Реферат на тему:
Хронічний гастрит
Визначення. Хронічний гастрит (ХГ)–хронічний запально-дистрофічний
процес в слизовій оболонці шлунка, що характеризується збільшенням її
круглоклітинної інфільтрації, порушенням фізіологічної регенерації
епітелію і зменшенням кількості залозистих клітин та заміщенням їх
сполучною тканиною або перебудовою по тонко- чи товстокишечному типу з
розладами секреторної, моторної і інкреторної його функції.
Етіологія. В широкому спектрі етіологічних факторів, які призводять до
розвитку ХГ, ведуча роль належить хелікобактерній інфекції (обсіменіння
слизової оболонки шлунка Helikobakter pylori) ХГ у 60-95%випадків,
переважно гастриту типу В.
Серед причин розвитку ХГ типу А є аутоімунні процеси. Антитіла до
парієтальних (обкладочних) клітин та внутрішнього фактору Кастла
виявляються у 2-18% хворих на ХГ. У 20-30% випадків ці ж антитіла
визначаються при таких аутоімунних захворюваннях,як зоб Хашімото,
тіреотоксикоз, гіпертіреоїдизм, інсулінозалежному діабеті, хворобі
Аддісона, ураженнях шкіри.
Частою причиною розвитку гастриту, особливо типу С є дуодено-гастральний
рефлюкс, тривалий прийом медикаментів, які пошкоджують слизову оболонку
шлунка, знищуючи захисний слизовий бар’єр. До таких препаратів належать
ацетилсаліцилова кислота, нестероїдні протизапальні засоби (метіндол,
індометацин, діклофенак натрію і інші, кортикостероїди).
Певну роль у виникненні ХГ відіграють порушення режиму харчування,
зловживання надто гострою їжею, яка здатна підвищувати секрецію
хлористоводневої кислоти, маринадами, копченостями, вживання
недоброякісних продуктів, надмірної кількості алкоголю. Хоч
безпосередньо вплив куріння на розвиток ХГ кінцево не доведений, все ж
тривале поступлення в шлунок нікотину порушує регенерацію шлункового
епітелію, пошкоджує захисний шар слизу.
Серед професійних факторів, здатних призводити до розвитку ХГ, важливе
місце займають радіаційні впливи, попадання в шлунок парів кислот,
лугів, вугільного та металічного пилу.
Причиною еозинофільного ХГ є харчова алергія на рибу, яйця, шоколад,
молочні продукти, можливість його розвитку при бронхіальній астмі,
кропивниці та інших алергозах. Лімфоцитарний гастрит часто розвивається
при вродженій чи набутій глютеновій ентеропатії. При хворобі Крона ,
саркоїдозі, гранульоматозі Вегенера розвивається гранульоматозний ХГ.
Патогенез. Розвиток гастриту в залежності від етіологічного фактору має
свої особливості.
Зокрема, при попаданні на слизову хелікобактерій, здатних виділяти
уреазу з сечовини, що знаходиться в шлунку, утворюється аміак. Останній,
нейтралізуючи хлористоводневу кислоту навколо бактерії, створює
сприятливе середовище для її існування і розмноження. Під впливом
муцинази, яку виділяє бактерія, розрушується муцин шлункового слизу і
формується зона локального зниження його в’язкості. Завдяки цим двом
механізмам та спіральноподібній формі бактерій, вона легко проникає в
підслизовий шар і прикріплюється до покрівно-ямочного епітелію
антрального відділу шлунка, пошкоджуючи його. Завдяки наявності на
поверхні хелікобактерій рецепторів для адгезії (фімбріального та
нефімбріального гемаглютинінів, ліпідзв’язуючого
гангліотетраозилцераміду, адгезинів, що взаємодіють з антигенами
еритроцитів та сульфомуцинів) хелікобактерії зв’язуються з рецепторами
поверхневого епітелію, що призводить до його дистрофічних змін та
зниження функціональної активності. В результаті хелікобактерії
розмножуються, активно виділяють ферменти, за рахунок утворення аміаку
стимулюють секркцію гастрину та гальмують – соматостатину. Крім того,
вони індукують продукцію і виділення медіаторів запалення. Епітеліальні
клітини слизової оболонки шлунка під впливом хелікобактерій продукують
велику кількість інтерлейкіну-1 який в свою чергу, викликають
дегрануляцію тучних клітин з вивільненням гістаміну. Останній підвищує
проникливість судин підслизового шару і сприяє поступленню у вогнище
запалення нейтрофілів, лімфоцитів, макрофагів. В ряді випадків
хелікобактерії також продукують вакуолізуючий цитотоксин, під впливом
якого слизова оболонка шлунка піддається вираженим структурним змінам аж
до утворення ерозій.
