.

Соціально-психологічні аспекти діяльності політичних партій та функціонування багатопартійної системи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
252 1710
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціально-психологічні аспекти діяльності політичних партій та
функціонування багатопартійної системи

Основні напрями психологічних досліджень діяльності політичних партій.
Проблема тематичного розмежування

  Багатопартійність в Україні стала доконаним фактом із 1991 р., відколи
вона утвердилася і як соціальне явище, і як психологічний феномен.
Діяльність політичних партій сприймається масовою свідомістю як
характерна ознака процесу демократизації суспільства. А наявність у
кожної партії свого електорату, незалежно від його кількісних
параметрів, є свідченням прийняття українською спільнотою
багатопартійної системи.

  Можна впевнено говорити про незворотність розвитку багатопартійності,
і тому осмислення цього процесу, надто його глибинних —
соціально-психологічних — основ є актуальним і з наукового, і з
практичного погляду.

  Але спочатку слід зробити два зауваження методологічного порядку.
Перше стосується самого підходу до досліджень психологічних аспектів
діяльності політичних партій, який випливає з їхньої головної соціальної
функції — бути знаряддям здобуття й утримання влади, впливати на масові
настрої і свідомість. Отже, психологічно діяльність політичних партій
охоплює всі три можливі рівні — особистісний, груповий та масовий,
загальносуспільний. А відтак маємо розглядати три комплекси
соціально-психологічних явищ: політичність як одну з основних сутностей
особистості та індивідуально-психологічну основу діяльності партій;
психологічні особливості самої цієї діяльності; нарешті
соціально-психологічні чинники функціонування багатопартійної системи
загалом.

  Друге зауваження стосується тематичної визначеності проблеми. Бо між
основними галузями сучасної суспільствознавчої думки (політологія,
соціологія та політична психологія) ще не визначився чіткий тематичний
поділ у вивченні проблем діяльності політичних партій.

  Проте вже здійснено перші спроби провести тематичне розмежування між
цими трьома науковими дисциплінами. Так, автори навчального посібника
“Психология и политика” розглянули проблему в найзагальнішому вигляді:
чим, наприклад, предмет політології відрізняється від предмету
політичної психології або соціології політики [21]. Є необхідність
поглиблювати цей напрям, бо він відкриває можливість чіткіше окреслити
коло недосліджених проблем багатопартійності, над якими мають
зосередитися політичні психологи, дає їм змогу побачити свої тематичні
межі і тематичні можливості.

  Методологія проблеми спонукає суспільствознавців осмислювати сутність
політичної партії як соціально-історичного феномена. Аналізуючи її,
політологи першочергову увагу звертають на історичне призначення
політичної партії, її соціально-політичні функції, з’ясовують місце
партій у політичній структурі суспільних устроїв різних типів, пробують
віднайти загальні закономірності діяльності та розвитку партій.

Соціологія політики досліджує діяльність конкретних партій конкретної
країни в конкретних ситуаціях і часі, головну увагу приділяючи тому,
якою є міра прийняття та підтримки населенням (реґіону чи країни
загалом) партій як явища взагалі і кожної партії конкретно. З’ясовують
соціологи також міру впливу партій на суспільне життя, на громадські
настрої та думку (на тлі впливу економічних, соціальних та політичних
чинників).

  У психологів політики свої напрями досліджень. Лаконічно їх коло можна
окреслити так: психологічні фактори політичного життя; психологічні
механізми політичного єднання; соціально-психологічні чинники
виникнення, функціонування та відмирання політичних партій; психологічна
готовність суспільств до прийняття політичних об’єднань; особливості та
стереотипи сприймання програмних цілей політичних партій.

  Така галузь науки, як психологія історії, має з’ясовувати стан масових
настроїв та свідомості в минулі, але конкретні, особливо переломні,
періоди. І прагне пояснити, чому учасники історичних процесів діяли саме
таким чином, а не інакше. Нас може цікавити тут лише один аспект: який
саме відбиток на сучасну політичну свідомість наклали суспільні явища
минулого і якою мірою вони можуть визначати масову поведінку в найближчі
роки.

