.

Сутність, мета, завдання та функції соціальної педагогіки як науки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
575 10878
Скачать документ

Реферат на тему:

Сутність, мета, завдання та функції соціальної педагогіки як науки

1.1 Сутність, мета, завдання та функції соціальної педагогіки як науки

У сучасній соціально-педагогічній науці існують різні підходи до
розуміння її теоретичних засад. Наприклад, В.В. Краєвський та Г.М.
Філонов до теорії соціальної педагогіки відносять: визначенням: об’єкту
й предмету; збереження специфіки аналізу педагогічних реалій на всіх
рівнях етичного абстрагування; реалізацію інтегративної функції
педагогічної теорії; забезпечення зв’язку між теорією й практикою та
звідність теорії сучасним вимогам. Вважаємо, що це далеко не повний
перелік структурних компонентів будь-якої науки й він вимагає суттєвого
доповнення: методологія, закономірності, принципи тощо.

З метою визначення теоретичних основ соціальної педагогіки звернемося до
праць з науковедення [169; 235; 236; 527] та довідкової літератури [648;
649].

Якщо будь-яка наука – це система “понять про явища й закони зовнішнього
світу або духовну діяльність людей, що дає можливість передбачення та
перебудови дійсності в інтересах суспільства; історично сформована форма
людської діяльності, “духовного виробництва”, яка має своїм змістом і
результатом цілеспрямовано зібрані факти, вироблені гіпотези й теорії…”,
то структура соціально-педагогічної науки насамперед вимагає з’ясування
таких питань, як: визначення її об’єкту, предмету, мети, завдань,
методологічних засад, законів, закономірностей, принципів та змісту
практичної діяльності.

Проаналізуємо стан розробки сучасної соціально-педагогічної теорії й
практики. Вивчення науково-педагогічних джерел (А.І. Арнольдов, В.Г.
Бочарова, Ю.В. Васількова, М.А. Галагузова, В.М. Галузинський, Е.С.
Демиденко, М.Б. Євтух, І.Д. Звєрєва, І.А. Зімняя, Л.Г. Коваль, Н.М.
Лавриченко, А.О. Малько, Л.І. Міщик, А.В. Мудрик, В.О. Нікітін, Т.А.
Ромм, В.Д. Сємьонов, Л.В. Філіппова, Г.М. Філонов, М.В. Фірсов, М.М.
Фіцула, С.Р. Хлєбік, Т.Ф-Яркіна та ін.) дозволяє констатувати, що
єдиного підходу до розкриття сутності соціально-педагогічної науки серед
фахівців немає.

Дослідниками висловлюються різні точки зору, іноді навіть суперечливі та
діаметрально протилежні. Це сприяє неоднозначному тлумаченню одних і тих
же соціально-педагогічних фактів, появі розбіжностей в трактуванні
основних категорій даної науки.

В тлумаченні фахівцями сутності соціально-педагогічної науки можна
простежити кілька напрямків (таблиця 1.1 тут не використовується).
Доцільно звернути увагу, що соціально-педагогічну науку вчені
розглядають: як інтегративну галузь знань, як прикладну науку, що
обмежується тільки здійсненням соціальної роботи та як галузь
педагогічного знання.

В розкритті сутності соціальної педагогіки як самостійної галузі
педагогічного знання серед фахівців також існують два основні підходи.

Одна група дослідників (А.В. Басов, Н.П. Бурая, Ю.В. Васількова, М.А.
Галагузова, А.Й. Капська, В.О. Нікітін, Л.В. Філіппова) розглядає
соціальну педагогіку як науку про закономірності соціалізації
особистості.

Інша група вчених (І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, А.О. Малько, Л.І. Міщик,
А.В. Мудрик, В.Д. Сємьонов, С.Р. Хлєбік, Г.М. Філонов) зводить соціальну
педагогіку до науки про соціальне виховання.

Взагалі, терміни “соціалізація” та “соціальне виховання” тісно пов’язані
між собою.

