Реферат на тему:
Культура поведінки майбутнього фахівця
Ключові слова та терміни: етикет, культура поведінки, манери поведінки,
моральні якості – ввічливість, тактовність, скромність, точність,
простота, правила та норми етикету.
Культура поведінки та етикет. Головні правила етикету
Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає
зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього
світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у прані,
побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення
моральні та естетичні норми поведінки. Якшо моральні норми визначають
зміст вчинків, мотиви поведінки, то культура поведінки розкриває, як
саме здійснюються у поведінці вимоги моральності, яке «обличчя»
поведінки людини, наскільки органічно, природно і невимушене такі норми
злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.
У широкому плані даного поняття культура поведінки об’єднує всі сфери
зовнішньої і внутрішньої культури людини: етикет, правила поводження з
людьми і поведінки у громадських місцях; культуру побуту, що включає
характер особистих потреб та інтересів, відносини людей поза роботою,
організацію особистого часу, гігієну, естетичні смаки у виборі предметів
споживання (вміння одягатися зі смаком, прикрашати житло), естетику
властивої людині міміки і пантоміми, вираз обличчя і рухів тіла
(грація). Окремо виділяють культуру мови, вміння грамотно, ясно й
красиво висловлювати думки, не вживаючи вульгарних виразів, і т. ін.
«У людині повинно бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і
думки», – писав А.П. Чехов, і ці слова якнайкраще виражають сутність
культури поведінки, що становить гармонію внутрішніх і зовнішніх начал
людини.
Тільки за умови такого цілісного підходу до розуміння культури
поведінки, тільки при аналізі ставлення до праці, природи, мистецтва, до
колективу й окремих людей і зливаються воєдино основне поняття етики
«добро» і поняття, яким користуються, щоб висловити естетичну оцінку, –
«красота». Моральна й естетична грані культури поведінки існують у
тісній єдності і взаємодії. На жаль, і раніше, і тепер можна зустріти
людей, які протиставляють естетичне етичному, і навпаки. Трапляється
так, що чуйна людина виявляє свою доброту незграбно, грубо, а інша,
залишаючись у душі егоїстичною, черствою, бездушною, поводиться
бездоганно, але тільки для того, щоб справити на оточення добре
враження.
Зовнішня культура людини очевидна, про неї можна зробити висновок з
першого погляду, зважаючи на те, як людина говорить, як поводиться з
оточенням, як одягається. Відтак складається про людину перше враження.
Але у зовнішній культурі виявляється внутрішня культура особистості.
Важливі не форми спілкування і поведінки як такі, а їх мотиви та
внутрішня вихованість, яка спрямовує поведінку людини. Вихована людина
ввічлива й запобіглива не тому, що хоче красиво виглядати, а тому, що
повага до людей, увага до них, душевний такт не дозволяють їй бути
іншою. У такій поведінці людини виявляється її внутрішня сутність, її
внутрішня культура. Таким чином, завдання, що стоїть перед людиною, – це
формування внутрішньої і зовнішньої культури, її моральний і естетичний
розвиток.
Важлива складова частина культури поведінки – етикет, що містить ті
вимоги, які набувають характеру строго регламентованого церемоніалу і в
дотриманні яких має особливе значення певна форма поведінки.
Етикет являє собою сукупність правил поведінки, що стосуються
зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма
звертання й вітань, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).
Етикет (фр. егі^иегге – ярлик, етикетка, церемоніал), тобто порядок
проведення певної церемонії. Цим терміном визначався строго встановлений
порядок і форма поводження при дворі монарха. Це був придворний
протокол, подібний до дипломатичних протоколів, які діють і зберігають
своє значення і сьогодні. Головним призначенням етикету була організація
поведінки придворних таким чином, щоб звеличити особу монарха й
утвердити придворну ієрархію.
Зміст власне етикетних норм складався разом з виникненням
імператорського єдиновладдя спершу на Сході, а потім і на Заході.
До російської мови слово «етикет» увійшло у XVIII ст., коли складався
придворний побут абсолютної монархії, встановлювалися широкі політичні
та культурні зв’язки Росії з іншими державами.
У ХУШ ст. під етикетом розуміли лише зведення правил поведінки,
прийнятих при дворах монархів. Однак життя вимагало ширшого тлумачення
цього терміна як сукупності правил поведінки у різних сферах
життєдіяльності людини, а не тільки при дворі правителя. Етикет – це
правила поведінки у домі рабовласника за античних часів і за епохи
середньовіччя – у ремісника і буржуа, у селянській хаті; це правила
поведінки на громадському і сімейному святах, на службі та ін.
