.

Шпаргалки з економіки підприємства (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: шпаргалка
Тип документа: Word Doc
27 21190
Скачать документ

Шпаргалки з економіки підприємства

Білет 1

1.Охарактер. економічну модель і структуризацію виробничої системи
підприємства.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт,
який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію.
Модель підприємства відображає залежність результатів виробництва від
витрачених факторів, розміру та співвідношення факторів, які
використовуються.

В інституціональній теорії підприємство розглядається як організація, що
створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів. В
еволюційній теорії фірма розглядається як один із об’єктів системи, яку
можна порівняти з біологічною популяцією.

Підприємницька модель фірми ґрунтується на уявленні про підприємство як
сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або
доступних для залучення ресурсів

Сучасне підприємство — це складна відкрита виробничо-господарська і
соціальна система, яка:

• складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць,
служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

• взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять
необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в
якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) —
продукція, роботи, послуги;

• здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства
(зовнішнього середовища системи);

• має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим
системам.

Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми
спеціалізації — технологічна та предметна. Технологічна структура
передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного
процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності.
Прикладами цехів технологічної спеціалізації є: на машинобудівному
заводі — ливарні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному
підприємстві — прядильні, ткацькі, обробні.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича
структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного
виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру
виробів.

Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура
характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які
випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах.

Орієнтація виробництва. Щодо орієнтації виробництва, то розширення
предметної спеціалізації сприяє збільшенню кількості виробничих процесів
виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів.

Отже, складність продукції та способів її виробництва обумовлюють
орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на
прийняття структурних рішень.

Організаційне середовище та його елементи, наприклад організаційна
(управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні
можливості розвитку виробничої структури та створюють умови для
формування нових структурних підрозділів.

Місце розташування виробництва та структурних підрозділів найчастіше
визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні.

2. У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт,
який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію.

Господарський механізм

ВВП – аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної
активності та прибутком. Термін «операційна активність» характеризує
результативність діяльності підприємства.

сировина та основні матеріали — предмети, що створюють матеріальну
основу продукції;

параметри адаптації устаткування.

Білет 2

1. Дати визначення структуризації виробничої системи п-ва, структури
п-ств.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної
системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних
зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства
відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного
механізму.

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових
технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і
по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу
відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств
хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон’юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія з
ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка
не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі,
посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби
ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до
майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий
попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити
технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й
самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни
технології.

Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей
промисловості є виробничий процес виготовлення продукції. Основні фази
цього процесу — заготівельні, обробні, складальні, випробувальні — дають
змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.У процесі
формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як
зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови
раціональн Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається
передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем;

4) місцем розташування виробництва.

их структур

2. В інституціональній теорії підприємство розглядається як організація,
що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів.

Економічний механізм

Коефіцієнт kпм показує частку маржинального прибутку за певний період у
виручці від продажу продукції.

Допоміжні матеріали — предмети, які використовуються при перетворенні
сировини та інших матеріалів для надання продукції специфічних
характеристик, обслуговування засобів праці, догляду за ними та
полегшення процесу виробництва;

Адаптація устаткування за часом роботи

Білет 3

1.Розкрити зміст сучасних тенденцій трансформації
організаційно-виробничих структур.

Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та
удосконалення організаційних структур підприємств. З’являються нові їх
моделі в різних сферах діяльності, особливі Прискорення виробничого
процесу потребує нового підходу до функціонування підприємства, який
базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено низкою
причин, зокрема: ускладненням техніки, упровадженням принципово нових
технологій, розширенням ринків за національні межі, різким зростанням
конкуренції та ін. В умовах непередбаченого економічного середовища
зрозуміло, що стю яких є велика свобода окремих елементів структур.
Більшість великих підприємств поділилися на окремі частини — стратегічні
господарські підрозділи, орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів,
мають своїх конкурентів. Генеральна дирекція, замість традиційного
управління через ієрархічну структуру, розробляє правила «організаційної
економіки» подібно до державного управління національною економікою. При
проектування і вдосконалення організаційних форм виробничої структури
підприємств, основними показниками є рівень трудомісткості та
собівартості продукції, тривалість виробничого циклу, продуктивність
праці та ін. Економічне обґрунтування та вибір варіантів повинні
проводитися згідно з сучасними методиками визначення економічної
ефективності господарських рішень.

2. В еволюційній теорії фірма розглядається як один із об’єктів системи,
яку можна порівняти з біологічною популяцією. Поведінка підприємства
обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного
та технологічного середовища.

Послідовний технологічний зв’язок.

маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам і операційному
прибутку, тобто прибутку від продажу продукції:

Маржинальний прибуток є верхньою межею прибутку при зміні величини
постійних витрат Сп, а саме: коли постійні витрати прямують до нуля —
Сп?0, прибуток прямує до маржинального прибутку — П?Пм.

Напівфабрикати та комплектуючі вироби — матеріали, які “пройшли
попередню обробку та необхідні для процесу виробництва поряд з основними
матеріалами та сировиною;

Адаптація устаткування за інтенсивністю їх роботи.

Білет 4

1. Охарактеризувати структуру, передумови і форми функціонування ВЕМ.

