Контрольна робота
Які повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових
послуг. Назвіть основні страхові ризики, по яким може бути укладений
договір страхування майна підприємства. Яке майно підлягає страхуванню?
Зміст
1. Які повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових
послуг
Назвіть основні страхові ризики, по яким може бути укладений договір
страхування майна підприємства
Яке майно підлягає страхуванню?
Які повноваження Державної комісії
з регулювання ринків фінансових послуг
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі
Комісія) створена згідно із Законом України “Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг” та
Указом Президента України від 11 грудня 2002 року N 1153/2002.
Указом Президента від 24 грудня 2002 року N 1218/2002 Головою Комісії
призначений Суслов Віктор Іванович.
Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292/2003 затверджене
Положення про Комісію, згідно з яким Комісія є центральним органом
виконавчої влади зі спеціальним статусом. Спеціальний статус Комісії
полягає в наступному.
Відповідно до Закону про фінансові послуги Комісія є колегіальним
органом. До складу Комісії входять: Голова, три його заступники та не
менше трьох членів – директорів департаментів (ст. 23 Закону). Рішення
Комісії (у вигляді розпоряджень) приймаються колегіально шляхом
голосування на засіданнях Комісії. Всі члени Комісії при голосуванні
мають рівні права – один голос.
Комісія має право в межах своїх повноважень: 1) вимагати під час
реєстрації фінансових установ та ліцензування їх діяльності
документи, визначені законодавством України; 2) одержувати в
установленому порядку від фінансових установ звітність та іншу
інформацію згідно із законодавством, а від підприємств, установ (у
тому числі банків), організацій та громадян – інформацію,
необхідну для виконання покладених на Комісію завдань; 3)
здійснювати інспектування фінансових установ, а також їх споріднених
та афілійованих осіб. Періодичність інспектування встановлюється
Комісією залежно від типу фінансової установи; 4) залучати
спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій усіх форм власності (за погодженням
з їхніми керівниками), консультативних та експертних організацій до
розгляду питань, що належать до її компетенції, а також зовнішніх
експертів, які мають відповідну кваліфікацію, до проведення
перевірок (інспектування) фінансових установ; 5) вимагати від
посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягає
регулюванню і нагляду з боку Комісії, надання пояснень, необхідної
інформації та документів; 6) досліджувати дані про клієнта фінансової
установи тільки з метою виконання завдань нагляду; 7) установлювати
порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв)
страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового
відшкодування; 8) проводити перевірки, в тому числі тематичні та
зустрічні перевірки, щодо правильності застосування
страховиками законодавства України про страхову діяльність і
достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання
договорів страхування; призначати не частіше одного разу на рік
проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової
аудиторської перевірки з визначенням аудитора; 9) видавати приписи
страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про
страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати
дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати
рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного
реєстру страховиків (перестраховиків); 10) видавати приписи страховим
посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі
їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або
перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових
брокерів; 11) одержувати в установленому порядку від аварійних
комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на неї
завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання
страхового випадку та заподіяну шкоду; 12) застосовувати до фінансових
установ, які не додержуються законів та інших нормативно-правових
актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, такі
заходи впливу: зобов’язати порушника вжити заходів до усунення
порушення; вимагати скликання позачергових зборів учасників
фінансової установи; накладати штрафи відповідно до закону;
тимчасово зупиняти дію або анулювати ліцензію на право здійснення
діяльності з надання фінансових послуг; відсторонювати керівництво
від управління фінансовою установою та призначати її тимчасову
адміністрацію; затверджувати план відновлення фінансової
стабільності фінансової установи; порушувати питання про
ліквідацію фінансової установи; 13) призначати проведення примусової
санації фінансової установи у випадках та порядку, встановлених
законом; 14) звертатися до суду з позовом про скасування
державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового
посередника у випадках, передбачених законом; 15) засновувати друковані
засоби масової інформації, а також висвітлювати питання розвитку та
функціонування ринків фінансових послуг в інших засобах масової
інформації; 16) одержувати в установленому порядку від
органів статистики, центральних та місцевих органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи
та матеріали, необхідні для виконання покладених завдань; 17)
користуватися базами даних Національного банку України, Державної
комісії з цінних паперів та фондового ринку, які ведуться з
метою регулювання ринків фінансових послуг і забезпечення
діяльності фінансових установ, та надавати відповідну інформацію
зазначеним органам; 18) утворювати у разі потреби за погодженням з
Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку, Антимонопольним комітетом України, міністерствами та
іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії
та робочі групи; 19) у межах співробітництва з міжнародними
організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних
держав: надавати та одержувати інформацію з питань нагляду
за фінансовими ринками і установами, яка не становить державної
таємниці та не призводить до розголошення професійної таємниці;
надавати інформацію стосовно діяльності окремих фінансових установ у
випадках і у порядку, встановлених у відповідних міжнародних
договорах, учасником яких є Україна; брати участь у
міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах,
нарадах з питань, що належать до її компетенції;
представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у
міжнародних організаціях та укладати у межах своїх повноважень
міжнародні договори.
