдиному технологічному
процесі з сівбою. Добру якість на передпосівному обробітку можуть
забезпечити просапні культиватори УСМК–5,4Б та широкозахватні
беззчіпкові культиватори КШУ–18 і КШУ–12, обладнані вирівнювальними
пристроями або комбіновані агрегати типу „Європак”.

Для сівби і догляду за посівами буряків використовують комплекси
12–рядних (ССТ–12Б, ССТ–12В, СТВ–12, УПС–12, СУ–12, УСМК–5,4Б,
УСМК–5.4В) і 18–рядних машин (ССТ–18Б, КОЗР–8,1–01, КРШ–8,1).
Використовують також сівалки іноземного виробництва, зокрема
ДжонДір1760, а також культиватори ДД–886. З метою зменшення витрати
гербіцидів і поліпшення екології їх вносять стрічковим способом
підживлювачем–обприскувачем ПОМ–630–1 одночасно з сівбою або міжрядним
обробітком.

Господарства одержують насіння в посівних одиницях ( 100 тис. насінин),
оброблене захисно–стимулюючими речовинами.

Сівалки ССТ–12Б і ССТ–12В обладнують слідоутворювачем та двома
щілинорізами і колесами–копірами. Слідоутворювач кріплять між сьомою і
восьмою посівними секціями. Місце встановлення щілинорізів залежить від
того, з яким трактором агрегатують сівалку. При використанні колісного
трактора класу 1,4 з колією 1,8 м їх кріплять між третьою і четвертою та
дев’ятою і десятою посівними секціями. Якщо ж сівалку агрегатують з
трактором Т–70С, то між третьою і четвертою та восьмою і дев’ятою
посівними секціями.

Якщо насіння має лабораторну схожість не менше 90 %, сіють 12–15 шт. на
1 м рядка. У цьому випадку одержують 8–10 сходів і застосовують
механізоване формування густоти рослин. При високій культурі
землеробства сіють на кінцеву густоту (8–10 насінин на 1 м рядка).

Науково обґрунтованою системою догляду за посівами передбачено виконання
таких механізованих операцій: суцільне розпушування ґрунту до появи
сходів культиваторами, обладнаними ротаційними робочими органами і
роторами без шлейфів; перше розпушування ґрунту в міжряддях і захисних
зонах рядків (шаровку) з використанням захисних дисків, односторонніх
плоскорізальних лап і ротаційних батарей; формування густоти посівів
механічними (УСМП–5,4) і автоматичними (ПСА–2,7, ПСА–5,4) проріджувачами
або просапними культиваторами (УСМК–5,4Б); підживлення рослин (у зоні
достатнього зволоження) рідкими мінеральними добривами
(УСМК–5,4+ПОМ–630–1) і сухими (УСМК–5,4Б); міжрядні обробітки посівів
культиваторами, обладнаними спеціальними підгортачами для присипання
бур’янів ґрунтом у захисних зонах і рядках; хімічний захист рослин
підживлювачами–обприскувачами типу ПОМ–630–1 тощо.

Агрегати водять по борозенці слідоутворювача (до появи сходів) з
використанням знятих з сівалки і встановлених на просапний культиватор
щілинорізів і коліс–копірів. Це дає змогу своєчасно і якісно обробити
посіви, зменшити захисні зони рядка до 5 см, частково або повністю
усунути затрати ручної праці.

За рекомендаціями НІЦ на період збирання густота насаджень буряків
повинна становити: у районах достатнього зволоження 115–120 тис./га,
нестійкого 110–115, а в районах недостатнього зволоження 100–105 тис./га
рівномірно розміщених рослин.

Вибір того чи іншого способу збирання цукрових буряків залежить від
потреби в гичці, агрокліматичних умов, наявності транспорту та інших
факторів. Орієнтовний склад комплексів машин для вирощування та збирання
цукрових буряків на площі 1000 га наведено в таблиці 13.29.

13.29. Комплекс машин для вирощування та збирання цукрових буряків
(урожайність коренеплодів — 500 ц/га, гички — 200 ц/га)

За 25–30 днів до початку збирання врожаю посіви доцільно обробити
фізіологічне активними речовинами, які збільшують вихід цукру на 3–5
ц/га. Для цього використовують 1,5–2,5 кг/га гідразиду малеїнової
кислоти (ГМК–натрій), розчиненої у 200–300 л води при наземному
обприскуванні машинами типу ПОМ–630–1.

Цукрові буряки збирають в основному потоковим і потоково–перевалочним
способом без ручного доочищення коренеплодів. Найпоширенішим е
потоково–перевалочний спосіб. Якщо відстань перевезення коренеплодів до
15 км, дві третини збиральних машин працюють за потоковим способом,
решта — за перевалочним; якщо ж відстань до 16–20 км — половина машин
збирає потоковим, а половина — перевалочним; до 21–30 км і більше
перевагу віддають перевалочному способу. При достатній кількості
транспортних засобів і чіткій організації роботи урожай доцільно збирати
потоковим способом.

