.

Життєвий і творчий шлях Василя Михайловича Рябого (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2417
Скачать документ

Реферат на тему:

Життєвий і творчий шлях Василя Михайловича Рябого

ПЛАН

Коротка біографія В.М.Рябого.

Деякі відгуки про творчість поета.

Про вірші Рябого та його збірку “Варта трав”

а) “У флейті тих Бог живе” М.Радчук;

б) “Симфонія зіткана з радості й суму” М.Грушевська;

в) “І пізнаю метафорою світ, якого не знаю”.

Аналіз деяких віршів.

Рябий – майстер українського слова.

Народився Рябий Василь Михайлович 7 грудня 1954 р., с. Корнич
Коломийського району Івано-Франківської області – поет, редактор газет.
У Коломиї – з 1960 р. Навчався у Коломийській школі №3 (1962-1970 рр.),
Коломийській СШ № 2 (1970-1972 рр.), на музичному відділі Снятинського
культосвітнього училища (1972-1973 рр.) Служив в армії. Слюсар на заводі
“Коломиясільмаш” (1975 р.). Навчався на факультеті журналістики
Львівського університету (1975-1981 р.). Кореспондент, відповідальний
секретар коломийської міськрайонної газети “Червоний прапор” (1981-1991
р.), протягом місяця (1986) був редактором багатотиражної газети заводу
“Коломиясільмаш” “Робітниче слово”. Відповідальний секретар коломийської
районної газети “Вільний голос” (1991р.), безробітний, відповідальний
секретар газети “Агро”. Співзасновник видавництва “Світ”, директор
видавництва (до 1994 р.). Редактор видавничо-поліграфічного товариства
“Вік”. З 1996 – член редколегії газети Коломийської райради профспілок
агропрому – “За справедливість”, редактор газети відділу
Державтоінспекції м. Івано-Франківська – “Безпека руху” (1998 р.).
Засновник коломийського літературного товариства “Плин”, однойменної
газети (1993 р.). Видав газети-одноденки “Кляштор” (1993 р.), “Журавлик”
(1997 р.), “Світлофор” (1999 р.). Редактор – кореспондент
літературного-мистецького журналу ”Світло – вид” (1994-1995 рр.).
Редактор більш як тридцяти книг.

Перший вірш написав семикласником, відвідував шкільну літстудію,
керовану Володимиром Ріпецьким. Член літстудії “Франкова кузня”
Львівського університету. Голова літоб’єднання “Коломийка” при редакції
газети “Червоний прапор” (1981-1984 рр.) Учасник республіканської наради
авторів перших книжок в Ірпені (1985 р.). Член Спілки журналістів
України (з 1983 р.), член Спілки письменників України (з 1992 р.).

Публікації поезій, художньої прози, рецензій на сторінках газет:
коломийських – “Червоний прапор”, “Робітниче слово”, “Агро”, “Вісник
Коломиї”, “На переломі”, “Вільний голос”, “Плин”, “Від А до Я”, “Безпека
руху”, “За справедливість”, івано-франківських “Прикарпатська правда”,
“Комсомольський прапор”, “Світ молоді”, “Рідна земля”, “Галичина”,
“Тижневик Галичини”, “Західний кур’єр”; чернівецьких – “Молодий
буковинець”, “Буковинське віче”; верховинської – “Верховинські вісті”,
косівської – “Освітній вісник”; львівських – “Літературний Львів”,
“Високий замок”; київських – “Слово”, “Літературна Україна”; одеської –
“Комсомольська іскра”. Публікації в журналах “Жовтень” і “Дзвін”,
“Україна”, “Перевал”, “Чорногора”, “Буковинський журнал”, “Київ”, пів
річнику “Поезія”; квартальнику “Світло-вид”; збірниках “Вітрила-83”,
“Дзвінке джерело”, “Яворове листя”, “Слово Благовіту: Українська
релігійна поезія: Антологія”. Лауреат премії “Благовіст”, премії журналу
“Дзвін” у галузі літературної критики.

Збірки віршів Василя Рябого: “Грань” була видана 1990 р. в Києві,
“Шукання двійника” – 1992 р. в Снятині, “Ворожіння на цвяхах” – 1992 р.
в Коломиї, “Елегія білого диму” – 1992 в Коломиї, “Постріл гріха” – 1994
р. в Києві, “Жасминовий камінь” – 1995 р. в Києві, “Зіниця на крилі
метелика” – 1997 р. в Києві, “Портрети з протягу” – 1998 в Коломиї,
“Світлофор і мухомор куля з ліверпуля омелюх і капелюх. Три альбомчики
Ромчика Бомчика” – 1998 р. в Коломиї, “Вага агав” – 1999 р. в Коломиї,
“Ловіння снів” – 2001 р. Києві, “Двері луни” – 2002 р. в Коломиї,
“Варта трав” – 2004 р. в Коломиї, а також книжка розмальовка “Світлофор
і мухомор”.