До виключної компетенції Комісії як колегіального органу належить:
1) прийняття рішень про погодження концепцій та програм розвитку
ринків фінансових послуг, проектів законів України, актів Президента
України та Кабінету Міністрів України, що розробляються Комісією;
2) затвердження нормативно-правових актів, обов’язкових для виконання
центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх
об’єднаннями, з питань, які належать до її компетенції; 3) затвердження
регламенту роботи Комісії та положень про департаменти; 4)
прийняття рішень про утворення територіальних управлінь, затвердження
положень про них; 5) надання у визначених законом випадках
статусу саморегулівних організацій об’єднанням учасників ринків
фінансових послуг, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з
боку Комісії; 6) прийняття рішень про відсторонення керівництва
від управління фінансовою установою у разі недодержання законів та
інших нормативно-правових актів України, що регулюють діяльність з
надання фінансових послуг, призначення тимчасової адміністрації та її
керівника; 7) прийняття рішення про утворення
Консультаційно-експертної ради; 8) схвалення рішень директорів
департаментів Комісії про включення фінансових установ до
Державного реєстру фінансових установ або виключення з нього, а також
видачу, зупинення або анулювання ліцензій на надання фінансових
послуг; 9) затвердження планів роботи та річних звітів про діяльність
Комісії; 10) затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з
надання фінансових послуг, порядку здійснення контролю за їх
додержанням; 11) визначення порядку ведення реєстру аудиторів,
яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових
установ; 12) визначення порядку реєстрації страхових та
перестрахових брокерів; 13) установлення кваліфікаційних вимог до
осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, в тому числі
тих, які можуть займатися актуарними розрахунками; 14) встановлення
форми свідоцтва про державну реєстрацію кредитної спілки,
визначення засобів масової інформації, в яких кредитна спілка розміщує
дані про її державну реєстрацію; 15) делегування саморегулівній
організації кредитних спілок певних повноважень та у разі
необхідності припинення або відкликання їх включно до позбавлення
асоціації кредитних спілок статусу саморегулівної організації; 16)
заснування в установленому порядку друкованих засобів масової
інформації з метою висвітлення питань реалізації державної політики у
сфері розвитку та функціонування ринків фінансових послуг тощо.
2. Назвіть основні страхові ризики, по яким може бути укладений договір
страхування майна підприємства
Поняття ризику пов’язується з розумінням небезпеки, загрози,
ненадійності, азарту, невизначеності, непевності, збитку. На думку
дослідників, термін «ризик» є звульгаризованою формою латинського слова
«resecum», яке означає скелю або небезпеку та інші можливі негативні
наслідки зіткнення з прибережного скелею. Протягом тривалого часу
поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними
проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.
В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні
визначення суті та змісту поняття ризику. Найбільш послідовним серед них
є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.
Стан невизначеності може виникнути в кожній ситуації
суспільно-економічного характеру, якщо попередньо неможливо виявити
причинно-наслідкового зв’язку між основними елементами процесу
господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність
породжується незнанням, невідомістю кінцевого результату. Останній може
набути одного з трьох можливих значень: виявитися таким, що дорівнює
очікуваному, або бути вищим чи нижчим за очікуваний. В умовах
невизначеності кінцевий результат можна лише наближено передбачити серед
реально можливих значень. Така невизначеність здебільшого зумовлюється
суб’єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу
поняттю невизначеності, має застосування, а тому його зміст потребує
об’єктивного визначення. Отже, необхідний перехід від суб’єктивно
визначеної непевності до об’єктивного поняття ризику, який базується на
непевності. Єдиним способом такого переходу є оцінка непевності
кількісними методами і надання їй реальних числових значень. Звідси
випливає: ризиком буде визнана лише така невизначеність, яку можна
оцінити в кількісних параметрах.
