.

Застосування мінеральних вод при виразковій хворобі та хронічному гастриті (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
247 4697
Скачать документ

Курсова робота

Застосування мінеральних вод при виразковій хворобі та хронічному
гастриті

Зміст

Вступ.

І. Огляд літератури.

ІІ. Матеріали і методи досліджень.

ІІІ. Результати досліджень.

ІV. Обговорення результатів дослідження

Особливості механізму дії мінеральних вод на виразковій

хворобі та хронічному гастриті.

Застосування мінеральних вод Буковини при хронічному

гастриті та виразковій хворобі.

Лікування мінеральними водами оперованого шлунка.

Висновки

Список літератури.

Додатки

Вступ

В комплексній терапії захворюванню травного каналу велика роль
відводиться санаторно-курортному лікуванню – сильному фактору в
закріпленні біологічного механізму захисно-пристосованих реакцій
організму.

Велика увага приділяється розвитку місцевих курортних баз, що в значній
мірі сприяє більш повному практичному використанню джерел мінеральних
вод.

Практика показала, а наукові дослідження підтвердили велику ефективність
лікування на місцевих курортах, в звичайних кліматичних умовах, так як
акліматизація буває довгою і не завжди безхворобною.

Велике розповсюдження в лікуванні виразкової хвороби і хронічного
гастриту дістають мінеральні води Буковини. В наш час досліджений
хімічний склад більше 100 джерел, розміщених на території Чернівецької
області, 20 із яких можуть бути використані для внутрішнього
застосування. Експериментальні роботи авторів (№6) свідчать про зниження
секції шлункового соку, вільної соляної кислоти, а також
пепсиноутворення під дією сульфатно-алюмінієвої мінеральної води Лунки.
Авторів (№7) підкреслює виражений гальмуючий вплив
гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води Брусницька на основні функції
шлунка. Авторів (№8) відмічають стимулюючу дію хлоридно-натрієвої
мінеральної води Черешенка на секреторну, кислотоутворюючу і моторну
функції шлунка хворих хронічним гастритом. Аналогічні дані в
експерименті отримані авторів (№9). Благотворний вплив на протікання
хронічного гастриту дають мінеральні води Дубова роща, Ожевська.

Профілактичний напрямок охорони здоров’я забезпечує етапність надання
медичної допомоги. При раціональному використанні таких етапів, як
стаціонар, поліклініка, курорт, можна добитися в 70% достатньо довгої
медичної, а потім, і соціально-трудової реабілітації. Цей показник може
бути значно збільшений шляхом застосування в практику раціональних
реабілітаційних міроприємств.

В Чернівецькій області організовано реабілітаційне відділення для
гастроентерологічних хворих. Використовуються також профілакторії при
великих підприємствах, проводиться амбулаторне лікування хворих в
гастроентерологічних кабінетах. В комплексі реабілітаційних міроприємств
використовується лікування мінеральними водами.

І. Огляд літератури

Поживні речовини і харчові продукти

Всі живі організми живляться – будують своє тіло з речовин, що їх вони
дістають із зовнішнього середовища.

Головні поживні речовини в їжі людини – це органічні сполуки. Крім того.
в ній повинні бути вода і мінеральні солі, а також особливі речовини –
вітаміни, про значення яких ви дізнаєтеся з теми “Обмін речовин”.

Органічні сполуки, як ви знаєте з ботаніки, утворюються в рослинних
організмах з неорганічних речовин – двоокису вуглецю, води та
мінеральних солей – від впливом енергії, яку випромінює сонце. Тварини й
людина не можуть самі будувати органічні сполуки з неорганічних.
Джерелом їх живлення є вуглеводи, жири та білки, утворені рослинами. Ми
дістаємо необхідні нам органічні сполуки та мінеральні солі з їжі
рослинного і тваринного походження.

Поживні речовини засвоюються організмом. Тому він росте, клітини його
розмножуються, а ті речовини, які він втрачає у процесі своєї
життєдіяльності, змінюються новими. Отже, поживні речовини, які містить
у собі їжа, – це будівельний матеріал організму.

Зміст органічних сполук в харчових продуктах рослинного походження.

Харчові продукти Приблизна кількість грамів в 100 г харчових продуктів

білки жири вуглеводи

Житній хліб 5,4 0,6 39,3

Пшеничний хліб 5,7 0,4 56,0

Манні крупи 9,5 0,7 70,3

Гречані крупи 8,0 1,5 64,4

Пшоно 8,1 2,2 63,7

Рис 6,5 1,8 77,7

Картопля 1,3 0,1 18,5

Горох 19,3 3,2 50,3

Морква 0,7 0,2 7,4

Капуста свіжа 1,1 0,1 4,1

Одночасно з засвоєнянням органічних сполук у всіх наших органах.
Тканинах, клітинах безперервно відбувається їх хімічний розпад і
окислення. При цих процесах енергію, яка свого часу пішла на утворення
рослинами органічних сполук з неорганічних, використовують усі клітини
тіла.

Отже, органічні сполуки, що надходять в організм з їжею, – це джерело
енергії, необхідної для його життєдіяльності.

Наша їжа містить собі всі необхідні людському організмові поживні
речовини.

Більшість поживних речовин, що надходять в організм з харчовими
продуктами, він не може використати безпосередньо. Попавши в організм,
вони спочатку подрібнюються, а потім проходять ряд складних хімічних
змін. Початкові стадії цих змін відбувається в травній системі. Коли їжа
проходить о травному тракту, на неї діють травні соки. Завдяки цим сокам
відбувається поступове розщеплення складних молекул нерозчинних
вуглеводів (наприклад, крохмалю), жирів і білків на молекули, що мають
простішу будову. Речовини, що утворюються після розщеплення, розчинні у
воді.

Вміст органічних сполук у харчових продуктах тваринного походження

Харчові продукти Приблизна кількість грамів в 100 г харчових продуктів

білки жири вуглеводи

Яловичина середньої вгодованості 19,0 8,0 –

Свинина жирна 14,5 37,3 –

Печінка 16,7 3,7 2,7

Сало яловиче топлене 0,5 89,0 –

Риба свіжа (короп) 8,6 1,2 –

Молоко коров’яче незбиране 3,1 3,4 4,9

Сметана 3,3 30,2 2,5

Сир голландський 24,9 29,9 2,3

Сир нежирний 16,8 0,4 0,9

Масло вершкове 0,5 79,3 0,4

Великі молекули крохмалю розщеплюються на велику кількість молекул
виноградного цукру – глюкози, жири утворюють гліцерин та жирні кислоти,
а молекули білків розщеплюються кінець кінцем на безліч молекул
амінокислот. З продуктів розщеплення білків, жирів і вуглеводів в нашому
організмі утворюються тільки йому властиві органічні сполуки. Вони
відрізняються будовою своїх молекул від тих речовин, які ми дістали з
їжею.