Виходячи з широкого тлумачення терміну “соціалізація” як узагальнюючої
міждисциплінарної категорії; котра далеко не в повній мірі відбиває
особливості соціально-педагогічної теорії та практики можна
стверджувати, що в більш загальному вигляді соціальна педагогіка – це
наука про соціальне виховання. Вивчення світового досвіду становлення та
розвитку соціальної педагогіки як науки [164] приводить до висновку, що
зведення сутності соціально-педагогічної науки до процесів соціального
виховання й соціалізації особистості характерне не тільки для України та
Росії, але й для провідних країн світу (США, Франція, Японія).

Таке різне тлумачення сутності соціальної педагогіки пов’язане з тим, що
й до визначення педагогічної науки серед дослідників існує різне
відношення. “У поглядах вчених на педагогіку, – відзначає В.О.
Сластьонін, – у минулому і тепер існують три концепції, згідно з якими
педагогіка визначається, як: міждисциплінарна галузь людського знання;
прикладна дисципліна й відносно самостійна дисципліна, яка має свій
об’єкт та предмет вивчення” [407, с. 74-75].

Для обґрунтування соціальної педагогіки як науки необхідно насамперед
з’ясувати, що вона повинна вивчати, тобто визначити її власну галузь
дослідження. Дім цього існують такі поняття як об’єкт та предмет. У
найбільш загальному вигляді об’єкт науки – сфера діяльності, на яку
спрямовано процес пізнання, а предмет – те, що досліджується в
залежності від об’єкту.

В якості об’єкта соціально-педагогічної науки вчені виділяють: дитину
(М.А. Галагузова); людину та суспільство (В.О. Нікітін); процес розвитку
людини в соціумі (Г.М. Філонов); людину та середовище (Б.З. Вульфов).
Таке різне тлумачення об’єкту соціально-педагогічної теорії пов’язане з
недостатньою з’ясовністю даної категорії і в загальній педагогіці.
Зокрема, В.В. Краєвський і сьогодні порушує питання про визначення
об’єкту педагогіки як науки [260].

На основі вивчення різних підходів ми дійшли висновку, що об’єктом даної
науки є соціально-педагогічний процес, тому що він, на відміну від
педагогічного (що за визначенням більшості авторів виступає об’єктом
педагогічної науки взагалі), здійснюється не тільки в школі, а переважно
поза школою, в широкому соціальному оточенні дитини (сім’ї, мікрорайоні
тощо). Предмет науки – результат теоретичного абстрагування, який
дозволяє виділити суттєві боки, закономірності розвитку та
функціонування об’єкта, що досліджується.

Так, у “Філософському енциклопедичному словнику” відзначається, що
“основна структурна відмінність предмету від об’єкту полягає в тому, що
до предмету входять лише головні, найбільш суттєві якості, властивості
та ознаки” [650, с. 321]. У залежності від предмету дослідження, всі
науки поділяються на загальні (філософія) та спеціальні (які вивчають
природу або суспільство, або їх взаємодію) [120].

Уже виходячи з даної класифікації, можна стверджувати, що соціальна
педагогіка – спеціальна наука, котра має свою теорію й результати якої
перевіряються на практиці, про що свідчить багаторічний досвід
організації соціальної роботи як в Україні, так і в інших державах
світу.

В якості предмета соціальної педагогіки науковці визначають: відкриту
систему виховання (Л.І. Міщик); соціальне виховання (Г.М. Філонов);
людину як суспільну істоту (А.І. Арнольдов); виховання як суспільне
явище (В.Д. Сємьонов); зміст та закономірності процесу соціалізації М.А.
Галагузова; А.Й. Капська); впливи оточуючого середовища на особистість
(А.О. Малько); виховні сили суспільства (А.В. Мудрик); теорію та
практику навчання й виховання (Ю.В. Васількова); групу, суспільство
(Н.П. Бурая).