Вимірювання невизначених величин найточніше здійснюється розрахунком
показників імовірності їх появи. Ця ймовірність має ту характерну рису,
що вона одночасно враховує дві взаємодоповняльні випадковості як два
необхідні компоненти загальної оцінки:
а) частоту настання події щодо місця та часу;
б) величину збитку, тобто величину від’ємного відхилення фактичного
результату від очікуваного.
Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише імовірність появи
непевної події, але й імовірність настання негативного результату.
За своїм походженням ризики поділяються насамперед на природні та
антропогенні.
Природне походження ризиків характеризується цілковитою незалежністю
причин — випадкових подій і стихійних явищ. На противагу ризикам
природного походження антропогенні ризики виникають лише як наслідок
різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.
Завдяки постійному розширенню сфери діяльності людини людський чинник у
генеруванні ризиків набирає дедалі більшої ваги. Антропогенні ризики
давно стали предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки, на
відміну від природних ризиків, яким властивий статичний характер,
антропогенні ризики характеризуються великою динамічністю. Динамізм
антропогенних ризиків є похідною економічних, технологічних та
організаційних змін, що являють собою необхідну умову розвитку
суспільства. У деяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні
стає умовним. Так, ризик аварії ядерного реактора можна одночасно
вважати антропогенним, оскільки людина початкове інспірує ядерну
реакцію, і природним — тією мірою, якою неконтрольований пізніше процес
ядерної реакції може відбуватися під дією природних сил.
Ризики, кваліфіковані як ризикогенні об’єкти, можуть класифікуватися
згідно з критерієм субстанції (об‘єкта), в якій виступають безпосередні
носії ризику. З огляду на це ризики поділяються на майнові та особисті.
Порівняно з катастрофічними ризиками великі ризики є менш відчутними
економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються
точнішому передбаченню та розрахунку. З огляду на це Міжнародна комісія
з великих ризиків дійшла висновку, що великий ризик — це можливість
появи події, котра завдає великих збитків, які значно перевищують
середній рівень збитків від порівнянних, тобто однакових за походженням
ризиків.
З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих та
катастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄЕС були
умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масовими
визнаються такі ризики, які немає підстави відносити до великих. У свою
чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в
найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. Це — транспортні
та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної
відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.
Наслідками випадкових подій, передусім антропогенного походження, можуть
бути не лише негативні, а й позитивні результати. Тобто у цих випадках
альтернативою ризику стає його протилежність — шанс.
Імовірність настання при цьому негативних результатів також набуває
ознак ризику, але особливого, спекулятивного характеру. Отже, враховуючи
можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та
спекулятивні— згідно з критерієм можливих наслідків. При чистих ризиках
наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх
відсутність.
Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення,
оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків.
Спекулятивні ризики, як правило, виникають при азартних іграх, лотереях,
які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише
втрат, а й прибутків.
Класифікація ризиків за критерієм їх настання групує їх на три види:
потенційні, реальні, реалізовані. Поки юридична чи фізична особа не
володіє або не розпоряджається певним об‘єктом, у неї відсутній ризик
його втрати, знищення чи пошкодження. В протилежному випадку з появою
об‘єкта з‘являється потенційний ризик його втрати. Коли ж обставини
складаються так, цьому об‘єкту загрожує певна негативна подія (ризик),
то уже існує реальний ризик його втрати. Настання небажаної чи не
передбачуваної події переважно зумовлює пошкодження, знищення чи втрату
об‘єкта і означає реалізацію ризику.
За критерієм можливостей страхування ризики класифікують на ті, які
підлягають страхуванню (страхові ризики) і ті, які не підлягають
страхуванню (нестрахові ризики).
Яке майно підлягає страхуванню?
