Реферат на тему:
Виробництво яловичини
Наукові основи вирощування і відгодівлі великої рогатої худоби.
Подальше зростання темпів виробництва і поліпшення якості яловичини
можливі лише на основі впровадження інтенсивних машинних технологій.
Основну кількість яловичини (більше 98%) в Україні одержують за рахунок
забою худоби молочних та комбінованих порід. Тварини чорно-рябої,
симентальської, червоної степової, українських чорно- і червоно-рябої
молочних порід та їх помісі з іншими мають досить високий генетичний
потенціал м’ясної продуктивності і при інтенсивному вирощуванні та
відгодівлі досягають у 15-18-місячному віці живої маси 400-450 кг і
більше. Проте у більшості господарств генетичний потенціал м’ясної
продуктивності тварин реалізується лише на 50-60%, оскільки умови
утримання, а особливо годівлі, не відповідають їх потребам. Дуже чутливі
до несприятливих умов годівлі і утримання молоді, здатні до інтенсивного
росту, тварини.
Необхідно пам’ятати, що з віком інтенсивність білкового обміну та
здатність тканин і органів синтезувати білкові речовини у тварин
знижується, що зумовлено зміною діяльності ендокринних залоз, нервових
регуляцій, а також зменшенням активності ферментних систем організму.
Вирощування молодняку на м’ясо може бути інтенсивним, помірним та
екстенсивним. Залежно від породи і віку при реалізації молодняку можна
рекомендувати такі орієнтовні плани їх росту. Враховуючи
анатомо-фізіологічний розвиток тварин і запропоновані плани росту по
більшості технологічних рішень, які сьогодні можна застосовувати у
практиці, весь виробничий процес поділяють на три або чотири періоди:
молочний, післямолочний, період інтенсивного (напівінтенсивного або
екстенсивного) росту та відгодівля.
У господарствах із недостатньо стабільною кормовою базою, а також з
великими площами природних кормових угідь можна застосовувати
екстенсивне вирощування молодняку на м’ясо. Вирощування молодняку,
особливо за екстенсивної системи, закінчується, як правило, відгодівлею.
Під відгодівлею розуміють надмірну годівлю худоби, спрямовану на
найбільше відкладання у м’яких тканинах тіла тварини структурних і
запасних поживних речовин. У процесі відгодівлі поряд із поліпшенням
вгодованості у тілі тварини відбувається цілий ряд суттєвих змін,
зокрема знижується вміст води, дещо зменшується кількість білка при
значному (у 7 разів) зростанні вмісту жиру й енергетичної цінності (від
6,8 до 24,6 МДж/кг).
Типи господарств по вирощуванню і відгодівлі худоби та комплектування їх
молодняком. Як свідчить досвід, в Україні можливі такі основні типи ферм
по виробництву яловичини у молочному скотарстві: спеціалізовані ферми
(відділення) у колективних і державних сільськогосподарських
підприємствах молочного і комбінованого напрямів продуктивності
(внутрігалузева спеціалізація); вузькоспеціалізовані підприємства і
відгодівельні пункти, які, як правило, не займаються власним
відтворенням стада, міжгосподарські підприємства по вирощуванню та
відгодівлі худоби; фермерські господарства. Нині найпоширенішими можуть
бути ферми першого типу. Комплектують їх за рахунок надремонтного
молодняку, худоби, закупленої у населення, та дорослої вибракуваної
худоби.
Основним завданням вузькоспеціалізованих господарств є вирощування та
відгодівля некондиційного молодняку та дорослої худоби, які надходять
від господарств молочного і комбінованого напрямів продуктивності, а
також від населення. Особливості технологічного процесу тут визначаються
в основному віком худоби, яку ставлять на вирощування чи відгодівлю,
тривалістю перебування та типом відгодівлі (на зелених кормах, силосі,
сінажі, жомі, барді тощо).
Однорідності груп за віком слід приділяти особливу увагу. Ігнорування
цієї вимоги призводить до того, що навіть у добре підібраній за масою
групі через два — три місяці вирощування спостерігаються істотні відміни
у живій масі тварин. Скомплектовані за статтю, віком та живою масою
групи тварин розміщують у відповідних секціях (клітках) і в такому
вигляді зберігають протягом усього технологічного циклу.
Годівля молодняку при вирощуванні на м’ясо. Відомо, що вартість кормів
при вирощуванні худоби на м’ясо становить більше половини усіх витрат,
тому особливу увагу необхідно приділяти типу і рівню годівлі тварин, не
допускаючи відхилень від науково обґрунтованих норм. Ефективність
вирощування залежить не лише від енергетичної і протеїнової цінності
кормів, а й від структури раціонів та етапу онтогенезу, на якому тварин
недогодовують.
