.

Порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
745 8833
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Контролюючі органи, визначення податкового зобов’язання

Органи, які контролюють порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами та їх компетенція

Підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного
фонду, порядок подання податкової декларації та визначення суми
податкових зобов’язань

Визначення податкового зобов’язання контролюючим органом

Визначення суми податкового зобов’язання за непрямими методами

Розділ ІІ. Строки та джерела сплати податкових зобов’язань. Податкова
застава та адміністративний арешт активів

Строки погашення податкового зобов’язання

Джерела сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу
платника податків

Податкова застава

Адміністративний арешт активів

Розділ ІІІ. Погашення податкових зобов’язань та податкового боргу

Погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств

Погашення податкових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації
платника податків

Порядок погашення податкових зобов’язань або податкового боргу при
реорганізації платника податків

Розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань платника податків

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Тема курсово роботи: “Порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Актуальність даної теми пояснюється тим, що з кожним роком кількість
платників податків зростає, також зростає значення для
соціально-економічного стану суспільства і роль бюджетів та державних
цільових фондів, тому вивчення порядку погашення зобовязань платників
податків саме в такій площині як бюджети та державні фонди є важливим.

Основним регулятором порядку погашення зобовязань виступає Закон України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних
або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з
податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому
числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає
процедуру оскарження дій органів стягнення.

Цей Закон не регулює питання погашення та обслуговування кредитів,
наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під
державні гарантії, інших зобов’язань, що випливають з угод, укладених
державними органами та/або від імені держави, які регулюються нормами
цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та
його обслуговування.

Вищезгаданий Закон не регулює також питання погашення податкових
зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються
судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Дана робота складається з трьох розділів, в яких вивчаються такі питання
як види та повноваження органів, які контролюють порядок погашення
зобовязань, підстави для примусового стягнення активів та визначення
бюджетного фонду, визначення податкового зобов’язання контролюючим
органом, визначення суми податкового зобовязання за непрямими методами,
строки та джерела сплати податкових зобовязань, особливості погашення
податкових зобовязань та податкового боргу тощо.

РОЗДІЛ І. КОНТРОЛЮЮЧІ ОРГАНИ, ВИЗНАЧЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

1.1. Органи, які контролюють порядок погашення зобовязань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами та їх
компетенція

Контролюючими органами є:

Митні органи – стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з
урахуванням випадків, коли законом обов’язок з їх стягнення або контролю
покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших
податків і зборів (обов’язкових платежів), які відповідно до законів
справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну
територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з
митної території України;

органи Пенсійного фонду України – стосовно збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування;

органи фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування –
стосовно внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,
у межах компетенції цих органів, встановленої законом;

податкові органи – стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів),
які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім
зазначених окремо органів.

Компетенція контролюючих органів

Контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності,
достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків
і зборів (обов’язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим
пунктом.

Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків
податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільним
рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності,
достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних
органів.

Органи, уповноважені здійснювати заходи з погашення податкового боргу
(органи стягнення)

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового
боргу (далі – органи стягнення), є виключно податкові органи, а також
державні виконавці у межах їх компетенції.

1.2. Підстави для примусового стягнення активів та визначення
бюджетного фонду, порядок подання податкової декларації та визначення
суми податкових зобов’язань

Підстави для примусового стягнення активів платника податків

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок
погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших
випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми
задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від
заставних зобов’язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника
податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів
визначається законодавством про банкрутство.

Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не
дозволяється.

Бюджетний фонд

У будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань
оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов’язковий
платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на
доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні
збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати,
сума таких податків, зборів (обов’язкових платежів) вважається бюджетним
фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється
від їх імені.

На кошти бюджетного фонду, визначеного підпунктом 3.2.1 цього пункту, не
може бути накладено стягнення за причинами, відмінними від стягнення
такого податку, збору (обов’язкового платежу).

Порядок подання податкової декларації та визначення суми податкових
зобов’язань

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку
зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених певними
пунктами Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” .

Прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу.
Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у
ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним
нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи
контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин
або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи
зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного
значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного
збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як
перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її
дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному
законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу
першого цього підпункту, платник податків зобов’язаний до закінчення
граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з
описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається
заява на ім’я керівника відповідного контролюючого органу, складена у
довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи,
яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої
відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення
пошті, а граничний десятиденний строк.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи
контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у
судовому порядку.

Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації
платник податків зобов’язаний погасити податкове зобов’язання,
самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом
строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 Закону “Про порядок погашення
зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами”.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків
як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним
у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким
контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено
обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими
особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо
контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою
пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками
(із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник
податків має право:

надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Якщо згідно з правилами податкового обліку, визначеними законами,
податкова звітність щодо окремого податку, збору (обов’язкового платежу)
складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами
останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової
декларації, при цьому остання не подається.

Встановлення форм або методів обов’язкової податкової звітності, які
передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат,
пільг, інших елементів податкових баз, що були раніше відображені у
податкових деклараціях або розрахунках з окремих податків, зборів
(обов’язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлене
законами з питань оподаткування.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період,
що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових
внесків), – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при
сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), – протягом 40
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом “г”, –
протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного
(податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб
(прибуткового податку з громадян), – до 1 квітня року, наступного за
звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік
розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових
податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три
квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним
законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки,
визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей
підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном “базовий податковий період”
слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений
відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал
для цілей оподаткування прибутку підприємств.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на
вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається
наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за
правилами та на підставах, які передбачені пунктом 15.4 статті 15 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами”. Якщо згідно із законом з
питань окремого податку, збору (обов’язкового платежу) податковий період
не встановлено, то податкова декларація подається та податкове
зобов’язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного
базового податкового періоду, крім випадків, коли подання декларації не
передбачено таким законом.

Платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення
граничного строку подання декларації, надіслати декларацію (розрахунок)
на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення.

У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його
вручення контролюючому органу відповідальність за неподання або
несвоєчасне подання податкової декларації несе оператор поштового
зв’язку у порядку, передбаченому законодавством, при цьому платник
податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або
несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п’яти робочих днів з дня отримання
повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов’язаний
надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) контролюючому
органу другий примірник податкової декларації.

Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх
обігу визначаються Кабінетом Міністрів України.

Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи
затримки його вручення платник податків зобов’язаний сплатити суму
податкового зобов’язання, самостійно зазначену ним у такій податковій
декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” .

1.4. Визначення податкового зобов’язання

контролюючим органом

Якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання
розраховується контролюючим органом, платник податків не несе
відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування
такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення
нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї
суми у порядку, встановленому цим Законом.

Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового
зобов’язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє
арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків
податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми
податкового зобов’язання;

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом
виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без
проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за
нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу), є
контролюючий орган.

1.4. Визначення суми податкового зобов’язання

за непрямими методами

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового
зобов’язання платника податків згідно з підпунктом “а” підпункту 4.2.2
статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у зв’язку з
невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його
відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням
платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей,
передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму
податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником податків
податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних
документів, сума податкових зобов’язань платника податків може бути
визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у
випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної
перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не
підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами
обліку у порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податкове зобов’язання визначається за оцінкою
витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які
перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів
податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов’язання
щодо конкретного податку, збору (обов’язкового платежу) відповідно до
закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих
документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для
визначення об’єкта оподаткування або його елементів, пов’язаних із
такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку
або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх
документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Методика визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами
затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального
податкового органу, погодженим з державним органом, уповноваженим
провадити державну регуляторну політику, і є загальною для всіх
платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення
суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з
питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов’язань
платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не
дозволяється.

Нарахування податкових зобов’язань з використанням непрямого методу може
здійснюватися виключно податковими органами. Суми нарахованих податкових
зобов’язань можуть бути оскаржені платником податків у загальному
порядку, передбаченому цим Законом.

Якщо непрямий метод було застосовано у зв’язку з невстановленням
фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного
підрозділу, місцезнаходження фізичної особи – платника податків,
обов’язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи
для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається
на податковий орган.

Якщо податковий орган нараховує фізичній особі податкове зобов’язання,
не пов’язане із здійсненням цією фізичною особою підприємницької
діяльності, з використанням непрямих методів і фізична особа не
погоджується з таким нарахуванням, спір вирішується виключно судом за
поданням податкового органу.

Обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися
на визначенні податковим органом податкового зобов’язання з
використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом.

Розділ ІІ. Строки та джерела сплати податкових зобов’язань. Податкова
застава та адміністративний арешт активів

2.1. Строки погашення податкового зобов’язання

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом
десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” для подання податкової
декларації.

У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає
податкове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із
порушенням податкового законодавства, платник податків зобов’язаний
сплатити нараховану суму податкового зобов’язання у строки, визначені у
законі з відповідного податку, а за їх відсутності – протягом тридцяти
календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке
нарахування.

У разі визначення податкового зобов’язання контролюючим органом за
підставами, зазначеними у підпунктах “а” – “в” підпункту 4.2.2 пункту
4.2 статті 4, платник податків зобов’язаний погасити нараховану суму
податкового зобов’язання протягом десяти календарних днів від дня
отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого
строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного
узгодження.

У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов’язання платник
податків зобов’язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також
пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних
днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо останній день зазначених у цьому пункті строків припадає на
вихідний або святковий день, то останнім днем кожного з таких строків
вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний
(банківський) день.

Узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків
у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу
платника податків.

У разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим
органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган
надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються
підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону,
відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових
зобов’язань, сума податку чи збору (обов’язкового платежу), належного до
сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх
погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений
строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження
нарахованого податкового зобов’язання (штрафних санкцій за їх
наявності).

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов’язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому
платнику податків податкові вимоги.

Якщо контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми податкового
зобов’язання з платником податків, не є податковим органом, такий
контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу подання про
здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а
також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган
надсилає податкові вимоги.

Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом
6.2.3 цієї статті, посилання на підстави їх виставлення; суму
податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій;
перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового
боргу.

Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно
подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов’язань
у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення)
податкового повідомлення.

Податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога – не раніше першого робочого дня після
закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов’язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт
узгодження податкового зобов’язання та виникнення права податкової
застави на активи платника податків. обов’язок погасити суму податкового
боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога – не раніше тридцятого календарного дня від
дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення
платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга
податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій
вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису
активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також
про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо
її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або
надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо
її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові
чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього
відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків
податкове повідомлення або податкові вимоги у зв’язку з незнаходженням
посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або
податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування
(місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує
податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових
оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до
приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої
податкової вимоги вважається днем її вручення.

Порядок встановлення дошок податкових повідомлень визначається
центральним податковим органом.

Податкові повідомлення або податкові вимоги, розміщені з порушенням
правил, установлених цим підпунктом, вважаються такими, що не були
врученими (надісланими) платнику податків.

У разі коли сума податкового боргу, визначена у першій податковій
вимозі, самостійно погашається платником податків до виставлення другої
податкової вимоги, друга податкова вимога не надсилається.

Податкове повідомлення виставляється за кожним окремим податком, збором
(обов’язковим платежем). Контролюючий орган веде реєстр виданих
податкових повідомлень щодо окремого платника податків.

Податкова вимога повинна містити загальну суму податкового боргу та суми
податкового боргу за кожним окремим податком, збором (обов’язковим
платежем). Податковий орган веде реєстр виданих податкових вимог щодо
окремих платників податків.

У разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову
вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має
містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога
щодо такого нового податкового боргу не виставляється.

Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі,
збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення
другої податкової вимоги.

Відкликання податкових повідомлень і податкових вимог

Податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними,
якщо:

а) сума податкового зобов’язання або податкового боргу, а також пені та
штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником
податків;

б) контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про
нарахування суми податкового зобов’язання (пені і штрафних санкцій) або
податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження;

в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового
зобов’язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється
судом;

г) податкові зобов’язання (крім податкового боргу) розстрочуються або
відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про
це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення
або податковий компроміс;

д) податковий борг визнається безнадійним.