Господарський механізм — це механізм, що забезпечує взаємодію
підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він
складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на
економіку. Основними елементами будь-якого господарського механізму є
господарюючі суб’єкти і господарські відносини. Основними елементами
будь-якого господарського механізму є господарюючі суб’єкти
(організатори виробництва) і відносини, у які вони вступають з приводу
організації суспільного виробництва (або господарські відносини).

Складові економі. механізму підприємства як механізм формування і
використання ресурсів (капіталу); механізм управління за тратами;
механізм управління фінансами; мотиваційний механізм; механізм взаємодії
з ринком.

Структура цього механізму визначається через:

•організаційно-технічну систему або формування вертикалі них зв’язків
між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків
між окремими підрозділами;•систему планування діяльності
підрозділів;•систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
•установлення матеріальної відповідальності підрозділів;•мотиваційний
механізм функціонування.

Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних
відносин на підприємстві мають бути створені відповідні умови. До них
належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність,
прогресивна нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей,
витрат і продукції, раціональна система оцінки і матеріального
стимулювання діяльності, економічна відповідальність за кінцеві
результати праці. Економічні форми функціонування підрозділів:

1) підрозділи — центри витрат;

2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

• підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток

• підрозділи — центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію
внутрішньокоопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко
регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це
передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної
спеціалізації, яким притаманні зв’язки в межах технологічної
послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію,
яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного
призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми
планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий
умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це
підрозділ предметної та змішаної спеціалізації.

2. Підприємницька модель фірми ґрунтується на уявленні про підприємство
як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця
або доступних для залучення ресурсів. Поведінка підприємства є
результатом взаємодії підприємців (менеджерів) усіх рівнів.

Точка беззбитковості – кількість продукції, яку повинно реалізувати
підприємство, щоб покрити видатки на виготовлення цієї продукції.

Напівфабрикати та комплектуючі вироби — матеріали, які “пройшли
попередню обробку та необхідні для процесу виробництва поряд з основними
матеріалами та сировиною.

Білет 5

1. Охар. с-у показників планування, обліку та оцінки д-ті всіх
підрозділів п-ва.

2. З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою
техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які
відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що
випускаються.

Послідовно-паралельний технологічнтй зв’язок.

Коефіцієнт безпеки. На основі беззбиткового обсягу виробництва
визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої
безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва над
фактичним (плановим) обсягом виготовлюваної продукції.

Паливо — технологічне та для задоволення господарських потреб;

Білет 6

1. Розкрити суть світового та вітчизняного досвіду внутрішніх екон.
відносин, принципів побудови ВЕМ, функцій центрального апарату
управління.

У ринковій економіці важливою передумовою успішного розвитку
підприємства є підприємницький стиль його діяльності. Якщо підприємство
велике, воно може втратити підприємницькі властивості внаслідок більшої
інерційності. Для такого підприємства більш характерні риси прирістного
стилю поведінки. Воно надає перевагу стабільності, що значно знижує
потреби в нововведеннях. Це, у свою чергу, призводить до зниження
конкурентоспроможності та зменшення частки підприємства на ринках збуту
продукції. Усі ці проблеми притаманні нині більшості великих підприємств
України. Розглянемо, як вирішувалася подібна проблема великою японською
фірмою «ОМРОН», що була створена на базі невеликого підприємства з
персоналом 110 осіб. Ця фірма спеціалізувалася переважно на виготовленні
апаратури управління. У 80-ті роки становище фірми, масштаби якої значно
зросли, стало погіршуватися. Відчутно збільшився термін виконання за
мовлень — до 2—3 місяців. За п’ять років частка фірми на ринк знизилася
до 37%. Ці зміни було названо «синдромом великого бізнесу». В основу
реконструкції фірми були покладені дві ідеї:

а) наблизити адміністрацію до реальних умов роботи низові. підрозділів;

б) створити кілька підприємств, яким можна надати повну самостійність і
які функціонуватимуть у межах компанії як окремі невеликі фірми,
самостійно здійснюючи дослідницькі робот» модернізацію продукції,
виробництво і маркетинг, у тому числі зарубіжний маркетинг.Управління
децентралізували за трьома рівнями: адміністрація компанії, управління
по групах продукції, керівництв фірми. З організацією
внутрішньофірмового підприємництва поряд збільшенням обсягу діяльності
низових підрозділів підвищується відповідальність та розширюються
повноваження їхніх адміністрацій. У результаті організації
внутрішньофірмового підприємництва «синдром великого бізнесу» змінився
«довгостроковим циклом зростання». Цей цикл здійснюється за схемою:
реакція на вимоги споживачів — нові технології — нові товари —
розширення ринкової участі — зростання прибутків. Внутрішньофірмове
підприємництво досить поширене в американських корпораціях. Тут
основоположною є ідея, згідно з якою підприємницька автономія — суттєва
передумова інноваційної діяльності. Сутність внутрішнього підприємництва
полягає у вивільненні творчої підприємницької активності на
внутрішньофірмовому рівні.

2. Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з
певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями
функціонування та розвитку.

планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (наприклад
цехів, дільниць у межах цеху тощо) має бути тісно пов’язаним.

Цільвий прибуток – Цільовим називається прибуток, який підприємство
хотіло б одержати в певному періоді виходячи зі своїх стратегічних
завдань.

Тара і тарні матеріали — предмети для упакування, транспортування і
зберігання продукції та матеріалів;

Надмірне число устаткування призводить –

Білет 7

1. Розкрити зміст функцій та с-ми внутрішніх цін, методів їх формування.

