.

Рекомендації по проведенню гігієнічної експертизи продукції рослинництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2542
Скачать документ

Реферат на тему:

Рекомендації по проведенню гігієнічної експертизи продукції рослинництва

Загальне положення. Для правильної організації гігієнічної експертизи
харчових продуктів лікарю необхідно:

знати основні завдання планової й позапланової гігієнічної експертизи;

завжди керуватись рекомендаціями законодавчих, нормативно-технічних,
нормативних та інших документів;

розмежовувати функції в області експертизи між
санітарно-епідеміологічними службами та іншими відомствами;

дотримуватись послідовності етапів проведення експертизи — вивчення
даних про сировину чи продукт, оцінка зовнішнього огляду, відбір зразків
для лабораторного аналізу, порядок проведення досліджень і вибір
адекватних методик, аналіз одержаних даних, правильне оформлення
результатів експертизи і винесення обґрунтованого рішення –, а також
порядку знищення забракованих продуктів.

У випадках складної гігієнічної експертизи та виникнення питань, які
потребують різнобічного розгляду, залучати інших фахівців
(мікробіологів, хіміків, токсикологів, технологів, ветеринарних і
санітарних лікарів відомчих служб, інспекторів з якості, товарознавців
та ін.).

При експертизі великих партій продуктів або в особливих санітарних чи
епідеміологічних умовах за консультацією необхідно звертатись в обласні
СЕС, а також у санітарно-епідеміологічне управління міністерства охорони
здоров’я України. До експертизи залучаються співробітники
науково-дослідних інститутів і гігієнічних кафедр.

Гігієнічна експертиза партії харчових продуктів проводиться послідовно:

вивчення інформації про продукт;

загальний огляд партії продукту чи сировини;

відбір репрезентативних зразків для аналізу;

лабораторні дослідження;

обробка матеріалів експертизи;

підготовка й оформлення висновку.

Партія — це визначена частина продукції одного виду і сорту, одного типу
і розміру, одного урожаю чи дати виготовлення, однієї зміни, одного
виробництва, а також оформлена одним якісним посвідченням.

Починаючи експертизу лікар знайомиться з документами, які характеризують
партію:

транспортні накладні;

якісне посвідчення (сертифікат);

санітарне посвідчення;

рахунок-фактура поставника;

матеріали попередніх лабораторних досліджень;

стандарти і технічні умови на продукт.

За відсутності цих документів експертиза не здійснюється. При
необхідності проводиться опитування людей, які приймали участь у
виробництві продукту чи сировини, її транспортуванні, зберіганні чи
реалізації. У проведенні експертизи залежно від умов і завдань можуть
приймати участь представники споживачів, постачальників, а також
державної інспекції з якості, відомчих санітарних служб, транспортних
організацій.

При огляді партії продукту встановлюють стан тари і органолептичні
показники якості продукції (зовнішній вигляд, консистенція, колір,
запах, смак). В разі необхідності відбирають проби харчового продукту чи
сировини для лабораторного аналізу і складають акт результатів огляду.
Лабораторні дослідження виконують тільки в тих випадках, коли неможливо
на місці вирішити питання і обґрунтувати висновки стосовно цього
продукту.

Оцінку продукції проводять за наступними показниками:

вид, характер і матеріал зовнішньої та внутрішньої упаковки, її якість;

маркування, етикетка, термін реалізації, рецептура, як вживати,
посилання на стандарт чи ТУ;

стан збереження (наявність пошкоджень, поломки, вм’ятин, розривів,
проколів та ін.), герметичність для баночних консервів, пляшок із
пробками, пакетів;

забрудненість сміттям, брудом, шкідниками, кольоровими і маслянистими
рідинами та ін.).

Після зовнішньої оцінки необхідно в разі потреби провести розсортування
партії й розкрити запакований продукт. Якщо партія складається з
декількох блоків (до 5 одиниць), то вона відкривається вся. Якщо в
завдання експертизи входить перевірка відповідності продукту вимогам
стандартів або технічним умовам, то партія відкривається у стількох
місцях, скільки передбачено документами. При відсутності таких вимог
відкривається 5–10 місць від партії. В окремих випадках, коли завдання
експертизи розширюється у зв’язку з якістю партії, кількість обстежених
одиниць збільшується.

Продукти, які знаходяться в тарі і мають зовнішні дефекти або
знаходяться в забрудненій тарі, оглядаються особливо ретельно. При цьому
залежно від виду пошкодження і якості продукту можуть відкриватись всі
пошкодженні одиниці упаковки.

