.

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 7048
Скачать документ

Курсова робота

На тему:

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

ПЛАН.

Вступ.

Умови утворення чорноземів.

Гіпотези ( теорії ) утвореня ( формування ) чорноземів.

Характеристика основних типів і підтипів їх властивості
і класифікація.

Розповсюдження чорноземів по материках світу.

Сільськогосподарске раціональне використання і охорон .

Висновок .

Чорноземи суббореальних областей світу.

Вступ .

Чорноземи – багаті темнозабарвлені гуматним гумусом грунти,
насичені основами, із зернистою або грудковатою структурою, що не мають
ознак сучасного перезволоження і сформувались під багаторічною
трав’янистою рослинністю в континентальному суббореальному поясі.

З давніх-давен людина поклонялася землі, а точніше – Ґрунту. Вона
наділяла його генетичною властивістю живого – родючістю. Виходить що
ґрунт – жеве тіло? І так, і ні. В одному грамі ґрунту живе і “працює” до
півтора мілбйонів клвтин мікроорганізмів, сотні тисяч дрібних
безхребетних. Однак майже на 90% він складається з мінеральної маси,
води, гумусу й інших неживих утворень.

Докучаєвське генетичне ґрунтознавство – гордість російської, а в цьому
випадку і нашої, української науки. Слов’янські слова “чорнозем”,
“підзол”, “солонець”, “солодь”,знають професіонали усього світу і ними
називають свої ґрунти.

Ми якось звикли, говорячи про ґрунт, мати на увазі тільки сільське
господарство, забуваючи, що на ґрунтах розташовуються сотні мільйонів
гектарів лісів, величезні масиви лугів, степів, боліт і т. д. забуваємо,
що без ґрунтознавства неможливо обійтися в біогеоценології ( екології),
географії, лісівництві, луківництві, болотознавстві, тундрознавстві,
гігієні і санітарії, у геології, землеупорядкувані, при рекультивації
земель і у багатьох сферах життя. Таке багато планове “служіння”
зумовлено його походженням і урізноманітненим функціонуванням. Саме ця
багатоплановість відображає цілісність, велику єдність природи таємницю,
яку відкрив В.В. Докучаєв в вченні про ґрунт.

Коли і як виникають чорноземи ? З чого вони починаються ? Куди і якими
темпами йде еволюція чорноземів ? Як розповсюджуються чорноземи по
материках світу ? Які умови утворення чорноземів ? Які існують теорії
(гіпотези ) утворення чорноземів ?

Відповіді на ці запитання я намагалася знайти, з навединими нище
прикладами.

1. Умови утворення чорноземі

Умови ґрунтоутворення в зоні розповсюдження чорноземів характеризуються
наступною сукупністю факторів. Клімат суббореальний, континентальний,
слабоаридний, сезонно контрасний. Сума опадів складає від 350 до 500 мм
на рік, Кз = 0,6 – 1,1, тип водного режиму непромивний. Рельєф
різноманітний – у степу рівниний з добре вираженим мікрорельєфом,

у лісостепу – горбисто-хвилястий. Грунтотворні породи переважно леси та
лесоподібні суглинки, рідко – елювій вапнякових порід та щільні глини.
Щодо останніх питання залишається спірним. Майже всі породи карбонатні,
інколи засолені. Чорноземи утворюються під густою трав’янистою степовою
рослинністю з потужною кореневою системою. У чорноземній зоні
спостерігається явно виражена зональність рослиного покриву. Так, для
лісостепу характерне чергуваня широколистяних лісів з ділянками лучної
рослинності, які раніше були зайняті ковилою, типчаком, костром тощо.

Клімат чорноземної зони відзначається меншою кількістю атмосферних
опадів і більш високими середніми річними і літними температурами,
більшою тривалістю теплого періоду у порівнянні з раніше розглянутими
ознаками. Слід відзначити значну неоднорідність клімату в межах області
поширення чорноземних грунтів.

Середня річна температура від 1 до 9°, у середньому близько 3,3°. Літо
жарке (17-21°), зима холодна (4-12°), у Сибіру до -18°. Теплий період
триває близько 190 днів. Річна кількість опадів в Єропейській частині
400-550мм, у Сибіру знижується до 300 мм. Більша частина опадів припадає
на літо та осінь. Приблизний розподіл опадів за порами року в
Єропейській частині такий: влітку 110-180 мм, взимку 50-90 мм, навесні
70-90 мм. У Сибіру взимку випадає ще менше опадів, тому відносна
величина літніх опадів зростає. Навесні і влітку опади випадають у формі
злив.

Зими у чорноземній зоні малосніжні. Значна частина снігу здувається
сильними вітрами у знижені частині рельєфу. Опуклі елементи мають менш
потужний сніговий покрив і глибоко промерзають, угнуті, навпаки,
дістають додаткове зволоження за рахунок принесеного вітром снігу. Це
створює нерівномірний розподіл вологи по елементах рельєфу. Мала
насиченість атмосферного повітря водяною парою у поєднані з сталими
вітрами сприяє значним втратам вологи на випаровування і глибокому
висушуванню грунту.

Для чорноземної зони характерна рівнинність рельєфу. Перед очима
розтилаються безмежно рівні простори, часто з непомітним для ока уклоном
місцевості. Одноманітність ланшафту порушують річкові долини, вкриті
лісовою рослинністю. У тих частинах чорноземної зони, де позначається
вплив гір, рівнинність змінюється хвилястістю рельєфу. На схід від
Уральського хребта чорноземна зона є плоскою або слабохвилястою
рівниною, ускладненою довгими (у кілька кілометрів), широкими (від
сотень метрів до кількох кілометрів) і невисокими ( 4-5, рідше 10-20м.)
пасмами. Подекуди ландшафт пожвавлюють численні найрізноманітнішої форми
і розміру озера,що лежать у низьких берегах,які зливаються з
навколишньою рівниною.На схід від річки Єнісею рельєф більш
розчленований.Гірські хребти розривають смугу чорноземних грунтів на ряд
островів,що займають міжгірні рівнини і долини.

Грунтоутворюючими породами є різні дрібноземисті відклади,серед яких
особливо поширені леси,лесовидні глини і суглинки, а також продукти
переробки корінних порід.Подекуди грунтоутворення іде безпосередньо на
масивно-кристалічних породах.Чорноземи можуть утворитися на
найрізноманітніших материнських породах.

Легка розмиваність більшості материнських порід чорноземної зони
сприятлива для розвитку яружної ерозії. Де порушений трав’яний покрив,
поверхневий стік, який виникає під час весняного сніготанення або
великих злив, розмиває грунт, утворює вимоїни, які потім виростають у
яри.Деякі яри і балки простягаються на десятки кілометрів.Численні яри і
балки є характерною особливістю сучасного ланшафту.

Утворення чорноземних грунтів відбувається під запоною лугових степів. В
цей час рослинність розвивається з неймовірною швидкістю.

В наш час чорноземні степи повністю зорані і влітку мають вигляд
суцільного моря полів золотистої пшениці та інших культур. Під час
оранки під озимі і на зяб. Якщо здійметься вітер, небо вкриває чорний
пил. Лише на окремих заповідних ділянках збереглася природна степова
рослинність, по якій можна до деякої міри відновити картини колишнього
ландшафту.

Зорювання степів істотно змінило клімат чорноземної зони. Тому великий
інтерес становлять відомості натуралістів минулого століття, які бачили
степи уменш зміненому стані.

Відомий дослідник степів другої половини минулого століття
О.O.Ізмаїльський писав:”Ще порівнюючи недавно степ був вкритий
велетенською рослинністю, в якій міг сховатися вершник”.Ковиловий степ
навіть у малосніжні зими затримував великі кількості снігу. На весні,
коли на полях вже йшла сівба, а по дорогах була курява, у незайманих
степах подекуди ще лежав сніг, а грунт був такий вологий, що проїзд був
неможливий. Підгрунтові води були на глибині 4-6 м. Високу вологість
грунт степів зберігав і в літню пору.