В основі системи внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни.
Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи
передають один одному товари або надають послуги. Ніякі реальні платежі
при цьому не здійснюються.Внутрішня ціна виконує ті самі функції, що і
ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагомими є вимірююча та
стимулююча. Вимірююча функція виявляється через облік витрат
виробництва, стимулююча — через формування частки прибутку згідно зі
структурою внутрішньої ціни. Кожне підприємство формує свою власну
систему внутрішніх цін. Однак можна виділити два основні чинники, які
впливають на вибір системи внутрішньофірмового ціноутворення: стиль
управління вищого керівництва та професійна орієнтація керівництва
підприємства. Методи формування внутр. цін :

1)Внутрішні ціни, визначені за ринковими цінам – за відсутності таких
цін використовують ціни на аналогічну продукцію.2)Внутрішні ціни,
визначені на базі фактичної ціни готової (кінцевої) продукції – при
визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни готової
продукції віднімають витрати виробництва та прибутки
підрозділів-постачальників.3) Внутрішні ціни, сформовані на договірній
основі.При визначенні внутрішніх цін на основі угоди між
підрозділами-постачальниками та підрозділами-споживачами доцільно
дотримуватися таких правил:

•підрозділам-партнерам за внутрішньофірмовою угодою надається свобода
вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутрішнього
підрозділу, так і на стороні;

•допускається мінімальне втручання арбітражного комітету компанії;

•сторони зобов’язані інформувати одна одну про можливі альтернативні
закупівлі та продаж.

4) Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва використовують
у практиці організації внутрішньофірмових відносин вітчизняні
підприємства.

5)Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення.

2. З соціального погляду підприємство — це соціальна підсистема
суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних
і особистих інтересів.

Система контролю і оцінка діяльності підрозділів –

Операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно
аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і
структури витрат.

Запасні частини — предмети, які використовують для заміни та ремонту
деталей двигунів, обладнання та ін.;

Менше число устаткування

Білет 8

1. Розкрити зміст практичного ціноутворення і сутності калькулювання.

2. Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке
визначається певною господарською, фінансовою, економічною
самостійністю.

Матеріальна відповідальність підрозділів – матеріальна відповідальність
підрозділів організується самим підприємством і ним регулюється, хоча це
й здійснюється на загальних засадах цивільного права і методики
визначення збитків.

Два основні аспекти управління фінансами. Один стосується забезпечення
підприємства виробничими запасами для виготовлення необхідного продукту
в достатній кількості, у визначені терміни та в потрібному місці. Другий
аспект пов’язаний з витратами на підтримання певного рівня запасів.

Форми придбання устаткування –

Функції що виконує внутрішня ціна – Серед цих функцій найбільш вагомими
є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляється через облік
витрат виробництва, стимулююча — через формування частки прибутку згідно
зі структурою внутрішньої ціни.

Білет 9

1. Охар. стратегію і тактику ціноутворення на пїві, визн. цін на
продукцію осн. І доп. підрозділів.

Білет 10

1. Розкрити зміст ЗУ «Про підприємства», оперативного планування.

2. В екологічному аспекті підприємство — це виробничо-екологічна
система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом
матеріально-енергетичного обміну.

Мотиваційний механізм дає змогу забезпечити взаємозв’язок між якісними
параметрами готової продукції підприємства і продукції кожного окремого
підрозділу, результатом чого має стати формування мотиваційного
механізму господарської діяльності для забезпечення якості готової
продукції без додаткового контролю й управління з боку
адміністративно-управлінського апарату підприємства.

Класифікація запасів методом XYZ

Внутрішні ціни, визначені на базі фактичної ціни готової (кінцевої)
продукції.

При визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни
готової продукції віднімають витрати виробництва та прибутки
підрозділів-постачальників. Процес розрахунку здійснюється у зворотному
порядку послідовності технологічного процесу виробництва.

Склад розділів плану підрозділу – центру прибутку

Білет 11

1. Охар. с-му, зміст і принципи розроблення внутрішніх планів.

Планування як важлива функція менеджменту — це процес визначення
(проектування) завдань на майбутнє, умов і засобів їх виконання.
Планування діяльності підприємства має два аспекти — зовнішній і
внутрішній. Комплексний план п-ва:1)Підрозділи – центр витрат: план
виробництва; план кадрів і оплати праці; план організаційно-технічного
розвитку; план витрат. 2) Підрозділи – центр прибутку : план маркетингу;
план виробництва; план кадрів і оплати праці; план
організаційно-технічного розвитку; фінансовий план. Система внутрішнього
планування на підприємстві дещо умовно поділяється на два види:
техніко-економічне й оперативно-календарне. Принципи розроблення
планів:Принцип системності, який ще називають принципом єдності, або
холізма, вимагає розглядати об’єкт планування як систему, що складається
зі структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком
розвитку. Принцип участі (партисипативності) полягає в тому, що в процес
планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. Принцип
оптимальності означає, що весь комплекс рішень, передбачених у плані,
має бути найкращим з точки зору критерію, який відображає ступінь
досягнення мети підприємства.Принцип безперервності означає, що процес
планування здійснюється постійно, а не циклічно. Принцип гнучкості тісно
пов’язаний з попереднім принципом і полягає в тому, щоб процес
планування і самі плани могли оперативно реагувати на зовнішні впливи,
за необхідності змінювати свою спрямованість.

2. Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду
підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому
порядку правами та обов’язками.

Мотиваційний механізм дає змогу забезпечити взаємозв’язок між якісними
параметрами готової продукції підприємства і продукції кожного окремого
підрозділу, результатом чого має стати формування мотиваційного
механізму господарської діяльності для забезпечення якості готової
продукції без додаткового контролю й управління з боку
адміністративно-управлінського апарату підприємства.

Метод АВС, дає змогу класифікувати матеріальні запаси відповідно до
певного показника їх значущості. Сутність цього методу полягає в тому,
що всі матеріальні ресурси, які зберігаються на складах підприємства,
розподіляються (ранжуються) в порядку зменшення обсягів їх річної
потреби.

Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва.Підприємства
повинні постійно порівнювати конкурентоспроможність продукції
підрозділів з об’єктивним зовнішнім критерієм, яким є ринкова ціна.

Принцип системності, який ще називають принципом єдності, або холізма,
вимагає розглядати об’єкт планування як систему, що складається зі
структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком
розвитку. Тобто всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей
принцип передбачає координацію та інтеграцію процесів планування.

Білет 12

1. . Охар. м-ди планування та розділи плану підрозділів.

Планування здійснюється за допомогою методів. Синхронне (симультаційне)
планування полягає в одночасному розробленні та координації всіх етапів
і розділів плану, чим забезпечується його оптимальність і досягнення
максимального ефекту.

Послідовне (сукцесійне) планування. Сутність його полягає в тому, що
оптимізується не весь план, а часткове, але першочергове завдання. Інші
аспекти і розділи плану розробляються послідовно. Методи послідовного і
синхронного планування проявляються в трьох аспектах :1)Послідовне
планування в часі маємо тоді, коли на часткові планові періоди плани
розробляються окремо і послідовно,річного плану для підрозділів
підприємства з поквартальним його розподілом.2)функціональне планування
полягає в охопленні плануванням ряду підрозділів і відділів у межах
одного комплексного плану.3)Ієрархічне планування здійснюється трьома
методами: «зверху-вниз» , «знизу-вверх») і комбіновано.

Нормативний метод планування є найточнішим і в поточному плануванні
основним.

Факторний метод обчислення величини планових показників передбачає
коригування фактичного їх рівня в базовому періоді внаслідок впливу
чинників формування показників у плановому періоді.
Динамічно-статистичний метод полягає в тому, що величина! планових
показників визначається на основі їх динаміки, що склалася у попередні
періоди. Балансовий метод – розробляються таблиці-баланси. Матричний
метод. Комплексний план п-ва:1)Підрозділи – центр витрат: план
виробництва; план кадрів і оплати праці; план організаційно-технічного
розвитку; план витрат. 2) Підрозділи – центр прибутку : план маркетингу;
план виробництва; план кадрів і оплати праці; план
організаційно-технічного розвитку; фінансовий план.

2. Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових
технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і
по суті до організації нового підприємства.

Принцип цільової сумісності.

Гарантійний (страховий) запас потрібний на випадок можливої затримки
надходження чергової партії матеріалів. Відтворення гарантійного запасу
здійснюється у процесі наступних поставок через використання іншого
розрахункового параметру даної системи — граничного рівня запасу.

Внутрішні ціни, сформовані на договірній основі. На практиці
підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву продукцію,
сформовані на договірній основі, з особливостями внутрішніх відносин,
визначаючи внутрішню ціну на проміжну продукцію виходячи з існуючого
рівня ринкових цін.

Принцип оптимальності означає, що весь комплекс рішень, передбачених у
плані, має бути найкращим з точки зору критерію, який відображає ступінь
досягнення мети підприємства.

Білет 13

1. Розкрити зміст планування чисельності та оплати праці на п-ві.

2. Для підприємств «кон’юнктурного» типу характерні реактивна взаємодія
з ринком, відсутність стабільної технології і виробництво продукції, яка
не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі,
посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Принцип безперервності в плануванні передбачає такі вимоги до його
організації: підтримка безперервної планової перспективи; взаємоув’язка
планів різних часових горизонтів (перспективних, річних, квартальних,
місячних); своєчасне розроблення планів і доведення їх до виконавців у
термін, що дає можливість підготуватися до нормальної роботи в плановому
періоді. Підтримка безперервної планової перспективи означає, що процес
планування здійснюється постійно, а не циклічно.

Граничний запас. Величина граничного рівня розраховується таким чином,
що надходження матеріалів на склад відбувається в момент зменшення
поточного запасу до гарантійного рівня.

Принцип участі (партисипативності) полягає в тому, що в процес
планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. Та чи
інша участь спеціалістів різних структур у розробленні планів має певні
позитивні наслідки, що підтверджує світовий досвід.

Виробнича програма підрозділів основного виробництва це сукупність
продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в
плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і
виробничою потужністю цих підрозділів.

Білет 14

1.

2. Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби
ринку, водночас намагаються заздалегідь підготувати технологію до
майбутніх потреб ринку, вони активно впливають на майбутній ринковий
попит.

Принцип планомірності, пропорційності.

Максимальний запас. Рівень запасу визначається для забезпечення
ефективного завантаження площ з точки зору критерію мінімізації сукупних
витрат.

Принцип гнучкості полягає в тому, щоб процес планування і самі плани
могли оперативно реагувати на зовнішні впливи, за необхідності змінювати
свою спрямованість.