Дещо інші механізми розвитку аутоімунного гастриту. Різноманітні види
антитіл (аутоантитіла до мікросом парієтальних клітин, цитотоксичні,
антитіла до гастринових рецепторів, проти Н+- К+- АТФ-ази, блокатори
звязувння вітаміну В12) за допомогою компліменту впливають на
парієтальні, гастринпродукуючі клітини і таким чином призводять до
деструкції слизової тіла шлунка. Крім того, вони викликають порушення
місцевого гуморального захисту. В основі утворення антитіл є спадково
обумовлена схильність. З іншого боку зниження продукції хлористоводневої
кислоти призводить до зменшення гальмівного впливу на виділення
гастрину. Високий рівень гастрину стимулює проліферацію, але зменшує
диференціацію молодих епітеліальних клітин, які в нормі є попередниками
парієтальних клітин шлункових залоз.
В патогенезі хімічного гастриту головну роль відіграють жовчеві кислоти
та лізолецитин, що пошкоджують слизову оболонку шлунка, та пригнічують
синтез простагландинів.
Здатність нестероїдних протизапальних засобів блокувати активність
циклооксигенази-1, що бере участь в продукції з арахідонової кислоти
простагландинів є основною ланкою патогенезу ХГ при прийомі НПЗ.
Класифікація. Хронічний гастрит включений до декількох рубрик МКХ-Х:
К29 – Гастрит і дуоденіт
К29.2 – Алкогольний гастрит
К29.3 – Поверхневий гастрит
К29.4 – Хронічний атрофічний гастрит
К29.5 – Неуточнений хронічний гастрит
К29.6 – Інші форми гастриту
Гіпертрофічний
Гранульоматозний
Хвороба Менетріє
К29.7 – Гастрит невиявлений
К29.8 – Дуоденіт
К29.9 – Гастродуоденіт невиявлений
Останньою класифікацією ХГ є Х’юстонська (1994 рік), яка передбачає
поєднання в діагнозі етіології, топографії і морфології гастриту.
Згідно цієї класифікації виділяють морфологічні типи гастриту:
Неатрофічний, асоційований з хелікобактерною інфекцією, поверхневий,
антральний, гіперсекреторний (тип В).
Атрофічний, який, в свою чергу, ділиться на:
а) аутоімунний, дифузний гастрит тіла шлунка, асоційований з
перніціозною анемією (тип А);
б) мультифокальний, в етіології якого лежать хелікобактерії,
аліментарні та фактори зовнішнього середовища, локалізований в тілі
шлунка (тип А).
Особливі форми, до яких належать:
а) хімічний – який виникає в результаті дії нестероїдних
протизапальних засобів;
б) радіаційний, що розвивається в результаті дії різних доз
радіоактивного випромінювання;
в) лімфоцитарний, етіологія якого не до кінця вияснена. Можливо, має
місце зв’язок з хелікобактеріями, а також імунні механізми, оскільки цей
варіант гастриту асоційований з глютеновою ентеропатією;
г) еозинофільний, що розвивається при харчовій алергії та інших
алергічних захворюваннях;
д) гранульоматозний, асоційований з саркоїдозом, хворобою Крона,
гранульоматозом Вегенера (за виключенням НР-інфекції);
ж) інші інфекційні, що викликаються гастроспірилами, цитомегаловірусами.
Приклади формування діагнозу:
Хронічний неатрофічний гастрит (тип В), асоційований з хелікобактерною
інфекцією, помірної активності, з підвищеною секреторною функцією
шлунка.
Хронічний гранульоматозний, пангастрит, асоційований з саркоїдозом, з
пониженою секреторною функцією шлунка.
Клінічна картина. Ведучими в клінічній картині неатрофічного гастриту
типу В є:
а) больовий;
б) синдром ацидизму (кислої диспепсії).
