Реферат на тему:
З’єднувальні елементи
Складовими будь–яких мереж є апаратні (технічні) та програмні засоби
(мережні операційні системи, утиліти та інструментальні засоби,
прикладні програми тощо). Апаратні засоби у свою чергу можна розділити
на вузли (комп’ютери, термінали, мейнфрейми, мережні принтери, касові
термінали тощо) та з’єднувальні елементи.
Основними з’єднувальними елементами є :
кабелі: коаксіальні, виті пари, оптичні;
внутрімережні з’єднувальні елементи: роз’єми, повторювачі (Repeater),
трансивери MAU (Media Attachement Unit) тощо;
кабельні центри (Wiring center): хаби (Hub), концентратори,
багатостанційні пристрої доступу MAU (Multistation Access Unit);
міжмережні з’єднувальні елементи: мости (Bridge), маршрутизатори
(Router), шлюзи (Gateway) тощо;
компоненти безпровідного (Wireless) зв’язку: трансивери (радіо та
інфрачервоні), антени тощо.
Мережа (логічна локальна мережа) являє собою, звичайно, сукупність
кабельних сегментів (кабельний сегмент – це ланцюжок відрізків кабелів,
що з’єднані між собою електрично), зв’язаних між собою повторювачами.
Повторювач забезпечує проміжне підсилення та формування сигналів, дає
змогу збільшувати протяжність мережі та кількість під’єднаних вузлів.
Повторювач оперує на фізичному рівні моделі OSI.
Кабельні центри
З’єднання кабельних сегментів може бути здійснене через кабельний центр
– хаб, що є пристроєм фізичного підімкнення декількох сегментів або
променів. Інтелектуальний хаб (Intelligent Hub) має спеціальні засоби
для діагностики та управління, які дають змогу оперативно одержувати
відомості щодо активності та справності вузлів, відключати несправні
вузли тощо.
Розрізняють такі реалізації хабів:
активний хаб: підсилює сигнали, потребує джерела живлення;
пасивний хаб: лише узгоджує імпеданси ліній (архітектура ARCnet);
Peer Hub: плата розширення для комп’ютера (архітектура ARCnet);
звичайний хаб (Standalone Hub): самостійний пристрій з власним джерелом
живлення;
нарощуваний хаб (Stackable Hub): обладнаний засобами з’єднання кількох
хабів у стек; інтелектуальність одного з хабів стеку, звичайно,
перетворює весь стек в інтелектуальний; розрізняють локальний та
розподілений (де сегмент між хабами може досягати сотень метрів) стеки;
концентратор: більш складний хаб, що дає змогу об’єднувати мережі різних
архітектур.
Чіткої межі між хабами та концентраторами немає – і ті й інші можуть
бути повторювачами, мостами або маршрутизаторами.
Мости
Серед міжмережних з’єднувальних елементів найбільш поширеним є міст.
Міст є засобом передавання пакетів між локальними мережами, що оперує на
двох нижніх рівнях моделі OSI та є прозорим для протоколів мережного
рівня. Міст здійснює фільтрацію пакетів, не випускаючи з мережі пакети
для внутрімережних адресатів, а також переадресацію – передавання
пакетів в іншу мережу згідно з таблицею маршрутизації (або ж, за
відсутності адресата в таблиці, в усі інші мережі). Таблиця
маршрутизації, звичайно, укладається шляхом самонавчання за адресами
відправників пакетів, що надходять до мережі. Мости класифікуються за
кількома ознаками:
За рівнем протоколу:
MAC–мости – працюють на MAC–підрівні канального рівня управління
доступом до середовища передавання, дають змогу зв’язувати мережі однієї
архітектури (з однаковими форматами пакетів);
LLC–мости – працюють на LLC–підрівні канального рівня управління
логічним зв’язком, дають змогу зв’язувати мережі різних архітектур;
За алгоритмом маршрутизації:
Transparent Routing (прозорий) – міст сам визначає шлях для кожного
пакета, запам’ятовуючи розташування всіх вузлів (характерно для
архітектури Ethernet);
Source Routing – шлях пакета вводиться в адресну частину відправником
(використовується в архітектурі Token Ring);
За відношенням до серверу:
внутрішній (Internal) міст – частина програмного забезпечення серверу,
що відповідає за пересилання пакетів між сегментами (сервер при цьому
обладнаний кількома мережними адаптерами);
зовнішній (External, Standalone) міст – окремий пристрій.
