Реферат на тему:
Мистецтво доісторичної людини
Вище згадувалося, що найдревнішим періодом розвитку мистецтва є
мистецтво первісної людини або, як його ще називають, первісне
мистецтво. Ця зображально-наслідувальна діяльність, що спиралась на
образне мислення, лише з великими застереженнями може бути названа
мистецтвом. І насамперед тому, що зумовлювалась переважно практичними,
утилітарними потребами. Наскельні зображення тварин на повен зріст
створювались, як свідчать дослідження вчених, для чисто практичних
потреб – чи як мішень для тренування і навчання у метанні списа,
проведенні ритуального полювання під час ініціацій, або як образ тварини
для ритуальних, магічних дій, що передували полюванню і повинні були
забезпечити успіх.
Чимала кількість майстерно виконаних зображень періоду пізнього
палеоліту, тобто періоду полювання людини на крупних тварин, на жаль, не
збереглася – вони сильно потерпали в часи, коли людство перейшло до
продуктивного господарювання. Безперечно, зображення тварин і людини
завжди супроводжували і супроводжуватимуть людську культуру, але
реалістичний пафос палеолітичного живопису – унікальний і неповторний,
адже знахідкам пізніших часів притаманні вже ст’илізація, узагальнення,
динамізм, багатофігурність композиції тощо.
Магічний характер первісного мистецтва такою ж мірою властивий і
скульптурним зображенням жінок, так званих неолітичних Венер, пов’язаних
з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища,
ритуальних танців-дій, що дійшли до нас з культурою реліктових спільнот.
Культура епохи варварства (її ще називають енеоліт) була заснована на
продуктивному господарюванні, яке принципово міняло образ мислення і дій
людини. Перехід від мандрівного до осілого життя породжував нові
матеріальні і духовні потреби, а отже, й відповідні засади для нових
форм художньої творчості. Зачатки архітектури, так звані мегалітичні
споруди – чотирикутні будови з плит (дольмени), вертикальні, нерідко
вкриті рельєфами, стовпи (менгіри), стовпи, розставлені довкола
жертовного каменя (кромлехи), захисні споруди перших протоміських
поселень, могильні кургани скіфської культури – стали початком створення
людиною соціального простору, що відокремлював її від неосвоєного
фізичного і де в подальшому протікало все людське життя. Використання
глини для виробництва домашнього посуду, а згодом винахід гончарного
круга покликали до життя нову галузь ремісництва і мистецтва – кераміку.
Мистецтво кераміки, що у своєму генезисі функціональне й імітативне,
стало найелементарнішим видом прикладного мистецтва,яке у процесі
розвитку перетворилося в одне з найабстрактніших мистецтв, сягнувши
більш вільних форм, ніж скульптура. Саме ця особливість кераміки,
абсолютна рухливість її форм дали право відомому американському
мистецтвознавцю Фінкельстайну назвати кераміку «кристалізацією людської
думки». Кераміка і метал (бронза, срібло, золото) ставали основним
матеріалом мистецтва. Ось чому скарби скіфських курганів – кінська
збруя, зброя, одяг і прикраси, посуд – є предметами прикладного
мистецтва.
Мистецтву цього історичного періоду притаманні єдність та синкретизм
утилітарного і художнього елементів. Проте сама вже наявність подібних
елементів, безпосередньо не пов’язаних з практичним призначенням
предмета, започатковувала новий етап у розвитку людської культури –
появу відносної свободи діяльності, зрослу могутність людини, формування
стійкої естетичної потреби, наявність розповсюдженого художнього
виробництва.
Що ж переважало в мистецтві тих часів? Передусім зооморфні форми,
рослинний і тваринний орнамент, що поступово набував абстрактного
характеру. Поряд з тваринами і рослинами зображення людини подавалось
дуже умовно і схематизовано. Таке поєднання зображень людини із
зовнішнім світом свідчило про те, що образ самої людини ще не
сформувався і розглядався як частина навколишнього світу.