“Очевидно, що степ, вкритий всуціль непрохідними ковилами, а подекуди
обширними заростями бобчука, дерези і степової вишні, зовсім інакше
ставився до опадів, в якій би формі ці опади не були, у порівнянні до
теперішнього степу”.

Колишнє освоєння степів О.O.Ізмаїльський описує так: ”Людина ж,
коритуючись цим степом для своїх господарських цілей, всіма своїми
культурними заходами поступово доводила його до такого стану, який
нічого спільного з попереднім степом не має. Людина позбавила його
велетенської рослиності і знищила ту товсту повсть з відмерлих рослиних
решток, яка, як губка, засмоктувала воду і чудово захищала грунт від
висушливої дії пекучого сонячного проміння і надзвичайної сили вітрів.
Позбавивши степ століттями нагромадженої повсті, людина позбавила
рослиність найголовнішого знарядя у боротьбі з несприятливими умовами
місцевого клімату. Степ втратив можливість затримувати на своїй поверхні
сніг, який тепер легко зносився з нього нойменшим вітром, залишаючи
поверхню зовсім без снігового покриву, внаслідок чого навесні грунт
висихав нерідко раніше, ніж встигав відтанути на повну глибину.

На грунто утворення істотний вплив роблять числені тварини, які
насиляють грунти цієї зони. Обширну групу становлять різні гризуни:
сліпці, бабаки, хомяки, миші. З нищих особливо великий вплив дощових
червяків. У степових грунтах живе багато комах.

Прокладаючи ходи і влаштовуючи камери, тварини розпушують і перемішують
грунт на значну глибену. Викидаючи на поверхню землю, вони створюють
навколо своїх ходів горбки, які вносять різноманітність у мікрорельєф. З
часом стінки ходів землериїв обсипаються, в результаті хід заповнюється
матеріалом іншого складу і забарвлення у порівнянні з навколишньою
породою. Такі засипані ходи, які дістали назву кротовин , виділяються
темнішим забарвленням.

2. Гіпотези (теорії) утворення ( формування) чорноземів.

Чорноземи стали об’єктом досліджень ще до початку зародження
ґрунтознавства. М.В.Ломоносов у 1763 р. у трактаті “Про шари земні
писав”: “Чорноземи утворились від зігниття тваринних і рослинних тіл-з
часом…” У додокучасвський період існувало цілий ряд гіпотез щодо
утворення чорноземів:

Гіпотеза морського походження. Ак. П.СПаллас (1779) та ак.
А.Петцгольд стверджували, що чорноземи утворились з морського мулу та
перегнилих мас очерету й іншої рослинності при відступі Чорного та
Каспійського морів. Англійський вчений Р.Мурчісон

247

(1840) вважав, що чорнозем – продукт перевідкладення льодовиковими
водами чорної морської глини.

Гіпотеза болотного походження. Геолог фон Кваллен вважав, що
чорноземи утворились із подрібненого матеріалу торфових боліт та
рослинних залишків, принесених льодовиковими потоками з півночі, які
змішались з мінеральним мулом. Академіки Ехейхеальд та М.Д Борисяк
висунули гіпотезу про виникнення чорноземів при поступовому обсиханні
боліт.

Гіпотеза рослинно-наземного походженця чорноземів. Адептом цієї
гіпотези, що переросла в теорію, був Ф.І.Рупрехт (1866), який,
розвиваючи ідеї М.В.Ломоносова, стверджував, що чорноземи – результат
поселення трав’янистої рослинності н накопичення перегною в верхніх
шарах породи.

Але тільки в праці В.В.Докучаєва “Російський чорнозем” (1383) уперше
були сформульовані основні наукові ідеї про генезис чорноземних ґрунтів.
Автор виділив чорнозем як окремий ґрунтовий тип, що утворився в
результаті зміни материнських порід під впливом степової рослинності та
клімату.

Теорію рослинно-наземного походження чорноземів розвивали
П.А.Костичев, який розкрив роль кореневої системи трав’янистої
рослинності в чорноземоутворенні; В.Р.Вільямс, що вивчав роль лугової
степової рослинності 8 утворенні перегною та цілий ряд інших вчених.
Сучасна точка зору в найбільш узагальненому вигляді фіксує проходження
при чорноземоутворенні таких найголовніших процесів:

1. Дернового, що йде з максимальною інтенсивністю. Суть його, як
відомо, полягає в акумуляції гумусу, поживних речовин та утворенні
агрономічно цінної водостійкої структури Максимальний прояв цього
процесу в даному типі грунту пояснюється рядом причин. Перша –
особливості біологічного кругообігу речовин під трав’янистою рослинністю
в лісостепу та степу – він дуже потужний та інтенсивний. Щорічно з
відмерлими частинами рослин у ґрунт попадає практично та ж кількість
поживних речовин, що була використана на приріст біомаси, опад складає
100-200 ц/га, він високозольний (7-8%), містить багато N (1-1,4%).
Причому більша частина рослинних решток, а разом з ними і поживних
елементів, повертається не на поверхню ґрунту, а безпосередньо в нього,
тому що 40-60% степової рослинності складає їх коренева маса. Другою
причиною є особливості гідротермічного режиму в суббореальному лісостепу
та степу. Він характеризується чергуванням коротких періодів
оптимального зволоження грунту з досить тривалими засушливими або
холодними. У перші періоди (весною та восени) активно йдуть процеси
розкладу, гуміфікації та мінералізації органічних решток, а в другі
(літо та зима) – закріплення утворених гумусових речовин у грунті,
ускладнення їх будови. Третя причина інтенсивного дернового процесу –
насиченість ґрунту Са, джерелами якого є високозольна рослинність,
карбонатна материнська порода. Це призводить до нейтралізації гумусових
кислот, утворення стійких органо-мінеральних сполук та водостійкої
структури. Четвертою причиною є надзвичайно велика в недалекому минулому
роль гризунів, які активно перемішували ґрунт, збагачуючи верхні
горизонти карбонатами, що підсилювало дерновий процес ґрунтоутворення.

2. Міграції гідрокарбонату кальцію в профілі. Цей процес забезпечує
високу ступінь насиченості колоїдів кальцієм, формування
гуматно-кальцієвого гумусу, нейтральну та слабо лужну реакцію середовища
– а це, як відомо, головні умови оптимального проходження дернового
процесу ґрунтоутворення. Міграція карбонатів визначається характером
водного, теплового та газового режимів чорноземів. Вона найяскравіше йде
в лісостепу, який вирізняється періодично промивним типом водного
режиму. З водою виносяться вниз розчинні речовини та Са(НСО3)2. Але
вміст останнього весною в грунті невеликий, адже в цей період низькі
температури – біологічна активність пригнічена, в ґрунтовому повітрі
мало СОГ тому розчинність СаСОї низька, винос Са(НСО^): з карбонатного
горизонту невеликий. Влітку в чорноземах переважають висхідні потоки
води. Вони менш інтенсивні, ніж низхідні весною, зате вміст Са(НСО3)2 в
ґрунтовому розчині значний. Він повертається назад у карбонатний
горизонт. Цими процесами підтримується існування вказаного горизонту,
високий вміст Са в ґрунтовому розчині та у твердій фазі. Степові
чорноземи характеризуються менш інтенсивною міграцією карбонатів, винос
їх слабкий. Загалом максимальна амплітуда коливань лінії карбонатів
становить 10-20 см.

Найбільш сприятливі умови для чорноземоутворення складаються а південній
частині лісостепової зони, де утворюються типові чорноземи та на півночі
степу, де розповсюджені чорноземи звичайні. На південь від указаних
підзон збільшується дефіцит вологи, зменшуються кількість рослинного
опаду та глибина кореневої системи, внаслідок чого зменшується
потужність гумусового профілю й кількість гумусу. На північ, навпаки,
кількість вологи збільшується, зростає вилуговування лужноземельних
катіонів* Са, тому починає розвиватись опідзолення – кількість гумусу
також зменшуєтеся. Із заходу на схід збільшується континентальність
клімату, збільшуючи в чорноземах кількість гумусу та зменшуючи
потужність гумусовано-го горизонту при стабільних загальних запасах
гумусу в профілі

Висока родючість чорноземних грунтів здавна привертала увагу
дослідників, і було висловлено багато гіпотез про походження чорноземів
. ідучи за В.В.Докучаєвим , запропоновані гіпотези можна поділити на
ттри групи.