Аналіз цих підходів дозволяє констатувати, що окремі вчені (А.І.
Арнольдов, Н.П. Бурая) до предмету даної науки помилково відносять
об’єкти педагогічного впливу. Більшість дослідників під предметом
соціальної педагогіки як науки розуміють закономірності та зміст процесу
виховання дитячої особистості в соціумі

Вважаємо, що дане визначення вимагає певної конкретизації. В якості
предмета соціальної педагогіки, виходячи із структури науки, ми
означаємо закономірності, принципи та методи соціально-педагогічного
процесу. Таке тлумачення предмета дозволяє стверджувати, що соціальна
педагогіка – наука, яка вивчає сутність соціально-педагогічного процесу,
його закономірності, принципи та методи.

Отже, соціально-педагогічна наука досліджує сутність, закономірності та
принципи виховання в різних соціальних інститутах, розробляє методику
соціально-педагогічної роботи, її зміст, організаційні форми, методи та
прийоми. З’ясування об’єкта та предмета соціально-педагогічної науки
дозволило дослідникам підійти до визначення її мети й завдань. Під
науковою метою даної галузі знань учені розуміють: інтеграцію знань про
соціальну природу особистості (А.Й. Капська, Л.І. Міщик); координацію та
розробку методологічних підходів і соціально-педагогічних технологій
(Г.М. Філонов); відпрацювання парадигми соціального виховання (А.І.
Арнольдов); сприяння розвитку людини, реалізації її здібностей і
задатків у плюралістичному громадянському суспільстві (І.Д. Звєрєва);
науково-педагогічне забезпечення соціальної роботи (А.В. Мудрик).

Як бачимо з різних визначень, одна група дослідників (А.Й. Капська, Л.І.
Міщик, А.В. Мудрик, Г.М. Філонов) мету соціальної педагогіки розглядають
як розробку теоретичних засад даної науки. Інша (А.І. Арнольдов, І.Д.
Звєрєва) – особливу увагу звертають на зміст соціально-педагогічної
діяльності. На нашу думку, головна мета соціально-педагогічної науки
полягає у визначенні об’єктивних закономірностей і тенденцій виховання
особистості в різних соціальних інститутах (системах) та
цілеспрямованому застосуванні їх на практиці.

Мета соціальної педагогіки конкретизується завданнями даної науки. У
науковеденні існує багато класифікацій їх за різними ознаками. Особливе
значення для соціально-педагогічної теорії та практики має угрупування
завдань за часом виконання. Згідно з цією класифікацією завдання
соціально-педагогічної науки можна поділити на постійні та тимчасові.

Аналіз науково-педагогічних досліджень [18; 19; 67; 593; 592; 265-267;
350-352; 393; 394; 587; 644-647] дозволяє до постійних завдань
соціальної педагогіки як науки віднести: o здійснення соціальної
адаптації людини; o забезпечення соціалізації як інтегрованого процесу
становлення й розвитку особистості; ‘ аналіз та осмислення основних
рівнів соціалізації особистості; o організацію й забезпечення
міждисциплінарних зв’язків соціальної педагогіки та міждіяльнісних
зв’язків соціально-педагогічних технологій; o розкриття принципів даної
науки та вивчення тенденцій їх розвитку; o вивчення та аналіз
соціально-педагогічної теорії і практики зарубіжних країн; o з’ясування
методологічних засад соціальної педагогіки; o розробку теорії та
методики виховання особистості в соціумі; ‘ дослідження закономірностей
взаємодії особистості й соціуму; o пошук методів та засобів попередження
проблем; ‘ виявлення й обгрунтування шляхів усунення причин, що
породжують ці проблеми; ‘ розробку власне соціально-педагогічних форм і
методів виховання; o організацію наукових досліджень, конференцій та
семінарів із проблем соціальної роботи; o видання наукової та методичної
літератури; ‘ узагальнення досліджень інших наук з проблеми взаємодії
людини з суспільством та деякі інші.

Прикладом тимчасового завдання може бути надання екстреної
кваліфікованої допомоги дитині, яка знаходиться в кризовому стані та ін.
Слід підкреслити, що в сучасній соціально-педагогічній науці існують й
інші підходи до класифікації завдань даної науки. Так, Л.І. Міщик ці
завдання поділяє на наукові та практичні [350, с.32].