Молочний період триває від народження теляти до 3-4- або 6-місячного
віку. Основним завданням у цей період є збереження здоров’я теляти,
забезпечення доброго розвитку кісткової та м’язової тканин,
анатомо-фізіологічне формування передшлунків і функції травних залоз,
які сприяють перетравленню і засвоюванню кормів рослинного походження.
З розвитком комбікормової промисловості за кордоном запропоновано цілий
ряд рецептів замінників незбираного молока, до складу яких, як правило,
входять сухе збиране молоко (25-40 %), рослинні і тваринні жири та
вітамінні і мінеральні добавки, які підвищують біологічну повноцінність
ЗНМ. Замінники, які містять у своєму складі як основний компонент сухе
збиране молоко, безпосередньо перед згодовуванням відновлюють,
розчиняючи у теплій (50-55°С) воді у співвідношенні 1 : 7-10.
Американські спеціалісти вважають, що при витраті 120 — 160 кг
незбираного молока на теля складні суміші (з високим вмістом сухого
молока) використовувати не слід, оскільки це не дає кращих результатів і
економічно невигідно.
Післямолочний період вирощування молодняку для м’яса збігається з
періодом найбільш інтенсивного росту м’язової та опірних (кісткової,
сполучної та хрящової) тканин, коли також формується здатність поїдати і
засвоювати велику кількість поживних речовин із найдешевших об’ємистих
кормів. При середньоінтенсивних системах виробництва яловичини молодняк
У післямолочний період можливе застосовування таких типів годівлі:
цілорічний силосно-концентратний у поєднанні зі згодовуванням грубих
кормів; силосно-сінажно-концентратний; сінажно-концентратний та змішані
типи. Використання кормосумішей (особливо при середніх рівнях годівлі)
більше відповідає біологічним особливостям жуйних. При цьому слід
пам’ятати, що кормосуміші повинні бути технологічними, тобто однорідними
за розподілом у них кормів і добавок. Серед факторів, які значною мірою
впливають на успіх вирощування молодняку для м’яса, важливе значення має
режим годівлі, тобто кратність, черговість та спосіб згодовування кормів
раціону.
Відгодівля молодняку та дорослої худоби.
Відгодівля на зелених кормах в умовах Лісостепу (з квітня-травня по
листопад, тобто більше 200 днів) є найбільш ефективною як за
собівартістю одержуваної продукції, так і за якістю м’яса. У таких
раціонах основними є зелені корми (природних угідь та сіяні), а силос і
концентровані — додатковими. Співвідношення кормів за поживністю може
становити, %: трава — 50-60, силос — 25-30 і концкорми — 15-20. У
господарствах, які в літній період не мають силосу, худобу вигідно
відгодовувати на траві і концкормах з їх питомою вагою у раціонах від 15
до 35% за поживністю.
Переводити тварин із зимової годівлі на літню необхідно поступово, на
протязі двох тижнів. При цьому слід пам’ятати, що на початку літнього
періоду, коли в раціоні переважають озимі на зелений корм і особливо
багаторічні бобові трави, як правило, спостерігається надлишок протеїну.
Це негативно відбивається на приростах живої маси і здоров’ї тварин,
спричиняючи їх хронічні отруєння.
Організовуючи відгодівлю зеленими кормами, треба постійно пам’ятати про
можливе отруєння тварин нітратами. Це зумовлено тим, що у практиці, як
правило, зелену масу використовують не свіжою, а через деякий час після
скошування. При її зберіганні у купах внаслідок біотермічних процесів
значна частина нітратів перетворюється на токсичні нітрити. Годувати
худобу доцільно 2 рази за добу з роздаванням трави в чотири прийоми — 2
рази вранці від 6-ї до 10-ї та 2 рази ввечері — від 17-ї до 21-ї год. За
таких умов тварини одержують корм у більш прохолодний час і мають два
тривалих періоди для відпочинку, що дуже важливо.
Відгодівля силосом досить ефективна, оскільки вартість його 1 корм. од.
значно менша, ніж інших соковитих кормів, а за якістю він наближається
до зелених кормів. При відгодівлі силосом, особливо коли його питома
вага у раціоні буває високою (до 40-45% за поживністю), важливо, щоб
раціон був повноцінним за протеїном, мінеральними речовинами і
вітамінами. Відгодівля сінажем при поєднанні з концентрованими кормами
забезпечує одержання високих приростів і добру якість яловичини. Крім
того, використання сінажу дає можливість запроваджувати малокомпонентні
раціони, маса яких майже у 2 рази менша, ніж силосних, що значно зменшує
витрати на їх транспортування. Маючи низьку вологість, дрібну структуру
і добру сипучість, сінаж дозволяє легко механізувати і навіть
автоматизувати його роздавання. Відгодівля буряковим жомом є досить
ефективною. Проте, незважаючи на добрі кормові якості, у жомі відмічена
нестача протеїну, фосфору, багатьох мікроелементів, вітамінів А і D та
надлишок вологи, кальцію, заліза, а в кислому жомі — органічних кислот.
