Реферат на тему:
Засоби фізичного виховання. Визначення поняття
Визначивши мету і завдання будь-якої діяльності, її суб’єкти підбирають
адекватні засоби їх вирішення.
Знання засобів фізичного виховання дозволить вчителю обирати
найефективніші з них і розробляти нові відповідно до конкретно
поставлених педагогічних завдань.
Для національної системи фізичного виховання характерний цілий комплекс
засобів. При цьому основним засобом вирішення завдань фізичного
виховання і досягнення його мети є рухова активність людини (фізичні
вправи, народні ігри і забави, військові, побутові та професійні дії
(якщо вони виконуються за відповідною програмою).
Допоміжним засобом є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода,
земля) та гігієнічні фактори (режим дня і харчування, дотримання правил
особистої та громадської гігієни тощо).
Найвищої ефективності фізичного виховання можна досягнути за умови
комплексного використання засобів, тобто, рухова активність повинна
здійснюватись здебільшого за сприятливих природних умов і при
незаперечному дотриманні правил особистої гігієни.
Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій
та цілісної рухової діяльності.
Рух — це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла
або окремих його частин. Розрізняють вроджені і довільні рухи. Для
останніх характерні такі ознаки:
• вони завжди є функцією свідомості;
• засвоюються у процесі життєдіяльності, включаючи і процес навчання;
• навчання рухів підвищує ступінь їх підпорядкованості волі людини.
Окремі рухи є складовими частинами рухових дій. За допомогою кількох
логічно пов’язаних між собою рухів можна виконувати бажану рухову дію,
спрямовану на вирішення певного рухового завдання. Наприклад, певна
послідовність рухів ногами, руками, тулубом, головою дозволить учневі
виконати підйом розгином, стрибок у довжину, висоту, закинути м’яч у
ворота (чи у кошик) тощо.
Отже, руховою дією називають певну цілеспрямовану систему рухів,
сформовану для вирішення конкретного рухового завдання.
Рухова дія формується на основі знань, попереднього рухового досвіду,
фізичних якостей, засвоєння раціонального способу її виконання шляхом
багаторазового повторення.
Поєднання декількох специфічних рухових дій називають руховою
діяльністю. Наприклад, оволодівши подачею, прийомом і передачею м’яча,
нападаючим ударом, блокуванням, переміщенням тощо, можна підготуватись
до гри у волейбол.
Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання
Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на
вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його
закономірностям.
Засобом фізичного виховання і навіть предметом змагальної діяльності є
спортивна ходьба. Нею може стати і звичайна ходьба на роботу. Але це
трапиться лише за умов, якщо ЇЇ тривалість буде не менша 25-30 хв, а
інтенсивність роботи по ЧСС — 140-160 уд/хв.
Отже, звичайна побутова ходьба набуває значення адекватного засобу
фізичного виховання лише тоді, коли позитивно впливає на функції
організму, його оздоровлення, викликає зрушення у розвитку витривалості
і працездатності.
Це стосується і інших рухових дій, які виникли спочатку у сфері побуту
чи праці, а потім відповідно видозмінювались і ставали засобом фізичного
виховання (біг, подолання перешкод, метання, плавання, піднімання
вантажів, боротьба тощо).
Таким чином, оптимально організовані військові і побутові рухові дії,
фізична праця, особливо за сприятливих умов зовнішнього середовища (в
лісі, парку, полі, саду, на березі річки) і з відповідним дозуванням
навантажень, можуть давати ефект, який очікують від фізичного виховання.
Проте трудові, бонові і побутові рухові дії не можуть ототожнюватися з
фізичними вправами.
Слово “фізична” віддзеркалює характер виконуваної роботи (відрізняється,
наприклад, від розумової), що зовнішньо прояляється у вигляді переміщень
тіла людини і його частин у просторі і часі.