Цукрові буряки можна збирати сучасними комплексами машин за такими
технологічними схемами:

гичка збирається у транспортні засоби, коренеплоди у бункер
коренезбиральної машини з наступним навантаженням у транспортні засоби
чи на краю поля або ж з подачею коренеплодів у транспорт, що рухається
поруч (машини БМ–6Б і КБ–6);

гичка збирається у транспортні засоби, коренеплоди викопуються і
укладаються у валок з наступним їх підбиранням, доочищенням і
навантаженням у транспортні засоби (машини БМ–6Б, КВЦБ–1,2 , ПНБВ–1,6);

гичка збирається у транспортні засоби або розкидається по полю,
коренеплоди викопуються машиною і укладаються у валок з наступним
підбиранням їх, доочищенням і подачею в транспортні засоби (машини
КСН–6, ППК–6);

гичка розкидається по полю, коренеплоди у бункер комбайна з наступним
навантаженням у транспортні засоби чи укладанням у бурт на полі (
комбайн Лектра V–2 ,фірма Моро).

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.30.

13.30. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання цукрових буряків

Картопля.

Всі операції на виробництві картоплі за інтенсивною технологією
виконують комплексом машин відповідно до технологічного процесу. Після
збирання попередника (зернові, трави) поле лущать дисковими знаряддями,
вносять добрива і орють плугами з передплужниками. Якщо є
коренепаросткові бур’яни, то проводять дворазове лущення на глибину 6–7
см дисковими знаряддями і на глибину 10–12 см лемішними лущильниками чи
плоскорізами. На дерново–підзолистих ґрунтах поглиблюють орний шар з
обов’язковим внесенням не менше 30–40 т/га гною, що є дуже важливим для
підвищення урожаю картоплі.

Рекомендується при оранці на зяб вносити під картоплю на Поліссі та в
західних районах 50–60 т/га гною, Лісостепу 30–40, Степу 20–30 т/га.
Органічні добрива вносять перевалочним або потоковим способом кузовними
розкидачами ПРТ–16М, ПРТ–10–1, МТО–6, РПО–6 та ін. Весняне внесення
добрив, особливо на суглинкових ґрунтах, небажане, бо у цьому випадку
утворюються глибокі колії і ущільнюється вологий ґрунт. До того ж у
свіжому гною є багато насіння бур’янів. Фосфорні і калійні мінеральні
добрива рекомендується вносити під зяб, а азотні — весною при
передсадильному нарізуванні гребенів. Підживлювати рослини у цьому
випадку недоцільно.

Для механізованого завантаження мінеральних добрив при їх внесенні з
одночасним нарізуванням гребенів культиватори — КОН–2.8А або КРН–4,2Г
переобладнують: замість банок туковисівних апаратів АТД–2 встановлюють
бункер місткістю 650–700 кг (рис. 13.34).

Весняне закриття вологи на супіщаних ґрунтах здійснюють агрегатами на
базі гусеничних тракторів типу Т–150, зчіпок СГ–21 і важких борін
БЗТС–1,0. Суглинкові ґрунти спочатку розпушують культиваторами на
глибину 12–14 см, а потім переорюють плугами без полиць. Добру якість на
передпосівному обробітку ґрунту забезпечують комбіновані агрегати типу
„Європак”, а також вертикально–фрезерні культиватори КВФ–2,8.

Весною готують насінний матеріал. В ННЦ „ІМЕСГ” розроблено і впроваджено
потокову технологію підготовки насінного матеріалу та його
завантажування в бункери саджалок. Картоплю з кагатів забирають
навантажувачем ПКУ–0,8 або ПФ–0,5 з обгумованим ковшем. З картоплесховищ
її забирають транспортером ТЗК–30А з приставкою–підбирачем ТПК–30А. Від
кагатів або сховищ бульби транспортують автомобілями–самоскидами або
тракторними причепами до сортувального пункту КСП–25 (КСП–15В) і
вивантажують у бункери. Відсортований на КСП–25 садивний матеріал (маса
бульби 50–80 г) подають у бункер–нагромаджувач місткістю 25–30 т. З
нього картоплю завантажують у автомобілі–самоскиди, які транспортують її
до садильних агрегатів.

У технологічній лінії підготовки насінного матеріалу доцільно
передбачити протруювання бульб за допомогою протруювача «Гумотокс–С» або
переобладнаного картоплезбирального комбайна типу Е–668/7.

Важливою умовою одержання високих урожаїв картоплі є дотримання
оптимальної густоти садіння. За даними передового досвіду вона повинна
становити: на Поліссі 55–60 тис. кущів для товарної і 70–75 тис. для
насінної картоплі; у Лісостепу — відповідно 45–50 і 55 тис. кущів; у
Степу — 40–45 і 50, а на зрошенні — 50–55 тис. кущів.

