Естетичний смак (реферат)

Реферат на тему:

Естетичний смак

Теоретичний інтерес до проблеми естетичного смаку формується у XVII ст.
Це було, з одного боку, пов’язано, з розвитком нових течій мистецтва XV
– початку XVII ст., що ламали старі канони і породжували потребу в
універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток
індивідуальності, започаткований епохою Відродження, порушував питання
про можливість суб’єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка
грунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. Поступово
почали нашаровуватися перші уявлення про естетичний смак і суміжні
поняття, що допомагають збагнути його природу:

Витоки проблеми естетичного смаку можна знайти в традиціях французької
естетики представниками якої були Н. Буало, Ш. Мон-теск’є, Вольтер.
Виховані на принципах естетики класицизму, вони розглядали смак з
позицій раціоналізму, певної нормативності. Зазначимо, що проблема
співвідношення смаку і норми до цього часу є предметом теоретичних
дискусій. Англійський філософ Антоні Шефтс-бері виводив смак з людських
відчуттів, а потім повністю «переводив» цю проблему у сферу
морально-етичних відносин.

Історія докантівської естетики зафіксувала ще один цікавий аспект
проблеми: співвідношення загальності і суб’єктивності естетичного смаку.
Так, Френсіс Хатчесон вважав, що естетичний смак – це категорія
загальна, а Девід Юм наполягав на його суб’єктивності. Така
альтернативність не дала змоги сформувати в історії естетичної думки
ідеї діалектичного взаємозв’язку між об’єктивним і суб’єктивним,
абсолютним і відносним, загальним і частковим.

Особливе місце у вивченні природи смаку належить, як ми вже зазначали,
німецькому філософу І. Канту. Він вперше сформулював антиномії
(суперечності) судження смаку і наполягав на суспільно-індивідуальному
характері естетичних смаків.

Естетичний смак виник і розвивається під безпосереднім впливом
суспільно-історичної практики – його об’єктивної основи і критерію. Саме
це зумовлює відносний характер естетичного смаку. Суперечності
змінюються у процесі естетичної та художньої діяльності людини, зокрема
в творах мистецтва. Загальнолюдська здатність діяти та творити за
законами краси завжди конкретизується в естетичному досвіді стосовно
досягнутого рівня культури і реальної міри її засвоєння. Власне, це і
породжує різноманітність смаків. Саме смак є емоційною формою активності
естетичного суб’єкта. Він не тільки несе в собі творчі начала та
інтуїцію узгодженості форми і змісту, а й виражає їх як самопочуття
цього суб’єкта.

У пізнання практика входить як критерій об’єктивної істинності
теоретичних знань. В естетичному смаку вона зливається з внутрішнім
станом людини: естетична насолода самодостатня у своїй безпосередності.
І тільки конкуренція різноманітних смаків співвідносить і ранжирує їх,
виробляє інтегральний, загальнозначущий еталон чуттєвих уподобань людей
у вигляді естетичного ідеалу.

Про естетичний ідеал особи можна судити, виходячи з того, що вона вважає
прекрасним чи потворним, комічним чи трагічним. Ідеальне уявлення про
прекрасне має важливе практичне значення. Естетичні смаки та ідеали є
елементами єдиної системи: немає доброго смаку без ідеалу, не може бути
ідеалу, якщо не вихований смак.

При аналізі проблеми естетичного смаку постає питання про причини
протиріччя: з одного боку – визнання права особи на індивідуальний смак,
а з іншого – неприйняття іншої естетичної оцінки.

Відомо, що в житті є, безперечно, виняток, коли про смаки дійсно не
сперечаються. Ми маємо на увазі фізіологічний смак. Скоріше, тут йдеться
не про смак, а перевагу, яку віддає особа, наприклад, солодкому чи
солоному, гарячому чи холодному. Такі властивості об’єктів не зачіпають
інтересів іншої особи.

Естетичний смак, безперечно, також індивідуальний, але, як уже
зазначалося, належить до зовсім іншої сфери – сфери суспільної,
соціальної. Естетичний смак не є вродженою якістю людини, і його не
можна зводити до психофізіологічного інстинкту, до простих реакцій. Це
соціальна здатність людини, яка формується, як і інші соціальні
здібності, в процесі виховання й освіти людини.

Особливої увагу заслуговує розгляд співвідношення: смак і оцінка.
Естетичний смак не можна зводити до оцінки. Адже смак є важливою
характеристикою особистісного становлення, що відображує рівень
самовизначеності людської індивідуальності, тобто прийняттям чи
відкиданням культурної, естетичної цінності. Тому важливо зрозуміти
естетичний смак як здатність особи до індивідуального відбору естетичних
цінностей, а саме до саморозвитку і самоформування.

Дійсно, людина, яка має розвинений естетичний смак, відрізняється певною
завершеністю, цілісністю, тобто є не просто індивідом, а особистістю.
Важливо зрозуміти, що особистість крім індивідуальних особливостей –
стать, вік, колір волосся і очей – має також індивідуальний внутрішній
духовний світ, специфічні соціальні цінності.

Смак і оцінка потребують розгляду чуттєвого компонента естетичного
смаку. Розвинена чуттєвість може виконувати функцію оцінки дійсності з
точки зору відповідності її суспільним потребам та ідеалам людини і
водночас є фундаментом судження смаку, яке у подальшому коригується
понятійними і логічними формами мислення.

Становлення особистості – процес складний і тривалий. Можна сказати, що
він не завершується ніколи. Проте є певна межа, певний віковий кордон,
коли формуються основні соціальні характеристики особи, – від 13 до 20
років. Саме у цьому віці формується естетичний смак. Цінність кожної
особи полягає саме у її неповторності, своєрідності. Значною мірою це
досягається тим, що в процесі становлення на особу впливає свій
неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. У такий
спосіб складається унікальність формування кожної людини. Естетичний
смак стає не тільки інструментом формування цієї універсальності, а й
способом її об’єктивації, суспільного самоутвердження.

