Реферат на тему:
Рак щитовидної залози.
Пухлини ЩЗ в МКХ Х перегляду знаходиться в рубриці С73.
За даними А.І. Пачеса, І.М. Пропп (1984), рак складає більше 90% від
всіх злоякісних пухлин щитовидної залози.
Рак ЩЗ частіше зустрічається у жінок у віці 40-60 років. Нерідко він
розвивається на фоні довго існуючого, переважно вузлового зобу, однак
можливий розвиток раку і в незміненій залозі, рідко – на фоні дифузного
токсичного зобу.
Розрізнають диференційований і недиференційований рак ЩЗ. Проміжне
положення між ними займає медулярний рак.
В групу диференційованих пухлин ЩЗ входять папілярний і фолікулярний
рак. Папілярний рак – форма раку, що зустрічається найбільш часто (65%).
Папілярний рак характеризується здатністю до інфільтруючого росту з
проростанням в капсулу ЩЗ, в лімфатичні і, рідше, кровоносні судини.
Однією з найбільш типових ознак папілярного раку являється
метастазування в регіонарні лімфатичні вузли. Розвиток пухлини
повільний. Папілярний рак звичайно функціонально мало активний і не
супроводжується ендокринними порушеннями.
Фолікулярний рак спостерігається рідше від папілярного. Макроскопічно
представляє собою доволі чітко обмежений вузол різних розмірів.
Фолікулярний рак розвивається повільно, пухлина часто функціонально
активна. Характерною ознакою є метастазування, при якому в першу чергу
уражаються легені і кістки.
Недиференційований рак ЩЗ – одна знайбільш злоякісних пухлин людини; він
складає 5-20% від всіх видів раку ЩЗ. Характерний швидкий розвиток
первинної пухлини і генералізоване метастазування. Пухлина проростає в
м’які тканини шиї, трахеї, стравохід, зворотній гортанний нерв і
судинно-нервовий пучок шиї. Важкими ускладненнями є
стравохідно-трахеальні нориці, асфіксія і кровотеча із судин пухлини, що
розпадається.
Медулярний рак складає 2-4% від всіх видів раку ЩЗ. В ряді випадків
пухлина генетично детермінована, поєднюється з феохромоцитомою і іншими
хворобами ендокринної системи. Пухлина гормонально активна, продукує
кальцитонін. Однією із характерних ознак медулярних раку ЩЗ є діарея,
обумовлена впливом гуморальних факторів, які секретуються пухлиною
(кальцитоніна, серотоніна і інших). Медулярний рак характеризується
відносно тривалим перебігом, частим метастазуванням в регіонарні
лімфатичні вузли і рецидивуванням. Плоскоклітинний (епідермоїдний) рак
ЩЗ складає 1-3% від всіх злоякісних пухлин ЩЗ. Частіше спостерігається
вторинне ураження ЩЗ внаслідок розповсюдження плоскоклітинного раку із
сусідних органів (гортані, стравоходу і інших), а також при метастазах
із інших органів. Пухлина може займати всю ЩЗ і розповсюджуватися на
оточуючі її тканини. Клінічний перебіг вкрай важкий, метастазування
раннє і обширне.
Розповсюдженість раку ЩЗ прийнято оцінювати за стадіями: І стадія –
невелика інкапсульована пухлина в одній із долей залози; ІІ стадія – а)
пухлина займає 1/2 залози, проростає її капсулу, рухома; б) пухлина
таких же або менших розмірів з рухомими регіонарними метастазами на шиї
з однієї сторони; ІІІ стадія – а) пухлина займає більше 1/2 або всю
залозу, зчеплена з сусідніми органами, обмежено рухома; б) пухлина
таких же або менших розмірів, але з двобічними метастазами в шийні
лімфатичні вузли; ІV стадія: – а) пухлина проростає в оточуючі тканини і
органи, нерухома; б) пухлина будь-яких розмірів, але з віддаленими
метастазами.
Приклади формулювання діагнозу.
Рак ЩЗ, ІІа стадія.
Діагноз раку ЩЗ в початкових стадіях важкий. Використовують комплекс
методів, серед яких провідна роль належить пункційній біопсії,
застосовують рентгенологічні (пневмотиреографія, артеріографія,
тиреолімфографія, комп’ютерна томографія), радіонуклідні методи,
ехографія. Лабораторні методи мають значення при медулярному раку, так
як дозволяють визначити підвищену секрецію кальцитоніна.
