Реферат на тему:
Гострі шлунково-кишкові захворювання молодняку раннього віку та їх
профілактика.
Сучасні досягнення мікробіології, епізоотології, імунології і
паразитології свідчать про те, що незаразні хвороби і диспепс токсичної
форми можуть спричинити ендогенний дисбактеріоз та інфекційні хвороби:
ешеріхіоз, сальмонельоз, анаеробну ентеротоксемію, стрептококоз,
кандидамікоз, розвиток рота -, корона — і парвовірусної інфекції з
ознаками діареї.
Ендогенний дисбактеріоз характеризується зміною співвідношення між
окремими групами мікроорганізмів: замість корисних молочнокислих,
грампозитивних бактерій (лактобактерії, ацидофільні, ентерококи,
біфідобактерії та ін.) збільшується кількість гнильних бактерій —
грамнегативних ешеріхій, вульгарного протею, анаеробів, синьогнійної
палички, дріжджоподібних та інших представників умовно-патогенної
мікрофлори. При дисбактеріозі насамперед зменшується кількість
лактобактерій, біфідобактерій та аеробних спороутворюючих бактерій, які
характеризуються високою антагоністичною активністю щодо патогенної і
гнильної мікрофлори, здатністю створювати у кишечнику кисле середовище,
накопичувати ферменти, синтезувати амінокислоти, вітаміни та інші
корисні для організму біологічно активні речовини. На місці локалізації
корисної мікрофлори в тонкому і в товстому кишечнику заселяються нерідко
умовно-патогенними чи патогенними мікроорганізмами. Останні вступають у
нові незвичні асоціації, особливо часто з рота-, корона- і парвовірусами
та найпростішими — криптоспоридіями.
Зазначені інфекційні хвороби відзначаються певною стаціонарністю,
перебігом у формі ензоотії, в результаті пасажування через сприйнятливий
організм тварин, вірулентність умовно-патогенних мікроорганізмів
зростає.
Ешеріхіоз (колібактеріоз, білий пронос) — найрозповсюдженіша інфекційна
хвороба молодняку раннього віку, переважно молозивного періоду, перебіг
якої супроводжується профузний проносом, важкою інтоксикацією та
зневодненням організму. На сьогодні відомо більше 250 сероваріантів
ешеріхій, проте патогенними є ентеротоксигенні ешеріхії із специфічними
адгезивними антигенами К99, К88, 987Р, F41, Att 25 та ін. (Головко А.М.,
1996). Патогенну дію на організм справляють термолабільні і
термостабільні токсини, некротоксин, гемолізин, фібринолізин.
Термолабільний ентеротоксин зв’язується з гангліозидами GM1,
розташованими на внутрішньому боці плазматичної мембрани еритроцита, що
призводить до гіперсекреції клітинами крипт кишечника ізотонічної рідини
з високим вмістом у ній іонів натрію, бікарбонату і хлору та
пригніченням їх реабсорбції в кишечнику. Це спричиняє діарею, порушення
водно-сольового і кислотно-лужного балансу. Зв’язавшись через рецептор з
ентероцитами, термостабільний ентеротоксин активує гунілатциклазу, що
обумовлює надмірне виділення рідини у просвіт кишечника і у тварин
усугубляє діарею.
Септичні форми E.coli здатні проникати в кров’яне русло макроорганізму і
навіть у головний мозок та спричиняти бактеріємію або сепсис незалежно
від стану здоров’я тварин. Основним фактором вірулентності септичних
ешеріхій є термостабільний ендотоксин, який пригнічує фагоцитиоз,
спричиняє запальні процеси, сильний токсикоз, зниження температури тіла,
ослаблення серцевої діяльності, діарею.
Найчастіше ешеріхіоз проявляється в ентеротоксичній формі у телят віком
1-3 дні, інколи уражаючи до 80 % тварин, у старшому віці — як змішана
форма інфекції(Зароза В.Г., 1995).
Серед інших захворювань, викликаних бактеріальними інфекціями у ранньому
віці тварин нерідко діагностують анаеробну ентеротоксемію. Хвороба
супроводжується кривавим проносом, характеризується короткочасним
підвищенням температури тіла і високою летальністю. Загибель настає на
2-3-й день. Збудником хвороби є патогенні серотипи Cl.perfringens, яких
поділяють на 6 типів: А, В, С, Д, Е, F. Морфологічно вони ідентичні, але
різні за антигенними властивостями, що зумовлює специфіку клінічного
прояву хвороби.
