.

Медицина античних часів. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
360 3336
Скачать документ

Реферат на тему:

Медицина античних часів.

У цей період, на доповнення до тваринництва, виникає і розвивається
землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти.
Виникає поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама
людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у
раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток
приватної власності вимагають захисту, що, в свою чергу, призводить до
виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних
службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за
своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом
збагачення), отримує назву рабовласницької. В цей період, як було
сказано вище, був відкриий календар і письмо. Найбільшого розвитку
рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай,
Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.

3.1 Медицина Єгипту. Давньоєгипетська держава обіймає період з V
тисячоліття до народження Христа і поділяється на такі відрізки:
архаїчний період (V-IV тисячоліття до нової ери), Давнє царство (IV-III
тисячоліття до нашої ери), Середнє царство (II-III тисячоліття до нашої
ери), Нове царство (від ІІтисячоліття до н.е. до народження Христа).

Основними джерелами вивчення медицини цього періоду є археологічні
розкопки, зокрема, вміст гробниць фараонів, а також письмові пам’ятки,
які здійснювались на папірусах. Перші папіруси були відкриті в новітній
час англійськими дослідниками Смітом і Еберсом і ввійшли в історію під
їхніми іменами. Серед знайдених ними папірусів 6 книг носять медичний
зміст. Із цих джерел довідуємось, що в Стародавньому Єгипті медичну
допомогу надавали лікарі – жреці, що працювали в храмах, і цивільні
лікарі, серед яких зустрічались і раби. Богом медицини вважався лікар
Імготеп. Бальзамування фараонів сприяло розтинам трупів, тому єгипетські
лікарі мали певні анатомічні уявлення. Вони ж розвинули теорію медицини.
Згідно їхніх уявлень, по артеріям розносилась пневма, яка в легенях і
серці вступала в обмін з кров’ю, а далі кров венами розносилась по
всьому організму. Від співвідношення пневми і крові залежало здоров’я і
нездоров’я людини. Звідси пропонувались лікувальні засоби, які полягали
у відновленні співвідношення пневми і крові і очищення організму від
шлаків: проносні, потогінні, сечогінні. Використовувались хірургічні
методи лікування: переломів (Єгипет вів постійні війни), скріплення
зубів золотою стяжкою. Для знеболювання використовувався опій. Високо
ставились гігієнічні заходи: ранні пробудження, обтирання холодною
водою, біг, веслування, поміркованість у їжі. Здійснювались соціально-
медичні заходи: наймались на державну службу лікарі, що здійснювали
санітарний огляд продуктів на базарах, надавали допомогу хворим.

3.2 Медицина Китаю. Бере свій початок з IV тис. до н.е.. Основним
джерелом вивчення є письмові документи, адже письмо було винайдено саме
в Китаї. Давньокитайська медицина дотримувалась таких теоретичних
уявлень. Організм людини складається з п’ятьох елементів – вогню, землі,
води, дерева і металу. Процеси життєдіяльності залежать від
співвідношення двох начал: чоловічого – «Янь» і жіночого «Інь». Чоловіче
начало – активне і світле, жіноче – пасивне і темне. Перевага «Янь»
призводида до збудження функцій організму, «Інь» – до їхнього
пригнічення.

Медичну допомогу надавали фамільні лікарі тобто лікарі, що передавали
мистецтво із покоління в покоління, лікарі-жреці при храмах і лікарі –
емпірики. З метою діагностики хвороб застосовувалось опитування хворого
(анамнез), дослідження загального вигляду тіла. Лікарі пильно
лосліджували вуха, ніздрі, рот, очі, анус, годинами вислуховували пульс,
досліджували сечу на вигляд і смак.

Китайські медики надзвичайно розвинули фармакопею. До нас дійшли 52 томи
їхніх фармацевтичних засобів. Із ліків рослинного походження на перше
місце був поставлений корінь жень-шеню, із ліків тваринного походження –
роги молодих плямистих оленів, мускус, кістковий мозок. Із мінеральних
речовин використовувалась ртуть при сифілісі та сірка при корості.

Суто китайськими методами стали лікування чжень-цзю (уколами –
акупунктура) і лікування припіканнями. У книзі видатного китайського
лікаря Бьянь-Ціо “Трактат про захворювання” (VI – Vст до н.е) описано
600 точок, в які належить робити вколювання при захворюваннях.

