.

Наркотики очима біохіміка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 5764
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Наркотики очима біохіміка

План

1. Загальні відомості про наркотичні речовини.

2. Докладніше про опіати.

3. Докладніше про алкоголь.

4. Докладніше про кокаїн.

5. Докладніше про барбітурати. ,

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАРКОТИЧНІ РЕЧОВИНИ

Наркоманія — серйозна медична й соціальна проблема. Як свідчить
статистика, саме шкільні роки найбільш небезпечні з погляду втягування в
середовище наркоманів. За офіційними даними, кожен п’ятий наркоман у
країні — школяр, а за неофіційними — кожен третій учень школи хоча б раз
пробував наркотики, починаючи з 11 — 12 років. Мотивами для першого
вживання наркотиків є цікавість, наслідування старших або однолітків,
незадоволеність положенням у родині й у школі, прагнення знайти своє
місце в групі товаришів, протест проти нав’язаних норм поведінки,
самотність.

З погляду хімії лікарських препаратів розрізняють такі типи наркотичної
залежності: алкогольний, амфетамінний, барбітуратний, канабіноловий
(уживання маріхуани, гашишу), кокаїновий, галюциногенний, опіатний
(вживання опіуму, морфіну, героїну, кодеїну, промедолу, метадону),
вживання летких рідин.

Також існує класифікація, що ґрунтується на способах введення наркотиків
в організм: через легені, кишечник, внутрівенно.

Що ж до механізму дії наркотиків, то його вважають фізико-хімічним, не
пов’язаним безпосередньо з якими-небудь хімічними реакціями між ними і
плазмою нервових клітин. Більшість наркотичних сполук — неелектроліти,
погано розчиняються у воді, майже не зазнають змін в організмі й
виводяться з нього практично в незміненому вигляді. Для зручності
введення наркотиків їх іноді розчиняють не у воді, а в спирті, або ж
переводять у солі, що розчиняються у воді

ДОКЛАДНІШЕ ПРО ОПІАТИ

Розповімо трохи докладніше про хімію деяких наркотиків.

Теоретичною основою органічної хімії є теорія будови органічних речовин
О. М. Бутлерова. Зміст одного з положень цієї теорії полягає в тому, що,
виходячи з хімічної будови сполуки, можна передбачити її властивості, а
з властивостей — передбачити будову. Відомо, наприклад, безліч
анальгетиків — сполук, що мають знеболюючу дію, тому існує ймовірність,
що в їхній будові можна знайти подібні фрагменти. Вважається, що
рецептори (ділянки мембран нервових клітин), із якими зв’язуються
наркотичні анальгетики, мають такі особливості:

— негативно заряджений іон. що зв’язується з іонами амонію (NH4+) або
його аналогами;

— пласка ділянка, із якою зв’язуються пласкі циклічні (ароматичні) групи
атомів;

— між рецепторами є порожнина, у яку можуть входити ланцюги атомів, що
зв’язують ароматичні групи й амонієві іони.

Викликає подив, чому клітини мозку мають рецептори, які майже точно
підлаштовані під чужі для організму молекули. Виявляється, мозок
виробляє власні болезаспокійливі речовини, що називаються ендорфінами та
енкефалінами, які діють на той самий рецелтор. Хоча структурні формули
наркотичних анальгетиків та ендорфінів або енкефалінів, на перший
погляд, можуть здатися зовсім несхожими, насправді, деякі частини цих
молекул однакові, і це саме ті частини, що відповідають за
болезаспокійливу дію. Тому при тривалому застосуванні знеболюючих
засобів відбувається поступове заміщення речовин, які виробляються самим
організмом, на штучні, що вводяться у вигляді ліків. У результаті
організм втрачає здатність самостійно боротися з болем і потрапляє в
залежність від лікарських препаратів. Тому наркотичні анальгетики (це,
насамперед, морфін і його синтетичні замінники) використовують у випадку
дуже сильних або тривалих болів, а в легших випадках застосовують інші
види ліків.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО АЛКОГОЛЬ

У старій арабській легенді розповідається, як якийсь алхімік у пошуках
«еліксиру життя» почав переганяти старе вино, до якого додав кухонної
солі, і одержав спирт. Він спробував його і виявив п’янливу дію.
Здивований разючими властивостями спирту проганяти сум і викликати
бадьорість, алхімік вирішив, що йому вдалося відкрити «воду життя».
Однак це був лише етиловий, або винний спирт (етанол). Як ліки з назвою
«живлющі краплі» етанол застосовував італійський алхімік Раймонд Луллій
(1235—1315). У 1350 році ірландський полководець Саваж уперше спробував
підняти бойовий дух своїх воїнів напоєм «аквавіт», прототипом сучасної
горілки. Але незабаром хвалебні гімни змінилися на прокльони на адресу
етанолу, цього «великого брехуна», прозваного чумою XX століття.

Не всі знають, що етанол — природний продукт обміну речовин. У крові й
тканинах здорової, абсолютно тверезої людини завжди міститься від 0,003
до 0,006 % етанолу. П’янлива дія спирту залежить від стану здоров’я,
маси тіла, статі людини, прийнятої дози і часу, що минув із моменту
прийому алкогольного напою. Прийом трьох чарок горілки (50 мл кожна)
протягом години викликає появу 0,05 % етанолу в крові, на що відразу
реагують в основному кора головного мозку, центри уваги і самоконтролю.