У випадках, визначених підпунктом “а” підпункту 6.4.1 цього пункту,
податкове повідомлення або податкова вимога вважається відкликаною у
день, протягом якого відбулося погашення суми податкового зобов’язання
(пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

У випадках, визначених підпунктом “б” підпункту 6.4.1 цього пункту,
податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття
контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої
суми податкового зобов’язання (пені і штрафних санкцій) або податкового
боргу.

У випадках, визначених підпунктом “в” підпункту 6.4.1 цього пункту,
податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними у
день отримання платником податків відповідного рішення суду.

У випадках, визначених підпунктом “г” підпункту 6.4.1 цього пункту,
податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим
органом рішення про розстрочення або відстрочення податкового боргу чи
про досягнення щодо нього податкового компромісу.

У випадках, визначених підпунктом “д” підпункту 6.4.1 цього пункту,
податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим
органом рішення про визнання податкового боргу безнадійним.

У разі коли нарахована сума податкового зобов’язання (пені та штрафних
санкцій) або податкового боргу зменшується внаслідок їх
адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення
або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником
податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової
вимоги, що містить нову суму податкового зобов’язання (податкового
боргу).

Зменшена сума податкового зобов’язання (податкового боргу) повинна бути
сплачена або може бути оскаржена у строки, визначені цим Законом.

У разі коли нарахована сума податкового зобов’язання (пені та штрафних
санкцій) або податкового боргу збільшується внаслідок їх
адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення
або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення
надсилається окреме податкове повідомлення. Донарахована сума
податкового зобов’язання, визначена у такому окремому податковому
повідомленні, повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником
податків за процедурою, передбаченою статтею 5 цього Закону, із
застосуванням строків, установлених для сплати або оскарження нового
податкового зобов’язання.

Контролюючий орган, який надіслав відповідному податковому органу
подання, визначене у підпункті 6.2.1 пункту 6.2 цієї статті,
зобов’язаний надати інформацію такому податковому органу про скасування
або зміну суми нарахованого податкового зобов’язання за рішенням суду.
Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

2.2. Джерела сплати податкових зобов’язань або погашення податкового
боргу платника податків

Джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення
податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому
числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових
цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав,
отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням
особливостей, визначених цією статтею.

Погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника податків
може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених
зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким
платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або
бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких
настав до моменту виникнення податкових зобов’язань платника податків.
Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви платника податків
за спільним рішенням податкового органу та органу Державного
казначейства України. Порядок проведення взаєморозрахунків визначається
центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством
України.

За податками, зборами (обов’язковими платежами), які відповідно до
закону справляються з об’єктів нерухомої власності, джерелом їх
самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об’єктів
нерухомої власності, так і будь-якої іншої особи, на яку покладено
обов’язок сплати, яка здійснюється виключно у грошовій формі. При цьому
якщо особу, відповідальну за сплату податків, зборів (обов’язкових
платежів), не виявлено, податкові процедури, визначені цим Законом,
застосовуються безпосередньо до об’єктів такої власності, які підпадають
під податкову заставу та підлягають продажу за правилами, визначеними
цим Законом.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням
органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи
платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених
підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також
іншими законами.

Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу
платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу
стягнення:

а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам, якщо така
застава була належним чином зареєстрована у державних реєстрах застав
рухомого або нерухомого майна відповідно до закону, до моменту
виникнення права податкової застави;

б) активи, які належать на правах власності іншим особам та перебувають
у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків, у тому
числі, але не виключно: майно, передане платнику податків у лізинг
(оренду), схов (відповідальне зберігання), а також ломбардний схов, на
комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для
переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за
такі послуги, а також активи інших осіб, прийняті платником податків у
заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове
користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у
тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в
користування такому платнику податків без права їх відчуження;

г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або
довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що
використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати
за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у
трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах та порядку, що
встановлюються Кабінетом Міністрів України;

д) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків
кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках,
відкритих на користь такого платника податків, а також суми акредитивів,
виставлених на ім’я платника податків, але не відкритих, до моменту
такого відкриття;

е) майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів
державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі
казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається
до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства,
встановлюється Фондом державного майна України;

є) активи, чий вільний обіг заборонено або обмежено згідно із
законодавством. У разі коли підприємницька діяльність з активами, що
продаються, підлягає ліцензуванню відповідно до закону, покупцями таких
активів можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію.

Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення
про використання активів, визначених підпунктом 7.3.1 цієї статті, як
джерела погашення податкової заборгованості або боргу платника податків,
притягаються до відповідальності згідно із законодавством.

Додаткові джерела погашення податкового боргу

У разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням
органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу,
додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено
продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове
користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм
цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед
платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган
стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або
кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не
зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії
(крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та
обов’язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на
отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового
договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або
збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які
приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за
ним, орган стягнення зобов’язаний прийняти рішення про такі дії.

Рішення щодо продажу активів у випадках, визначених цим пунктом, може
бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу активів
платника податків, передбачених у пункті 7.1 цієї статті, або
неможливості їх продажу.

У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим
підрозділом юридичної особи, активів, достатніх для погашення його
податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового боргу
такого платника податків є активи юридичної особи, на які може бути
звернено стягнення згідно з цим Законом.

Порядок застосування цього пункту визначається центральним органом
податкової служби.

Забороняється будь-яка уступка податкового зобов’язання або податкового
боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим
органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам.
Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного
та своєчасного погашення податкових зобов’язань платника податків
виступають інші особи, якщо таке право передбачено цим Законом або
іншими законами України з питань оподаткування.

2.3. Податкова застава

З метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків,
що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує
письмового оформлення.

Право податкової застави виникає у разі:

неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової
декларації – з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку,
встановленого законом про відповідний податок, збір (обов’язковий
платіж) для подання такої податкової декларації;

несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового
зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій
декларації, – з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового
зобов’язання, визначеної контролюючим органом, – з дня, наступного за
останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у
податковому повідомленні.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється
на будь-які види активів платника податків, які перебували в його
власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого
права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде
прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових
зобов’язань або податкового боргу.

Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в
державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий
орган зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у
відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої
податкової застави більш як десять календарних днів.