  Тобто соціально-психологічні аспекти минулого слід брати не в
комплексі, а лише як фактор (та навряд чи першорядний, а один із
багатьох) становлення нинішньої багатопартійної системи. Звернення до
нього є обов’язковою методологічною вимогою, бо не можна порушувати
часову цілісність об’єкту дослідження в контексті нерозривної
причинно-наслідкової взаємодії недавнього минулого, нинішнього і
найближчого майбутнього. Головним же предметом уваги мають стати сучасні
суспільні процеси та коло їх учасників.

  Досліджувати соціально-психологічні аспекти сутності партії як
соціально-історичного феномена належить у контексті боротьби української
спільноти за економічну, політичну, державну незалежність України, у
контексті зіткнень і суперечностей у масовій політичній свідомості на
цьому ґрунті. А це означає, що недостатньо розглядати суто партію чи
багатопартійну систему з їх соціально-психологічними виявами. Якщо ми
хочемо одержати соціально значущі висновки й рекомендації, то неможливо
обійтися без ширшого погляду, аналізу взаємовпливу, механізму взаємодії
об’єктивних (економічні, соціальні та інші умови), суб’єктивних
(діяльність владних структур, громадських об’єднань, засобів масової
інформації) факторів і масової свідомості та поведінки.

  Суспільствознавці значну увагу приділяють ідеології політичних партій.
Говорячи про неї, політологи мають на увазі сутність і функції партійних
ідеологій та ідейного плюралізму. При цьому розглядають їх на тлі
людських ідеалів, культурно-моральних цінностей народу, щоб з’ясувати
здатність кожної конкретної ідеології до вираження духовних надбань
суспільства. Співвідносять також інтелектуальні досягнення партійних
ідеологій з основними здобутками суспільствознавчої думки. Кінцевою
метою таких зіставлень є визначення місця ідеології партії в
ідеологічному спектрі суспільства і подальша кваліфікація ідейних течій
та відповідна типологізація партій.

  Свої зіставлення в соціологів. Вони прагнуть з’ясувати міру суспільних
потреб в ідейних цінностях партії, міру зрілості ідейних концепцій і
міру відповідності їх палітрі громадської думки. Аби дослідити
ефективність ідеологічної експансії, соціологи виявляють, які категорії
населення і якою мірою сприйнятливі до ідейного впливу, який ступінь
того впливу, яка міра поширеності партійних концепцій. Усе це виводить
їх на з’ясування співвідношення політичних сил у суспільстві.

  Психологи політики розглядають (точніше, мають розглядати) проблему
ідеології як мінімум на трьох рівнях: особистісному, груповому та
загальносуспільному. Притому маємо враховувати розмитість граней між
цими рівнями, нерозривний їх взаємозв’язок, хоч окремі аспекти
ідеологічної проблематики однозначно стосуються якогось одного рівня. На
особистісному рівні, наприклад, розглядаються ідейні переконання як
елементи свідомості, взаємозв’язок ідеологічної заанґажованості,
політичної культури, духовності, чуттєвої вихованості особистості. На
груповому рівні психологічні аспекти партійних ідеологій проявляються в
спільності світоглядних позицій. Причому і науковий, і практичний
інтерес становить проблема ступеня такої спільності: від схожості
соціальних уявлень до їх близькості і, зрештою, до однаковості. Хоч
остання категорія надзвичайно відносна: практика довела ефемерність
виразу “партія однодумців”. І нинішні політичні об’єднання у своїх
статутах та програмах скоріше інтуїтивно почали його уникати, водночас
вимагаючи у внутріпартійних стосунках мало не абсолютної єдності.