Етикет має конкретно-історичний характер. Кожне суспільство, кожна
культура відзначилися своїми правилами поведінки, системою норм, своїми
уявленнями про прекрасне й потворне. Так, свої правила поведінки
існували в античній Греції і свої – в античному Римі, етикет при
французькому дворі Людо-віка XIV відрізнявся від етикету при дворі
Ізабелли й Фердинанда, етикетні відносини за російського царя Олексія
Михайловича у XVII ст. відрізнялись від таких за Петра І у XVIII ст. і
т. ін.
Етикет є соціальне зумовленим. Він виник як суто класове, кастове явище.
Досить згадати хоча б середньовічний кодекс лицарської честі або вимоги
придворного етикету, що якнайсуворіше регламентували все двірське життя.
Члени родини монарха мали вставати о певній годині. Точно зазначалося,
хто повинен бути при одяганні монарха, хто – тримати і подавати йому
одяг, заздалегідь було визначено, хто супроводжував його на прогулянках,
хто був присутнім на аудієнціях, прийомах і т. ін.
У старих хроніках і мемуарах придворних осіб можна знайти докази того,
як через дрібниці, пов’язані з етикетом, спалахували сварки, що
ускладнювали політичні відносини між державами. Сварки виникали,
наприклад, через те, на що під час аудієнції пропонували сісти – на
крісло з поруччям, високою спинкою або табурет, через певні рухи правої
або лівої руки, всупереч етикету, через кількість кроків, які треба
зробити, вклоняючись монархові.
Цілком інші норми, правила відносин існували у народному середовищі.
Все, що характеризувало етикет правлячих класів, було неприйнятним для
соціальних низів. «Бідність звільняє від етикету», – зауважувала
французька письменниця Жорж Санд. Але це не означало, що простолюд не
мав своїх уявлень про поведінку, про взаємини один з одним. Життя,
суспільний і особистий досвід підказували, що такі форми необхідні, бо
вони регулюють повсякденні контакти з товаришами по роботі, з сусідами,
з рідними і близькими, допомагають людям зрозуміти один одного, без чого
були 6 немислимими самі відносини у сфері виробництва, у побуті. Ці
норми, які народжувались у середовищі трудящих, були простими і
зрозумілими, звільненими від ряду умовностей.
Та з плином часу багато норм, правил і вимог етикету стали загальними
правилами, які регулювали специфічні форми людського спілкування. Це
відбувалося внаслідок того, що виникнення етикету було своєрідним
досягненням людської культури, однією з форм «олюднення» людини,
ушляхетнення її природних інстинктів, пристрастей і афектів.
В етикеті на рівні станового етикету (положення) були частково збережені
давні традиційні форми спілкування і звернення людей один до одного.
Так, давнє шанування жінок, культ жінки – праматері – майже повсюдне
явище: їй дарували квіти, прикрашали квітами, ототожнювали з
першоосновою всього сущого – землею. Знімати капелюх перед жінкою,
вставати при розмові з нею, поступатися їй місцем і виявляти їй усілякі
знаки поваги – ці правила були наслідком не тільки лицарського схиляння
перед Прекрасною Дамою, а й більш давнього культу жінки.
Виникнення етикету було пов’язане також з досягненнями у галузі
матеріальної культури, з появою особливих надлишкових засобів,
аксесуарів, предметів, що використовувалися для задоволення природних
потреб у їжі, одязі, пересуванні.
Якщо, наприклад, людина угамовує голод, користуючись під час їжі ножами
і виделками, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це
свідчить, що нові форми і способи уга-мування голоду пов’язані з
розвитком не лише духовної культури самої людини, а й матеріальної
культури, культури виробництва у певній сфері.
Правила етикету мають утилітарний характер, упорядковуючи користування
засобами громадських комунікацій, сферою обслуговування; етикет
допомагає зберегти здоров’я (приміром, сприяє кращому засвоєнню їжі),
охороняє нервову систему, забезпечує задоволення та ін.
Крім історичного, соціально-класового характеру етикет має і
етно-національний колорит, який складався протягом усього періоду
формування тієї чи іншої нації. Такі особливості етикету склалися і в
українського народу. Так, в Україні, як і в інших регіонах Східної
Європи, завжди панувала особлива повага молодших до старших, що,
наприклад, виявлялося у вітанні. Приміром, зустрічаючи особливо шановану
похилого віку людину, молоді брали руку старшого обома руками, а потім
цілували її зверху. Таке привітання вважалося вельми шанобливим.
Українці завжди відзначалися великою гостинністю. Раніше, стрічаючи
гостей, господарі низько схиляли голову, гримаючи при цьому руку на
серці (зокрема жінки). Схиляючи голову в уклоні, вони ніби «виносили» її
назовні, «проголошуючи» її іншому, або ж намагалися зробити себе нижче
гостя і тим самим підкреслювали свій статус. Рука на серці означала
особливу гостинність, вітання, що йшли від серця.