У геологічному описі Європейської Російської та Уральського хребта
відомий досліник Р. Мурчісон ( 1849 ) висловив припущеня, що чорнозем є
морським мулом. Подібні погляди розвивали потім і інші вчені . ці
гіпотези тепер мають лише історичне значення.

Припущення про болотне походження чорнозему ще наприкинці
XVIIIст.висловив славетний мандрівник П.Паллас. на його думку, чорноземи
Передкавказзя утворились з обширних очеретяних боліт. Пізніше академік
Е.Ейхвальд і О.О.Борисяк поширили гіпотезу про болотне походження на всю
чорноземну зону.

Перші загальні вказівки на утворення чорноземних грунтів у результаті
розкладу рослинних решток є в працях видатного російського вченого М. В.
Ломоносова, який писав: “ … немає сумніву, що чорнозем не первісна і не
першоутворена матерія, а походить від того, що згодом згнивали тваринні
і рослинні тіла”.

У 1791р. А.Болотов писав, що чорноземи утворились “как думать надобно,
от долговременного и многие сотни лет продолжавшегося лежания сих мест
кем снимаема, ежегодно сгнивала и производила понемногу из себя черную
землю”. Майже через сто років ці думки були ровинуті у праці академіка
Рупрехта “Геоботанические исследования о черноземе’(1886).

Докладне обгрунтування утворення чорнозему шляхом нагромадження у
материнській породі перегною в процесі розкладу саме степової
травянистої рослинності зробили В.В.Докучаєв у відомій праці “Руский
чорнозем”(1883) і П.А.Костичев у монографії “ Грунти чорноземної зони
Росії “(1886).

В.В. Докучаєв зібрав великий матеріал, що висвітлює будову ,хімічні
властивості і географічне поширення чорноземних грунтів. Він показав,
щонайбільш багаті на перегній чорноземні грунти розташовані в
Європейській частині на сході середньої смуги чорноземної зони, а в
напрямі на південь ,захід і північ вміст перегною закономірно
зменшується. Стверджуючи ,що чорноземи можуть утворитися лише під
запоною степової травянистої рослинності,В.В.Докучаєв одночасно вважав
головною причиною утворення чорнозему пануючі кліматичні умови.
Підтвердження він цьому бачив у зменшенні вмісту у чорноземних грунтах
перегною у напрямі на південь, північ і захід від області поширення
найбільш багатих на перегній тучних чорноземів у відповідності із зміною
кліматичних умов. На думку П.А.Костичева,клімат не міг бути вирішальною
причиною утворення чорнозему, а тим більше його географічного
поширення.П.А.Костичев вказував на велику різноманітність клімату в
межах чорноземної зони, на подібність клімату деяких місцевостях до
чорноземних і нечорноземних грунтів, знайдення серед смуги суцільного
поширення чорноземних грунтів (тобто в однакових кліматичних умовах)
островів сірих лісових і навіть дерново-підзолистих грунтів.

В.В.Докучаєв гадав,що перегній нагромаджується у чорноземах переважно за
рахунок надземних частин травянистої рослиності. На підставі багатьох
дослідів П.A. Костічев дійшов до висновку, що в багатих на вапно
чорноземних грунтах просочування органічних речовин на значну глибину у
грунт не могло мати місця. На його думку, головним джерелом
нагромадження у грунтовій товщі перегною є коренева система трав’янистої
рослинності.

Ряд факторів дозволяє припускати, що степовій рослинності у межах
сучасної чорноземної зони передували широколисті ліси.

Ще вчені античного часу (Геродот, Страбон, Пліній) відзначали колишню
залісеність степів і півдня України. Про це ж свідчить наявність окремих
великих островів широколистих лісів у межах чорноземної зони, що
збереглися до нашого часу. Досвід степового лісорозведення свідчить про
придатність клімату степів і чорноземних грунтів для розвитку лісової
рослинності.

Археологічні розкопки підтверджують велике поширення в минулому лісів в
межах сучасної чорноземної зони і їх наступне знищення людиною. Розкопки
біля села Трипілля на правому березі Дніпра виявили, що 4-5 тис. років
тому тут були поширені широколисті (дубові) ліси. Населення займалися
не тільки полюванням, рибальством, скотарством, але й землеробством –
сіяло пшеницю, жито, ячмінь. Розкопки у Воронезькій області показали,
що в VIII – X ст.культура землеробства досягла вже високого розвитку.

Все це свідчить про давність землеробського освоєння чорноземної зони,
яке супроводжувалося її обезлісенням.

Недавно Ю.Г. Саушкін зіставив сучасну карту грунтів з описом розподілу
лісової рослиності, який наведено у відомому старовиному географічному
дослідженні кінця XVI ст.показано великі лісові масиви, пізніше
вирубані, де, отже, були лісові грунти, на сучасних картах
грунтівпозначені вилуговані і потужні чорноземи, подібні до тих , які є
в містях, показаних в вище сказаній книзі як простори “чистого поля”.
Отже, ці чорноземи утворені на місці сірих або темно-сірих лісових
грунтів у результаті зміни широколистих лісів степом. Там, де ліси
збереглись до середини XIX ст., на грунтових картах позначено “ сірі
лісрві землі ” .

Зіставлення ряду старовиних документів і карт з сучасними, зроблене
Фатьяновим, показало, що на більшій частині сучасної чорноземної зони в
XV-XVI ст.були поширені “чорні”, тобто широколисті (дібровні) ліси. В
XVI ст.ці ліси посилено вирубували і землю використовували під ріллю.

Ряд визначних ботаніків – П.М. Крилов,А.Я. Гордягін, Б.О.Келлер –
висловлювались за вторине походження лугових степів і вважали, що лугові
степи виникли на місці знищених широколистих лісів.В.М.Сукачов
приписував лісове походження степам південного заходу Курської області.

Такі погляди на колишню залісеність чорноземної зони узгоджуються з
теорією утворення чорноземних грунтів, зробленою В.Р.Вілямсом, яка є
наступним після праць В.В.Докучаєва і П.А.Костичева великим етапом у
розвитку вчення про походженя грунтів чорноземної зони.В.Р.Вільямс
намічає три лінії розвитку, що приводять до утворення чорноземних
грунтів.

У загальній схемі єдиного грунтоутворювального процесу, розробленій
В.Р.Вільямсом, утворення чорноземів відбувається в результаті еволюції
сфагнових боліт. Розвиток сфагнових боліт супроводжується скороченям
площ, вкритих лісом, а останє спричиняє зміну клімату. На безлісих
просторах відбувається швидке танення снігового покриву, що
супроводжується утворенням великих кількостей талих снгових вод, які у
формі бурхливих потоків ринуть вниз по схилах.

При описі розвитку сфагнових боліт було сказано, що в міру наростання
потужності шару торфу вміст в ньому азоту і зональних елементів
знижується, рослиність втрачає здатність діставати елементи живлення з
багатших на них нижніх шарів, похованих під масою молодого торфу. Тому
рослиний покрив поступово розріджується,трав’яниста і мохова рослинність
поступається місцем перед лишайниками і водоростями, які ще можуть
знаходити досить елементів живлення для забезпечення дуже незначної
величини свого щорічного приросту. Настає почорніння болота, з-під
розрідженогопокриву лишайників прозирає чорне забарвлення торфу.

Моховий покрив зменшував швидкість стікання талих снігових вод і захищав
поверхню торфовища від розмиву. Водорості і лишайники, які прийшли на
зміну, не могли сповільнити стоку талих вод і тим самим охоронити
поверхню від розмивання. Не зустрічаючи перешкод, талі води ринуть
бурхливими потоками, розмиваючи і розриваючи м’яку частину торфу. В
першу чергу змиваються верхні найбільш бідні на елементи живлення шари
торфу та відслонюються багаті на азот і золу шари, які лежать під ними.
Одночасно розмив і розчленування рельєфу спричиняють осушення торф’яної
товщі.