У господарствах для садіння картоплі застосовують застарілі
картоплесаджалки КСМ–4А і КСМ–6А з барабанно–вичерпувальним апаратом,
який значно пошкоджує бульби. Зарубіжні виробники картоплесаджалок (
фірми Grimme, Gramme, Kverneland та ін.) застосовують більш досконалий
ложко–пасовий або ложко–ланцюговий садильний апарат. У сучасних
українських картоплесаджалках типу КС–4 і КС–2 використовують
ложко–транспортерний вичерпувальний апарат.

Перед появою перших сходів картоплі формують гребені заввишки 27–30 см з
рівною вершиною 15–20 см для кращого прогрівання куща. Для цієї мети
можна використовувати культиватори фірм Grimme, Netagko та ін. Такого
типу фрезерний культиватор марки КФК–2,8 за замовленням випускає
Шепетівський завод культиваторів.

При догляді за посадками картоплі проводять 3–4 міжрядних обробітки.
Добрих результатів у боротьбі з бур’янами досягають комбінованою
системою догляду, при якій механічні засоби поєднуються із застосуванням
гербіцидів, їх вносять до з’явлення сходів і загортають в ґрунт
культиваторами в агрегаті з боронами. У період вегетації рослини
обприскують хімічними препаратами для боротьби з фітофторозом,
колорадським жуком та іншими хворобами і шкідниками.

Картоплю у фазі бутонізації до змикання рядків підгортають. Добре при
цьому використовувати запропоновані ННЦ „ІМЕСГ” робочі органи
(підгортачі–розпушувачі) до культиватора КОН–2,8А. Робочий орган
складається з двох стрілчастих лап: розпушувальної шириною 0,27 м з
стояком та привареної до стояка підгортальної лапи шириною 0,33 м. При
міжряддях 60 + 80 см обидві лапи повинні мати ширину 0,27 м.

Для підвищення продуктивності картоплезбиральних машин та прискорення
достигання картоплі скошують бадилля машинами КИР–1,5Б чи КРП–Ф–2 на
продовольчих посадках за 4–6 днів до збирання і на насінних за 10–14
днів.

Насінні посадки обприскують десикантом , наприклад розчином хлорату
магнію, в результаті чого бадилля відмирає.

Вибір технічних засобів збирання залежить від умов сепарації ґрунту,
забур’яненості, урожайності, розміру і конфігурації полів тощо. При
добрій і задовільній сепарації ґрунту, незначній забур’яненості,
урожайності бульб не менш як 8–10 т/га і довжині гонів понад 150–200 м
доцільно застосовувати комбайни ККУ–2А, ККЗ–2, Е–686, Е–668/7, КПК–3. За
інших умов урожай збирають картоплекопачами КСТ–1,4, КНК–2, КТН–2В.

Раціональний склад комплексів машин для вирощування та збирання картоплі
у зоні Полісся на площі 1000 га наведено в таблиці 13.31.

13.31. Комплекс машин для вирощування та збирання картоплі (урожайність
— 250 ц/га)

Західноєвропейські фірми ІМАС (Італія), Grimme (Німеччина), Kverneland
(Норвегія) пропонують здебільшого дворядні причіпні і напівначіпні
копачі, які укладають бульби у валок, а також підбирачі–навантажувачі
бульб з валка. Ці ж фірми випускають уніфіковані з копачами одно–і
дворядні картоплезбиральні комбайни.

Для великих картоплесійних господарств і МТС фірми Holmer і Dewulf
(Німеччина) пропонують високопродуктивні самохідні картоплезбиральні
комбайни з бортовим комп`ютером та електронною системою регулювання і
оцінки якості технологічного процесу.

Найефективніша потокова технологія збирання картоплі з сортуванням на
пунктах КСП–15В, КСП–25 та закладанням на зберігання у спеціалізовані,
тимчасові сховища та постійні кагатні майданчики з активним
вентилюванням.

Для закладання бульб на зберігання у сховища застосовують
транспортер–завантажувач ТЗК–30А, а для вивантаження бульб із сховища —
додатково транспортер–підбирач ТПК–30 ( Тартуський завод „Вийт”,
Естонія).

В Україні розроблено комплекс машин для післязбиральної доробки і
закладання картоплі на зберігання (ПКБ “Прогрес”, м. Миколаїв), проте за
браком коштів він поки що серійно не випускається.

Таким чином, для переведення картоплярства на індустріальну основу в
Україні необхідно, перш за все, налагодити виробництво спеціальних
машин, конкурентноспроможних з кращими зарубіжними зразками.

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.32.

13.32. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання картоплі

Льон–довгунець.

За останні роки Науково–дослідний інститут луб’яних культур (НДІЛ) разом
з іншими науково–дослідними і конструкторськими організаціями розробив
інтенсивну технологію вирощування та збирання льону з мінімальними
затратами ручної праці. Вона базується на високій культурі землеробства
і використанні комплексів машин по відповідних технологічних лініях:
приготування і внесення добрив, основного, передпосівного обробітку
ґрунту і сівби, комплексної боротьби з бур’янами, шкідниками і
хворобами, комбайнового збирання льону та промислового приготування
трести.