Зустрічаючись, чоловіки скидали шапки, і в цьому також виявлялася повага
до іншої людини. В Україні головний убір взагалі відігравав велику роль.
Вважалося, що дорослій людині соромно виходити з двору з непокритою
головою. Голова чоловіка без шапки могла означати не тільки його
соціальну неповноцінність, а й те, що він – чужинець.
Існувала в Україні і заборона жінці з’являтися на людях з непокритою
головою. Так, жителі Полтавської губернії вважали, що сонце плаче, коли
жінка знімає хустку, а у Харківській губернії – коли заміжня жінка вийде
у сіни без хустки, то домовик потягне її за волосся на горище.
В українців було заборонено лихословити вдома. Це мотивувалося тим, що
«піч у хаті», а за повір’ям вважалося, що у печі живуть духи предків,
які спостерігають за поведінкою членів родини. Оскільки повага до
старших була зведена до культу, то вдома намагалися не сваритися, не
лихословити.
Склався в Україні і свій ритуал вживання їжі. Наприклад, ложку не клали
так, щоб один кінець спирався на миску, а ручка – на стіл, бо побутувало
повір’я, що злі духи по ложці можуть потрапити у тарілку і нашкодити
людині. Існували свої особливості у спілкуванні, у поведінці, у побуті,
на роботі та ін.
Таким чином, етикет має національне забарвлення, він залежить від
способу життя, вірувань, ритуалів і традицій того чи іншого народу.
У процесі історичного розвитку змінювалися епохи, складались нові
культури, але залишалися загальнолюдські цінності, вироблені практикою
попереднього суспільного розвитку, відкидалося неістотне, дріб’язкове,
тимчасове. З етикету зникли норми, продиктовані умовами життя певного
класу, стану, але залишилися універсальні, загальновживані правила
ввічливості, такту, коректності, що полегшили, ушляхетнили і прикрасили
людську поведінку.
Сучасний етикет грунтується на моральних принципах гуманізму й
демократизму, що сприяють взаємоспілкуванню, взаєморозумінню між людьми.
Відносини, в основі яких лежать гуманізм і демократизм, – це відносини
доброзичливості, шанобливості, гуманізму, а не егоїзму, відносини, за
яких людина не підкреслює своє «я», не думає тільки про особисту вигоду,
а поважає думку іншої людини, виявляє турботу про ближнього, подає йому
допомогу та ін. Етикет, в основі якого лежать дані принципи, дозволяє
дбати про те, щоб повага до людської гідності і турбота про Особистість
не перетворювалися на заохочення тих, хто порушує норму. Адже й тепер
нерідкі випадки, коли порушник загальноприйнятих норм поведінки
зустрічає співчуття деяких «гуманістів», що забувають про шкоду, яку
порушники завдають честі й гідності інших людей. Жаліти п’яного або
тверезого хулігана – це значить не жаліти, не любити по-справжньому тих,
кому він отруює життя.
Принципи гуманізму й демократизму втілені в ряді моральних вимог, що
безпосередньо відбиваються у культурі взаємовідносин. Серед них
передусім слід назвати ввічливість, тактовність, скромність, точність.
Ввічливість – форма взаємовідносин з оточенням як знайомим й близьким,
так і незнайомим.
Сутність ввічливості – доброзичливість. Зустрічаючи людину, говоримо їй
«доброго ранку», «добридень», «добривечір». Прощаючись, говоримо «до
побачення», ніби сподіваючись зустрітися ще раз. Звертаючись до людини з
дріб’язковим проханням, вживаємо вираз «будь ласка». Поняття добра
органічно входять до багатьох загальноприйнятих формул чемності. Цим
самим виявляється зв’язок справжньої ввічливості з гуманізмом у тому
соціальному сенсі, який надається цьому поняттю.
Зрозуміло, у житті виникають ситуації, коли, наприклад, необхідно мати
справу з людиною, яка з тих чи інших причин не заслуговує на повагу, але
це не означає, що можна принижувати її людську гідність, розмовляти з
нею брутально. Ввічливість потрібна навіть тоді, коли говоримо людині
неприємне, якщо вона на те заслуговує.
Споріднене з ввічливістю поняття «коректність», яке має особливий
відтінок, що полягає у вмінні за різних ситуацій тримати себе у межах
загальноприйнятих правил пристойності. Звичайно, за будь-яких правил
етикету поведінка людини багато у чому залежить від стану її нервової
системи, характеру, темпераменту.
Кожний іноді може опинитися у певній конфліктній ситуації на роботі, у
родині, побуті. Іноді конфлікт виникає через різне розуміння одних і тих
самих явищ морального життя. Причому не завжди одні люди у конфлікті
діють з аморальних міркувань, а інші – з моральних. Такий погляд був би
спрощеним. Бувають випадки, коли обидві сторони діють з кращих і цілком
моральних мотивів, але їхні різні уявлення, зумовлені традиціями,
вихованням, можуть викликати різні оцінки одних і тих самих подій та
вчинків. Виявити коректність – означає зберегти гідність, не принизитися
до рівня розбещеного обивателя.