Механічна обробка їжі і хімічне розщеплення її органічних сполук у
травній системі називають травленням.

Будова органів травлення

Травний канал починається ротовою порожниною. На щелепах розміщені зуби.
Кожний зуб має корінь, що сидить у глибокій комірці щелепної кістки,
шийку, занурену в ясна. І коронку, що виступає в ротову порожнину. Зуб
складається з твердої речовини, схожої на кісткову.

Всередині зуба є порожнина. У м’якуші, що заповнює порожнину зуба,
розгладжуються кровоносні судини і нерв. Тверда зубна емаль покриває
коронку зовні, оберігаючи зуб від псування – стирання і проникнення
мікробів.

У новонародженої дитини немає зубів. Приблизно з шести місяців у дітей
починають з’являтися молочні зуби. Які до 10-12 років випадають і
змінюються постійними. Остання пора зубів – зуби мудрості – звичайно
появляються у людини в 20-22 роки.

У дорослих людей 32 зуби. Їх будова неоднакова, бо вони виконують різні
функції.

На верхній і нижній щелепах спереду є по 4 полоских різці. За ними з
кожного боку розміщується по одному загостреному іклу. Під час їди ми
відкушуємо їжу різцями і іклами. За іклами розміщено по два малих і по 3
великих кутніх зуби з кожного боку. Їх коронки мають широкі бугристі
жувальні поверхні. Кутніми зубами ми кришимо і подрібнюємо їжу,
пережовуємо її. Подрібнення їжі в порожнині рота полегшує її
перетравлення. Тому під час їжі треба добре пережовувати їжу. У людей,
що втратили зуби, травлення порушується. Це часто призводить до
захворювань шлунка і кишечника. Ось чому дуже важливо берегти свої зуби,
додержувати гігієнічних правил запобігання їх псування, доглядати їх.

Розкушуючи горіхи, кісточки чорносливу, абрикос, вишень, розгризаючи
кістки або дуже тверді цукерки, ми можемо пошкодити зубну емаль. Якщо
відразу після гарячої їжі ми п’ємо холодну воду або їмо морозиво, то на
емалі утворюються тріщинки, і в зубну речовину попадають мікроби.
Заражений зуб починає хворіти і поступово руйнується.

Щоб уберегти зуби від псування, не можна також допускати, щоб у ротовій
порожнині і особливо між зубами збиралися рештки їжі, бо вони створюють
сприятливе середовище для розмноження мікробів. Треба очищати зуби від
жовтуватого нальоту, що складається в основному з різних
мікроорганізмів. Для цього треба щодня перед сном чистити зуби зубним
порошком або пастою, а також полоскати рот теплою водою після їди.

Пережовуючи їжу, ми пересуваємо її в порожнині та язиком. В ньому
розміщується значна частина рецепторів, завдяки яким ми відчуваємо смак
їжі. Але для людини, на відміну від тварин, язик має особливе значення:
він разом з губами та щелепами дає нам можливість вимовляти
членороздільні звуки.

В роті їжа змочується синьою, яку виділяють три пари великих слинних
залоз та численні невеликі залози, розміщенні у слизовій оболонці, що
вистилає ротову порожнину. Тут починаються процеси розщеплення поживних
речовин їжі під впливом слини.

Проковтнута їжа прослизає в глотку потім потрапляє в стравохід, а далі –
в шлунок.

У шлунку – великому об’ємистому відділі травного каналу – триває
розщеплення поживних речовин, що почалося в ротовій порожнині. Шлунок
вистилає слизова оболонка, в якій розміщені численні дрібні залози. Ці
залози виділяють шлунковий сік, який у процесі травлення діє на їжу
протягом кількох годин. Весь шлунок пронизаний кровоносними судинами та
нервами. В шлунку, їжа весь час перемішується. Поступово переходить від
вхідної частини через дно і тіло шлунка до вихідної його частини.
Перемішування їжі і її проходження забезпечується мускулатурою шлунка.

Із шлунка харчова маса поступає в початковий відділ тонкого кишечника –
дванадцятипалу кишку.

Шлунковий сік новонародженого містить ферменти, молочну та соляну
кислоти і кухонну сіль, які звичайно є і в дорослих. У шлунковому вмісті
дітей грудного віку знаходять сичужний фермент (лабфермент, хімозик),
який має велике значення для перетравлення молочних білків. Активність
лабферменту наростає протягом першого року життя дитини.

Активність пепсину, який розщеплює гідролітично більшість альбумінів до
альбумоз і лептонів, значно. Мірою залежить від стану здоров’я дитини,
індивідуальних особливостей її організму, способу вигодовування та інших
факторів.

Ліпаза шлунка, активована соляною кислотою, відзначається у дітей
особливістю розщепленювати тільки добре емільгований жир, особливо жир
молока. Активність ліпази наростає з віком дитини і зазнає впливу всіх
ендо – та екзогенних перелічених вище факторів, так само як і інші
ферменти травлення. У шлунку близько % емульгованих жирів їжі
розщеплюється до гліцерину і жирних кислот.

Соляну килсоут, яка є важливою частиною шлукоовго соку,виявляють у
вільному і зв’язаному вигляді вже у новонароджених. Кількість її з віком
дитини збільшується, що сприяє ферментативному розщепленню білків і
жирів у шлунку. Від кількості соляної кислоти залежить також
бактерицидні властивості шлункового вмісту. Ступінь кислотності залежить
від характеру прийнятої їжі та стану здоров’я дитини.

Загальна тривалість Шуркового травлення залежить насамперед від складу
та характеру їжі. При природному вигодовуванні у здорової дитини
залишків грудного молока в шлунку немає вже через 2-3 год.; коров’яче
молоко виявляють протягом тривалішого часу – через 3-4 год.