На продуктах руйнування торфовища оселяється нова рослинність, і
починається новий період грунтоутворювального процесу. Багатий запас
зольних та азотних поживних речовин у формі органічної речовини, яка
зазнає швидкого аеробного розкладу, забезпечує успішний розвиток
трав’янистої рослинності. Дуже впливають черв’яки, личинки комах та інші
землериї, які подрібнюють торф’яну масу і перемішують її з материнською
породою. Надземні рослинні рештки руйнуються в умовах вільного припливу
кисню повітря; тому їх мінералізація відбувається швидко і повно з
утворенням невеликої кількості перегнійних речовин. Інакше відбувається
розклад кореневих систем і надземних частин, занесених у грунт
тваринами. Навесні грунт насичений вологою, тому їх розклад починається
в анаеробних умовах. Утруднена аерація і далі зберігається в грунті на
деякій глибині, бо аеробний розклад у верхньому шарі витрачає кисень, що
проникає з атмосферним повітрям. Такі умови сприяють утворенню І
нагромадженню у грунті аморфного перегною, який поступово посилює
затемнення забарвлення грунту, і грунт набуває характерного чорного
кольору у верхніх горизонтах та чорнобурого у нижніх. Паралельно зростає
акумуляція азоту, фосфору та Інших елементів, збільшуються ємкість
поглинання, вміст обмінних кальцію та магнію, ступінь насиченості
основами і т. д.

В результаті грунти описуваних широколистих лісів перетворюються у
вилуговані (при глибокому заляганні карбонатів) і потужні чорноземи.

Третю лінію розвитку В. Р. Вільямс встановлює для генетичного ряду
грунтів, що розвиваються на материнських породах, багатих на елементи
золь ного живлення, які перебувають у доступній для рослин формі. Це
звичайно породи, які містять карбонати кальцію (магнію), подібні до
лесу, лесовидних суглинків, до деяких карбонатних корінних порід.

ЦІ породи були сприятливим середовищем для розвитку рослинності. Тому
період перебування під хвойним і дрібнолистим тайговим лісом був дуже
короткий. Як тільки дозволила зміна кліматичних умов, почалось
проникнення широколистих порід. Період перебування під лісом тайгового
типу порівнюючи швидко змінився ґрунтоутворенням під запоною
широколистого лісу.

При оселенні лісової рослинності на карбонатних материнських породах
умови для опідзолювання відсутні. Карбонати, що містяться в грунті,
нейтралізують мінеральні та органічні кислоти, одержувані при розкладі
мертвих рослинних решток. Це усуває можливість виникнення кислої реакції
ґрунтового розчину. В результаті підзол о утворювальний процес
невизначено довгий час затримується на першій стадії, тобто на виносі
карбонатів лужно-земельних основ.

Настання дальших стадій можливе лише після звільнення від карбонатів
верхньої частини профілю. У першу чергу звільнялися від карбонатів
кальцію верхні горизонти грунтів вододілів і підвищені елементи
мезорельєфу. Розчинні сполуки кальцію, що вимилися, відкладалися у більш
глибоких горизонтах, частково переміщувалися внутрішньогрунтовою
горизонтальною течією в них по схилу. В обох випадках вуглекислий
кальцій відкладався у формі журавчи-ків. У деяких випадках біля підошви
схилів можна натрапити на утворення вапнякової плити.

У результаті діяння широколистого лісу були створені грунти, для яких В.
Р. Вільямс вказує такі характерні ознаки: 1) значне збагачення верхніх
горизонтів на елементи живлення рослин; 2) відсутність яскраво виражених
слідів підзолоутворення; 3) винос карбонатів кальцію з верхньої частини
профілю і відкладання журавчиків у нижній; 4) виникнення на деякій
глибині горіхуватої структури.

В. Р. Вільямс не дає назви цим грунтам, але в них неважко впізнати бурі
лісові грунти Р. В. Ризположенського, вперше описані ним у 1892 р. при
вивченні грунтів Заволзького лісостепу. Подібні грунти були пізніше
описані А. Ф. Негановим у Башкири під назвою коричневих лісових грунтів.

Грунти, які мали описані властивості, були сприятливим середовищем для
оселення степової рослинності, що порівнюючи швидко змінила широколисті
ліси. Під діянням степової рослинності ці грунти були перетворені на
звичайні чорноземи, для яких характерним є неглибоке залягання
карбонатів

Під діянням лугової рослинності починається утворення грунтів
чорноземного типу, так званих лугових чорноземів . в умовах безлісого
ланшафту скорочується кількість літніх опадів і виникає нерівномірність
їх розподілу за порами року. Водний режим характеризується багатосніжною
зимою,багатоводною весною і сухим літом. Зростаюча сухість клімату
спричиняє зміну лугової рослинності на лугово-степову, а в дальшому
обумовлює утворення сухих степів.

У Західному Сибіру і на Тамбовській низовині можна спостерігати всі
стадії переходу від осокових боліт до лугових чорноземів.

Другий шляхутворення чорноземних грунтів, що мав місце на більш великій
території, пов’язаний з порушенням стійкого розвитку природного
грунтоутворювального процесу людиною. Сучасна лісостепова смуга була
давнім осередком землеробського освоєння території. З розвитком
землеробства під сокирою лісорубів падали сторічні дуби і ясени,
звільняючи місце для пасовищ і ріллі. Таким чином, поступово були
вирубані значні площі широколистих лісів на сірих лісових грунтах і
північних чорноземах передстепу.

Лісосіки використовували під ріллю не відразу, і вони заростали
трав’янистою рослинністю. Лише через кілька років ці місця
розкорчовували і зорювали. Після кількох років сільськогосподарського
користування землі залишали у переліг, вони заростали трав’янистою
рослинністю і використовувались як пасовища. В умовах перелогової
системи землеробства так освоювались великі площі. Багато широколистих
лісів було вирубано для виробництва поташу. Ці лісосікиособливо довгий
час залишались під покровом трав’янистої рослинності.

Трав’яниста лугово-степова рослинність дає щороку велику масу
відмираючих надземних частин і кореневих систем, які густо переплітають
грунт до глибини 1 м. Характерна особливість лугової формації – тривалий
вегетаційний період, який триває до глибокої осені. Відмирання пагонів,
а потім кореневих систем відбувається тільки з настанням зимових
холодів. Тому розклад рослинних решток починається лише навесні
наступного року.

Надземні рослинні рештки руйнуються в умовах вільного припливу кисню
повітря;тому їх мінералізація відбувається швидко і повно з утворенням
невеликої кількості перегнійних речовин. Інакше відбувається розклад
кореневих систем і надземних частин, занесених у грунт тваринами.
Навесні грунт насичений вологою, тому їх розклад починається в
анаеробних умовах. Утруднена аерація і дедалі зберігається в грунті на
деякій глибині, і грунт набуває характерного чорного кольору у верхніх
горизонтах та чорнобурого у нижніх. Паралельно зростає акумуляція азоту,
фосфору та інших елементів, збільшується ємкість поглинання, вміст
обміних кальцію та магнію, ступінь насиченості основами і т.д.

В результаті грунти описуваних широколистих лісів перетворюються у
вилуговані (при глибокому заляганні карбонатів) і потужні чорноземи.

Третю лінію розвитку ВР Вільямс встановлює для генетичного ряду грунтів
,що розвиваються на материнських породах, багатих на елементи зольного
живлення, які перебувають у доступніцй для рослин формі. Це звичайно
породи, які містять карбонати кальцію (магнію), подібні до лесу ,
лесовидних сугленків, до деяких карбонатних коріних порід.