Крім зазначених, новонароджений молодняк може мати хвороби із симптомами
діареї за наявності в господарствах таких специфічних інфекцій, як
сальмонельоз, лептоспіроз, капілобактеріоз, хвороба Ауескі. Ці хвороби
характерні для тварин різного віку.
Ознаки найпоширеніших гострих шлунково-кишкових захворювань
новонароджених телят раннього віку наведену в таблиці 16.5. Дані таблиці
засвідчують, що неодмінним симптомом прояву гострих шлунково-кишкових
захворювань молодняку є діарея, а, крім того — порушення водно-сольового
та кислотно-лужного балансу.
Стрептококоз (диплококоз) досить широко розповсюджена хвороба молодняку
всіх видів сільськогосподарських тварин. Особливо чутливі до
захворювання телята і ягнята 3-7-денного віку. Захворювання
супроводжується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і
травного каналу.
Збудником хвороби є стрептодиплокок (Streptococcus lanceolatus), який
має форму кока, а здебільшого диплокока. Найчастіше захворювання
спостерігається в період масових отелів і окотів, при затримці послідів
та розвитку гнійних ендометритів і маститів.
Перебіг хвороби буває надгострий, гострий, підгострий та хронічний. У
новонароджених тварин переважає надгострий і гострий перебіг хвороби,
коли інкубаційний період триває 1-2 доби і закінчується загибеллю
тварини. За надгострого і гострого перебігу хвороби патогенні
стрептококи через слизові оболонки швидко проникають у лімфу і кров,
пригнічують фагоцитоз i спричиняють септицемію, яка супроводжується
явищами гарячки, підвищенням температури тіла до 40-42°С, відмовою від
корму, важким диханням, кон’юнктивітом, розвитком діареї. Екзотоксини
збудника руйнують епітелій кровоносних судин, а це призводить до
крововиливів у серозних та слизових оболонках.
Табл. 16.5. Основні ознаки деяких хвороб новонароджених телят різного
віку (Левченко В.І., Заярнюк В.П., 1997)
При підгострому та хронічному перебігу хвороби спостерігається запалення
суглобів, в наслідок чого тварина кульгає. У разі несвоєчасного
лікування тварина гине через 2-3 доби. При патрозтині — ознаки
пневмонії.
Ураження кишечнику, особливо у ягнят і поросят, супроводжується
проносом. Фекалії пінисті, з домішками слизу та крові. Тварини швидко
слабнуть, зневоднюється організм, очі западають і тварина гине на 2-3-тю
добу. За умови своєчасного лікування настає одужання, а запізніле
призводить до розвитку гострого сепсису з ураженням органів дихання,
травлення та суглобів.
У разі гострого перебігу стрептококоз необхідно диференціювати від
колібактеріозу, анаеробної дизентерії, пастерельозу та сальмонельозу.
Важливою патологоанатомічною ознакою для стрептококозу є збільшення у
2-3 рази розміру селезінки в наслідок гіпопластичних змін і ущільнення
її паренхіми до “каучукової” консистенції. Проте в усіх випадках
підставою для остаточного діагнозу є результати бактеріологічного
дослідження з виділенням та ідентифікацією чистої культури збудника
відповідної хвороби.Ветеринару особливу увагу слід приділяти
сальмонельозній інфекції поширеної у багатьох країнах, до токсину якої
досить чутлива людина, особливо діти.
Сальмонельоз (Salmonellosis, паратиф) — це одна з найнебезпечніших
інфекційних хвороб молодняку сільськогосподарських, домашніх і диких
видів тварин та птиці, що характеризується септицемією, токсемією,
ураженням шлунково-кишкового тракту та органів дихання, а у кобил, корів
і овець — абортами.
Хвороба має соціальне значення. Летальність молодняку — від 20 до 80%.
