Реферат на тему:
Аргентина
План
1. Загальна характеристика.
2. Населення.
3. Економічний розвиток.
Загальна характеристика
Аргентина, Аргентинська Республіка (Republica Argentina) — держава на
південному сході Південної Америки. Загальна площа — 2 766 890 кв. км.
Площа суші — 2 736 690 кв. км, площа рік і озер — 30 200 кв. км.
Населення 36,8 млн чоловік (2000 p.), понад 90 % — аргентинці. Міське
населення понад 86 % (1990 p.). Офіційна мова — іспанська. Більшість
віруючих — католики. Аргентина — федерація з 22 провінцій, Федерального
столичного округу і національної території Вогняна Земля. Глава держави
— президент (обирається на 4-річний термін). Законодавчий орган —
двопалатний Національний конгрес. Складається із сенату (72 місця —
раніше кожен законодавчий орган провінції делегував трьох членів у
сенат, сьогодні триває реформа верхньої палати — третина її членів
переобиратиметься кожні 2 роки на 6-річний термін) і палати депутатів
(257 місць — половина депутатів переобирається кожні два роки на
4-річний термін). Законодавча система ґрунтується на американській і
західноєвропейській законодавчих системах. Верховний Суд складається з 9
суддів, що призначаються президентом зі схваленням сенату. Конституція
Аргентини прийнята 05.1853 p., переглянута в серпні 1994 р. Східна
частина Аргентини рівнинна, на заході — Анди, на південному заході —
Патагонське плоскогір’я. Клімат на півночі тропічний, південніше —
субтропічний, на півдні помірний. Середні температури січня на півночі
+28 °С, на півдні +10 °С, липня відповідно — 18 і 1 °С. Опадів від
100—300 мм на заході до 1400—1600 мм на рік на сході. Головні ріки —
Парана, Парагвай, Уругвай^ Чубут, Ріо-Негро, Ріо-Колорадо. Вологі лугові
степи, савани, субтропічні ліси (переважно в горах). Національні парки:
Науель-Уапі, Лос-Гласьярес, Лос-Алерсес, Ланін та ін.
У давнину територію Аргентини населяли індіанці. У першій половині XVI
ст. її завоювали іспанські конкістадори: у країні затвердилося велике
феодальне землеволодіння з використанням рабської праці. У 1816 р. у
ході Війни за незалежність іспанських колоній в Америці (1810—1826 р.)
була створена незалежна держава Об’єднані Провінції Ла-Плати (у 1826 р.
перетворені на Федеративну Республіку Аргентину). У XX ст. в Аргентині
зміцнилися позиції іноземного капіталу (із середини XIX ст. — головним
чином, англійського, потім США) 3 1930 р країною керували переважно
військові, які проводили політику в інтересах латифундистів, великої
буржуазії й іноземних монополій. Після Другої світової війни великим
впливом в Аргентині користувався X Д. Перон (обраний президентом
Аргентини в 1946 p.), що поєднав популізм із заходами, спрямованими на
зміцнення позицій національного капіталу. У 1955 р Перон був скинутий
військовими, однак вплив перонізму в широких масах зберігався (у 1974 р.
Перон був знов обраний президентом). З 1976 р встановилося правління
військових. У цей період (у 1982 р.) Аргентина, шо не визнає
британського суверенітету над Фолклендськими (Маль-вінськими) островами,
здійснила невдалу спробу захопити їх
Населення
Етнічний склад, білі — 85 %, метиси й індіанці — 15 % Католики складають
90 % віруючих (реально відвідують церкву не більше 20 %), протестанти —
2%, іудаїсти — 2 %, інші релігійні громади — 6 %, Майже все населення
Аргентини — нащадки іммігрантів, переважно іспанців та італійців, що
освоювали нові землі, як у колоніальний період, так і після здобуття
країною незалежності. У часи правління іспанської корони колонізатори
зіткнулися з безліччю індіанських племен. Серед них були андські
північно-західні племена діагуіта, племена гуарані. Усіх їх із наступом
іспанців чекало поневолення і жорстока експлуатація Крім вищезазначених
племен, що вели осілий сільськогосподарський спосіб життя, землі
Аргентини населяли мисливці й кочівники. Саме вони чинили іспанцям
збройний опір, який був, врешті-решт, придушений. У Гран-Чако це були
племена, що розмовляли гуайкуруан, у південній Пампі до 1870-х pp.