Враховуючи те, що визначення науки взагалі й соціальне-педагогічної
зокрема включає як теоретичні наробки, так і зміст конкретної діяльності
соціального педагога, вважаємо що таке угрупування завдань також має
право на існування. Розкриття сутності соціальної педагогіки як науки
передбачає і з’ясування її провідних функцій.

Функції науки визначаються в залежності конкретних цілей та завдань, які
стоять перед нею. В сучасній науці існує класифікація функцій за різними
ознаками: За спільністю предмета та мети дослідження
(теоретико-пізнавальні та прикладні); За методами, які застосовуються
при прогнозуванні та конструюванні соціальне-педагогічних моделей
(функції описові, пояснюючі, прогностичні, перетворюючі та ін.); За
спільністю та специфікою виходу соціальної педагогіки в різні сфери
життя (загальнопедагогічні та специфічні); За часом (довготривалі та ті,
що визначаються особливостями певного етапу розвитку або особливостями
соціальної ситуації); За зв’язками з соціальною роботою та соціальним
вихованням (загальносоціальні, міжгалузеві та галузеві) [462, с. 15].

Існують й інші підходи до класифікації функцій соціально-педагогічної
науки. В якості провідних функцій педагогіки як науки вчені виділяють:
комунікативну та гносеологічну (пізнавальну) (В.Є. Гмурман);
гносеологічну (теоретико-пізнавальну), організаційно-виховну,
регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну
та аналітико-прогностичну (І.І. Мигович); теоретико-пізнавальні і
прикладні (Г.М. Філонов); пізнавальну, пояснювальну, практичну,
прогностичну й світоглядну (В.М. Лавриненко); описову, діагностичну,
пояснювальну, проективно-конструктивну, прогностичну, перетворюючу,
критеріально-оціночну, корекційну (Б.С. Гершунський);
теоретико-пізнавальну, прикладну та гуманістичну (А.В. Мудрик);
загальнотеоретичну, практичну й прогностичну (Т.А. Стефановська);
теоретичну та технологічну (В. Сластьонін, І. Ісаєв, А. Міщенко, Є.
Шиянов); описову, пояснювальну та передбачення (П.І. Підкасистий);
теоретичну та практичну (Ю.В.Васількова).

Взагалі, класифікацію функцій соціальної педагогіки як науки вважаємо
досить умовною. Наприклад, прикладні функції можуть виступати і в якості
теоретико-пізнавальних. На нашу думку, найбільш доцільним, виходячи з
предмету дослідження, є розподіл функцій на теоретичні та технологічні,
запропонований групою вчених під керівництвом В.О. Сластьоніна [407, с.
76-77]. Беремо його за основу, тому що він об’єднує майже всі перелічені
функшї.

Теоретичні функції соціальної педагогіки реалізуються на трьох рівнях: *
описовому та пояснювальному – вивчення й узагальнення передового досвіду
соціального виховання і пояснення джерел виникнення та генези наукових
знань у соціально-педагогічній сфері; * діагностичному – виявлення стану
соціально-педагогічних явиш, ефективності діяльності соціального
педагога та вихованців, встановлення умов та причин, які їх
забезпечують; * прогностичному – пізнання принципів та способів
соціально-педагогічного прогнозування і побудови моделей перетворення
дійсності.

Взагалі, педагогічна наука націлена на майбутнє, тому поділяємо думку Б.
Гершунського про те, що однією з провідних її функцій повинна стати
прогностична. “За ступенем розробки прогностичної функції, – пише
вчений, – можна відрізнити дійсну науку від простої сукупності фактів”
[120, с. 320].