На сьогодні відомо близько 2500 сероваріантів збудника, що належать до
роду Salmonella. При цьому окремі види сальмонел адаптувались до різних
видів тварин і здатні викликати захворювання. Так, сальмонельоз у телят
найчастіше викликають S.dublin та S.enteritidis у поросят —
S.choleraesuis і S.typhisuis, у ягнят — S.abortusovis, у лошат —
S.abortusequi, у курей — S.pullorum-gallinarum, спільним для всіх видів
тварин є так званий блукаючий тип сальмонели — S.typhimurium.
Патогенні сальмонели, на відміну від ешеріхій і стрето-диплококів, у
зовнішньому середовищі можуть зберігатися до 1 року і більше. Так само
довго вони зберігаються у кишечнику тварин — бактеріоносіїв час від часу
виділяючись із калом і сечею. Відбувається контамінування збудником
тваринницьких приміщень та молока і молочних продуктів. На початку
спалаху інфекції хворіють ослаблені тварини та молодняк, а після
підвищення вірулентності збудника заражаються і гинуть здорові тварини.
Стаціонарність хвороби та неблагополучних пунктів пояснюється тривалим
сальмонелоносійством материнського організму, порушенням зоогігієнічних
ветеринарно-санітарних правил догляду, утримання та годівлі тварин.
Після проникнення в кишечник патогенні сальмонели швидко розмножуються,
накопичується токсин, що призводить до крупозно-дифтеритичного запалення
клубкового та товстого відділу кишок, а з проникненням у кров
розвиваються септицемія, токсемія, уражається серцево-судинна система,
спостерігається крововиливи, токсико — дистрофічні процеси в
паренхіматозних органах.
У телят, поросят, ягнят до 30-денного віку перебіг хвороби здебільшого
гострий і починається у віці 5-10 днів. Інкубаційний період — від 5 до 8
діб. За гострого перебігу різко підвищується температура тіла — до
41-42°С і тримається до загибелі, тобто 5-7 діб. У хворих тварин
спостерігаються пригнічений стан, втрата апетиту, профузний пронос з
неприємним запахом. Для поросят характерним є те, що на 2-4 добу
захворювання з’являється синьо-червоне забарвлення шкіри в ділянці
підгруддя, черева та вух.
У телят і поросят старше місячного віку перебіг сальмонельозу набуває
підгострого і хронічного характеру, гарячка стає переміжною, а проноси
чергуються із запорами. Тривалість хвороби — 1-2 місяці, відмічаються
ентерити і пневмонії. Хворі тварини відстають у рості і розвитку, погано
набирають масу, більшість із них гине або їх вибраковують. Отже, при
сальмонельозі виражений лікувальний ефект можна отримати на початку
гострого чи підгострого перебігу хвороби при комплексному застосуванні
антимікробних препаратів і з врахуванням чутливості до них виділених
патогенних мікроорганізмів.
Традиційні методи лікування хворих тварин із застосуванням антибіотиків,
сульфаніламідних та хіміотерапевтичних препаратів призводить до
зменшення в кишечнику кількостіне лише патогенних ентеробактерій, а й
представників нормофлори, особливо молочнокислих та біфідобактерій.
Враховуючи викладене і виходячи з етіопатогенетичної спрямованості
терапії при інфекційних захворюваннях, нами разом з науковими
співробітниками ІМВ НАН України (Резник С.Р., Сорокулова І.Б., В’юницька
В.О., Смирнов В.В.,1992) розроблено і впроваджено у виробництво новий
профілактичний лікувальний препарат споролакт (ТУУ 46.15.057.94), до
складу якого ввійшли в однакових об’ємах нормальні спороутворюючі
бактерії Вас.Subtilis, Bac.Lichenifarmis i лактобактерії — Lactobacillus
fermentum (Роспатент за №2035186).
Споролакт є високоефективним засобом для профілактики і лікування
гострих кишкових інфекцій, а також дисбактеріозів різної етіології.
Найбільший клінічний ефект проявляється в ранні строки лікування (3-7
днів). Характерно, що за протимікробною активністю до музейних і
польових штамів тест культур споролакт перевершив бактерин-СЛ, біоспорин
і лактобактерин. Відмічено також позитивний вплив пробіотика при терапії
телят з експериментальним дисбактеріозом.
Досліди, проведені на телятах у неблагополучних господарствах,
підтвердили, що профілактичне випоювання споролакту новонародженим за
15-20 хв. до першої порції молозива і в наступні 2-3 дні запобігає
прояву діареї в 100% випадків. Випоювання пробіотика хворим телятам у
дозі 200-300 млрд. мікробних клітин протягом 3-4 днів приводить до їх
клінічного видужання в 97,8%.
