.

Господарське освоєння малих річок України та його регіональна специфіка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2884
Скачать документ

Реферат на тему:

Господарське освоєння малих річок України та його регіональна специфіка

Особливості водокористування на малих річках

В Україні водні джерела використовуються в усіх можливих напрямках:
водний транспорт, рибне господарство, лісосплав, побутове, промислове і
сільськогосподарське водопостачання, гідро- і теплоенергетика, водна
меліорація і, нарешті, масова рекреація.

Малі річки тісно пов’язані з економікою прилеглих територій і відіграють
значну роль у розвитку соціального середовища. Водночас всебічне
використання біоресурсів річок, їх зарегулювання, відбір вод на полив та
господарсько-побутові потреби, а також перетворення річок на колектори
стічних вод порушили їх природний стан. Річки стали забрудненими,
спрямленими, мілководними, з поганою якістю води, збідненими рослинами й
тваринами. Надміру інтенсивне використання в народному господарстві як
самих річок, так і водозборів порушує їх природний гідрохімічний та
гідробіологічний режим, зменшує водність і глибину, річки замулюються і
заростають, збільшується їх евтрофікація за рахунок накопичення сполук
азоту, фосфору та калію. Відмічено повсюдне забруднення води і донних
відкладень річок господарсько-побутовими стоками, які вміщують величезну
кількість органічних та біогенних елементів, пестицидів, важких металів,
детергентів тощо. В окремих промислових районах Донбасу, Середнього
Придніпров’я та Приазов’я річки сильно забруднюються промисловими
стоками, в тому числі і шахтними водами, які вносять у річки величезну
кількість мінеральних речовин – хлоридів і сульфатів, а також шкідливих
токсичних речовин – фенолів, ціанідів тощо.

Тривога за долю малих річок зростає з посиленням господарського
навантаження на навколишню природу та водозбірні площі річок. Взагалі це
– закономірний, економічно і соціально обумовлений історичний процес.

Зараз у багатьох країнах, напевне, не залишилось річок, які б мали
первісний вигляд, у яких водний потік, русло і береги не мали б, як
мінімум, слідів господарської діяльності людини. Тому проблема охорони і
раціонального використання малих річок – об’єктів, найбільш чутливих і
схильних до стрімких негативних перетворень, ніж середні та великі
водотоки, віднесена до числа найважливіших державних проблем.

Відомо, що перші поселення людини майже завжди розміщувались у долинах
річок. Наявність води, водних шляхів, риби, високопродуктивних заливних
лук, родючих заплавних земель зумовила найбільш інтенсивне заселення та
освоєння прирічних територій.

Якщо нанести на карту країни тільки міста, то, по суті, буде відображена
гідрографічна мережа країни чи, в крайньому разі, – її основних
економічних районів. У цьому відношенні характерним прикладом є Україна,
господарське освоєння якої відображає історичний шлях розвитку
взаємовідносин людини і природи.

Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства річки України могли
задовольнити всі потреби людей і справлялися з антропогенним
навантаженням, то нині більшість річок уже не витримує цих навантажень і
втратила можливість екологічної саморегуляції.

Поняття “господарське навантаження” на природу нині вже не відповідає
повністю дійсному стану і самої малої річки, і її водозбірного басейну.
Більш точне поняття “антропогенний прес”, під яким треба розуміти не
тільки пряме використання з господарською метою русла річки, її долини,
берегів та прилеглих територій, а й побічні (не рідко суперечливі або
негативні) наслідки такого використання.

Оцінюючи сучасний чи очікуваний стан малих річок, необхідно враховувати
такі їх особливості:

малі річки є основним джерелом живлення великих рік, тому збереження їх
має найважливіше значення для захисту водних ресурсів від виснаження;

на водозборах малих річок розміщується значна кількість населення,
промислових об’єктів, сільськогосподарських земель, що визначає велике
народногосподарське значення цієї категорії річок;

внаслідок малої величини ці річки дуже чутливі до певних видів
господарської діяльності, що особливо гостро позначається на водному
режимі території. В їх числі:

вилучення з річок значної кількості води, а також вся інша господарська
діяльність, яка зумовлює зміни (насамперед зменшення) річкового стоку за
рік в цілому і в меженні періоди;

інтенсивний відбір підземних вод, що призводить до осушення великих
територій та зменшення підземного живлення річок, аж до його повного
зникнення;

випрямлення річищ, що супроводжується збільшенням швидкості течії води,
зниженням глибини і живого перерізу, тобто призводить до видимого
зменшення параметрів річки;

скидання стічних вод та інші види забруднень, які помітно погіршують
якість води через її нестачу для розведення.