Вимоги коректності у взаємовідносинах відповідають інтересам усіх. При
дотриманні цих вимог у суперечці можна швидко дійти згоди. У службових
відносинах коректність допомагає усунути те, що шкодить інтересам
справи, в особистих – вона сприяє взаєморозумінню людей.
Тактовність – це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в
особистих і службових стосунках, уміння відчувати межу, переступивши
яку, можемо незаслужено образити людину.
Тактовність вимагає всебічного урахування всіх обставин, у тому числі й
психологічного стану людини, урахування своєрідності її як особистості.
Тактовність полягає в умінні не помічати упущення іншої людини. Тактовна
людина не звернеться до співрозмовника із запитанням, яке поставить того
в незручне становище. Нав’язливість, настирливість, навіть якщо вони
викликані найкращими намірами (наприклад зробити послугу, допомогти),
викликають негативну реакцію. Почуття міри, що дозволяє виявити повагу
до гідності іншої людини і разом з тим зберегти власну гідність, – ось
до чого зводиться тактовність.
Скромність – невід’ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина
ніколи не вважає себе видатною, неординарною особистістю. Вона не
відмовляється від самооцінки та завжди зіставляє її з думкою оточуючих
людей. Скромність – це не самоприниження, відмова від гордості,
незалежності, самостійності у поведінці. Скромність виявляється у вмінні
бути самим собою і не грати якусь невластиву роль. Разом з тим справжня
скромність не повинна спричинятися до скутості у поведінці, але це не
означає, що вона має бути джерелом розв’язності. Органічно поєднується
зі справжньою скромністю почуття власної гідності, уміння у розмові,
манерах показати, що ви нікому не дозволите поставити себе у моральному
відношенні нижче від інших.
Із скромністю пов’язана простота – якість, яка ніяк не означає відмови
від прийнятих V суспільстві норм етикету. Дозволити собі фамільярність
або лише з власної ініціативи перейти на «коротку ногу» з людиною, яка
займає підлегле положення, – це зовсім не означає виявити простоту у
взаємовідносинах. Іноді можна зустрітися з таким розумінням простоти,
коли духовний світ особистості навмисне зводиться до вкрай низького
рівня.
Одна з найважливіших вимог культури взаємовідносин – точність. Точність
означає вміння шанувати своє слово, не кидати його на вітер. Якщо людина
завжди виконує те, що обіцяє, якщо приходить о тій годині, на яку
призначено зустріч, значить, на таку людину можна покластися.
Виконуючи вимоги точності у ділових, службових відносинах, у
громадському житті, людина не підведе колектив, не зірве виконання
важливих завдань, не порушить ритм виробничої діяльності.
Точне вираження своїх думок, уміння без зайвих слів сформулювати те чи
інше положення так, щоб воно не було двозначним, також важлива вимога
культури взаємовідносин.
Ввічливість, скромність, простота, тактовність і т. ін. у сучасному
етикеті всіх країн світу – загальноприйняті норми поведінки. Разом з тим
ці норми можуть по-різному виявлятися у поведінці людей. Отже, можна
говорити про різний стиль поведінки. Стиль поведінки – це сукупність
норм, правил поведінки, які притаманні даному індивіду залежно від його
моральних, естетичних, політичних, професійних поглядів, інтересів,
настанов, його життєвих позіщій. На стиль поведінки людини впливають і
матеріальні умови її життя, тому в ньому розкривається соціальна
сутність людини. Стиль поведінки виробляється протягом усього життя і
виявляється у спілкуванні, мові, вчинках людини. Він дозволяє зробити
висновок про інтелектуальний, моральний, естетичний розвиток людини, про
її соціальну і професійну належність.
Стиль поведінки виявляється у манерах людини. Манера (з фр. – спосіб
дій, спосіб, прийом поводження), перекладається майже так, як і слово
«стиль», але стосується характеристики індивідуальних, одиничних,
окремих особливостей поведінки конкретної особистості. Манери до певної
міри вказують на характер людини і правлять за зовнішню оболонку її
внутрішньої природи. Вони виявляються у ввічливому й привітному
поводженні, але справжня й найкраща чемність така, що грунтується на
щирості і виявляється у готовності сприяти щастю ближнього.
Добрі манери, стиль поведінки не виникають самі собою. Велике значення
тут має соціальне мікросередовище, одержане у дитинстві виховання, та у
будь-якому разі можна оволодіти добрими формами спілкування, якщо людина
щиро в цьому зацікавлена, переконана в необхідності цього, якщо
відповідно себе виховує. Якщо ж людина не замислюється над формою своєї
поведінки, то жодні кодекси, правила не озовуться в її душі, не
зумовлять ефективного зрушення в її поведінці. Щоб бути культурною
людиною, цього слід прагнути і домагатися.