Технологічна функція передбачає також три рівні реалізації: o
проективний, що пов’язаний із розробкою відповідних методичних
матеріалів (навчальні плани, програми, рекомендації, підручники та
посібники); o перетворюючий, який спрямований на впровадження досягнень
соціально-педагогічної науки в діяльність соціального педагога з метою
її вдосконалення; o рефлексивний та корегуючий, що передбачає оцінку
впливів результатів соціально-педагогічних досліджень на організацію
соціальної роботи й наступну корекцію наукової теорії у відповідності з
практичною діяльністю.

Слід зазначити, що теоретичні та технологічні функції
соціально-педагогічної науки реалізуються в їх органічній єдності. Як
свідчить аналіз соціально-педагогічної літератури, на сьогоднішній день
більш успішно вирішуються технологічні функції соціально-педагогічної
науки, а що стосується теоретичних, то вони ще не всі до кінця
розв’язані.

Наприклад, невідкладного розв’язання потребує така функція як пояснення
джерел виникнення та генези соціально-педагогічного знання. Як ми вже
з’ясували, наука-синтез теорії й практики. Під практичним аспектом
педагогічної науки розуміється зміст педагогічної діяльності. “Ми
особливо чітко переконані в тому, – відзначає Г.Є. Жураківський, – що
якщо теорія педагогічної діяльності є наука, то сама педагогічна
діяльність… – це мистецтво” [722, арк. 2].

В якості практичного аспекту соціально-педагогічної науки виступає
соціально-педагогічна діяльність. Взагалі, поняття “діяльність” носить
міждисциплінарний характер, яке, за слушною думкою Є.Г.Юдіна, –
“використовується для визначення предмету наукового пізнання,
управління, проектування тощо” (704, с.272).

Дослідженням теорії діяльності займалися філософи (М.С. Каган, А.В.
Маргуліс та ін.), соціологи (І.С. Кон, Н.Ф. Наумова та ін.), психологи
(Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Лєонтьєв, А.В. Петровський та ін.)
і педагоги (Г.І. Щукіна та ін.). Питаннями визначення змісту, методики
та технології виховної діяльності присвятили свої праці М.А. Галагузова,
В.Є. Гмурман, Ю.В. Васількова, Л.С. Виготський, І.Д. Звєрєва, А.Й.
Капська, Л.Г. Коваль, О.М. Лєонтьєв, А.С. Макаренко, А.О. Малько, Л.І.
Міщик, С.Р. Хлєбік та інші науковці. Будь-яка діяльність, у тому числі й
соціально-педагогічна, має свою структуру, кожен елемент якої органічно
пов’язаний і взаємодіє з іншими.

“…Діяльність, – пише О.М. Лєонтьєв, – це не реакція і не сукупність
реакцій, а система, яка має будову, свої внутрішні переходи й
перетворення, свій розвиток” [ЗО1, с. 82]. Вивчення праць О.М. Лєонтьєва
[ЗО1, с. 86-281] та довідкової літератури [499, с.95] приводить до
висновку, що діяльність можна розглядати як систему, яка складається з
наступних елементів: суб’єкт; об’єкт; мотив, що перетворюється в мету;
дія, яка відповідає сформульованим завданням; функції та засоби (тобто,
за визначенням О.М. Лєонтьєва, операції).

“Ці одиниці людської діяльності, – відзначає далі О.М. Лєонтьєв, – й
утворюють ії макроструктуру” [301,с. 109].

Інші дослідники, навпаки, спрощують структуру соціально-педагогічнної
діяльності й відносять до неї тільки такі компоненти як: суб’єкт,
об’єкт, мета, функції, форми та методи [580, с. 307].

З’ясуємо зміст провідних понять соціально-педагогічної діяльності. Так,
термін “суб’єкт” уперше з’явився в працях античних філософів, а тільки в
кінці 20-х рр. XX ст. почав використовуватись у вітчизняній
соціально-педагогічній науці [416; 671, с. 137].

У філософській літературі під суб’єктом розуміють організатора
практичної діяльності, яка спрямована на об’єкт [220, с. 45].