З шлунка їжа надходить у першу петлю тонких кишок, що дістала назву
дванадцятипалої кишки в зв’язку з тим, що вона приблизно в 12 раз довша
від ширини пальця. В дванадцятипалу кишку впадають вивідні протоки двох
великих залоз: підшлункової і печінки. Перша з них виділяє підшлунковий
сін, а друга – жовч. У дванадцятипалій кишці під дією підшукового соку
відбуваються дуже важливі процеси розщеплення поживних речовин.

Найдовша частина травного каналу – це тонкі кишки. В слизовій оболонці
тонких кишок є безліч маленьких залоз. Вони виділяють кишковий сік. В
тонких кишках закінчується розщеплення поживних речовин і всмоктуються у
кров продукти розщеплення. Неперетравлені рештки їжі надходять з тонких
кишок у товсті.

В товстих кишках збираються перетравлені рештки їжі, які мають бути
видалені з організму. Біля місця, де тонкі кишки переходять у товсті,
розміщена сліпа кишка, що має форму мішка. Від сліпої кишки відходять
донизу червоподібний відросток – апендикс. У травоїдних тварин апендикс
довгий і місткий. Він відіграє важливу роль в розщепленні
важко-перетравлюваної рослинної їжі.

Проникнення в апендикс людини хвороботворних мікроорганізмів або
частинок перетравлюваної їжі може викликати захворювання – апендицит.
Загострення апендициту іноді загрожує життю людини. Тоді хворому роблять
операцію: виділяють апендикс. Часто у видалених апендиксах знаходять
вишневі, виноградні, яблучні і рідше сливові кісточки, лузгу соняшника
(насіння). Тому треба пильнувати, щоб разом з їжею не проковтнути
неїстивних твердих предметів.

Товсті кишки закінчуються прямою кишкою, через яку з організму
виводяться неперетравлені рештки їжі.

Травлення в порожнині рота. Ковтання

У ротовій порожнині відбувається не тільки механічне подрібнення їжі. В
ній починається розщеплення крохмалю під впливом травного соку – слини.

Слина виділяється в порожнину рота людини, через вивідні протоки трьох
пар великих слинних залоз і з численних дрібних залоз.

Видатний російський фізіолог І.П. Павлов розробив метод накладання
фістул на слинні залози тварин. Фістула – це отвір, що виходить на
поверхню тіла людини або тварини, який виникає в результаті хвороби або
робиться хірургічним способом; через фістулу виділяється та чи інша
рідина, що утворюється в організмі. Як же роблять операцію?

Отвір, крізь який протока однієї із слинних залоз впадає у ротову
порожнину, вирізують з кусочком слизової оболонки, яка його оточує.
Потім звільняють протоку по всій її довжині з тканин, в яких вона
лежить, і виводять з порожнини рота назовні крізь отвір протоки,
пришивають до шкіри щоки. Тепер слина витікає з залози не в порожнину
рота, а назовні.

Всі інші слинні залози оперованого собаки виділяють слину в ротову
порожнину в кількості, достатній для змочування їжі і розщеплення
крохмалю, що в ній міститься.

У собаки, на відміну від людини, слина не виділяється безперервно, а
тому на собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення.
Поки собаці зручно вивчати причини, що викликають слиновиділення. Поки
собаці не дають їжі, слина крізь фістулу не виділяється. Але досить їжі
попасти в ротову порожнину тварини, як з фістули починає капати слина.
І.П. Павлов вияснив, що слина виділяється рефлекторно.

Дія їжі подразнює рецептори, розміщені на язиці і в слизовій оболонці,
що вистилає порожнину рота. В них виникає збудження, яке проводиться по
відростках доцентрових нейронів в центр слиновиділення, який знаходиться
в довгастому мозку. Тут збудження передається на відцентрові нейрони,
проводиться по їх відростках до слинних залоз, і вони починають виділяти
слину. Така є дуга найпростішого слиновидільного рефлексу.

Спостереження над фістульними собаками показали, що слина може
виділятися в них не тільки під час їди, а й тоді, коли їм тільки
показують або дають понюхати їжу. Такі рефлекси відкрив І.П. Павлов. Він
назва їх умовними рефлексами. Умовні слиновидільні рефлекси є і в
людини. Коли ми бачимо смачну їжу, відчуваємо її запах або чуємо із
сусідньої кімнати побрязкування посуду, у нас виділяється багато слини.
Умовні рефлекси у тварин і людей не природжені, а набуваються протягом
життя. Цим умовні рефлекси відрізняються від безумовних, які передаються
потомкам від батьків. До безумовних рефлексів належить, наприклад,
слиновиділення, коли їжа попадає в ротову порожнину, чхання. Кашель.
Слина, що виділяється в ротову порожнину, змочує подрібнену зубами їжу.

Під дією слини у порожнині рота розщеплюється вуглевод крохмаль. З його
складних молекул утворюються молекули глюкози, які мають простішу
будову. Чим же пояснюється така дія слини?

У слині є два ферменти, що виробляються в епітеліальних клітинах слинних
залоз. Під дією першого з них крохмаль розщеплюється на речовини, що
мають не такі складні молекули. В присутності другого ферменту ці
речовини перетворюються в глюкозу. Будова молекули в неї ще простіша.

Отже, в ротовій порожнині, поряд з механічним подрібненням їжі,
починається розщеплення крохмалю.

Розщеплення поживних речовин їжі відбувається завдяки ферментам, які
містять в травних соках. Одні ферменти діють на вуглеводи, другі – на
жири, треті – на білки. Кожний з травних ферментів може діяти на
речовини їжі тільки в певних умовах. Розглянемо, які умови необхідні для
того, щоб діяли ферменти слини.

При низькій температурі або, коли додати до слини кислоти, її ферменти
не діють на крохмаль. Процес розщеплення крохмалю проходить найкраще в
слаболужному середовищі при температурі 37-38о. Саме такі є умови в
ротовій порожнині.

У курців травлення в ротовій порожнині порушується. У них виділяється
дуже багато слини, але діє вона на крохмаль недостатньо, бо деякі
речовини, що містяться у тютюновому димі, зменшують активність ферментів
слини.