Право податкової застави має пріоритет перед:

будь-якими правами інших застав, що виникли після моменту виникнення
такого права на податкову заставу, незалежно від того, чи були
зареєстровані права інших застав у державних реєстрах застав рухомого
майна або нерухомого майна чи ні;

будь-якими правами інших застав, які не були зареєстровані у державних
реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна до виникнення права на таку
податкову заставу.

У разі коли право податкової застави виникає в той самий день, в який
виникло або було зареєстровано право іншої застави на майно платника
податків у державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна,
пріоритет має право податкової застави.

До законодавчого запровадження системи реєстрації майна у державних
реєстрах застав нерухомого майна факт нотаріального посвідчення договору
застави прирівнюється до зазначеної реєстрації.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі,
зобов’язаний письмово повідомити наступних кредиторів про таку податкову
заставу та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов’язань,
а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі
неподання зазначеного повідомлення.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі,
здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають
письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу)
нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком
майна, майнових та немайнових прав, що використовується у
підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності,
які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме
готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти
за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об’єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи
немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних
інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу,
надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу,
виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідації об’єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх
ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин)
або відповідно до рішень органів державного управління.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має
право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим
органом, за винятком операцій, визначених у підпункті “б” підпункту
8.6.1 цього пункту.

Надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або
його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх
осіб не дозволяється.

У разі здійснення операцій, зазначених у підпунктах 8.6.1 – 8.6.3 цього
пункту, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова
особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла зазначене
рішення, несуть відповідальність, встановлену законодавством України за
ухилення від оподаткування.

Для своєчасного узгодження операцій з активами платника податків
керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого
податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої
операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник
податків надає податковому керуючому запит, в якому роз’яснюється зміст
операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий
керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції,
у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за
такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків
вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис
має бути затверджений керівником відповідного податкового органу. У разі
коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту
надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

Рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку,
встановленому цим Законом для оскарження рішень контролюючих органів.

Центральний податковий орган визначає правила призначення, звільнення, а
також компетенцію податкового керуючого.

Податковий керуючий має право здійснювати перевірки стану збереження
активів, які перебувають у податковій заставі, провадити опис
(виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Законом,
одержувати від боржника повну інформацію про операції із заставленими
активами, а в разі їх відчуження без згоди податкового органу (за умови
коли наявність такої згоди має бути обов’язковою згідно з нормами цього
Закону) отримувати пояснення від платника податків або його службових
(посадових) осіб.

Активи платника податків звільняються з податкової застави з дня:

а) отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного
обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної
суми податкового зобов’язання, а у разі виникнення права податкової
застави у зв’язку із неподанням або несвоєчасним поданням податкової
декларації – з дня отримання такої податкової декларації контролюючим
органом (за умови відсутності порушень платником податків вимог,
визначених абзацом другим підпункту 8.2.1 пункту 8.2 цієї статті);

б) визнання податкового боргу безнадійним, у тому числі внаслідок
ліквідації платника податків як юридичної особи або зняття фізичної
особи з реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності чи у зв’язку з
недостатністю майна особи, оголошеної банкрутом;в) отримання податковим
органом довідки про смерть фізичної особи – платника податків або про
визнання її померлою чи безвісно відсутньою згідно із законодавством, за
винятком випадків, коли активи такої фізичної особи переходять за правом
спадщини у власність інших осіб;

г) закінчення строків позовної давності щодо такого податкового боргу;

д) отримання податковим органом договору поруки на повну суму
податкового боргу платника податків або інших видів його забезпечення,
передбачених податковим законодавством;

е) прийняття рішення про арешт активів платника податків – на строк дії
такого арешту;

є) отримання платником податків рішення відповідного органу про
скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового
зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок
проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

ж) прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення
суми податкових зобов’язань (крім податкового боргу) або досягнення
податкового компромісу у разі коли умови, визначені в рішенні про
розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають
зупинення права податкової застави;

з) прийняття окремого рішення судом у межах процедур, визначених
законодавством з питань банкрутства.

Підставою для звільнення активів підприємства з-під податкової застави
та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого
майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій,
визначених підпунктами “а” – “ж” підпункту 8.7.1 цього пункту. Перелік
відповідних документів визначається за правилами, встановленими
Кабінетом Міністрів України.

2.4. Адміністративний арешт активів

Адміністративний арешт активів платника податків (далі – арешт активів)
є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового
боргу.

Арешт активів може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких
обставин:

а) платник податків порушує правила відчуження активів, визначені
пунктом 8.6 статті 8 цього Закону;

б) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

в) платника податків, який отримав податкове повідомлення або має
податковий борг, визнано неплатоспроможним за зобов’язаннями, іншими ніж
податкові, крім випадків, коли стосовно такого платника податків
запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв’язку з
порушенням щодо нього провадження у справі про банкрутство;

г) платник податків відмовляється від проведення документальної
перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від
допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що
використовуються для одержання доходів або пов’язані з отриманням інших
об’єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів,
комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з
використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та
засобів штрихового кодування;д) відсутні свідоцтва про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи
(ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності
електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем;

е) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної
податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до
закону, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або
має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України,
їх приховування або передачі іншим особам.

Арешт активів полягає у забороні вчиняти платником податків будь-які дії
щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони,
зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані.
Арешт може бути накладеним на будь-які активи юридичної особи, а для
фізичної особи – на будь-які її активи, крім тих, що не підлягають
арешту згідно із законодавством.

Арешт активів може бути повним або умовним.

Повним арештом активів визнається виключна заборона платнику податків на
реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх
тимчасовим вилученням або без такого. При вилученні активів ризик,
пов’язаний з їх зберіганням або втратою їх функціональних чи споживчих
якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення.

Умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо
реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов’язковому
попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу
на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами.
Зазначений дозвіл може бути наданий керівником податкового органу, якщо
за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником
податків не призведе до збільшення його податкового боргу або до
зменшення ймовірності його погашення.

За поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник
податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про
застосування арешту активів платника податків, яке надсилається:

а) банкам, обслуговуючим платника податків, з вимогою тимчасового
зупинення видаткових операцій за рахунками такого платника податків
(якщо платником податку є банк – з вимогою зупинення видаткових операцій
за власними рахунками), крім операцій з:

погашення податкових зобов’язань та податкового боргу;

сплати боргу за виконавчими документами або за задоволеними претензіями
у порядку доарбітражного врегулювання спорів, якщо такі виконавчі
документи або претензії набули юридичної сили до моменту виникнення
права податкової застави;

б) платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчуження його
активів;

в) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких
перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасової
заборони їх відчуження.

Арешт активів може бути також застосований до товарів, які
виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з
порушенням правил, визначених митним законодавством чи законодавством з
питань оподаткування акцизними зборами, а також до товарів, у тому числі
валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного
законодавством, без попереднього встановлення їх власника. У цьому
випадку службові особи органів податкової міліції або інших
правоохоронних органів, відповідно до їх компетенції, мають право
тимчасово затримувати такі активи з складанням протоколу, який повинен
містити відомості про причини такого затримання із посиланням на
порушення конкретної законодавчої норми, опис активів, їх родових ознак
та кількості, відомості про особу (особи), у якої було вилучено такі
товари (за їх наявності), перелік прав та обов’язків таких осіб, що
виникають у зв’язку із таким вилученням. Форма зазначеного протоколу
затверджується Кабінетом Міністрів України. Керівник підрозділу
правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова
особа, яка склала протокол про тимчасове затримання активів,
зобов’язаний невідкладно проінформувати керівника податкового органу
(його заступника), на території якого здійснено таке затримання. На
підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник податкового органу
(його заступник) має право прийняти рішення про накладення арешту на
такі активи або відмовити у ньому шляхом неприйняття такого рішення.
Рішення про накладення арешту активів має бути прийняте до 24 години
робочого дня, наступного за днем складання протоколу про тимчасове
затримання активів, але коли відповідно до законодавства податковий
орган закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується у момент
закінчення роботи. У разі коли рішення про арешт активів не приймається
протягом зазначеного строку, активи вважаються звільненими з-під режиму
тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають
такому звільненню, несуть відповідальність, установлену законодавством.

При накладенні арешту на активи у випадках, визначених цим підпунктом,
рішення керівника податкового органу (його заступника) має бути
невідкладно вручене особі (особам), зазначеній у протоколі про тимчасове
затримання активів, без виконання положень підпункту 9.3.1 цієї статті.

У разі коли місцезнаходження осіб, зазначених у протоколі про тимчасове
затримання активів, не виявлено або коли активи були затримані без
знаходження осіб, яким вони належать на правах власності чи інших
правах, рішення про арешт активів розміщується на дошці податкових
оголошень. При цьому день розміщення такого рішення вважається днем його
вручення.

Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години
підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його
заступником). Зазначений строк не може бути продовжений в
адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних
органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не
встановлено (не виявлено), – у цьому випадку такі активи перебувають під
режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного
законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли такі активи
є такими, що швидко псуються, – протягом граничного строку, визначеного
законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою,
встановленою статтею 10 цього Закону.

Керівник відповідного податкового органу (його заступник) має право
звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів
платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення
активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням
або знищенням, а суд повинен прийняти відповідне рішення протягом 48
годин від моменту отримання зазначеного звернення.

Строки, визначені цим підпунктом, не включають години, що припадають на
вихідні та святкові дні.

Рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо арешту
активів може бути оскаржене платником податків в адміністративному або
судовому порядку. В усіх випадках, коли податковий орган вищого рівня
або суд скасовує рішення про арешт активів, податковий орган вищого
рівня проводить службове розслідування щодо мотивів видання керівником
податкового органу (його заступником) рішення про арешт активів та, за
необхідності, приймає рішення про притягнення винних до дисциплінарної
чи адміністративної відповідальності.

При прийнятті рішення про арешт активів банку арешт не може бути
накладено на його кореспондентський рахунок у частині платежів, що
виконуються за рахунок коштів його клієнтів.

Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди,
завданих податковим органом внаслідок неправомірного застосування арешту
його активів, за рахунок коштів відповідного бюджету згідно із
законодавством. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

Цей пункт не регулює порядок затримання або арешту активів у випадках,
передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

Адміністративний арешт не може бути накладено, якщо платник податків
відмовляється допустити працівника контролюючого органу до
документальної або матеріальної перевірки у зв’язку з відсутністю у
такого працівника контролюючого органу підстав для її проведення,
визначених законодавством, а також до обстеження приміщень, що
використовуються для одержання доходів, або пов’язаних з отриманням
інших об’єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів,
комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з
використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та
засобів штрихового кодування.

Функції виконавця рішення про арешт активів платника податків
покладаються на податкового керуючого або іншого працівника податкового
органу, призначеного його керівником (його заступником). Виконавець:

надсилає рішення про арешт активів відповідно до підпункту 9.3.1 пункту
9.3 цієї статті;

організовує опис активів платника податків;

організовує вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та
бухгалтерських документів, складає їх опис, що має скріплюватися
підписами посадової особи податкового органу та платника податків, і
залишає платнику податків копії таких документів. Вилучення оригіналів
первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів
податковими органами в інших випадках не допускається, крім вилучень, що
провадяться згідно із кримінально-процесуальним законодавством;

здійснює інші заходи, передбачені Законом України “Про виконавче
провадження”.

Опис активів платника податків проводиться у присутності його посадових
осіб чи їх представників, а також понятих осіб. У разі відсутності
посадових осіб платника податків або їх представників опис його активів
здійснюється у присутності понятих осіб. У разі необхідності для
проведення опису активів залучається оцінювач. Представникам платника
податків, активи якого підлягають адміністративному арешту, письмово
роз’яснюються їх права та обов’язки.

Понятими особами не можуть бути працівники податкових органів або
правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих осіб
обмежується Законом України “Про виконавче провадження”.

При проведенні опису активів платника податків особи, які його
проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника
податків або їх представникам відповідне рішення про накладення
адміністративного арешту, а також документи, що засвідчують їх
повноваження на проведення такого опису. За наслідками проведення опису
активів платника податків складається протокол, який має містити опис та
перелік активів, що арештовуються, із зазначенням назви, кількості, мір
ваги та індивідуальних ознак і, за присутності оцінювача, – звичайних
цін. Усі активи, що підлягають опису, пред’являються посадовим особам
платника податків або їх представникам та понятим особам, а за
відсутності посадових осіб або їх представників – понятим особам, для
візуального контролю.