За відстанню між мережами:
локальний (Local) міст – з’єднує локальні мережі, що розташовані на
невеликій відстані одна від іншої;
віддалений (Remote) міст – з’єднує географічно віддалені локальні мережі
через засоби телекомунікації (звичайно – виділені або комутовані
телефонні лінії, для підвищення продуктивності використовують декілька
“паралельних” каналів зв’язку).
Маршрутизатори
Комутацію мереж третього (мережного) рівня забезпечують маршрутизатори –
засоби з’єднування вузлів різних мереж, що використовують мережні
(логічні) адреси вузлів. Мережі можуть бути віддалені, а шлях
передавання пакетів пролягати через інші маршрутизатори. Мережна адреса
при цьому трактується як ієрархічний опис розташування вузла.
Маршрутизатори підтримують протоколи мережного рівня – IP, IPX, X.25 та
деякі інші. Більш складні (відповідно, більш дорогі) мультипротокольні
маршрутизатори підтримують одночасно декілька протоколів для
гетерогенних мереж. Іноді розрізняють так звані Brouter (Bridging
Router) – комбінацію моста та маршрутизатора, що одночасно оперує на
мережному та канальному рівнях.
Основними характеристиками маршрутизатора є:
тип (одно– або мультипротокольний, LAN або WAN, Brouter);
підтримувані протоколи;
пропускна здатність;
типи мереж, що можуть під’єднуватись;
інтерфейси (LAN або WAN);
кількість портів;
можливість управління та моніторингу мережі.
Шлюзи
З’єднувальним елементом, що оперує на верхніх (5–7) рівнях моделі OSI, є
шлюз – засіб з’єднання суттєво різнорідних мереж. На відміну від
повторювачів, мостів та маршрутизаторів, що є прозорими для користувача,
наявність шлюзу є відчутною. Шлюз виконує перетворення форматів та
розмірів пакетів, протоколів, даних та деякі інші функції. Звичайно,
шлюз реалізується на базі комп’ютера з великим об’ємом пам’яті.
Прикладами шлюзів можуть бути:
факс: забезпечує доступ до віддаленого факсу, перетворює дані в
факс-формат;
електронна пошта: забезпечує поштовий зв’язок між локальними мережами;
Internet: забезпечує доступ до глобальної мережі Internet.
мейнфрейм: з’єднує локальну мережу з великою машиною (виділення одного
комп’ютера під шлюз дає змогу будь-якій станції емулювати термінал без
встановлення додаткових інтерфейсних адаптерів).
Список лiтератури
Администратор сетевой операционной системы NetWare v.3.11.– К.:АО
“Квазар–Микро”, 1994.–191с.
Баня Е.Н. Компьютерные сети.– К.:СВІТ, 1999.–112с.
Буров Є. Комп’ютерні мережі.– Львів:БаК, 1999.–468с.
Галіцин В.К., Левченко Ф.А. Багатокористувацькі обчислювальні системи та
мережі.– К.:КНЕУ, 1998.–360с.
Горлач В.М., Макар В.М. Побудова та адміністрування INTRANET-мереж Ч.1.
Основи мережних технологій. Тексти лекцій.– Львів: Львів. ун–т,
1999.-45с.
Горлач В.М., Макар В.М. Побудова та адміністрування INTRANET-мереж Ч.2.
Адміністрування мереж Windows NT. Тексти лекцій.– Львів: Львів. ун–т,
1999.-41с.
Гук М. Локальные сети Novell. Карманная энциклопедия.– СПб:Питер,
1996.–288с.
Кулаков Ю.А., Луцкий Г.М. Компьютерные сети.– К.:Юниор, 1998.–384с.
Рикалюк Р.Є., Стягар О.М., Данчак П.В. Вступ до комп’ютерних мереж.
Текст лекцій.– Львів: Львів. ун–т, 1996.–60с.
Фролов А.В., Фролов Г.В. Сети комп’ютеров в вашем офисе.–
М.:Диалог–МИФИ, 1995.–272с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