Коли грудочка пережованої і просоченої слиною їжі попадає на корінь
язика, рецептори, які там є, подразнюються. У відповідь на це
подразнення рефлекторно скорочується багато м’язів, що беруть участь у
ковтанні. Надгортанний хрящ опускається і перегороджує їжі шлях у
гортань, а м’яке піднебіння, що обмежовує ротову порожнину ззаду,
піднімається і закриває вхід у носоглотку, і грудочка їжі проштовхується
у глотку. Якщо у порожнині рота немає їжі або рідини, що подразнює
рецептори, які є в її глибині, то ковтання не може здійснитися. З глотки
грудочка їжі попадає в стравохід, по стінках якого пробігають
хвилеподібні скорочення, що проштовхують їжу в шлунок.

Травлення в шлунку

Щоб вивчити травлення в шлунку, дослідники накладали фістулу на шлунок
собаки. Вперше таку операцію зробив у 1842 р. російський хірург В.О.
Басов. Як же робиться ця операція? На шкірі і черевних м’язах тварини
роблять розріз. Крізь нього проникають у черевну порожнину собаки.
Добравшись до шлунка, прорізують невеликий отвір у його стінці, куди
вставляють спеціальну металеву трубку. Її виводять на поверхню живота,
закривають пробкою і зашивають розріз. Через такі фістулу в будь-який
час можна взяти для дослідження вміст шлунка.

Але такі дослідження не давали можливості встановити причини, що
викликають шлункове соковиділення. Щоб вияснити їх, І.П. Павло розробив
операцію, при якій накладання фістули на шлунок тварини поєднувалось з
перерізуванням стравоходу. Кінці обох відрізків стравоходу – переднього,
зв’язаного з порожниною рота, і задньою, що веде в шлунок, Павло вшивав
у проріз на шиї, і вони відкривалися назовні.

В оперованого собаки їжа підчас їди не попадала в шлунок, а випадала
назовні. Але незважаючи на це, при такому удаваному годуванні з фістули
шлунка починав витікати чистий шлунковий сік. Цей дослід показав, що
шлунковий сік, як слина, виділяється рефлекторно. Соковидільний рефлекс
викликається подразненням їжею рецепторів, якій є на язиці і в слизовій
оболонці рота. Збудження від цих рецепторів проводиться довгастий
мозок. Звідти збудження проводиться по відцентрових нервах до залоз
шлунка, і, хоч у ньому немає їжі, виділяється багато шлункового соку.

Фістульні собаки з перерізаним стравоходом роками живуть у фізіологічних
лабораторіях. Тваринам вводять в шлунок їжу і питво через відрізок
стравоходу або безпосередньо у фістулу.

Дослід з удаваним годуванням показали, що рефлекторне виділення
шлункового соку триває після їди приблизно дві години. Кількість його
поступово зменшується. Виявилося також, що у піддослідних собак
шлунковий сік виділяється не тільки тоді, коли їжа попадає в порожнину
рота, а й тоді, коли вони бачать їжу або відчувають її запах.

Таким чином, поряд з природженими, безумовними рефлексами виділення
шлункового соку, є і умовні, що утворюються протягом життя тварин.

Завдяки таким рефлексам сік починає виділятися за деякий час до
приймання їжі. Це має важливе значення для травлення: їжа попадає в
шлунок, коли в ньому вже є сік, який відразу починає розщепляти поживні
речовини. І.П. Павлов назвав сік, що виділяється в шлунку на вигляд і
запах їжі, апетитним.

Розщеплення білків у травному тракті – це складний процес, що
складається з кількох ступенів. Він починається в шлунку під впливом
одного з ферментів, які містить у собі шлунковий сік. У шлунку дуже
складні білкові молекули розщеплюються на молекули трохи простішої
будови. Фермент шлункового соку, що розщеплює білки, може діяти тільки в
певних умовах – при температурі нашого тіла і в кислому середовищі. Таке
середовище в шлунку створює соляна кислота, невелику кількість якої
містить у собі шлунковий сік.

При деяких захворюваннях шлунковий сік людини містить в собі недостатню
кількість соляної кислоти. Тому лікарі приписують їй приймати перед їдою
дуже слабкий розчин соляної кислоти, виготовленої в аптеці.

Нескладний досвід дає змогу простежити, як діє шлунковий сік на білки. В
пробірку наливають трохи натурального шлункового соку і додають до нього
тонких пластівців білка напівзвареного курячого яйця. Потім пробірку
видержують приблизно протягом півгодини при температурі 38-39о.
Пластівці білка поступово “тануть” і нарешті розчиняються цілком.

Їжа в шлунку просочується шлунковим соком поступово. Тому розщеплення
білків починається з поверхні грудочки їжі, а в глибині її, де ще
збереглася слабко лужна реакція, протягом 2-30 хвилин триває розщеплення
крохмалю ферментами слини. Тільки, коли мине це час, кислий шлунковий
сік просочує грудочку цілком. Тоді дія ферментів слини припиняється.
Тепер в усій грудочці відбувається розщеплення білків. Воно триває
протягом усього час, поки їжа знаходиться в шлунку.

В шлунку їжа, перетравлюючись, затримується на –8 годин. Тим часом,
рефлекторне виділення шлункового соку триває тільки близько двох годин.
Яке ж значення має таке тривале перебування їжі в шлунку? Вияснити це
допомогла дуже складна операція на собаці, яку на диво точно виконав
І.П. Павлов.

З дна шлунка собаки Павлов викроював клапоть, не відокремлюючи його від
шлунка і цілком зберігаючи кровоносні судини і нерви, що до нього
підходять. Наклавши на шлунок у тому місці, з якого було виділено кусок
дна, Павлов зшивав к клаптя мішечок, який н сполучався з шлунком. Такий
мішечок дістав назву малого, або “Павловського” шлуночка. З нього І.П.
Павлов виводив фістулу крізь стінку живота собаки. З’їдена оперованою
тваринною їжа перетравлюється в основному відділі шлунка. Але в цей час
з фістули в малому шлуночку, куди їжа не проходить, виділяється багато
чистого шлункового соку.

У собак з малим шлуночком соковиділення відбувається протягом усього
часу, поки їжа, перетравлюючись, перебуває в основному відділ шлунка.
Ряд дослідів, проведених іншими дослідниками, дав можливість пояснити
цей факт. Ознайомимося з одним з таких дослідів.