Посадова особа податкового органу, яка виконує рішення про
адміністративний арешт активів платника податків, визначає порядок їх
збереження та охорони.

Проведення адміністративного арешту активів у період з 20 години до 9
години наступного дня не допускається, за винятком випадків, коли такий
арешт є невідкладним у зв’язку з обставинами кримінальної справи,
відповідно до закону.

Зупинення адміністративного арешту активів платника податків
здійснюється у зв’язку із:

а) скасуванням рішення керівника податкового органу (його заступника)
про такий арешт;

б) погашенням податкового боргу платника податків;

в) ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення
процедури банкрутства;

г) наданням податковому органу належних доказів третьою особою про
належність арештованих активів до об’єктів права власності цієї третьої
особи;

д) закінченням граничного строку накладення адміністративного арешту;

е) прийняттям рішення судом про зупинення адміністративного арешту
згідно з вимогами законодавства з питань банкрутства;

є) пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій) на
її здійснення, торгових патентів, сертифікатів відповідності електронних
контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем, яких не було на момент
прийняття рішення про адміністративний арешт.

У випадку, визначеному підпунктом “г” цього пункту, рішення щодо
звільнення з-під арешту активів, що належать третій особі, приймає
податковий орган.

Розділ ІІІ. Погашення податкових зобов’язань та податкового боргу

3.1. Погашення податкового боргу державних

або комунальних підприємств

У разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній
власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим
Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого
платника податків, які не входять до складу цілісного майнового
комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника
податків.

У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму
податкового боргу та витрат, пов’язаних з продажем активів, податковий
орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює
управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття
рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти
або під зобов’язання щодо погашення його податкового боргу протягом
поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо
прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана
податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення
такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і
у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли
зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для
погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий
орган зобов’язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або
після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися
до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

У разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не
підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу
його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що
забезпечує ведення його основної діяльності.

У разі коли сума коштів, отриманих від такого продажу, не покриває суму
податкового боргу такого платника податків та витрат, пов’язаних з
організацією та проведенням публічних торгів, податковий орган
зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління
якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення
щодо:

надання відповідної компенсації бюджету, до якого має зараховуватися
сума податкового боргу такого платника податків, за рахунок коштів,
призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери
управління якого належить платник податків;

реорганізації такого платника податків з урахуванням правил,
встановлених цим Законом;

ліквідації такого платника податків та списання податкового боргу;

оголошення такого платника податків банкрутом у порядку, встановленому
Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”.

Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень має бути надіслана
податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення
звернення. У разі коли податковий орган не отримує зазначену відповідь у
визначений цим пунктом строк або отримує незадовільну відповідь,
податковий орган зобов’язаний звернутися до суду із заявою про визнання
такого платника податків банкрутом.

Визнання державного або комунального підприємства таким, що має
податковий борг, є обов’язковою підставою розірвання трудового договору
(контракту) з керівником підприємства. Рішення щодо розірвання трудового
договору (контракту) з керівником державного (комунального) підприємства
може бути відкладене на строк проведення апеляційної процедури, але не
більше строків, установлених цим Законом, після спливу яких настають
наслідки, визначені у першому реченні цього абзацу. Якщо за наявності
достатніх підстав таке рішення не приймається, то службова (посадова)
особа, яка не прийняла таке рішення, підлягає дисциплінарній та
матеріальній відповідальності за правилами, встановленими законом, або
підпадає під дію норм закону з питань запобігання корупції за наявності
відповідних підстав.

Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або
комунального підприємства, повинні містити зазначену відповідальність,
що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового
боргу внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) чи
внаслідок невиконання або неналежного виконання державними органами
зобов’язань з оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого
платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику
податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством, або з
повернення платнику податків надміру внесених податків, зборів
(обов’язкових платежів) чи їх бюджетного відшкодування згідно з нормами
податкового законодавства.

Будь-які договори про передання акцій (інших корпоративних прав), що
перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім
особам мають містити зобов’язання таких третіх осіб щодо недопущення
виникнення податкового боргу після передання, а також право відповідно
держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове)
розірвання таких договорів при виникненні податкового боргу.

Таке саме правило стосується будь-яких договорів про приватизацію
державного або комунального майна, укладених під інвестиційні
зобов’язання.

3.2. Погашення податкових зобов’язань або податкового боргу

в разі ліквідації платника податків

У разі коли власник або уповноважений ним орган приймає рішення про
ліквідацію платника податків, не пов’язану з банкрутством, активи цього
платника податків використовуються у черговості, визначеній
законодавством України.

З метою оподаткування ліквідацією платника податків або його філії,
відділення чи іншого відокремленого підрозділу є ліквідація платника
податків як юридичної особи або зупинення реєстрації фізичної особи як
суб’єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії,
відділення, відокремленого підрозділу платника податків, внаслідок якої
відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника
податків відповідно до законодавства.

У разі коли внаслідок ліквідації платника податків або скасування
реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності частина
його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною
у зв’язку з недостатністю його активів, така частина погашається за
рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони
несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника
податків згідно із законодавством, у межах повної або додаткової
відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого
відокремленого підрозділу юридичної особи – за рахунок юридичної особи,
незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов’язкового
платежу), стосовно якого виникло податкове зобов’язання або виник
податковий борг таких філії, відділення, іншого відокремленого
підрозділу.

В інших випадках податкові зобов’язання або податковий борг, що
залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються
безнадійним боргом і підлягають списанню у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України.

Те саме стосується фізичної особи – платника податків, що помирає або
визнається судом безвісно відсутнім або померлим чи недієздатним, за
винятком випадків, коли з’являються інші особи, які вступають у права
спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

Особи, відповідальні за погашення податкових зобов’язань або податкового
боргу в разі ліквідації платника податків

Особою, відповідальною за погашення податкових зобов’язань або
податкового боргу платника податків, є:

а) стосовно платника податків, який ліквідується, – ліквідаційна комісія
або інший орган, що проводить ліквідацію згідно з законодавством;

б) стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника
податків, які ліквідуються, – такий платник податків;

в) стосовно фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності – така
фізична особа;

г) стосовно кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників
житла або інших колективних господарств – їх члени (пайовики) солідарно;

д) стосовно інвестиційних фондів – інвестиційна компанія, яка здійснює
управління таким інвестиційним фондом.