Лікування. Основний метод лікування раку ЩЗ – оперативне втручання. Як
доповнення до оперативного методу при комбінованому лікуванні
недиференційованого раку в перед- або післяопераційному періоді
застосовують променеву терапію. Після радикального лікування в якості
замісної терапії, а також для пригнічення продукції тиреотропного
гормону гіпофіза, з метою профілактики рецидиву і метастазів показана
гормонотерапія. Гормонотерапію проводять під контролем вмісту в крові
тиреоїдних гормонів і тиреотропного гормону гіпофізу.
Прогноз. Залежить від стадії, гістологічної будови пухлини, статі і віку
хворих.
Захворювання гіпоталамо–гіпофізарної системи.
Гіпоталамо-піпофізарна система є вищим регулятором функції ендокринних
залоз, анатомічним субстратом нейро-ендокринної регуляції.
У гіпоталамусі виробляється рилізінг-гормони, які стимулюють або
гальмують секрецію тропних гормонів гіпофізу.
Гіпофіз – нижній мозковий придаток – розташований у гіпофізарній ямці
турецького сідла і зв’язаний з гіпоталамусом гіпофізарною ніжкою.
У гіпофізі розрізняють дві долі: передню – аденогіпофіз і задню –
нейрогіпофіз.
Аденогіпофіз має три типи клітин: альфа (еозинофільні), бета
(базофільні), дельта-клітини (хромофобні). В передній долі гіпофізу
виробляються основні тропні гормони: кортикотропін, соматотропін,
тиротропін, фолітропін, лютропін, пролактин, а також екзофтальмічний
фактор.
Проміжна частина аденогіпофізу слабо розвинута у людини , містить світлі
і темні базофільні клітини (меланотропні), що продукують меланотропін.
Задня доля гіпофізу побудована з нейроглії, клітин пітуітоцитів і
нагромаджувальних нейросекреторних тілець, у яких накопичується
нейросекрет.
Гормони нейрогіпофізу – вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин,
що утворюються в супраоптичному і паравентрикулярному ядрах передньої
гіпоталамічної ділянки, і накопичуються у нейросекреторних тільцях.
Механізм дії гіпофізарних гормонів.
Соматотропін (СМГ) – володіє загальним анаболічним впливом на організм,
підсилює синтез білка, стимулює ріст і розвиток скелету, впливає на
жировий та вуглеводний обмін. Недостатня продукція СТГ приводить до
затримки росту і розвитку, а надлишкова продукція СТГ, на ґрунті аденоми
гіпофізу, веде до підсиленого росту (гігантизм, акромегалія).
Кортикотропін (АКТГ) – активує глюкокортикоїдну і андрогенну функції
кори наднирників, впливає на обмін речовин – мобілізує жири із жирових
депо, сприяє окисленню жирів та кетогенезу, глюкогенезу,
накопиченнюглікогену у м’язах. Кортикотропін діє на меланофори
аналогічно меланотропіну, але значно слабше.
Тиротропін (тиреотропний гормон – ТТГ) – активує синтез тиреоїдних
гормонів і гіперплазію щитовидної залози.
Гонадотропін – фолітропін, лютропін, пролактин є стимуляторами функцій
статевих залоз.
Фолітропін (фолікулостимулюючий гормон) активує ріст фолікулів, сприяє
перетворенню первинних яйникових фолікулів у везикулярні, у чоловіків
активує сперматогенез, збільшує об’єм статевих клітин.
Лютропін сприяє овуляції і розвитку жовтого тіла і стимулює розвиток та
функціонування інтерстиціальних ендокриноцитів (клітин Лейдіга) в яєчках
і клітин теки в яйниках.
Лактотропін (пролактин – ПРЛ) активує функцію жовтого тіла, стимулює
утворення молока – лактацію.
Меланотропін продукується в проміжній частині гіпофізу, діє на пігментні
клітини, приймає участь у гіперпігментеції шкіри при Аддісоновій
хворобі, хворобі Іценко-Кушинга, під час вагітності.
Вазопресин (антидіуретичний гормон – АДГ) стимулює реабсорбцію води в
ниркових канальцях, зменшуючи діурез, підтримує стабільність об’єму і
осмотичної концентрації рідин в організмі. При недостатності задньої
долі гіпофізуреабсорбція води зменшується, розвивається поліурія і
зневоднення організму.
Окситоцин стимулює м’язи матки, підсилює пологову діяльність, регулює
лактацію.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