Розглянемо особливості малих річок з погляду дотримання вимог охорони
природи при комплексному використанні і охороні вод. Їм у природних
умовах властиві надзвичайно мінливий гідрологічний режим протягом року і
великі коливання водності. Узагальнення гідрометричних матеріалів за
багаторічний період показало, що частина малих річок України в літню
межень пересихає (на 1-2 місяці, іноді більше). Забір вод на побутові,
виробничі та інші потреби призводить до зменшення річкового стоку в
більших масштабах.

Збереження річок як об’єктів природи вимагає підтримання в них течії
води, достатньої для забезпечення водозабору та заповнення річищ у
меженний період (з урахуванням проведеного відбору води). Цього можна
досягти або обмеженням забору води, або компенсацією стоку за допомогою
водоймищ. Існують й інші причини зміни водності, зумовлені впливом
діяльності людини на формування стоку – осушення земель, збільшення
врожайності сільськогосподарських культур та ін. Зменшення стоку малих
річок може спричинити також відчленування частини водозбірної площі у
зв’язку із прокладанням осушувальної мережі, коли стік
річок-водоприймачів одержує своєрідну добавку.

Малі річки особливо чутливі до однобічного зниження рівня підземних вод,
яке відбувається, як правило, при осушувальній меліорації, а також на
локальних ділянках при водозаборі на різні потреби. Це пояснюється
неглибоким врізом річищ малих водотоків і часто неповним дренуванням
підземних водоносних горизонтів. Вплив водопониження на водний режим
залежно від проведених заходів та умов формування стоку неоднаковий.
Змінюються малі річки і при створенні водопідпірних споруд – гребель
водоймищ та ставків, шлюзів та ін.

Внаслідок осушення земель і перетворення малих річок на водоприймачі
їхні водні ресурси або не змінюються, або дещо збільшуються при
поглибленні річищ. Але при цьому змінюються гідравліко-морфометричні
характеристики потоку, що не завжди корисно з точки зору охорони природи
і традиційного використання річок. В інших випадках, коли зниження
рівнів ґрунтового потоку відбувається поблизу малих водотоків, річища
яких залишаються у природному стані, можливі перехоплювання потоку
меліоративними каналами та зміна водного режиму в небажаному напрямі.

При осушувальній меліорації малі водотоки часто використовують як
водоприймачі меліоративної мережі. Так, на Українському Поліссі, де
проводили масові осушувальні роботи, змінені характеристики річищ
більшості малих річок. Прокладена також значна мережа осушувальних
каналів.

Регулювання річок при їх пристосуванні під водоприймачі осушувальних
систем змінює не тільки густоту руслової мережі за рахунок меліоративної
системи, а й довжину водотоків. Зазнають змін і характеристики потоку.
Після регулювання річок насамперед збільшується швидкість потоку і
зменшуються глибини річищ. Слід зазначити, що останнім часом
меліоративне будівництво проектується з урахуванням найменших змін малих
річок, особливо у населених пунктах. При регулюванні річищ передбачають
компенсаційні фактори, споруджують шлюзи-регулятори, ставки, копані.

Локальне водопониження пов’язане із забором підземних вод та
водовідливом при будівництві і гірських розробках. Його вплив на водні
ресурси малих річок залежить від ряду факторів, насамперед від
співвідношення водозабору і стоку, причому зміни підземної і поверхневої
складових стоку різні. Якщо водозабір при зниженні рівня підземного
потоку нижче врізу річища перевищує стік річки в межень, вона
перетворюється на тимчасовий водотік. Поверхневий стік може
спостерігатись в тому випадку, якщо приток води в руслову мережу
перевищує величину інфільтрації. Звичайно це відбувається в період
весняного водопілля і при інтенсивних паводках.

Перетворення постійних малих водотоків у тимчасові спостерігається в
місцях великих водозаборів, коли підземні води подаються в міста, а
після використання скидаються в інші водотоки.

Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів малих річок
також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні
фактори діють на водний режим річок і їх стік постійно й не дуже
помітно, другі – різко, роль третіх не зовсім з’ясована. На фоні
коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль
антропогенного впливу та зміну стоку.

Стік у природних умовах формується в межах басейну, який являє собою
єдину природну систему.

Будь-яка дія на водозбір призводить до порушень його стану. Однак ця
система прагне відновити природну рівновагу компенсаційними факторами.
Додаткові фактори посилюють чи послаблюють гідрологічні наслідки
антропогенної дії. Їх роль у цьому процесі оцінюється в результаті
системного підходу, який дає змогу аналізувати зміни на водозборі.
Кількісну оцінку цих наслідків найбільш об’єктивно можна одержати шляхом
аналізу багаторічних гідрологічних рядів спостережень, особливо в тому
випадку, коли на водозбір впливають кілька антропогенних факторів.