Незавершене виробництво

Білет 15

1. Розкрити зміст і порядок розробки виробничої програми основних та
допоміжних підрозділів.

2. Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно
змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного
прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні
зміни технології.

Демократичний принцип розподілу функцій управління

Система управління запасами максимум-мінімум

Метод синхронного планування- Синхронне (симультаційне) планування
полягає в одночасному розробленні та координації всіх етапів і розділів
плану, чим забезпечується його оптимальність і досягнення максимального
ефекту

Формула обчислення виробничої потужності

Білет 16

2. Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича
структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного
виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру
виробів.

Принцип науковості та обґрунтованості методів управління

Система управління запасами «точно за часом» — наявність
висо-коспеціалізованих та ефективних виробничих центрів, які поєднують
обладнання та інструменти для обробки групи деталей з відповідними
технологічними вимогами. Формування таких центрів має певні переваги:
скорочується час переходу до нового виду виробів, ефективно
використовується обладнання,

Метод послідовного планування

Формула обчислення виробничої потужності потокової лінії

Білет 17

2. Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура
характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які
випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах.

Принцип ефективності управління-

Система управління запасами канбан – це карта яку використовують для
замовлення комплектних виробів з попередньої дільниці, у системі канбан
жодна деталь чи партія деталей не може переміщуватись або оброблятись
без такої картки

Послідовне планування в часі маємо тоді, коли на часткові планові
періоди плани розробляються окремо і послідовно, причому планові
результати (показники) попередніх періодів обов’язково враховуються при
складанні планів на наступні періоди.

Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи
визначається як добуток часу роботи одного агрегата (Tр) на їх кількість

Білет 18

1. Охар. Склад, витрат підрозділів і порядок їх планування

Поточні виробничі та пов’язані з виробництвом витрати є циклічними або
безперервними.Поточні витрати (далі — витрати) формують собівартість
продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку —
головний показник діяльності підприємства.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними
елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для
аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження.

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності,
їх формуванням слід управляти, у тому числі планувати за місцями, видами
і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням
та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання
через порівняння фактичної і планової величин.

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих
видів продукції.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має їх розподіл на :

Прямі витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції
(калькуляційну одиницю).Непрямі витрати не мають безпосереднього зв’язку
з конкретним виробом. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і
їх загальна величина змінюється внаслідок зміни останнього. Постійні
витрати в межах даної виробничої та організаційної структури не залежать
від обсягу виробництва.

У зарубіжній практиці поширений ще поділ витрат на основні та
накладні.Виробничі накладні витрати — це витрати виробничих підрозділів,
які не мають безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані
лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умовДо
невиробничих накладних витрат належать витрати на утримання центрального
апарату управління підприємством

Згідно з таким поділом витрат собівартість продукції підрозділу рівня
цеху називають виробничою собівартістю, яка містить основні (прямі) і
виробничі накладні витрати.

Склад витрат, що плануються підрозділу, залежить від специфіки його
діяльності й місця у структурі підприємства. Найбільш повний і
розгорнутий склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, що
випускають готову продукцію на ринок. Він наближається до складу витрат
підприємства в цілому. Для підрозділу рівня цеху цей склад обмежується
цеховими прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними)
витратами. Виробничим дільницям і бригадам плануються, як правило,
окремі елементи витрат, що залежать від їх роботи (витрати наматеріали,
енергію, інструмент та ін.). Отже, планування витрат, як і їх фактичне
формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів
відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального
кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.

2. Стратегічні господарські підрозділи (СГП).СГП орієнтовані на свої
ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати
свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним,
надавати переваги тому чи іншому постачальнику.

Майнова відокремленість підрозділів під-ва

Оцінка запасів заідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються
для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей
метод забезпечує високу точність ,однак потребує великих затрат часу,
оскільки передбачає обробку великої кількості інформації стосовно
широкої номенклатури матеріальних запасів.

Функціональне планування полягає в охопленні плануванням ряду
підрозділів і відділів у межах одного комплексного плану.
функціонально-послідовний метод координації розроблення плану передбачає
поступову ув’язку планів підрозділів, що здійснюється, як правило,
ітеративне, тобто за декілька координаційних повторень для вибору
кращого варіанта

Завантаження устаткування в реальному часі

Білет 19.

1. Обгрунтувати розподіл витрат між підрозділів між його дільницями та
бригадами.

2. Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під
впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих
процесів та інших чинників.

Відносна економічна самостійність підрозділів підприємства –

Оцінка запасів за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній
номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відношенням сумарної
вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості
одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на
початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Методи ієрархічного планування Метод «зверху-вниз» дає змогу досить
чітко координувати і збалансовувати розроблення планів підрозділів у
вертикальному і горизонтальному аспектах.Метод «знизу-вверх» позбавлений
недоліків централізованого планування. У розробленні планів активну
участь беруть усі підрозділи, у планах більшою мірою враховуються
можливості підрозділів, вони точніші, вищі мотиви до їх реалізації

У комбінованому методі намагаються поєднати (комбінувати) позитивні
сторони централізованого і децентралізованого планування та уникнути
недоліків цих методів.

Коефіцієнт завантаження-

Білет 20

1. Обчислити прямі витрати та розподілити непрямі витрати.