Після зовнішнього огляду вивчаються органолептичні показники якості
продукту: зовнішній вид; консистенція; колір; запах. Смак визначається
тільки при відсутності підозри на недоброякісність, хімічне і
бактеріологічне забруднення продукту. Органолептичне дослідження
продукту є відповідальним і в багатьох випадках має головне, часто
вирішальне значення при оцінці якісних особливостей та придатності
продукту для харчування. Тому лікар повинен володіти відповідними
навиками і вміти кваліфіковано виявляти зміни органолептичних
властивостей.

При зовнішньому огляді зразків, їх дегустації необхідно звернути увагу
на наявність сторонніх відтінків, які не властиві нормальному продукту.
Подивитись забарвленість продукту на свіжому розрізі та на поверхні
продукту, неоднорідність, плямистість, мозаїчність забарвлення.
Вивчається твердість продукту, шляхом натискання пальцем, сипучі
продукти ощупуються, рідкі — візуально по стіканню рідини із стінок
скляної тари або скляної палички. Проба на язик є найбільш чутливим
органолептичним методом, який дає можливість встановити зміни в якості
продукту вже на початку їх прояву. Запах оцінюється якісно і кількісно.
Відмічається його інтенсивність (відсутній, мало виражений, слабкий,
добре виражений, різкий), наявність сторонніх, не властивих продукту
запахів. Утрата природного запаху вказує на зниження якості продукту, а
його підсилення в окремих випадках — на початкову стадію псування
продукту. Крім того, звертають увагу на сторонні запахи (аптекарський,
нафтопродуктів і т.п.), які, як правило, з’являються в результаті
забруднення або сорбції під час зберігання або транспортування з іншими
пахучими речовинами чи продуктами. Для полегшення виявлення
інтенсивності й характеру запаху його рекомендується визначати при
кімнатній температурі, в нагрітому продукті (біля +60 °С) або після
обливання водою (борошно, крупи та інші сипучі продукти). Запах рідини
вивчається після витримування її в скляному флаконі, закритому притертою
пробкою, біля краю горла відразу після того як відкривають пробку. Запах
заморожених продуктів вивчають після їх відтаювання.

Після проведення досліджень необхідно скласти акт, в якому вказують:

місце і час складання акту;

посада, прізвище, ім’я та по-батькові експерта, а також інших осіб, які
приймали участь в експертизі;

причини проведення експертизи;

загальні відомості про партію (походження, розмір, стан тари, наявність
супроводжувальних документів, дати відвантаження і т.д.);

результати огляду продукту на місці (умови зберігання, кількість
відкритих місць, дані органолептичних досліджень продукту тощо);

дані про відбір зразків для лабораторних досліджень (якщо проводиться
відбір проб) і висновок про продукт та

умови його використання, якщо останнє може бути видано без лабораторного
досліджень.

Текст акту, підписи експерта та представника, який бере участь в
експертизі, повинні бути чіткими. Поряд із підписами вказати посаду. За
необхідності акт завіряється печаткою. Залежно від результатів
гігієнічної експертизи висновок може бути про те, що продукт придатний
для вживання або продукт непридатний для вживання.

Неїстівним є продукт, який містить ознаки псування, хвороботворні
мікроорганізми та їх токсини, отруйні речовини органічного та
неорганічного походження та ін. Неїстівні продукти знищують або
направляють на технічну переробку чи, з дозволу ветеринарної служби, на
корм тваринам. Знищення неїстівних продуктів здійснюється шляхом
спалювання, закопування у землю з попередньою денатурацією або
вивозяться для компостування. На знищені продукти складається
спеціальний акт.

Їстівні продукти бувають стандартні та нестандартні. Стандартними
називаються продукти, які за показниками якості та безпеки відповідають
вимогам державного стандарту та інших нормативних актів.

Нестандартні продукти мають певні відхилення від нормативних показників
якості та безпеки. Розрізняють нестандартні продукти зниженої харчової
цінності та умовно їстівні. Нестандартні продукти зниженої харчової
цінності характеризуються зміною харчового складу. Нестандартні продукти
зниженої харчової цінності не можуть реалізовуватись без обмежень. Їх
використання забороняється в дитячих та лікарсько-оздоровчих закладах.

