.

Проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
837 7619
Скачать документ

Курсова робота

Проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів Вступ

Мораль – форма суспільної свідомості. Вона являє собою історично
конкретну сукупність відбитих у нормах, принципах, категоріях та ідеалах
моральних вимог, на основі яких суспільство й особистість оцінює людську
поведінку. Мораль завжди обумовлюється економічними відносинами,
відбиває систему виробничих відносин і трактується кожним класом по
своєму.

Мораль відіграє важливу роль у людському суспільстві. Про це свідчать її
суспільні функції. Вона регулює стосунки між людьми на основі моральних
норм і правил поведінки, Перетворює суспільні моральні вимоги в особисті
моральні цінності й переконання кожного.

Розрізняють три ступені процесу морального виховання. На першому ступені
відбувається засвоєння початкових правил поведінки, які становлять
азбуку моралі, розвиваються моральні почуття; на другому –формуються
етичні поняття, на третьому –виробляються переконання, стійкі звички
поведінки, продовжується розвиток моральних почуттів. Ступені морального
виховання не завжди збігаються з віковими ступенями розвитку, тому й
особливістю морального виховання має стати одночасне, а не почергове
формування моральних якостей, як єдності і взаємозв`язку свідомості,
почуттів і поведінки. Моральне виховання –це завжди активний двобічний
процес. Систематичне моральне виховання діти отримують у школі.
Міністерство освіти України запровадило програму виховання школярів.
Головна мета програми –спрямувати зусилля педагогів на систематичну
роботу по моральному вихованню підростаючої зміни з урахуванням вікових
особливостей.

Нервова система молодшого школяра набуває пластичності; зростає роль
другої сигнальної системи; швидше утворюються тимчасові нервові зв`язки,
виробляються нові дії, зміцнюються динамічні стереотипи. Діти 6 -10
років все більше здатні до наслідування; значної ролі набуває оцінка й
самооцінка дій і вчинків, взаємо-та самоконтроль у поведінці й
діяльності. Ці досягнення

Психічного розвитку молодших школярів слід раціонально використовувати
класоводам і вихователям у моральному вихованні учнів.

Програмою 1 -4 класів передбачено виховання в учнів культури поведінки і
навичок свідомої дисципліни. Вона спрямована не тільки на формування у
школярів умінь та навичок поведінки, а й на розвиток моральних уявлень і
почуттів, виховання таких якостей як справедливість, чесність,
патріотизм.

1. Завдання виховання культури поведінки в молодшому шкільному віці

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок
культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в
початкових класах закладаються основи акуратності й охайності,
ввічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно
поводитися в школі, будинку, на вулиці та у громадських місцях. Якщо
елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з раннього
віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити
більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися
негативні звички. Відсутність позитивних елементарних звичок у дітей
ускладнює роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів
культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності
манер тощо.

Культура поведінки тісно зв’язана з внутрішньою культурою людини,
вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями.
Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але
і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру — змушує
людину бути витриманою, внутрішньо зібраною, уміти володіти собою.
Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність,
безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості.
Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурної
поведінки, навичками їхнього виконання.

Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може
бути нечемною лише в силу незнання того, коли, де і як треба себе
поводити. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню,
спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них
авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій —
необхідна умова формування суспільно-корисних навичок і звичок моральних
норм поведінки. Тільки за свою поведінку людина може зовсім свідомо
відповідати перед суспільством, колективом та іншими людьми, значення
якої вона розуміє і може оцінити з погляду суспільної користі і
необхідності.

Треба відзначити, що в багатьох школярів недостатньо вироблені навички
культурної поведінки хоча вони і знайомі з відповідними правилами . Тому
в роботі з учнями треба звертати увагу насамперед на вироблення навичок
і звичок культурної поведінки. Досягається це систематичним вимаганням
від школярів виконання правил. Для цього необхідна така організація
життя в школі, щоб учні постійно накопичували досвід правильних
моральних відносин. У роботі з молодшими школярами можливі проведення і
спеціальні вправи для планомірного відпрацьовування окремих навичок
культурного поведінки. Але вправа — це не тільки просте повторення. Для
того щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки,
необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним
переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення
колективу, товаришів. Повторення тільки тоді стає вправою, коли сама
дитина активно прагне до одержання визначеного результату у своїх діях,
сама хоче поводитись правильно. Іншими словами, виховання повинне бути
зв’язане із самовихованням.

