.

Прийоми активізації навчального процесу на уроках англійської мови (реферат)

Язык: английский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 7317
Скачать документ

Реферат на тему:

Прийоми активізації навчального процесу на уроках англійської мови

План

Вступ

Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності та уміння.

Визначальні риси аудіювання.

Вимоги до базового рівня володіння аудіюванням.

Загальна характеристика говоріння як виду мовленнєвої діяльності та
уміння.

Психофізіологічні механізми говоріння.

Навчання діологічного мовлення.

Суть і характеристика монологічного мовлення.

1. Вступ

У сучасних методиках викладання іноземних мов превалюють автентичні
навчально-методичні комплекси, запропоновані видавництвами Великої
Британії: “Oxford University Press”, “Westley Longman”, тощо. На
використанні матеріавлів цих підручників і базується нова програма з
англійської мови, що націл.є учнів на навчання через комуунікацію,
більш природну ситуацію, а викладачів – на особисто-орієнтований підхід
до кожного студента.

Як і раніше, іноземна мова аивчається через розумне поєднання 4-х
видів мовної діяльності, тобто через говоріння, аудіювання, читання,
письмо. Традиційне використання різних видів навчальної
діяльностіполегшується, коли викладач використовує не тільки перевірені
методики, а й нові автентичні відеокурси, відеофільми, аудіозаписи,
матеріали з Internet, комунікативні ігри, що даї змогу дієво
спілкуватися і таким чином будувати місток між групою та реальним
світом.

2. Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності та уміння.

Аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух усного мовлення. З точеи
зору психофізіології аудіювання трактується як перцептивна розумова
мнемічна діяльність. Перцептивна тому, що здійснюється сприйняття
/рецепція/ перцепція? Розумова – бо пов’язана з основними розумовими
операціями: аналізом, синтезом, індукцією, дедукцією, порівнянням,
абсстрагуванням, конкретизацією? Мнемічна – тому, що відбувається
виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовленнєвих одиниць,
реформування образу і впізнавання як результат зісавлення з еталоном,
який зберігається в пам’яті.

Аудіювання і говоріння – це дві сторони усного мовлення. Без
аудіювання не може бути нормативного говоріння. Разом з тим аудіювання
як вид мовленнєвої діяльності є відносно автономним ( наприклад,
слухання лекцій, доповідей, радіопередач і т.п.)

3. Визначальні риси аудіювання.

Визначальними рисами аудіювання як виду мовленнєвої діяльності в
методиці навчання іноземних мов вважаються такі:

За характером мовленнєвого спілкування аудіювання, як і говоріння,
відноситься до видів мовленнєвої діяльності, що реалізують усне
безпосереднє спілкування (хоча інформація може передаватись і технічними
засобами), і через це протистоїть читанню і писемному мовленню, які
реалізують спілкування, опосередковане письмом.

За своєю роллю у процесі спілкування аудіювання є реактивним видом
мовленнєвої діяльності, так само, як і читання (на відміну від
ініціальних видів мовленнєвої діяльності – говоріння та письма).

За спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації аудіювання,
як і читання, є рецептивним вилом МД (на відміну від говоріння і
письма).

Форма перебігу процесу аудіювання – внутрішня, невиражена, на відміну
від говоріння та письма, які актуалізуються у зовнішньому плані. Основою
внутрішнього механізму аудіювання є такі психічні процеси як сприйняття
на слух, увага, розпізнавання та зіставлення мовних засобів, їх
ідентифікація, осмислення, антиципація, групування, узагальнення,
утримання в пам’яті, умовивід, тобто відтворення чужої думки та
адекватна на неї реакція. Отже предметом аудіювання є чужа думка, яка
закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

Продуктом аудіювання є умовивід, результатом – розуміння сприйнятого
смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка. (Можна
вербально прореагувати на почуте, а можна взяти до відома отриману
інформацію і зберегти її в пам’яті до того часу, коли вона знадобиться).