1. Болі при гастриті В мають виразкоподібний характер, вони достатньо
інтенсивні, частіше локалізуються в правій половині епігастрію,
виникають натще або через 1-1,5 години після їди, зменшуються після
прийому їжі.
2. Синдром кислої диспепсії проявляється печією, відрижкою кислим і
наявністю кислого присмаку в роті, відчуттям пекучого болю в
епігастральній ділянці, схильністю до закрепів, обкладанням язика білим
налетом.
Для гастриту А (атрофічного, мультифокального) характерні слідуючі
синдроми і симптоми:
Синдром шлункової диспепсії, який проявляється відчуттям важкості та
розпирання в надчеревній ділянці після прийому їжі, нудотою, відрижкою
повітрям, їжею, тухлими яйцями, неприємним смаком в роті, деяким
зниженням апетиту, інколи блювотою їжею.
2. Синдром недостатності травлення і всмоктування (кишкової диспепсії),
для якого характерні здуття живота, надмірне вурчання та переливання,
схильність до проносів, а при тривалому розвитку захворювання – помірним
і поступовим схудненням, гіпопротеїнемією і гіпоальбумінемією.
3. Анемічний синдром з розвитком В12-дефіцитної анемії, для якої
характерні загальна слабість, головні болі, головокружіння,
яскраво-червоний язик із згладженими сосочками, зниження в крові рівня
гемоглобіну, кількості еритроцитів, підвищення кольорового показника,
лейкопенії.
4. Синдром гіповітамінозу, що проявляється дефіцитом різних вітамінів,
частіше групи В, а клінічно – сухістю шкіри, заїдами в кутах рота,
погіршенням зору, кровоточивістю і запаленням ясен, дерматитами,
ламкістю нігтів.
5. Дизелектролітний синдром, появляється як наслідок проявів синдрому
порушення перетравлення і всмоктування при дифузній атрофії слизової
оболонки шлунка і проявляється дефіцитом в організмі різних іонів.
Зокрема, дефіцит іонів калію може викликати зниження інтервалу S-Т нижче
ізолінії та появу від’ємного зубця Т; іонів кальцію – остеодистрофії,
іонів заліза – помірно вираженої залізодефіцитної анемії.
6. Синдром варіабельної полігландулярної ендокринної недостатності
проявляється слабо вираженими порушеннями зовнішньосекреторної функції
підшлункової залози наднирників, щитовидної залози, статевої функції.
7. У жінок нерідко при ХГ типу А відмічається астеноневротичний синдром,
для якого характерні слабість, парестезії, холод в кінцівках, порушення
сну. Останні 5 синдромів характерні для тривало перебігаючого
атрофічного гастриту, пангастриту.
В клінічній картині хімічного гастриту ведучим є:
1) больовий; 2) диспепсичний; 3) анемічний та, дещо рідше,
демпінг-синдром і гіпоглікемії.
Болі при даному варіанті гастриту виникають після їжі, мають пекучий
характер, не завжди зникають після прийому антацидів, підсилюються під
час їди і супроводжуються блювотою з домішками жовчі.
Серед особливостей диспептичного синдрому при хімічному гастриті
відмічається часто зригування та блювота жовчю, яка приносить
полегшення, гіркота в роті, печія, нудота.
Оскільки найчастіше лімфоцитарний гастрит розвивається при глютеновій
ентеропатії, то в клінічній картині ХГ переважають симптоми основного
захворювання. Інколи перебіг лімфоцитарного гастриту нагадує клінічну
картину гастриту В.
При гранульозному гастриті специфічних клінічних симптомів немає.
Найчастіше відмічаються тупі болі в епігастрії без чіткого зв’язку з
прийомом їжі. Нерідко появляється відчуття важкості і переповнення в
шлунку, нудота і блювота, що приносять полегшення, відрижка повітрям і
здуття живота.
Для еозинофільного гастриту характерне відчуття розпирання та болі в
животі розлитого характеру, блювота, проноси, що виникають після прийому
молока, яєць, риби, горіхів, цитрусових. Інколи при цьому з’являються
свербіння в ділянці анального отвору. Одночасно у таких хворих мають
місце в анамнезі алергічні захворювання, клінічна картина яких була
строкатою(від алергічного риніту до ангіоневротичного набряку,
кропивниці і астми). Часто в них діагностується екзема, еозинофілія в
периферичній крові.
