Реферат на тему:
Формування асортименту інформаційної продукції
Вивчення потреб споживачів інформаційної продукції
Метою отримання інформації виступають різні потреби – від споживання чи
тиражування інформації, до отримання нового знання, на базі вже існуючої
інформації.
Інформаційна потреба – це усвідомлена необхідність отримання окремим
споживачем чи колективом, групою споживачів інформації, яка відповідає
характеру їхньої роботи, темам дослідження, напрямкам навчання,
самоосвіти, інтересам тощо. Отримання інформації в якості предмета
інформаційної потреби виникає за ініціативою споживача, яка багато в
чому залежить від усвідомлення ним особистої відповідальності за
найбільш ефективне виконання чи розв’язання поставленого перед собою
завдання.
Щоб сформувати асортимент інформаційної продукції потрібно вивчити
інформаційні потреби наявних і потенційних споживачів, коло їхньої
діяльності і сферу інтересів. Зазвичай для цього використовуються
різноманітні способи: вивчення запитів, що надходять до інформаційної
служби; врахування тематичних інформаційних інтересів спеціалістів і
їхньої думки про види інформації і терміни її надходження до них;
професійної діяльності кожного із споживачів інформації; різноманітних
планових, звітних документів, рубрикаторів, карт зворотного зв’язку
тощо.
Для досліджень подібного роду використовуються два методи: особисте
опитування (інтерв’ю) і анкетне опитування.
Анкетування є більш оперативним методом, бо охоплює за порівняно
короткий період велику кількість потенційних споживачів і дозволяє
ставити детальні питання і пропонувати відповіді. Проте в нього є
суттєвий недолік, а саме: суб’єктивне розуміння поставлених питань
респондентами; неможливість швидкого уточнення неоднозначних відповідей;
певна частина компромісних, невиважених відповідей і т. ін. Для
зменшення ризику невірних або необгрунтованих відповідей певну допомогу
може надати розробка рубрикатора пропонованої продукції, її поглиблений
опис. Такий рубрикатор можна легко скласти, використавши відповідній
розділ таблиць ББК.
При опитуванні дуже важливо не ставити прямих питань щодо відношення до
інформаційного органу, чи до потреб в ньому, а спитати, приміром, про
найбільш гострі проблеми, які мали респонденти, скажімо, в останні два
тижня. Це можуть бути бізнесові проблеми, проблеми прийняття рішень,
керівництва виробництвом, виробничої діяльності, навчання, самоосвіти,
виховання, взаємовідносин, самовдосконалення, заповнення вільного часу,
дачні, ремонтні, аматорські тощо. “Проблеми” слід перераховувати у
відповідності з тим, у вирішенні яких інформаційний орган може
оперативно і якісно допомогти. Для збільшення ефективності опитування і
зменшення ризику необгрунтованих відповідей його процедура повинна бути
максимально спрощеною і зведена до підкреслювання, викреслювання,
виставлення оцінки або знаків “!”, ‘+’, “–”.
І для анкетного опитування, і для інтерв’ю можна використати наведену в
додатку 4 “Інформаційну карту”, або в додатку 5 “Оціночну карту”.
При уточненні інформаційних потреб споживачів важливо отримати такі
відомості, як:
сфера інформування (галузі знань, спектр інтересів, профіль потреб)
зміст потрібної інформації (про що, хронологічні рамки, певні нюанси,
масив первинних джерел)
для яких цілей потрібна інформація (дослідження, самоосвіта,
вдосконалення процесу роботи чи щось інше)
ким вона буде використовуватися (окремим споживачем, групою, установою
тощо)
найбільш бажані форми надання інформації (оригінали документів,
бібліографічні покажчики, списки, реферати, огляди, довідки)
форми інформаційного забезпечення (активна чи пасивна, ретроспективна чи
поточна, можливість її накопичування на робочому місці споживача)
глибина обробки, обсяг, тип аналізу змісту потрібних у відповідь на
запит документів
в які терміни або через які інтервали часу повинен надходити
інформаційний матеріал (час звернення, час очікування, час відповіді)
являється дана інформація обов’язковою або бажаною (рівень її
актуальності, важливості і терміновості, рівень допустимих затрат часу і
коштів)
Кожне з цих питань вельми важливе для розуміння інформаційних потреб
потенційних споживачів, а відтак і для визначення асортименту
інформаційної продукції.
Візьмемо для прикладу час і терміновість виконання запиту. Досвід
показує, що якщо прийняти час, потрібний для виконання елементарного
запиту типу “вирішення управлінських завдань”, за одиницю, то час на
виконання інформаційного запиту, пов’язаного з рішенням:
абсолютно нового управлінського завдання, збільшиться не менше ніж в 20
разів;
особливо складного завдання, по якому є часткові рішення попередніх
досліджень – не менше ніж в 12 разів;
важкого завдання, про шляхи вирішення якого є обмежені відомості – в 8
разів;
завдання, по якому є аналогічні рішення в інших сферах діяльності – в 4
рази;
завдання з покращання окремих параметрів вже існуючих, відомих рішень –
в 2 рази.