Кровоносні системи двох собак з фістулами шлунка з’єднали трубками, і в
обох тварин починав витікати з фістул шлунковий сік. Очевидно, в стінках
шлунка першої тварини при стиканні з їжею утворювалась особлива
речовина, яка попадала в крав. Пройшовши разом з нею по кров’яному руслу
обох собак, вона приносилась до шлункових залоз тварин і викликала
соковиділення.

У результаті досліджень удалося установити також, що деяка частина
речовин, що утворюються в шлунку при розщепленні білків, всмоктуються
через слизову оболонку в кров. Ці речовини теж проходять з кров’ю по
обох колах кровообігу і попадають до шлункових залоз, викликаючи
соковиділення.

Тепер ясно, чому протягом усього часу. поки у шлунку знаходиться їжа, що
перетравлюється, його залози виділяють шлунковий сік.

Напіврідка харчова кашка, що утворилася в шлунку, повільно пересувається
в його звужену вихідну частину.

Зміна поживних речовин у кишечнику

В тонких кишках триває розщеплення поживних речовин, які містяться в
харчовій кашці, що надходить у кишечник з шлунка. Хвилеподібні
скорочення стінок кишок поступово просувають харчову кашку по кишечнику.
Дуже важливі процеси розщеплення білків, жирів і вуглеводів,
відбуваються в першому відділі кишечника – дванадцятипалій кишці, куди
впадають вивідні протоки печінки та підшлункової залози.

Травлення в дванадцятипалій кишці відбувається під впливом підшлункового
соку. Три ферменти цього соку діють на всі поживні органічні сполуки.
Під впливом першої з ферментів в основному закінчується розщеплення
білків до утворення розчинних у воді амінокислот, яке почалося в шлунку.
Під впливом другого відбувається розщеплення жирів на гліцерин та жирні
кислоти. У присутності третього ферменту крохмаль, на який не подіяла
слина, розщеплюється на молекули глюкози.

Своєю довжиною тонкі кишки в 3-4 рази перевищують зріст людини. В їх
слизовий оболонці є величезна кількість найдрібніших залоз. Проходячи по
тонких кишках, харчова кашка подразнює залози, і вони виділяють кишковий
сік. Під впливом трьох ферментів кишкового соку закінчується розщеплення
білків, жирів і вуглеводів, які не встигли перетравитися у попередніх
відділах травного каналу.

Таким чином, вміст тонких кишок має в собі розчинні у воді амінокислоти,
гліцерин, жирні кислоти і глюкозу.

У відділах тонкого кишечника, що починається за дванадцятипалою кишкою,
відбувається всмоктування в кров продуктів розщеплення білків, жирів і
вуглеводів. Як ж відбувається цей процес?

Уся внутрішня поверхня тонких кишок, коли розглядати її неозброєним
оком, здається бурхатистою. Під мікроскопом видно, що на слизовій
оболонці тонких кишок є безліч тонесеньких виростків-ворсинок. Величезна
їх кількість значно збільшує всмоктувальну поверхню слизової оболонки
тонких кишок. Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. В
кожну ворсинку входить кровоносна судина, утворюючи в ній капілярну
сітку. Крім того, у ворсинках беруть початок дрібні лімфатичні судини.

Амінокислоти і глюкоза, розчинені у воді, всмоктуються в кров, що тече
по капілярах ворсинок. Гліцерин і жирні кислоти проникають у клітини
епітелію ворсинок. Тут і відбувається утворення жирів, характерних для
людського організму у вигляді дрібненьких крапельок жири надходять у
лімфатичні судини і разом з лімфою попадають у кров. Надмірна кількість
жирів відкладається у вигляді запаху в підшкірній жировій клітковині,
сальнику і в деяких частинах організму.

Неперетравлені рештки їжі, що попали з тонких кишок. Протягом приблизно
12 годин проходять по товстих кишках. За цей час з їх напіврідкого
вмісту всмоктується в кров більша частина води. Калові маси, що
сформувалися в товстих кишках, переходять у пряму кишку, а звідти
виводять назовні.

Гігієна харчування і запобігання шлунково-кишковим захворюванням

Щоб процеси травлення проходили в нашому організмі нормально, потрібен
ряд обов’язкових умов.

Дуже важливо, щоб їжа легко піддавалась дії травних соків саме в цьому
полягає значення готування їжі.

Варене або смажене м’ясо, овочі після теплової обробки, каша, печений
хліб багато легше розщеплюється травними ферментами ніж сирі харчові
продукти. Так, ферменти слини розщеплюють тільки варений крохмаль, а
сирий лише частково перетравлюється підшлунковим та кишковим соком.

Проте, треба, щоб у наш харчовий раціон неодмінно входили в достатній
кількості сирі овочі і фрукти. При їх уживанні посилюються хвилеподібні
рухи кишок, що пересувають харчову калику по травному каналу. Але ще
важливіше те, що в сирих овочах і фруктах є багато вітамінів – речовин,
необхідних для нормально життєдіяльності організму.

Поширеність у прийманні їжі – це теж важлива умова нормального
травлення. Якщо у будь-який відділ травного каналу, наприклад у шлунок,
дванадцятипалу кишку, попадає відразу занадто багато їжі. То травні
соки, що виділяються залозами, неспроможні розщепити всі поживні
речовини, які в ній є. Ось чому їсти треба кілька разів на день і не
занадто багато.

Дуже важливо готувати їжу з свіжих продуктів. Вживання несвіжої їжі може
бути причиною харчового отруєння. Тому швидкопсувні їстівні припаси не
можна довго зберігати. Протягом кількох днів їх можна держати в
холодильнику або холодному погребі на льоду.

Разом з їжею у травний канал можуть проникнути і мікроорганізми. У
порожнині рота дуже багато їх гине під впливом речовин, які є в слині.
Деякі мікроби знешкоджуються і соляною кислотою шлункового соку, а також
речовинами, що містяться в жовчі. Але є мікроорганізми, стійки проти дії
цих речовин. Потрапивши в кишечник, такі мікроби можуть розмножуватися в
ньому і викликати інфекційні захворювання, такі, як черевний тиф,
дизентерія. Отрути, які виділяють збудники цих хворіб, викликають тяжке
отруєння організму. Травлення у хворих порушується. Уражені збудниками
черевного, дизентерія, стінки тонких кишок вкриваються виразками, в
результаті чого може статися прорив кишок. З прорваної кишки вміст її
виливається в черевну порожнину. Тоді людина може загинути.

