Реферат на тему:
Традиції естетичного виховання в Україні
Особливу увагу викликає специфіка інтерпретації естетичного виховання в
Україні. Можна припустити, що практика естетичного виховання
започаткована ще легендарними братами-просвітителями IX ст. Кирилом і
Мефодієм, діяння яких було відзначено Нестором-літописцем. Просвітителі
із Солуні переклали Апостол і Євангеліє, і «раді були слов’яни, що
почули [слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони
Псалтир, і Октоїх, і інші книги»*.
Певною мірою своєрідний процес естетичного виховання здійснювався
Ярославом Мудрим: зведення собору Святої Софії в Києві, відкриття школи
та бібліотеки.
Фактично кожний історичний період в історії України так чи інакше
пов’язаний з проблемою естетичного виховання, але логічним підсумком
цього процесу стає створення Києво-Могилянської академії (1632), що
органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичним
удосконаленням особистості і являла собою яскраву модель зв’язку
педагогіки та естетики. «Києво-Могилянську академію порівнюють з такими
національними святинями і світочами знань, як Оксфорд у англійців,
Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллон-
ський університет у поляків»**.
У практиці освіти і виховання Києво-Могилянської академії було природно
відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку,
нерозривно пов’язана з власним корінням, давньослов’янським
світосприйняттям, специфікою давньослов’янської міфології, а з іншого –
безпосередньо співвіднесена із загальноєвропейським культуротворчим
процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. Тут
показовими видаються трансформація у площину української культури
естетичних принципів бароко і виникнення нового, унікального явища –
українського бароко.
Наступний етап практики естетичного виховання в Україні асоціюється з
іменем видатного філософа-просвітителя Г. С. Сковороди. Про його
естетичні погляди вже йшлося у першій частині нашого посібника. Важливе
місце в структурі філософсько-естетичної концеп-
*Лтопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. – К., 1989. – С. 15.
**Історія світової культури / Під ред. Л. Т. Левчук. – К., 1997. – С.
432.
265
ції Г. Сковороди посідає проблема естетичного виховання. Під принципово
новим кутом зору український мислитель інтерпретував проблему
самопізнання, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко
усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє «справжнє
обличчя».
Ідеї Г. С. Сковороди мали значний вплив на процес художньої творчості.
Так, теорія «трьох світів»: «макрокосм» (природа), «мікрокосм» (людина)
та «світ символів» (Біблія) була інтерпретована М. Булгаковим в його
романі «Майстер і Маргарита», а сам філософ став одним з прототипів
головного героя твору.
Висуваючи ідею синтетичного методу дослідження істини, Г. Сковорода
наполягав на необхідності активної взаємодії філософії та мистецтва, і
це стало наріжним принципом його теорії виховання гармонійної
особистості. На думку мислителя, філософ має бути пророком, а завдання
мистецтва відповідно полягає в тому, щоб передбачити майбутнє.
Ідея Г. С. Сковороди знайшла своє яскраве підтвердження у мистецькій,
передусім літературній, практиці XIX–XX ст. (Т. Шевченко, І. Франко, М.
Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Вин-ниченко, М. Вороний, М. Хвильовий,
Л. Костенко та ін.). У цьому зв’язку показовим видається вислів
українського поета і публіциста Є. Маланюка, спадщина якого сьогодні
активно починає досліджуватися теоретиками, з приводу творчості Лесі
Українки, яку «вповні сприйняти може лише сучасний читач».
Розвиток процесу естетичного виховання стимулює феномен культури (від
лат. сиііига – догляд, освіта, розвиток) – історично визначений рівень
розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у темах
і формах організації її життя й діяльності людей, а також у створюваних
нею матеріальних і духовних цінностях. Загальнотеоретичні визначення
терміна «культура» відкривають можливість звернутися до проблеми
української національної культури, розглянути її специфічні особливості.
У зв’язку з цим необхідно зосередитися на феномені давньо-слов’янської
міфології. що стимулювала розвиток національної культури і мистецтва
України. Водночас слід враховувати чинник входження давньослов’янської
міфології до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовив
«відкритість» української культури, її органічне існування у межах
загальноєвропейського культурного простору.
Вивчення проблеми естетичного виховання свідчить, що найдієвішим його
заходом, який органічно поєднує суто естетичні завдання
266
з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією. Яскравим
прикладом, що підтверджує нашу думку, є відомий вірш М. Вороного
«Краса!» (1912):
«Її я славлю і хвалю І кожну їй хвилину Готов оддати без жалю. Мій
друже, я Красу люблю… Як рідну Україну!»*
Отже, наріжним принципом, що має визначити напрям естетичного виховання
в умовах незалежної України, повинно стати врахування кращого
культурно-мистецького досвіду минулого, його коректне використання у
межах принципово нового періоду історії. Відчуття належності до культури
великої країни, що вписана в європейський контекст, є найпродуктивнішим
заходом естетико-патріотичного виховання інтелектуального потенціалу
незалежної України. Саме цей підхід сприятиме формуванню всебічно
розвиненої особистості, яка має жити і працювати в умовах третього
тисячоліття.
ЛІТЕРАТУРА
Азархин А. В. Мировоззрение и эстетическое развитие личности. – К.,
1990.
Борее Ю. Эстетика. – М., 1988. – С. 479–482. Девальд Дж. История
импрессионизма. – М.; Л., 1959.
Добротворский С., Аурье А. Диалоги // Сеанс. – 1994. – № 10. – С.
141–142. Історія світової культури. Культурні регіони. // А. Т. Левчук,
В. С. Грииєнко, В. В. Єфіменко та ін. – К., 1997.
Кияіценко П. И. Цели, задачи и принципы эстетического воспитания //
Эстетическое воспитание: вопросы теории и практики. – М., 1990. – С.
5–23. Кучерюк Д. Ю. Культура слов’ян. Україна в контексті
культурно-історичних доль слов’янства // Історія світової культури:
Навч. посіб. – К., 1997. – С. 381– 443.
Миропольська Н. Естетична логосфера школи // Мистецтво та освіта. –
1996. – № 2. – С. 7–11. Попович М. В. Мировоззрение древних славян. –
К., 1985.
Художественная культура и эстетическое развитие личности. – К., 1989.
Шульга Р. П. Искусство как оппозиция обыденному сознанию // Искусство в
мире обыденного сознания. – К., 1993. – С. 91–119.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