Ось деякі відгуки про творчість поета поміщені в кінці книги “Ватра
трав”.

“Писати Василь Рябий почав порівняно недовго, але в творчості своїй він
досить інтенсивний – уже назбиралася книжечка віршів. Мабуть, життєві
враження вимагають цієї інтенсивності… Його поезії подобається своєю
розкутістю, своєрідним поглядом на життєві явища і водночас
непретензійністю, творчою дійсністю. Хочеться вірити у гарну його
поетичну дорогу”.

Таким було моє переднє слово до поетичного дебюту “Світ на долоні” 1980
року в сьомому числі журналу “Жовтень”, коли початкуючий автор навчався
на факультеті журналістики львівського університету.

Мені приємно, що Василь Рябий значно перевершив покладені тоді на нього
надії: нині він автор оригінальних поетичних книжок, і кожна з них –
щоразу значиміший крок у подоланні, у підкоренні крутих творчих вершин.

Він поет по справжньому самобутній – не переспівує ні когось, ні самого
себе. Він віртуозно володіє технікою віршування, майстерністю поетичного
ремесла – від класичного сонета до розкованого верлібра і цікавих
паліндромів. Його поетичній асоціації, образне мислення несподівані,
інтригуючи в водночас дуже природні та прозорі. Йому чужі декларування,
повчання та заклинання; він сам постійно осмислює буття, трудиться душею
і ненав’язливо, делікатно залучає до цього процесу читача.

Роман Кудик,

поет, головний редактор часопису “Дзвін” м. Львів

Магія слова, чаклунська сила поетичних словосплетів у поезії Василя
Рябого сповідується одразу і незаперечно, повносило і повнокровно. Це не
означає, що автор далекий од “вітрів сучасності” – навпаки, він хоче
передати їх буйні повіви і навіть леготи словом образним і самобутнім, а
не звичним для вуха барабанним дробом (хай навіть зі зміною плюса на
мінус). Бо: “А ти такий щасливий нині, неначе кращий із синів, у
безрозмірній домовині од щастя дихать посинів”…

А в самому Василеві, якого знаю зі школи в Коломиї, де навчався, мене
завжди дивувало абсолютне невміння полегшувати собі життя. Я шукав
причини у його характері – не знайшов, у перших віршах – не знайшов. Не
знайшов і в його книгах, але зрозумів, що і шукати не треба. Так буває у
поетів, які володіють таїною.

Василь Герасим’юк,

поет, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка.

Ось уже років п’ять – сім Василь Рябий виступає з добірками віршів у
періодичній пресі, в колективних збірниках.

Видана минулого року книжка його поезій “Грань” засвідчила, що це не
просто дебют молодого автора, не просто проба пера, а перший підсумок
обдарованого поета.

Пошук у царині форми у Василя Рябого не відводить його до чисто
формальних цілей. Відрадно, що в тематичному плані національні проблеми
в нього природно переплітаються з загальнолюдськими (“Листок – пророк не
дереві паче, кислотним впившись дощем”).

Не хочу прогнозувати, але, читавши дещо з машинописних віршів В.Рябого,
знаю, що підготовлені рукописи нових його збірок для “Радянського
письменника” і “Молоді” не пройдуть непоміченими, бо серед оригінальних
і голосних поетів – вісім – десятників Василь Рябий має свій власний
голос. І дещо припізнілий вихід його на люди свідчить хіба що про
похвальну вимогливість до слова, сказаного не всує.

Володимир Лучук,

поет, перекладач, член Спілки письменників України з 1960 року

23 липня 1991 року, м. Львів

Василь Рябий, який проникає в таємницю буття, дивуючись, нервуючись,
сумуючи, вражений побаченим, оскільки переважають у віршах зорові
картинки, творить невибагливо, не підігрує читачеві на полегшеність
сприйняття, але й не грішить захаращенням твору експериментальними
викрутасами. Характерній ключ, притаманний лише цьому авторові. Ним він
відчиняє двері у світ гармонії думки й почуття.