Певну кількість алкоголю організм спочатку може нейтралізувати порівняно
безболісно. Але коли кількість випитого починає загрожувати життю, він
починає вживати надзвичайних примусливих заходів і намагається позбутися
отрути, викликаючи блювоту. Якщо ж людина переступає і через цей бар’єр
і п’є далі, то організм останнім зусиллям вибиває з рук того, хто п’є.
склянку зі спиртним. Виникає м’язове розслаблення, яке не дозволяє
втримати посуд у руці. Але оскільки алкоголь всмоктується в організмі
миттєво, то дехто встигає випити і смертельну дозу.

Етанол розчинний не тільки у воді, але й у жирах, що дозволяє йому
взаємодіяти з ліпідами мембран нервових клітин. Спирт придушує передачу
нервових сигналів між нервовими клітинами. Це сповільнює роботу мозку.
Щоб зрозуміти, як це відбувається, слід розглянути, як передаються
нервові сигнали. Коли нервові клітини (нейрони) перебувають у спокої, на
нервових закінченнях накопичуються іони кальцію. Коли крізь нейрон
проходить імпульс, іони кальцію вивільняються й викликають вихід молекул
переносника, які переміщаються до сусідньої клітини, передаючи їй сигнал
Спирт, як вважають, зменшує число іонів кальцію на нервових закінченнях.
Це перешкоджає виходові переносника і в такий спосіб припиняє передачу
сигналу. Коли це відбувається, нормальна робота мозку порушується.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО КОКАЇН

Кокаїн — один з найдавніших стимулюючих засобів, що з давніх часів
використовується для знеболювання й наркозу. Хімічна структура цього
піридинового алкалоїду досить складна.

Кокаїн, куплений на вулиці, може містити до 10 % чистого препарату. Інші
90 % — це речовини, що підсилюють отруйну дію кокаїну і збільшують обсяг
суміші. Як добавки застосовують цукри (манітал, лактоза), стимулятори
(кофеїн, амфетамін) або місцеві знеболюючі засоби (лідокаїн, прокаїн),
що додають ефект «заморожування» або оніміння, який багато споживачів
сприймають як дію кокаїну. Наслідки від використання таких сумішей не
може передбачити навіть найдосвідченіший наркоман або лікар-нарколог.

Останнім часом поширився так званий крек — кокаїн, який можна палити.
Він викликає звикання швидше, ніж звичайний кокаїн. Одне-два вживання —
і людина стає рабом крека. Швидко накопичуючись в організмі до
надкритичних доз, цей наркотик може викликати зупинку серця навіть у
найвитривалішого спортсмена.

Перші відчуття після прийому кокаїну дуже приємні, але такий стан триває
недовго. На зміну йому приходить утома, дратівливість і депресія.
З’являється нездоланне бажання знову вжити наркотик. Розвивається
особливий кокаїновий психоз, що супроводжується почуттями тривоги й
страху, зоровими, а частіше, слуховими галюцинаціями. Хворі стають
жорстокими і навіть безжалісними. З їхнього боку можливі злочинні дії.

Кокаїн звужує судини. Оскільки його вдихають через ніс, він звужує
судини слизової оболонки носа, тому кров недостатньо постачає її киснем,
унаслідок чого на ній утворюються виразки.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО БАРБІТУРАТИ

Основу цих наркотичних речовин складають нітрогенвмісні гетероцикли —
5,5-дізаміщет барбітурової кислоти. Речовини цієї групи (фенобарбітал,
дюмінал, гексенал) застосовуються в медицині як сильні снотворні засоби.
Наркотичне сп’яніння виникає від подвійної або потрійної дози цих
препаратів. Якщо таку дозу прийме здорова людина для того, щоб заснути,
вона засне довгим, дуже глибоким сном. Але якщо снотворне приймає не
втомлена безсонням людина, з установкою не на сон, а на сп’яніння, то
ліки викличуть зовсім інший ефект. Наступить сп’яніння, дуже схоже на
алкогольне. З’являться безпричинні веселощі, бажання рухатися, говорити,
потім порушиться координація рухів і мовлення, але сп’янілий не помітить
цього. Через 2—3 години людина все-таки засинає, а після пробудження в
неї з’являються звичайні ознаки отруєння: розбитість, головний біль,
нудота, блювота.

Як і у випадку приймання будь-якого наркотику, при зловживанні
снотворними препаратами організм подає тривожні сигнали: з’являється
різь в очах, нудота, блювота, заливний піт. Організм захищається всіма
доступними засобами і намагається позбутися надлишку шкідливої речовини.
При довгому зло-

вживанні цими препаратами захисні реакції організму придушуються і не
виявляються навіть при смертельному отруєнні

Під час прийому барбітуратів протягом 1—3 місяців з’являється психічна й
фізична залежність від них, протягом 6 місяців — розвиваються психози, а
після використання протягом декількох років знижується інтелект,
з’являються ознаки важкого ураження мозку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020