У житті кожної молодої людини настає час, коли їй важливо знати, як її
сприймає оточення. Вона починає звертати увагу на саму себе. А це
результат того, що в людині складається або вже склалося уявлення про
те, якою вона хоче бути, якої мети домагається. На основі свого
попереднього досвіду вона, безумовно, склала для себе якийсь ідеальний
образ особистості і при критичному самоаналізі рано чи пізно зрозуміє,
що і їй слід удосконалити свої манери у спілкуванні з людьми. Молодь у
своїй поведінці не може керуватися тільки тим, що вважається нормою у
молодіжному середовищі, вже у молодому віці слід засвоїти
загальноприйняті норми суспільної поведінки. Молоді роки – коротка пора
у житті, однак саме в цей час людина формується на все життя.
Інтерес до питань поведінки визначається рівнем духовного розвитку. Цей
інтерес поглиблюється, коли людина розуміє, що дотримання правил
поведінки забезпечує успіх як окремої особистості, так і всього
колективу, всього суспільства.
В умовах сучасного динамічного розвитку суспільства зміни у галузі
правил поведінки відбуваються значно швидше. Дюди виховані, культурні,
активніше і свідоміше оволодівають новими правилами суспільних контактів
і мають значно більше можливостей для того, щоб дотримуватися нових
правил поведінки, розвиток яких зумовлений не лише високим рівнем
міжнародного духовного життя, а й їх глибоким загальнолюдським змістом.
У сучасному світі склалися такі загальні правила етикету, які
відбиваються у різних сферах життя людей і мають, як умову,
цілеспрямовані, повторювані відносини між ними, а також разові,
випадкові стосунки:
– уміти бути уважним до людини в усіх ситуаціях, які хоча 6 якось
об’єднують її з вами, бачити і помічати її, виявляти цю увагу до неї
зовнішніми знаками, доносячи їх до людини;
– ввічливо звертатися з проханням про будь-яку послугу і самому
подякувати за таку послугу;
– співчувати людині у її невдачах, поділяти з нею радість успіху,
виявляючи це відповідними формами; пропонувати їй свої послуги і
допомогу у можливих формах;
– берегти робочий і вільний час інших людей, не марнувати його
повільними, беззмістовними розмовами і ні в якому разі не примушувати
людину чекати на тебе;
– розмовляти мовою, зрозумілою більшості присутніх (усім), не допускати
перешіптування за присутності інших або ж розмови незрозумілою їм мовою;
– не сміятися безпричинно за присутності людини, не давати їй приводу
гадати, ніби ви смієтеся з неї;
– намагатися не помічати фізичних вад людини, не розглядати і не
розпитувати про них;
– не допускати ніяких погроз щодо людини, тим більше – фізичних дій;
– бути терплячим до інших думок, смаків, не допускати приниження
людської гідності того, чиї смаки не відповідають вашим;
– терпляче вислуховувати того, хто говорить, не перебивати його і
виявляти інтерес до його думки;
– не нав’язувати співрозмовникові тему розмови про себе як найцікавішу,
прагнути більше запитувати і слухати, ніж говорити самому;
– не підкреслювати своєї шляхетності і жертовності у зробленій вами
послузі, якою 6 важливою і значною вона не була, покажіть, що ви робите
її легко, з задоволенням, без думки про взаємну віддяку;
– дбати про свій зовнішній вигляд, охайність і чистоту, пам’ятаючи, що
неохайність, недбалість і неувага до себе – це форма неповаги до інших
людей, зневаги до їх думки;
– не привертати до себе уваги екстравагантністю зовнішнього вигляду.
Ці правила відбивають загальну форму поваги до людини взагалі. Але вони
можуть диференціюватись залежно від конкретних умов, ситуацій і
характеру між тими, хто спілкується, набуваючи конкретного характеру.
Все це стосується тільки форми. Зміст у всіх випадках має бути
вираженням поваги, доброзичливості й уваги до людини.
Найважливіший показник стану людини на роботі – її душевний комфорт, у
створенні якого помітне місце посідає культура службових відносин, бо
кожен працівник значну частину свого життя перебуває на роботі в
оточенні людей, які зв’язані з ним спільною справою. Тому неабияку роль
тут мають відігравати норми службового етикету, покликаного
регламентувати відносини між людьми, об’єднаними спільною діяльністю.
Якщо етикет містить правила спілкування усіх людей і у всіляких
ситуаціях, то правила службового етикету діють у дещо вужчій галузі –
вони визначають порядок поведінки працівників при виконанні ними
професійних обов’язків. Службовий етикет диктує той стиль спілкування,
ті норми ввічливості, які сприяють створенню у колективі здорової
морально-психологічної атмосфери.