Провідними суб’єктами соціальної роботи виступають “соціальні педагоги”,
“соціальні працівники” та “фахівці з соціальної роботи”. Визначимо
сутність і співвідношення цих понять. Аналіз науково-педагогічної
літератури приводить до висновку, що першим до соціальної педагогіки
було введено термін “соціальний працівник” [677, с. 43].

Слід зазначити, що в науково-педагогічних дослідженнях стосовно дати
його введення до наукового обігу існують суттєві розбіжності. Наприклад,
в одному джерелі знаходимо, що термін “соціальний працівник” було
започатковано в кінці XІX ст., але як самостійна професія він утвердився
в США в 30-ті рр. XX ст, а в Західній Європі – в 40-ві рр. [677, с. 43].

У другому – стверджується, що вперше соціальну роботу як професійний вид
діяльності було введено в Нідерландах у 1871 році [385, с. 14].

У третьому джерелі відзначається, що термін “соціальний працівник”, як і
“соціальний педагог” було започатковано до наукового обігу в Німеччині в
20-ті рр. XX ст. [З81].

Отже, аналіз даних підходів дозволяє стверджувати, що поняття
“соціальний працівник” виникло в зарубіжній соціально-педагогічній науці
в кінці X1X ст., а “соціальний педагог” – в 20-ті рр. XX ст.
Підтвердження цій думці знаходимо і в працях сучасних дослідників [67;
334; 517].

На початку XX ст. у більшості країн Європи, Америки, Африки й Азії вже
були засновані перші заклади для підготовки соціальних працівників. До
подібних закладів належали короткотермінові курси соціальних працівників
та школи соціальної роботи, яких уже в означений період нараховувалось у
світі близько 14 і вони були об’єднані в Міжнародну Асоціацію шкіл
соціальної роботи [67; 334; 579].

Ці заклади готували соціальних працівників для: здійснення
індивідуальної допомоги сім’ї, молоді, людям похилого віку, хворим,
інвалідам, учням, що не відвідують школу; організації роботи в
притулках, з “педагогічно занедбаними дітьми”, дітьми, які мають
проблеми з батьками та неповнолітніми “групи ризику” тощо [381, с. 123;
517; 690].

Таким чином, для зарубіжної соціально-педагогічної науки початку XX ст.
характерне ототожнення функцій “соціального педагога” й “соціального
працівника”. У Росії перші соціальні школи було засновано в Петербурзі в
1911 році при Психоневрологічному інституті [ІЗ, с. 178].

Але в цей період, як свідчить аналіз праць відомих педагогів (П.П.
Блонського, А.Б. Залкінда, О.Г. Калашнікова, С.Т. Шацького та деяких
інших), у вітчизняній соціально-педагогічній науці терміни “соціальний
педагог” та “соціальний працівник” ще не використовувалися, на відміну
від зарубіжної. Усіх соціальних працівників, на нашу думку, дуже вдало
об’єднав А.Б. Залкінд і назвав їх таким узагальнюючим поняттям як
“суспільні вихователі” [194, с. 157].

Варто також зазначити, що далеко не в усіх країнах світу й сьогодні
існує поняття “соціальний педагог”. Наприклад, у сучасній Англії є
“соціальний працівник” і “фахівець по роботі з молоддю” (517).

На відміну від Англії, в більшості земель Німеччини “соціальний педагог”
– це єдина й загальна назва професії для всіх хто спеціалізується з
соціальної роботи” (202, с.72)

Взагалі, питання про співвідношення понять “соціальний педагог” і
“соціальний працівник” ще до кінця не з’ясоване в сучасній
соціально-педагогічній науці. Наприклад, В.Г. Бочарова ототожнює ці
терміни [60, с.6].

За вірним визначенням більшості вчених (І.Д. Звєрєва, Б.П. Бітінас, А.Й.
Капська, Л.І. Катаєва, Л.Г. Коваль, С.Р. Хлєбік та ін.) між соціальним
педагогом і соціальним працівником існує принципова різниця.

