UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСеленографія. Рельєф Місяця, грунт. (реферат)
АвторPetya
РозділАстрономія, авіація, космонавтика, НЛО
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3030
Скачало571
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Селенографія. Рельєф Місяця, грунт.

 

Альбедо Місяця дорівнює 0,073, тобто він відбиває в середньому лише

7,3% світлових променів Сонця, тому спостережувана поверхня нашого

супутника досить темна. У повню Місяць має зоряну величину на середній

відстані —12,7 У цій фазі він освітлює Землю в 465 000 разів слабкіше,

ніж Сонце. Кількість світла, що посилається Місяцем, коливається зі

зміною фаз, але не прямо пропорційно, а з коефіцієнтом, так що коли

Місяць знаходиться у чверті й ми бачимо половину його диска світлою, він

посилає нам не 50%, а лише 8% світла від повного Місяця.

 

Давні астрономи й філософи вже знали, що місячне освітлення є всього

лише відбиттям сонячного світла. Висловлювалися припущення про те, що

Місяць подібний до Землі, населений тваринами й людьми. Арістотель

вважав поверхню Місяця дзеркальною, чим пояснював видимі темні плями: це

всього лише відбиття земних морів і материків. З появою перших

європейських телескопічних спостережень, що проводилися Галілеєм,

починають відлік наукової селенографії. У серпні 1609 року Галілей

уперше спостерігав місячні гори. Він писав у «Зоряному віснику»: «Ми

дійшли висновку, що поверхня Місяця не гладка, і не рівна, і не

досконало сферична, як думав про неї цілий легіон філософів, а, навпаки,

нерівна, шорсткувата, поцяткована поглибленнями й височинами». З Галілея

ведеться традиція називати темні ділянки поверхні Місяця морями й

океанами.

 

У 1619 році П. Шейнер опублікував місячну карту. її діаметр був близько

10 см. У 1647 році Я. Гевелій видав книгу «Селенографія, або опис

Місяця» У ті часи телескопи були досить громіздкими й недосконалими,

довгофокус-ними, щоб зменшити хроматичну аберацію. Тому місячні карти

були дуже неточними.

 

У 1651 році Д. Річчолі склав карту Місяця, де більше двохсот деталей

одержали власні найменування. Гевелій назвав деякі місячні гірські

ланцюги іменами земних — Апенніни, Альпи, Кавказ, Карпати. Річчолі

продовжив традицію. Для «морів» і «океанів» він обирав імена, не

пов'язані із земними, але дуже романтичні: Океан Бур, Море Дощів, Озеро

Сновидінь, Залив Веселки, Болото Туманів. Кратери одержали імена

Галілея, Архімеда, Платона, а також церковних діячів, яких із певних

причин шанував Річчолі.

 

Докладна для свого часу карта Місяця була опублікована в 1830—1837 pp.

Бером і Медлером. На ній було позначено 7735 деталей. У 1878 р. Ю. Шмідт

опублікував ще більш докладну карту, яка багато десятиліть вважалася

найкращою. На ній позначено 32 856 деталей.

 

Наступним етапом у картографії місячної поверхні став перший фотоатлас,

виданий у 1897 р. Паризькою обсерваторією. У 1904 р. фотоатлас був

виданий у США. До кінця XX століття найпопулярнішим був фотоатлас

Койпера (США, 1960 p.), який містить 280 карт 44 ділянок Місяця, знятих

у різному ступені освітленості. На знімках цього атласу помітні деталі

завбільшки до 800 м.

 

У 1959 році уперше була сфотографована зворотна сторона Місяця (СРСР), а

в 1960 р. АН СРСР видала перший «Атлас зворотної сторони Місяця». У

ньому міститься опис близько 500 об'єктів.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