2. Загальна структура

Прогресивна нормативна база

Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси використовуються у
тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси,
які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю
перших за часом надходжень.

Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними протягом тривалого
періоду (кількох років). До них належать передусім норми і нормативи, що
встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку

Резерв пропускної спроможності.

Білет 21

1. .Розкрити зміст формування кошторису та планування в-ат по статтях
кошторису.

Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції
(надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності.
У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції
кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період,
як правило, збігаються.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції: Організуюча
функція кошторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величину
витрат, працівник, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм
використання ресурсів. Контролююча дають змогу контролювати роботу
працівників, відповідальних, за рівень витрат. Стимулююча стимулювання
здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і
заохочення в їх зниженні. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з
кошторисом непрямих витрат (загально виробничими витратами), а також
калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Матеріали – витрати на
основні матеріали, на матеріали допоміжного призначення на окремі
вироби витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на
матеріали і виробничої програми, ураховуються транспортно-заготівельні
витрати. Куповані вироби і напівфабрикати – це вироби, які додатково
обробляються на підприємстві обчислюються аналогічно витратам на
матеріали згідно з нормами і цінами. Паливо та енергія на технологічні
потреби – обчислюються аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами
витрат і встановленими цінами (тарифів).Основна заробітна плата
виробничих робітників – вона складається з відрядної та почасової
заробітної плати згідно з установленими розцінками та тарифними ставками
(посадовими окладами).Додаткова заробітна плата виробничих робітників –
обчислюється згідно з передбаченими умовами оплати праці в плановому
періоді, а у разі їх відносної стабільності — у відсотках від основної
заробітної плати за даними звітного періоду. Відрахування на соціальні
заходи – обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної
плати (основної і додаткової) виробничих робітників. Загальновиробничі
витрати:1) Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування; 2)
витрати на організацію та управління виробництвом. Втрати від браку. Ця
стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого
рівня технології та якості матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну
відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак
невідворотний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на
основі досвіду й установлюються у відсотках від виробничих (цехових)
витрат. Фактичні втрати від браку обчислюються так:

Вб = Сб.в + Сб.з — Ск, де Вб — втрати від браку, грн.;Сб .в —
собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;Сб .з — собівартість
зовнішнього остаточного браку, грн.;Ск — компенсації втрат від браку,
грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробничою (цеховою), а
зовнішньою (у споживачі в) — за повною собівартістю.

2. Основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого
виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням
найрізноманітніших технологічних процесів і операцій.

Оцінка обліку руху матеріальних цінностей

Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси використовуються у
послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство. Тобто
запаси, які першими надходять у виробництво, оцінюються за собівартістю
останніх за часом надходжень.

Змінні Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів
підприємства, а отже, від їх якості істоти залежить наукова
обґрунтованість розроблюваних планів. Із прискоренням науково-технічного
процесу ускладнюється нормування й одночасно зростає його роль в
обґрунтованості та збалансованості планів

Дефіцит пропускної спроможності

Білет 22

1. Охар. Планування собівартості продукції та визначення планової
величини прибутку та його розподіл.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів
(калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої)
продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними
залишками (запасами) незавершеного виробництва виробнича собівартість
готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках собівартість
продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна
собівартість продукції дорівнює: Ск = Сз + Сн1 – Сн2, де Ск —
собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;Сз —
загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;Сн1, Сн2 — собівартість
залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець
планового періоду, грн.

де п — кількість найменувань виробів;М — кількість виробів і-го
найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;Соі —
виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Методи обчислення витрат на окремі вироби.

де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий
період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами
витрат), грн.;N — обсяг готової продукції за плановий період у
натуральному виразі.

Продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних
витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо) – калькулювання
здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу
полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний
коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від
базового (основного) варіанта продукту.

2. Допоміжні цехи це цехи, котрі виготовляють продукцію, як правило,
внутрішнього призначення, що значною мірою обумовлює технічний рівень
основного виробництва. Потреба у такій продукції досить висока, частина
її може реалізовуватися на сторону. До таких підрозділів належать цехи
нестандартного (спеціального) устаткування, інструментальний, ремонтний
та ін.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на
одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з
урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих
потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення
нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно
перевірятися і переглядатися.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи
встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання
ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної
документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий
і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не може застосовуватись
усіма підприємствами самостійно.

Формула обчислення основних робітників

Білет 23

1. Розкрити зміст контролю як функції управління та критеріїв оцінки
діяльності основних підрозділів.

Контроль — це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів,
діяльності, об’єктів) установленим вимогам (обмеженням). Контроль є
обов’язковою функцією управління буд Контроль на підприємстві має різні
напрямки і форми. Це передусім контроль матеріалів і продукції на всіх
стадіях її обробки, а також технологічних процесів. Цей вид контролю
тісно пов’язаний з технологічним процесом, тому в нас він має традиційну
назву технічного контролю. Технічний контроль є важливою складовою
системи управління якістю продукції на кожному підприємстві. Велике
дисциплінуюче значення має контроль трудової дисципліни, дотримання
організаційного регламенту та якості виконання своїх функцій
працівниками (якості праці).Особливу роль у системі внутрішнього
контролю виконує контроль результатів виробництва і витрачених ресурсів,
які разом характеризують ефективність діяльності будь-якою складною
системою. Контроль здійснюється в різних формах: візуально і
документально.