Ці породи були сприятливим середовищем для розвитку рослиності. Тому
період перебування під хвойним і дрібнолистим тайговим лісом був дуже.
Як тільки дозволила зміна кліматичних умов, почалось проникнення
широколистих порід . Період перебування під лісом тайгового типу
порівнюючи швидко змінився грунтоутворенням під запоною широколистого
лісу.

При оселенні лісової рослинності на карбонатних материнських породах
умови для опідзолення відсутні. Карбонати, що містяться в грунті,
нейтралізують мінеральні і органічні кислоти, одержані при розкладі
мертвих рослинних решток. Це усуває можливість виникнення кислої реакції
грунтового розчину. В результаті підзолоутворювальний процес невизначено
довгий час затримується на першій стадії, тобто на виносі карбонатів
лужно-земельних основ.

Настання дальших стадій можливе лише після звільнення від карбонатів
верхньої частини профілю. У першу чергу звільнялися від карбонатів
кальцію верхні горизонти грунтів вододілів і підвищені елементи
мезорельєфу. Розчинні сполуки кальцію, що вимилися, відкладалися у більш
глибоких горизонтах, частково переміщувалися внутрішньогрунтовою
горизонтальною течією в них по схилу. В обох випадках вуглекислий
кальцій відкладався у формі журавчиків. У деяких випадках біля підошви
схилів можна натрапити на утворення вапнякової плити.

У результаті діяння широколистого лісу були створені грунти, для яких
В.P. Вільямс вказує такі характерні ознаки:

1) Значне збагачення верхніх горизонтів на елементи живлення;

2) Відсутність яскраво виражених слідів підзолоутворення;

3) Винос карбонатів кальцію з верхньої частини профілю і відкладення
журавчиків у нижній;

4) Виникнення на деякій глибині горіхуватої структури.

Грунти, які мали описані властивості, були сприятливим середовищем для
оселення степової рослинності, що порівнюючи змінила широколисті ліси.
Під діянням степової рослинності ці грунти були перетворені на звичайні
чорноземи, для яких характерним є неглибоке залягання карбонатів.

3. Характеристика основних типів і підтипів їх властивості і
класифікація.

Найбільш сприятливі умови для чорноземоутворення складаються а південній
частині лісостепової зони, де утворюються типові чорноземи та на півночі
степу, де розповсюджені чорноземи звичайні. На південь від указаних
підзон збільшується дефіцит вологи, зменшуються кількість рослинного
опаду та глибина кореневої системи,

Класифікація чорноземів лісостепу.

Таблиця 24

Підтипи Роди

Види

Звичайні

Слабодиференційовані а) надпотужні (>120 см)

Глибокозакипаючі потужні (80-120)

Безкарбонатні середньо потужні (40-80)

Опідзолені Карбонатні малопотужні (25-40)

Вилугувані

Типові 3 алишково- карбо натні дуже малопотужні (9%)

Осолоділі середньогумусні (6-9)

Глиб икно – глеюваті малогумусні (4-6)

Злиті слабогумусні ( 80 см), неглибоке залягання карбонатів (у
верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині), Е-І
перерозподіл відсутній, СаСО3 у вигляді псевдоміцелїю або трубочок.

За гранулометричним складом чорноземи переважно суглинкові, у більшості
підтипів відсутні помітні зміни мулистої фракції за профілем, лише в
опідзолених існує невеликий її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів
характеризується рівномірним розподілом 5іО2 та ЇЦО3 за профілем, за
винятком опідзолених. У Н-гори-зонті акумулюються >ї, Р, 5 та інші
біофільні елементи, більшістю грунти вилугувані від водорозчинних
сполук. Гумусу в чорноземах багато, до 12%, гумусовий профіль
протресивно-акумулятивкий, склад гумусу гуматннй, гумусові кислоти
високо конденсовані, переважають їх фракції, пов’язані з Са, майже
цілком відсутні вільні фульвокислоти. Максимальний вміст гумусу в
чорноземах типових, на північ та на південь від зони їх розповсюдження
кількість гумусу зменшується (табл. 25).

Таблиця 25 Порівняльна характеристика підтипів чорноземів Лісостепі

ПІДТИПИ

чорноземів Гу-мус

% Сгк/

Сфк рН Склад ввібраних катіонів ЄП,

мг-екв/100 г грунту сно,

% Потужність Н+НР, см

Опідіоленї Вилугувані Типові 5-12 5-10 7-12 1,5-2,0 1,5-2,0 1,5-3,0
5,5-6,5 6,5-6,8

-7 Са. Щ, Н Са, Ма,(Н> Са, Мн 30-45 40-50 45-60 -90 93-98 100 30-70
40-80 60-130

Фізико-хімічні властивості чорноземів відмінні. Ці ґрунти мають потужний
грунтово-поглинальиий комплекс з великою ЄП (30-70 мг-екв), СНО
коливається від 93 до !00%, ГПК майже повністю насичений Са та М§,
реакція середовища близька до нейтральної, нейтральна або слаболужна,
висока буферність. Фізичні та водно-фізичні властивості чорноземів
добрі, консистенція нещільна, висока вологоємність, добра
водопроникність. Щільність твердої фази складає 2,4 г/см! у Н-горизонті
й збільшується до 2,7 г/см3 у материнській породі. Щільність ґрунту
1,0-1,6 г/см\ пористість 55-60%.

Чорноземи мають оптимальний тепловий режим: добре поглинають енергію
сонця, довго зберігають тепло. У західних провінціях вони практично не
промерзають, дуже теплі, на північ і на схід тривалість промерзання
збільшується, заге зменшується довжина теплого періоду. Водний режим
чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх
сільськогосподарського використання є основним лімітуючим фактором
родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім
зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди:

1 – висушування ґрунту, яке спостерігається влітку та на
початку осені;

2 – промочування ґрунту з перервою на промерзання з осені до
весни.

У чорноземах лісостепу тип водного режиму періодично промивний. Поживний
режим чорноземів оптимальний: дуже високий вміст валових їх форм,
основна частина N знаходиться в органічній формі, але легко
вивільняється при мінералізації, багато рухомого фосфору.

Чорноземна зона найбільш освоєна, у ній вирощуються всі районовані
сільськогосподарські культури, особливо ефективно ці грунти
використовуються під зернові високої якості, соняшник, цукровий буряк.

Чорноземи – потенційно найродючіші ґрунти. Головного проблемою їх
використання є несприятливий водний режим, тому велике значення має
система накопичення та зберігання вологи в грунті, створення лісосмуг,
снігозатримання і т.п. Важливим заходом є боротьба з водною (в
лісостепу) та вітровою (в степу) ерозією, дотримання правильних
сівозмін, насичених ґрунто-зберігаючими культурами; введення чистих
парів, безполицевого обробітку грунту. Хоча ґрунти добре забезпечені
поживними речовинами, внесення мінеральних добрив – умова одержання
високих урожаїв. Важливо вносити органічні добрива, щоб зберегти
стабільну кількість гумусу, водно-фізичні властивості.

Чорноземи степу

Степ у недавньому минулому чітко розділявся на три ггїдзони: північна
частина з різнотравно-ковильно-типчаковою рослинністю, середня – з
ковильно-типчаковою та південна – злаково-полинна. Ліс зберігся лише на
окремих ділянках у долинах рік, заплавах, байраках тощо. Велику роль у
формуванні чорноземів степу відігравали дощові черви та землериї –
перемішували та оструктурювали ґрунт. Клімат степу континентальний,
континентальність наростає із заходу на схід. Тип водного режиму –
непромивний, тоді як у чорноземів лісостепу – періодично промивний. Тому
карбонати у степових чорноземів вимиті неглибоко, підзолистий процес не
відбувається, інколи на деякій глибині зустрічаються солі й гіпс. Рельєф
у степу рівнинний з добре розвиненим мікрорельєфом. Ґрунтотворною
породою найчастіше виступає лес.

Порівняльна характеристика чорноземів степу наведена у таблиці 26.