Застосовувалось хірургічне лікування: ран, переломів, вивихів;
виготовлялись протези для ампутованих. Лікар Хуа-То (Vст до н.е) робив
порожнинні операції, використовуючи для знеболення вино, опій, сік
конопель. Надавалось великого значення гігієнічним заходам: “Одна ніч
без сну не спокутується десятками ночей сну”, кожні п’ять днів
рекомендувалось обмивати все тіло, голову мити що три дні, а руки п’ять
разів на день.

З метою запобігання захворювань на віспу засохлі струпи вісп’яних пустул
вдувались в ніздрі дітей.

3.3 Медицина Індії отримує розвиток з ІІІ тисячоліття до нашої ери.
Джерелами вивчення індійської медицини є письмові пам’ятки – Аюрведи та
закони Ману.

В Індії отримало широке розповсюдження анатомування трупів.

Теоретичні уявлення індійських медиків були такі: тіло людини
складається із жовчі, слизу і повітря. Життя тілові надає безсмертна
душа. Порушення співвідношення жовчі, слизу і повітря призводить до
хвороб.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці, які готувались в цивільних
медичних школах. При школах були лікарні і бібліотеки.

Із Аюрвед довідуємось, про вимоги, які ставились до лікаря та ставлення
до нього оточення. “Лікар, практика, якого має бути успішною, повинен
бути здоровим, охайним, скромним, терплячим, носити коротко підстрижену
бороду, старанно вичищені і обрізані нігті, білий, напарфумований одяг.
Мова його має бути тиха, приємна та підбадьорлива. Він повинен мати
відкрите, співчутливе серце, суворо правдивий характер, спокійний
темперамент, бути поміркованим. Завжди намагатися робити добро. Добрий
лікар зобов’язаний часто відвідувати і пильно досліджувати хворих. Не
бути боязким і нерішучим. Якщо лікар легковажно береться вилікувати
хворого невиліковною хворобою, він ризикує втратити репутацію, друзів та
великі прибутки.

Невипадково в Аюрведах стверджується, що “можна боятися батька, матері,
друзів, учителя, але не повинно відчувати остраху перед лікарем: він для
хворого батько, мати, друг і наставник”.

Серед терапевтичних заходів індійські лікарі віддавали перевагу
проносним та блювотним, кровопусканню. Їхній фармацевтичний арсенал
нараховував тисячі назв ліків рослинного походження.

Із хірургічних методів лікування застосовувались цісарський розтин,
поворот плода на ніжку при поперековому положенні, витини каменів із
сечового міхура, трепанація черепа, ампутації кінцівок, зупинка
кровотечі лігатурами. В древній Індії рабів карали, відрізуючи вуха і
ніс. Це примусило індійських лікарів розробити пластичні операції та
відповідні хірургічні інструменти (до нас дійшло більше 200 зразків).

Серед гігієнічних заходів перевага надавалась вставанню до схід сонця,
заняттям рухавкою, водним процедурам, танцям, іграм.

3.4. Медицина Вавилону та Ассирії. За дві тисячі років до нашої ери в
гирлі Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське
царство.

У 1902 році була знайдена кам’яна плита часів царя Хаммурапі (2000р.до
н.е), на якій були викарбувані “справедливі закони, які могутній та
справедливий цар Хаммурапі встановив на користь та добро слабких,
гноблених, вдів та сиріт”, всього на плиті викарбувано 282 закони. В ці
ж роки в Ніневії знайдено бібліотеку царя Ашур-Боніпала (VIIст до н.е),
яка складається з глиняних табличок, на яких клинописом відтворено
життя-буття ассирійського царства. Серед табличок – близько тисячі із
медичним змістом. Це – основні джерела вивчення медицини Вавилону та
Ассирії.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці та лікарі, що закінчували
державні медичні школи.

Теоретичні уявлення медицини Вавилону та Ассирії були такі: людина
створена із землі, бог вдихнув у неї душу – пневму. Недуга – кара за
гріхи. Лікар починав огляд хворого зі слів: “не посягнув ти на будинок
ближнього свого, не проливав кров ближнього свого, не наближався до
жінки ближнього свого, не привласнював одяг ближнього свого”. Хвороба
зумовлювалась проникненням у тіло злих духів.