Тарас Мельничук,

поет, лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка

(“літературна Україна”, 2.07.1992)

У першій книжці віршів “Грань”, яку я мав честь редагувати і завдяки
чому не лише познайомився, а й захопився творчістю цього самобутнього
поета, Василя Рябого розкриває світ людини й природи як одне ціле, а
звідси, з цієї одвічної взаємо проникності, подив, і захоплення, і біль
та сум… Його вірші високохудожні, де краса й доброчинство покладені в
основу творчого методу, а зміст нинішнього буття дає змогу писати про
розбрат, що “незрілі рабські душі їсть”, про швидке сп’яніння від
свободи, і про важку дорогу з хрестом на плечах на Голгофу…

Наскрізною темою, що розвивається з книжки в книжку, є думка про
природність. Без мудрого розуміння краси не побачити всемогутнього Бога
в маленькому листочку найменшої рослини… У природному вигляді, тобто
як сотворила природа, ми справжні, істинні, добротворчі і миролюбні.
Інакше нас чекає потьмарення і божевілля. У цьому й сутність
філософської поезії Василя Рябого, тонкість душевних переживань. Краса
кохання в його ліриці має естетичну вищість. Його поезія наслідує
природу, а що може бути шановнішим, як не старання відтворити природу
через мистецтво духу. А те, що творить мить природи – є розумна душа, і
вона не підвладна часові.

Михайло Василенко,

поет, перекладач (“Буковинське віче”, 7.12.1994 р.)

Глибоко зворушений віршем “Вироджується картопля”. Ця поетична новелетка
вражає образом, прив’язаним до землі. Такі “портрети з протягу” вчать
переживати за світ, рятувати його від руїни, а ще наводять на думу про
нерозкриті резерви автора в лірико-філософській прозі.

Роман Федорів,

прозаїк, лауреат Національної премії України, імені Т.Шевченка,

1998, липень, м.Львів.

…Я б віддав перевагу віршеві “Рай і раб. Заквітчаний Едем”. Ні, не те
щоб я був глухий до “рябих” віршів, їх треба читати, мабуть, якось
інакше, майже відволікаючись від буквального слово значення. віддаючись
на стихію авторської екзистенції. Навмання розкриваю сторінку, де цвіте
“Мак”, і милуюся ним.

Григорій Сивокінь,

літературознавець, критик, доктор філологічних наук, м. Київ.

Перед чернівчанами вже виступало чимало поетів і хороших, і різних.
Публіка тут трохи перенасичена літературними подіями. Тому коломийському
гостеві треба було відразу опанувати залою, аби не вийшло розмови
Демосфена з морем. Зумів. Зумів Василь Рябий змусити шановну публіку
слухати себе, бо, без сумніву, крім високого поетичного дару, володіє і
непересічним талантом артиста, і тим більше це вдається прикметним, бо
поезія Василя Рябого зовсім не є традиційною. Не назвеш її також
модерною чи авангардовою в звичайному розумінні цих понять, бо далека
поезія Василя Рябого від вербальних декоративних конструкцій чи просто
метафоричної графоманії. Це цілком оригінальний і цілком самодостатній
поетичний масив.

Василь Котелянко,

поет, прозаїк (“Час”, 12.06.1998)

Василь Рябий – цілком окремішнє явище сучасної літератури. Що поет не
схожий, ні на кого – аксіома. А що поет несподіваний, таємничий, не
передбачуваний, – теорема, яку ще треба доводити й доводити. Все людство
зачудовано дивилося на тріпотливі крильця метелика і не бачило…
перелітних зіниць. Всі поети планети надривались у пошуках єдино
можливого образу коханої. А Рябий одним помахом чарівного пензлика
намалював нам любов із карозорими місяцями.

Кожен вірш цього дивовижного поета – закодована таїна. Це занебесні
простори асоціацій, за якими нуртують безконечні галактики думок. Його
палітра виграє не сімома барвами веселки, а тисячами відтінків
незбагненного світу.

Поезія – це умовність. Але в тому й загадка, що поетична умовність має
сприйматися природніше, ніж найреальніша реальність. І Василь Рябий
досягає цього на грані можливого й неможливого. Перед вами – всесвіт – у
слові.

Петро Перебийніс,

поет, головний редактор газети “Літературна Україна”.