Але це слово виражає лише залежність виконуваних дій від функцій
нервово-м’язового апарату, а, отже, лише переважний вплив на фізичну
сферу організму. В дійсності виконання фізичних вправ — це вольовий акт,
який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну
сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність. Звідси
особлива цінність
фізичних вправ для виховання підростаючого покоління як засобу
формування фізичної культури учнів (складової загальної культури
особистості), оволодіння ним методами І формами індивідуальної рухової
діяльності для власного духовного і фізичного вдосконалення. Це особливо
важливо в умовах переходу до ринкових форм господарювання, де фізичні
вправи, а, отже, фізичний розвиток і фізична підготовленість набувають
особливого значення як джерело здоров’я, виховання активної, творчої
особистості, здатної приймати рішення і реалізовувати їх у процесі
життєдіяльності. Адже у процесі виконання фізичних вправ моделюються І
віддзеркалюються людські взаємовідносини, і в цьому контексті вони є
засобом формування особистості, її свідомості І культури. Без рухових
дій не розгортаються психічні процеси, які, сформувавшись, керують
руховою сферою людини і вдосконалюють її.
Слово “вправа” означає спрямовану повторюваність дії з метою впливу на
фізичні і психічні властивості людини та вдосконалення якості її
виконання.
Фізичні вправи у своєму розвитку пройшли три стадії. На першій стадії в
якості фізичних вправ виступали військові і побутові (здебільшого
мисливські) рухові дії. На другому етапі (у зв’язку з появою змагань)
окремі елементи цих комплексних дій почали використовуватись як предмет
порівняння сили атлетів. Так з’явились біг, стрибки, метання, плавання,
подолання перешкод, вправи з вантажами тощо. Ці фізичні вправи, із
зрозумілих причин, одержали назву природних. Нарешті, на третьому етапі
появились аналітичні фізичні вправи, за допомогою яких можна впливати на
окремі функції організму, м’язові групи і навіть м’язи. Ці вправи
спеціально придумують. Окремими вправами арсенал засобів фізичного
виховання поповнюється і на сучасному етапі.
Найвища результативність фізичного виховання досягається при
використанні всієї системи засобів, проте значимість кожної групи
засобів неоднакова. Найбільша питома вага у вирішенні завдань навчання і
виховання належить фізичним вправам. Це обумовлено низкою причин, серед
яких:
• фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються
відповідно до закономірностей фізичного виховання;
• фізичні вправи (як система рухів) виражають думки й емоції людини, її
активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже, впливають на
фізичну і духовну сферу особи;
• фізичні вправи – один із способів передачі суспільно-історичного
досвіду в цілому і в галузі фізичного виховання зокрема, а це робить їх
потужним засобом виховання;
• фізичні вправи впливають не тільки на морфо-функціональний стан
організму, але і на психічний стан особи;
• фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою
використання у процесі самовдосконалення. Іншими словами, вони
“спрямовані на себе”, тоді як інші рухові дії спрямовані на предмет
виробничої діяльності;
• фізичні вправи задовільняють природну потребу людини в руховій
діяльності.
Тільки комплексна система фізичних вправ забезпечує можливість для
розвитку всіх органів і систем організму людини в оптимальному
співвідношенні.
Фактори, які визначають вплив фізичних вправ на організм учнів
У практиці фізичного виховання можна спостерігати, коли одні і ті ж
вправи дають різні ефекти, а різні фізичні вправи можуть привести до
однакових результатів. Аналіз цих явищ показує, що ефективність
фізичного виховання залежить не лише від фізичних вправ, які
використовуються, але й від тих факторів, які супроводжують їх
виконання, тому знання факторів, які визначають вплив фізичних вправ на
організм учнів, дозволить підвищити рівень керованості педагогічним
процесом і, як наслідок, посилити його ефективність. Таких факторів є
багато, але всі вони можуть бути об’єднані в чотири великі групи.
До першої групи відносяться індивідуальні особливості учнів, їх
моральні, вольові й інтелектуальні якості; тип нервової діяльності;
рівень знань, умінь і навичок; фізичний розвиток і підготовленість; стан
здоров’я; інтерес до занять, активність; любов до праці тощо.
