Реферат на тему:
Естетичний ідеал
Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної
творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально
співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це – естетичний
ідеал. У повному змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну
мету естетичної практики.
Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ»,
«уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має
відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал
моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше
йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як
рівність, братерство, свобода тощо. Що стосується естетичного ідеалу, то
він має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної,
чуттєвої сфери людини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому
образі.
Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці
класицизму, де воно тісно пов’язане з вченням про наслідування. Естетика
класицизму модернізувала античне вчення про наслідування таким чином, що
наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво
повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати,
виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались
межі мистецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі
образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої
актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецтва Європи на античне
як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер,
стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал
служить у такому випадку прообразом для повного визначення своїх копій;
і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї
божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому
виправляємось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею». Разом
з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки
«загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через
абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.
В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною
категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як
духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання
абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам
чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія
пізнає її в поняттях, а релігія – в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як
художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має
розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у
дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» . І далі: «Зрозуміла
таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю
форму, є ідеал».
Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності,
як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її
тенденцій. Він виступає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення
значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі
громадянські, політичні, моральні інтереси суспільства.
Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення
дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного,
здатного відкинути випадкове, несуттєве і проникнути в сутність
предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета,
явища, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі
вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її
– суспільна людина як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним
ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є
прояв через окрему людину головних визначальних суспільних відносин.
Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об’єктивної і суб’єктивної
сторін дійсності. Об’єктивна сторона – це реально існуюча дійсність, в
якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від
того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті
з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов.
Що ж стосується суб’єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як
сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили.
Справді, естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в
самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних
естетичних уявлень і знайде відображення в мистецтві.
Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають
інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини.
Дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а
розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може
згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові
протиріччя, які позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства
момент рівноваги. Іншими словами: суспільство, не досягнувши
попереднього ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу
нового.
Тому зовсім не випадково дослідники називають естетичний ідеал синтезом
сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно
пов’язаний із суспільним і моральним. Так само, як і останні, відповідно
до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку
естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і
естетичний ідеал. Наприклад, для античності естетичним ідеалом слугував
образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися
прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла.
В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв’язок з дійсністю.
Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва
сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінювалась. У цих
умовах естетичним ідеалом виступала божественна сутність, Бог як носій
чистої духовності. Він наділявся абсолютною довершеністю, тобто
всеблагістю, всемогутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла
наблизитися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися
від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до
святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то
умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живы будете».
В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у
минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи
вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Так, античні
письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані.
Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну
досконалість на Римську республіку.
При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети
естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що
обумовлюється основними функціями ідеалу.
Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вказуючи напрям
діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дійсність, виявляти
тенденції майбутнього. Ідеал виступає як певний орієнтир, камертон, а в
деяких випадках і в значенні зразка, моделі поведінки або системи
цінностей. Деяка нормативність ідеалів обумовлена їхнім значним
евристичним потенціалом та сутнісним змістом.
Ідеал слугує вищим об’єктивним критерієм оцінки всього того, з чим
людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її
інтересів. У своїй діяльності ми підсвідоме, а іноді і свідомо
співвідносимо реальне з ідеалом: а якою ж мірою реальне відповідає
ідеалові? Естетичне якраз і уявляє цю діалектику реального й ідеального,
бо тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної
цінності.
Всяка дійсність містить в собі нові можливості. І в цьому розумінні вона
недостатня, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. В ході цієї
діяльності вона спирається на досвід, науку, які дають змогу їй будувати
як прогноз, так і план наступної конкретної дії. Мистецтво ж, фіксуючи
протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом і дійсністю,
намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет
особового, суб’єктивного переживання суспільне важливих проблем.
Особливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний
характер і відбуваються в формі переживань прекрасного або потворного,
піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених
формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал
при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне
ставлення до світу.
Список використаної літератури:
Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори:
П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.
Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг.
ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.
Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина.
К.., 1989.
Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