§ 2. Етикет у навчальному закладі та на службі
Молода людина, яка навчається у вузі, повинна виконувати всі правила
внутрішнього розпорядку, що існують у цьому навчальному закладі.
Повага до традицій, ритуалів даного вузу, пошана до викладачів,
товаришів по навчанню – непорушні основи поведінки кожного студента.
Зневагу до такого правила не можна виправдати ніякими посиланнями на
сучасність і зміну понять.
Студенти першими вітаються з викладачем, навіть якщо він молодий, бо за
усіх часів в усіх народів учитель користується пошаною і повагою.
Викладач-чоловік, звичайно, може й першим привітатися із студентами, це,
як кажуть, його право, однак усі претензії з боку останніх на переважне
право лише відповідати на вітання необгрунтовані і, зрозуміло,
безпідставні.
Викладач звертається на «ви» до всіх студентів. Студентам не слід
запізнюватися на заняття (цього вимагає елементарна ввічливість та
повага до викладача й до інших студентів), вони не повинні приходити на
лекції у неохайному вигляді.
Якщо ж трапилось спізнитися, не слід вдаватися до виправдовувань, а
вибачитися перед викладачем і попросити дозволу бути присутнім на
лекції, сісти на вільне місце. Якщо потрібні будуть пояснення, їх можна
дати після лекції.
Ніколи під час занять не слід уголос виправляти лектора, навіть якщо він
справді припускається неточності. Можна сказати йому про це на перерві,
а на наступній лекції викладач виправить свою помилку.
Студентська молодь користується у суспільстві всіма правами самостійних,
дорослих людей, а тому має виконувати всі обов’язки, які покладаються на
дорослих. Буде добре, коли студент допоможе одягти пальто
викладачеві-жінці або однокурсниці – і не тільки на вечорі, в театрі, а
й у будні – в інституті, швидко збере з підлоги сторінки з нотатками,
неумисно розгублені викладачем, допоможе відчинити або зачинити кватирку
під час занять, зітерти з дошки і т. ін.
Та найголовніше в етикеті студента – це дотримання таких загальних норм
культури поведінки, як точність, дисциплінованість, акуратність, що
мають виявлятися в основному виді його діяльності – навчанні. Це і
відвідування занять, і виконання у строк практичних завдань, і
підготовка повідомлень, рефератів, тобто виконання в цілому домашніх
завдань; це й успішно, своєчасно складена сесія, написана курсова робота
та ін.
Культура поведінки у навчальному закладі включає також культуру мови
студентів, яка має відповідати основним правилам граматики й лексики. У
стінах вузу неприпустимо у спілкуванні з викладачами й однокурсниками
вживати брутальну лайку, жаргонізми, припускатися неповажного,
зневажливого тону.
Етикет передбачає й увагу до зовнішнього вигляду студентів: це й
санітарно-гігієнічні вимоги, й урахування специфіки вузу, а також
необхідність завжди пам’ятати про мету перебування у вузі.
У кожному трудовому колективі можна виділити два аспекти відносин людей:
по-перше, відносини між керівниками і підлеглими і, по-друге, між
рівними за становищем. Зрозуміло, цим не вичерпується вся
різноманітність відносин. Адже керівники й підлеглі – не якісь
абстрактні, а конкретні особи: чоловіки і жінки, старі й молоді,
досвідчені і ті, хто тільки починає свою трудову біографію. Однак
специфічними і визначальними відносинами для трудового колективу
залишаються все-таки ті два згадані вище аспекти.
З чого починається службовий етикет? Передусім із зовнішнього вигляду.
На роботі недоречні так звані гостро-модний одяг, що кидається у вічі,
яскрава косметика, надмір прикрас. Недбалість одягу, неакуратність,
неохайність – неповага до оточення.
Не слід також забувати про те, що на роботі не обговорюють стиль одягу
іншого. Не предмет для обговорення подробиці особистого життя колег.
Керуватися можна простим чітким правилом: не говорити за спиною людини
нічого такого, чого ви не могли 6 сказати їй в очі.
Спільна робота немислима без діалогу. Перше, що говоримо, прийшовши на
роботу, це слова вітання, що необхідно незалежно від того, симпатизують
люди один одному чи ні. Першими вітається той, хто входить. Вітатися за
руку необов’язково. Співробітники відповідають, але ніхто не встає.
Установа – не школа.
За правилами етикету жінка подає руку чоловікові першою, старший за
віком – молодшому, вищестоящий за посадою – нижчестоящому. Той, хто
заходить після інших, завжди вітається першим. Керівник може не чекати,
поки з ним привітається підлеглий, і зробити це першим.
В установі нерідко вітаються й незнайомі між собою люди, зрозуміло, у
цьому нічого, що порушує правила пристойності, немає.