Таблиця 26 Порівняльна характеристика підтипів чорноземів степу

Підтипи чорноземів Гумус, % Сі’іс Сфк рН Склад ввібраних катіонів
иг-екв/100 г грунту сно, % Потужність Н+НР, СІЧ

Звичайні Південні 6-8

3-6 1,5-3,0 1.5-3,0 7,0-7,3 7,5-8,0 Са, М?,(Na) Са, М?, Na 40-55

30 – 40 100

100 50-120

25-70

Звичайні чорноземи зустрічаються в північному степу. За
ознаками близькі до типових, але у зв’язку з дещо ослабленим процесом
гумусоакумуляції потужність гумусованого горизонту менша. Карбонати
залягають, починаючи з нижньої частини Н у вигляді білоочок,
псевдоміцелію. Іноді в материнській породі зустрічається гіпс,

Південні чорноземи сформувались у південній частині степу,
межують з каштановими грунтами. Карбонати починаються з Н- горизонту,
неглибоко залягає гіпс, профіль малопотужний, часто – слабо
диференційований через незначну солонцюватість, яка проявляється в
ущільненні перехідного горизонту. Характеристика родів та видів
аналогічна чорноземам лісостепу.

За останніми дослідженнями Н.А.Белової, А.П.Травлєєва, 1999 під лісовими
насадженнями на території справжніх степів формуються чорноземи, які
рекомендовано виділити на рівні роду як лісові. Характерними
особливостями цих ґрунтів є наявність лесиважу і, на відміну від
чорноземів лісостепу, відсутнє опідзолення.

Перспективний прийом кардинального регулювання водного режиму в степовій
зоні – зрошення. Але воно повинно бути строга регульованим і
обгрунтованим, тому що властивості чорноземів при неправильному зрошенні
різко погіршуються. Інші заходи окультурення аналогічні лісостеповим
чорноземам.

При розорюванні цілинних чорноземів руйнується верхній високо біогенний
шар ґрунту: за 54 роки запаси гумусу в ньому знизились на 52,3 т/га,
щільність складення підвищилась на 0,10 г/см3 (табл. 27)
Сільськогосподарське освоєння чорноземів впливає на якісний склад
гумусу: звужується співвідношений Сгк:Сфк (А.Д.Балаєв, 1997).

Таблиця 27

Зміни вмісту гумусу та його втрати в орному шарі (0-30 см) чорноземів
Європейської частини колишнього СРСР за 100 років (Чесняк Г.Я., 1983)

Вміст і записи гумусу Втрати гумусу іа 1 Он Середньо-річні Втрати гумусу
ВІК

1881 р. 1981р.

% до ваги грунту т/га % до ваги ґрунту т/га років, т/га втрати гумусу,
т/га ВИХІДНИХ

запасів,

%

Чорнозем типовий (Тамбовська і Воронезька обл.)

10-13 300-390 7-Ю 210-300 90 0,9-0,9 23-30

Чорнозем типовий (Курська і Харківська обл.)

7-Ю 221-315 4-7 142-248 67-79 0,7-0,8 21-36

Чорнозем вилугуваний (Ставропольський кран)

7-Ю 231-330 4-7 150-263 1 67-81 0,7-0,8 20-34

Чорнозем вилугуваний (Ульяновська обл.)

13-16 390-480 4-7 120-210 270 2,7 56-69

Чорнозем звичайний (Воронезька обл.)

7-10 221-315 4-7 150-263 | 52-71 0,5-0,7 17-32

Чорнозем звичайний (Молдова)

4-7 126-221 .2-4 75-150 51-71 0,5-0,7 32-40

Чорнозем типовий (Куйбишевська обл.)

13-16 390-480 8-10 240-300 ,150-180 [ 1.5-1,8 38-39

Чорнозем типовий (Оренбурзька обл..)

9-11 270-330 6-8 180-240 | 90 | 0,9 1 27-33

4. Розповсюдження чорноземів по материках світу.

Чорноземи розповсюджені на материках північної півкулі. В Україні
вони утворюють широку чорноземну смугу в межах лісостепової та

степової зон, яка тягнеться з заходу на схід через усю територію країни,

займаючи площу 27,8 млн. га .( лісостеп –11,3 млн. га, степ- 16,5 ). На
території СНД чорноземи також утворюють смугу, що починається в Молдові,
а потім прямує через Україну, південну Росію ( Воронезька, Курська
області, Ставропольський та Краснодарський краї ), північний Казахстан
до Алтаю, площею~180 млн. га. У світі площа чорноземів складає~ 314 млн.
га, це 2% суші: центральна Європа ( Німеччина, Польща, Румцнія,
Угорщина, Чехія, Словаччина, схід Австрії ), центральна частина
Північної Америки ( південь Канади – провінція Манітоба, північні
регіони центральних штатів США – Міннесоти, Міссурі, Дакоти, Арканзасу,
в межах Великих рівнин ).

Далі на південь простягається чорноземна зона грунтів. Найбільший масив
чорноземних грунтів розташований в Єразії. Починаючи на рівнинах
Болгарії,Румунії, Угорщини, зона чорноземних грунтів простягається на
схід через усю нашу країну, займаючи величезні простори на Півдні
Європейської частини, у Північному Казахстані і Сибіру. Грунти
чорноземного типу поширені також в Африці, Америці, у невеликій
кількості трапляються на півдні Азії(півострові Індостан ) і в
Австралії.

За підрахунками Л.І.Прасова,площа чорноземних грунтів на земній кулі
становить 8,3 млн.км, або 5,6% від поверхні суші. У наведену величину
входять чорні грунти тропічних областей (2,3 млн.кв.км.), генезис яких
ще недосить вивчений. На південь від підзолистої, де провідним
біологічним фактором є лісові рослинні формації,розташована чорноземна
зона.Одною з основних причин, які привели до панування травянистих
(лучно-степових і степових)формацій – головного фактора утворення
чорноземних грунтів, є багацтво материнських порід карбонатів кальцію.

Роль кальцію в утворені чорнозему підкреслена вже тим,що і в
підзолистій зоні поява льодовикових відкладів карбонатних порід там
призводить до утворення дернових навіть чорноземоподібних грунтів
або,принаймі,темніших, дерново-підзолистих грунтів.

Чорноземи утворюютьтся на різних за своїм походженням і
геологічним віком породах ,починаючи від четвертиних лесів і кінчаючи
продуктами вивітрювання масивно-кристалічних порід.Механічний склад
материнських порід не має вирішального значення для чорнозему , бо
чорноземні грунти можна знайти і на важких і на легких породах (гумусові
піски ,сіропіски тощо) .Вирішує насамперед хімізм грунтотворної породи
–вміст у ній CaCo3-джерело обміного Ca в грунті .Навіть на субпісках або
глинистих пісках ,якщо їх колоїдні “сорочки” досить насичені кальцієм ,у
відповідних умовах клімату з’являються грунти чорноземного
характеру.Велике значення має і вік грунту.

Щодо кліматичних умов утворення чорнозему , то слід зауважити , що
чорноземна зона , яка простягшлася з півдня на північ на багато сотень
кілометрів і на тисячі кілометрів з заходу на схід ,охоплює райони з
різними кліматичними умовами(Костичев) . Найхарактерніший для цієї зони
помірний клімат,для більшої частини чорноземної області скоріше сухий
,ніж вологий;у північній частині це буде напіввологий (семігумідний),а в
південій (семіаридний) ,який далі на південь переходить у клімат
посушливого степу.За спостереженями кліматологів (Воєйков, Броунов),
посередині чорноземної зони проходить смуга збільшеного атмосферного
тиску ,так звана вісь затропічного барометричного максимуму,яка поділяє
чорноземну зону на тдві частини: північно-західну й південо-східну, що
характеризується різним напрямом пануючих вітрів і різними умовами
зволоження: у першій переважають північно-західні вітри, у другій-
південо-східні.