Тісно пов’язане виховання культури поведінки з роботою над «Типовими
правилами для учнів І-ІІІ класів». У правилах сформульовані основні
положення по вихованню у дітях основ моралі. В правилах є вимоги, які
відносяться до виховання відповідальності(пункт1),

Гуманності та людяності (пункти 2, 7, 8), працьовитості та бережливості
(пункти 1,2,3, 8), навичок культурної поведінки (пункти 1,4, 7) тощо.

Основні методи роботи над правилами — роз’яснення і вимагання виконання
цих правил, організація життя дітей відповідно до вимог цих правил.

2. Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання
культури поведінки молодших школярів

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг

знань про основні правила культурної, поведінки І привчитися свідомо
виконувати їх. Конкретних правил позитивної поведінки багато, і
познайомити школярів з абсолютно усіма правилами важко, та можливо і не
потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти
опинилися вперше. Тому дуже важливо вчити школярів не тільки правилам
поведінки, але одночасно і умінню діяти в зв’язку за правилами,
знаходити правильну дію поведінки в нових обставинах спираючись на уже
відомі правила. Це завдання складне, і щоб успішно розв`язати його
необхідно наступне. В роботі з дітьми треба вчити їх виконанню правил
поведінки в різних ситуаціях, з якими вони зустрічаються найчастіше : у
школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила
обов’язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина
навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам’ятати,
що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не
завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба вітатися з
усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник
досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди вітається з
усіма вчителями, психологом, організатором, технічними працівниками,
батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це
правило. І зовсім не навмисно і не тому, що він не пам`ятає. Просто він
не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого учителя,
чи маму тата свого товариша, треба з ним обов’язково привітатися. Чи
інший приклад, діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї,
автобусі, тролейбусі тощо . Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але
от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще й
розмовляє з учнем, а він нездогадується запропонувати їй сісти. Це тому,
що цей школяр привчений поступатися місцем літнім людям тільки в
транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов’язана і з нормами
моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил ввічливості,
уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства:
гуманність, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої
вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати
необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знань,
навичок і звичок сприяє надбанню стійкої поведінки, формуванню
визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, вдячним, точним-
означає придбати такі якості, як ввічливість, точність, вдячність .
Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під
керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу.

Усю роботу з виховання культури поведінки варто будувати по визначеній
програмі. Нижче я додаю таблицю, у якій подається тематика занять і
бесід з виховання культури поведінки молодших школярів .

Зразкова тематика занять з культури поведінки

Основні розділи роботи

Учбова чверть

Тема заняття по класам

І

II

III

Особиста гігієна, акуратність і І

Друзі Мойдодира Кожній речі – своє місце

Догляд за одягом

Важливість і культура слова

II

Магічні слова

Ти і твої

друзі

Як ти говориш

Уважність, точність, обов’язковість

Правила поведінки на вулиці і в громадських місцях

III

Пам’ятай про других Правила поведінки на вулиці

Тримай своє слово Правила поведінки в театрі, кіно

Правила, обов’язкові для всіх Правила

поведінки в гостях

Заключні бесіди і гра IV Поведінка в школі Поведінка дома Поведінка на
вулиці і в громадських

Гра “подорож по країні Ввічливості”

У кожному класі діти засвоюють всі основні компоненти культури
поведінки: особисту гігієну, ввічливість, точність, обов’язковість,
культуру мови та ін. Обсяг правил, якими повинні опанувати діти в
наступному класі, збільшується. Школярі поступово знайомляться з більш
складними і витонченими правилами. По кожному основному розділу роботи
вчитель проводить одне заняття, а всього протягом року шість занять,
включаючи заключу угру, загальну для всіх початкових класів гру.
Спеціальна робота із заздалегідь запланованою темою, проведення
організованих занять не означає, що вчитель не проводить повсякденну
виховну роботу з учнями з виховання культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми
правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними
тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що
не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в
майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба діяти в даному випадку.

3. Методика роботи з виховання культури поведінки

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від
правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є
навчання школярів виконання правил культурного поведінки і роз’яснення
їм відповідних норм моралі. Важливим засобом виховання у молодших
школярів культури поведінки є вправи, які включаються у повсякденне
життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і
їхня форма залежать від характеру правила, яке опрацьовується. Так,
наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в
тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за
столом, як бути ввічливим. На цьому ж занятті діти повторюють дії
вчителя, вчаться поводитись правильно. А потім ці вправи включаються в
різноманітну діяльність школярів. Діти ідуть у театр, на день народження
до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з
боку дорослих, діяти відповідно за відомими їм правилами. Учитель
спостерігає за поведінкою дітей, відзначає ті пробіли, і помилки, що
діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх вчинках, на які можна
опиратися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень вимагає від дітей не лише уміння
виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримуватись визначених правил
поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з
дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При
цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими
і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними вимагає від
школярів знань багатьох правил культурної поведінки. Уміння
дотримуватись правил у повсякденному житті стає необхідним для дітей.