Основні види господарського використання малих річок та їх водозборів

Встановлено, що в басейнах малих річок основними землекористувачами є
сільське господарство – на його частку припадає від 70 до 90% усіх
освоєних земель річкового водозбору.

Ліси на водозборах річок Лісостепу та Степу займають від 1 до 13% площі,
на Поліссі – до 20-40% (річки Ствига, Норин), а на водозборах Дунаю та
Дніпра – до 45-63%.

Промислові підприємства, автомобільний та залізничний транспорт, зв’язок
використовують від 1 до 5% площі водозбору, населені пункти – від 0,1 до
2%; і лише в басейнах приток Сіверського Донця до 11-15% (річки Лугань,
Харків, Кривий Торець).

Поки що досить незначні площі водозборів використовуються з метою
охорони природи та для рекреації. У більшості басейнів для цього
відведено менше 1% площі.

Землі державного запасу займають не більше 5-10% площі водозбору, проте
є й такі басейни, де їх площі не перевищують 0,1% і менше.

Неосвоєні землі та невгіддя не перевищують 0,5% площі водозбору.

Більшість водозбірних земель займає рілля. У 80% басейнів, що
розглядалися, рілля займає більше половини водозбору, в 63% – більш як
61% площі, на 11 водозборах – понад 80% земель.

Є водозбори (Ріка, Свіча, Бельбек), де частка ріллі не перевищує 20%
площі.

Сінокоси та пасовища займають декілька відсотків площі водозборів у
Лісостепу та Степу і до 20% – у поліській частині України.

Особливо значного впливу річкова мережа України зазнає від розорювання
водозборів. У середині XX ст. були розорані схили балок – землі, що до
того ніколи не розорювалися. Результати такого сільськогосподарського
освоєння річкових долин особливо яскраво відслідковуються у Лісостеповій
області України. Мало того, що верхні ділянки схилів майже повністю
втратили ґрунтовий покрив, змиті ґрунти утворили у підніжжя схилів та на
притерасних ділянках заплави товстий шар наносів, які перекрили численні
джерела та ґрунтові води, що тут виклинювалися. Внаслідок цього днища
численних річкових долин перезволожилися та почали заболочуватися.
Зазвичай це супроводжується замуленням малих річок та ставків, що, в
свою чергу, викликало необхідність збільшення потужності гребель. Як
наслідок цього – піднімання рівнів та підтоплення днища долини вище
ставків.

Зазначимо, що найяскравіше ці процеси проявилися у Лісостеповій області
України, де переважає хвилястий рельєф річкових долин. На тих ділянках,
де місцевість пласка, а похили поверхні незначні, використання потужної
сільськогосподарської техніки призвело до того, що численні джерела та
малі потічки були просто переорані або замулені. У посушливі роки
наслідки цього процесу були непомітні. Проте у багатоводні роки це
викликало підтоплення десятків тисяч гектарів сільгоспугідь. Як приклад,
наведемо дані досліджень, які проводилися у роки, що передували 1981 р.,
коли в Україні було підтоплено 847,7 тис. га сільгоспугідь. Ріллі було
підтоплено 578,6 тис. га (це 2% всіх орних земель держави). В окремих
областях (Дніпропетровська, Луганська, Чернігівська, Полтавська,
Харківська, Херсонська) підтоплені землі складали 3%, а у Миколаївській
та Одеській – до 3,8%. У Криму частка таких земель склала 7,6% від
загальної площі.

Аналіз напрямів використання води малих річок показав, що вони залежать
від зони розміщення. При цьому практично на всіх річках вода
використовується для господарсько-побутових і виробничих потреб.
Зокрема, на Поліссі для господарсько-побутових потреб витрачається від
10 до 30% загального об’єму річкової води, що використовується; у
Лісостепу – від 10 до 20%, у Степу – від 20 до 40% і більше. У Криму на
більшості річок споживання води на ці потреби перевищує 40%, а у
Карпатах – на одних річках 10-20%, на інших – понад 40%. На виробничі
потреби в усіх природних зонах використовується значна частка води.
Найбільша вона в Степу та Лісостепу, де розміщені великі промислові
центри. Використання малих річок для зрошення земель характерне для
Криму та степової зони, дещо меншою мірою – для лісостепової.

Майже повсюдно малі річки служать джерелом сільськогосподарського
водопостачання. На окремих річках Карпат, Полісся і Лісостепу на ці
потреби витрачається понад 40% водних ресурсів, залучених у
господарський оборот.

Ставкове рибне господарство представлене в основному на малих річках
басейну Дністра, Південного Бугу, лісостепової частини басейну Дніпра. В
Криму і Закарпатті на малих річках воно майже не розвинене.

