Реферат на тему:
Ціноутворення у сфері обігу споживчих товарів
У загальній системі цін оптово-посередницькі та роздрібні ціни на
споживчі товари посідають найважливіше місце. Вони визначають пропорції
обміну споживчих товарів на доходи населення, а тому істотно впливають
на сферу розподілу й обігу, формують пропорції, що складаються між
попитом і пропозицією, а отже, визначають рівень життя населення
держави.
Оптово-посередницька ціна є ланкою, що пов’язує виробника продукції
(послуг, робіт) з підприємствами, які просувають цю продукцію на ринок.
При цьому посередницькі підприємства переробляють виробничий асортимент
у споживчий, закуповуючи вироби великими партіями і фасуючи їх
дрібнішими партіями для роздрібної торговельної мережі. Кінцева ціна
посередницького підприємства складається з таких елементів:
Витрати оптово-посередницького підприємства складаються з витрат, які
пов’язані:
• з транспортуванням, завантаженням та зберіганням товарів на шляху;
• з організацією постачання, знаходженням ділових партнерів і укладенням
з ними угод;
• зі зберіганням безпосередньо на сховищах посередницьких підприємств,
сплатою оренди, обліком виробів, виконанням вантажно-розвантажувальних
робіт;
• з фасуванням та сортуванням товарів, переробкою виробничого
асортименту у споживчий;
• з виконанням фінансових операцій, пов’язаних з придбанням і
розрахунком за товари, отриманням позики і сплатою відсотків за нею.
Прибуток оптово-посередницького підприємства має таку ж економічну
природу, як і прибуток будь-якого іншого підприємства. Прибуток
необхідний підприємству для розширення сфери діяльності, стимулювання
праці, утворення резервних та страхових фондів.
Порядок сплати ПДВ єдиний для всіх підприємств.
Роздрібна ціна є кінцевою ціною, за якою споживчі товари реалі-зуються
населенню, вибувають зі сфери виробництва й обігу у сферу приватного
користування. Тільки роздрібними цінами оцінюється корисність товару для
споживача.
У роздрібній ціні відбиваються економічні відносини сфер виробництва й
обігу. Тому на роздрібну ціну впливають чинники обох цих сфер.
Так, до чинників сфери виробництва належать виробництво товарів, їх
асортимент, структура і витрати виробництва, новизна товарів,
впровадження нових технологій, пропозиція товарів, витрати з просування
товарів на ринок, забезпечення їх конкурентоздатності та ін.
До чинників сфери обігу належать рівень попиту і доходів споживачів,
соціальний склад і чисельність населення, наявність безкоштовного або
пільгового розподілу товарів, рівень безробіття населення та ін.
Торговельна надбавка включає такі елементи:
Витрати обороту роздрібного торговельного підприємства складаються з
витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів у процесі його
діяльності. За характером розрізняють витрати поточні й довгострокові.
Поточні витрати торговельного підприємства пов’язані з розв’язанням у
процесі господарської діяльності тактичних завдань закупівлі,
транспортування, зберігання та реалізації товарів, обслуговування
матеріально-технічної бази, утримання персоналу та ін.
Довгострокові витрати (інвестиції) пов’язані з вирішенням роздрібним
торговельним підприємством стратегічних завдань: будівництва,
реконструкції, придбання нових торговельних приміщень, нематеріальних
активів, формування довгострокового портфеля цінних паперів та ін.
Прибуток торговельного підприємства має таку ж економічну природу, як і
прибуток будь-якого іншого підприємства. Прибуток необхідний роздрібному
торговельному підприємству для розвитку, розширення сфери діяльності,
стимулювання праці, зменшення негативних наслідків від дії конкурентів.
Як і на промислових підприємствах, прибуток торговельного підприємства
визначається як різниця між валовими доходами й валовими витратами (у
тому числі й амортизаційні витрати). Цей прибуток визначається як
балансовий і утворюється із сумарного прибутку від реалізації товарів та
послуг, продукції неторговельної діяльності, майна, а також від
позареалізаційних операцій. Крім того, прибуток є джерелом сплати
податкових платежів торговельного підприємства (основним з яких є
податок на прибуток). Після сплати з балансового прибутку відповідного
податку у підприємства залишається частина прибутку, якою воно може
розпоряджатися, тобто чистий прибуток. Ця частина розподіляється за
трьома напрямками: на капіталізовану і споживчу частини, а також на
страхування ризику.
Капіталізована частина прибутку торговельного підприємства
використовується для інвестування його виробничої діяльності,
інвестування в інші підприємства будь-якої сфери діяльності з метою
отримання додаткового прибутку від цінних паперів; інших форм
капіталовкладень, у тому числі й для розширення напрямків діяльності.