Тому діти намагаються запам’ятати те, що вони вивчають на спеціальних
заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина
значною мірою полегшує роботу вчителя з виховання культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз’яснення дітям етичних
норм, зв’язаних із правилами культурної поведінки. Методи роз’яснення
різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного
життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки.
Головна задача етичної освіти — формувати моральні уявлення і поняття
про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариськість
та ін. При роз’ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути
увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді
правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна
необхідність, очевидна для молодших школярів.

Серед методів роз’яснення правил поведінки ведуче місце повинна зайняти
бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання,
поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні
думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді.
Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил.
Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо
дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши
дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки,
зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз’яснення дітям правил культурної поведінки —
використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому
доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні
вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо
показати дітям, у смішному виді героїв , що чи не вміють не хочуть
виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в
учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї
роботи є вірші А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий
телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», Ул. Лівшиця
«Рукавички», «Нечупара» і ін. Ці вірші можна прочитати в особах,
поставити по них невеликі інсценівки. Але слід підкреслити, що вчитель
повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід
безпосередньо зв’язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів
даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться
це прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а
ображаються, замикаються в собі, а іноді починають діяти .на зло
вчителю.

Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять.
Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка
до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з’ясовує, що відомо дітям по даній
темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня
поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні
засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до
заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання,
наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і
прислів’я, зв’язані з темою занять. Звичайно підготовка до заняття йде в
окремих групах у секреті від інших, з метою зберегти новизну виступу для
інших учнів.

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з
нетерпінням чекають його. Святковість зв’язана з тим, що до заняття діти
готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають,
запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття
починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед
дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила
поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі учні, не
треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У
цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його
особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката.
Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра,
інсценівка. Заняття проводиться два – чотири рази в семестр . Воно
продовжується 45 хвилин.

Яке б не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на
ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи – основна робота
з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному
житті молодших школярів; на уроках, під час перерв, у роздягальні, по
дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках,
екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя
спрямована на таку організацію життя дітей, що давала б можливість для
вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які
вимоги до них ставляться, кожна з них навчає, як слід поводитися в тому
чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки
вчителя, але і дитячого колективу.

Організація роботи з класом є головним завданням вчителя. Разом з тим
проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від
рівня їхньої вихованості та умов життя в родині. Індивідуальна робота
проводиться в тісному контакті з батьками.

Дітям 6 -10 років властиве активне ставлення до життя, до доброго і
поганого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам`ять фіксує
прояви добра і зла, щирості і лицемірства, правди і брехні, вірності і
зрадливості тощо.

Оскільки діти молодшого шкільного віку ще не розрізняють відтінків у
поведінці й вчинках інших педагоги повинні постійно спрямовувати їхню
увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на
них все те, що пов`язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони
самі. Тому особливе місце в моральному вихованні школярів відводиться
дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої
власні думки, власні почуття. Емоційне ставлення до прочитаного
пояснюється відповідністю змісту твору особистим переконанням дітей,
ціннісним орієнтаціям, смакам. Дитина здатна повністю ототожнювати себе
з героєм твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери,
зовнішність, що часом призводить навіть до втрати нею власного ”я” .

”Близькі” теми, сюжети, ситуації, що викликають сильні емоції, учні
молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам спрвжніх,
хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильним і сміливим.
Сила прикладу –одна з головних сил, що визначають розвиток і формування
дитини.

Наслідуючи улюбленого героя в повсякденному житті, молодші школярі
утверджують у собі вірність переконанням, виявляють співчуття, чуйність.

Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер.

Мета, яку ставить перед собою письменник,- це насамперед виховання
високих почуттів: любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей,
ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро.

Твори для дітей можна порівняти із сердечним словом педагога. Доступне й
ясне, воно розкриває школяреві смисл вчинків і значення адресованих йому
вимог. Бадьоре і впевнене слово мобілізує сили учня, надихає його вірою
в самого себе. Змістовне й образне –розширює дитячий світогляд, учить
школярів відкривати нове в предметах, явищах, людях. Гнівне і палке
–викликає сором і каяття, гаряче бажання спокутувати свою провину.
Дотепне і влучне –активізує дитячу думку. Сердечне і чуйне слово
примушує вихованців довірливо відкривати свою душу, ділитися почуттями і
думками.