До правил чемності належить і таке: знати ім’я та по батькові своїх
найближчих співробітників, або ж ім’я, коли вони дуже молоді. Загальний
стиль відносин у колективі визначає і стиль звертання до колег: це
звертання або ж на прізвище (але тоді говорять, наприклад, «пане
Костенко»), або ж на ім’я та по батькові, або на ім’я (але тільки зі
згоди того, до кого звертаються). У суто службовій обстановці навіть
давно знайомі люди можуть звертатись один до одного на «ви», але коли
близькі співробітники між собою звертаються на «ти» – це також цілком
природно.
Найістотніша вимога службового етикету – дисциплінованість. Дисципліна –
це не тільки адміністративна, а й моральна вимога, оскільки вона виражає
ступінь поваги до людей, до їх інтересів. Дисциплінованість – показник
моральної надійності людини і підстава впевненості у ній оточуючих.
Дисциплінованість – нормативна умова сумлінного ставлення до праці.
Діапазон прояву дисциплінованості в умовах службового етикету
надзвичайно широкий: це і своєчасно закінчена робота, і виконання взятих
зобов’язань, і своєчасний прихід на роботу, і чітке виконання всіх
обов’язків і т. ін. Дисциплінованість – це й свідчення високої
професійної культури, яка грунтується на любові до обраного фаху. Ця
якість завжди притаманна великим особистостям, які з повагою ставляться
до себе, оточуючих і своєї справи.
До правил етикету входить уміння користуватися службовим телефоном.
Телефон – один із засобів зв’язку, який допомагає людям у розв’язанні
безлічі виробничих і особистих питань. Невміння користуватися телефоном,
зловживати ним в особистих цілях – це порушення виробничої дисципліни.
Культура телефонної розмови – особлива культура спілкування. Розмова має
бути короткою, ввічливою і тільки по суті. Той, хто телефонує, не
повинен ображатися, якщо його попросять зателефонувати в інший, зручний
для обох час.
Телефон у сучасних умовах – необхідний і незамінний засіб зв’язку, та
користуючись ним, не треба забувати, що за його допомогою можна як
удосконалювати, так і руйнувати спілкування. По телефону можна образити
і принизити людину, а можна звеселити, втішити та надихнути.
Правила ввічливості диктують будь-якій людині вміння вислуховувати
людей, не обриваючи їх на півслові, не переключаючись на інші справи й
інших людей. Коли у розмові все-таки доводиться відриватися, то просять
пробачення, після вимушеної перерви пропонують продовжити бесіду,
показуючи цим, що пам’ятають, про що йшлося і на чому зупинилася
розмова. Якщо ж співрозмовник виявився надто балакучим, цілком допустимо
попросити його бути точнішим та ближчим до суті справи. Вміння уважно
слухати співрозмовника – дуже важлива умова будь-якого спілкування.
Мистецтво робити зауваження – тонке мистецтво, володіти ним зобов’язані
не тільки керівники. Зауваження має бути справедливим, щоб людина
зрозуміла, де вона діяла неправильно і як виправити помилку. Для цього
можна знайти будь-яку форму, аж до незлобивого жарту й легкої іронії,
але неприпустимо принижувати гідність того, до кого звернена критика.
Уїдливість, грубість, наділення несхвальними епітетами ображають і саме
тому досягають мети значно гірше, ніж зауваження, зроблене у коректній
формі.
Брутальне слово – сильний подразник. На роботі людина повинна бути
коректною незалежно від настрою, домашніх неприємних ситуацій. Не слід
нав’язувати нікому своїх переживань, набридати товаришам по службі
розмовами про свої повсякденні турботи, особисті переживання. Можливо, у
них самих цього цілком достатньо, щоб вникати у ваші проблеми, хоча,
звичайно, вони можуть уважно вислухати вас, іноді допомогти порадою. Не
можна на роботі «зривати зло» на своїх колегах. Іноді це робиться
несвідомо, але в тому й полягає вихованість, щоб не втрачати над собою
контролю.
Правила етикету вимагають виявляти дружню увагу і турботу до особистих
потреб колег; це і вшанування ювілярів, і відзначення знаменних дат, і
присвоєння почесних звань і т. ін.
Моральність передбачає наявність у людини розвиненої здатності відчувати
вдячність до людей, які її заслуговують. Чемність вимагає вміння
виявляти це почуття. Давня мудрість говорить:
«Вдячність – це скромність сильних, невдячність і марнослів’я –
нікчемних». Протягом життя кожна людина одержує допомогу від інших людей
у найрізноманітніших формах: їй допомагають навчатися, оволодівати
професійними знаннями та навиками і т. ін.
Допомога може бути подана і в формі критики, викриття недоліків, навіть
покарання. Невипадково у Омара Хайяма сказано: «Яд, мудрецом тебе
предложенный, прими, из рук же дурака не принимай бальзама».
