.

Теорія культури. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
509 3445
Скачать документ

Реферат на тему:

Теорія культури.

Відомий історик XX ст. А. Тойнбі слова «культура» і «цивілізація»
вживає як синоніми. Він розглядає історію людства як утворення низки
цивілізацій, не поєднаних між собою. Поняття цивілізації в його
розумінні стосується будь-якого артефакту: чи то твору мистецтва, чи то
винаходу колеса або якогось іншого механізму. Водночас цивілізацію А.
Тойнбі розглядає як певну концепцію життя, його структуру. Інші вчені
розуміють «культуру» як сферу духовності й «цивілізацію» як сферу
техніки. Існує й така точка зору: цивілізація — це найвища стадія
культури, яка виникає після переходу від мисливства і скотарства до
осілого землеробства.

У цьому рефераті ми дотримуємося концепції тих вчених, які розрізняють
цивілізацію та культуру.

Поняття «цивілізація» охоплює всі надбання, що були створені для
комфорту людини: машини, меблі, посуд і т.ін. Поняття «культура» — це
явище духовного життя: релігійно-філософський світогляд людей, їх
прагнення будувати життя за законами справедливості (політика), наука та
освіта, живопис, скульптура, архітектура, музично-театральне мистецтво,
література та ін. Щоправда, провести межу між культурою та цивілізацією
інколи доволі складно. Наприклад, будинки, одяг, посуд, насамперед,
мають прикладне значення, але часто вони є справжніми творами мистецтва.
Культура, на відміну від цивілізації, ніколи не буває агресивною.

Цілком зрозуміло, що протягом століть уявлення про культуру були
різними. Наприклад, у часи середньовіччя людину, що не знала приписів
панівної релігії та не дотримувалася її канонів, вважали безкультурною і
дикою. Це богословська концепція культури. Пізніше, з розвитком
світських начал, безкультурними вважали людей, які не стежили,
наприклад, за новинками літератури, не відвідували концертів,
театральних вистав тощо. Це просвітницька концепція культури.

У XVIII—XX ст. зі становленням таких наук, як незалежна філософія,
естетика та ін., з’являються більш своєрідні та суб’єктивні погляди на
культуру. Наприклад, з’являється концепція культури як гри. Але саме
поняття гри було різним. Наприклад, Г. Спенсер вважав, що лише сита
людина схильна до культурної діяльності, останню він розглядав як гру
надлишкових фізичних сил. Ф. Шіллер стверджував, що у грі людина шляхом
фантазії пізнає навколишній світ, моделює ситуації, які не в змозі
пережити в дійсності.

Німецький вчений К. Бюхер висунув трудову теорію культури, вважаючи, що
вона народжується спільною працею (як приклад він наводив ритмічну
пісню, яка об’єднує людей, що виконують важку роботу).

Австрійський психіатр 3. Фройд розглядав культуру як сублімацію, тобто
заміну сексуально-біологічних інстинктів створенням різних предметів і
творів мистецтва, які символізують бажаний, але недоступний об’єкт
потягу. За Фрои-дом, культура — створення житла, одягу, мистецтва —
врятувала людство від розчинення в тваринному світі.

Марксисти вбачали в культурі ідеологічну надбудову над економічним
життям суспільства. Вони вважали, що в культурі у прихованому вигляді
постійно кипить боротьба інтересів різних класових угруповань.

Деякі вчені XX ст. заперечували зв’язок і послідовність культур.
Наприклад, згаданий вже А. Тойнбі стверджував, що великі цивілізації
(єгипетська, греко-римська, європейського середньовіччя та ін.)
народжуються, розквітають та вмирають у власних межах, не передаючи
нічого прийдешності. Це відмова від ідеї прогресу людства як об’єднаної
спільноти. Натомість, марксисти вважали, що розвиток культури йде шляхом
відмирання «непотрібного» та народження нового, але все життєздатне
переходить зі старої культури в нову.

Очевидно, що в кожній позиції є своя правда і усі варто брати до уваги
при вивченні світової культури.