Одним із найстаріших інститутів страхування є майнове страхування. Про
нього згадується ще задовго до нашої ери, коли виникло натуральне
страхування.
Майнове страхування є формою захисту ризиків, що загрожують майну чи
групі речей від втрати (знищення) чи пошкодження, а також
підприємницьких ризиків. Але захист від зазначених ризиків здійснюється
за умови, що вони не носять навмисний характер.
Згідно закону України „ Про страхування” об’єктом майнового страхування
є майнові інтереси, пов’язані з:
– володінням;
– користуванням;
– розпорядженням майна.
Предметом майнового страхування є:
– ризик втрати (знищення), нестачі або пошкодження певного майна;
– ризик збитків у підприємницькій діяльності.
До специфічних ознак майнового страхування відносяться:
– об’єкт страхування має вартісну оцінку;
– страхуванню підлягає конкретна власність;
– страхова сума не може перевищувати дійсної (залишкової) вартості майна
на момент укладання договору страхування;
– наявність факту пошкодження, крадіжки, знищення не є достатньою умовою
для виплати відшкодування, необхідною умовою є наявність збитку;
– страхове відшкодування не може бути джерелом необґрунтованого
збагачення страхувальника;
– договір майнового страхування не укладається на тривалий час;
– суб’єктів страхових відносин може бути три: страховик, страхувальник,
вигодонабувач.
Класифікація майнового страхування здійснюється за наступними ознаками:
– за родом небезпеки;
– за формою здійснення: добровільне, обов’язкове;
– за видами суб’єктів страхових відносин: юридичні особи; фізичні особи;
фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю;
– за галуззю економіки: промисловість, сільське господарство тощо;
– за видом майна: транспорт (наземний, повітряний, морський); вантажів
та багажу; кредитів; інвестицій; фінансових ризиків; судових витрат;
виданих та прийнятих гарантій, основних засобів; оборотних активів;
незавершеного виробництва; врожай сільськогосподарських культур,
сільськогосподарські тварини, домашні птахи; будівлі, предмети
домашнього майна, домашні тварини; тощо (визначається спеціальним
переліком при ліцензуванні);
– за видами укладених договорів: основний, додатковий;
– за видами страхових подій: від вогню, від стихійних лих, нещасного
випадку та інфекційного захворюваннятварин; помилок в обслуговувані
техніки, поломок в роботі техніки, дорожно – транспортних випадків,
непогашення кредитів, від аварії, вибуху, тощо
Використання франшизи також впливає на зменшення розміру тарифної
ставки.
Страхове відшкодування виплачується в залежності від розміру страхового
збитку та системи (методу) страхування.
Методика та розмір збитку визначається в залежності від роду небезпеки
(виду ризику) та інше. Так збитком при страхування майна вважається:
– у разі його знищення чи крадіжки його дійсна вартість з урахуванням
зносу на момент настання страхового випадку або дійсна вартість,
виходячи із ринкових цін;
– у разі пошкодження – різниця між заявленою (вказаною, визначеною)
дійсною вартістю і вартістю нього майна з урахуванням знецінення в
результаті страхового випадку.
Страховий збиток при страхуванні основних і оборотних активів включає:
– вартість знищеного майна за страховою оцінкою; вартість пошкодженого
майна з урахуванням його знецінення;
– втрати, пов’язані із рятуванням майна, запобіганням та зменшенням
збитків (переміщення майна в безпечне місце, відкачка води тощо);
– вартість робіт по приведенню застрахованого майна в належний вигляд
(прибирання, сушіння, сортування тощо).
Із розміру страхового збитку вираховуються:
– вартість придатних для використання частин майна;
– вартість придатних для використання, але знецінених, частин майна
(дошки, цегла, запчастини, інструменти тощо).
Отже, майнове страхування с видом страхування, в якому об’єктом
страхових відносин виступає майно. Воно забезпечує страховий захист та
відшкодування, насамперед, прямих збитків, хоча за певних умов в обсяг
страхової відповідальності можуть включатися й непрямі збитки.
Якими причинами зумовлюється обов’язковість страхування цивільної
відповідальності автовласників?
Страхування відповідальності власників транспортних засобів за шкоду,
заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу, посідає
особливе місце серед численних видів страхування відповідальності і є
найбільш популярний.