Під впливом художніх образів у дітей виникають конкретні уявлення про
почуте і прочитане. Вони сприймають не просто текст, окремі слова і
речення, що входять до його складу, а реальну дійсність, виражену за
допомогою слова.

Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних
понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову
учні вчаться розуміти внутрішній світ літературного героя, його почуття,
вчинки, ставлення до інших людей і природи.

Особливого значення для формування моральних якостей особистості
набувають твори, які розкривають етичні норми поведінки. На їхньому
матеріалі школярі вчаться оцінювати вчинки героїв, а через них вчинки
товаришів і власну поведінку.

Серед творів, які мають особливий вплив на дітей, можна виділити вірші,
казки, прислів`я.

У віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідної
мови. Завдання вчителя –донести до учнів думку і почуття художнього
твору, використати його в справі виховання.

Прислів`я і приказка –це переважно віршована мініатюра. Кінцевою метою
прислів`я з давніх часів було виховання. Прислів`я проголошують, з
одного боку, педагогічну ідею, а з другого –здійснюють педагогічний
вплив. У прислів`ї –готовий висновок, але це не завершення роздумів, це
поштовх до них. Наприклад: ”Книга вчить, як на світі жить” , ”Лінивому
все ніколи” .

Пояснюючи прислів`я, діти прилучаються до народної мудрості.

Прислів`я і приказки –це своєрідний кодекс моральної поведінки, в них
можна знайти пораду, підтримку, осуд. ( ”Любиш кататися, люби й саночки
возити”, ”Колос повний до землі гнеться, а пустий угору дереться”,
”Бджола жалить жалом, а чоловік – словом”).

Молодших школярів прислів`я приваблюють яскравою грою слів, співзвуччям,
ритмікою. Поезія тут виступає формою збереження і поширення народної
мудрості, досвіду пізнавальної діяльності, свідомості, засобом впливу на
думку і вчинки людей. Як твердив К. Д. Ушинський, пояснення прислів`я –
це завжди розв`язування розумової задачі.

Казки – один з найбільш популярних серед дітей жанрів народної
творчості. У них – міцна соціальна основа, життєствердний оптимізм.
Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть
боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й
несправедливість.

Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням
кращих якостей людини. Молодший школяр уважно стежить за розвитком
казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, проникається
своєрідністю їхніх стосунків, думок і почуттів, віддає свої симпатії
позитивним, засуджує негативних, Казка знаходить вірний шлях до серця
школяра, впливає на розвиток світогляду, ставлення дитини до навчання,
товаришів, рідних, учить бути правдивим, чесним, відвертим, зневажати
неправду, боротися з грубістю, лінню, байдужістю, одне слово, розкриває
кращі душевні якості. Для школяра казкові персонажі й стосунки – мірило
власної поведінки і поведінки товаришів. Казка стає першим пізнанням
життя, його моральних основ, соціальних взаємовідносин. Те, що учень
виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про
становлення його власного ”Я” . Особливою любов`ю дітей користуються
казки героїчного плану, в яких розкривається тема мужності, відваги,
відданості батьківщині.

Казкових персонажів і ситуації для роздумів та обговорень дитина
приміряє до себе і робить висновки на основі конкретних випадків,
конкретної добре знайомої обстановки,

Особливо цінні в моральному вихованні молодших школярів казки В.О.
Сухомлинського. Насичені глибоким етичним змістом, вони наштовхують
учнів на роздуми, примушують аналізувати власну поведінку, робити
висновки.

Педагогічне значення літератури для дітей очевидне, і все – таки не слід
чекати від неї моментального впливу на юного читача . Шлях цей дуже
складний. Потрібен час і тонкий педагогічний вплив, щоб діти подолали
межу між моральним знанням і моральним вчинком.

Велике значення у вихованні молодших школярів має гра. Ще К. Д.
Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні
потреби дитини, формуються розум, воля і серце, а також суспільні
відносини та організаторські здібності.

А. С. Макаренко писав: ”Гра має важливе значення в житті дитини. Має те
саме значення, яке для дорослого має діяльність, робота, служба. Яка
дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте.
Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі”.

Гра є відтворенням людської діяльності, правил і норм взаємин між
людьми. За великою кількістю ігрових сюжетів криється один і той самий
зміст – діяльність людини і її стосунки з іншими людьми в суспільстві.
Характер взаємин може бути різним: співробітництва і ворогування;
взаємодопомоги і деспотизму, уваги і грубості тощо. Тут все залежить від
конкретних соціальних умов, у яких живе дитина.

Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її
особистості – розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює
комплексне виховання дитини.

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан,
радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових
ролей; привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців,
узгоджувати свої дії з ними; формувала почуття колективізму, дружби і
товаришування; виховувала позитивні моральні якості особистості:
чесність, правдивість, сміливість, ввічливість, рішучість,
ініціативність і наполегливість; була неможливою без взаємодопомоги,
взаємовиручки.

У молодшому шкільному віці з метою морального виховання використовуються
різні види ігор. Ігри – подорожі: ”Світить сонце яскраво над рідною
країною”, ”Подорож по рідній країні”. Для виховання сміливості,
рішучості, хоробрості – гра ”Юний космонавт”, тощо.

Гра стане важливим засобом морального виховання молодших школярів, якщо
педагоги додержуватимуть усіх вимог до неї і умов її організації,
продумуватимуть систему виховних впливів на дітей як до початку, так і
після закінчення гри.

Водночас педагоги – організатори і керівники ігор не повинні занадто
опікати дітей, оскільки це призводить до зниження дитячої самостійності,
придушення їх ініціативи.

4. Причини порушень поведінки молодших школярів

Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила
культурного поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у родині, в
громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів,
навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість,
недотримання пристойностей, відсутність елементарного смаку в одязі. Це
викликає тривогу вчителів, батьків і громадськості.

Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до
випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації,
учитель роз’яснює, демонструє, як треба поводитися, організовує вправи,
висуває вимоги, контролює поведінку. Якщо діти порушують норму, їм
вказують на помилку. Вся ця робота, пов’язана з конкретною ситуацією,
яка тільки що виникла, це дає деякий позитивний результат. Стихійність і
випадковість можуть призвести до істотних пробілів у вихованні культури
поведінки. Одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто
їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати
першим руку, коли вітаєшся з дорослим, чи непристойно сидіти, коли
розмовляєш з дорослим, якщо він стоїть.

Усунути цю причину легко. Зміст правил культурної поведінки досить повно
і докладно розкрито в багатьох спеціальних книгах, брошурах, статтях, у
популярних і педагогічних журналах. Отже, учитель, помітивши, які
правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них.

Деякі правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони
знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і

поступаються, але часто роблять це нав’язливо і підкреслено. Це означає,
що вчитель повинен не тільки розповісти їм ті чи іншім правилі, але і
продемонструвати, як треба його виконувати.

В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад,
вони знають, що треба дотримуватись правил гігієни: чистити зуби,
користуватися носовою хустинкою, бути охайним, доглядати за своїм одягом
і взуттям. Але діти не роблять цього, головним чином, через лінь,
відсутності вольового зусилля, коли треба змусити себе зробити те, чого
не хочеться. Деяких правил діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і
неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і
змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають
ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримують відомих їм
норм. Наприклад, у своєму дитячому суспільстві, у колективі однолітків
вони не говорять слів ввічливості («спасибі», «будь ласка» та ін.), не
вважають, що соромно бути брудним і брутальним. Виходить, тільки знання
правил поведінки не робить школярів вихованими і культурними. Засвоєння
правил поведінки припускає позитивне відношення до них школярів і
активне прагнення наслідувати правилам.

Важливо домогтися того, щоб вимоги, зв’язані з виконанням правил
культурної поведінки, надходили не тільки від дорослих, але і від самих
школярів. Деякі підлітки вважають, що можна бути гарним громадянином, не
виконуючи правил культурного поведінки. Під впливом таких «нігілістів» і
молодші перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості,
боячись бути осміяними. Подолання такої думки — важливе завдання вчителя
та учнівських організацій. Починаючи роботу з виховання культури
поведінки, вчителю необхідно сформувати суспільну думку в дитячому
колективі, що буде регулювати і відповідним чином оцінювати виконання
(чи невиконання) простих норм поведінки. Колектив дітей за допомогою
дорослих повинен виробити правила, виконання яких вважається необхідним.
Тоді вимоги дотримуватись визначених норм будуть надходити не тільки від
дорослих, але і від самих дітей, від шкільного колективу.

Одна із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у
людях, що оточують дитину. Справа в тому, що дорослі далеко не завжди
поводять себе зразково в громадських місцях, дома , на вулиці. Вони
бувають нервовими і брутальними, безтактними і нечемними, тобто
дозволяють собі таке поведінку, яка різко засуджується у дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки, дорослі самі повинні постійно суворо
і причепливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей. Це
одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і
інших вихователів дітей.