– Існує також розрізнення культури та цивілізації за наступною ознакою;
цивілізація починається тоді, коли виникають монументальна архітектура,
писемність, міста (Див.: Українська та зарубіжна культура /За ред.
Заковича М. — К., 2001. — С.77).

1.1.2. Корені національної культури. В історії культури простежуються
дві тенденції. Перша тенденція — це розвиток національних особливостей.
Прикладом відданого збереження рідної мови та власної культури є
Україна, що у багатовікових поневіряннях та приниженнях зберегла і
власне національне обличчя, і прабатьківські звичаї.

Чимало хвиль усіляких чужоземних впливів прокотилося над цією землею:
стародавні іранці та середньовічні скандинави, візантійці та Російська
імперія, комуністична тиранія — усі прагнули позбавити народ його живої
душі, його мови. Проте й сьогодні над нами лунає-дзвенить старовинна
народна пісня, народні майстрині тчуть ті ж візерунки, що й їхні
прабабусі у сиву давнину.

Друга тенденція — прагнення до універсальної культури всього людства,
єдиної мови, єдиної релігії, єдиних форм мистецтва. Часто велику роль у
єднанні культур відіграє релігія. Наприклад, в країнах ісламу •—
азіатських, африканських, європейських — культура в основних своїх рисах
подібна. Те ж можна сказати і про візантійсько-православний культурний
регіон, про країни, що сповідують буддизм тощо.

Сучасний глобалізм — тенденція до поєднання різних народів і різних
країн світу — виразно проходить під знаком американізму. Англійська мова
та американська масова культура активно проникають навіть у такі
традиційно консервативні регіони, як Китай. Місцеві національні традиції
(інколи й мови) поступаються чужоземним впливам. Це викликає
закономірний опір і прагнення зберегти національні культурні основи.
Прикладом може бути сучасна Франція, де американізму оголошено справжню
війну.

Справді, деякі народи «втрачали себе», розчиняючись у більш сильних
культурних впливах. Інколи і великі народи відмовлялися від власних
давніх культурних основ у ім’я тих, кого вважали більш освіченими та
досконалими (наприклад, у Ірані сьогодні вже немає прихильників
зороастризму).

У сучасному суспільстві співіснують у складному поєднанні національне та
чужоземне, масове та елітарне, традиційне та новаторське. Внаслідок
міграційних процесів люди легко втрачають рідні корені, виникають
численні змішані шлюби; людина дедалі частіше відчуває себе на кордонах
різних культурних світів. У цих умовах набуває особливого значення
проблема культурної самоідентифікації. Наприклад, українцем почуватися
може не лише етнічний українець, а й свідомий громадянин України, який
прагне бути корисним своїй Батьківщині. Наприклад, відомий культурний
діяч гетьманської доби митрополит Петро Могила був за походженням
молдаванином, але не кожен корінний українець може похвалитися таким
потужним внеском у справу розбудови української культури, який зробив
святитель Петтю./

Складові культури. Пам’ятаючи, яким важливим є дослідження проблем
розвитку матеріальної культури, виробничо-економічних відносин тощо, все
ж таки зупинимося винятково на явищах духовної культури.

Найважливішою складовою частиною культури є релігійна культура.
Пригадавши афоризм Дж. Фрезера про те, що вся культура походить з храму,
вважаємо за потрібне підкреслити історичний пріоритет релігійної
свідомості та її культового вираження.

Існує чимало різних моделей політичного життя, юридичних законів, мета
яких — забезпечити гармонію та мир у людській спільноті.
Політико-правова культура — норми, які регулюють законодавче поведінку
людей — теж є об’єктом нашої уваги.

Безумовно, культурний рівень суспільства визначається станом його науки-
та -освіти. Є, наприклад, виразна різниця між суспільством, у якому
малечу вчать жебрати, і суспільством, де однією зі складових освіти є
комп’ютерна грамотність дітей.

Духовне життя суспільства, його релігійно-філософська свідомість, мораль
і поняття про добро й справедливість максимально яскраво виявляються в
літераратурно-митецькій творчості, яка естетично інтерпретує світ і
проблеми людини. Мистецтво слова, музика й театр, архітектура,
скульптура та живопис — найважливіші моменти культурного життя
будь-якого суспільства.