Так необхідність обов’язковій формі страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів відповідає інтересам
суспільства та населення і зумовлюється тим, що:
– транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, тому ймовірність
потрапити в ДТП дуже велика (наприклад, у дорожньо-транспортних
пригодах на дорогах України щорічно гине близько 5000 осіб та 40000
отримують травми);
– такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства та мають
масовий характер;
– великі суми коштів, необхідні для відшкодування збитку
постраждалим від ДТП, розподіляються між усіма власниками транспортних
засобів, що дозволяє зменшити страхові внески.
Таким чином, мета цього виду страхування полягає в одночасному виконанні
двох основних завдань:
– Забезпеченні потерпілим відшкодування збитку, нанесеного власником
засобу транспорту під час його експлуатації.
– Охороні економічних інтересів специфічної групи страхувальників –
власників автотранспорту.
Слід зауважити, що у світі давно діє такий вид страхування. Так, в
Австрії цей вид страхування введено у 1929 р.; в Англії – у 1930 р., у
Німеччині – у 1939 р. В Естонії з 1994 р. відсутність страхового полісу
у водія прирівнюється до відсутності посвідчення водія з усіма
наслідками – з правом вилучення цього посвідчення від 6 місяців до
одного року. Латвія ввела страхові поліси цивільної відповідальності
власників транспортних засобів з 1 червня 1997р., аз вересня водії, які
продовжували їздити без страхових полісів, повинні були сплачувати
штраф. Аналогічний закон був прийнятий у 2002 р. в Російський Федерації.
В Україні Постановою Кабінетом Міністрів № 1175 від 28 вересня 1996 р.
було затверджене Положення “Про порядок і умови проведення
обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників
транспортних засобів”. Але Постановою не передбачалося штрафних санкцій,
щодо власників транспортних засобів, які не здійснювали цей вид
страхування., тому постанова мала декларативний, а не виконуючий
характер. В липні 2003 р. Верховна Рада України прийняла проект закону „
Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності
власників наземних транспортних засобів” в першому читані.
Розглянемо основні положення цієї Постанови та проекту закону.
Суб’єктами цього виду страхування є страхувальники, страховики, Моторне
(транспортне) страхове бюро і треті особи, яким заподіяна шкода
транспортним засобом внаслідок ДТП.
Страхувальникомє власник транспортного засобу – юридична або фізична
особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на правах
власності, повного господарського відання, оперативного управління або
на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір
оренди, доручення тощо).
Страховикомможе бути будь-яка страхова компанія, яка має ліцензію на
проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів та яка є повним або асоційованим членом
МТСБУ. Так, станом на 01.01.2001 р. страхуванням цивільної
відповідальності власників транспортних засобів в Україні займалося 75
страхових компаній, з них 11 є повними членами МТСБУ та 64
-асоційованими.
Об’єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних
засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП.
Страховим випадком є ДТП, яка сталася за участю транспортного засобу
страхувальника і внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за
шкоду, заподіяну майну, життю та здоров’ю третіх осіб.
Оскільки цей вид страхування здійснюється в обов’язковій формі, розміри
страхових платежів визначаються законом. Так проектом закону” Про
страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів” передбачено визначення таких елементів як :
– базовий тариф;
– корегуючи коефіцієнтів;
– системи „ бонус – малус” ( підвищення – зниження).
Так, розміру платежів складається за спеціальною таблицею (13 категорій)
та залежить від типу машини, обсягу двигуна для легкових автомобілів і
вантажопідйомності – для вантажних автомобілів, стажу водія, території
пересування та інше.
Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів з метою
заохочення власників транспортник засобів, які забезпечать безаварійну
експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати його для
власників, з вини яких виниклі страхові випадки але не більше ніж 50%
розміру страхового платежу в обох випадках. У разі укладення одним
страхувальником договорів обов’язкового страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів щодо 30 і більше
транспортних :засобів на термін 6 місяців і більше, розміри страхових
платежів зменшуються на 20%. Особливу увагу в Положенні звернуто на
страхування цивільної відповідальності тих інвалідів і пенсіонерів,
котрі особисто керують транспортними засобами. Для них передбачаються
певні пільги. Після сплати страхового платежу страхувальник одержує
страховий поліс, який є формою договору. У випадку зміні власника
транспортного засобу дія договору розповсюджується на нового власника за
умови переоформлення страхового поліса на його ім’я.