Збудники черевного тифу і дизентерії у величезних кількостях виходять з
організму хворих з рештками неперетравленої їжі. Ці мікроби можуть
потрапити разом із стічними водами в колодязі, у водойми, звідки ми
беремо воду. Мухи, які живляться різними покидьками, часто переносять
збудників кишкових захворювань на нашу їжу. Хвороботворні мікроби можуть
бути і на різних предметах, якими користувався хворий, і навіть на них,
які він тільки торкався. Такі є основні джерела зараження
шлунково-кишковими хворобами.

Зараження глистами відбувається тоді, коли людина з’їсть якусь їжу, на
яку потрапили яйця глистів.

ІV. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

4.1. Особливості механізму дії мінеральних вод при виразковій хворобі та
хронічному гастриті

Лікування мінеральними водами викликає в організмі ряд умовних і
безумовних реакцій. Мінеральна вода при введенні в середину дає
збуджуючу дію на всі органи і тканини, а найбільш суттєво впливає вона
на різні елементи нервової системи, які здійснюють регуляцію внутрішніх
органів і систем організму.

В експерименті доказано, що навіть короткочасна дія умовного подразника
викликає відповідну реакцію організму, яка продовжується протягом
багатьох годин і навіть днів. Сформований умовний рефлекс довго не
погасає. При прийомі всередину лікувальних мінеральних вод виникає
збудження інтеррецепторів, які знаходятьcя в слизовій оболонці травного
каналу. Імпульси, які виникають у інтерфецепторах, доходять до вищих
відділів центральної нервової системи, і в той час виникає відповідна
реакція. Мінеральна вода, поступивши в травний канал, завдяки збуджуючій
дії складових частин може давати рефлекторний вплив на органи травлення
із всіх відділів травної системи.

Сучасні уявлення про механізм гальмуючого впливу мінеральних вод на
секрецію шлунка заперечливі. Про правила застосування мінеральних вод
немає на одного рішення. І.В.Селіванова (1963), У.П. Джерелі (1965) і
інші автори рахують, що з ціллю стимулюючого ефекта на секрецію шлунка
воду потрібно приймати за 10-30 хв. до їди. О.Н.Ганич, В.І. Булеца
(1965) і інші в експериментах і клінічних дослідженнях показали, що
мінеральна вода, прийнята безпосередньо перед їдою або під час їди, дає
виражену стимулюючу дію на секрецію шлунка, а прийнята до їди, навіть за
короткий час, може евакуватися в дванадцятипалу кишку і звідти видати
гальмуючий вплив на секрецію шлунка.

Г.Черняєв (1969) відмітив виражене зниження секреції соляної кислоти при
застосуванні мінеральної води за 1,5 год. До їди хворим з підвищеною
кислотністю шлункового соку і за 20-30 хв. – з пониженою секрецією.
Емпіричний режим пиття не забезпечував нормалізації секреції шлунка.

Т.Малинов із співавторами (1977) провели лікування хворих виразковою
хворобою. Пляшковою мінеральною водою дрібними дозами – 100 мл через
кожну годину. Вони прийшли до висновку, що такий прийом немає
особливостей перед прости методом.

Прийом гідрокарбонатних вод натще рефлекторно гальмує секрецію, кальцій
і магній подавляють запалуні реакцію і моторику.

В.Т. Коробіцин із співавторами (1970) виявив, що прийом мінеральної води
Моршинська через годину після прийому їжі викликає гальмування
кислотності і секреції шлунка у хворих виразковою хворобою.

При гастриті, із пониженою секрецією шлункового соку, мінеральну воду
рекомендується пити за 15-30 хв. до їди. При цьому вода не вспіває
ввійти в кишки до моменту поступлення їди в шлунок. Затримуючись в
шлунку, вона змішується із їжею.

В.М. Дерябіна із співавторам (1965) виявили, що Пятигорська мінеральна
вода джерела № 17, введена хворим хронічним гастритом із пониженою
секреторною функцією за 30 хв. до прийому їди, видає більш сильну
стимулюючу дію на секрецію шлунка, чим прийнята одночасно з їжею. В той
час сальні води, які потрапляють в шлунок безпосередньо перед їжею,
стимулюють його секреторну функцію.

Мінеральна вода джерела №1 курорту Трускавець, введена за 30 хв. до
прийому їжі хворим із пониженою кислотністю, стимулює кислотоутворення і
секрецію шлунка. Аналогічні результати отримані З.К. Яхонтовой (1965)
при вивченні мінеральної води Ерининського джерела. Автором виявлено, що
мінерально вода, прийнята за 15-20 хв. до харчового подразника,
приводить до значного збільшення секреції шлунка.

Ряд авторів відмічають. Що мінеральні води дають сокогінну дію при дачі
їх за 0,5 год. До їди і одночасно з їжею.

Ряд дослідників придають значенню температурі застосованої мінеральної
води: при виразковій хворобі із підвищеною секторною функцією шлунка
рекомендується приймати теплу мінеральну воду (35-40оС), при пониженій
секреторній функції – кімнатної температури.

Холодна вода підсилює рухову функцію травного каналу, сприяє спазму
жовчних шляхів та кишок. Гальмування секреції шлунка при прийомі
холодної мінеральної води за деякий час до їди в значній мірі
викликається рефлекторним впливом кишок. Тепла мінеральна вода знижує
перистальтику, повільно евакуюється із шлунка в кишки. Тому її сокогінна
дія може бути пояснена більш довшою затримкою в шлунку і стимулюючою
дією на секреторну функцію шлункових залоз.

Гаряча мінерально вода Єсентуки № 17 стимулює функцію травного каналу.
При цьому спостерігаються зміни збудливості, чутливості
нервово-м’язевого апарату шлунка.

Найкращі результати при лікуванні хворих хронічним гастритом із
секреторною недостатністю слід чекати при застосуванні субтармальних
мінеральних вод.

На підсилення травної активності шлункового соку під впливом мінеральних
вод указують Н.П. Лешенко, М.Д. Торохтін та ін. Н.П. Ляшенко і М.Лендєл
встановили, що дія мінеральної води на пептичну активність шлункового
соку підсилюється при прийомі її за 15-20 хв. до їди, а при прийомі до
1-1,5 год. – знижується.