Джерела суспільного устрою та права. У свідомості людей палеоліту
відбувся поділ на своє та чуже. Якщо на ранній стадії буття людська
спільнота являла собою проміскуїтетну орду, тобто громаду, в якій не
було табу на безладні статеві контакти, то в палеоліті з’являються нові
поняття: моя дружина, моя дитина, мій рід. Щоправда, жінку вважали
власністю і часто здобували силою; власністю були й діти, яких можна
було, наприклад, принести в жертву ідолові.

З плином часу кровозмішувальні союзи забороняються; регулювання шлюбних
відносин кладе початок виокремленню того чи іншого роду. Роди групуються
в племена та союзи племен. Якщо раніше всередині кожного племені
існувала певна система самоуправління, яка підпорядковувалася владі
вождя, то тепер група племен під проводом головного вождя утворювала
зачаток народу, який відстоював своє право на життя й володіння тими чи
іншими територіями у численних кривавих війнах.

Чоловіки в цей період переважно займалися мисливством, жінки — зберігали
вогонь, добутий з ураженого блискавкою дерева, збирали їстівні коріння
та ягоди, приглядалися до диких рослин, починали культивувати їхнє
насіння, доглядати приручених тварин; виховували дітей, знайомили їх з
небезпеками навколишнього світу, розповідали про героїв племені. Саме
жінка сприяла переходу до осілого способу життя, землеробства.

Майно, речі, стада свійських тварин, жінки й діти були загальним
багатством племені. Тому нерідко шлюби, так само, як і матеріальні
цінності, становили предмет колективного інтересу. Вважають, що саме в
період палеоліту виникав інститут старійшин, що чинить суд і визначає
покарання, регулює шлюбний обмін, ініціює колективні роботи та визначає
компенсацію за них.

З переходом від мисливства та збирання дарів природи до скотарства та
землеробства відбувається й переорієнтація людського суспільства з
матріархального ладу на патріархальний. Чоловіки вже не відлучаються
надовго від сім’ї, не полюють тижнями в лісах і степах, а пасуть худобу
й працюють у полі, на них лягає основне фізичне навантаження. Жінка, яка
в епоху палеоліту започаткувала інтерес до осілого життя, до вивчення
природи, окультурення рослин й одомашнення тварин, тепер підкоряється
владі чоловіка як глави роду.

З винайденням нового металу (бронзи) розширюються товарний обмін і
політичні контакти між окремими районами. Починаються постійні зіткнення
між племенами за володіння худобою, пасовищами. Виникає культ вождя,
який вимагає особливого ставлення до себе як при житті, так і після
смерті. Саме для вождів споруджують перші заупокійні кургани (насипи над
похованнями).

З’являється родоплемінна аристократія, яка утворює клас, що вже не
родичається з простолюдом — підставою були воєнні подвиги предків або
якісь інші заслуги перед спільнотою. Саме з цього класу формувалися
жерці та старійшини.

Зародки наукової свідомості. Первісну людину цікавив зв’язок речей в
навколишньому світі та властивості цих речей. З раннього дитинства вона
мала засвоїти, що вогонь, вода, гроза, звірі — це небезпека; що існують
корисні та отруйні рослини; що слід розрізняти місцевості, придатні для
життя, і ті, які приховують у собі загрозу. Наш пращур намагався
зрозуміти ритми природи, полегшити своє життя винаходом примітивних
механізмів; мандрував, знайомився зі звичаями інших народів; спостерігав
за навколишнім світом. Він прагнув лікувати хвороби, щоб уникнути
смерті. Діти, що доглядали його в старості, мусили мати примітивні
знання, аби вижити в суворій боротьбі з оточенням. Отож, формувалася
нова функція лівої півкулі мозку — здатність логічно мислити.

Зародком науки була магія. Первісний чаклун використовував
ознаки’подібності тих чи інших речей, загальні властивості їх
перетворення. Знахарі, що вивчали якості рослин і мінералів, не лише
впливали на психіку, викликаючи, завдяки застосуванню тієї чи іншої
речовини, стан сп’яніння чи галюцинації, а й реально лікували людей.
Досвід пізнання був довгим, сповненим протиріч. Внаслідок відсіювання
марновірства й закріплення знань про якості матеріальних речей повільно
формувалося точне знання про природу.