Нестандартні умовно їстівні продукти можуть бути реалізовані лише після
спеціальної обробки, яка робить ці продукти нешкідливими для здоров’я
споживача.

Сурогати — це продукти, які за зовнішнім виглядом та іншими
органолептичними показниками дуже схожі на натуральні продукти, але не
містять їх цінних складових.

Фальсифіковані продукти — це продукти яким надають властивості
доброякісних продуктів з метою обдурення споживача.

Гігієнічна експертиза зіпсованих продуктів не проводиться. Не проводять
гігієнічну експертизу продуктів, якщо невідомі умови їх виробництва та
зберігання. При вирішенні питання про можливість використовувати в
харчуванні населення продуктів, які містять пестициди або інші безпечні
речовини, лабораторні дослідження відіграють особливу роль.

Відбір проб для бактеріологічного дослідження проводиться стерильними
інструментами у стерильний посуд. У разі відсутності таких пробу
відбирають в звичайний посуд та інструментом, попередньо його
прокип’ятивши протягом 15 хвилин.

До основних забруднювачів сировини та харчових продуктів рослинного
походження належать: нітрати, нітрити та нітрозаміни; важкі метали
(токсичні елементи); поліхлор- та полібром-, ди- та трифеніли;
радіонукліди; мікотоксини.

Пестициди — це хімічні засоби, які використовуються для боротьби із
шкідниками і хворобами рослин, бур’янами, гризунами. Останні десятиліття
характеризуються збільшенням масштабів використання пестицидів для
інтенсифікації сільського господарства в більшості країн світу. Водночас
збільшується небезпека негативних наслідків надходження їх залишків
через харчові продукти в організм людини.

За хімічною структурою пестициди поділяють на 6 груп:

хлорорганічні (ДДТ, ГХЦГ, гептахлор та ін.);

v фосфорорганічні (фосфамід, хлорофос, карбофос, метафос, болстар,
каунтер, омайт, екамет та ін.);

карбамати (цінеб, кронетон, ровраль, цірам, сумплекс, фурадан та ін.);

ртутьорганічні (гранозан, меркуран та ін.);

синтетичні піретроїди (амбуш, цілебуш, децис, суміцидин, шерпа та ін.);

інші органічні препарати (сірководень, тіодан, динітрофеноли та ін.).

За ступенем токсичності пестициди поділяють на 3 групи:

високотоксичні, у яких ЛД50 нижче 200 мг/кг (алдрин, дилдрин, ендрин,
токсафен, паратюн, гептахлор та ін.).

середньотоксичні, ЛД50 яких знаходиться в межах між 200 і 1000 мг/кг
(ДДТ, хлордан, севін та ін.).

малотоксичні, ЛД50 яких понад 1000 мг/кг (хлорофос, синтетичні
піретроїди та ін.).

Фосфорорганічні пестициди належать до найбільш токсичних препаратів.
Тому їх поступово замінюють на менш токсичні, які здатні швидко
розкладатися на малотоксичні або нетоксичні сполуки (синтетичні
піретроїди). Зараз у світі з цією метою використовується близько 900
активних сполук, скомбінованих у 60 тис. препаратів. У світі щорічно
виникає біля 1 млн. гострих отруєнь пестицидами, які в 0,5—2% випадків
закінчуються смертю. Дві третини усіх отруєнь пестицидами пов’язані із
впливом сильнодіючих препаратів, ЛД яких до 50 мг/кг. Це насамперед
фосфорорганічних пестицидів. Масові отруєння пестицидами здебільшого
виникають внаслідок порушення правил їх використання і техніки безпеки
при їх виробництві.

Харчові продукти рослинного походження є основним джерелом надходження
пестицидів до організму людини. Причому в харчових продуктах часто
містяться залишки комплексу хімічних сполук. Це пояснюється, по-перше,
тим, що деякі з них, особливо хлорорганічні пестициди, відрізняються
значною стійкістю і тривалий час у незмінному стані циркулюють в
навколишньому природному середовищі. По-друге, часто практикується
комплексна обробка сільськогосподарських угідь кількома пестицидами, які
можуть складатися з різних діючих речовин. У зв’язку з цим проблема
безпеки харчових продуктів в умовах інтенсифікації розвитку сільського
господарства потребує серйозної уваги фахівців різного профілю,
постійного удосконалення методичних пошуків щодо аналізу залишків
пестицидів у харчових продуктах.