Розрізняють два види договорів, які розглянемо детальніше.
1. Звичайний укладається з власником транспортного засобу, ( засіб
зареєстровано в Україні чи тимчасово ввезено на територію Україні для
користування) – на підставі заяви страхувальника, в якій закачається:
тип, марка й державний реєстраційний номер, місце реєстрації
транспортного засобу, строк страхуванні та розмір страхової суми..
2. Додатковий – укладається на умовах, визначених Моторним бюро, у
випадку виїзду транспортних засобів за межі України ( „Зелена картка” ).
У Положенні встановлюється розмір мінімальної страхової сумиза заподіяну
внаслідок ДТП шкоду:
– життю та здоров’ю третіх осіб – у розмірі 3000 неоподатковуваних
мінімальних доходів громадян на день укладення договору страхування ( в
проекті закону – 51000 грн.);
– майну третіх осіб – у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімальних
доходів громадян на день укладення договору страхування (25500грн.)
Слід зауважити, що в окремих західних країнах мінімальний рівень
страхових виплат становить десятки тисяч доларів, у деяких –
законодавство не встановлює ліміт, тобто визначає норму відшкодування
шкоди в повному обсязі (наприклад, Бельгія, Франція, Угорщина та ін.)
Розглянемо особливості механізму виплати страхування цього виду
страхування. Виплата страхового відшкодування проводиться в межах
страхової суми, у таких випадках:
· загибель під час ДТП або смерть внаслідок цього – у розмірі страхової
суми;
· встановлення третій особі інвалідності у розмірі для І групи – 100%
страхової суми; ІІ групи – 80% страхової суми; ІІІ групи – 60% страхової
суми.
· тимчасова втрата третьою особою працездатності за кожну добу в розмірі
0,2%, але не більше, ніж 50%страхової суми.
Страховик виплачує зазначені страхові суми кожній потерпілій особі, але
в цілому не більше 5 сум. У випадку коли загальний збиток за одним
страховим випадком перевищує п’ятикратний розмір страхової суми,
відшкодування кожній потерпілій особі пропорційно зменшується.
У випадку заподіяння шкоди майну третьої особи через ДТП, якщо сторони
не дійшли згоди щодо розміру збитків. виплата страхового відшкодування
здійснюється на підставі експертизи, яка проводиться, як правило. за
рахунок страховика.
При відшкодування збитків майну третіх осіб встановлюється франшиза в
розмірі до 2% страхової суми.
Для відшкодування збитку страхувальник або третя особа ( нащадок,
правонаступник) має звернутися із заявою до страховика або Моторного
(транспортного) бюро.
Виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі страхового
акта ( аварійного сертифіката) за формою, що встановлена МТСБУ та інших
документів; довідок органів внутрішніх справ про обставини скоєння ДТП,
медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або
спеціалізованих установ про смерть і документів про правонаступництво
для спадкоємців, Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом
15 робочих днів з дня отримання компанією всіх необхідних документів,
крім випадків, коли спори розглядаються в судовому порядку.
Розглянемо випадки, коли страховик не відшкодовує збитки:
– при нанесенні шкоди життю та здоров’ю власнику транспортного засобу,
винного у скоєнні ДТП;
– за пошкодження або знищення будь-якого майна, що знаходилося у
транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні ДТП;
– за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власнику, який
винен у скоєнні ДТП;
– за забруднення довкілля або пошкодження, внаслідок ДТП, об’єктів
навколишнього середовища.
Згідно «Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро» при МТСБУ
створюються централізовані страхові резервні фонди:
– фонд страхових гарантій (призначений для забезпечення
платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими
організаціями зі страхування цивільної відповідальності власників
транспортних засобів інших держав, з якими Бюро уклало угоду про взаємне
визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань
стосовно відшкодування шкоди);
– фонд захисту потерпілих у ДТП (призначений для виплати страхового
відшкодування потерпілим у ДТП з вини невстановленого транспортного
засобу).