Часто діти не виконують правила культурної поведінки тому, що дорослі не
дотримуються єдності в тих вимогах, які пред’являють дітям. Розбіжності
у вимогах бувають значними. Не однакові вимоги пред’являють школа і
родина. В межах школи не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до
учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних
поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають
різними в батька і матері, бабусі і дідуся та інших членів родини. Тому
дитина не завжди виконує обов’язкові правила, а пристосовується до вимог
різних дорослих. У такому випадку вдома вона може бути ввічливою, а в
школі брутальною, і навпаки. Чи бути чемною стосовно батьків і,
нетактовною і неуважною стосовно бабусі.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад
батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами,
манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі,
завбачливі, вірні .своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають
добре вихованими. Значно складніше виховувати навички і звички
культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути
ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку
не дотримується чистота і порядок.

Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа
знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

5.Основні умови ефективності роботи

Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній
беруть участь всі вчителі початкових класів. Зусилля одного вчителя,
який веде роботу тільки у своєму класі, не можуть дати стійкого
позитивного результату. Діти, виходячи за стіни своєї класної кімнати,
будуть постійно зустрічатися з іншими школярами, від яких не вимагають
виконання необхідних правил культурної поведінки. Важко буде створити і
загальношкільну суспільну думку, що засуджує порушення правил поведінки.

Обов`язковою умовою в роботі з виховання культури поведінки є єдині
вимоги педагогів до поведінки учнів. «…Там, де вихователі не з’єднані
в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного
точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу»,
— писав А. С. Макаренко.

На педагогічній раді, на методичному об’єднанні вчителів початкових
класів треба визначити зміст і методи роботи з виховання культури
поведінки, обов’язковість її проведення у всіх початкових класах.
Доцільно проводити відкриті заняття по культурі поведінки, колективно
обговорювати методичну сторону їхнього проведення , знаходити більш
вдалі форми роботи з дітьми.

Робота з виховання культури поведінки буде ефективна, якщо вона
проводиться не час від часу, а у визначеній системі, що повинна
забезпечити у дітей нагромадження досвіду позитивної поведінки, корисних
звичок, придбання моральних уявлень.

Величезне значення для успіху роботи має обстановка в школі: чистота,
порядок. Красиво оформлені класні приміщення, зі смаком

оформлені інтер’єри. Якщо в будинку брудно і незатишно, дозволяється в
школі ходити у верхньому одязі, немає побутового куточка, дзеркала, де
можна привести себе у порядок, то важко чекати від школярів чистоти,
охайності, підтягнутості в зовнішньому вигляді.

Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання до інших
вчителями, батьків, учнів мають вирішальне значення у формуванні
вихованості школяра. Учитель повинен бути тим зразком поведінки, якому
хотів би наслідувати учень. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з
дітьми, безтактні зауваження, що батьки іноді ще одержують у школах,
безумовно, ускладнюють виховання культури поведінки. Правила
ввічливості, культура мови, точність, обов’язковість формуються набагато
швидше, якщо в школі створена загальна атмосфера приязності, уваги один
до одного, товариській допомозі і дбайливості.

Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від узгодженої
роботи педагогічного колективу і родини. Батьки повинні знати, які
вимоги ставляться до поведінки дітей, які манери в них виховуються, і,
що найважливіше, у цьому ж напрямку проводити роботу дома, у родині.

Дуже важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи.
Основним показником її успішності є загальний і моральний розвиток
дітей. Учитель систематично повинен спостерігати за тим, як змінюється
поведінка дітей, як вони поводяться без його постійного контролю,
наскільки стійкі придбані позитивні звички, як розвивається дитяча
свідомість. Вивчення дітей дозволяє обґрунтовано вносити необхідні
корективи в систему роботи, удосконалювати її.

Висновки

В роботі висвітлено основні завдання морального виховання учнів молодших
класів, показано шляхи формування моральних переконань за допомогою
творів художньої літератури, виховних ігор, розглянуто структуру і
методику проведення етичних бесід, які є одним із дійових методів
закріплення і уточнення здобутих знань, формування громадських поглядів,
переконань, принципів, правил, звичок, традицій.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства одною з актуальних
проблем морального виховання є виховання культури поведінки. Культура
поведінки є виявленням загальної культури людини у її діях, вчинках,
ставленні до інших людей. Показником культури поведінки є
дисциплінованість, яка є однією з головних умов сумлінного ставлення до
навчання, праці, показником моральної надійності людини.