Тому, лікування починалось з вигнання духів заклинаннями, спалюванням
фігур демонів. Вавилоняни та Ассирійці першими навчились рахувати, до
13-ти. Все, що було далі вважалось таємничим і викликало острах.
Займались вони і вивченням небесних світил. Звідси лікарі під час
лікування цікавились положенням небесних світил, складали для хворого
гороскопи, визначали щасливі і нещасливі дні. Застосовувався і такий
прийом: хворих виносили на людні місця, де прохожі давали рекомендації
щодо їх лікування.

Застосовувались трепанація черепа, видалення катаракт, поверхневих
пухлин, ампутація кінцівок, розтин гнояків, лікування переломів та
вивихів. Успішна операція з приводу катаракти вільному громадянинові
царства приносила лікареві 10 секелів срібла, за неуспішної- лікареві
відрубували руку. Якщо оперативне втручання рабові закінчувалось його
смертю, лікар відшкодовував господарю вартість раба.

3.5 Медицина Греції. Розквіт медицини стародавньої Греції припадає на
перше тисячоліття до н.е. Основними джерелами вивчення медицини
стародавньої Греції є писемні.

Богом медицини був Асклепій, внук Зевса і син Аполлона. Мав двох синів
Махаона і Подолірія і двох доньок – Гігією і Панакею. До нас дійшло
зображення Асклепія з посохом, обвитим змією. Змія древній символ
мудрості.

Медицина древньої Греції зосереджувалась в трьох місцях: храмах,
побудованих на честь Асклепія – асклепіонах. Нараховувалось більше 200
храмів. Другим осередком були цивільні лікарні – ятреї, і треті
уособлювали мандрівні лікарі – періодевти.

Лікарів готували в асклепіонах і в приватних родинних школах. Лікарське
мистецтво, зазвичай, передавалось із покоління в покоління. Так,
найвидатніший лікар стародавньої Греції Гіппократ (459-377р.до н.е) був
лікарем у 17 поколінні.

На відміну від теоретичних уявлень єгипетських, китайських та індійських
лікарів, грецькі лікарі шукали причину здоров’я і хвороби в природних
умовах. Всяка хвороба, за Гіппократом, є результат боротьби між цілющими
силами організму і шкідливими природніми причинами – розміщенням
грунтових вод, станом повітря, кліматом, манерою харчування харчування,
способом життя. Головним завданням лікаря є максимально можливе
підвищення цілющих властивостей організму.

До наших днів дійшов “Кодекс Гіппократа”, який складається із 15 книг з
внутрішніх хвороб, 8 з хірургії і 9 з жіночих хвороб. Згідно вчення
Гіппократа, людське тіло містить чотири соки: кров, слиз, чорну і жовту
жовч. Перевага одного із соків зумовлює темперамент людини: сангвінічний
(кров), флегматичний (слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолічний
(чорна жовч). Сприятливе перемішування соків забезпечує ейкразію,
несприятливе – дискразію.

Величезних успіхів було досягнуто у діагностиці хвороб. На підставі
спостереження за їхнім перебігом були виокремлені і описані такі хвороби
та патологічні стани: плеврит, пневмонія, емпієма, гепатит, нефрит,
діарея, дизентерія, офтальмія, екзантема, фліктена, тетанус,
опістотонус, параплегія, епілепсія. Недаремно Гіппократа вважають
батьком клінічної медицини.

Терапія захворювань грунтувалась на такій засаді: протилежне лікувати
протилежним (Contraria contrariis) – переповнення спорожненням, працю
відпочинком, спокій рухом. При лікуванні рекомендувалось призначати
засоби, які б підсилювали цілющі сили природи – Vis medicatrix naturae.

Вважалось, що лікар повинен передовсім не зашкодити хворому – Primum non
nocere.

Великий історичний інтерес містять афоризми Гіппократа, наведемо деякі з
них:

“Безпричинна втома віщує хворобу”

“Під час усякої хвороби не занепадати духом і зберігати смак до їжі –
хороша ознака, протилежне – дурна”

“Євнухи не хворіють на подагру і не бувають лисими”

Закінчуючи навчання. учні Гіппократа давали клятву, яка і тепер в
незмінному вигляді виголощується в багатьох університетах світу.