Одним з перших кроків до художнього узагальнення була спроба
упорядкування та групування явищ навколишнього світу з допомогою ритму.
Відчуття ритму властиве людині так само, як зір, слух, дотик, однак
набагато складніше виявилось образно опредметити його. Ми схильні
думати, що це відчуття було пов’язане передусім з руховим ритмом.
Звуковий прийшов значно пізніше. В палеолітичних зображеннях ритму не
відчуваємо зовсім. З’являється він тільки аж в неолітичних пам’ятках,
проступаючи як намагання впорядкувати, організувати площину (на
керамічних виробах) і простір (в архітектурі). Розписний посуд різних
етнічних груп і, відповідно, культур дає змогу простежити, як вчилася
людина узагальнювати свої життєві враження, групуючи і стилізуючи
предмети та явища таким чином, що вони перетворювалися у підкорений
ритмові геометричне стрункий рослинний, тваринний або просто
геометричний орнамент. Ритм ліній, кольорів, форм ніби вбирав у себе
спочатку ритм руху руки, яка поступово повертала виріб під час ліпки, а
потім – ритм гончарного круга, можливо навіть із супроводжуючим його
співом.
Ритм, ритмічні побудови як елементи просторово об’єднуючого та
організуючого значення властиві найбільш раннім формам архітектури,
передусім культової; ця риса лишилася основнвю і характерною для всієї
наступної архітектури стародавності.
То був час, коли формувалися передумови і для поетичної творчості, що
грунтувалася в основному на міфології. Ця синкретична форма свідомості
була відображенням дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій
та одухотворених істот, які вважалися реальними. В основі міфологічних
персоніфікацій сил природи та явищ суспільного життя лежав
антропоморфізм. Сама можливість міфологічного мислення була тісно
пов’язана з природою людської мови. їм обом властива одна особливість –
метафоричність, тобто пояснення значення одного явища за рахунок іншого.
Метафоричне перенесення значень одного предмета на інший при розумінні
їхньої різниці давала змогу пізнавати і визначати нове явище або
предмет. Завдяки метафоричності мови, а також принципові антропоморфного
бачення навколишнього світу людина змогла оволодіти силами природи,
спочатку в сфері мислення, а потім і практично. Метафора давала
найменування новому явищу, а отже, робила думку доступною для інших,
розвивала її. Тобто метафора виступала не тільки як засіб вираження, а й
як важливе знаряддя мислення.
Мистецтво, як і мова, тісно пов’язане з міфом саме завдяки
метафоричності мислення. Міф, мова і мистецтво сягають первісної
нерозчленованої єдності, що лише поступово розпалася на три самостійні
види духовної творчості. Таке саме міфологічне одухотворення, яке несе у
собі слово, властиве також образам і формам мистецтва. Саме тому образи
мистецтва, як і магіко-міфологічні образи, діють на людину магічно. Якщо
ж мова, а отже, і мистецтво відриваються від спільного з міфом підґрунтя
і починають розвиватися в окремих своїх напрямах, то це аж ніяк не
означає, що вони роз’єднуються остаточно. Мова є знаряддям мислення,
вона формує поняття і судження. Це відбувається тільки за умов відмови
слова, мови від повноти безпосереднього досвіду або абстракції. Але ж
мистецтво слова, література є тією сферою духу, де мовне знаряддя не
тільки не втрачає свою зображальну силу, а й постійно розвиває і оновлює
її. Саме тут слово здобуває нову повноту життя, вже естетично вільного,
не пов’язаного з міфами.
Міфи лишаються для мистецтва скарбницею сюжетів, образів, фантазії,
джерелом поетичного натхнення. Найбільш знайомі нам міфи давньої Греції
збереглися завдяки тому, що вони багаторазово відтворювалися не тільки у
виниклих пізніше давньогрецьких епосі, трагедії та ліриці, а й надихали
європейських митців на їх художнє оновлення.
Список використаної літератури:
Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг.
ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.
Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина.
К.., 1989.
Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави // Маркс К.,
Енгельс Ф. Твори. Т. 21. С. 33.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