Результатом виховної роботи є те, що учні повинні не тільки знати, що
таке добре, а що погано, вони зобов`язані діяти добре в ім`я рідної
Батьківщини і народу. Їх потрібно вчити жити серед людей. Кожна дитина
повинна засвоїти моральне правило: ”Ти живеш серед людей. Не забувай, що
кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе
оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна,
Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла,
незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було
добре”.

Список використаних джерел

Богданова О. С. і Петрова В. І. Методика виховної роботи в початкових
класах. – М., 1975.

Збандуто С. Ф. Педагогіка. – К., 1965.

Фіцула М. І. Педагогіка. – К., 2001.

Ягупов В. В. Педагогіка: Навч посібник. – К.: Либідь, 2002.

Богуш А. М. Смовська О. І. Етичні бесіди в 1- 3 класах. – К., 1981.

Гореєва В. М. Виховання культури поведінки школярів. – К.,1983.

Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу. – К., 1971.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – К., 1978.

Додаток А

Правила культурної поведінки молодших школярів

І. Правила особистої гігієни, акуратності й охайності

Щодня вставай у той самий час, провітрюй кімнату і роби зарядку.

Ранком треба умиватися, чистити зуби, мити вуха і шию.

Перед сном треба умитися, добре провітрити кімнату.

Завжди мий руки перед їжею, після роботи і після відвідування туалету.

Користуйся носовою хустинкою, стеж, щоб ніс у тебе завжди був чистим.

При чиханні і кашлі відвертайся, прикриваючи рот носовою хустинкою.

Тримай у порядку волосся: воно повинно бути акуратно підстрижене і
причесане чи заплетене в коси.

Треба навчитися і завжди робити самому: красиво застеляти ліжко,
пришивати комірець, прати і прасувати його, пришивати ґудзика, чистити
черевики.

Умій накривати на стіл, правильно сидіти за столом, користуватися
приладами, культурно їсти.

Будь завжди акуратно й охайно одягненим. Одяг повинен бути чистої,
випрасуваний .

У школі треба бути у шкільній формі, дома — переодягнутися в домашній
одяг, у гості прийнято одягатися особливо охайно, святково, ошатно.

Виходячи і з дому, подивись на себе в дзеркало: чи все в порядку?

Треба дбайливо відноситися до свого одягу і взуття, самому слідкувати за
його чистотою.

Навчися красиво носити свій одяг, нехай він тебе не стискує, буде
зручним і акуратним.

Тримай у порядку свої домашні і шкільні речі.

Підтримуй у своєму робочому куточку порядок: витирай пил, книги і зошити
після занять укладай завжди на те саме місце.

Будь-яку річ, що взяв, поклади на її постійне місце: ножиці, голку,
гребінець, книжку.

Пальто завжди вішай на свою вішалку, не кидай його на стілець. Домашній
одяг завжди, лежить на своєму місці чи вішається на плічка, на яких
висить форма.

Іграшки теж тримай у порядку. Після гри усі забери на місце.

Додаток Б

II. Правила ввічливості і культури мови

У ввічливості виявляється відношення до інших людей. ввічлива людина не
заподіює іншому неприємностей і образ.

Увічлива людина завжди здоровається і прощається. Неввічливо не
відповідати на вітання.

Якщо ти сидиш, а в кімнату ввійшов дорослий, встань, щоб з ним
привітатися.

З дорослим треба вітатися першим, але самому протягати руку не можна. За
руку вітаються, якщо дорослий сам простягає руку. вітаючись, треба,
дивитися в обличчя тому, з ким вітаєшся.

Якщо до тебе звернувся дорослий, а ти сидиш, встань і розмовляй стоячи.

Будь ввічливий зі своїми товаришами: не давай їм прізвиськ і кличок,
розмовляючи, не кричи, не забувай говорити «чарівні слова» («дякую»,
«будь-ласка»).

В іграх не будь грубим, не кричи. Не сперечайся з товаришем по
дрібницях, не сварися, намагайся працювати і грати дружно.

Не нашіптуй. Якщо друг у чомусь неправий, скажи відразу про це, зупини
товариша, якщо він займається чимось поганим.

Ввічлива людина не відповідає на брутальність брутальністю.

Ввічлива людина привітна і уважна до інших. Якщо її про щось запитують
чи просять зробити якусь послугу (щось принести, подати, комусь
допомогти і т.д.), вона завжди робить це охоче.

Треба бути ввічливим у словах, у тоні, у жестах, у діях. Ввічливі слова
(«будь ласка», «дякую», «будьте ласкаві» і т.п.), сказані грубим
голосом, розв’язним тоном, перестають бути ввічливими.

Додаток В

ІІІ. Правила поведінки в школі

У школу варто приходити акуратно одягненим, у добре відпрасованій формі,
гладко причесаним, у добре начищеному взутті,

Усі шкільні речі повинні бути в порядку, акуратно покладені в сумку.