Діагностика хронічного гастриту:
Всебічне вивчення клінічних симптомів і синдромів.
Фіброезофагогастродуоденоскопія з послідуючим цитологічним
дослідженням мазків, відбитків та біоптатів слизової тіла і
антрального відділу шлунка.
Біоптати потрібно брати в ділянці з найбільшою гіперемією і
набряком (3-5 біоптатів з кожного відділу).
Для антрального гастриту (тип В) характерні слідуючі ознаки:
гіперемія
набряк слизової цього відділу
добре виражені підслизові крововиливи і ерозії
гіперплазія складок
ексудація
антральний спазм.
Для фундального гастриту характерні такі ендоскопічні ознаки:
блідість слизової тіла шлунку
її стонченість
згладженість складок в тілі і антральному відділі
плямиста гіперемія
просвітлення судин
підвищена ранимість
Визначення ступеня обсіменіння слизової антрального відділу і
тіла шлунку хелікобактеріями.
мазки-відбитки фарбують по методу Романовського – Гімзи і вивчають
кількість спіралеподібних чи S – подібних бактерії в полі зору
мікроскопа при збільшенні 360. при цьому діагностують три ступені
обсіменіння.
до 20 мікробів у полі зору – слабкий ступінь (+)
від 20 до 50 – середній ступінь (++)
50 і > – високий (+++)
більш доступним є уреазний тест (експрес метод), заснований на
здатності хелікобактерій виділяти уреазу, під впливом якої
сечовина, що знаходиться в шлунку розпадається з утворенням
аміаку. Останній переводить рН – середовища, яке містить сечовину,
бактеріостатичний агент і фенол-рот та змінює його колір з жовтого
до малинового. Час появи малинового забарвлення субстрату в
певній мірі дає змогу судити про ступінь осіменіння
хелікобактеріями:
поява малинового забарвлення на протязі першої години свідчить
про значну інфікованість слизової оболонки
не протязі 2-ох годин – про помірну
через 22 – 24 години – про незначну
більше ніж 24 год – про відсутність обсіменіння.
діагностику обсіменіння СОШ НР можна проводити за допомогою СLО –
тесту (фірми Delta), що являє собою спеціальні пластини з реактивом
в центрі, в одну з яких вміщається біоптат і по зміні
забарвлення центрального кільця з біоптатом судять про наявність
НР.
з цією ж метою використовують де-нол-тести (фірми “Яманучі”).
дихальний тест з сечовиною, оснований на прийомі в середину
сечовини, міченої вуглецем (С13, С14).
від 1 до 3,5% – легкий
3,5 – 6,4% – середній
6,5 – 9,4% – високий
20)
встановлення типу кишкової метаплазії. Розрізняють 3 типи кишкової
метаплазії.
І тип – тонкокишкова
ІІ тип – неповна товстокишкова
ІІІ тип – товстокишкова з секрецією сульфомуцинів.
Дві останні є насторожливими у відношенні можливого розвитку
раку шлунка.
Нерідко при морфологічному обстеженні виявляється пілорична
метаплазія, тобто утворення на місці головних залоз тіла і дна
шлунка пілоричних. Наявність при гістологічному обстеженні
тонкокишкової та пілоричної метаплазії свідчить про
дисрегенераторні процеси і є ознакою тривало перебігаючого ХГ.
Морфологічними ознаками лімфоцитарного гастриту є виявлення
атрофії ворсинок тонкої кишки, інфільтрація її стінки та слизової
оболонки шлунку лімфоцитами, кількість яких не менша, ніж 30 на
100 епітеліоцитів.
Для еозинофільного гастриту характерна інфільтрація власної
пластинки слизової еозинофілами, кількість яких більша 10 на 100
епітеліоцитів.
Про гранульоматозний гастрит свідчить виявлення
епітеліально–клітинних гранульом з гігантськими багатоядерними
клітинами у власній пластинці слизової оболонки шлунка.
Серед неспецифічних морфологічних ознак ХГ виявляють дистрофію
поверхневого епітелію, набряк, фіброз, зміни зі сторони.
З метою діагностики ХГ доцільно дослідження шлункової секреції.