  Психологічні функції ідеології реалізовуються як щодо особистості, так
і щодо груп та суспільства загалом. На різних рівнях доцільно розглядати
фактори і критерії впливу — сприймання, комунікативні потенції
ідеологій, їх здатність до експансії, реальне та ілюзорне, раціональне і
чуттєве в конкретних сучасних ідеологіях, механізми прийняття-відчуження
певних ідеологічних цінностей, засвоєння різних концепцій. Не тільки
наукове, а й практичне значення мають співвідносність політичних
настроїв суспільства і сучасних ідеологій, визначення найсприятливішого
або найменш сприятливого психологічного стану суспільства для прийняття
ідеологічних настанов.

  Як відомо, ідеологія політичної партії конкретизується в програмі.
Розглядаючи її, політологи основну увагу звертають на зміст, на
сконцентровані в ньому політичні гасла, співвідносять із політичними
реаліями суспільства, з проблемами інших партій. Тимчасом соціологи
досліджують рівень орієнтації програми на інтереси конкретних соціальних
груп суспільства, міру поширеності ідей програми в соціумі,
співвідносять їх з основними тенденціями в суспільній думці, з’ясовують
міру впливу як у загальнонаціональному масштабі, так і в конкретних
групах населення. Політичні психологи можуть говорити про ефективну
діяльність партії, з’ясовуючи психологічні чинники впливовості програми,
її відповідність до масових настроїв. Плідним може бути дослідження
психологічних механізмів мімікрії програми від наукового кредо до
політичних міфів, які не раз приносили людству зло.

  Діяльність політичних партій є одним з основних напрямів наукового
дослідження. Предметом досліджень у політологів стали статутні принципи,
організаційна структура, місце партій у політичному спектрі
багатопартійної системи. Аналізуючи стратегію і тактику партії, методи і
засоби її діяльності, політологи з’ясовують одну з найголовніших проблем
— ставлення партії до влади, до участі в управлінні суспільством.
Предметом досліджень соціологів політики є ареал впливу, соціальні сфери
діяльності партії, а в політичних психологів — психологічні межі
діяльності, її відображення у свідомості та поведінці людей,
соціально-психологічні наслідки діяльності.

  В умовах будівництва демократичного суспільства актуальною є взаємодія
партії з іншими політичними об’єднаннями. Зміст, політичні особливості
міжпартійних відносин аналізують політологи. Соціологи досліджують
спектр ставлень членів інших партій до даної партії і навпаки, тоді як
психологи виявляють потреби та мотиви співробітництва, співіснування чи
протистояння партій.

  Окреслюються тематичні межі і в дослідженнях проблеми політичного
лідерства. Політологію цікавлять насамперед світогляд партійного
керівника, зміст і напрями його діяльності, особливості політичного
мистецтва. Суто соціологічна проблема — рівень, чинники і показники
популярності, впливовості, довіри тощо, співвідносність особистості
лідера з очікуваннями громадян. Своє коло наукових інтересів у
політичних психологів. Це визначення психологічних типів лідерів та
складання їхніх політичних портретів, діагностика особистості політика.
Це вивчення іміджу лідера та визначення напрямів, принципів і методів
психологічної допомоги. Це дослідження системи зв’язків політичної
свідомості, політичної культури і політичної поведінки лідерів.

  Проблема участі мас у діяльності партії ставить досить широке коло
наукових питань, з-поміж яких політологи виділяють передусім чисельність
партії як одну з основних ознак її впливовості й авторитету, світоглядні
позиції членів партії та їхню активність. Соціологи вирізняють соціальні
категорії і типи учасників політичних об’єднань. Психологи з’ясовують
потреби, інтереси, мотивацію та інші психологічні механізми політичного
єднання, яке також відбувається за певними психологічними
закономірностями.

  Науковий інтерес становить, нарешті, проблема електорату партії.
Політологи звертають увагу насамперед на зміст політичних інтересів,
потреб та амбіцій найширших кіл населення, на чисельність електорату
політичних партій та його місце в ієрархії впливу на владу. Досліджуючи
соціальну базу кожної конкретної партії, соціологи з’ясовують рівень
підтримки партії в різних структурах соціуму і на цій основі виявляють
електорат реальний, декларований та потенційний.