Клятва Гіппократа

Клянуся Аполоном – лікарем, Асклепієм, Гігієєю і Панакеєю і всіма богами
і богинями. беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил
і розуміння, таку присягу й письмове зобов’язання. Поважати особу, що
навчила мене лікарського мистецтва на рівні з моїми батьками і в разі
потреби допомагати їй в її потребах; її нащадків вважати своїми братами
і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм
безкоштовно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше
в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов’язаним
зобов’язанням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому.

Я скерую режим хворих на їх користь, відповідно до моїх сил і мого
розуміння, утримаюсь від заподіяння будь-якої щкоди і несправедливості.
Я не дам смертельного засобу нікому, хто проситиме його у мене, і не
покажу шляху до такого замислу; так само я не дам ніякій жінці
абортивного писарію. Чисто і непорочно провадитиму своє життя і своє
мистецтво. Нізащо я не робитиму витину у хворих на кам’яну хворобу,
полишаючи це людям, які займаються цією справою. В який би дім я не
зайшов, я ввійду туди задля хворого, уникаючи усього зловмисного,
неправедного і згубного особливо любовних стосунків з жінками й
чоловіками, вільними і рабами.

Щоб під час лікування чи без лікування я не побачив і не почув відносно
життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму,
вважаючи такі речі таємницею. Мені, що непорушно виконує клятву, нехай
буде щастя в житті і мистецтві та слава в усіх людей на вічні часи;
тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому.

3.6 Медицина Риму. У 146 році до н.е. Рим завоював Грецію і протягом
майже шести століть володарював над тодішнім світом.

Медицина Риму увібрала в себе здобутки попередніх епох і водночас
доповнила її своїм неповторним внеском.

Про її часи ми дізнаємось переважно із писемних джерел. До нас дійшли
багато творів Асклепіада, Корнелія Цельса, Лукреція Кара, і, особливо,
Клавдія Галена.

Асклепіад (128-56 рр.до н.е.) – грек, вчився в Александрії і Афінах, у
90р.до н.е. приїхав у Рим. Його уявлення про природу людського тіла та
його хвороби багато в чому збігаються із уявленнями грецьких лікарів-
мислителів. Згідно вчення Асклепіада організм складається із атомів, які
до нього попадають із повітря, що розкладається на атоми в легенях, а
також із їжі, що подрібнюється в шлунку. Атоми через кров розносяться по
тілу. Якщо цей процес відбувається без перешкод, організм здоровий, якщо
ж рух атомів порушується, виникає хвороба. Її першопричинами, що
призводять до порушення руху атомів, є шкідливості клімату, місцевості
та способу життя. Основними засобами лікування Асклепіад вважав
раціональне харчування. тривале перебування на повітрі, фізичні вправи.
Із ліків перевагу надавав знеболюючим. Його девізом лікування було:
лікувати безпечно, швидко і приємно (Tuto, celeriter et jucunde
curarae).

Авл Корнелій Цельс (30р. до н.е. – 45р. н.е.) написав трактат із восьми
книг “Про медицину” (“De medicina libri octo”). Праця ця компілятивна,
але цінна тим, що донесла до нас багато даних, які були втрачені через
загибель першоджерел. Цельсу властиве нігілістичне ставлення до
медицини, яке виражалось у його кредо – “Et morbi, et medicina” (Хвороба
сама по собі – медицина сама по собі). Цельс проповідував ідею про
безглуздість застосування ліків.

Видатне місце в історії медицини займає праця Тита Лукреція Кара “Про
природу речей” (“De natura rerum”), в якій він першим висловив
припущення, що пошесні хвороби розносяться невидимим насінням.

Найвидатнішим лікарем древнього Риму був Клавдій Гален. До нас дійшло
125 праць Галена на філософські і юридичні теми і 131 трактат про
медицину. Після отримання загальної освіти в Римі, студіював медицину в
Пергамі, Смірні, Коринфі та Александрії.