Існують два основні методи її визначення: фракційне дослідження
шлункової секреції за допомогою тонкого зонда з вирахуванням
дебіту базальної та стимульованої фази. Для стимуляції необхідно
використовувати гістамін в субмаксимальній (0,008 мг/кг маси тіла)
і максимальній (0,025 мг/кг) дозі та пентагастрин з розрахунку 6
мг\кг маси тіла. При цьому визначають об’єми базального та
стимульованого секрету, дебіт базальної і стимульованої кислотної
продукції, які виражають в л/год та мекв (ммоль)/год. Нормальними
показниками секреції вважаються об’єм шлункового секрету в
базальну фазу – 0,05 – 0,1 л/год, а в стимульовану субмаксимальною
дозою гістаміну – 0,1 – 0,14 л/год. Дебіт – година загальної HCl –
1,5-5,5 ммоль за год – в базальну фазу і 8-14 м/моль за год в
стимульовану.
Оскільки морфологічне дослідження СОШ не завжди вдається
провести, в якісь мірі про кількість парієтальних клітин можна
судити за результатами дослідження шлункової секреції. Встановлено,
що один млрд. цих клітин після стимуляції максимальною дозою
гістаміну за год секретує 23 ммоль хлористоводневої кислоти.
Отримавши результати дослідження дебіту HCl у кожного конкретного
хворого складаємо пропорцію і вираховуємо кількість парієтальних
клітин.
Інтрагастральна рН – метрія дозволяє встановити концентрацію
вільних водневих іонів на поверхні тіла та пілоричного відділу
шлунка, рН в межах 0,1 –1,3 свідчить про гіперацидність, 1,3-2,0
про нормо-, 1,7-3,0 – гіпоацидність, а рН 3,0 і більше про
анацидність.
Зниження в крові гемоглобіну і кількості еритроцитів свідчить
про розвиток В12 – дефіцитної анемії., що характерна для гастриту
типу А.
При підозрінні на аутоімунний гастрит доцільно визначити
наявність в крові антитіл до парієтальних клітин та
гастромукопротеїну, а також вмісту Т-супресорів, Т-хелперів,
циркулюючих імунних комплексів, цитокінів.
Диференціальний діагноз ХГ потрібно проводити з:
доброякісними та злоякісними пухлинами шлунка;
невиразковою диспепсією;
виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки;
іншими захворюваннями органів травлення (хронічний некалькульозним
холециститом, хвороби тонкої та товстої кишки, хронічним
панкреатитом).
Перебіг ХГ тривалий, в більшості випадків сприятливий. З іншого
боку ХГ вважається факультативним передраковим станом. Його
наявність є фактором ризику для розвитку новоутворень в шлунку.
При цьому найбільш вірогідним для трансформації в рак шлунка у
хворих на ХГ метаплазію епітелію по товстокишковому типу (повну
і неповну) з переважанням дегенераторних процесів.
Лікування.
Хронічний гастрит типу А:
У фазі загострення показана дієта №1, при якій харчування
повинно бути 5-6 разовим. Таким хворим обмежують продукти, що
подразнюють слизову оболонку шлунка (копченості, маринади, гострі
приправи) та ті, які погано переносяться (молоко, риба, міцна кава,
чай, алкоголь).
Поступово можна переходити на дієту №2 або загальний стіл (дієта
№15). Хворим показані кисломолочні страви (кефір, простокваша,
ряженка, йогурти, творог). Крім того , їм можна рекомендувати
омлети, яйця, немасні супи, борщі, м’ясні і курячі бульйони, овочеві
відвари, рибна та грибна юшки, немасне відварне м’ясо у вигляді
парових котлет, фрикадельок, кнелів, сосиски, сардельки, варена
ковбаса, овочі, фрукти, соки чорної смородини, лимонний, березовий,
клюквовий, відвар шипшини. Енергетична цінність їжі повинна
дорівнювати 2600-3200 ккал/добу.
Для ліквідації запального процесу в тілі шлунку хворим на
гастрит А необхідно призначати сукральфат по 1 г 4 рази на день
або 2 г 2 рази на день на протязі 4 тижнів, чи вентер по
аналогічній схемі. З цією ж метою також показані відвар або
настій листя подорожника (з розрахунку 15 г на 200 мл води) по
1-2 столовій ложки перед їдою, або плантаглюцид по 1 чайній
ложці на 0,5 стакана води на протязі 3-4 тижнів, як
протизапальні засоби цим хворим можна призначити відвари чи
настойки лікувальних трав, як тисячелисник, корінь валеріани, трава
звіробою, квіток ромашки, чистотілу великого.