Проведена робота з анкетування і інтерв’ювання закінчується їхнім
аналізом, який повинен узагальнити дані про динаміку попиту, його
тематичний розподіл, визначити зони підвищеного попиту, переважаючу
професійну приналежність споживачів, розглянути тимчасовий аспект
попиту.
Класифікація попиту одночасно за темами і за типами споживачів дозволяє
конкретизувати структуру ринку інформаційної продукції і визначити своє
місце в ньому.
Так наприклад, експертне опитування керівників вищого рівня міністерств
і управлінь культури, проведено науково-інформаційним відділом
Інформкультура Російської державної бібліотеки показало, що система ДЗК,
до якої, як правило, входять інформаційні повідомлення типу: “Хроніка
культурного життя”, “Критичні зауваження і пропозиції, висловлені в
пресі”, “Перелік статей з питань культури і мистецтва”, “Культурне
співробітництво” та оглядово-аналітичні тематичні розвідки з різних
поточних питань, реально не є ефективно функціонуючою системою, і
розцінюється ними як механізм випадкового, необов’язкового для їх
службової діяльності інформування. Коло їхніх потреб замикається на
оперативному концентрованому викладенні подій в галузі та професійних
компетентних порадах із приводу конкретних ситуацій у практичній
діяльності, експертно-аналітичних викладках важливих подій. При цьому
змістовні проблеми культурного життя у більшості опитаних лежать на
периферії потреб, а на перший план виступають сьогочасні проблеми,
ноу-хау. Яскраво виражене ядро інтересів визначається трьома найбільш
значимими темами: питання економіки (точніше – фінансування) галузі,
організації і управління (менеджмент), матеріально-технічна база
культури. Серед переваг респондентів – експертні довідки,
науково-аналітичні огляди і ділове консультування. Значна кількість
опитаних не розуміє специфіки даного інформаційного каналу і тому майже
не читає повідомлень, які не виконані безпосередньо на їх замовлення.
На основі цього опитування можна зробити висновок про недоцільність
затрат часу і коштів на випуск “універсальних” ДЗК і їх тиражування для
всього керівного складу. Краще організувати підписку на серії ДЗК, що
дозволить більш цілеспрямовано здійснювати вибір їх змісту і напрямів
НІД.
Для визначення пріоритетів у виданні інформаційної продукції можна
використати таку методику:
Спершу потрібно запропонувати потенційному споживачу продукцію. скласти
ранжирований за пріоритетами перелік основних тем, інформація з яких
йому потрібна щоденно, щотижня, щоквартально або щорічно; в якій формі
він бажає її отримувати – усно чи письмово, якщо письмово, то на яких
носіях. Щоб не ускладнювати собі і споживачу роботу, бажано надати
перелік продуктів і послуг, які, в принципі, міг би виконати даний
інформаційний орган вказавши терміни виконання, а реципієнту
запропонувати вибрати і виділити потрібне .
Після отримання таких відомостей, складається загальний ранжирований
перелік із вказівкою кількості “замовників”, з якого вибираються ті, що
названі більшістю респондентів.
Далі визначаються нормативні затрати праці на виконання відібраних
робіт, кількість виконавців. Якщо ці показники не узгоджуються з
наявними штатами і фондом робочого часу, проводиться корекція переліку в
бік вибору більш прибуткових і конкурентноспроможних продуктів і послуг
до того часу, поки не залишиться стільки, скільки інформаційний орган
може виконати силами своїх робітників і за наявних матеріально-технічних
ресурсів.
Визначитися з комерційним попитом на асортимент продуктів і послуг в
умовах, коли інформаційний орган вже має певні напрацювання в НІД і
усталений перелік видань і послуг, можна за допомогою “Талона зворотного
зв’язку” (Додаток 6). “Оціночної карти інформаційної продукції” (Додаток
5) та відривного талону зворотного зв’язку сигнальної карти ВРІ (Додаток
7).
Талон зворотного зв’язку додається до кожного інформаційного продукту,
що надходить до споживача і повинен у обов’язковому порядку через
вказаний відрізок часу повернутися до інформаційного органу. Такий талон
можна використати і для визначення попиту на послуги, але в цьому
випадку його треба поширити і серед споживачів послуг. Головна цінність
талону полягає в тому, що продукцію оцінює сам споживач, який одночасно
вирішує – буде він платити за неї чи ні, і якщо так, то яка ціна його
влаштує.
Це ставить перед інформаційним органом ще одне завдання – визначення
комерційної ціни інформаційної продукції, а це неможливо зробити без
визначення її собівартості, яка грунтується на трудовитратах.
Список літератури
Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах:
Затверджено 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. – 1994.– № 31. – Ст. 286.
Закон України. Про інформацію: Закон України: Затверджено 2 жовт. 1992
р. // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.
Закон України. Про науково-технічну інформацію: Затверджено 25 черв.
1993 р. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
Закон України. Про національну програму інформатизації: Затверджено 4
лют. 1998 р. // Уряд. кур’єр.– 1998.–12 берез.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