Згідно теоретичних уявлень Галена, організм – це дивне створіння,
побудоване з майстерністю, яка перевищує людські можливості і є
найвагомішим підтвердженням існування вищого розуму. Основу людського
організму складає душа, яка є часткою всесвітньої душі – пневми. Ця
пневма з повітрям надходить у легені, з них у серце, звідки розноситься
по тілу артеріями. Кров утворюється в печінці.

Гален започаткував експерименти на тваринах – свинях і мавпах, що дало
йому змогу відкрити і описати чутливі і рухові нерви, відкрити сім
черепно-мозкових нервів, описати будову стінок артерій, кишок, матки. У
терапії хвороб Гален дотримувався гіппократового принципу лікувати
протилежне протилежним. Він запровадив вагові і об’ємні відношення при
виготовленні настоїв, екстрактів, відварів з рослин, що з тих часів
отримали назву галенових препаратів. Гален застосовував перев’язку судин
лігатурами з шовку або скручуванням.

У Стародавньому Римі створюється перша система медичної допомоги.
Запроваджуються районні лікарі (arhiater popularis) на чолі з arhiater
palatini (головним лікарем). Відкриваються державні школи для підготовки
лікарів. В державі проповідується культ здорового тіла, створюються
централізовані водогін і каналізація та громадські лазні.

Однак, поруч з цим, занепадає суспільна мораль, яка поступово призводить
до поширення таких аморальних і нездорових явищ, як переривання
вагітності, вільні статеві стосунки, гомосексуалізм, що, в свою чергу,
призвело до величезного поширення венеричних захворювань. Громадські
лазні перетворились у місця розпусти та оргій. Вільні люди Риму
перестали народжувати дітей і врешті решт цю державу не було кому
захистити від нашестя варварів.

3.7 Медицина часів стародавніх слов’ян та скіфів. Слов’яни з
давніх-давен населяли південні береги Балтійського моря, береги Вісли,
Дніпра, Дністра та їхніх приток. Через південні степові простори нашої
Батьківщини пролягали шляхи багатьох кочових народів, з якими східним
слов’янам доводилося вести запеклу боротьбу, відстоюючи право на
існування і свої землі. Предки слов’ян, як свідчать численні
археологічні розкопки жили великими поселеннями. В лісостеповій смузі, в
межах сучасних Харківської, Полтавської, Київської, Кіровоградської,
Вінницької та інших областей, їхні поселення — городища були укріплені
земляними валами й ровами. Під час розкопок таких городищ знайдено не
лише рештки жител, а й сліди гончарного, ковальського та ливарного
ремесел. За пізнішими літописами, племена слов’ян різнилися між собою
звичаями і побутом, «имяху бо обычаи свои закон отцов своих й преданья,
каждо свой нрав» (Лаврентіївський літопис). Займалися вони головним
чином землеробством, вирощували сільськогосподарські культури, мололи на
ручних жорнах, розводили худобу, займалися мисливством, рибальством. До
Х ст. всі вони були язичниками. Як провідну верховну силу славили бога
сонця, вірили в існування всіляких інших надприродних істот, що нібито
живуть у болотах, лісах, на полях, у джерелах, житлах людей. Поміж цими
надприродними істотами були добрі і злі, які могли вселятися в людину і
викликати різні хвороби. Вже за тих часів серед слов’ян були чоловіки і
жінки, які краще від інших зналися на цілющій дії рослин, уміли
допомагати при ушкодженнях. Це були волхви, знахарі, відуни.

Старослов’янська релігія мала свої обряди, свої святилища-храми, які
будувалися звичайно з дерева на берегах річок та озер.

Арабський письменник Аль-Масуді (перша половина Х ст. н. е.) пише, що у
слов’ян був храм на Чорній горі, який оточували чудові джерела з
цілющими водами. У храмі стояв великий ідол, якому й приносили жертви.
Культові обряди, як і в інших стародавніх народів, передбачали також
заходи гігієнічного характеру. Дослідники стародавнього побуту східних
слов’ян вважають, що в них місцем культу предків були лазні. Про
обов’язковий звичай користуватись ними свідчить договір Русі з Візантією
907 р., в якому окремо відзначається право русичів при відвідуванні
Константинополя користуватися лазнями — «…и да творят им мовь (баню)
елико хотять».