Хворим на гастрит А показані в’яжучі та обволікаючі препарати,
зокрема, вісмуту нітрат, основний вісмуту субсаліцилат, вікалін,
дерматол по 1 г на 1/3 стакана теплої води 3 рази на день за
30хв до їди 14–21 день. З цією ж метою призначаються засоби
рослинного походження, як аллантон по 0,1 г (1 таб.), 2-4 рази на
день за 30хв до їди; калефлон по 0,1-0,2 г (1-2 таб. 3 рази на
день), альтан по 0,02 2 рази на день.
Для стимуляції репаративних і регенеративних процесів в слизовій
оболонці шлунка у хворих на гастрит А показані:
карнітину хлорид по 1-2 чайних ложки 20% р-ну 2 рази на день на
1/2 ст. соку, киселю чи компоту на протязі 1-2 місяців;
рибоксин по 0,2 г 3 рази на день за 30хв до їди на протязі
3-4 тижнів;
метаболіт аденіну – етаден по 10 мл 1% р-ну дом’язево 1-2 рази
на день протягом 1-2 тижнів ;
енкад (гідролізат дріжджів, що містить нуклеозид -3 –фосфати і
олігорибонуклеозиди) по 3 мл 3% р-ну дом’язево 2 рази на день
протягом 2-ох тижнів;
обліпіхова та шипшинова олія по 1ст ложці 3 рази на день за
30хв до їди протягом 3-4 тижнів;
ретаболіл (має виражену анаболічну дію) по 1 мл 5% р-ну 1 раз
на 2-3 тижні 3-4 рази на курс лікування (людям похилого віку
особливо чоловікам треба призначати обережно, так як препарат
протипоказаний при хронічному простатиті, аденомі простати,
цукровому діабеті);
підсиленню обмінних процесів в СОШ сприяють також полівітамінні
комплекси – декамевіт, ревіт і ін., які необхідно призначати по
1-2 драже на протязі 1 місяця..
З метою активації секреторної функції фундальних залоз, що
залишились показані слідуючі препарати:
пентагастрин по 1-2 мл 0,025% р-ну 1-2 рази на день 5-7
ін’єкцій;
лімонтар по 1 драже – на 1-2ст ложки води до прийому їжі 3
рази на день 3-4 тижні;
еуфілін по 0,15 г 3 рази на день за 30хв до їди 2-3 тижні;
кокарбоксилазу по 50-200 мкг 1 раз на день на протязі 2-ох
тижнів;
ліпамід по 0,025-0,03 г 3 рази на день 3-4 тижні;
цитохром С- по 4 –8 мг 0,25% р-ну дом’язево 1-2 рази на день
– 10 днів;
властивістю стимулювати секреторну функцію шлунку володіють і
такі препарати, як прозерін, етімізол, глюконат кальцію, трентал, що
призначаються у стандартних дозах.
Ще одним з напрямів лікування ХГ типу А є замісна терапія.
Вона показана при різкому зниженні показників секреторної і
кислотоутворюючої функції шлунку і включає:
натуральний шлунковий сік по 1-2ст ложки на 1/2 ст. води 3
рази на день через трубочку під час або зразу після їди + до
зменшення проявів шлункової і кишкової диспепсії;
3% р-н хлористоводневої кислоти по 1ст ложці на 1/2 ст. води 3
рази на день, тривалість прийому якої визначається клінічними
проявами;
абомін по 0,2 г 2-3 рази на день під час або зразу після їди
до зменшення проявів диспепсії;
ацедін – пепсин, бетацид по 0,5 г (1т) розчинити в половині
склянки води 3 рази на день під час їди;
панзінорм по 1-2 драже 3 рази на день до ліквідації виражених
проявів шлункової та кишкової диспепсії;
з метою корекції клінічних проявів кишкової диспепсії хворим на
гастрит А показано призначення пепфізу, пепзиму, креону, лікреази,
панцитрату, мезіму-форте, солізиму, сомілази, орази, панкреатину,
нігедази, холензиму і інших ферментів в звичайних дозах;
Оскільки гастрит А нерідко супроводжується мегалобластною анемією,
таким хворим необхідно призначати: вітамін В12 по 200-1000 мкг,
(в залежності від вираженості анемії), під контролем рівня
гемоглобіну, рівня заліза в сироватці крові, кольорового показника,
числа ретикулоцитів і еритроцитів, кількістю яких визначається
тривалість лікування. Існують і інші схеми лікування анемічного
синдрому при ХГ типу А, зокрема вітамін В12 по 200 мкг щоденно
на протязі 10 днів, а в період ремісії по 100 мкг 2 рази на
тиждень, який комбінується з фолієвою кислотою по 5 мг та вітаміном
С, що вводиться по 3-5 мл парентерально, чи по 0,2-0,3 г всередину.