переважали араукани, що прийшли з гірських районів Чилі, область
Буенос-Айреса населяло плем’я куєранді, а Патагонію — індіанці
тегуельче. Оцінні дані свідчать, що в 1810 р. населення Аргентини
складало більше 400 тис. чол. З них близько ЗО % складали індіанці, чия
чисельність сильно скоротилася з доколумбівської епохи, коли аборигенів
налічувалося до 300 тис. чол. До 10 % аргентинців на початку XIX ст.
складали негри й мулати, нащадки рабів, незаконно завезені в країну
через Буенос-Айрес. Європейці й метиси (нащадки змішаних шлюбів
європейців з індіанцями й неграми) були тоді в меншості. Після середини
XIX ст. у країну ринула хвиля нових іммігрантів, здебільшого з Іспанії й
Італії. Корінне населення й метиси відтіснялися в андські провінції або
зникали серед нових поселенців. Починаючи з цього моменту, у
прикордонних областях Аргентини почали переважати метиси — вихідці з
Парагваю, Чилі й Болівії. Майже половину мігрантів наприкінці XIX ст. і
початку XX ст. складали італійці й близько третини — іспанці. Досить
багато переселенців прибуло із Франції, Німеччини, Росії, Польщі,
Великобританії. Якщо в 1869 р. аргентинці іноземного походження складали
12 % усього населення, то до 1914 р. — близько однієї третини, а у
великих містах ця пропорція складала 2 до 1. До кінця XX ст. із
загальним зниженням темпів імміграції знизилася і частка іноземців серед
громадян республіки. Величезний внесок у формування національної
культури Аргентини зробили італійські іммігранти, їхній вплив у країні
був настільки великий, що й у наші дні в Буенос-Айресі широко
розповсюджена італійська мова. Друге місце за значущістю в житті
Аргентини зайняли поляки й іспанці. Британські переселенці принесли із
собою великий капітал, почали розвивати м’ясопереробну промисловість і
будувати залізниці. Французи сприяли становленню виноградарства й
виноробства, німці зводили ферми та створювали кооперативи. Сфера послуг
почала розвиватися завдяки зусиллям японців, сирійців і ліванців. Діти
іммігрантів швидко освоювалися в новому середовищі, в Аргентині не існує
гострих міжобщинних протиріч. Разом із тим для країни характерним є
розшарування суспільства за територіально-соціальною ознакою.
Найбільший вплив у національній економіці й політиці мають вихідці з
портових міст країни. У їхніх руках зосереджені зовнішня торгівля,
банки, великі об’єкти індустрії. їх називають — портові люди. Самі вони
дивляться на інших аргентинців, як на малоосвічених грубих селян.
Подібні взаємини глибоко вкоренилися в суспільстві й знайшли своє
відображення у політиці держави. Національна мова Аргентини — іспанська.
У ній багато іноземних запозичених слів, особливо італійського
походження. Можна почути басксь-кий, сицилійський, уельський, гельський
діалекти. До кінця XIX ст. у Буенос-Айресі склався жаргон злочинного
світу, що увібрав у себе слова з італійської, португальської,
іспанської, французької, німецької, африканських мов. «Lunferdo» у наші
дні часто можна почути в ліричних піснях у стилі танго. Переважна
більшість аргентинців — католики. У країні є невеликі протестантська й
іудейська громади. Всепроникний вплив католицизму особливо сильно
помітний в державному апараті, а в конституції католицтво закріплене як
державна релігія, хоча тут також гарантована воля віросповідання.
Економічний розвиток
Економіка Аргентини — одна з найпотужніших у регіоні Латинської Америки
Починаючи з XIX ст. країна активно висувалася на перше місце за
тваринництвом, але з недавнього часу головну роль почала відігравати
сфера послуг. За виробництвом зерна й м’яса Аргентина займає друге місце
в регіоні, поступаючись тільки Бразилії, а за рівнем доходів від туризму
поступається тільки Мексиці
Аргентина має багаті природні ресурси, населення з високим рівнем
освіти, орієнтований на експорт сільськогосподарський сектор, і
розвинутий індустріальний сектор. Однак, коли президент Карлос Менем
зайняв свою посаду в 1989 p., країна мала величезні зовнішні борги, а
інфляція сягала 200 % на місяць. Новий уряд заявив, що для стійкого
зміцнення макроекономічних показників, пожвавлення структурних
перетворень необхідна довіра на внутрішньому й зовнішньому фінансовому
ринках і полегшення відновлення економіки зі стабільними цінами.