Після збирання попередника (зернові колосові, трави) площу обробляють
дисковими знаряддями (ЛДГ–10А, ЛДГ–15А, БДТ–7А, БДВ–8,5, БДС–8,4 та
ін.). При значній засміченості пирієм через 15–20 днів після першого
проводять повторне лущення стерні і вносять гербіцид типу раундап.

Основне внесення мінеральних добрив (80–85 % від загальної кількості)
виконують машинами МВУ–16,МВУ–8Б, МВУ–5А, 1РМГ–4Б, МВД–900. Для
одержання 1 т волокна з гектара всього необхідно внести під льон до
10–12 ц/га мінеральних добрив у стандартних туках. Співвідношення N : Р
: К повинно становити 1 : (2–3) : (3–4).

Орють на зяб плугами типу ППО–8–40, ППО–5–40. Восени у міру з’явлення
бур’янів проводять культивацію з боронуванням. За 2–6 місяців до сівби
насіння льону протруюють на машинах ПСШ–5, ПС–10А, ПК–20, «Мобитокс».
Найкращі результати на передпосівному обробітку ґрунту дають комбіновані
агрегати Б–622 „Європак”, Арамікс, К 600PS, АПК–6, АГ–6, АГ–3 та ін.

Льон сіють сівалками СЗЛ–3,6 на ширину міжрядь 7,5 см. Глибина
загортання насіння на супіщаних ґрунтах становить 2–3 см, на суглинках —
1,5–2 см. У рядки при сівбі вносять 10 кг/га поживної речовини
гранульованого борного суперфосфату. Сівбу необхідно закінчити протягом
3–5 днів. Після сівби льону ґрунтову кірку руйнують легкими боронами
типу ЗБП–0,6А або ротаційними мотиками.

Невід’ємною ланкою інтенсивної технології виробництва льону–довгунця є
впровадження системи агротехнічних і хімічних заходів захисту рослин з
урахуванням ґрунтово–кліматичних умов кожного господарства.

Хімічний захист льону від шкідників і хвороб полягає в протруюванні
насіння і обробці рослин пестицидами за допомогою штангових
обприскувачів ОПШ–2000–2–21,6 , ОП–2000–2–01, ПОМ–630, ОПШ–15–01,
зарубіжних обприскувачів фірм Харді, ДжонДір та інших або авіації. Для
прискорення достигання льону, підвищення продуктивності комбайнів і
сушильних пунктів посіви у ранній жовтій стиглості обробляють
десикантами, використовуючи для цього авіацію. Проти вилягання посіви
обробляють ретардантом.

З метою значного зменшення затрат праці і коштів при підготовці полів до
збирання, виключення застосування льонобралок ТЛН–1,5А, молотарок
МЛ–2,8П чи МЛВ–2 проходи і поворотні смуги засівають кормовими травами
або зернобобовими культурами. Перед збиранням льону їх скошують.

Льон на волокно збирають у ранній жовтій та жовтій стиглості. Основний
спосіб — комбайновий у трьох варіантах: одночасне в’язання соломи в
снопи і реалізація їх на завод; розстилання в стрічки на льонищі,
підбирання і в’язання соломи після висихання підбирачами ПТН–1 і
здавання її на завод; розстилання в стрічки на льонищі для вилежування,
обертання стрічок за допомогою обертачів ОСН–1 і піднімання трести
підбирачами з в’язанням в снопи та реалізація останніх на завод чи
перевезення до місця зберігання для переробки її в господарстві.

Потоковість робіт і виключення втрат забезпечуються за умови збирання та
реалізації за першим і другим варіантами половини урожаю, а за третім —
іншої половини.

Льонокомбайни ЛКВ–4А і ЛКВ–4Т з в’язальними апаратами, а також підбирачі
ПТН–1 забезпечують снопов’язальним шпагатом з розрахунку 4–5 кг/га.

Впроваджено також комплекс машин і обладнання для збирання з поля та
переробки на льонозаводах соломи і трести. в рулонах. Комплекс машин
включає рулонний прес–підбирач ПРП–1,6 з пристроєм ПРЛ–1, навантажувач
ПФ–0,5 із спеціальним захватом для рулонів ППЛ–0,5 і розмотувач рулонів
льоносоломи і трести РРЛ–2.

Якщо збирати льонову сировину в рулонах, значно скорочуються транспортні
витрати.

При комбайновому способі збирання льоновий ворох відвозять тракторними
причепами типу 2ПТС–4–887Б на сушильний пункт.