Так, за період з 01.01.1997 р. по 20.01.2001 р. МТСБ з фонду захисту
потерпілих було врегульовано 1111 заяв, отриманих від потерпілих в ДТП з
вини водіїв невстановлених транспортних засобів. Потерпілим було
виплачене страхове відшкодування в розмірі 873054 грн. Середня сума
виплати складала 786 грн.
Страховик і Моторне (транспортне) страхове бюро мають право у межах,
визначених законодавством України, вимагати компенсацію здійснених
страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, яка
управляла транспортним засобом у випадку:
– навмисного нанесення збитку третій особі;
– управління транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, під
впливом наркотичних чи токсичних речовин;
– відсутності свідоцтва на право управління транспортним засобом
відповідної категорії;
– якщо винуватець залишив місце ДТП та ін.
Як зазначалося раніше, у випадку виїзду за межі України
страхувальник-резидент зобов’язаний укласти додатковий договір
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Розглянемо детальніше необхідність та особливості додаткового договор,
укладання якого пов’язане з системою “Зелена картка”.
Зелена картка – це страховий поліс цивільної відповідальності власників
транспортних засобів, що визнається усіма державами-членами міжнародної
системи «Зелена картка».
Ця система почала діяти 1 січня 1953 р., назву ж одержала за кольором
страхового поліса, її було створено як систему економічного захисту
третьої сторони, яка постраждала внаслідок ДТП, скоєного
водієм-іноземцем, на зарубіжній території. Зараз кількість учасників
системи складає 45 країн, з них 6 – неєвропейські (деякі країни
Північної Африки: Марокко, Туніс; Азії: Іран, Ірак, Ізраїль, Турція).
Страховий поліс, що виданий у будь-якій країні – члені угоди “Зелена
картка” – дійсний на території усіх країн, що приєдналися до цієї угоди.
Поліс є документом, що підтверджує укладення договору страхування
цивільної відповідальності при поїздці транспортним засобом за кордон.
Основним елементом системи «Зелена картка» є національні бюро країн.
Національні бюро об’єднуються в Раду бюро із штаб-квартирою у Лондоні,
яка керує ними та координує їхню діяльність.
У липні 1997 р. Україна стала членом Міжнародного бюро «Зеленої картки».
Ефективність системи “Зелена картка” більше, ніж за 45 років її
існування цілком доведено. За цей період система не змінилася стосовно
основних її цілей та напряму страхування. Вона постійно розвивалася,
виявила гнучкість і можливість підвищення якості врегулювання завданих
збитків.
Рада Бюро, за підтримки Економічної Комісії по Європі, заохочує розвиток
систем, які є близькими системі Зелених Карток на інших територіях:
система Оранжевих Карток (Члени Арабської Страхувальної Федерації),
система Коричневих Карток (деякі члени Економічної Співдружності держав
Західної Африки – ЕСО\УА8) і система Жовтих Карток (Члени РТА – Області
з Пільгами для Торгівлі).
5. Оцінка платоспроможності страховика
Фінансова надійність страхової компанії, що дуже важливо при формуванні
страхового портфелю для страховика та при укладанні договорів
страхування для страхувальників, насамперед визначається її рівнем
платоспроможності, який має підтримуватись постійно.
Платоспроможність означає можливість, здатність страховика відповідати
за своїми зобов’язаннями. Зобов’язання поділяються на:
· зовнішні;
· внутрішні.
Зовнішні зобов’язання – це зобов’язання перед страхувальниками,
бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми
партнерами тощо. Їх обсяг є основним при визначенні рівня
платоспроможності страховика.
Внутрішні зобов’язання – це зобов’язання перед засновниками,
акціонерами, філіями, працівниками.
У практиці страхування вважається, що якщо активи страхової компанії
більші, ніж прийняті зобов’язання, то вона має достатній рівень
платоспроможності.
Законом України про страхування визначено умови, які забезпечують
відповідний рівень платоспроможності страхової компанії (ст.30 ЗУ “Про
внесення змін до ЗУ “Про страхування”). А саме:
– наявність сплаченого статутного фонду;
– наявність гарантійного фонду;
– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових
виплат;
– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над
розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Згідно чинного законодавства страховики повинні відповідно до обсягів
страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу
платоспроможності (нетто – активів).
Фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика визначається
вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів – ?А) страховика
суми нематеріальних активів (?НА і загальної суми зобов’язань ?З) ?А, у
тому числі й страхових:
ФЗП = ?А – ?НА – ?З.
Для забезпечення відповідного рівня платоспроможності за вимогами
законодавства фактичний запас платоспроможності (ФЗП) повинен
перевищувати нормативний його запас (НЗП) на будь-яку дату. Тобто
постійно повинна виконуватись умова:
(ФЗП) > (НЗП).
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює ризикові
види страхування (інші, ніж страхування життя), повинен дорівнювати
більшій із розрахованих величин:
– І – розраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні
12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількох днів на
дату розрахунку), при цьому сума страхових премій зменшується на 50%
страхових премій, належних перестраховикам;
– II – розраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні
12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількох днів на
дату розрахунку), при цьому сума страхових виплат зменшується на 50%
виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами
перестрахування.
Нормативний запас платоспроможності страховика, що здійснює страхування
життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом
множення величини резерву довгострокових зобов’язань (математичного
резерву) на 0,05.
У визначенні надійності страхової компанії та її можливості ефективного
функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає
можливість страховика здійснювати поточні виплати з поточних надходжень,
тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов’язаннями.
Необхідно підкреслити, що платоспроможність є більш широким,
узагальнюючим показником по відношенню до ліквідності.
У практиці господарювання рівень платоспроможності страхової компанії є
показником , за яким здійснюється постійний контроль з боку:
– фінансової служби самого страховика;
– державного уповноваженого органу контролю;
– аудиторських служб;
– за певних умов – рейтингових агенцій.
Практичне завдання
1.Страхова група”ТАС” працює на страховому ринку Укрвїни з 1988року і
зарекомендувала себе як професіональна компанія, готова взяти на себе
турботу за життя, здоров`я чи майно клієнта.
За формою власності страхова група”ТАС” є закритим акціонерним
товариством.
Закрите акціонерне товариство страхова група „ТАС” є членом багатьох
професіональних організацій, а саме:
Повним членом Моторно (Транспортного) страхового бюро України;
Ліги страхових організацій України;
Національного Клубу страхових виплат України.
Акціонерами ЗАТ „Страхова група” „ТАС” є фізичні особи.
Загальні збори акціонерів проводяться раз на рік.
2.Структура керівництва філії страхової групи „ТАС” м.Івано-
Франківськ.
субагенти субагенти
3.Основні напрямки діяльності страхової групи „ТАС”:
-страхування майна юридичних та фізичних осіб;
– страхування автотранспорту;
-особисте медичне страхування;
-страхування сільськогосподарських ризиків;
-добровільне страхування відповідальності;
-страхування вантажів;
-страхування тварин;
-страхування зброї;
-страхування кредитів;
-страхування будівельних ризиків;
-страхування осіб,які виїжджають за кордон,за оплату екстрених послуг;
-страхування відповідальності транспортних засобів по додаткових
договорах.
„Зелена карта”
-страхування відповідальності власників собак;
-страхування спортсменів.
4.Основні показники роботи страхової групи „ТАС” за 2004 рік
Статутний фонд- 8100000грн.
Страхові резерви-54633 грн.
Активи компанії- 280772 грн.
Страхові виплати-24206 грн.
Страхові платежі-107281грн.
Використана література
Закон України” Про внесення змін до Закону України “Про страхування”//
України –business.-2001.- 6-13 листопада, №44.
Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.
Закон України від12 липня 2001р.// України –business.-2001.- 4-11
вересня, №35.
Закон України ”Про внесення змін до Закону України”// “Про оподаткування
прибутку підприємств // України – business.-2003.-21-28 січня, №3.
Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ,
2002-208с.
Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО,2002.-203с.
Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – Тернопіль: Економічна думка,
2001.-238с.
Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О.
Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.
Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.
Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.
Директор філії
Головний бухгалтер
Менеджери по регіональним продажам
Заступник директора
Агенти першої категорії
Спеціліст по страхування транспорту
Спеціаліст по медичному страхування
Спеціаліст по страхуванні майна
агенти
агенти
Агенти другої категорії
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