Відгодівлю жомом, як і бардою, розподіляють на три періоди. У
підготовчий, тривалістю 10 днів, тварин привчають до поїдання жому,
поступово збільшуючи його норму до 45-50 кг для молодняку та 60-80 кг —
для дорослої худоби (65-70% за поживністю в раціоні). Щоб худоба поїдала
жом з апетитом, його здобрюють концкормами, патокою або сіллю.
Відгодівля бардою застосовується у районах, де займаються виробництвом
спирту. При відгодівлі молодняку бардою питома вага її у раціонах, як
правило, буває не нижче 40%, концкормів — 25-35%, а решта — сіно,
солома, силос. За добу її бажано згодовувати: дорослій худобі — 60-65
кг, молодняку 2-3-річного віку — 30-40, 1-2-річного — 20-30 і від
6-місячного віку до 1 року — по 15-30 кг.
Відгодівля дорослої худоби становить близько третини у загальному
балансі вироблюваної яловичини. На відгодівлю ставлять корів,
вибракуваних за віком, та з повністю або частково порушеною відтворною
функцією, а також корів-первісток з низькою продуктивністю або
непридатних до машинного доїння, але здатних ефективно використовувати
поживні речовини кормів. Проте слід пам’ятати, що приріст у дорослої
худоби складається в основному (на 60-70 %) із жиру і лише на 7-8 % — з
білків.
Відгодівельне поголів’я розподіляють на групи, враховуючи вік,
вгодованість та живу масу і утримують на прив’язі або безприв’язно,
однорідними групами без переміщення тварин із групи в групу. Особливо
важливо суворо дотримувати режиму годівлі за часом, частотою роздавання
та набором кормів у раціоні, оскільки секреторна діяльність дорослої
худоби консервативна і повільно перебудовується на високе засвоювання
нового корму. Тому вводити нові корми слід поступово.
Утримання молодняку при вирощуванні та відгодівлі на м’ясо
В умовах Лісостепу України можна застосовувати такі системи утримання
молодняку, який вирощують на м’ясо: цілорічну стійлову,
стійлово-вигульну та стійлово-пасовищну. Перша придатна для ферм
промислового типу і передбачає утримання тварин протягом виробничого
циклу групами до 20 голів у приміщеннях. Стійлово-вигульна система
передбачає утримання худоби в осінньо-зимовий період у приміщеннях, а у
весняно-літній — на вигульно-кормових майданчиках. Стійлово-пасовищну
систему запроваджують у господарствах, які мають, навіть у незначних
кількостях, природні та культурні луки і пасовища. Із способів утримання
застосовують два: прив’язний і безприв’язний, з модифікаціями —
безприв’язний на щілинній підлозі, безприв’язний боксовий та
безприв’язний на глибокій довго не змінюваній підстилці. Останніми
десятиріччями роль прив’язного способу істотно зменшилася, проте на
невеликих фермах, віддалених від основних виробничих точок, і у
фермерських господарствах цей спосіб не втратив свого значення. Його
також широко використовують на заключному етапі виробництва яловичини —
при відгодівлі як молодняку, так і особливо дорослої худоби. Проте
впроваджуючи прив’язне утримання, особливо з молочного віку, слід мати
на увазі, що це, як і утримання більше 10 міс., призводить до
гіподинамії, погіршення апетиту, зменшення приростів, а отже, до
зниження ефективності вирощування та відгодівлі.
Кращим варіантом є утримання молодняку в легких приміщеннях
напіввідкритого типу чи на відгодівельних майданчиках, особливо з
тристінними непродувними навісами. Відгодівельний майданчик обладнують
бетонованим покриттям між годівницею та зоною відпочинку й асфальтом — у
зоні кормового проїзду.
Особливу увагу необхідно приділяти обладнанню зони відпочинку, яка
повинна бути піднята на 25-30 см і мати нахил підлоги у бік
кормо-вигульного майданчика 4°. Глибоку підстилку починають готувати з
вересня, закладаючи початковий шар товщиною 20-25 см, а потім вносять 2
рази на тиждень з розрахунку 2-2,5 кг для тварини на добу, і з настанням
холодів щодня.
Отже, вибір системи і способу утримання худоби при вирощуванні і
відгодівлі на м’ясо залежить від конкретних господарських умов. Кожна
ферма повинна мати технологічний процес, розроблений конкретно для неї
на основі досягнень науки і передового досвіду, але з урахуванням
місцевих умов, можливостей і резервів.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