В Україні, згідно із вибірковими даними МОЗ, близько 2% харчових
продуктів мають рівень забруднення пестицидами, що перевищує гранично
допустимий. Насправді, рівень забруднення харчових продуктів значно
більший, про що свідчить зв’язок поширення хронічних захворювань серед
населення з інтенсивністю використання пестицидів. Встановлено, що серед
населення регіонів з активним використанням останніх захворювання
серцево-судинної системи зустрічаються в два рази частіше, хвороби
органів дихання — у 1,5 разу, шлунково-кишкового каналу — в 1,7 разу
частіше, ніж у районі, де пестициди мало використовуються. Серед жінок —
носіїв ДДТ частіше виникають токсикози вагітності та захворювання нирок,
патологія родів та асфіксія плода, народження недоношених дітей.
Останнім часом з’явилось багато повідомлень про здатність пестицидів
викликати алергічні захворювання, а також впливати на імунний стан
організму та розвиток дітей.

Органолептичні властивості продуктів при їх забрудненні пестицидами як
правило не змінюються. Процеси технологічної обробки певною мірою
зменшують вміст залишків пестицидів.

Пестициди певним чином впливають на хімічний склад харчових продуктів.
Контроль за визначенням їхніх залишків у харчових продуктах здійснюється
в багатьох країнах світу. В Україні вміст пестицидів у харчових
продуктах контролюють лабораторії Мінагропрому, вибірковий контроль
здійснює Міністерство охорони здоров’я.

Економічно розвинені країни Європи виділяють значні матеріальні ресурси
для зменшення використання пестицидів. При цьому можливе зменшення
врожайності розглядається як позитивний момент. Так у країнах ЄС
виробництво продуктів більш як на 30% перевищує потреби. Фермерські
господарства, які відмовились від використання пестицидів, одержують від
держави грошову субсидію для компенсації матеріальних збитків.

Донедавна нітрати вважали малотоксичними хімічними сполуками, які не
викликають навіть у великих дозах істотних відхилень у стані здоров’я
людини. Нітрати — це природні продукти обміну всіх рослин. Вони життєво
необхідні рослинам, без яких неможливий нормальний ріст і розвиток.
Однак неконтрольоване використання азотних добрив сприяє накопиченню
небезпечного рівня їх у продуктах рослинного походження. Так, за даними
МОЗ України, вміст нітратів в 10% рослинної продукції постійно перевищує
гранично допустимі рівні. Вміст нітратів у овочевій продукції
регламентується. У зв’язку із широким використанням нітратних добрив у
сільському господарстві та їх міграцією в ґрунтові води та харчові
продукти, поширення нітратних отруєнь набуло епідемічного значення. В
основі механізму хвороботворної дії нітратів на організм дітей лежить
утворення метгемоглобіну в крові — сполуки, не здатної переносити кисень
до клітин та тканин. При зниженні насиченості організму киснем виникають
симптоми ураження серцево-судинної та нервової систем аж до проявів
серцево-судинної недостатності. При метгемоглобінемії кров набуває
бурого забарвлення, виникає посиніння губ, побіління нігтів.

Інтенсивне забруднення нітратами колодязної води виникає при
неконтрольованому використанні азотних добрив на присадибних ділянках і
пов’язане з міграцією нітратів із ґрунтів удобрюваних полів у ґрунтові
потоки.

Інше джерело надходження нітратів в організм людини — це овочеві соки,
забруднені нітратами. При хронічному отруєнні нітратами доцільно
дослідити вміст нітратів у крові та слині. Концентрація нітратів у слині
може збільшуватися з 10 до 100 мг/л. Вважають, що прояви отруєння
нітратами фактично викликані сумісною дією нітратів та нітритів,
оскільки частина нітратів у шлунково-кишковому каналі відновлюється до
більш токсичних нітритів. Чим більше утворюється нітритів, тим виразніша
їх токсична дія.

Надходження нітратів у організм людини залежить від таких чинників, як
структура раціону, спосіб кулінарної обробки, умови та строки зберігання
овочів. Добове надходження нітратів з їжею коливається залежно від
сезону: влітку і восени, коли збільшується споживання рослинної
продукції, їх надходження підвищується у 1,5 разу порівняно із
зимово-весняним періодом. Норми нітратів в овочевій продукції
коливаються від 60 мг/кг (кавуни) до 1500 мг/кг (листкові овочі).