Другу групу складають особливості самих вправ, їх характер, складність і
трудність; новизна й емоційність. Залежно від характеру вправи можуть
впливати на різні якості, м’язові групи, вирішувати різні завдання
(підготовчі, підвідні). Сила впливу вправ визначається і їх структурною
складністю та фізичною трудністю. Немаловажне значення має новизна
вправ: якщо рухова дія використовується тривалий час без змін, то учні
адаптуються до неї, і вона перестає сприяти розвитку і вдосконаленню
функцій організму.
Велике значення має емоційний стан учнів при виконанні вправ. Вчитель
повинен прагнути до забезпечення оптимального емоційного стану учнів.
Відомо, Що надмірно високий чи низький емоційний настрій дітей гальмує
не тільки процес засвоєння техніки фізичних вправ, але й розвиток
фізичних якостей.
Третя група факторів включає зовнішні умови виконання вправ (місце
проведення, кліматичні, метеорологічні і санітарно-гігієнічні умови,
стан матеріально-технічної бази, рельєф місцевості).
У різних клімато-географічних зонах (вологість повітря, високогір’я,
температурні режими); за певних метеорологічних умов (холод і спека,
атмосферний
тиск, вітер) виконання однієї і тієї ж вправи викличе різні реакції
організму учнів. Це стосується і матеріально-технічних умов виконання
вправ, рельєфу місцевості тощо. Наприклад, біг по жорсткій чи пружній
доріжці, вгору чи згори, по піску, у воді і снігу по-різному вплине на
функціональні можливості, процес засвоєння техніки.
Четверту групу факторів, що визначають вплив фізичних вправ,
представляють дії вчителя щодо раціональної побудови процесу фізичного
виховання. Як суб’єкт цього процесу, вчитель зобов’язаний пізнати його
закономірності, психологічні, фізіологічні і біохімічні реакції на
виконання фізичних вправ. Це дозволить йому регулювати фізичні
навантаження, враховувати післядії попередньо виконаних вправ,
реалізувати принципи розвиваючого навчання, індивідуалізувати його.
Забезпечуючи високу результативність фізичного виховання, вчитель, з
одного боку, повинен враховувати ці фактори, з іншого, — використовувати
їх для вирішення конкретних педагогічних завдань.
Література
1. Барков В.А. Динамический рукоход // Физическая культура в школе. —
1989.—№4. —С.35-36.
2. Васильков Г.А. Эстафеты на уроке // Физическая культура в школе. —
1985.—№3. —С.23-27.
3. Васильков Г.А., Васильков В.Г. От игры к спорту // Сборник эстафет и
игровых заданий.— М.: Физкультура и спорт, 1985. — 80 с.
4. Гелета З.С., Олеха Н.Т. Игровые эстафеты на уроках кроссовой
подготовки // Физическая культура в школе. — 1989. — № 9. — С.13.
5. Гуревич И.А. 1500 упражнений для круговой тренировки. — 22-е изд.,
перераб. и доп. — Минск: Высшейшая школа, 1980. — 256 с.
6. Донской Д.Д. Спортивная техника. — М.: Физкультура и спорт, 1962.
7. Короткое И.М. Подвижные игры детей. — М.. Советская Россия, 1987.
8. Кочкин В.В. Лабиринт и его использование // Физическая культура в
школе.— 1983. — № 10. — С.43-45.
9. Рунцов Б.С. Игры с длинной веревкой // Физическая культура в школе. —
1988. — № 10. — С. — 50-51.
10. Синкевич В.Ф. Комплексная система перекладин и брусьев // Физическая
культура в школе. — 1981. — № 6. — С.43.
11. Слободкин М.М. Тренажер для мышц ног // Физическая культура в школе.
— 1983. — № 5. — С.20-21.
12. Шолих М. Круговая тренировка. — М.: Физкультура и спорт, 1961.
13. Яцкин В.М. Применяя многокомплектные универсальные гимнастические
снаряды // Физическая культура в школе. — 1982 — № 2. — С.35-39.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