Контроль здійснюється в різних формах: Поточний контроль здійснюється
щоденно як систематичний моніторинг за рухом матеріальних цінностей,
незавершеного виробництва і продукції. Періодичний контроль здійснюється
у формі усталеної регулярної звітності підрозділів підприємства. Разовий
контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої
регулярності. Оцінка діяльності — логічне продовження контрольних
операцій. Через таку оцінку стимулюється реакція працівників на
результати своєї діяльності і можливі відхилення фактичних показників
від установлених. Оцінка діяльності здій снюється за допомогою певної
системи показників.

Є основні ( обсяг в-ва, собівартість, прибуток), допоміжні показники(
продуктивність праці, зниження трудомісткості), за допомогою яких
проводиться оцінка діяльності підрозділів. Показники, за якими
здійснюється контроль і оцінювання діяльності, повинні мати кількісний
вимір на основі оперативного і бухгалтерського обліку.24

Показники мають бути порівнянними в межах планово-оцінювальних періодів.
Це означає, що на різних етапах розрахункового (планового, звітного)
періоду зміст і методика обчислення планових і фактичних показників
мають бути однаковими.

2. Обслуговуючі цехи

Економічна відповідальність

Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на
основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих
або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи
допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними
замірами їх витрачання за встановлених режимів навантаження,
установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей
метод вважається науково обґрунтованим і доповнює
розрахунково-аналітичний метод

Забезпечення виробничої програми матеріалів

Білет 35

1. Охарактеризувати актуальність, параметри, форми, критерій і механізм
адаптації устаткування до заданого обсягу роботи.

Білет 34

1. Розкрити сутність оптимізації запасів та інтервалів поставки
матеріалів

За природно-речовинним складом розрізняють такі основні групи виробничих
запасів:

сировина та основні матеріали — предмети, що створюють матеріальну
основу продукції;

допоміжні матеріали — предмети, які використовуються при перетворенні
сировини та інших матеріалів для надання продукції специфічних
характеристик, обслуговування засобів праці, догляду за ними та
полегшення процесу виробництва;

напівфабрикати та комплектуючі вироби — матеріали, які “пройшли
попередню обробку та необхідні для процесу виробництва поряд з основними
матеріалами та сировиною;

зворотні відходи виробництва — залишки сировини та матеріалів, які
виникають у процесі виробництва;

паливо — технологічне та для задоволення господарських потреб;

тара і тарні матеріали — предмети для упакування, транспортування і
зберігання продукції та матеріалів;

запасні частини — предмети, які використовують для заміни та ремонту
деталей двигунів, обладнання та ін.;

малоцінні та швидкозношувані предмети.

Управління запасами має два основні аспекти. Один стосується
забезпечення підприємства виробничими запасами для виготовлення
необхідного продукту в достатній кількості, у визначені терміни та в
потрібному місці. Другий аспект пов’язаний з витратами на підтримання
певного рівня запасів. Виходячи з цих положень на підприємстві регулюють
рівень матеріальних запасів виробництва. При цьому визначають терміни та
обсяги замовлень (коли та скільки замовляти) і розробляють моделі, які
допомагають у прийнятті таких рішень.

Під час регулювання запасів необхідно враховувати, що всі матеріальні
ресурси, які зберігаються, суттєво різняться з точки зору їх вартості,
потенційного прибутку (або збитків), обсягу можливих втрат від браку
запасів. Тому розподіляти зусилля з управління запасами необхідно,
беручи до уваги відносну значущість предметів зберігання. У цьому плані
найбільш поширеним є метод АВС, який дає змогу класифікувати матеріальні
запаси відповідно до певного показника їх значущості. Сутність цього
методу полягає в тому, що всі матеріальні ресурси, які зберігаються на
складах підприємства, розподіляються (ранжуються) в порядку зменшення
обсягів їх річної потреби. Обсяг щорічного споживання в грошовому виразі
за кожною позицією номенклатури матеріалів записується зростаючим
підсумком відносно попередніх позицій. Частка, що відповідає рангу
кожної позиції, визначається відношенням отриманих зростаючим підсумком
сум до загальносуми щорічного споживання всіх матеріалів.

У теорії управління запасами розроблені дві основні системи управління:
система управління з фіксованою величиною запасу та система управління з
фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

Система з фіксованою величиною запасу. Основним параметром цієї системи
є величина замовлення.

Однак у системі з фіксованою величиною замовлення обсяг закупівлі має
бути не тільки раціональним, а й оптимальним. Критерієм оптимізації є
мінімум сукупних (загальних) витрат на зберігання запасів і повторення
замовлення. Цей критерій ураховує три фактори, які впливають на величину
загальних витрат, а саме: площу складських приміщень, витрати на
зберігання запасів, вартість оформлення замовлення.

Використання критерію мінімізації сукупних витрат на зберігання запасів
і повторне замовлення не мають сенсу, якщо термін виконання замовлення
досить тривалий, попит і ціни на елементи виробничих запасів істотно
коливаються. У такому разі недоцільно економити на зберіганні запасів.
Це може призвести до порушення безперервного обслуговування споживача. В
інших випадках визначення оптимальної величини запасу забезпечує
зменшення витрат на їх зберігання без втрати якості обслуговування.

Гарантійний (страховий) запас потрібний на випадок можливої затримки
надходження чергової партії матеріалів.