Важкі метали в плані здоров’я людей потребують особливої уваги. Вони
відзначаються високою біологічною активністю, здатні поступово
накопичуватися в організмі, їм властива так звана вибіркова ефективність
дії в ранньому віці. За даними Національної академії наук, щорічно
промислові підприємства України викидають в атмосферу понад 200 т міді,
400 т кадмію, 1800 т свинцю, 2200 т цинку, 64 000 т фтору, 1,4 млн. т
хлору.

Найбільш реальну небезпеку та значну загрозу для здоров’я людей мають 4
токсичні елементи: свинець, кадмій, ртуть і миш’як.

Свинець — це небезпечний хімічний елемент, який впливає на центральну та
периферійну нервову систему. Основним джерелом забруднення свинцем
навколишнього середовища є вихлопні гази автомобілів. Найбільш
забруднені свинцем ділянки, які прилягають до великих автострад.
Промислові викиди також додають істотну частку у забрудненні свинцем
навколишнього середовища і харчових продуктів. Доклінічні прояви
хронічного отруєння свинцем носять неспецифічний характер: безсоння,
підвищена активність, які пізніше змінюються наростанням втомлюваності
та депресією. Основними проявами хронічного свинцевого отруєння є
порушення пам’яті, психічного розвитку. Крім того, свинець, навіть у
малих дозах, викликає серйозні зміни в діяльності серця, нирок
підвищення кров’яного тиску, анемію. Про токсичну дію свинцю на організм
людини судять за вмістом його в крові. Доведено, що при щоденному
споживанні з їжею 600–700 мкг свинцю виникають симптоми хронічного
отруєння.

З кінця XIX ст. забруднення навколишнього природного середовища кадмієм
зросло майже в 5 разів. Першими симптомами хронічного отруєння кадмієм є
враження нирок та нервової системи, пізніми — гострий біль в кістках,
внаслідок їх декальцинації. Типовим є також порушення функції легень та
анемія. Серед продуктів особливо небезпечні гриби, які здатні
накопичувати кадмій у виключно високих концентраціях. Кадмій у рослинні
продукти надходить із ґрунту. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, сумарне
споживання кадмію з їжею та водою не повинно перевищувати 0,525 мг на
тиждень.

Отруйна дія ртуті та її сполук відома давно. Однак до періоду бурхливого
розвитку промисловості й сільського господарства ртуть та її сполуки як
чинники, що впливають на здоров’я населення, не становили проблеми. Лише
в кінці першої половини XX ст. ситуація почала змінюватися. Якраз у цей
період у сільському господарстві почали використовувати перші ртутні
пестициди для обробки посівного зерна. Також ртуть використовується в
окремих галузях промисловості, особливо в хімічній та електронній.
Сільське господарство і промисловість можна вважати основними джерелами
забруднення навколишнього природного середовища ртуттю та її сполуками.
Першим проявами ртутного отруєння є втрата чутливості, оніміння долонь,
ступень, втрата координації рухів, звуження поля зору, порушення вимови,
утруднення слуху, глухота, сліпота, паралічі тощо.

Основним джерелом забруднення харчових продуктів та навколишнього
природного середовища миш’яком є викиди промислових підприємств,
використання миш’яковмісних пестицидів та кормових добавок. Згідно з
рекомендаціями ВООЗ, добове надходження миш’яку не повинно перевищувати
50 мкг/кг маси тіла або не більше 3,5 мг на добу.

Стійкі хлоровані ароматичні вуглеводні накопичуватися в організмі людей
та мігрувати по харчовим ланцюгам. Основним джерелом надходження ПХБ до
організму людини є харчові продукти, які вирощуються на забруднених
територіях.

Забруднення харчових продуктів та навколишнього середовища
радіонуклідами в Україні зумовлена в першу чергу аварією на
Чорнобильській АЄС. За останні 25 років (від 1971 по 1996) y світі
зареєстровано 152 аварії на підприємствах атомної промисловості, які
супроводжувалися викидами в навколишнє середовище радіоактивних речовин.
Основний шлях надходження радіонуклідів до організму людини — це харчові
продукти. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до значного забруднення
радіонуклідами харчових продуктів.

У перший післяаварійний рік активність 137Cs у хлібопродуктах на
території України була в сотні разів вище доаварійного рівня. 137Cs є
аналогом К, тому практично повністю всмоктується в травному каналі,
близько 80% його відкладається в м’язах, 8% — у кістках. Найбільшу
кількість 137Cs накопичують рослини, мінеральне живлення яких
здійснюється у верхніх шарах ґрунту.

