Реферат на тему:
Василь Авраменко – танцюрист та хореограф
Ім’я Василя Авраменка, його Дар – це один із променів великого Сонця на
небесному зводі нашої землі, світла якого до того не відчувала
українська хореографія.
Україна, яку в світі називали “Колискою народних мелодій”, “Столицею
ліричної пісні”, подарувала нам Василя Авраменка – видатного хореографа
світової слави, режисера, актора, етнографа, чудового оратора, великого
патріота України.
Його таланту аплодувала Європа, Америка, Канада, Австралія. Через
творчий геній світ пізнав українське мистецтво, його історію. Видно, на
роду написано нашому народові, що кращі її сини змушені були
поневірятися, працюючи на чужині, а їхні імена викреслювалися з рідної
історії.
Згадаймо О.Архипенка, О.Кошиця, М.Голинського, Башкірцеву, О.Олеся,
Я.Барнича. А поряд – славне ім’я В.Авраменка, який для України був
“засекречений”. Він – син тих країв, де колись вирувала воля козацька,
де витав дух лицарів – славних запорожців. Народився великий
балетмейстер на Черкаській землі в м. Стеблів 22.03.1895 року. Закінчив
учительські трирічні курси, курси підстаршин. Під час Першої світової
війни в Мінську зустрічається з С.Петлюрою, стає великим пропагандистом
української ідеї, виступає перед солдатами як палкий патріот України.
Його ораторські здібності зворушують воїнів, збуджують їхні українські
серця.
За порадою Петлюри Василь Авраменко поступає в Київську державну школу
ім. Лисенка та під керівництвом М.Верховинця вивчає український танець,
який здавна хвилював його душу. Після інституту працює в театрі стадника
в Станіславі, згодом в театрі М.Садовського в Кам’янець-Подільську. В
театрі від акторів записує стародавні танці. Спостерігаючи народні танці
у прекрасному виконанні Садовського, під впливом лекцій М.Верховинця
Авраменко задумує відродити український танець, вивести його на ту
височінь, до якої б повернулася його первозданна, кришталево чиста краса
та естетичність. Від В.Авраменка починається ренесанс українського
хореографічного мистецтва. Він виводить український танець як окремий
жанр культури. Він перший, хто задумує по всій Україні створити школу
українського народного танцю. Але трагічні дні в Україні не дозволили
Авраменку здійснити задумане. Український уряд змушений покинути
Україну. Військо української армії, українське стрілецтво було
інтерноване поляками в табір для полонених в м. Каліш (Польща) та в м.
Юзефів (Чехословаччина). В лютому 1921 року туди ж емігрує і театр
Садовського, в якому працював В.Авраменко. Серед полонених в таборі за
колючим дротом панувала важка, гнітюча атмосфера.
В.Авраменко розумів, що полоненим необхідно підняти дух непокори, дух
завзяття, віру у воскресіння своєї держави. Будучи великим патріотом,
людина великої мужності з вольовим характером, він робить неймовірне:
залишає театр і за колючими дротами табору серед українських полонених у
надзвичайно важких умовах організовує школу українського танцю.
Яка іронія долі… Першу школу, про яку мріяв серед вільного народу
рідної землі, створює серед українських полонених в Каліші. Мабуть, в
світі аналогу не зустріти. На таке здатна тільки українська натура. Це
нагадує Байду, якого на гак вішали, а він в обличчя ворогу сміявся.
Розуміючи велику виховну силу мистецтва, він бере до постановки танці на
історичну тему: “За вільну Україну”, “Сон Катерини”, “Запорізький
козак”, “Великдень на Україні”, “Гонта”. За п’ять місяців виступу по
таборах і серед населення концерти Авраменка сколихнули українське
стрілецтво, підняли дух і віру у свої сили. Польська військова влада,
налякалась піднесеним духом полонених, заборонила виступи. Василя
Авраменка та весь ансамбль кинули за грати. При допомозі співака
Голинського та генерала Пилькевича Авраменко втікає до Львова. В березні
1922 року зі студентів Львівського таємного університету створює першу в
Галичині школу танцю. 22 травня перший концерт у залі ім. М.Лисенка
пройшов під гучні оплески. Сам балетмейстер геніально відтворив образ
Гонти-лицаря. Після тріумфального виступу їде на Волинь. У Львові
замість себе залишає інструкторів, які продовжували роботу свого
вчителя. Невгамовна натура Авраменка переїжджає з місця на місце по
містах і селах Галичини і робить те, що до нього ніхто не робив:
організовує школу танцю, мовою якої хоче пробудити в молоді
зацікавленість і любов до народної хореографії? За 10 місяців роботи на
Волині балетмейстер створює 5 шкіл, дає 65 концертів по містах і селах.
У лютому 1923 року Луцька газета писала: “Про український танець чули ми
як гопак з горілкою, а скільки було зачарувань, коли побачили танці
учнів Василя Авраменка”.
Виступаючи перед концертом зі вступним словом Авраменко говорив:
“Український танок не пустощі, він основний вияв нашої культури, це –
національна зброя!..” Після Волині знову Львів і організація нових шкіл,
а далі – Перемишль, Холм, Підляшшя, Тернопіль, Дрогобич, Станіслав.