За відсутності писемності знання передавалися усно і закріплювалися, як
зазначалося вище, у вигляді міфів та ритуалів. Водночас практичний
досвід боротьби з природою вимагай накопичення певної суми
теоретично-практичних знань, формування певних технологій.

Зокрема, це пояснюється переходом до землеробства, бо циклічний характер
останнього обмежував час для пошуків їжі і поклав початок інтенсифікації
розумової діяльності та вивченню природи.

Осіле життя диктувало нові вимоги. Звірі одомашнювалися, рослини
культивувалися. Від стихійної селекції (відбір корисних порід рослин і
тварин) людина переходить до систематичного перетворення. Хатини і
напівземлянки поступаються справжній, хоча й примітивній, споруді, яку
слід розглядати не як мистецтво, а як зародження інженерної справи.
Виникає також поняття грошей, що пояснюється формуванням множини
цінностей, які відповідають грошовому еталону (мушлі, камені, рідкісне
пір’я птахів, зуби звірів тощо).

Нормою для первісного суспільства стає диференціація чоловічого й
жіночого. Зазвичай хлопці та дівчата виховувалися окремо. Для того, щоб
стати дорослим, слід було пройти важке випробування — ініціацію, під час
якої підліток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував знань, які
раніше від нього приховувалися.

Найбільш інтелектуальні члени племені ставали звичайно жерцями”, які
усно передавали нащадкам суму знань і спостережень над природою,
зберігали й розвивали сюжети міфів, були знавцями ритуалів. Вони
накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух
небесних світил тощо. Жерці займалися не лише магією, але й
систематизували дані про природу та людину. Отож, зародки науки
найчастіше зосереджувалися у руках жерців.

Мистецтво первісного суспільства. Мистецтво виникає найчастіше як
священна гра, магічне втілення в- художньому образі якихось важливих
якостей речей світу.

Першим прагненням щось зобразити можна вважати зиґзаґоподібні смуги на
стінах давніх печер, які правили не за житло, а за храми. Лінії
перекривають одна одну і справляють враження випадково проведених, але
це були спроби людини передати суть руху життя. Слід згадати і про
відбитки людських долонь, залишених поруч.

Перші зображення тварин настільки примітивні, що складно буває визначити
навіть породу звіра. Але з часом малюнок вдосконалюється, наприкінці
епохи палеоліту людина вже чіткіше вимальовує не тільки контури тварини,
але й дрібні шерстинки. В зображеннях з’являється ілюзорна об’ємність.
Якщо спочатку використовували лише один колір, то тепер художники
вдаються до двох чи трьох. Фарби використовують природні, мінеральні —
вохру, сажу, крейду та ін. їх наносять примітивними пензлями — жмутом
вовни, пучком трави, просто рукою. Перехід від зображення, яке наносили
пальцем на м’який шар глини, до використання фарб свідчить про розвиток
мистецтва. Основний район поширення мистецтва настінного живопису епохи
палеоліту — територія сучасної Франції та Іспанії. Майже всі зображення
цієї епохи стосуються тварин, на яких людина полювала, яким поклонялася.
Одна з найвідомідшх знахідок — печера Альтаміра в Іспанії, деякі тварини
на її стінах зображені майже в натуральну величину вражаюче переконливо.
Наприклад, в зображенні бізона точно відтворені його анатомічні
особливості та пропорції. На стелі альтамірської печери намальовано
близько двох десятків бізонів, коней, кабанів. Кожне зображення зокрема
— чудове, але фігурки розташовані безладно, композиції як такої ще,
власне, немає; відсутня лінія обрію, відчуття верху та низу, пейзажний
фон тощо. Це свідчить про зіркий погляд та майстерність, водночас
людина палеоліту ще не усвідомлювала повністю зв’язків, які існують між
явищами світу. Щоправда, наприкінці палеоліту вже робляться перші
спроби згрупувати в малюнку звірів, об’єднати їх в один сюжет.