Аудіювання є комплексною мовленнєвою розумовою діяльністю. Воно
базується на природній здатності, яка удосконалюється у процесі
індивідуального розвитку людини і дає їй можливімть розуміти інформацію
в акустичному коді, накопичувати її в пам’яті чи на письмі, відбирати та
оцінюватиїї згідно з інтересами чи поставленими завданнями. Важливими
факторами формування такої здатності є:

Перцептивні та мовленнєвомоторні передумови

Загальні інтелектуальні передумови

Знання та вміння в рідній мові

Іншомовні знання та вміння

Мотивація

Ці фактори складають основу для розвитку специфічних навичок і вмінь? На
ній базується навчання аудіювання згідно з вимогами Депжавного
освітнього стандарту з іноземної мови.

4. Вимоги до базового рівня володіння аудіюванням .

На базовому рівні аудіювання розглядається як компонент
усномовленнєвого спілкування. Як самостійний вид мовленнєвої діяльності
аудіювання означає сприймання на слух і розуміння текстів з різною
глибиною та повнотою проникнення в їх зміст: з повним розумінням та з
розумінням основного змісту.

Досягнення базового рівня в галузі аудіювання передбачає формування
елементарної комунікативної компетенції в цьому виді мовленнєвої
діяльності, а саме:

Уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях
повсякденного спілкування, пов’язане з задоволенням найпростіших потреб
(наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);

Визначити тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках,
коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити
фразу, висловити думку інакше, розмовляти повільніше і простіше,
уточнюючи при цьому значення незнайомих слів і спонукаючи до
грунтовнішого пояснення незрозумілого;

уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (наприклад,
оголошення по радіо прогнозу погоди тощо) розуміти основний зміст
аудіотексту (про що йдеться, що є найбільш важливим );

уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителята однокласників,
короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і
соціально-побутової сфер спілкування.

Перевищення цього рівня передбачає формування в учнів:

уміння розуміти основний зміст прослуханих текстів різного характеру,
які містять незначну кількість незнайомих слів.

Щоб розвивати навички, необхідні для розуміння живої мови, студентів
треба знайомити з автентичними текстами, або тими, які звучать, як
автентичні. Це можуть бути фрагменти художніх фільмів, телепередач,
тощо.

Наприклад, наприкінці семестру, якщо є можливість, добре було б
показати фільмабо фрагмент, зміст якого близький до вивченої теми.
Закінчуючи тему “Життя молоді”, учні переглядали фільм “Little men”
(екранізація роману Луїзи Мей Олькотт). Під час обговорення фільму
важливо пам’ятати про багатоваріантне виконання домашніх завдань. Так,
сильним студентам було запропоновано написати твір-роздум, а слабкішим –
дати відповіді на ключові запитання за допомогою окремих фраз і слів з
фільму.

5. Загальна характеристика говоріння як виду мовленнєвої діяльності та
уміння.

Як згадувалось раніше, існують рецептивні види мовленнєвої діяльності
людини, у процесі яких вона сприймає і розуміє думки інших людей,
одержуючи певну інформацію (аудіювання і читання), та продуктивні види,
коли людина висловлює свої думки або передає чужі думки в усній чи
письмовій формі (говоріння і письмо).

Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в
діалогічній формі ( паралельно з аудіюванням) і в монологічній формі.
Воно спрямоване до однієї особи або до енеобмеженої кількості осіб. Як
і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив,
в основі якоголежить потереба; предмет – думки того, хто говорить,
продукт – висловлювання (діалог або монолог) і результат, який може
виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Як же породжується усне мовленнєве висловлювання? Процеси
породження і сприймання мовлення вивчалися такими
вченими-психолінгвістами, психофізіологами, психологами як
Л.С.Виготський, А.Р.Лурія, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв, Т.В.Рябова,
І.О.Зимня та ін.