Програма перетворень, яку підтримує Міжнародний валютний фонд,
ґрунтується на досягненні 3 % росту ВВП у 2000 р і прискорення його до 4
% у наступних роках. Мексиканська криза викликала серйозний, але
недовгий відплив капіталовкладень і втрату банківських депозитів у 1995.
Було здійснено ряд перетворень для підтримки внутрішньої банківської
системи. Реальний ріст ВВП склав майже 9 % у 1997 р Рівень інфляції
склав 1 % у 1998 р. Через недосконалість трудових законів Аргентини,
незважаючи на зростання ВВП, рівень безробіття вимірюється двозначним
числом. Розвинуто видобуток вугілля й нафти, природного газу, цинку,
уранових руд. Розвинуті харчова (переважно м’ясохолодобійна),
текстильна, шкіряно-взуттєва промисловість, машинобудування, чорна і
кольорова металургія, нафтопереробка і нафтохімія.
З 60-х років XIX ст. спеціалізація сільського господарства Аргентини
почала зміщатися від тваринництва до рослинництва. Упор був зроблений на
культивування пшениці, “кукурудзи, льону в такий непристосованій для
землеробства області, як Пампаси. Експеримент виявився вдалим — родючі
грунти дозволили розгорнути інтенсивне рослинництво. З початком експорту
харчової продукції, головним чином іноземними корпораціями, зародилася й
почала розвиватися аргентинська промисловість. Протягом усього XX ст.
тривало зростання експорту продовольства до європейських країн —
Аргентина висувалася в лідери Латинської Америки. На початку XX ст.
країна стала провідним у світі виробником і постачальником на світовий
ринок льону, м’яса, зерна. Перша світова війна і Велика депресія
підірвали національну економіку. Скоротився обсяг зовнішньої торгівлі —
Аргентина стрімко втратила свої провідні позиції у світі й посіла місце
серед країн третього світу. Протягом 1970-х років уряд намагався
розвивати переважно промислову сферу виробництва, захищаючи внутрішній
ринок від імпорту продукції легких галузей. Але ставка на розвиток
промисловості призвела до занепаду в сільському господарстві.
Скоротилося виробництво зернових культур, зате зросла частка технічних
(соняшника, сої). Ера захисту внутрішнього ринку закінчилася в 1976 р. з
ліквідацією високих митних зборів на імпорт. Зроблено це було для того,
щоб підвищити конкурентоспроможність національних виробників. Наслідки
цього кроку виявилися сумними: економіка Аргентини, не витримавши
змагання зі світовими компаніями, буквально впала. ВНП із 1975 по 1981
pp. знизився на три чверті, і наслідки цієї кризи відчувалися ще
протягом близько 10 років. Одночасно зі скороченням виробництва почалося
зростання інфляції — у 1980-х роках її рівень сягав 100 % на рік. У 1983
р пройшла грошова реформа (старе песо обмінювалося на нове в
співвідношенні 10 000 до 1), у 1985 р. відбулася ще одна грошова
реформа, і ще одна в 1993 р.
Індекс виробництва сільськогосподарської продукції (рівень 1986 р. =
100).
Склад експорту: зернові, фураж, машини, нафтопродукти, металопрокат.
Географія експорту: Бразилія — 31 %, США — 8 %, Чилі — 7 %, Китай — 3 %,
Уругвай — 3 %.
Склад імпорту: машини і комплектуючі до них, телекомунікаційне
устаткування, пластмаси, органічні хімікати.
Географія імпорту: Бразилія — 23 %, США — 20 %, Італія — 6 %, Німеччина
— 5 %, Франція — 5 %. Зовнішня заборгованість у 1998 р. становила 133
млрд дол., у 1999 p. — 149 млрд дол.
Головні порти Аргентини: Буенос-Айрес, Баїя-Бланка, Коммодоро-Ріадавія,
Уругвай, Ла-Плата, Мар-дель-Плата, Некочеа, Ріо-Гальєгос, Росаріо,
Санта-Фе.
Грошова одиниця — песо. Курс песо жорстко прив’язаний до долара: один
песо дорівнює одному долару США.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