Після успішних концертів по Західній Україні, на Гуцульщині ходили
легенди про “чудо-людину” з Великої України: “колишній офіцер
Петлюрівської армії вчить наших галичан козацьких танців і сам вищої
кляси танцівник”. На кінець Гуцульщина діждалася довгожданного гостя. В
січні 1924 року в Коломиї маестро організовує дві школи: одну – в
чоловічій державній гімназії, другу – при жіночій приватній. Паралельно
створює курси інструкторів. Директор чоловічої гімназії П.Мостович та
жіночої П.Гамчикевич з ентузіазмом допомагають у створенні шкіл.
Навчання було платне, тільки діти, чиї батьки боролися за волю України,
діти-сироти і бідні від оплати були звільнені. Заняття проходило три
рази в тиждень. Сувора була дисципліна. З початку репертуар складався з
танців Східної України: “Херсонський козак”, “Запорізький герц”,
“Гонта”, “Чумак”, “Плач Ізраїля” .
Перший концерт відбувся 19.07.1924 року в Делятині, де гуцули з
захопленням і цікавістю дивилися танці Центральної України. 20 липня
Василь Авраменко організовує великий гуцульський фестон у гірському селі
Микуличин, на якому виступали разом: учні, гуцульський оркестр та
сільські танцюристи. В Микуличині вперше знайомиться з гуцульськими
танцями, вивчає обряди, традиції, одяг, музику. Створює нові танці:
“Танець Довбуша”, “Аркан”, “Коломийська сіянка”, “Вільний гуцул”,
“Коломийська дрібонька”. По всій Івано-Франківщині були створені школи
В.Авраменка, про що свідчать відповідні записи в книгах з історії сіл.
Після роботи на Гуцульщині він задумує із кращих учнів шкіл Галичини
створити ансамбль, з яким хоче вирушити на гастролі в Європу, Америку,
щоб знайомити світ з українським мистецтвом.
Однак так не сталось. Переслідуванння польською жандармерією закінчилося
трьома арештами В.Авраменка, після чого він змушений таємно переїхати до
Чехословаччини в місто Подебради, де зустрівся з давніми друзями театру
М.Садовського. У м. Юзефові, в таборі для полонених Галицької армії, він
створює українську школу танцю, виступає з концертами. Протягом року
концерти Авраменка проходили з великим успіхом. Перед від’їздом у Канаду
Авраменко разом із своїми учнями робить прощальний концерт “Вечір
українського танцю”, на який з’їхалися українці з усіх українських
колоній Чехословаччини. Вечір був хвилюючим і сумним, бо прощалися з
великим талантом української культури.
12 грудня 1925 року Авраменко прибуває до Торонто, де з великою
завзятістю береться до роботи: виступає з лекціями про Україну, її
історію, культуру, закликає до спільної праці для воскресіння
української держави, організовує по містах Канади й Америки школи
українських танців. Під заголовком “Український балет” в 1936 році дав
перший концерт з учнями, який пройшов з нечуваним успіхом. Генрі Бекет,
американський журналіст, після концерту писав: “Василь Авраменко, без
сумніву, людина виняткової особистості, високих талантів, можливо і
геній”. Успіх і слава ансамблю Авраменка прокотилася по всіх містах, де
живуть українці. Сотні учнів записуються в його школу.
На запрошення канадського уряду В.Авраменко бере участь у святкуванні
60-річчя злуки всіх провінцій Канади, Дня Вікторії. 25 травня 1931 року
– великий виступ українських артистів на сцені “Метрополітен Опера” в
Нью-Йорку, в якому українці показали велич і красу творчої душі свого
народу. На сцену Авраменко вивів 600 танцюристів, 100 хористів і
оркестр. Успіх був вражаючий. Преса не вмовкала від похвал українських
концертів. Він здійснив виступи по всій Америці для популяризації
української культури, а головне зміг протидіяти процесові асиміляції
серед українського населення. В 1932 році відбувся спільний концерт з
Олександром Кошицем. У 1935 році виступ у Білому домі Вашингтона. В
1936-37 рр. на власні кошти та пожертвування створює кіностудію, де
випускає “Наталку-Полтавку”, “Запорожець за Дунаєм”, “Трагедію
Карпатської України”, Забутий рідний край”, Марусю” та ін.
Невимовна туга за Україною не покидала Авраменка все його життя. Він
мріє про гастролі на Україну. Якщо було б можливо, то і залишився б на
рідній землі. Але… Не ті були часи.
Помер Василь Авраменко в Ною-Йорку 6 травня 1981 році. В своєму заповіті
він просить перевести його прах на Україну в рідний Стеблів, коли
Україна стане самостійною державою. Виконуючи волю, прах покійного в
1993 році було перевезено на Батьківщину.
В.Авраменко вивів український танець на світову арену. Перший
організовував хореографічну школу в Європі, Америці, Канаді, Австралії.
Автор книжки “Українські національні танки, музика і стрій”, створив
велику кількість хореографічних полотен, тема яких – український народ,
його життя і боротьба.
Володіючи великим внутрішнім перевтіленням, пластичністю тіла, мімікою,
великою технікою, він створював вражаючі образи “Гонти”, “Чумака”, Уида
із “Плач Ізраїля”. В. Авраменко – великий український патріот, який
засобами мистецтва боровся за волю України, прославляючи її у своїх
танцях.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