Щодо рослиності як фактора утворення чорнозему,то вже давно виявлено
(Рупрехт),що чорнозем під лісом не утворюється, рослинність степів.На
величезному просторі чорноземної області характер природної
рослинності,яка брала участь у створенні чорноземних грунтів і панувала
у час переваги перелогової системи землеробства ,міняється з півночі на
південь:у північній частині цієї області поширені лучні степи з
зімкнутим і густим травостоєм,багатою рослинністю,що утворилася в умовах
достатньої вологості клімату.В міру просування на південь і поселення
посушливості міняється і характер рослиних формацій,які брали участь у
створені чорнозему і вкривали порівняно недавно чорноземні степи . Степ
дедалі більше втрачає лучний характер, тому травостій зріджується
(нестача вологи) ,чим раз більшу роль починають відігравати
ксерофіти-трави,здатні переносити посуху.Нарешті,на південі окраєні
чорноземної смуги маємо зріджений травостій,досить бідний розвиток
рослиної маси, появу серед рослин дедалі більшої кількості ксерофітів-
посухостійких видів і ехимерів – видів, що закінчують свою вегетацію за
короткий весняний період. За віком грунтів чорноземна смуга старіша від
підзолистої, бо вона в значній частині не була вкрита льодовиком.

Материнськими породами в чорноземній смузі є , головним чином, лес і
лесовидні суглинки різного механічного складу і різного походження. На
Україні в чесленних грунтових розрізах і природних відслоненнях у лесах
– полових дрібно- пористих суглинках – не можна виділити ознак
шаруватості, які б свідчили про те , що вони відкладені водою – стоячою
або текучою , немає вних і решток водяних молюсок, зате трапляється
черепашки наземних молюсок. У інших випадках, навпаки, знаходимо у
лесовидних відкладах виразно помітну шаруватість, яка разом з рештками
водяних молюсок свідчить про водяне походження таких суглинків.

Звідси виходить, що породи так званого лесовидного характееру зобовязані
своїм утворенням різним факторам – вітру і воді .

Проте грунтовий покрив чорноземної зони далеко неодноманітний. Інакше і
не може бути , бо грунтотворні фактори на величезному просторі
чорноземної зони міняються – міняється механічний склад порід, міняються
умови рельєфу, міняється клімат і мікроклімат , міняється і рослиність.

Флора не обмежується самою тільки травянистою рослиністю: у цілому ряді
випадків у межі чорноземної зони вторгаються й деревні рослинні формації
– ліси. Цілком очевидно, що наступ льодовика,який захопив на багато
десятків і сотень тисяч років значну територію Європейської частини
СРСР, знищив усю наявну там рослинність.з другого боку , відступ
льодовика щоразу супроводжувався завоюванням звільнених ним просторів
рослинністю – як деревною, так і травянистою. При коливанях грунтових і
кліматичних умов,які були на переферійній частині областей зледеніння,
обставини були несприятливі для тривалого і стійкого завоювання
території лісовою рослиністю. Ліс був знищений і тільки частково
зберігся у “сховищах” Прикарпатті, на Подільсько-Волинській височині,
почасти, мабудь, на частині Середньоруської височини і подекуди в
Донбасі, не кажучи вже про гірські місцевості на південь і захід від
межі зледеніння, що їх укривало.

Після відступу льодовика, коли в межах теперішньої чорноземної смуги під
впливом панування протягом багатьох тисячоліть травяних формацій
утворилися чорноземи. Ліс як моготня рослина формація міг, на думку
деяких дослідників (Берг), робити цей похід за умови помякшення клімату,
підвищення його вологості. Тому завоювання лісом північної і західної
частини чорноземної зони розглядають як ознаку зміни клімату у бік
більшого зволоження. Додержуючись принцепів, встановлених Докучаєвим,
треба наперед сказати, що така зміна характеру одного з факторів
грунтотворення неминуче мала б привести до зміни і самого грунту під
впливом лісу.

5. Сільськогосподарське раціональне використання і охорона.

Чорноземна зона є найважливішим землеробським районом країни. Половина
орних грунтів представлена чорноземами. Тут вирощують зернові, технічні
і олійні культури: озиму і яру пшениці, кукурудзу, цукровий буряк,
соняшник, льон-кучерявець і багато інших. Це райони широко розвиненого
тваринництва і плодівництва. Чорноземи займають наступну частку в
загальній структурі земельних угідь СРСР: орні грунти 50,2%, сінокоси
15,5%, пасовища і вигони 5%, ліси і чагарники 0,6%.

Найважливішою задачею в умовах сільськогосподарського виробництва на
чорноземних грунтах є максимальне використання їх високої потенційної
родючості. Основні шляхи в рішенні цієї задачі — найраціональніші
прийоми обробки, накопичення і правильного витрачання вологи, внесення
добрив, поліпшення структури посівних площ, введення найцінніших і
високоурожайних культур і сортів.

Чорноземні грунти відповідно до їх властивостей і особливостей
сільськогосподарського використовування розділяють на дві великі групи:
перша група об’єднує чорноземи лісостепу —опідзолені, вилуговувані і
типові, а друга група — чорноземні грунти степової смуги — чорноземи
звичайні і південні.

Крім того, при агрономічній характеристиці чорноземів також враховують
кліматичні особливості західних і східних провінцій, які визначають
більш напружений водний режим і погіршення теплового режиму чорноземних
грунтів східної частини зони в порівнянні з чорноземами західних і
центральних провінцій.

Центральними питаннями підвищення ефективної родючості чорноземних
грунтів є накопичення вологи в грунті і раціональне її використання.
Найбільш гостро ці питання стають в підзонах розповсюдження звичайних і
південних чорноземів. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів
повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни
проведення весняних польових робіт і створення якнайкращого водного
режиму.

До числа таких заходів відносяться правильні прийоми обробки грунту,
направлені на максимальне поглинання і збереження вологи в грунті:
введення чистої пари, ранній глибокий зяб, прикаты-вание і своєчасне
боронування грунту, обробка упоперек схилів, осіннє борунування і
вилуговування полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії.
Радикальним поліпшенням водного режиму звичайних і південних чорноземів
є зрошування і, зокрема, поливи.

Виняткове значення, особливо в підзонах звичайних і південних
чорноземів, має снігозатримання (посів куліс, захисні смуги і ін.), як
один з головних прийомів відновлення в грунті необхідного запасу вологи
до початку вегетаційного періоду.

На легких чорноземних грунтах, схильних до вітрової ерозії, добрі
результати дає безвідвальна осіння обробка, при якій стерня, що
зберігається, сприяє накопиченню снігу і оберігає грунти від видування
(райони степового Алтая, Західного Сибіру, Північного Казахстану і ін.).

Особливої уваги в комплексі агротехнічних заходів щодо водонакопичення
серед звичайних і південних чорноземів вимагають солонцюваті і
карбонатні грунти, які мають несприятливі агрофізичні властивості і
володіють зниженою водовіддачею.

Чорноземні грунти, не дивлячись на високу їх потенційну родючість,
ефективно озиваються на вживання добрив. При цьому треба враховувати
властивості і особливості підтипів чорноземів. Якнайкращу чуйність на
добриво мають чорноземи лісостепу, оскільки тут найбільш сприятливо
складаються умови зволоження. На звичайних і південних чорноземах
максимальний ефект від вживання добрив досягається при проведенні
зволожувальних заходів. При вживанні азотних добрив в межах кожного
підтипу треба мати у вигляді, що їх ефективність підвищується від
глинистих і важкосуглинкових грунтів до легкосуглинкових і супіщаним. Це
пояснюється кращою нитрифікаційної здатністю чорноземних грунтів важкого
механічного складу унаслідок їх великого багатства перегноєм і кращай
агрегатний стан.

При вживанні азотних добрив необхідно враховувати на наголошеній вище
можливості інтенсивного вимивання нітратів осінньо-весняними осіданнями
на чорноземах лісостепової зони.

Дефіцит азоту спостерігається весною на опідзолених і вилуговуваних
чорноземах лісостепу Західного Сибіру унаслідок повільного їх нагрівання
і зниженої нитрифікації в цей період. Тому вживання азотних добрив
підвищує тут урожай всіх сільськогосподарських культур, особливо ранніх
термінів сівби.