Арабські письменники Ібн-Донстара та Ібн-Фадлан (XII ст. н. е.)
розповідають про слов’ян: «Зростом вони високі, гарні собою і сміливі в
нападах. Люблять охайність, в одежі навіть чоловіки носять золоті
браслети, я бачив русів, як вони прибули в своїх торгових справах і
розташувались коло річки Атил. Я не бачив більш довершених тілом, ніж
вони. Вони подібні пальмам — біляві, гарні лицем, білі тілом». Грецький
історик Діакон пише про воїнів Святослава: «Цей нарід відважний до
нестями, хоробрий, сильний».

Із стародавніх народів, які населяли степові південні землі і з якими
наші предки мали стосунки, найбільше пам’яток залишили по собі скіфи.
Скіфи в VII ст. до н. е. населяли Крим і територію між Дніпром і Дунаєм.
Вони створили велике об’єднання племен. У У—ІУ ст. до н. е. частина
скіфів-кочівників починає переходити до осідлості, в них утворюється
примітивна держава з пережитками первіснообщинних відносин. Скіфи мали
торговельні й культурні зв’язки з грецькими містами-колоніями: Ольвією —
в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Тірою — в гирлі Дністра, Херсонесом
— біля сучасного Севастополя, Пантікапеєм — на місці нинішньої Керчі.

Про скіфів ми довідуємося з розкопок численних могильників, городищ по
Дніпру, в Криму, з літературних джерел грецьких письменників, зокрема з
праць грецького історика Геродота, який відвідав наші південні землі.
Про них згадує у своїх працях і Гіппократ, але він у Скіфії не бував.
Скіфи, як і південні слов’янські племена, торгували з греками продуктами
скотарства, хутрами, хлібом, лікарськими рослинами, деревом, а діставали
від них різні ремісничі вироби, предмети побуту, посуд, прикраси. Скіфи,
як і кожен народ, мали певні знання щодо лікування різних хвороб і
ушкоджень, як набуті емпіричним шляхом, так і містичного характеру. У
них були свої знахарі. Під час розкопок Чортомлицького кургану поблизу
Нікополя, Куль-Обського кургану недалеко від Керчі знайдено золоті й
срібні вази із зображенням скіфів. На одній з них зображено скіфів, які
подають лікарську допомогу (перев’язка нижньої кінцівки, витягання
зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали
велику лікарську практику в Афінах (Анахарсіс, Томсаріс).

Меншою мірою, ніж скіфи, мали торговельні і культурні зв’язки з
грецькими колоніями в ті часи і південні племена наших предків.

У II ст. до н. е. на наші південні землі вдерлися зі сходу кочові
племена сарматів, які витіснили (почасти асимілювали) скіфів і зайняли
степи Приазов’я та Нижнього Придніпров’я, зіткнувшись безпосередньо з
південними слов’янськими племенами. В І ст. н. е. придніпровські сармати
були асимільовані слов’янськими племенами, які з глибини лісостепу
просунулися до берегів Чорного моря. Це ще більше сприяло розширенню
зв’язків наших предків з країнами Сходу і Заходу.

Відокремлення ремесел від хліборобства, розвиток ремесел і торгівлі
сприяли розкладові первіснообщинного ладу, виникненню соціального
розшарування. Постійна небезпека нападу войовничих кочівників змушувала
слов’янські племена об’єднуватися, створювати військові загони —
дружини, здатні чинити опір сильним ворогам. З цим пов’язане
виокремлення вождів, військової верхівки.

Розпад первіснообщинного ладу в наших предків супроводився зародженням і
розвитком феодального ладу, минаючи рабовласницький період. Основною
формою державного утворення стали князівства, які, об’єднуючись,
утворили наприкінці viii ст. великі Новгородське і Київське князівства.
В IX ст. виникла могутня Українська ранньофеодальна держава —Київська
Русь.

Зазначимо ще деякі особливості медичних знань скіфів, сарматів та інших
племен і народів Північного Причорномор’я.