13.33. Склад комплексів машин для вирощування та збирання
льону–довгунця. Урожайність трести — 35 ц/га, насіння — 5 ц/га

Ворох обробляють на пунктах сушарками типів: наземного (проект 814–127),
конвейєрного (проект 812–2–3) або карусельного (проект 812–1–6)
продуктивністю з сухим ворохом відповідно 0,59, 0,54 і 0,90 т/год.
Висушений до вологості 12–18 % льоновий ворох подають на
молотарку–віялку МВ–2,5А або МЛВ–2. Після обмолоту насіння льону
очищають на машині СМП–0,5 і засипають на зберігання або здають державі.

Багато господарств переробляють тресту на своїх м’яльно–тіпальних
пунктах, які мають м’ялку МЛ–6А, тіпальну машину ТЛ–40 та
куделеприготувач КЛ–25. Схеми механізованого процесу збирання
льону–довгунця зображено на рисунку 13.35.

Склад комплексів машин для вирощування та збирання льону–довгунця на
площі 1000 га наведено в таблиці 13.33.

Економічні показники використання наведених вище комплексів машин подано
в таблиці 13.34.

13.34. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання льону–довгунця

Ріпак.

Вирощування та збирання сталих врожаїв ріпаку базується на високій
культурі землеробства і використанні сучасних комплексів машин по
відповідних технологічних лініях: приготування і внесення добрив,
основного, передпосівного обробітку ґрунту та сівби, комплексної
боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами, комбайнового збирання та
промислового виробництва олії. Найвищі врожаї озимого ріпаку одержують
при сівбі по зайнятому пару, конюшині та однорічних травах .

Ріпак добре відгукується на післядію мінеральних добрив. Ріпак також
добре реагує на органічні добрива, які вносять під попередник або
безпосередньо під зяблеву оранку.

Озимий ріпак порівняно з ярим більш урожайний і має дещо вищий (більше
40%) вміст олії у насінні. Якщо організувати стабільне вирощування, то
рекомендоване виробництвом співвідношення між озимою та ярою формами
приблизно 4 : 1.

У сівозмінах різних ґрунтово–кліматичних зон під озимий ріпак
застосовують диференційований обробіток ґрунту. Правильно поєднують
глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих,
плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних
знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів , поки що основним є
плужний обробіток ґрунту, такий, як під озиму пшеницю.

Одна з головних умов одержання високих врожаїв ріпаку полягає в
ретельному передпосівному обробітку ґрунту. З цією метою передбачено
обробіток ґрунту паровими культиваторами та комбінованими агрегатами
типу „Європак”.

Перед сівбою насіння необхідно протруїти препаратом вітавакс 200 (2–3 кг
на тонну насіння), або іншими рекомендованими протруювачами. Ріпак, як
правило, сіють зернотрав’яними сівалками з міжряддям 15 см. На
забур’янених полях його доцільно висівати овочевими сівалками з
міжряддям 45 см і наступним обробітком. Норма висіву насіння у першому
випадку становить 7–8 кг/га, у другому — 3–5 кг/га. Кращими є безерукові
та безглюкозинолотні сорти: Церес, Мадора, Світоч та ін.

При сівбі зернотрав’яними сівалками слід залишати технологічні колії для
проходу агрегатів по догляду за посівами. Для цього в середній сівалці
трисівалкового агрегату перекривають 6, 7 і 18, 19 висівні апарати. При
сівбі односівалковим агрегатом висівні апарати перекривають при кожному
третьому проході. Механізований догляд за посівами ріпаку містить
комплекс заходів по боротьбі з бур’янами, шкідниками і хворобами, а
також підживлення рослин азотними добривами.

Ріпак збирають, як правило, роздільним способом. Пряме збирання
застосовують лише при рівномірному дозріванні рослин і відсутності
бур’янів. Для збирання ріпаку використовують таку ж техніку, як і для
зернових колосових культур з додатковим встановленням на зернозбиральні
комбайни пристроїв типу ПКК–5 для збирання дрібнонасінних культур і
герметизацію місць можливих втрат насіння.

Ріпаковий ворох очищають на стаціонарних зерноочисних агрегатах типу
ЗАВ–25, КЗС–25Ш чи пересувних машинах ОВС–25. Для тривалого зберігання
вологість насіння слід довести до 8 %. Вихід олії в Україні становить
близько 40%, а шроту з насіння — понад 50 %.

13.34. Склад комплексів машин для вирощування та збирання озимого ріпаку
на площі 100 га (урожайність насіння 30 ц/га, соломи 60 ц/га1)

Як видно з таблиці 13.34, до складу комплексу машин, обґрунтованому за
критерієм затрат робочого часу, входить високопродуктивна, у тому числі
іноземна, але дорога техніка, а приведених витрат — менш продуктивна,
але дешевша.

1 Солома подрібнюється і розкидається по полю;

2 Бульдозерний пристрій використовується для буртування гною на краю
поля;

3 Органічні добрива вносяться на 30 % площі;

4 Машина ЗЖВ–Ф–3,2 використовується для транспортування води і розчину
пестицидів.