Граничний рівень запасу визначає рівень запасу, при досягненні якого
здійснюється наступне замовлення. Третій основний параметр системи
управління запасами з фіксованою величиною — максимальний запас. Цей
рівень запасу визначається для забезпечення ефективного завантаження
площ з точки зору критерію мінімізації сукупних витрат.

Система з фіксованим інтервалом часу між поставками.

Згідно з цією системою замовлення здійснюються в жорстко визначені
моменти часу з рівними інтервалами, наприклад один раз на місяць, один
раз на тиждень тощо.

Гарантійний (страховий) запас, як і в попередньому випадку, дає
можливість забезпечувати потребу протягом очікуваної затримки
постачання.

У цій системі момент замовлення визначено заздалегідь, тому
розрахунковим параметром є величина запасу. Її обчислення базується на
прогнозному рівні споживання до моменту надходження запасу на склад
підприємства (або підрозділу).

Найбільш поширеною у вітчизняній практиці господарювання є система
“максимум—мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня, не
нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії
не перевищують установлений максимальний обсяг. Для забезпечення цих
умов чергова партія матеріалів замовляється за такої величини поточного
запасу, якої вистачить для роботи до її надходження.

Одним із нових сучасних підходів до організації виробничого процесу є
упровадження системи “точно за часом” (“ just in time” ), згідно з якою
обробка та рух матеріалів і виробів здійснюється точно в той момент,
коли в них виникає потреба.

Характерна риса системи «точно за часом» — наявність
висо-коспеціалізованих та ефективних виробничих центрів, які поєднують
обладнання та інструменти для обробки групи деталей з відповідними
технологічними вимогами. Формування таких центрів має певні переваги:
скорочується час переходу до нового виду виробів, ефективно
використовується обладнання, у працівників зростають можливості для
оволодіння суміжними спеціальностями.

Одним з відомих різновидів системи «точно за часом» є так звана система
“канбан”, що була впроваджена “Тойотою” у 80-х роках. По суті, це
картка, яку використовують для замовлення комплектних виробів з
попередньої дільниці. У системі “канбан” жодна деталь чи партія деталей
не може переміщуватися або оброблятися без такої картки.

Упровадження системи “канбан” надає підприємству такі переваги:

швидкість і надійність постачання;

високу якість обслуговування;

дизайн / інженерне рішення;

зменшення витрат на одиницю виробу.

Білет 33

1. Розкрити сутність і передумови аналізу системи
«витрати-випуск-прибуток», рівноваги та безпеки операційної діяльності

У зарубіжній практиці досить широко застосовується аналіз співвідношення
«витрати—випуск—прибуток. Називатимемо його надалі ВВП – аналіз.

Із самої назви випливає, що ВВП – аналіз з’ясовує зв’язок між витратами,
рівнем операційної активності та прибутком. Термін «операційна
активність» характеризує результативність діяльності підприємства. Для
виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої
продукції. Причому мається на увазі, що вся виготовлена продукція
продана, тобто обсяг виробництва і продажу продукції за певний період
збігаються. У результаті витрат факторів виробництва створюється
продукція, від її продажу підприємство одержує прибуток.

Оскільки прибуток — основний результативний показник діяльності
підприємства, важливо знати його залежність від двох І попередніх —
витрат та обсягу продукції. Ця залежність ускладнюється тим, що витрати
поділяються на змінні й постійні, а обсяг виробництва і продажу
продукції має непрості зв’язки з цінами на окремі вироби. Крім цього, як
відомо, не всі змінні витрати пропорційні, а до постійних входять деякі
елементи дегрегуючих змінних витрат. Це все створює певні труднощі в
моделюванні зазначеної залежності.

При ВВП – аналізі співвідношення «витрати—випуск—прибуток» спрощуються і
припускається, що в їх основі лежать лінійні залежності. Тобто аналіз
базується на таких передумовах:

—усі витрати можна чітко поділити на змінні й постійні;

—усі змінні витрати пропорційні, а постійні не містять елементів
дегрегуючих витрат і є лише функцією часу;

—ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах
розрахункового періоду стабільні.

У процесі ВВП – аналізу обчислюються й аналізуються такі показники:

— маржинальний прибуток (збитки);

— коефіцієнт маржинального прибутку;

— рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка
беззбитковості);

—рівень безпеки операційної діяльності;

—обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову
прибутковість;

—операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно
аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і
структури витрат.

При ВВП – аналізі важливе значення має показник маржинального прибутку і
його відносна величина — коефіцієнт маржинального прибутку.

Маржинальний прибуток, який іноді називають покриттям, або внеском у
прибуток, обчислюється за формулою

де Пм — величина маржинального прибутку за певний період, грн.;

Сз — змінні витрати за цей самий період.

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг
вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції
(послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції
ще називають точкою беззбитковості, оскільки на графіку в точці, що
відповідає його величині, перетинаються функції витрат і виручки
(доходу.

Через наявність постійних витрат (Сп) виробництво продукції до певного
її обсягу (точки беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні
витрати (сума змінних і постійних (С)) більші за виручку — С > В. Сфера
збиткового виробництва (Nзб) на графіках перебуває в межах

Рис. 10.1. Динаміка витрат (С), виручка (В) та точка беззбитковості (Nб)
Рис.10.2. Динаміка прибутку (збитків) залежно від обсягу виробництва

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю
продукції менші за ціну, тобто Сзо

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020