При ліквідації колективних сільськогосподарських підприємств, створених
до набрання чинності цим Законом, непогашена частина боргу підлягає
списанню у порядку, визначеному законодавством.

Термін погашення податкової заборгованості або податкового боргу
платника податків, що ліквідується

Погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника
податків, що ліквідується, здійснюється у строки, передбачені для
списання безнадійного податкового боргу.

Залік надміру сплачених або невідшкодованих податкових платежів платника
податків, що ліквідується

У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру
сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів) з
відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його
податкових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

У разі коли сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів
(обов’язкових платежів) з відповідного бюджету перевищує суму податкових
зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення
використовується для погашення податкової заборгованості або податкового
боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності такої заборгованості
(боргу) – направляється у розпорядження такого платника податків.

Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється
Міністерством фінансів України за погодженням з центральним податковим
органом.

Порядок погашення податкових зобов’язань або податкового боргу померлої
або безвісти відсутньої фізичної особи визначається законодавством з
питань оподаткування доходів фізичних осіб.

3.3. Порядок погашення податкових зобов’язань або податкового боргу при
реорганізації платника податків

У разі коли власник платника податків або уповноважений ним орган
приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його
податкова заборгованість або податковий борг підлягає врегулюванню в
такому порядку:

якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви,
організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків,
такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і
обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або податкового боргу,
які виникли до його реорганізації;

якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох або більшої
кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією
платників податків, що об’єдналися, такий об’єднаний платник податків
набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або
податкового боргу всіх платників податків, що об’єдналися;

якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на
дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі
платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають
усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань чи
податкового боргу, які виникли до такої реорганізації. Зазначені
зобов’язання чи борг розподіляються між новоствореними платниками
податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманим ними
у процесі реорганізації згідно з розподільчим балансом. У разі коли одна
чи більше новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли
податкові зобов’язання або борг платника податків, який був
реорганізований, зазначені податкові зобов’язання чи борг повністю
розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно
часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам,
що не є платниками таких податків.

Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого
платника податків або внесення частини активів платника податків до
статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника
податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових
зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та
особами, створеними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх
солідарної податкової відповідальності, за винятком випадків, коли за
висновками податкового органу така реорганізація може призвести до
неналежного виконання податкових зобов’язань платником податків, який
реорганізовується. Рішення про застосування солідарної або розподільної
податкової відповідальності може бути прийняте податковим органом у
разі, коли активи платника податків, що реорганізовується, перебувають у
податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.

З метою оподаткування до зазначених видів реорганізації прирівнюється
оренда цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України “Про
оренду державного майна”.

Платник податків, активи якого передані у податкову заставу, або той,
хто скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов’язаний
завчасно повідомити податковий орган про прийняття рішення щодо
проведення будь-яких видів реорганізації та надати податковому органу
план такої реорганізації. У разі коли податковий орган встановлює, що
план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до
неналежного погашення податкових зобов’язань або податкового боргу, він
має право прийняти рішення про:

розподіл суми податкових зобов’язань або податкового боргу між
платниками податків, що виникають внаслідок реорганізації, виходячи з
очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків,
без застосування принципу пропорційного розподілу;

погашення податкових зобов’язань, забезпечених податковою заставою, до
проведення такої реорганізації;

встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових
зобов’язань платника податку, що реорганізовується, стосовно всіх осіб,
створених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму
податкової застави щодо усіх активів таких осіб;поширення права
податкової застави на всі активи платника податків, який створюється
шляхом об’єднання інших платників податків, якщо один або більше з них
мали податкові зобов’язання або податковий борг, забезпечений податковою
заставою.

Зазначені рішення податкового органу можуть бути оскаржені у порядку та
строки, визначені цим Законом для оскарження податкового зобов’язання
або податкового боргу, нарахованого контролюючим органом.

Проведення реорганізації із порушенням правил, визначених цим пунктом,
тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Строки погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу
реорганізованими платниками податків

Реорганізація платника податків не змінює строків погашення податкових
зобов’язань або податкового боргу платниками податків, створеними
внаслідок такої реорганізації.

Залік надміру сплачених або не відшкодованих податкових платежів
платника податків, що реорганізовується шляхом його ліквідації

У разі коли платник податків, що реорганізовується, має суми надміру
сплачених або не відшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів),
такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових
зобов’язань або податкового боргу за іншими податками, зборами
(обов’язковими платежами). Зазначена сума розподіляється між бюджетами
та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкової
заборгованості або податкового боргу такого платника податків.

У разі коли сума надміру сплачених або не відшкодованих податків, зборів
(обов’язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових
зобов’язань або податкового боргу з інших податків, зборів (обов’язкових
платежів), сума перевищення направляється в розпорядження
правонаступників такого платника податків пропорційно до їх частки в
активах, що розподіляються, згідно з розподільчим балансом або
передаточним актом.

Реорганізацією платника податків з метою оподаткування є зміна його
правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

а) зміну назви платника податків, а для господарських товариств – зміну
організаційно-правового статусу підприємства, що тягне за собою зміну їх
ідентифікаційного та/або податкового номера;

б) злиття платника податків, а саме передання його активів до статутних
фондів інших платників податків, внаслідок якого відбувається ліквідація
юридичного статусу платника податків, який зливається з іншими;

в) розподіл платника податків на декілька осіб, а саме розподілення його
активів між статутними фондами новостворених юридичних осіб та/або
фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного
статусу платника податків, який розподіляється;

г) виділення з платника податків інших платників податків, а саме
передання частини активів платника податків, що реорганізовується, до
статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні
права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що
реорганізовується;

д) реєстрацію фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності без
скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта підприємницької
діяльності або із таким скасуванням.

3.4. Розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань платника
податків

Розстроченням податкових зобов’язань є надання платнику податків
бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань без
урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені,
визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 Закону про порядок погашення
зобов’язань.

Відстроченням податкових зобов’язань є перенесення сплати основної суми
податкових зобов’язань платника податків без урахування сум пені під
проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з пунктом
16.4 статті 16 цього Закону.