У споживчу частину прибутку входять такі елементи: • кошти у вигляді
дивідендів власників торговельного підприємства наприкінці року за
результатами діяльності за рік;
• кошти на виплату премій та інших заохочень працівникам торговельного
підприємства, які не є власниками підприємства, за результатами
діяльності протягом року;
• засоби, які спрямовуються на соціальний розвиток підприємства;
• інші форми споживання, у тому числі одноразове заохочення у вигляді
матеріальних виплат.
Страхування ризику змушує утворювати резервні та страхові фонди, що
дають змогу зменшити втрати торговельного підприємства в разі настання
на ринку несприятливої ситуації.
Податок на додану вартість сплачується торговельними підприємствами на
загальних підставах у розмірі, встановленому для всіх підприємств
національної економіки.
Цінова політика торговельного підприємства полягає в розробці та
встановленні такої торговельної надбавки, яка має забезпечити
торговельному підприємству відшкодування його витрат і отримання
прибутку. Водночас цінова політика торговельного підприємства суттєво
відрізняється від цінової політики підприємства виробника.
Мета цінової політики торговельного підприємства — визначити рівень
торговельної надбавки, який би забезпечував відшкодування витрат обороту
торговельного підприємства, отримання прибутку, а також розробити заходи
постійного коригування торговельної надбавки залежно від змін
кон’юнктури ринку.
Принципи формування цінової політики торговельного підприємства мають
таку ж спрямованість, як і на будь-якому іншому підприємстві. Розглянемо
основні з них.
1. Цінова політика торговельного підприємства повинна бути повністю
скоординована, доповнювати загальну економічну політику підприємства і
бути спрямованою на ефективне здійснення цієї політики.
2. Визначення характеру і кон’юнктури ринку, на якому реалізується
товар, узгодження цінової політики зі станом ринку, передбачення змін у
попиті та пропозиції, урахування окремих сегментів ринку, на яких діє
підприємство.
3. Урахування при розробці цінової політики організаційних особливостей
діяльності торговельного підприємства, до яких належать рівень
спеціалізації підприємства, обсяги торговельної мережі, тип магазину,
форми реалізації товару, канали товароруху та ін.
4. Урахування при розробці цінової політики торговельного підприємства
рівня і культури торговельного обслуговування споживачів.
5. Самостійність визначення торговельної надбавки дає змогу
торговельному підприємству сформувати цінову політику сегмента ринку
(або ринку загалом) на окремі товари або групи товарів. А це, у свою
чергу, уможливлює формування торговельним підприємством загальної
позиції.
6. Торговельне підприємство безпосередньо взаємодіє зі споживачами, які
мають різні рівні доходів, попиту, різні смаки й вимоги до товарів.
Швидко реагувати на зміни цих чинників можливо насамперед через кінцеву
розроблену ціну і її елемент — торговельну надбавку. Іншими словами,
торговельне підприємство повинно розробляти таку цінову політику, що
дасть можливість швидко реагувати на зміни потреб споживачів і буде
гнучкою. Розробка цінової політики торговельного підприємства
складається з кількох етапів, які мають такий самий зміст, як і етапи
розробки цінової політики будь-якого підприємства.
На першому етапі визначаються основна мета цінової політики і її
спрямованість залежно від загальної економічної політики підприємства, а
також стану і кон’юнктури ринку. Мета цінової політики може бути
визначена з розрахунку:
• на потреби і попит споживачів з урахуванням відповідного сегмента
ринку;
• на витрати підприємства. За базу беруться поточні витрати
торговельного підприємства за попередній період і можливості їх зниження
в майбутньому; при цьому постає завдання їх економії та ефективного
використання;
• на прибуток, тобто орієнтація на запланований рівень прибутку і його
досягнення.
На другому етапі аналізуються динаміка і структура торговельної надбавки
за певний період, визначаються її зміни, а також зміни питомої ваги
окремих її елементів, визначаються чинники, які впливають на неї, і
розмір цього впливу. Особливу увагу в аналізі приділяють змінам обсягу і
структури товарообороту, змінам середніх торговельних надбавок за
окремими товарами, групами товарів, змінам у загальному обороті й
структурі, за окремими статтями витрат обороту. Кінцевим результатом
аналізу є визначення загальних тенденцій змін торговельної надбавки і
резервів зниження її в майбутньому,
тому що збільшити обсяги реалізації можливо насамперед за рахунок
зниження роздрібної ціни.