На наш погляд, поняття “соціальний працівник” значно ширше в порівнянні
з терміном “соціальний педагог”. До соціальних педагогів відносять
людей, які мають спеціальну педагогічну освіту та здійснюють свою
діяльність переважно в школах й інших освітніх закладах, тобто мова йде
про спеціаліста, який працює з дітьми та молоддю. Підкріплення цій думці
знаходимо і в урядовій документації [192, с.13].

А соціальний працівник, крім безпосередньої педагогічної діяльності,
професійно може займатися роботою в будь-якій іншій соціальній сфері (у
відділах соціального забезпечення, у військових частинах, на
виробництві, Біржах праці тощо) і виконувати більш широкі функції
(допомоги, захисту, реабілітації, охорони тощо).

У сучасній соціально-педагогічній науці, поряд з термінами “соціальний
педагог” та “соціальний працівник” існує ще й поняття “фахівець із
соціальної роботи”. Вважаємо, що до даної категорії можна віднести як
соціальних педагогів, так і соціальних працівників. Підтвердження даній
думці знаходимо в довідковій та науково-педагогічній літературі.
Зокрема, в “Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних
педагогів” за редакцією А.Й.Капської записано: “Фахівець із соціальної
роботи – особа, яка має спеціальну освіту й здійснює практичну соціальну
роботу з різними категоріями дітей і молоді та соціальними групами”
[557, с. 226].

“Спеціаліст із соціальної роботи, – відзначається і в “Соціальній
педагогіці” за редакцією Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвої та С.Р. Хлєбік, –
соціальний працівник або соціальний педагог, зайнятий у сфері соціальної
роботи, освітньо-виховної, культурно-дозвільної діяльності та який має
спеціальну освіту, спеціальну кваліфікацію, знання та досвід соціальної
роботи з окремими групами людей” [242, с.23].

Серед науковців існують й інші підходи до тлумачення поняття “фахівець
із соціальної роботи”. Наприклад, О.І. Холостова відзначає, що: “посада
“фахівець із соціальної” роботи” – еквівалент прийнятої в світі посади
“соціальний працівник” (618, с.247)

У різних країнах Заходу, поряд із загальноприйнятими, існують і свої
спеціфічні назви фахівців із соціальної роботи. Це: працівники
соціальних клінік, педагоги з організації вільного часу; педагоги з
питань урегулювання конфліктів з батьками, “соціальні працівники”
сімейного типу” та деякі інші (202, 242).

У відповідності з предметом нашого дослідження до провідних суб’єктів
соціально-педагогічної діяльності будемо відносити тільки соціальних
педагогів. Активність суб’єкта завжди спрямована на конкретний об’єкт.

У якості провідних об’єктів соціально-педагогічної діяльності будемо
розглядати підлітків (11-17 років), тому що цей період, за визначенням
психологів, у найбільшій мірі підлягає різного роду впливам та стресам,
що пов’язане з періодом інтенсивного статевого становлення, зміною
Я-концепції, потребою в самоствердженні та спілкуванні із однолітками
[499, с. 265].

До провідних об’єктів діяльності соціального педагога насамперед
належить та категорія підлітків, що потребує допомоги в процесі
соціалізації. Це неповнолітні з психологічними, інтелектуальними,
педагогічними та соціальними відхиленнями від норми, а також ті, що
мають фізичні, психічні та розумові порушення розвитку.

Слід також звернути увагу й на те, що особливість педагогічної
діяльності полягає в тому, що підліток розглядається як активний учасник
розв’язання власних проблем і обов’язково виступає в ролі суб’єкта.
Отже, соціальний педагог та вихованець у процесі діяльності вступають у
суб’єктно-суб’єктні стосунки, які характеризуються рухливістю. Взагалі,
одним із перших питання про суб’єктно-суб’єктні стосунки, при яких один
суб’єкт надає допомогу іншому порушив Аристотель [14].