Одночасно можуть призначатися препарати заліза (фероплекс, феррокаль,
конферон, тардіферон-ретард, ферроградумед).
Лікування хронічного гастриту типу В.
У фазі загострення таким хворим показана дієта №1 б (4-5 разів
на день), яка включає молочні супи, яйця, м’ясні суфле, кнелі,
котлети, вершкове масло, творог, киселі, натуральне молоко. Через 5-7
днів дієту розширюють, включаючи відварене м’ясо, рибу, картоплю,
вермішель, варену ковбасу , каші, пудинги, сметану, творог, некислу
простоквашу (дієта №1). В подальшому з раціону виключають
копченості, приправи, смажені страви, алкоголь.
Етіологічне лікування. Для ерадикації хелікобактерій використовуються
різні поєднання антибактеріальних препаратів (синтетичні пеніциліни,
тетрацикліни, макроліди, метронідазоли, препарати вісмуту) з Н2 –
блокаторами, інгібіторами протонової помпи. Однією з таких схем
може бути: омепразол (контралок) по 40 мг + амоксицилін по 500 мг
4 рази або по 1000 мг 2 рази на день + метронідазол 500 мг 3-4
рази на день на протязі 14 днів.
Інша схема включає один з препаратів вісмуту (де-нол або субсаліцилат
вісмуту, чи бісмофальк по 120 мг 4 рази на день) + тетрациклін по
500 мг 4 рази на день + метронідазол (250 мг –4 рази на день)
або тінідазол (по 500 мг 2 рази на день на протязі 14 днів),
ще одна схема передбачає призначення омепразолу по 20 мг по 2
рази на день + кларітроміцин (клацид) по 250 або 500 мг 2 рази
на день + тінідазол по 500 мг 2 рази на день 14 днів. З метою
більш швидкої клінічної ремісії та повної ерадикації
хелікобактерій при гастриті доцільно поєднувати трьохкомпонентну
терапію (омепразол, антибіотик, метронідазол) з одними із препаратів
Н2 – блокаторів другого та третього покоління (зонтак по 150 мг
3 рази на день; квамател по 20 мг 2 рази на день) на протязі
7 днів.
Перспективним для лікування гастриту В є використання комбінованих
протихелікобактерних препаратів, як пілобакт
(омепразол+кларитроміцин_тінідазол) по 1 блістеру 2 рази на день –
жовтий вранці, синій ввечері протягом 7-14 днів; пілорид, (ранітідіну
вісмуту цитрат) по 400 мг 2 рази в поєднанні з одним з
слідуючих ліків (кларітроміцином, амоксициліном, метронідазолом).
Ще одним комбінованим препаратом є гастростат, який містить
субцитрат вісмуту (108 мг), метранідазол (200 мг) і тетрацикліну
гідрохлорид (250 мг); призначається з метою ерадикації
хелікобактерій при гастриті В протягом 10 днів. З цією ж метою
можна призначати і хелікоцин (амоксицилін + метронідазол). Для
корекції секреторної функції шлунка і зменшення клінічних проявів
синдрому ацидизму хворим на ХГ В показані антацидні препарати (актал,
мегалак, альмагель, фосфалюгель, альфогель, гастерін-гель, алюгастрин,
гелусил – лак, гастал, тисацид, ренні, маалокс, гестид ) в звичайних
дозах на протязі 2-4 тижні. З Н2 – блокаторів перевагу слід
надавати препаратам 2 і 3 поколінням, відповідно групи ранітідіну
(гістак, зонтак, зоран, раніберил, ранігаст, ранісан, улькодін,
улькосан) по 300 мг на добу та фамотідіну (квамател, лециділ,
ульфамід, ульцеран, гастер) по 20-40 мг на протязі 2-ох тижнів. Дещо
менш ефективними є антихолінергічні засоби (0,2% р-н платифіліну, або
0,1% р-н метацину, 0,1 % атропіну по 0,5-1 мл екстракт белладонни).