І.А. Гордієвич, Т.М. Нікіфорова, Н.Н. Середюк, В.Г. Денисюк при
лікуванні хворих виразковою хворобою мінеральними водами відмічають
зниження пепсину шлункового соку. Л.А. Макарова, З.С. Касимова та інші
відмітили нормалізацію пептичної активності шлункового соку при
лікуванні хворих виразковою хворобою різними мінеральними водами.
Більшість дослідників рахують, що ферментативна функція шлунка
підсилюється під впливом прийому мінеральної води за 15-20 хв. до їди
або безпосередньо перед їдою і гальмується при прийомі мінеральної води
за 1-1,5 год. до їди.

Г.К. Бутвин вивчав дію мінеральної води Моршинська на
моторно-евакуаторну функцію шлунка у хворих виразковою хворобою і
приймав до висновку, що дія її проявляється різко в залежності від
режиму прийому, а також від кінцевого стану евакуаторної діяльності
шлунка. У хворих з пониженою і нормальної евакуаторною функцією шлунка
мінерально вона викликає значне підсилення її. Прийом мінеральної води
за 15 хв. до їди хворими з прискореною евакуаторною функцією уповільнює
її. Мінеральна вода джерела №1 нормалізує евакуаторну функцію шлунка.

О.Н. Ганич, В.І. Булеца вивчали дію вуглекисло-гідрокарбонатно-натрієвої
мінеральної води на евакуаторну функцію шлунка в експерименті і прийшли
до висновку, що важливими факторами являється кінцевий функціональний
стан рухового апарату шлунка, температура мінеральної води і її
кількості. Мінеральна вода, введена в шлунок в період роботи, евакуює
значно швидше, ніж введення в період спокою. При надходженні її в шлунок
в період абсолютного спокою мінеральна вода при температурі 20оС раніше
залишає шлунок, ніж при 37оС. Швидше евакуюється із шлунка мінеральна
вода, введена в кількості 150 мл, порівняно з 400 мл – при введенні в
такому об’ємі вона довго затримується в шлунку.

Таким чином, більшість дослідників відмічають прискорення
моторно-евакуаторної діяльності шлунка в результаті дії мінеральної
води. Однак останнє залежить від функціонального стану шлунка, а також
від хімічного, газового складу, температури і кількості введеної води.

Лікування мінеральними водами хворих виразковою хворобою дає
безпосередній вплив на слизову оболонку шлунку. Н.Ніколов та інші
виявили, що мінеральна вода безпосередньо впливає на слизову оболонку
шлунка і кишок, а всмоктавшись, поліпшує функціональний стан печінки і
підшлункової залози.

П.П. Джугелі, Н.І. Пахтер, В.Г. Денисюк та інші автори відмічають, що
мінеральні води сприяють зникненню диспепсичних явищ, болі в надчеревній
ділянці, покращують об’єктивні дані, які зв’язані з анатомічними змінами
в слизовій оболонці травного каналу при виразковій хворобі шлунка і
дванадцятипалої кишки.

Н.В. Соколова встановила, що в результаті лікування на курорті Єсентуки
у більшості хворих виразковою хворобою зникає морфологічний синдром
запалення; інфільтрація нейтрофільними гранулоцитами, яка буває при
атрофічному гастриті, не змінилась. В ряді випадків поверхневий гастрит
під впливом проведеного лікування зникає.

Мінеральна вода Брусницька по хімічному складу близька до вод єсентуки №
4, Арени, Драговська, Кваси та ін. Мінеральні води цього типу дають
добрий лікувальний ефект при виразковій хворобі. Однак мінеральна вода
Брусницька відрізняється від вищеназваних наявністю кремнієвої кислоти,
яка має високу біологічну активність і загальну мінералізацію.
Брусницька мінеральна вода дає гальмуючий вплив на кислотоутворення
шлунка. Введення її після прийому пробного сніданку зразу або через
15-30 хв. продовжує антацидну дію їжі. Аналогічні дані отримані при
вивченні мінеральних вод подібного хімічного складу.

Дія мінеральної води в деякій степені залежить від її іонного складу,
особливе місце тут відводиться гідрокарбонатному іону. Ряд дослідників
рекомендують для лікування захворювань органів харчування, втому числі і
виразкова хвороба, приймати тільки щільні мінеральні води. Солі калію,
кальцію, магнію стимулюють моторну функцію шлунка, а натрій хлорид
уповільнюють її.

Мінеральна вода Брусницька містить вищеназвані компоненти в порівняно
малій кількості. Цим можна пояснити те, що вона не керує вирощеним
одностороннім вмінням – стимулювати або понижувати функцію шлунка.

Мінеральна вода Дубова роща по хімічному складу і кількістю солей
подібна джерелу № 2 курорту Трускавець. Однак вміст мікроелементів, в
тому числі брома, в ній більше, ніж у водах інших джерел.

Працями останніх років доказано підвищення реактивності парасимпатичного
відділу автономної нервової системи. З цієї точки зору щоденний прийом
хворими хронічним гастритом із секреторною недостатністю мінеральної
води Дубова роща, в склад якої входить бром, дає позитивний впрів на
функціональний стан нервової системи. Цей факт заслуговує уваги, якщо
врахувати тісний взаємозв’язок між секреторною діяльністю шлунка і
функціональним станом нервової системи.

Мінеральна вода Черешенка по своєму хімічному складу і механізму дії
подібна водам Моршинська – А джерела № 1 курорту Мор шин, джерел
Ново-Директорський № 3 курорту Стара Руса, Валенера курорту Лієпа.

Мінеральна вода Ожевська по своєму хімічному складу подібна водам
Миргородська, Куяльник № 4, Озеро Карачі та ін. Однак мінеральна вода
Ожевська містить такі рідкісні мікроелементи, як цинк, фтор. Необхідно
відмітити, що навіть близькі по хімічному складу мінеральні води можуть
давати різну дію на організм, і навпаки, мінеральні води, різні по
хімічному складу, застосовуються при одних і тих же захворюваннях.

Виходячи із того, що мінеральні води, діючи на різні рецепторні поля
травного каналу, впливають на роботу секреторно-моторного апарату
шлунка, цілеспрямовано приймати мінеральні води Черешенка, Дубова роща,
Ожевська повільно, невиткими ковтками, забезпечуючи більш довгий контакт
їх із слизовою оболонкою ротової порожнини, шлунка, із їх рецепторним
апаратом. Повільний прийом мінеральної води оправданий із точки зору
гормональної дії на секрецію шлунка.