Як уже зазначалося, соціально-педагогічна діяльність починається з
визначення мети. Варто звернути увагу, що, на відміну від педагогічної
науки, де цілі виховного впливу класифікуються за різними ознаками (за
часом досягнення вони поділяються на загальні, етапні та оперативні; за
змістом – розподіляються на цілі щодо формування окремих якостей тощо)
[654, с.72], цілі соціально-педагогічної діяльності визначаються
дослідниками без певної їх класифікації.

До провідних цілей діяльності соціального педагога вчені відносять: o
сприяння людині в розкритті та використанні її здібностей, можливостей;
o збільшення ступеня самостійності й відповідальності індивідів; o
представлення та захист інтересів клієнта; o допомогу в кризових
ситуаціях; o сприяння адаптації клієнтів до умов суспільства; o побудову
технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї
справжньої соціальної природи; o створення найбільш сприятливих умов
життєдіяльності; o досягнення такого результату, коли вже не буде
необхідності у втручанні соціального працівника; o становлення, розвиток
та реалізацію духовності людини, гармонізацію й демократизацію відносин
людини й суспільства; o актуалізацію виховного потенціалу мікросфери
людини [67, с. 7-8; 592, с.32; 593, с. 28-29].

Вважаємо, що всі запропоновані дослідниками цілі діяльності соціального
педагога не суперечать одна одній, а, навпаки, збагачують зміст даної
діяльності, й тому їх можна об’єднати. На нашу думку, найбільш вдалу
спробу визначити загальну мету соціально-педагогічної діяльності зробила
М.А. Галагузова.

Виховна мета діяльності, за переконанням ученого, полягає в “створенні
умов для психологічного комфорту та безтурботності дитини, задоволенні
її потреб за допомогою соціальних, правових, психологічних, медичних,
педагогічних механізмів попередження й подолання негативних явищ у
сім’ї, школі, найближчому оточенні та інших соціумах” [580, с.24].

Але в кожному окремому випадку дана категорія вимагає свого
допрацювання. Мета діяльності в свою чергу тісно пов’язана з функціями
роботи провідних суб’єктів соціально-педагогічного впливу. “Функції
соціально-педагогічної діяльності, – пише А.Й. Капська, – це основні
напрями роботи, в яких конкретизується її зміст” [593, с. 46].

Аналіз праць Н.П. Бурої, М.А. Галагузової, І.Д. Звєрєвої, П.А. Кліша,
Л.Г. Коваль, А.О. Малько, Л.І. Міщик, Д.П. Павленка, С.Р. Хлєбік та
деяких інших дослідників дозволяє виділити основні функції в роботі
соціального педагога. До таких функцій належать: діагностична;
інформаційна, прогностична; посередницька; корекційно-реабілітаційна,
охоронно-захисна; запобіжно-профілактична; евристична;
інформаційно-методична; виховна; соціально-терапевтична;
організаційно-комунікативна, аналітико-дослідницька; медико-психологічна
та організаторська [242, с. 109-110; 593, с. 46; 395, с. 20; 238, с.
121; 67, с. 49].

Вважаємо, що в залежності від висунутої мети та конкретних завдань, які
стоять перед соціальним педагогом, перелік функцій можна доповнити.
Варто звернути увагу, що іноді до функцій соціально-педагогічної
діяльності вчені помилково відносять і зміст даної діяльності – робота з
проблемними сім’ями, обдарованими дітьми, у дозвіллєвій сфері тощо
[242].

Для здійснення будь-якої діяльності необхідні засоби, методи, форми та
прийоми, за допомогою яких реалізується мета. Вибір засобів повністю
залежить від змісту діяльності, особливостей окремої людини або групи
людей, що виступають її об’єктом. “Якщо цілі та завдання виховання, його
зміст, – відзначає Ф.П.Корольов, – зумовлені потребами суспільного
розвитку,… то конкретні шляхи та методи реалізації цих цілей і
завдань… залежать від особливостей об’єкта виховання” [252, с.ЗО].

Таким чином, соціальна педагогіка – самостійна галузь педагогічного
знання, яка має власний об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження й
результати якої втілюються в змісті соціальне – педагогічної діяльності
(таблиця 1.2.).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020