Скіфська медицина — народна медицина. Протягом довгих сторіч самобутня,
а в ряді випадків цілком оригінальна, скіфська медицина нагромадила
великий і багатий досвід у лікуванні хворих та запобіганні
захворюванням. І хоч вона перебувала значною мірою під
магічно-релігійним впливом, що звичайно, наклало на неї свій відбиток (в
її арсеналі поруч з дуже цінними значились також засоби, доцільність
яких дуже сумнівна), то все ж таки не можна сказати, що скіфська
медицина була тільки знахарством. Загалом народ вороже ставився до
знахарів, він не вірив в їхнє медичне уміння і навіть жорстоко карав. Це
свідчить про те, що скіфська медицина виросла на базі одвічного досвіду
— емпірії і містить у собі раціональні основи. Представники скіфської
народної медицини здобували свої знання з безпосереднього знайомства з
предметами навколишньої природи. Розвиток умов матеріального життя був
основною причиною виникнення і розвитку лікування.

Найважливішу главу скіфської медицини становлять лікувальні засоби
рослинного походження. Це виникало не тільки з самого способу життя як
кочових, так і землеробських скіфів, але й з рослинного багатства
земель, заселених скіфами. Україна, Кавказ і суміжні з ними землі
славились споконвіку своїми рослинними багатствами. Осіле скіфське
населення знайшло ряд лікарських рослин у зв’язку з хліборобством та
життям нерідко серед лісів, кочівники — у зв’язку з постійним випасанням
худоби. Вже античні письменники відзначили, що пастухи відкрили ряд
цілющих рослин, а це можливо було тільки завдяки довгому спостеріганню
над прирученими тваринами. Спостерігаючи дії рослин на тваринах, вони
переносили свої спостереження на людину. Протягом довгих століть
скіфське населення розшукало багато цілющих рослин як диких, так і
городніх, з яких значна кількість не втратила свого значення і сьогодні
не тільки в народній, але й в науковій медицині. От хоч би горицвіт,
солодкий корінь, ревінь, подорожник, не кажучи вже про цибулю, часник та
багато інших.

Серед цілющих рослин в скіфській медицині було чимало сильнодіючих, а то
навіть і отруйних. Вони також використовувались скіфами для лікування.
Для зменшення токсичної дії сильнодіючих та отруйних рослин скіфська
народна медицина додавала до них різні домішки та вивари, як мед, бобові
рослини тощо.

Античні письменники назвали тільки невеличку частину лікувальних рослин,
уживаних скіфською народною медициною. Зате вони помітили той важливий
факт, що найцінніші з них скіфи культивували на плантаціях і розвозили
їх по всьому стародавньому світі як товар.

Широке застосування в скіфській медицині мали також засоби тваринного
походження (боброва струмина, жири, мозок). Скіфській медицині були
відомі «панти», цінний медичний товар з висушених рогів молодого
плямистого оленя.

Щодо санітарно-гігієнічних заходів у скіфського населення, то тут
необхідно підкреслити особливе значення парової «скіфської лазні».

Досить було у скіфів раціональних заходів і у догляді за дітьми та
охороні їх здоров’я.

Скіфська народна медицина користувалася з давніх-давен також
хірургічними методами лікування і тут досягла значних успіхів. Виникла
вона з подання хірургічної допомоги свійським тваринам і скеровувалась,
очевидно, тільки на лікування органів і тканин, доступних без розтину
порожнин людського тіла. Такі операції, як вправляння вивихів, лікування
переломів, розрізування абсцесів, трепанація і навіть ампутація
кінцівок, не кажучи вже про виривання зубів, було звичними у скіфів. При
хірургічному лікуванні скіфи застосовували знеболюючі засоби, як
сп’яніння, опій, мандрагора тощо. Для лікування застосовували зміїну
отруту. Слід відмітити, що скіфські лікарі та їх лікувальні засоби і
методи мали свій вплив на грецьких лікарів, можливо, що і на Гіппократа.

Муміфікація та бальзамування померлих проводились скіфами на короткий
час і скоріш з запобіжною метою. Ішлося про обвіз тіла померлих царів по
підвладних племенах протягом не менше сорока днів. Скіфський спосіб
бальзамування був оригінальним і розроблено його без істотних чужих
впливів.

Медицина скіфів опрацювала за увесь час свого розвитку багато
раціональних методів лікування, але було в ній також немало
ірраціональних лікувальних засобів і заходів, які не мали нічого
спільного з науковою медициною.

Отже в своїй раціональній частині медицина скіфів ішла тим самим шляхом,
яким ішла медицина китайська, індійська, тібетська та інших народів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020