На третьому етапі здійснюється всебічний аналіз ринку споживчих товарів
і окремих його сегментів. На цьому етапі визначаються рівень попиту
споживачів за різними товарами або товарними група-ми, зміни, які можуть
відбуватися найближчим часом, характер потреб населення, у тому числі
майбутніх, зміни цих потреб і чинники, які можуть вплинути на них,
еластичність попиту за різними чинниками. Особлива увага приділяється
товарам тривалого попиту, попиту на заміну та ін.
На четвертому етапі розроблюється цінова політика за товарними групами з
урахуванням можливостей та кон’юнктури ринку, його змін, а також
економічних можливостей підприємства. На цьому етапі визначається цінова
політика за основними ознаками:
• ступенем задоволення потреб споживачів залежно від їх доходів,
індивідуальних потреб, вимог до споживчої вартості та рівня попиту;
• якістю товарів і рівнем культури обслуговування; для цього това-ри
поділяються за рівнями якості й залежно від цього розробля-ються
відповідні цінові стратегії;
• стадіями життєвого циклу товару (для кожної стадії визначають-ся певна
мета і відповідна спрямованість цінової політики).
На п’ятому етапі визначається методика розрахунку торговельної надбавки
залежно від мети цінової політики підприємства.
Мета цінової політики, спрямована на попит споживачів. За такої мети
залежно від попиту та кон’юнктури ринку розраховується мож-лива ціна
реалізації товару. Після цього визначається рівень торговельної надбавки
у відсотках за формулою
де Ц — можлива ціна реалізації виробу на певному ринку, гр. од.; Ц3 —
ціна закупівлі товару у виробника, гр. од.
Мета цінової політики залежно від витрат торговельного підприємства.
Спочатку розраховуються прогнозні витрати обороту з урахуванням
можливого їх зменшення. Прибуток також приймається прогнозний на рівні,
що задовольняє підприємство. У цьому разі рівень торговельної надбавки
де Во — витрати обороту торговельного підприємства, гр. од.; П —
прибуток торговельного підприємства, гр. од.; Спдв — ставка ПДВ, %.
Для визначення загального рівня торговельної надбавки її потрібно
збільшити на ставку ПДВ, тобто на 20 %.
Мета цінової політики, орієнтована на отримання цільового прибутку. Як і
в попередньому методі визначаються витрати обороту підприємства, а також
цільовий прибуток. Цільовий прибуток можна визначити кількома методами.
Наприклад, за точкою мінімального рівня прибутковості:
де Пц — цільовий прибуток торговельного підприємства, гр. од.,
К — капітал вкладника, гр. од.; М п — мінімальний рівень прибутко-вості
на вкладений капітал, %; Сп п — ставка податку на прибуток, %.
На цьому ж етапі визначається торговельна надбавка залежно від мети
ціноутворення.
На шостому етапі розробляються заходи з нагляду та коригування
торговельної надбавки, а також роздрібної ціни. Загалом запланована
торговельна надбавка може змінюватись під впливом різних чинників, які
можна передбачувати, а також які мають характер форс-мажорних. У першому
випадку торговельна надбавка може змінитись за рахунок пропонування
знижок або надбавок до роздрібної ціни, у другому — за рахунок страхових
або резервних фондів.
Список використаної літератури
Герасименко В. В. Ценовая политика фирмы. — М.: Финстат-информ, 1995.
Ерухимович И. Л. Ценообразование: Учеб.-метод, пособие. —К.: МАУП, 1998.
Есипов В. Е. Ценообразование на финансовом рынке: Учеб. пособие. — СПб.,
2000.
Левшин Ф. М. Внешнеторговые цены. — М.: Внешторгиздат, 1990.
Левшин Ф. М. Мировой рынок: конъюнктура, цена, маркетинг. — М.:
Междунар. отношения, 1993.
Липсиц И. В. Коммерческое ценообразование. — М., 1997.
Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. — К.:
МАУП, 2004.
Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. — СПб.: Питер, 2001.
Савченко А. Г., Яремчук А. Г. Плановое ценообразование. — К.: Выщашк.,
1984.
Слепое В. Л. Ценообразование. — М., 2001.
Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика. — К.; Вид-во КНЕУ, 2001.
Уткин Э. А. Цены, ценообразование, ценовая политика; Учебник. — М.;
Тандем, 1997.
Цацулин А. Н. Цены и ценообразование в системе маркетинга: Учеб.
пособие. — М.; Филинъ, 1998.
Ценообразование и рынок; Пер. с англ. / Под общ. ред. Е. И. Лунина. —
М.; Прогресс, 1992.
Ценообразование: Учеб. пособие /Под ред. проф. И. К. Салимжа-нова. — М.;
Финстатинформ, 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