Платник податків, який звертається до податкового органу з заявою про
розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань, вважається таким, що
узгодив суму такого податкового зобов’язання.

Розстрочення, відстрочення податкових зобов’язань у межах процедури
відновлення платоспроможності боржника відповідно до законодавства з
питань банкрутства здійснюються на умовах, передбачених мировою угодою.

Підстави для прийняття рішення щодо розстрочення чи відстрочення
податкових зобов’язань (крім податкового боргу)

Підставою для розстрочення податкових зобов’язань платника податків є
надання ним достатніх доказів щодо існування загрози виникнення
податкового боргу, а також економічного обгрунтування, яке свідчить про
можливість погашення податкових зобов’язань та/або збільшення податкових
надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму
розстрочення, протягом якою відбудуться зміни політики управління
виробництвом чи збутом такого платника податків.

Підставою для відстрочення податкових зобов’язань платника податків є
надання ним достатніх доказів щодо дії обставин непереборної сили, що
призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства
такого платника податків, а також економічного обгрунтування, яке
свідчить про можливість погашення податкових зобов’язань та/або
збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок
застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни
політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочення податкових зобов’язань надається на умовах податкового
кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти
погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду,
наступного за періодом надання такого кредиту.

Відстрочення податкових зобов’язань надається на умовах, за якими
основна сума податкових зобов’язань та нараховані на неї проценти
сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового
періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним
органом місцевого самоврядування, який згідно із підпунктом 14.3.3 цього
пункту затверджує рішення про розстрочення або відстрочення податкових
зобов’язань, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту
виникнення такого податкового зобов’язання або одноразово у повному
обсязі.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань у межах
одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів) –
керівником податкового органу та має бути затверджене керівником
податкового органу (його заступником) вищого рівня;

стосовно місцевих податків і зборів – керівником податкового органу
(його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого
органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві
податки чи збори.

Центральний податковий орган може встановити іншу процедуру затвердження
рішень про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань із
загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів) у межах
одного бюджетного року, виходячи з їх сум або видів податків, зборів
(обов’язкових платежів).

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань на
термін, що виходить за межі одного бюджетного року, щодо
загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) приймається
керівником (заступником) центрального податкового органу за узгодженням
з Міністерством фінансів України, а щодо місцевих податків і зборів –
керівником податкового органу (його заступником) за узгодженням з
фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого
зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Звіт про виконання відповідного бюджету має містити розрахунок втрат
його доходів від розстрочень сплати податкових зобов’язань платників
податків.

У разі коли розстрочення або відстрочення сплати податкових зобов’язань
здійснюється на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, у
законі про Державний бюджет України або у рішенні про затвердження
місцевого бюджету на наступний бюджетний рік мають бути відображені
доходи, пов’язані із погашенням розстрочених чи відстрочених податкових
зобов’язань.

Розстрочення або відстрочення надаються окремо з окремого податку, збору
(обов’язкового платежу).

ВИСНОВОК

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку
зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених певними
пунктами Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” .

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом
десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” для подання податкової
декларації.

У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає
податкове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із
порушенням податкового законодавства, платник податків зобов’язаний
сплатити нараховану суму податкового зобов’язання у строки, визначені у
законі з відповідного податку, а за їх відсутності – протягом тридцяти
календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке
нарахування.

Джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення
податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому
числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових
цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав,
отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням
особливостей, визначених цією статтею.

Погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника податків
може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених
зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким
платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або
бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких
настав до моменту виникнення податкових зобов’язань платника податків.
Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви платника податків
за спільним рішенням податкового органу та органу Державного
казначейства України. Порядок проведення взаєморозрахунків визначається
центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством
України.

У разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням
органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу,
додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено
продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове
користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм
цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед
платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган
стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або
кредиту, а також доходу за ними. З метою захисту інтересів бюджетних
споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються
у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує
письмового оформлення.

Адміністративний арешт активів платника податків (далі – арешт активів)
є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового
боргу.

У разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній
власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим
Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого
платника податків, які не входять до складу цілісного майнового
комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника
податків.

У разі коли власник або уповноважений ним орган приймає рішення про
ліквідацію платника податків, не пов’язану з банкрутством, активи цього
платника податків використовуються у черговості, визначеній
законодавством України.

Розстроченням податкових зобов’язань є надання платнику податків
бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань без
урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені,
визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 Закону про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами.

У разі коли розстрочення або відстрочення сплати податкових зобов’язань
здійснюється на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, у
законі про Державний бюджет України або у рішенні про затвердження
місцевого бюджету на наступний бюджетний рік мають бути відображені
доходи, пов’язані із погашенням розстрочених чи відстрочених податкових
зобов’язань.

В даній роботі був проведений аналіз механізму погашення зобов’язань
платників податків, однак і на майбутнє дане питання є цікавим для
дослідження, оскільки закон, який регулює порядок погашення зобов’язань
платників податків постійно перебуває в стадії доопрацювання,
вдосконалення та змін, які зумовлені динамічністю суспільного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.91р. №1251 //
Відомості Верховної Ради (ВВР),1991.- №39.-ст.510 із змінами та
доповненнями.

Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №
2181-ІП.

Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Мельник П.В., Лєкар С.І., Зайцев В.І.,
Макаров Д.В., Тарангул Л.Л. Про податки і збори населенню України. К.,
2000.

Буряковский В.В. Налоги – Днепропетровск: “Пороги”, 1998.

Вишневский В.П. Налогообложение предприятий в Украине – Донецк, 1998.

Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. –
К.: Товариство “Знання” КОО, 1998.

Лапшин Ю.В. , Онищенко В.А., Петриченко О.О., Попова Р.М., Чорноус Н.В.
Місцеві податки, збори і неподаткові платежі [у 2 ч.]/ за ред. Азарова
М.Я. – К: Експерт – Про, 2000.

Місцеві податки і збори. О.А. Нескромний (упоряд.), В.А.Граб
(відповідальний, редактор) – К, 2000.

Податкова система України: Підручник/ В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін./ За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1994. – с.22-24,
427.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020