У чорноземних грунтах (за виключенням добре нагноєних чорноземів)
переважають малорухливі форми фосфатів (органічні сполуки, з’єднання з
кальцієм і полуторними оксидами). Тому всі чорноземи добре озиваються на
вживання фосфорнокислих добрив. На опідзолених і вилуговуваних
чорноземах, що мають високу гидролітичну кислотність, ефективне вживання
фосфоридної муки.

Особливе значення має вживання фосфорнокислих добрив на карбонатних і
солонцеватых чорноземах унаслідок бідності цих грунтів рухомим фосфором.
Тут якнайкращий ефект дає рядне внесення гранульованого суперфосфату.
Вживання калієвих добрив на чорноземах перш за все необхідне під такі
культури, як цукровий буряк, соняшник, тютюн.

Універсальним добривом на чорноземних грунтах є гній, особливо на
чорноземах легкого механічного складу і перш за все під зернові
(пшениця, кукурудза), цукровий буряк і картоплю.

Ефективність гною знижується від чорноземів лісостепу до південних
чорноземів унаслідок погіршення умов зволоження. Тому

у районах чорноземної зони з явно вираженим дефіцитом вологи (звичайні і
південні чорноземи) для підвищення позитивної дії гнойових добрив велике
значення мають вживання добре гною, що розклався, глибоке його
закладення і проведення зволожувальних заходів.

Необхідно мати у вигляді, що мобілізація і раціональне використовування
потенційного багатства чорноземних грунтів вимагають активізації
мікробіологічних процесів правильними прийомами обробки в поєднанні із
заходами щодо поліпшення водного режиму.

Велике значення в чорноземній зоні має створення захисних лісових смуг,
як комплексного засобу поліпшення мікроклімату і водного режиму, а для
ряду районів (лісостеп, легкі грунти Північного Казахстану, Кубань,
Башкирія) і як засоби боротьби з водною і вітровою ерозією.

При проведенні робіт по полезахисному лісонасадженню необхідно
враховувати особливості лесорастительных властивостей різних чорноземних
грунтів. Чорноземи лісостепу — оподзоленные, вилуговувані і типові —
придатні під посадку дуба і інших лісових культур без спеціальних
меліоративних заходів. Чорноземи звичайні і південні вже вимагають
проведення агротехнічних заходів щодо снегонакоплению, поглинанню талих
вод і правильній витраті вологи, а також допускають більш обмежений
набір культур. Солонцеватиє чорноземи звичайні і південні, а також
чорноземи осолоділі вимагають, крім високої агротехніки і зволожувальних
заходів, спеціальних типів лісових культур.

У особливу групу повинні бути виділені супіщані різновиди чорноземних
грунтів і серопески.

При сільськогосподарському використовуванні чорноземних грунтів
необхідно враховувати також і провінційні особливості.

У районах Західного Сибіру і Північного Казахстану широко поширені
солонцеватые чорноземи, для поліпшення яких разом з посиленими
зволожувальними заходами необхідне спушення ущільненого солонцеватого
горизонту. Чим вище ступінь солонцевато-сти чорноземів, тим гірше їх
агротехнічні властивості. Среднесолонце-ватиє чорноземи в порівнянні з
кращими несолонцеватыми грунтами характеризуються як грунти задовільної
якості, а чорноземи сильносолонцеватые — як грунти нижче за задовільні
агропроиз-водственных властивості. Як показали досліди на Україні,
важливим заходом щодо підвищення родючості сильносолонцеватых чорноземів
є місцеве внесення гіпсу в дозах 3—4 ц на 1 га в ряди при посіві
сільськогосподарських культур. Для окремих провінцій (Західно-сибірська,
Казахстанська, Передалтайська) характерна комплексність грунтового
покриву з широким розповсюдженням солонців і солодій серед чорноземних
грунтів.

Меліорація таких грунтів повинна передбачатися в загальному плані
використовування комплексних чорноземних масивів.

У Західному Сибіру на оподзоленных і вилуговуваних чорноземах необхідно
звертати увагу на особливості їх теплового режиму і враховувати в
зв’язку з цим специфіку механічного складу грунтів: чорноземи легко- і
среднесуглинистые прогріваються швидше, ніж глинисті і
тяжелосуглинистые; біологічна і агрофизическая стиглість їх наступає
раніше, у зв’язку з чим вони володіють і кращими умовами ефективної
родючості.

Високородючими грунтами в чорноземній зоні є лу-гово-чорноземні грунти,
за винятком солонцеватых і солончакових пологів. Підвищене їх зволоження
виділяє ці грунти в кращу сторону в порівнянні із зональними
чорноземами.

Вносячи в грунт органічні добрива, поліпшуються фізичні
властивості грунтів, збагачують їх елементами живлення. Систематичне
застосування мінеральних добрив збагачує грунт рухливими поживними
речовинами. Вапнування знижує кислотність грунтів, тим самим
сприяючи створенню кращих умов для життєдіяльності ґрунтових
мікроорганізмів, а, отже, і для вирощування сільськогосподарських
культур. Гіпсування руйнує солонці, перетворює їх у досить родючі
грунти. Людина осушує болота, зрошує пустині, різко змінюючи характер
ґрунтового покриву в бажаний для неї бік.

Під впливом багаторічної діяльності людини грунти різко змінюють свої
властивості. У підзолистих грунтах нагромаджується гумус. Верхній
горизонт їх стає темнішим, глибшим, часто досягаючи 40—45 см. Весь
профіль збагачується поживними елементами. В солонцях руйнується щільний
ілювій, вони стають м’якими, пухкими. На осушених болотах замість
насиченого водою торфу утворюються бурувато-чорні зернисті багаті
перегнійно-лучні грунти. У зрошуваних районах Середньої Азії виникають
зовсім нові культурно-поливні грунти, значно родючіші, ніж навколишні
сіроземи.

Останнім часом рішуче ведеться боротьба з ерозією (розмиванням грунтів
на схилах).

Висновок .

Впершому розділі розглянуто умови ґрунтоутворення. Які кліматичні умови
стали передумовою утворення чорноземів. Що грунтоутворюючими породами є
різні дрібноземисті відклади,серед яких особливо поширені леси,лесовидні
глини і суглинки, а також продукти переробки корінних порід.Подекуди
грунтоутворення іде безпосередньо на масивно-кристалічних
породах.Чорноземи можуть утворитися на найрізноманітніших материнських
породах.

В другому розділі йдеться про теорії (гіпотези) утворення чорноземів.
Розглянуто три основних теоріїх походження а саме: теорія морського
походження; теорія болотного походження; і остання гіпотеза
рослино-наземного походження чорноземів. Також розглянуто хто зоймався
тими чи іншими гіпотезами утворенн чорноземних ґрунтів.

В третьому розділі данна коротка характеристика основних типів і
підтипів чорноземних ґрунтів . Притамані для кожного типу і підтипу
властивості. І класифікація чорноземних ґрунтів.

Як саме розміщуються чорноземи по материкам світу розглянуто в
наступному розділі.

При сільськогосподарському використанні дещо змінюється ґрунтотворний
процес: розмикається біологічний кругообіг, значно зменшується кількість
рослинного опаду, особливо підземного, тому ґрунти одержують значно
менше органічної речовини, N5 Са, Р> К та інших елементів. Зменшується
кількість мікрофлори, слабкіше йде острук-турювання, зменшується (і
значно) кількість гумусу.

Література

І.І.Назаренко, С.М.Польчина, В.А.Нікорович “Ґрунтознавство” 2004 р.

Вернандер Н.Б. “Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства” 1966 р.

Польчина С.М. “Ґрунтознавство. Головні типи ґрунтів” 2000 – 2001 р.

Чорний І.Б. “Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства” 1995р.

Розанов Б.Г. Морфологія почв 1990р.

Добровольский Г.В.,Урусевская И.С. География почв – М.:МГУ, 1984р.

Канівець В.І. Життя ґрунту – К .:Аграрна наука, 2001р.

Назаренко И.И. Окультуривание подзолистих оглеенних почв 1981р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020