Ми вже підкреслювали зв’язок, який існує між поняттями «смак» та
«оцінка». Проте необхідно також зосередити увагу на розгляді спів-

відношення смак і міра. Естетичний смак є своєрідним почуттям міри,
вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу
культури і певних цінностей. Існування естетичного смаку виявляється як
розмірність внутрішнього і зовнішнього, гармонії духу і соціальної
реалізації особи. Слід ураховувати, що досить часто смак зводять лише до
зовнішніх форм його вияву. Наприклад, смак розглядають як здатність
людини наслідувати моду (тут мода тлумачиться у вузькому і широкому
значенні). Необхідно більш детально пояснити це поняття. Є багато людей,
які модно одягаються, відвідують популярні виставки, орієнтуються у
вирі, скажімо, літературних публікацій. Усе це не суперечить формам
об’єктивації смаку. Проте естетичний смак є не тільки зовнішнім виявом,
а й глибоким гармонійним поєднанням духовного багатства особи з
безкомпромісністю його соціального вияву. Людина, яка має розвинений
естетичний смак, не наслідує сліпо моду. Якщо мода деформує
індивідуальні особливості, нівелює її своєрідність, така особистість має
сміливість бути старомодною або байдужою до моди.

Не можна не звернути увагу і на такий момент, як вибірковість
естетичного смаку щодо норм поведінки і спілкування. Особливості людини
в спілкуванні є її головними ознаками. Ось чому мати правильне уявлення
про людину можна лише за умови активного спілкування чи спільної
діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і
культивувати особисті соціокультурні характеристики через відбір та
засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним
смаком.

У сучасній естетичній науці розрізняють художній і естетичний смаки.

Художній смак – це передусім уміння аналізувати мистецтво. Він
формується лише через спілкування із світом мистецтва і значною мірою
визначається художньою освітою, тобто знанням історії мистецтва,
знайомством з літературно-художньою критикою. Проте оскільки змістом
мистецтва є та сама система суспільних цінностей, але подана у художній
формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом дискусій. Ці
дискусії, на наш погляд, необхідні, адже вони зачіпають духовну
структуру особи, тобто цінності особисгісно значущі, і визначають не
тільки характер самосвідомості особистості, а й характер індивідуальної
життєдіяльності, індивідуальної життєбудови. Отже, особа як суспільна
істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають
систему її духовності, її орієнтири і смисложиттєві потреби.

Естетичний смак зумовлений усім комплексом суспільних обставин, цілей і
цінностей. Він не обмежується аналізом специфіки світосприймання
конкретної особи. Естетичний і художній смаки можуть виражати симпатії
та антипатії певних соціальних груп. Єдиних, однакових на всі часи і для
всіх народів смаків немає.

Проблеми естетичного і художнього смаку чітко відокремлені від проблем
смаку як загальнозначущого поняття, зокрема у мистецтві. Це пояснюється
тим, що митець не виступає лише від власного імені, а використовує
мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось
чому твір мистецтва часто стає предметом суперечок і дискусій. Якщо
перед нами справді великий талановитий митець, то він першим
викристалізовує нові явища життя або пропонує аргументовану переоцінку
цінностей, що існували до нього. Цей процес пов’язаний з пошуками нових
зображувально-виражальних засобів, художньої мови, яка несе на собі
змістове навантаження.

Усе це робить оцінку твору справою складною і відповідальною. Правильна
оцінка часто виробляється через тривалі художньо-критичні дискусії. Ось
чому варто не тільки орієнтуватися на власну позицію, на своє особисте
ставлення до того чи іншого твору, а й знайомитися з
літературно-художніми обговореннями творів, з думкою інших читачів,
глядачів або з оцінкою професійних критиків.

Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними. Так само, як
змінюється з віком, рівнем освіти, досвідом кожна людина, так може
збагачуватися і її смак. Він може набувати нових орієнтирів, певної
динаміки розвитку або, навпаки, консервуватися. Широко освічена художньо
вихована людина, як правило, володіє певною терпимістю до думки іншої
людини, навіть тоді, коли переконана, що ця думка помилкова. Люди,
обізнані в мистецтві, прагнуть передати свої знання, збагатити інших. Як
правило, прилучення до мистецтва стимулює гуманістичну спрямованість
особи, сповнює її духовною щедрістю.

Викладене стосується позитивного рівня розвитку смаків (естетичного і
художнього). Проте слід пам’ятати і про поганий, спотворений смак, а
також про те, який смак слід вважати хорошим, а який поганим і чи
існують взагалі об’єктивні критерії смаку. На ці запитання немає
однозначної відповіді. Були і є теоретики, які вважають, що всі судження
смаку – суб’єктивні. На цьому положенні грунтується друге твердження:
немає об’єктивного критерію смаку. Складається теоретичний релятивізм:
усі смаки правомірні. Так само, як не можна виходити з позицій
релятивізму, так не можна і підтримати догматизм, тобто вироблення
жорстких правил і нормативів «високого» смаку.

Смак варіативний, динамічний. Естетичний смак слід розглядати як єдність
об’єктивного і суб’єктивного. У судженнях смаку відбиваються якості не
тільки предмета, який ми сприймаємо, а і суб’єкта, що сприймає цей
предмет. У ньому віддзеркалюються своєрідні почуття, інтелект, культура
суб’єкта, його освіта, соціальна чи національна належність.

ЛІТЕРАТУРА

Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. – М., 1985.

Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.

Словник античної міфології. – К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. – М.,

1989. – С. 5–17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний

аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К.,

1992. – № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.

науки. – 1983. – № 3.