Спочатку в певній ситуації виникає мотив висловлювання, що
позначає початковий момент породження мовлення, і відповідно –
комунікативний намір (КН) того, хто говорить. КН визначає роль мовця
як учасника спілкування, конкретну меуту його висловлювання: чи він про
щось запитує, щось стверджує, закликає до чогось, засуджує чи схвалює,
радить, вимагає тощо. На цьому рівні мовець уже знає, про що говорити, у
нього виникає загальний задум майбутнього висловлювання, який поки що не
має свого мовного втілення, але вже існує у предметно-зображальному
коді. Задум стосується всього тексту/висловлювання в цілому: в ньому
намічається основна теза тексту, тобто попередній смисловий план, який
уточнюється мовцем на протязі всього процесу його реалізації. Далі
здійснюється оформлення задуму шляхом відбору мовних засобів –
граматичних структур, слів, який реалізується спочатку у внутрішньому
мовленні, де створюється потенціальна мовленнєва схема висловлювання.
Навіть при безпосередньому повідомленні своїх думок у момент їх
виникнення їх вираженню у зовнішньому мовленні все ж передує поява
мовленнєвомоторних імпульсів, які, хоча б на долю секунди, випереджають
вимову слів. Внутрішне мовлення еліптичне, побудоване за принципом
конспекту, йому притаманна згорнутість, воно не озвучене. Далі має місце
включення голосового апарату, і сформоване висловлювання шляхом
артикуляції та інтонування втілюється у зовнішньому (озвученому)
мовленні. Процес породження усного висловлювання супроводжується
слуховим контролем, завдяки чому постійно здійснюється зворотний
зв’язок, що приводить висловлювання у відповідність до задуму.

Спілкуючись рідною мовою, мовець думає лише про те, що сказати і в
якій послідовності. Ці дії знаходяться на рівні свідомої провідної
діяльності. Окремі операції процесу породження мовленнєвого
висловлювання непомітні, оскільки всі вони повністю автоматизовані і
здійснюються миттєво. При говорінні іноземною мовою (за умови
недостатнього рівня володіння нею) ці операції стають помітними через
відсутність міцних зв’язків між мовленнєвим задумом та мовними засобами
його вираження, які існують у носіїв мови. Тому умовою здійснення
діяльності говоріння є наявність мовленнєвих автоматизмів, або
мовленнєвих навичок : граматичних, лексичних, вимовних (артикуляційних
та інтонаційних). Вказані навички в сукупності складають опнраційний
рівень говоріння як уміння. Проте ця сукупність ще не є власним
умінням, бо останнє не можна звести до просої суми елементів, що його
складають Уміння має свої власні якості: цілеспрямованість,
продуктивність, самостійність, динамічність, інтегрованість.

Цілеспрямованість – уміння забезпечує функціонування сфери мислення:
постійне співвіднесення мотиву й цілі (основної та проміжних), сигналів
зворотного зв’язку – вербальної та невербальної реакції співрозмовника ,
знань про нього, ситуації та контексту всієї діяльності.
Цілеспрямованість виражається також у співвіднесенні свого мовленнєвого
висловлювання з передбачуваним результатом.

Продуктивність стосується як змісу, так і форми висловлювання. З
точки зору змісту – це багатство фактів, відомостей, думок, потрібних
для досягнення поставленої мети. Стосовно форми продуктивність
визначається кількістю нових комбінацій засвоєного матеріалу: чим менше
у висловлюванні заученого, тим вища його продуктивність.

Самостійність уміння говорити іноземною мовою передбачає незалежність
від рідної мови (безперекладний характер говоріння), а також від
опор-підказок, що свідчить просамостійне планування свого висловлювання
і підбір відповідних мовленнєвих засобів.

Динамічність уміння – це його здатність до переносу. Вона
співвідноситься з такою ознакою навички, як гнучкість, проте гнучкість
забезпечує перенос навички в аналогічні (подібні) ситуації спілкуваня, а
динамічність уміння – у нові.

Під інтегрованістю розуміють таку якість уміння. Що виникає на основі
активного синтезу різних навичок, на яких воно базується (автоматизовані
компоненти), а також інтеграції автоматизованих і неавтоматизованих
компонентів уміння – мотивів, інтересів, життєвого досвіду, знань, усіх
сфер особистості мовця. З останнього випливає важливий методичний
висновок: навчання мовленнєвого вміння неможливе без підключення усіх
сфер особистості учня.

Психофізіологічні механізми говоріння.

Проблема механізмів мовлення вперше була поставлена відомим ученим
М.І.Жинкіним, який зазначав, що формування, перебудова і запуск
механізму мовлення мають місце в результаті обміну повідомленнями.
Найбільш загальними механізмами двостороннього процесу мовленнєвого
спілкування є механізми прийому і видачі повідомлення, усередині яких
знаходяться механізми осмислення (в єдності аналізу та синтезу, що
проявляються по-різному на різних рівнях смислової обробки мовного
матеріалу); пам’яті (в єдності довготривалої/постійної пам’яті та
короткочасної/оперативної пам’яті); випереджаючого ссинтезу, без якого
неможливе жодне висловлювання.