  Психологів цікавить спектр мотивів підтримки політичних партій,
усвідомлювані та неусвідомлювані її мотиви. Друге коло питань стосується
соціально-психологічних характеристик електорату, з’ясування
психологічних типів. Значний інтерес становить співвідношення політичної
культури та ідеологічної заанґажованості, їх вплив на поведінку людей.
Важливим є, нарешті, виявлення психологічних зв’язків у системі “лідер —
партійна еліта — члени партії — електорат”, особливостей сприймання
лідера кожною ланкою системи.

  Такими є, на наш погляд, основні напрями психологічних досліджень
діяльності політичних партій. Вони могли бути з’ясовані саме методом
тематичного розмежування між психологією, соціологією і політологією,
які мають спільне коло науково-дослідницьких інтересів — діяльність
політичних партій України, але кожна дисципліна в цьому плані має свій
специфічний предмет. Та й із названих напрямів у нашій роботі
розглядаються далеко не всі, а лиш окремі, як нам здається, найважливіші

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие. — М., 1990.

2.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

3.Банашак М., Форхольцер Й.Человек и власть. — М., 1973.

4.Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на
політичному олімпі. — К., 1993.

5.Васютинський В.О. Масова політична свідомість українського суспільства
як об’єкт політико-психологічного вивчення // Наукові студії з
політичної психології: Матеріали звітної наук. сесії Наук.-практ. центру
політ. психології АПН України 25 — 26 січня 1995 р. — К., 1995. — С.9 —
22.

6.Галин И.А. Социальное самочувствие // Социологический справочник. —
К., 1990. — С.352 — 353.

7.Ганзен В.А., Юрченко В.Н. Системный подход к анализу, описанию и
экспериментальному исследованию психических состояний человека //
Психические состояния (Экспериментальная и прикладная психология,
вып.10). — Л., 1981. — С.5 — 16.

8.Гиддингс Ф. Основания социологии. — М., 1898.

9.Головаха Е.И., Бекешкина И.Э.,Небоженко В.С. Демократизация общества и
развитие личности: От тоталитаризма к демократии. — К., 1992.

10.Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и
современная практика. — К., 1994.

11.Гордон Л.А. Социальная адаптация в современных условиях // Социолог.
исслед. — 1994. — N 8 — 9. — С.3 — 15.

12.Горшков М.К. Общественное мнение: История и современность. — М.,
1988.

13.Гроф С. За пределами мозга. — М., 1993.

14.Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы
исследования. — М., 1987.

15.Давыдов А.А. Существует ли мера социальной гармонии? // Социолог.
исслед. — 1988. — N 5. — С.72 — 73.

16.Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учеб. пособие для
высш. учеб.заведений. — М., 1996.

17.Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н.Российский социум в 1995
году: конфликтологическая экспертиза (первое полугодие) // Социолог.
исслед. — 1996. — N 1. — С.6 — 23.

18.Донченко Е.А. Социетальная психика. — К., 1994.

19.Дюркгейм Э. Социология. — М., 1995.

20.Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.

21.Кирилюк Ф.М., Кремень Л.А., Ирхин Ю.В.Психология и политика: Учеб.
пособие. — К., 1993.

22.Козлова О.М. Развитие идеологий и социальные конфликты //Социолог.
исслед. — 1993. — N 4. — С.25 — 29.

23.Кола Д. Политические партии, государство // 50/50. Опыт словаря
нового мышления. — М., 1989. — С.334 — 337.

24.Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням. — К., 1981.

25.Крамник В.В. Социально-психологический механизм политической власти.
— Л., 1991.

26.Кули Ч. Социальная самость. Первичные группы // Американская
социологическая мысль. — М., 1994. — С.316 — 335.

27.Кучеpів І., Бекешкіна І., Головаха Є., Макеєв С. Економічна
свідомість населення Укpаїни і економічна пpосвіта. — К., 1996.

28.Лебон Г. Психология народов и масс. — СПб., 1995.

29.Любивый Я.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции
развития. — К., 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020