У школу треба приходити вчасно, без запізнень. Коли входиш у школу, не
штовхайся, не поспішай випередити всіх, перед входом добре витри ноги.

Хлопчики при вході в школу знімають шапки.

Коли входиш у клас, привітайся спочатку з учителем, а потім з
товаришами.

На уроці. Якщо ти спізнився на урок і заходиш в клас після дзвоника,
запитай дозволу вчителя.

Якщо в клас входить дорослий ( вчитель, директор, батько, та ін.), всі
дружно встають за партами, вітаючись з тим хто ввійшов. Сісти можна
тільки після дозволу вчителя .

Щоб правильно встати за партою, треба обережно піднятися, спокійно
опустити руки.

Під час уроку сидіти за партою треба прямо. Руки лежать на парті, ноги
на планці; оглядатися, дивитися по сторонах і розмовляти на уроці не
можна.

Якщо вчитель задає питання класу, а ти хочеш відповісти, підніми руку.
Руку треба піднімати і тоді, коли хочеш запитати що-небудь у вчителя.

Коли вчитель дозволить відповісти на запитання чи потрібно запитати його
про що-небудь, треба встати. Розмовляти з учителем треба стоячи.

Звертатися з проханням до вчителя чи товаришам треба, вживаючи ввічливі
слова: «будь ласка», «дякую».

Біля дошки стій прямо. Виходячи до дошки, поправ свою форму.

Бережи свою парту, не ламай її, нічого не пиши на ній, не дряпай.

На перерві. Виходити на перерву можна тільки після того, як дозволить
вчитель.

Після слів вчителя: «Урок закінчений» — усі шикуються по рядах і по
черзі виходять із класу, не штовхаючись в дверях і не намагаючись пройти
перед вчителем.

На перервах у класі можуть залишатися тільки чергові. Вони витирають
дошку, провітрюють приміщення і виконують різні розпорядження вчителя.
Після роботи чергові миють руки.

У коридорі треба намагатися ходити по правому боці, не можна бігати,
кричати, тримати руки в кишенях, тулитися до стінки, затівати бійку.

Під час перерв можна грати в різні ігри.

З усіма дорослими і з черговими по школі, яких зустрічаєш перший раз у
цей день у школі, треба вітатися.

Якщо в дверях зустрівся дорослий (учитель, батько, ), поступися йому
дорогою Якщо поруч з тобою йде дівчинка, пропусти її вперед.

Снідати під час перерв потрібно в класі або в буфеті. Діти, що беруть
сніданок з собою, залишаються в класі на великій перерві, розстеляють
серветку на парті і їдять, намагаючись не кришити на підлогу, їсти на
ходу, гуляючи по класу чи коридору, не можна.

Сніданок що куплений у буфеті, треба їсти в буфеті. Після сніданку треба
витерти руки серветкою або хусткою, щоб не забруднити свого одягу,
зошитів і книг.

Папірці, недогризки варто кидати в спеціальний кошик, смітник.

Під час перерви потрібно не забути зайти в туалетну кімнату, щоб не
відпрошуватися з уроку. Після відвідування туалету треба вимити руки.

У бібліотеці. Книги варто повертати в зазначений термін.

З бібліотечною книгою треба поводитися особливо акуратно: не загинати
кутів, не бруднити сторінок

Якщо бачиш, що сторінка погано тримається, підклей.

Повертаючи книгу, будь готовий відповісти на питання бібліотекаря про
зміст книги.

Д одаток Г

IV. Правила поведінки в гостях

Подякуй, якщо тебе запрошують у гості.

Спочатку запитай дозволу у батьків, а потім уже дай відповідь. Якщо
обіцяв, прийди обов’язково.

На день народження прийнято приходити з подарунками. У подарунку головне
не його вартість, а увага до людини. Школяр може подарувати акуратно
виконану саморобку, вишивку й ін. Якщо в школяра є невеликі заощадження,
то він може купити недорогий подарунок до дня народження батьків,
товаришів, родичів.

У гостях будь привітним і веселим. Поводься просто, не привертай увагу
оточуючих , не смійся занадто голосно, не кричи і не пустуй .

Якщо ти вмієш пекти, грати, танцювати, декламувати і тебе просять про
цьому, не відмовляйся.

Якщо тебе почастують, подякуй і спробуй смачні частування,

Виходячи з-за столу, скажи «дякую».

Якщо до тебе прийдуть гості, то подумай заздалегідь, які ігри і розваги
ти можеш їм запропонувати.

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020