В газеті “Літературна Україна” за 2005 рік (29 вересня) М. Радчук пише
про Василя Рябого: “Нинішня доля поета пущена на самодостатність. По
суті, поети зі своїм поглядом на політичну ситуацію, облишені самі на
себе. Виходить так: сам написав, сам видав, сам себе розрекламував, сам
і прочитав. Критичний Цех, який тримався на віжках і посторонках КДБ,
розпався, а разом з тим зникло й серйозне прочитання творів. Тож за цю,
на жаль, не досить вдячну справу знову таки доводиться братися поетам. А
тому поет має переодягнутися із поета в читача і лише тоді поринати в
хащі мрій, дум, метафор та тропів, одягнених в словесну одіж.

Слово як субстанція – досить химерна річ. Звичайна грудка землі у руці
селянина куди ґрунтовніша й виразніша за стан списаних слів про неї. А
вона опинилася в його руці лише для того, щоб визначитися з порою
сіяння…

Щоб створити поетичний твір потрібно, крім ідеї, думки, форми, в яку
ляже твір, мати, найголовніше – слово. Слово, як казали древні, –
насіння, а грудка, яку тримає людина, відповідає температурі.
Температура художнього твору, його тла, залежить від розміру віршованого
рядка та відведеної поетом енергетики, яка в свою чергу складається із
емоцій так підсвідомого наївну, а ще неабияке, якщо не основне
навантаження, несе особистість поета, де криється ціла комора з
різнорідними взаємодоповнюючими і взаємовиключаючими складовими.

Поет – це квітка, яка цвіте так, як їй цвітеться. Читач – це не просто
споживач, не просто гурман, а робітник. Щось є схоже між читачем і
пасічником. Він, як пасічник, відбирає мед, віск, пилок, прополіс. Поет
відчуває час, простір, яку створювати йому поетичну будівлю, перш за все
інтуїцією. Він ще не знає, як це буде робитися, а вже будівля в його
уяві готова. Та коли почав будівництво – побачив, яка непроглядна
відстань між ним і його вже виміряним образом будівлі”.

А в газеті “Всевідо” за 1.05.2005 р. М.Грушевська написала про Рябого
чудову статтю “Симфонія зіткана з радості й суму”: “Нещодавно відбулася
презентація нової книжки В.Рябого “Ватра трав”. Це підсумкова, як
підкреслив автор, багатолітньої праці книжка поезій. Куди ввійшли вісім
збірок: “Колихка змова”, “Щавлева мережа”, “Глибина вікна”, “Тріщина
соку”, “Обертіння зорі”, “Вогонь ожин”, “Дівчина з пташкою”, “Варта
трав”. Читаючи свої поезії, знавець слова демонстрував майстерність у
різних формах віршування: в сонеті, октаві, тріолеті, ронделі,
паліндромі, пояснюючи чим вони відрізняються.

Автор 20-ти збірок, лауреат декількох літературних відзначень, зокрема
премій “Благовіст”, “Крилата підкова”, міжнародної – “Карпатська
корона”, представляє нині творчість писанкової Коломиї не тільки на
всеукраїнському, а й на міжнародному рівнях, у перекладах російською,
румунською, італійською мовами. “Василь Рябий, – пише київська поетеса,
Ірина Жиленко, – ловець вітру і снів, спіймав свої сіті вже дещицю
слави, бо має добре ім’я в поезії і своє окремішнє місце. Тихо й чесно,
без галасу й епатажу завойовує він літературний авторитет”.

Так, Василь Рябий залишається самим собою, що найважче сьогодні для
соціально незахищених творчих натур. Адже у поезії свої закони. Як
дослідив кандидат філософських наук, літературознавець Олег Пилип’юк,
заглибившись у “Варту трав”, “це складна симфонія, зіткана з радості й
суму, переживань за життя, за гармонію міри речей, за чисту людську
душу”. Спілкуючись зі старшокласниками, розповідаючи свою біографію,
поет зауважив, що його вірші невіддільні від складнощів і перипетій
людського життя. “Бо тільки по-справжньому автор, коли поезія стала його
життя. Я не кабінетна людина і ніколи не шукав тепленького крісла, тому
не можу писати тільки про все прекрасне. Адже на нашій дорозі
трапляються як світлі, так і темні смуги. Всі мої вірші – вірші
українця, який відчуває душу ближнього, його болі й тривоги”. Декілька
ліричних віршів прозвучали у виконанні учнів, які опісля щиро подякували
винуватцю події за змістовну зустрів і подарували квіти, а в нагороду
отримали автографи.

