Реферат на тему:
Планети групи Юпітера
До цієї групи належать гігантські флюїдні планети (Юпітер, Уран,
Сатурн, Нептун), що мають могутній тепловий запас у своїх надрах. За
складом флюїдних оболонок ці планети підрозділяються на периферичні з
оболонками істотно водного складу (Уран, Нептун) і водневі планети, що
займають внутрішню позицію в Сонячній системі (Юпітер, Сатурн) без
істотної відмінності від сонячного складу.
Юпітер — за розташуванням п’ята від Сонця і найбільша планета Сонячної
системи. Юпітер виглядає як золотий диск, ледь сплюснутий
перпендикулярно до полюсів. Ця планета знаходиться від Сонця в 5,2 рази
далі, ніж Земля, і витрачає на один оберт по орбіті майже 12 років.
Екваторіальний діаметр Юпітера 142 600 км (у 11 разів більший за діаметр
Землі). Період обертання Юпітера навколо осі в екваторіальній області
складає 9 годин 50 хв, поблизу полюсів — 9 годин 55 хв. Таким чином,
Юпітер, подібно до Сонця, обертається не як тверде тіло, тому що
швидкість його обертання неоднакова в різних широтах. Через швидке
обертання ця планета має сильне стискання біля полюсів. Маса Юпітера
дорівнює 318 масам Землі. Середня густина його речовини близька до
густини Сонця — 1,33 г/см3. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна
до площини його орбіти (нахил 87°). Флюїдна оболонка Юпітера складається
в основному з водню (74%) і гелію (26%), а також метану (0,1%) і
невеликої кількості етану, ацетилену, фосфену й водяної пари.
Атмосферний шар має товщину близько 1000 км. Планету огортає шар хмар,
але всі деталі на поверхні Юпітера постійно змінюють свій вигляд, тому
що в цьому шарі відбуваються бурхливі пересування, пов’язані з
перенесенням великої кількості енергії. Хмари Юпітера складаються з
кристаликів і крапельок аміаку. Найбільш показовою деталлю планети є
Велика Червона Пляма, що спостерігається вже більше 300 років. Це
величезне овальне утворення, завбільшки близько 35 000 • 14 000 км,
розташоване між Південною тропічною й Південною помірною смугами. Колір
її червонуватий, але зазнає змін. Імовірно, Велика Червона Пляма
підтримується за рахунок кон-вективних комірок, через які з надр
виноситься до видимої поверхні Юпітера його речовина і внутрішнє тепло.
У 1956 р. було виявлене радіовипромінювання Юпітера на хвилі 3 см, що
відповідає тепловому випромінюванню з температурою 145 К. За
вимірюваннями в інфрачервоному діапазоні температура зовнішніх хмар
Юпітера склала 130 К. Уже вірогідно встановлено, що Юпітер випускає
тепло, кількість якого більш ніж удвічі перевищує теплову-енергію,
одержувану ним від Сонця. Можливо, що тепло виділяється через те, що на
планеті-гіганті спостерігається постійне стискання (1 мм на рік).
У центрі планети — величезне залізокам’яне ядро, яким генерується
потужне магнітне поле. Магнітне поле планети виявилося складним і
складається ніби з двох полів: дипольного (подібного до земного), що
простягається до 1,5 млн км від Юпітера, і недипольного, що займає іншу
частину магнітосфери. Напруженість магнітного поля поверхні в 20 разів
більша, ніж на Землі. Крім цього, Юпітер ще є й джерелом радіосплесків
(різких стрибків потужності випромінювання) на хвилях завдовжки від 4 до
85 м, вони тривають від часток секунди до декількох хвилин або навіть
годин. Тривалі сплески містять у собі цілу серію збурювань, що
складаються зі своєрідних шумових бур і гроз. Відповідно до сучасних
гіпотез, ці сплески пояснюються плазмовими коливаннями в іоносфері
планети.
Юпітер має 15 супутників. Перші 4 супутники відкриті ще Галілеєм (Іо,
Європа, Ганімед, Каллісто). Вони, а також внутрішній, найближчий
супутник Амальтея рухаються майже в площині екватора планети. За
розмірами Іо і Європу можна порівняти з Місяцем, а Ганімед і Каллісто —
більші за Меркурій, але за масою значно йому поступаються. Зовнішні
супутники обертаються навколо планети уздовж сильно витягнутих орбіт із
великими кутами нахилу до екватора (до 30°). Це маленькі тіла (від 10 до
120 км), очевидно, неправильної форми. Чотири зовнішні супутники Юпітера
обертаються навколо планети у зворотному напрямку. В екваторіальній
області Юпітер оточений системою кілець. Кільце розташоване на відстані
50 000 км від поверхні планети, його ширина близько 1000 км.
Сатурн — друга за величиною, але й найлегша (із середньою густиною 0,69
г/см5) планета в Сонячній системі. Низька густина пояснюється тим, що
планети-гіганти складаються переважно з водню
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