Економічні показники вирощування та збирання ріпаку вищенаведеними
комплексами машин подано в таблиці 13.35.

13.35. Економічні показники використання комплексів машин для
вирощування та збирання ріпаку

Соя.

Однією з важливих задач рослинництва є підвищення ефективності
виробництва сої, яка за вмістом білку (до 55%) і масла (до 27%) в
насінні переважає інші зернобобові культури. За даними Інституту кормів
УААН , щоб вийти на світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного
білку та олії, посіви сої в Україні слід розширити до 500 тис. га, а у
віддаленій перспективі — до 2–3 млн. га (6–9% орних земель). До речі, у
США соя займає 18 відсотків орних земель. Американські фермери
згодовують тваринам соєво–кукурудзяний шрот, а українські — дерть в
основному із зернових колосових культур. Як результат, витрата корму з
шроту на виробництво кілограма м’яса порівняно з дертю у 3–4 рази менша.

В Україні є необхідні ґрунтово–кліматичні умови для вирощування
вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності
3,5–4,5 т/га, які не поступаються сортам зарубіжним.

Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в
господарствах доцільно на площі не менше 150–200 га. Це дає можливість
впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні
комплекси машин (коефіцієнт використання більше 0.7), а отже, одержувати
високі врожаї.

Виробництво сталих врожаїв сої базується на високій культурі
землеробства і використанні сучасних комплексів машин по відповідних
технологічних лініях: приготування і внесення добрив, основного,
передпосівного обробітку ґрунту та сівби, комплексної боротьби з
бур’янами, шкідниками і хворобами, збирання та післязбиральної обробки
врожаю.

Найвищі врожаї сої одержують при вирощуванні після зернових колосових
культур, кукурудзи на силос, зелений корм, картоплі і однорічних
кормових культур. Сама соя як бобова культура залишає в ґрунті 60–80
кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і
овочевих культур.

На формування центнера насіння витрачається 7,5–10,0 кг азоту, 1,7–2,5 —
фосфору і 3,0–4,5 кг калію. Для одержання програмованого врожаю (3 т/га)
передбачено внесення відповідних мінеральних добрив (таблиця 13.36).

13.36. Розрахунок вартості витрачених добрив (приклад)

У сівозмінах різних ґрунтово–кліматичних зон під сою застосовують
диференційований обробіток ґрунту. Раціонально поєднують глибокий,
звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих,
плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних
знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів, поки що основним є
плужний обробіток ґрунту, який включає лущення стерні чи дискування і
оранку, бажано гладеньку обертовим плугом.

Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої полягає в ретельному
передпосівному обробітку ґрунту. Для цього передбачено закриття вологи
важкими зубовими боронами та обробіток ґрунту комбінованим агрегатом
типу “Європак”, який забезпечить дрібногрудкувату структуру ґрунту та
сприятливі умови для сівби і росту сої.

За 4–5 тижнів до сівби насіння потруюють вітаваксом (3 л/т), а у день
сівби обробляють препаратом бульбочкових бактерій — соєвим ризоторфіном.
Кращий спосіб сівби сої — широкорядний з міжряддями 45 см. Для
високорослих і пізньостиглих сортів рекомендовано міжряддя 70 см.
Глибина загортання насіння має становити 2,5–3см, а за умови
недостатньої зволоженості верхнього шару ґрунту — 3–4 см. Для умов
Лісостепу норма висіву насіння повинна становити : для ранньостиглих
сортів — 700–750 тис/га схожих насінин, середньоранньостиглих — 600–650,
середньостиглих — 500–550 (орієнтовно 80–100 кг/га). Для появи дружніх
сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один–два дні.

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів по
боротьбі з бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами
доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і
хімічні способи (обприскування посівів). У таблиці 13.37, як приклад,
наведено кількість і вартість витрачених пестицидів для захисту сої.

13.37. Розрахунок вартості витрачених пестицидів

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням
розчином басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і
середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок
цього підвищується продуктивність комбайна на 30–40% і значно
зменшуються втрати насіння.

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння
(вологість 14–16%) зернозбиральними комбайнами. Жатку комбайна
переобладнують на низький зріз (5–6 см), а молотильно–сепаруючі органи —
на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні
втрати зерна. Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на
зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарствах вони
відсутні, можна використати лінії, зкомплектовані з окремих зерноочисних
машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити
12–13%.

Склад комплексів машин для виробництва сої у зоні Лістостепу України,
обґрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого
часу, наведено в таблиці 13.38.

13.38. Склад комплексів машин для вирощування та збирання сої на площі
150 га

*Машина ЗЖВ–Ф–3,2 використовується для транспортування води і розчину
пестицидів

Розрахунки виконано для таких умов: площа вирощування сої — 150 га;
урожайність зерна — 3 т/га, соломи — 2,5 т/га (подрібнюється і
розкидається по полю); довжина гону поля — 900 м; віддаль перевезень:
внутрішньогосподарських — 4 км, позагосподарських — 15 км.