Зображаючи тварин, людина таким чином пізнавала світ, виявляла свою віру
в магічну силу малюнка, первісної скульптури. Так, у печері Монтеспан
(Франція) знайшли глиняну фігуру ведмедя без голови; біля ніг його лежав
череп справжнього ведмедя. Вочевидь, до фігури прилаштовували
закривавлену голову вбитого звіра і, кидаючи спис у глиняного ведмедя,
вірили, що це допоможе вполювати справжнього.

У печері Санта-Ізабель (Іспанія) було знайдено зображення людей у масках
звірів. Мабуть, виконання магічного танцю перед полюванням мало
забезпечити успіх. Вбиваючи списом глиняного ведмедя, людина вірила, що
це допоможе їй вполювати справжнього. Одягаючи маски звірів та виконуючи
«танець буйволів», люди сподівалися, що це приведе буйволів у їх край.
Так виникає магія, за допомогою якої людина вдосконалюється в справі
приборкання звіра. Тема звіра в мистецтві палеоліту домінує. Це — вияв
тотемістичного поклоніння тварині. Зображень людини мало. Переважно це
зображення жінок, які не стільки втілювали красу, скільки служили
магічним цілям. Насамперед, це стосується так званих «палеолітичних
Венер» — зображень жінок, відтворених за таким загальним принципом:
кінцівки ледь позначені, голова без чітких рис обличчя, але виразно
підкреслені ознаки жінки-матері. Відсутність рис обличчя пояснюється
тим, що основним завданням художника було зобразити саме материнські
функції жінки. Від холоду, хвороб, нападів хижаків і ворогів гинуло
багато членів племені. Зображення материнства слугувало запорукою,
продовження роду. Звідси й культ жінки-матері в епоху палеоліту.

У мистецтві мезоліту, навпаки, центральне місце посідає людина, її
зображають схематичніше, умовніше порівняно з фігурою звіра, проте в
динаміці. Очевидно, важливіше було показати дії людини, а не її саму.
Іноді фігура людини змальована лише штрихами, які передають тільки схему
руху. Враження рух; створюється шляхом повторення однакових силуетів. І
тварина, і людина зо бражені менш правдоподібно, ніж в епоху палеоліту.
Але це не втрата майстерності змінилася мета мистецтва: якщо раніше
важливо було передати зовнішністі об’єкта зображення, то тепер художник
робить спробу відобразити особливост натури, охарактеризувати їх. Тому
важливішими, ніж детальне зображенню людини, є зображення її дій — як
вона бігає, полює, танцює тощо. В цей періо/ створюються динамічні
багатофігурні сюжетні сцени, які свідчать про більїі глибоке, ніж
раніше, відображення світу у свідомості людини.

Мистецтво неоліту, мистецтво людей, які опанували вже скотарство п
землеробство, помітно відрізняється від творчості людей, що займалися
лише полюванням та збиранням дарів природи.

Людині палеоліту було необхідно добре знати звіра як об’єкт полювання, В
неоліті життя людей залежало вже не тільки від вдалого полювання, але й
ві^з врожаю, відповідно — від погоди. Людина починає замислюватися над
явищами , природи, пояснити які не може. Тому у неї виникають уявлення
про надприродні невидимі сили, які керують погодою, кліматичними
циклами, рухом світил. Так виникають базові міфологічні сюжети, що стали
згодом основою міфологічних систем найдавніших цивілізацій. Наприклад, у
багатьох народів існують міфи про походження світу з яйця (найчастіше
золотого), про завмирання природи восени та її оживання навесні тощо. А
для зображення цих сил необхідні особливі образи — жоден з відомих не
підходить, коли виникає потреба втілити в мистецтві життєдайну силу
води, сонця, землі, вогню. Звідси беруть свій початок
умовно-орнаментальні форми художнього зображення. З’являються
організовані ритмічно й абстрактні за змістом мотиви. Зображення людини
і тварини схематизуються, стилізуються, стаючи символом; зароджується
малюн-кове письмо — піктографія. З’являється уявлення про прямокутник,
коло, симетрію. Свої знання людина застосовує під час виготовлення
речей. Наприклад, первісний ремісник за формою тіла птаха створює ківш
для води. Предмети вже не тільки утилітарні, вони оздоблені. Людина
прагне прикрасити всі речі, які її оточують: кераміку покриває
орнаментом, дерев’яне начиння прикрашає різьбою, а плетення —
візерунками. Передусім за цим приховане магічне поривання «освятити»
річ. Водночас людина прагне вже не лише використовувати предмет, але й
робити його гарнішим, несхожим на інші.

Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і, особливо, епоху
бронзи, є поява мегалітичної архітектури. Первісна людина давно вже
вміла зводити будівлі — напівземлянки, дерев’яні або глиняні житла, але
вони використовувалися з утилітарною метою. Пам’ятники ж мегалітичної
культури мали вже релігійно-культове призначення.

Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри — вертикально
поставлені камені, іноді покриті рельєфами, іноді злегка оброблені,
виконані у вигляді скульптури. До останніх належать монументальні
зображення кам’яних риб, створені у Вірменії (вішапи). Іноді кам’яні
стовпи завершувалися головою людини (Франція) або тварини (Сибір).
Мабуть, у давнину такі споруди були об’єктом поклоніння або місцем
церемоній.

Дольмени — чотирикутні будівлі з каменю. Найпростіший дольмен — два
вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений дольмен
складається – з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють
чотирикутник. Стіни перекрито п’ятою плитою. У деяких дольменах
внутрішні сторони плит розписані символічними знаками. Дольмени
позначали місця поховання членів роду.

Кромлехи — кам’яні плити або стовпи, розташовані по колу (найчастіше
біля жертовного каменю). Найвідоміший та складний споруджено в епоху
неоліту в Англії, біля Стоунгеджа. Він складається з кількох
концентричних кіл. Один ряд — з невеликих менгірів, другий — ближче до
центру — з великих брил, попарно перекритих кам’яними брусами. В центрі
розміщена квадратна плита, яка, ймовірно, виконувала якісь ритуальні
функції. Через деякі точки кромлеха можна було фіксувати фази річного
руху Сонця, тобто можна вважати, що перед нами — найдавніша
обсерваторія.

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки.
Окрім тварин і рослинних орнаментів, первісні гончарі зображають людей,
ймовірно, героїв усної народної творчості та міфів. Образ людини і у
фольклорі, і в прикладному мистецтві витісняє образ тварини. Серед
керамічних виробів деякі посудини мають скульптурне завершення,
прикрашені виліпленими з глини фігурками людини, тварини чи птаха.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку — скіфська (VII — II ст.
до н.е.) — культура племен, що жили в цей період у Північному
Причорномор’ї, на Кубані та Алтаї. Типовими пам’ятниками ранньої
скіфської культури стали могильні кургани вождів. Основним багатством
скіфів-кочівників були величезні табуни коней та стада рогатої худоби.
Тому, можливо, й народжується в Скіфії характерний «звіриний стиль» —
зображення звірів у гармонійних, закінчених композиціях. Скіфи набули
високої майстерності у виготовленні зброї та спорядження верхового коня.
На всіх прикрашених предметах — зображення тварин, причому, окрім цілих
фігур тварин, трапляються й просто окремі їх частини — лапи птахів,
кінські копита тощо). Можна простежити певну закономірність між темою
прикраси та призначенням предмета, тобто прикраси виконували не лише
естетичну, але й магічну роль. Це були образи-символи, які мали
оберігати людей та допомагати їм.

Первісна музика була невід’ємна від повсякденного життя: жінки
заколисували дітей, пастухи трубили, скликаючи худобу тощо; мелодії
супроводжували й магічні обряди. Археологи знайшли чимало виконаних з
кісток тварин свистків та флейт, мушель, що використовувалися як труби.
Для відтворення музичних звуків використовували лук, барабани з дерева
та висушених овочів, роги тварин — все це праобрази сучасних струнних,
ударних та духових інструментів9. Підтвердженням розвитку музики в епоху
пізнього палеоліту є знайдений археологами на території нинішньої
України музичний комплекс з кісток мамонта. При розкопках палеолітичних
стоянок на території Франції, Чехословаччини та Угорщини були знайдені
музичні інструменти на зразок флейт і дудок.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020