Зокрема їм властиві побічні ефекти, як тахікардія, сухість в роті,
порушення зору. Більш ефективним є призначення селективних
М-холінолітиків – гастроцепіну, телензепіну по 10 мг, розчинивши в 2
мл розчинника довенно або внутрім’язево 2 рази на день 1-2
тижні, а потім по 25 мг (таблетка) 2 рази на день ще 7-14
днів. З інших препаратів цієї групи показані гастрил, гастромен,
гастрозем, гастролін, пірен, пірегексал спочатку дом’язево чи
довенно, а потім всередину в звичайних дозах.
З метою корекції секреторної і кислотоутворюючої функції шлунка
хворим на гастрит В можна призначати синтетичний аналог
соматостатину – сандостатин по 0,05 мг (1мл), 0,1 мг (2мл) дом’язево.
Хворим на гастрит В показані лужні, сульфатні мінеральні води
малої і середньої мінералізації (“Лужанська”, “Поляна квасова”,
“Поляна Купіль”, “Моршинська”, джерела №6) в теплому виді за 1-1,5
год до їди температури 37 – 38 0 С з розрахунку 10 мл на 1 кг
маси тіла на добу.
Фітотерапія включає відвари золототисячника, календули, звіробою,
ромашки, сушениці, листя подорожника, насіння вівса, плоди чорниці,
плоди глоду, корінь і коренище дивосилу, траву Іван-чаю. Збори
необхідно готувати по звичайних рецептах.
З фізіотерапевтичних методів хворим на гастрит В показані
гальванізація шлунка і електрофорез медикаментів, електричне поле
УВЧ в еритемних дозах, ультразвукова терапія та терапія
дециметровими хвилями, діодинамічні струми, лазеротерапія, аплікації
парафіну, озокериту, грязелікування, особливо в період ремісії.
Методики і рецептура фізіотерапевтичних процедур викладені в
спеціальних керівництвах.
Серед особливостей лікувальної тактики при хронічному гастриті С
є обмеження в раціоні продуктів, здатних стимулювати холекінетичну
та холеретичну функції жовчовивідних шляхів і явища
дуоденогастрального рефлюксу. З раціону виключають свіжі яєчні
жовтки, бульйони, тваринні жири, каву, гострі, смажені і копчені
страви. Одночасно необхідно ліквідувати порушення моторики 12-палої
кишки та дуоденогастрального рефлюксу , для чого їм призначають
мотіліум (домперідон), координакс по 5-10 мг 3-4 рази на день (за
20-30 хв до їди і на ніч); цізапрід по 5-10 мг за 15-20 хв до
їди, метоклопрамід (церукал, реглан, перінорм по 10-20 мг 2-3 рази
на добу за 15-20 хв до їди). При статичних порушеннях моторики
шлунка хворим на гастрит С показано призначення но-шпи, галідору,
бускопану по 1 таб 2-3 рази на день до зменшення болей та важкості
в надчеревній ділянці. В зв’язку з протиблювотною, цитопротективною
дією, регулюючим впливом на ЦНС в окремих випадках при гастритах В і С
(при блювоті і нудоті) показано призначення сульпіриду (еглонілу)
дом’язово по 100 мг (2 мл 5% розчину) 2 рази на день або всередину по
50 мг 4 рази на день.
Для покращення евакуації показана терапія синусоїдальними
модульованими струмами, лазеротерапія, внутрішній прийом лужних
мінеральних вод.
Профілактика хронічного гастриту полягає в дотриманні режиму
харчування, зменшення в раціоні гострих страв, маринадів, копченостей,
відмова від алкоголю, куріння. З метою вторинної профілактики показано
дієтичне харчування, санаторне лікування.
Прогноз при хронічному гастриті сприятливий.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