Як видно з даних таблиці 25, до складу комплексу машин, обґрунтованому
за критерієм затрат робочого часу (праці), входить високопродуктивна, у
тому числі іноземна, але дорога техніка, а приведених витрат — менш
продуктивна вітчизняна, але дешевша.

Економічні показники вирощування та збирання сої вищенаведеними
комплексами машин подано в таблиці 13.39.

13.39. Економічні показники вирощування та збирання сої

Отже, як свідчать дані таблиці 13.39, комплекс машин, обґрунтований за
критерієм мінімуму приведених затрат, дає можливість на 32% зменшити
собівартість зерна, а за критерієм мінімуму затрат робочого часу —
зменшити на 40% затрати праці.

В Україні можна створити Соєвий пояс (на зразок американського),
налагодити насінництво інтенсивних сортів (на 2001 рік зареєстровано 43
вітчизняних сорти сої), впровадити комплексну механізацію з метою
значного розширення виробництва сої, щоб вийти на світовий рівень у
вирішенні проблеми рослинного білка та олії.

Багаторічні трави на сіно і сінаж.

Для своєчасної заготівлі високоякісного сіна і сінажу з мінімальними
затратами праці й коштів необхідно правильно вибрати раціональну
технологію і комплекс машин. Наявність широкого набору типорозмірів
машин дає можливість впровадити в господарствах інтенсивну механізовану
технологію виробництва трав на сіно і сінаж з використанням певних
поєднань машин та їх комплексів.

При вирощуванні трав як безпокривних культур обробіток ґрунту
здебільшого напівпаровий з внесенням необхідної кількості органічних і
мінеральних добрив. Якщо ж багаторічні трави підсівають під покрив ярих
зернових чи озимих культур, обробіток ґрунту такий самий, як і під
покривну культуру.

Насіння перед сівбою завчасно (1–1,5 місяця) протруюють на машинах
ПСШ–5, ПС–30, ПС–10А препаратом ТМТД (3–4 кг/т) або фентіурамом (4
кг/т).

Сіють зернотрав’яними сівалками СЗТ–3,6А в агрегаті із зчіпками СП–11А і
СП–16А. Норми висіву і глибину загортання насіння наведено в табл.
13.40.

13.40. Норми висіву та глибина загортання насіння багаторічних трав

У період росту при необхідності проводять хімічний захист рослин,
використовуючи серійні обприскувачі ОПШ–15–01, ПОМ–630, а також авіацію.

Якщо восени посіви не підживлювали, добрива вносять по мерзлоталому
ґрунту весною розкидачами МВУ–8Б, МВУ–5, 1РМГ–4Б та туковими сівалками
СТТ–10. Підживлюють і боронують трави після кожного з укосів.

У більшості господарств республіки трави скошують у фазі бутонізації
бобових і колосіння злакових протягом 8–10 днів самохідними
косарками–плющилками КПС–5Г, Е–302 та начіпними КПРН–3,ОА. При їх
відсутності, а також на невеликих ділянках трави косять начіпними
косарками КС–2,1, КС–Ф–2,1Б, КРН–2.1А, КНФ–1,6. У степових районах на
великих площах добре зарекомендувала себе самохідна п’ятибрусна косарка
СКП–10 на базі трактора Т–40М та причіпна косарка КТП–6,0.

Після скошування трави ворушать граблями ГВК–6А, ВЦН–Ф–3 або ГВР–6,0 і
при досягненні вологості 60–65 % (для сінажу) або 45–50 % (для сіна)
згрібають у валки. Крім вказаних граблів — валкоутворювачів, для
згрібання трави у валки використовують широкозахватні поперечні граблі
ГП2–14А і ГП–10.

Траву на сіно з валків при складанні у копиці підбирають при вологості
25–30%, при стогуванні або пресуванні — 20–22%. За умови наступного
досушування розсипного сіна активним вентилюванням в скиртах траву у
валках пров’ялюють до вологості 35–40 %.

Останнім часом трави на сіно підбирають машинами КСК–100А, КПИ–2,4,
Е–281, Е–282 з валків вологістю 40–45 %, подрібнюючи на частинки 8–20
см, доставляють на місце зберігання і досушують до вологості близько 17
% активним вентилюванням за допомогою установок типу УВС–16А. Поживна
цінність сіна значно зростає.

Траву на сінаж з валків підбирають при вологості 55–60 % у південних
районах Лісостепу України і 50–55 % — в решті районів.

У господарствах заготовляють сіно розсипне, пресоване в тюках і рулонах.

Розсипне сіно збирають за трьома основними механізованими технологіями:
з складанням у копиці, підбиранням в транспортні причепи і стогуванням.