– Я вірю, – завершив свій виступ Василь Рябий, – що настане світле
справедливе життя. І треба робити все для того, щоб люди ставали
добрішими й чуйнішими один до одного. А вас слід вчитися не для вчителя
і не для школи, а для себе. Бо щасливіший не той, хто пише, а той, хто
радіє, серцем і розумом сприймає написане. Ініціатори першої зустрічі –
вчителі – надіються, що вона буде не останньою, а стане традиційною в
крамниці “Просвіти”, яка активно пропонує саме українську книжку.

Книгу Василя Рябого “Варта трав” Міністерство культури і мистецтв
України відзначило літературною премією імені Павла Тичини. Він єдиний в
Івано-Франківській області Тичинівський лауреат.

І пізнаю. Метафорою світ, якого не знаю

“Варта трав” – так називається нова книга відомого в Україні поета з
Коломиї В.Рябого, видрукувана в друкарні імені Шухевича тиражем тисяча
примірників. Її наповнюють вісім збірок. Як сказано в анотації, поет,
овіяний таїною буття, продовжує дослідження дійсності крізь призму
художньої свідомості, речливій складності. Не закриває очі на порушення
міри речей. Зміщення поняття про красу, яку намагається поглинути
новітній цинізм. Оберігаючим гармонію, автор тримається за рятівний
сонячний промінь надії. В цьому і є справжність письма, природність
людського “Я” на хвилі взаємного довір’я від перших поетичних спроб. Що
входять у цикл “Зі шкільного зашита”, до зрілих творів, підсвічених
власною графікою.

У підсумковій книзі автор демонструє свою поетичну майстерність у різних
формах віршування: в сонеті, катрені, октаві, тріалі, ронделі, хоку,
стансах, рубаях, паліндромі, газелі, логогрифі, верлібрі, білому вірші.
Зустрічаємо й рідкісні форми поезії – ритурнель, ренку, мураббу. Остання
є надбанням культури Близького Сходу, рядки тут читаючись вертикально й
горизонтально.

Цікавим творенням метафори відзначається збірка “Дівчина з пташкою” з
підзаголовком “Маленька повість блукаючих іскринок, або Верлібри
колібрі, прозовірші тиші”. Вартують уваги сім сонетних вінків:
“Квадратообіг”, “Темногра”, “Росогрань”, “Барвосни”, “Вустожар”,
“Лимстозлива”, “Серцекрил”. Читач прочитає поеми “Корнич”, “Чар-яничар”,
“Шум-Трія-Ра”, “Черепки”, “Обертання зорі”, “Полювання на звіра”,
“Сльоза в зозулиному черевичку”, “Вогонь ожин”, де оспівується почуття
кохання. Наприкінці книги подано фрагмент відгуків про творчість поета
“Тисяча відтінків таїни” літературнознавців, докторів наук Микола
Жулинського, Анатолія Мойсієнка, Олега Пилип’юка, Григорія Сивоконя,
письменників Романа Кудлика, Василя Кічака, Мирослава Лазарука, Петра
Перебий носа, Ірини Жиленко, Василя Кухти, який навчався з автором на
факультеті журналістики Львівського університету, редактора першої
збірки “Грань”, що побачила світ в столичному видавництві “Молодь” 1990
року, Михайла Василенка, нашого краянина Шевченківського лауреата Василя
Герасим’юка, незабутніх Тараса Мельничука, Володимира Лучука, Романа
Федорова та інших шанувальників поезії В.Рябого.

Ця поезія, як заважує Петро Осадчук, ігнорує підробки під життя, вона
його розшифровує, і наново кодує, в ній ідилічне на грані замилування
життям. Є і трагічне на межі розпачу й безвиході, бо такий світ, в якому
живе поет, прекрасний і трагічний, вільний і уярмлений водночас, але
живий і неповторний:

Дні недаремно мерехтять,

Радіють ближньому хвилини.

у пеклі також є життя,

Грайливий настроє людини.

У ангельських руках луни

Фантастика гармонії і дива.

Едем створюєш земний,

Добром душі цей прості грієш,

Осяяний присутністю вести –

Розгорнено книги мрії.

Окрилений ти відчуваєш рай,

В якому творча мить щаслива

І це не випадкова грань.

7 грудня 2004 р.

газета “Коломийський вісник”

Багато поезій Василя Рябого про природу та рідний край:

Ідем у гості до струмка

У лісових чагарниках,

Чи просто так ідем з тобою,

До царства, де росте часник

На мережкій межі весни

Із солов’їною луною.