УМІННЯ дякувати людям за їхній труд – важлива деталь організації
відносин у колективі. УМІННЯ бути вдячним своїм колегам – риса справді
культурної особистості. Чим значніша, талановитіша людина, тим
доступніша вона у спілкуванні, тим далі вона від зарозумілості і
пихатості. Повага до оточуючих – її природний стан. Він є постійним.
У службових відносинах взаємини старшого і молодшого, жінки й чоловіка
відповідають основним правилам етикету.
Проте в той же час жінка на роботі не перестає бути жінкою, літній
чоловік – літнім і т. ін. Тому вихований чоловік і на службі пропустить
жінку вперед, притримає перед нею двері, не дозволить вживання за її
присутності «гострих» виразів і брутальних слів. Та всі форми
ввічливості не повинні заважати основному – ходу роботи. Чоловіку можна
не відриватися від діла, щоб подати жінці пальто, коли вона виходить,
але не можна не допомогти їй, коли вони разом опинилися у роздягальні, і
т. ін.
Наради, збори – річ корисна, коли їх учасники не забирають в інших часу
виступами не по суті. Ці заходи мають проводитися чітко, організовано,
по-діловому. На зборах, де немає сторонніх, можна звернутися до колеги,
назвавши на ім’я і на «ти» (зрозуміло, коли ви у дружніх стосунках), в
усіх інших випадках звертатися необхідно на ім’я та по батькові або ж на
прізвище, додавши прийняту у суспільстві чи у колективі форму звертання
(наприклад, «пан», «пані» та ін.).
Під час зборів або нарад не слід потайки позіхати, жувати гумку або
цукерки. Можна обмінятися кількома словами з колегами, що сидять поруч,
але не вести тривалих дискусій.
На роботі обов’язкове дотримання субординації. Демократичний стиль
керівництва її не скасовує.
Особливі етикетні відносини, що будуються на тих самих принципах і
містять ті самі правила, про які вже йшлося, існують між керівником і
підлеглими. У себе в кабінеті керівник не встає, якщо до його столу для
розв’язання поточних справ підходить співробітниця. У разі тривалої
розмови начальник пропонує співробітниці сісти.
У двері кабінету керівника, коли у нього немає секретарки, можна не
стукати. Якщо керівник висловив бажання, щоб підлеглі заходили,
постукавши, слід виконувати це правило.
Не можна, звичайно, скласти якийсь звід правил, виконання яких
гарантувало 6 начальникові загальну повагу, бо її забезпечують багато
складових, можна лише зазначити, що добрий керівник додержується таких
вимог:
– пам’ятає ім’я та по батькові своїх підлеглих, завжди вітається з
усіма;
– не зриває гнів на інших, особливо, якщо він знервований або у нього
поганий настрій;
– не підвищує голос під час розмови;
– не нагадує багаторазово підлеглому про зроблені ним помилки і вміє
визнавати свої;
– уміє цінувати жарт і посміятися разом з усіма, але не з слабкостей
підлеглих, уміє довіряти своїм співробітникам, дорожить їх часом і не
відволікає від основних занять безперервними дріб’язковими дорученнями;
– уміє в міру можливостей відгукнутися на прохання підлеглих особистого
характеру, не намагаючись потім подати свою участь як неоціненну
послугу;
– ввічливо звертається до підлеглих з діловими дорученнями;
– уміє бути досить толерантним до окремих недоліків своїх підлеглих і у
повсякденній роботі враховує це.
Підлеглі мають поважати свого керівника – без цього неможлива нормальна
робота. Та поважати – не означає підкреслювати свою любов до нього і
принижуватися до підлабузництва.
Людина, що добре розбирається у питаннях за своїм фахом і ставить
інтереси справи над симпатіями й антипатіями начальства до себе, ніколи
не принизить своєї гідності підлесливим потуранням. З іншого боку,
справжній керівник завжди відрізнить підлабузника від людини гідної.
УСПІХИ в роботі, високе становище нерідко наморочать голову людині, і
вона перестає бачити, що успіхи – результат праці всього колективу,
починає вважати себе «незамінною», зверхньо ставиться до оточуючих,
звикає до похвал і лестощів.
У колективі мають існувати відносини доброзичливості і вимогливості,
поваги і відповідальності, дисциплінованості і ввічливості, бо тільки
такі норми культури поведінки сприятимуть ефективній роботі усього
колективу, особистому успіхові й авторитетові керівника, професійному
зростанню і розвиткові кожного члена колективу.
Засвоєння цих норм і правил етикету дозволить майбутньому спеціалісту
легко влитись у трудовий колектив, правильно побудувати службові
відносини, сприятиме швидкому оволодінню професійними навичками і
допоможе стати справжнім фахівцем і культурною людиною.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