Якщо порівняти кількість води, яку забирають з малих річок для
господарського використання, то виявиться, що тільки в західній і
північній частинах республіки їх частка не перевищує 5-15% водних
ресурсів, які формуються в малих річках у середні і навіть маловодні
роки. Лише на річках Гнила Липа та Лядова (басейн Дністра) в середні
роки використовується відповідно 41% і 16% водних ресурсів, а в
маловодні роки на першій з них стік використовується майже повністю, а
на другій – 28%.

Значно зростає споживання води малих річок у басейні Дніпра в районах
промислового виробництва (річки Гнилоп’ять, Шостка, Стугна, Супій,
Золотоношка), де воно становить 15-61% середнього річкового стоку, а в
маловодні роки на окремих річках може перевищувати наявні водні ресурси.

Близько половини середньобагаторічного стоку і майже 1,5 об’єму стоку
маловодного року використовується на деяких малих річках басейну
Південного Бугу.

Високий ступінь використання водних ресурсів відмічений на малих річках
басейну Сіверського Донця, Приазов’я і Криму. В середні за водністю роки
споживання води з малих річок на рівні 1988 р. тут досягає відповідно
11-80%, 19-117% і 50-165% наявних ресурсів, а в маловодні – на багатьох
річках водні ресурси використовуються багаторазово.

У минулому територія водозборів малих річок Лісостепової зони була майже
на половину залісена, а значні їх площі задерновані багаторічною
трав’янистою рослинністю. Саме цій зоні були характерні так звані
“паркові” діброви – розріджені дубові ліси з багатим різнотрав’ям. Сніг
танув під лісом і на цілинних степових ділянках поступово. Значна частка
талої води вбиралася ґрунтом поступово, решта – надходила до русел малих
річок більш-менш рівномірно, не викликаючи помітних слідів змиву та
ерозії ґрунту. Саме тала поверхнева вода та дощові води і є основними
джерелами живлення малих річок.

Згодом освоєння територій зони під сільськогосподарські угіддя набрало
інтенсивного характеру. Вже на початку ХХ століття територія
центрального Лісостепу була розорана на 68%. Останнім часом лісостепові
райони України освоєні під однорічні сільськогосподарські культури на
70-80%.

Це призвело до значного посилення поверхневого стоку, а разом з тим і
розвитку процесів ерозії. Як наслідок – замулення і обміління русел
річок. Замулені відрізки річки майже зовсім неспроможні пропускати через
свої звужені або дуже мілководні русла ту кількість води, яка надходить
до них під час зливових або затяжних дощів чи повеней. Відбувається
підтоплення прилеглих лугових ділянок. Характерною рисою сучасних заплав
малих річок Лісостепу є їх заболочення і заміщення лучної рослинності
плавневими заростями очерету і рогозів. Посилений ріст рослинності
викликає значне надходження органічної речовини під час відмирання
рослин (вторинне забруднення річки). Вода малих річок Лісостепу
характеризується значним вмістом органічних та біогенних речовин.
Замулення русел малих річок у лісостеповій зоні відбувається більш
інтенсивно, ніж на Поліссі, що, в основному, зумовлено різним ступенем
залісення територій і неоднаковим характером рельєфу.

Розчистка старого русла припиняє процеси заболочення, посилює водність
річки, а також посилює дренування заболочених ділянок, які згодом, після
корінного поліпшення, можуть бути перетворені в лучні угіддя. Під
впливом діяльності людини в Степовій зоні відбулося зменшення річкового
стоку на 25-30%. Річки регіону зазнають чи не найпотужнішого
антропогенного впливу. Окрім промислових стічних вод, у русла річок у
величезній кількості надходять продукти змиву з навколишніх, майже
повністю розораних, територій. Хімічний склад і мінералізація річкових
вод Степової зони на теперішній час порівняно з природними умовами
змінилася на рівні груп і навіть класів.

Річкова вода характеризується значним вмістом розчинених солей та
високою концентрацією біогенних елементів – сполук азоту і фосфору.

Водовикористання регіону направлене на водоспоживання промисловості та
зрошення.

В Криму та Карпатах, де ситуація з водопостачанням історично складна, а
гідрологічний режим річок досить специфічний за рахунок їх гірського
розташування, порушення, що зазнають природні комплекси малих річок,
особливо помітні. Вже найменші зміни у гідрологічному режимі чи
ландшафтній структурі річкових долин у гірських районах можуть привести
до катастрофічних наслідків.

Список використаної літератури:

Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.:
Генеза, 2000.

Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. –
К., 1989, 1990, 2000.

Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та
ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство
екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів
України. – К., 2000.

Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. –
К.: Урожай, 1984.

Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР,
1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород:
Карпати, 1984.

Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020