І золотіє сон-трава,

Яку ніхто ще не зривав

І навіть очі не торкали

І запахущих ліхтарів

Дух трав’янистий розгорівсь,

І сяють келії конвалій.

Ось дика яблунька в росі

І терен глодові сусід,

Он білий гриб і гобулінка,

І пташка з поглядом ожин:

Що відчуваєш ти, скажи,

Як мить розплющує повіки?

І невідомо вже коли

З тобою ми у рай прийшли.

Лік не веде струмкова радість,

Хто в кого щастя наливав.

І аж вагаються дива

В хмільну повірити реальність.

У цьому вірші Рябий описує природу рідного краю, красу струмка, лісу,
трави, дерев… Поет змальовує весну, її велич. Рослин та струмок він
зображає, як казкових героїв. Василь Рябий заохочує подумати, що ми
відчуваємо бачачи всю цю красу, цей рай. В цьому вірші поет вживає:

І. Лексичні тропи:

а) епітети (лісових чагарниках, солов’їною луною, запахучих ліхтарів,
дика яблунька…);

б) метафора (очі не торкали, дух розгорівсь).

ІІ. Синтаксичні тропи:

а) риторичне запитання (“що відчуваєш ти, скажи, як мить розплющує
повіки?”);

б) переважають складні речення.

ІІІ. Фонетичні тропи:

а) асонанс (у, о, а);

б) алітерація (с, т, р…).

ІV. Віршована форма:

а) вірш поділений на строфи (4 строфи).

Хризантема

Нема нічого дивного,

Це дуже давня тема:

Чому не замерзає

Самотня хризантема.

Червона, аж кривава,

Неначе давня рана.

Сніжинками укрита,

Вона раненько рано.

Іскриться, скрижаніла,

Її далеко видко.

Морозу не боїться

Ця витривала квітка.

Червона, аж кривава,

Це дуже давня тема:

Чомусь не замерзає

Самотня хризантема.

В цьому вірші Василь Рябий описує прекрасну квітку хризантему, її
витривалість і чарівність. Поет вживає:

І. Лексичні тропи:

а) епітети (червона, кривава, самотня хризантема, витривала квітка);

б) порівняння (червона, аж кривава, неначе давня рана…);

в) метафора (морозу не боїться… квітка).

ІІ. Синтаксичні тропи:

а) анафора (друга і остання строфа);

б) епіфора( перша і остання строфа);

в) переважають прості речення.

ІІІ. Фонетичні тропи:

а) асонанс (а, и);

б) алітерація (н, д, р…).

ІV. Віршована форма:

а) вірш поділений на строфи (4 строфи).

Також Василь Рябий пише прекрасні сонети:

Так близько і далеко сміх її,

Мов зірочка жива сльози на вії.

І тільки дух прозріння розуміє

Цю музику незримих солов’їв.

У голові думок небесний рій,

В долоні долі світлотіні солі

Підсвічують дієзи і бемолі

Перехідних органових морів.

Сім кольорів гойдаються в пітьмі

У грі рапсодії плачу і сміху

Над прірвою чутливих слухачів.

Але, залізні звуки, помовчіть,

Від солов’їв до снігурів зими.

Ще падати з громами тихо й тихо.

В збірках поета є і філософські вірші:

Блукають ночі дні

В цій невблаганності.

Бездонно суму в ній

І стільки ж радості.

Усе мине, мине

В ріці розкованій

Ми маримо вогнем

Осліплі в полум’ї.

Нестерплий тихий жаль

У колі Дантовім.

Співа твоя душа,

Обвита ладаном.

В тонесенькій руці

Хитнеться свічечка

Не загасіть її

Ще не помічена!

Особливо цікаво написаний акромезотелестих:

Я ЛУНА НУЛЯ

Луна незримих криЛ

У таїні німіння звукоплинУ

Ні не забутий моводзвіН

Асиметрична слів картинА

Народжена чуттям хвилиН

У небі що несе сльозинУ

Луна ясна незнаних сиЛ

Я ЛУНА НУЛЯ

В такому вірші виділені слова можна читати по колу, ззаду наперед і
знизу вверх.

Отже, незважаючи на свій нелегкий життєвий шлях, Василь Рябий зумів
передати своїм читачам усю красу і милозвучність українського поетичного
слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

“Варта трав”. В.Рябий.

Газета “Літературна Україна”, 2005 р.

Газета “Всевідо”, 2005 р.

Газета “Коломийський вісник”, 2004 р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020