В останні роки проведені нами разом з доцентом Ужгородського державного
університету Бойко Н.В. наукові пошуки завершились створенням нового
пробіотика з широким спектром дії — моноспорину — ПК (ТУ У
46.15.275.97). Його основою є культура Bac. Subtilis ВКПМ NB-5225, що
характеризується специфічною протиклебсієльозною активністю, а також
бактеріостатичним, бактерицидним і фунгіцидним впливом на ряд патогенних
та умовно — патогенних мікроорганізмів. Він стимулює фагоцитарну
активність моноцитів та нейтрофілів, індукує продукцію ендогенного
інтерферону, виявляє антитоксичну дію.
Державним Департаментом ветмедицини України затверджена тимчасова
настанова з його застосування у виробництві для профілактики і терапії
гострих шлунково-кишкових захворювань молодняку сільськогосподарських
тварин і птиці. Нами визначені профілактичні дози моноспорину — ПК:
телятам і лошатам перший раз випоюють 1 або 2 дози (10-20 млрд. мікр.
кл.), поросятам, ягнятам, хутровим звірям — 0,5-1 дози (5-10 млрд. мікр.
кл); птиці 0,1-0,3 дози (1,0-3,3 млрд. мікр. кл). Повторно препарат
випоюють через 24-48 годин.
При лікуванні хворих тварин пробіотик задають двічі на день з інтервалом
10-12 годин, протягом 7-12 днів із розрахунку: телятам і лошатам — 6 доз
(60 млрд. мікр. кл.), поросятам, ягнятам, хутровим звірям — 3 дози (30
млрд. мікр. кл.), птиці за схемою, наведеною в таблиці 16.6.
16.6. Дози пробіотиків для хворої птиці
Біфідумбактерин ветеринарний є новим пробіотиком, до складу якого
входять антагоністично активні біфідобактерії із штамів №1 або №791, а
також наповнювачі — лактоза, активоване вугілля і каолін. Одна доза
препарату містить 107 мікробних клітин біфідобактерій.
Застосовують препарат для профілактики і лікування дисбактеріозів різної
етіології при комплексному лікуванні гострих кишкових інфекцій.
Профілактичний і терапевтичний ефект препарату залежить від вмісту в
ньому живих біфідобактерій, які мають антагоністичну активність проти
ентеропатогенних ешеріхій, сальмонел, клебсієл, протею, стрепто- і
стафілококів та інших патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.
При пероральному введенні тваринам чи птиці біфідобактерії забезпечують
швидкий ефект (протягом 3-5 днів) колонізації слизової кишечника,
сприяють розвитку в кишечнику корисних лактобактерій, ешеріхій,
стрептококів, що дозволяє відновити природній мікробіоциноз у
шлунково-кишковому тракті.
Як показали результати науково-виробничих дослідів, проведені на
телятах, поросятах та птиці, високий рівень біфідобактерій у складі
нормофлори запобігає розвитку дисбактеріозу, забезпечує створення
нормального мікробіоцинозу кишечника, нормалізує функцію
щлунково-кишкового тракту, підвищує неспецифічну резистентність
організму тварин, сприяє кращому росту і розвитку організму тварин.
Для профілактики і лікування кишкових інфекцій препарат дають тваринам,
змішуючи з кормом, або з водою. Попередньо вміст флакона чи пакета у
відповідності з дозами, вказаними на етикетці, розчиняють кип’яченою
водою кімнатної температури. Виготовлену суспензію біфідумбактерину
випоюють тваринам за 20-30 хв. до прийняття їди. Новонародженим телятам
випоюють по 15 доз біфідумбактерину в 100 мл води, а з 10-денного віку
по 30 доз в 200 мл води 2 рази в день. Тривалість профілактики — 3-5
днів, а лікування (до зникнення клінічних ознак) — 7-12 днів.
Новонародженим поросятам випоюють по 5 доз препарату в 3 мл води, а
перед відлученням від матері — по 10 доз в 10 мл води двічі на день.
Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12 днів.
Ягнятам препарат випоюють по 10 доз у 10 мл води двічі на день.
Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12 днів.
Спосіб обробки собак: випоюють по 10-15 доз біфідобактерину в 20-30 мл
води двічі на день. Тривалість профілактики — 3-5 днів, лікування — 7-12
днів (до зникнення клінічних ознак).
При гострих інфекційних захворюваннях лікування тварин проводять
комплексно, за винятком введення антибактеріальних препаратів через рот.
Запропоновані пробіотики — споролакт, моносорин-ПК і біфідумбактерин
ветеринарний — забезпечують протягом 3-5 днів швидку колонізацію
слизової кишечника корисними лактобактеріями, ешеріхіями та іншими
мікроорганізмами, що дозволяє відновити природний мікробіоциноз.
На сьогодні, враховуючи стійкості патогенної мікрофлори до антибіотиків,
слід виробляти препарати з широким спектром антибактеріальної дії на
грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Серед них добре відомі
препарати фторхінолонової групи, а саме: енрофлокс 5%-ний ін’єкційний та
енрофлокс 10%-ний розчин для орального введення (виробник — Іспанія).
Енрофлокс 5%-ний телятам вводять підшкірно по 0,5-1 мл на 10 кг маси
тіла щоденно протягом 3 днів. Енрофлокс 10%-ний застосовують для
профілактики і лікування сальмонельозу, колібактеріозу, мікоплазмозу та
змішаних інфекційних хвороб у птиці. Байтрил 10%-ний (виробництво “Байєр
АГ”, Німеччина) швидко розчиняється і вводиться з питною водою протягом
5 днів. Вітчизняний фторхінолоновий препарат бороцин 4%-ний застосовують
при спалаху колібактеріозу і сальмонельозу птиці шляхом випоювання
протягом 4 діб у дозі 200 мл препарату на 100 л питної води, що
відповідає 8-10 мг діючої речовини на 1 кг живої ваги. Амоксоцилін
10%-ний (порошок) відзначається широкою бактерицидною дією на
грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми, добре всмоктується в
шлунково-кишковому тракті. Великій рогатій худобі, свиням, коням його
дають перорально з водою, молоком або кормом з розрахунку 10 г на 100 кг
маси тіла на добу протягом 5 днів. Амоксоцилін 15%-ний застосовується у
вигляді суспензії для ін’єкцій при інфекційних хворобах, що
супроводжується ураженням шлунково-кишкового тракту, органів дихання,
сечостатевих шляхів. Хворим тваринам вводиться внутрішньом’язово або
підшкірно одноразово у дозі 1 мл на 10 кг маси тіла.
До групи фторхінолонів належить антибіотик флумекін 20%-ний розчин що
вводиться орально (Іспанія). Застосовується для лікування ешеріхіозу,
сальмонельозу, пастерельозу та інших бактеріальних інфекцій при
захворюванні телят, ягнят, поросят, козенят, птиці (за винятком
курей-несучок). Телятам — його випоюють з водою, молоком або в суміші з
кормом за такою схемою: 1-ий день — 0,6 мл на 10 кг маси тіла, наступні
3-5 днів — по 0,3 мл на 10 кг маси тіла.
Забій птиці і тварин на м’ясо дозволяється відповідно через 3 і 5 днів
після останнього введення препарату.
Щоб запобігти прояву гострих шлунково-кишкових захворювань молодняку у
неблагополучних колективних та фермерських господарствах слід
застосовувати специфічні біологічні препарати — вакцини проти
колібактеріозу, сальмонельозу, клостридіозу, пастерельозу та інших
хвороб. Найкращі результати отримують при щепленні сухостійних корів,
супоросних свиноматок, суягних вівцематок за 1,5-2 місяці до отелу,
опоросу чи окоту. Адже організм дорослої тварини здатен виробити в
десятки разів більше імунних антитіл і забезпечити ними організм
новонароджених через молозиво. Важливою умовою ефективної імунізації є
своєчасна перша випоювання молозива новонародженим (не пізніше як через
1-2 години після народження). Слід також пам’ятати, що найбільша
концентрація специфічних антитіл, а також вітамінів А, Д, Е та мінералів
містить молозиво щеплених здорових тварин середнього віку. Тому треба
використовувати молозиво саме таких тварин.
Література:
Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.
Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