90Sr теж надходить до організму людини переважно із харчовими продуктами
і також всмоктується в травному каналі. Цей елемент є аналогом Ca. Біля
100% засвоєння 90Sr відкладається у кістках.

Основним критерієм оцінки небезпеки радіоактивних речовин, які надходять
у внутрішнє середовище організму, є рівень їх активності в споживаних
харчових продуктах. У зв’язку з цим практично важливо знати активність
радіонуклідів у основних харчових продуктах.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що значна частина
137Cs та 90Sr надходить до харчових продуктів рослинного походження
через кореневу систему з ґрунту. Ступінь накопичення 137Cs у харчових
продуктах залежить від величини попереднього забруднення ґрунту. На
радіоактивність харчових продуктів впливають і особливості виробництва
їх. Оскільки 137Cs та 90Sr концентруються в оболонці зерна, темні сорти
хлібопродуктів містять їх в кілька разів більше, ніж хлібопродукти,
виготовлені з білого борошна. Мінімальне накопичення радіонуклідів
виявлено в харчових продуктах, вирощених на чорноземах, максимальне — на
торф’яно-болотистих ґрунтах. Нерозчинні радіонукліди забруднюють лише
поверхню рослин, розчинні — проникають в середину через листя, стебла та
плоди.

Розрізняють до 7 видів афлатоксинів (А,В,С,Д, Е та інші), але з харчових
продуктів виділяють переважно афлатоксин А, рідко — афлатоксин В.
Найчастіше афлатоксин накопичуються в зернових продуктах (кукурудза,
пшениця, ячмінь, овес), у окремих випадках — у бобових, рисі, сорго,
арахісі та зернах кави. Концентрація афлатоксин А в продуктах рослинного
походження може досягати дуже високого рівня (до 27 мг/кг). Однак
концентрації, які є небезпечними, не перевищують 5–10 мг/кг.

Афлатоксини — стабільні сполуки. Навіть при автоклавуванні зерна
протягом трьох годин у ньому зберігаються значні їх концентрації.

Найтоксичнішим є афлатоксин А. При отруєнні охратоксинами виникає
відчуття спраги, загальна слабкість, зневоднення організму, ураження
нирок та печінки. Встановлена діабетогенна дія охратоксину А.

Мікотоксини продукують різні види грибів роду Aspergillus та
Penicillium. Патулін накопичується переважно у фруктах та деяких овочах
(яблука, груші, абрикоси, персики, черешні, виноград, банани, суниці,
томати), а також у деяких фруктових. Важливим чинником запобігання
забрудненню харчових продуктів і кормів мікотоксинами є організація
контролю за забрудненням. У ряді країн уведені суворі обмеження вмісту
афлатоксинів у харчових продуктах.

На кожному з основних етапів приготування хліба (замішування, бродіння
та випікання) на сировину впливають фактори, які можуть сприяти знищенню
афлатоксинів: високе обводнення середовища; висока температура; вільний
доступ кисню повітря.

Основна частина афлатоксину В, (45%) гине в тісті при замішуванні. У
процесі бродіння та випікання вміст афлатоксинів зменшується незначно. В
хлібі, виготовленому за стандартною методикою з пресованими дріжджами,
зберігається 50–57 % афлатоксину В, та 83–84 % афлатоксину G,. Подібні
результати одержані й для хліба на рідких заквасках. Збільшення часу
бродіння дещо підвищує знешкодження мікотоксинів у хлібі (виявлено лише
31% афлатоксину В, та 50–62% G). Це зумовлено мікробіологічним розкладом
афлатоксинів молочнокислими бактеріями.

У процесі переробки зерна більша частина афлатоксинів знешкоджується.
Оскільки сумарний ефект знешкодження для борошна 1-го ґатунку становить
85%, а для хліба — 93%, то можливе зниження вмісту афлатоксинів до 33
мкг/кг. Проте слід поліпшувати умови зберігання зерна, щоб виключити
забруднення його афлатоксинами.

Амонізація — ефективний хімічний метод очищення афлатоксинвмісного зерна
кукурудзи, арахісу та зернових, призначених на кормові цілі. Арахіс,
який містить афлатоксин вище допустимих рівнів, може бути використаний
для виробництва жиру, оскільки в процесі рафінації афлатоксини повністю
розкладаються. При застосуванні флотації, як способу очищення арахісу,
видаляється до 88% загальної кількості афлатоксинів.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020