Іон Na, входячий в склад мінеральних вод Черешенка, Дубова роща і
Ожевська, бере участь в обміні разом з іоном Н при секреції соляної
кислоти.

Ферментовиділення може змінити не тільки в результаті вплив іонів
мінеральної води на індукцію гормонів травного каналу, але і в
результатів дії іоно-мінерального складу води на активність уже
виділеної молекули ферментів.

Такі іони, як Fe, Мg та інші, які входять в кл сад міняльних вод
Буковини в біологічно активних концентраціях, по даним ряду авторів,
дають стимулюючу дію на кислотоутворюючу і секреторну функції шлунка.
Крім того. Розчини, включаючі сіль магнію, каналізують діяльність ряду
ферментів травного каналу.

Таким чином, мінеральні води Черешенка, Дубова роща і Ожевська дають
стимулюючу дію на основні функції шлунка.

4.2. Застосування мінеральних воді Буковини при хронічному гастриті та
виразковій хворобі

Був вивчений вплив курсового лікування мінеральними водами, а також на
стан секреторної кислотоутворюючої, ферментативної, моторно-евауаторної
функції шлунка в динаміці.

Обслідувано в клінічних умовах 453 хворих і 78 практично здорових осіб.
Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки була у 83 чоловік, шлунка – у
12, дванадцятипалої кишки і шлунка – у 9, гаститодуоденіт – у 16 хворих,
хронічний гастрит – у 353 хворих (гастрит з нормальною кислотоутворюючою
функцією – у 28, з помірно зниженою – у 153, з різко зниженою – у 147, з
повишеною – у 25).

У більшості із них тривалість захворювання була до 5 років. Дослідження
проводили з урахуванням кінцевого стану функції шлунка.

Мінеральна вода Дубова роща кімнатної температури назначалась по 200 мл
3 рази в день безпосередньо перед їдою. На початку лікування її
застосовували в розведенні 3:1 (3 частини мінеральної води), потім при
відсутності нереносимості і послаблюючої дії давали нерозвинену. Курс
лікування 24-27 днів.

Вплив курсового лікування мінеральною водою Дубова роща на
функціональний стан шлунка вивчали у 114 хворих хронічним гастритом із
секреторною недостатністю. Аналіз клінічного протікання захворювання під
впливом курсового лікування показав значення покращення самопочуття у
всіх хворих, у більшості зникли диспетичні явища, болеві відчуття.

Щоденний прийом протягом 24-27 днів мінеральної води Дубова роща завдяки
вмісту в ній браку дав деякий вплив на функціональний стан нервової
системи (особливо у жінок), виражених в зменшенні роздратованості, більш
спокійному сні і т.д.

Функціональний стан шлунка залежить в деякій мірі від кислотності
шлункового соку, тобто від степені активності іонів Н. Це можна
встановити лише радіотелеметричним і зондовим методами. Визначити
степінь кислотності шлункового соку титраційним методом неможливо. За
допомогою тетраційного методу виявляють тільки кількість іонів Н, але не
їх активність. Крім того, застосування тетраційного метода для
визначення кислотності вмісту шлунка зв’язано з рядом неточностей, які
можуть стерти картину дійсного стану.

Також в поліклінічних умовах не завжди можливе вивчення
кислотоутворюючої функції шлунка методом радіотелеметрії і
внутрілункової рН-метрії. Тому було застосовано фракційне дослідження
вмісту шлунка.

Аналіз кінцевих даних функціонального стану шлунка показав, що в 92%
випадків спостерігалось зниження годинного напруження секреції,
дебіт-години вільної соляної кислоти.

В результаті курсового лікування мінеральної води Дубова роща у
більшості хворих хронічним гастритом із секреторною недостатністю
збільшився показник годинного напруження секреції з 0,015-0,045 до
0,025-0,11 (РВИСНОВКИ Досліди показали, що мінеральні води, які містять іони в тій концентрації, що й тканини тіла, викликають порушення іонної рівноваги. Експериментальні роботи свідчать про зниження секреції шлункового соку, соляної кислоти, а також пепсиноутворення під дією сульфатно-алюмінієвої мінеральної води Лунки. Дослідженнями було підкреслено виражений гальмуючий вплив гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води Брусницька та основі функції шлунка та кишечника. Також було відмічено стимулюючу дію хлоридно-натрієвої мінеральної води Черешенька на секреторну, кислотутворюючу і моторну функції шлунка хворих хронічним гастритом. Великий влпив на протікання хронічного гастриту мають мінеральні води Дубова роща, Іжевська. Ми дослідили, що при дії хлоридно-натрієвих мінеральних вод джерела Карма дон на рецепторні поля слизової оболонки травного апарату збільшується виділення 7-кетостероїдів, натрію і калію з сечею, а також рівень АДГ крові. Такими чином, мінеральна вода збільшує фільтраційну функцію нирок, стимулює діяльність гіпотоламо-гіпофізарної системи і коркового явища надниркових залоз. Спостереження свідчать про те, що хлоридні води змінюють водно-сольовий обмін, збільшують гідрофільність тканин, зменшують діурез, підсилюють кислотообмін. СПИСКОК літературИ П. Царфіс, Л.А. Серебріна – “Лікувальне застосування мінеральних вод Буковини при захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки. Профілактика шлунково-кишкових захворювань” – А.Я. Губергріц, Л.А. Лещинський, Я.С. Ціммерман. Л.А. Сеербріна, М.А. Бліндер – “Курортне лікування захворювань оперованого шлунка”. “Людина. Анатомія. Фізіологія. Гігієна” – Г.М. Цузмер, О.Л. Петришина. “Функціональні захворювання травної системи” – А.П. Пелещук, А.М. Ногаллер, Н.Н.Ревенок. Е.І. Колеса, О.Д. Гаске – “Експериментальні роботи над секрецією шлункового соку”. В.А. Калі гун – 2 Вплив гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води на основні функції шлунка”. Е.І. Самсон, Д.І. Лік’янчук, В.А. Ліхачев – “Дія хлоридно-натрієвих мінеральних вод на секреторну, кислотоутворюючу і моторну функції шлунка”. Е.І. Кажка, Г.А. Дмітрієва – “Спостереження за хворими з хронічним гастритом”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020