Процеси осмислення, утримання в пам’яті, випередження є тими
внутрішніми механізмами, за допомогою яких реалізується діяльність
основного операційного механізму мовлення, визначеного М.І.Жинкіним як
єдність двох ланок: 1) складання слів з елементів і 2) складання фраз
із слів. У кожній з цих ланок також є дві ланки: вибір і складання.

Згадавши загальні механізми двостороннього процесу мовленнєвого
спілкування, перейдемо до розгляду окремих механізмів говоріння.

Одним з найпростіших механізмів мовлення є механізм відтворення або
репродукції. Незважаючи на продуктивний характер говоріння, в ньому є
елементи репродукції. (Так за даними Е.П.Шубіна, репродукція готових
блоків в англійському побутовому діалозі становить близько 25%).
Репродукція може бути повною або частковою. У першому випадку
використовуються готові ключові фрази, взяті з тексту без змін, для
передачі нового змісту; у другому – це репродукція-трансформація, яка
пкркдбачає передачу змісту в нових формах. З погляду методики часткове
використання репрордукції з метою виконання мовленнєвого завдання у
процесі навчання говоріння можна вважати позитивним моментом, проте
репродукування вивченого як засобу контролю необхідно уникати.

У механізмі вибору розрізняють вибір слів і вибір граматичної
структури. На вибір слів впливає комунікативна мета повідомлення,
стосунки між комунікантами, їх спільний життєвий досвід, особливості
репіциєнта тощо. Тому повністю автоматизувати процес вибору слів навряд
чи можливо. В той же час мовлення комуніканта, який “підбирає слова”,
уповільнюєьтся, створюється розрив у часі між формуванням змістової
сторони висловлювання і його мовним наповненням. На вибір граматичної
структури також впливає комунікативна мета, асоціативний зв’язок
структури з її функцією в мовленні.

Механізми репродукування і вибору підпорядковані механізму
комбінування, який передбачає таке формування словосполучень і фраз,
коли мовець використовує знайомі йому мовні компоненти в нових
словосполученях. Від якості сформованості механізму комбінування
залежать такі ознаки мовленнєвого вміння говоріння як продуктивність,
новизна, швидкість.

Тут особлива увага звертається на вдосконалення навичок говоріння.
Студентів можна зацікавити спілкуванням, запропонувавши комунікативні
ігри. Гра може бути проведена в кульмінаційний період заняття як
можливість для студентів використати лінгвістичні знання, щойно
засвоєні. Наголос при цьому слід робити

на якості комунікації, а не на виправлення помилок. Студенти
співпрацюють, обмінюються досвідом, обгрунтовують свої думки,
вислуховують міркування інших. У комунікативних іграх можуть
використовуватися такі прийоми, як парна робота, заняття в малих групах
та робота всієї групи, де кожен студент може вільно рухатися по кабінету
в пошуках необхідної інформації.

Використана література

Близнюк О.І., Панова Л.С. Ігри у навчанні іноземних мов: Посібник для
вчителів. – К.: Освіта, 1997. –64с.

Іванова Т.А., Корсук О.М. Прийоми активізації навчального процесу на
уроках англійської мови.

Метьолкіна О.Б. Методичні рекомендації щодо організації індивідуального
навчання аудіювання – К.: Київський державний лінгвістичний університет,
1994 – 65 с.

Науково-методичні збірники “Методика викладання іноземних мов” – К.:
Радянська школа, 1965-1996 рр.

Науково-методичний журнал “Іноземні мови”. – К.: Ленвіт

Олійник Т.І. Розумова гра у навчанні англійської мови . – К. Освіта,
1992 – 127 с.

Основы методики преподавания иностранных языков: Учебник/Под. Ред. В.А.
Бухбиндера, В.Штрауса. – К.: Вища школа, 1986. – 335 с.

Скалкин В.П. Обучение диалогической речи. – К.: Радянська школа, 1989. –
158 с.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020