Комплекс машин для збирання сіна із складанням у копиці включає
підбирач–копнувач ПК–1,6А, копицевіз КУН–10, фронтальний навантажувач
ПФ–0,5 і скиртувальний агрегат УСА–10.

За другою технологією сіно з валків підбирають підбирачем–ущільнювачем
ПВ–6,0 і подають у тракторні причепи 2ПТС–4–887Б з кузовом місткістю 45
м3. У міру заповнення причепи доставляють до місця скиртування. Сіно
скиртують за допомогою навантажувача ПФ–0,5 і універсального
скиртувального агрегату УСА–10.

До комплексу машин для збирання сіна з стогуванням входить
стогоутворювач СПТ–60 і стоговіз СП–60. При укладанні декількох стогів
утворюється скирта, її поправляють навантажувачем ПФ–0,5.

Прогресивною технологією заготівлі сіна є його пресування. Порівняно з
технологією виробництва сіна в розсипному вигляді пресування в тюки і
рулони дає можливість скоротити втрати поживних речовин, зменшити в
три–чотири рази площу для зберігання і в 2–2,5 рази затрати праці.

Найпоширенішими є прес–підбирачі ППЛ–Ф–1,6 та К–454, які формують тюки
масою 32–36 кг і розміром (0,8–1) ? 0,5 ? 0,4 м та подають їх у
транспортний засіб, що рухається поруч. Скиртують такі тюки на місці
зберігання за допомогою навантажувача–стогоклада ПФ–0,5.

Західноєвропейські фірми пропонують тюкові прес–підбирачі Quadrant 1150,
MF–185, D 1010 та ін.

Поліпшення якості сіна, зменшення втрат при зберіганні порівняно з
заготівлею сіна у тюках досягають при збиранні та зберіганні його в
рулонах. Для цього використовують комплекс машин, який складається з
прес–підбирача ПРП–1,6, чи ППР–110. пристрою ППУ–0,5 до навантажувача
ПФ–0,5 для укладання рулонів і подрібнювача ИРТ–165. Маса рулону до 500
кг.

Західноєвропейські фірми пропонують рулонні прес–підбирачі Rolland 66,
KR 160, MF–146 та ін.

Ефективною є технологія заготівлі сіна підвищеної вологості (25–35 %) з
використанням хімічних консервантів (суміші пропіонової і мурашкової
кислоти), їх вносять за допомогою пристрою ОВК–Ф–1, який встановлюють на
прес–підбирачі ПРП–1,6. За рахунок підвищення поживності сіна
економічний ефект становить 5,2–6,6грн. на 1 т сіна.

Трави на сінаж підбирають з валків, подрібнюють і вантажать в
транспортні засоби за допомогою кормозбиральних комбайнів
«Полесье–3000», «Дон–680», КСК–100А, Е–281, Е–282, КПКУ–75, КПИ–2,4.
Розроблено новий кормозбиральний комплекс УЗС «Полесье–250» з комбайном
ПКК–Ф–90 («Полесье–700»).

Добру якість на збиранні трав забезпечують кормозбиральні машини
зарубіжних фірм (Е–304, Ягуар–860, Ягуар–880, Марал–190, Марал–150,
Е–282 та ін.).

Згідно з агротехнічними вимогами подрібнена сінажна маса повинна містити
не менш як 80 % часточок розміром до 10 мм. Високий ступінь подрібнення
дає можливість підвищити якість корму, більше закласти його в траншею
або башту і краще ущільнити.

Основним способом приготування сінажу е траншейний. Він відзначається
простотою будівництва і закладання, комплексною механізацією всіх
процесів. Траншеї будують напівзаглиблені, заглиблені і наземні за
типовими проектами 811–19, 817–1 і ХК–2–65П.

Кількість траншей та їх розміри приймають відповідно до наявності
поголів’я худоби і добової витрати сінажу (табл. 13.41).

13.41. Раціональна кількість та розміри траншей на фермах

Сінажну масу ретельно ущільнюють в траншеях важкими гусеничними
тракторами Т–130 з начепленими бульдозерними пристроями або грабельними
розрівнювачами. Траншеї слід заповнити за 3–4 дні.

13.42. Склад комплексів машин для вирощування та збирання трав

* Сіно першого укосу — в рулонах, другого — розсипне.

Кращими сховищами для сінажу є металеві та залізобетонні башти.
Найпоширеніші блочні залізобетонні башти БС–9,15 місткістю 900 т. До
складу технологічної лінії завантаження башти сінажною масою входить
кормороздавач–живильник КТУ–20.000, конвейєр–завантажувач ТЗБ–30,
трубопровід і розподільник маси РМБ–9,15 в башті. Для підгрібання
сінажної маси до живильника використовують бульдозерну начіпку БН–1, а
для подавання її в живильник–навантажувач ПЗ–Ф–1А.

Склад комплексів машин для вирощування та збирання багаторічних трав на
сіно і сінаж на площі 1000 га наведено в табл. 13.42.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020