.

Великобританія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 20327
Скачать документ

Реферат на тему:

Великобританія

План

1. Загальна характеристика.

2. Фізична географія.

3. Економічний розвиток

Загальна характеристика

Великобританія, Британія, Сполучене Королівство Великобританії і
Північної Ірландії (United Kingdom of Great Britain and Northern
Ireland) — держава в північно-західній Європі; на Британських островах
(острів Великобританія і північно-східна частина острова Ірландія,
острів Мен і Нормандські острови) Населення — 59,5 млн чоловік (2000).
Англійці складають 81,5 % від усього населення, шотландці — 9,6 %,
ірландці — 2,4 %, мешканці Уельсу — 1.9 %, вихідці з Вест-Індії,
Пакистану, Індії й інших колишніх колоній складають 2,8 % Англійців
нараховується 27 млн чол., католиків — 9 млн чрл., мусульман — і млн
чол., пресвітеріан 800 тис. чол., методистів 760 тис. чол.. сикхів 400
тис чол., індуїстів 350 тис. чол. (1999 p.). Загальна площа країни — 244
820 кв км

Площа суші — 241 590 кв. км, площа рік і озер — 3 230 кв. км. Міське
населення 89,1 % (1990 р.) Офіційна мова — англійська.

Великобританія складається з 4 адміністративно-політичних частин
(історичних провінцій): Англії (39 графств, 6 метрополітенських графств
і Великого Лондона), Уельсу (8 графств), Шотландії (9 районів і
острівної території) і Північної Ірландії (26 округів). Особливий режим
встановлений для острова Мен і Нормандських островів. Столиця — Лондон

Великобританія — конституційна монархія. Глава держави — король
(королева). Законодавчий орган — двопалатний парламент (палата лордів і
палата громад).

Великобританія омивається Атлантичним океаном і його морями. Залежні
території: острів Англія, Бермудські острови, Британські території
Індійського океану, Британські Віргінські острови, Кайманові острови,
Фолклендські острови, Гібралтар, Джерсі, Гернсі, острів Мен, Монтсеррат,
острови Піткерна, острів Святої Єлени, острови Південна Джорджія і
Південні Сандвічеві острови, острови Теркс і Кайкос. Залежними
територіями дотепер іменувалися заморські володіння Великобританії; не
будучи цілком самостійними державами, вони мають значний ступінь
самоврядування, включаючи власні законодавчі збори. У І тис. до н. є.
територію сучасної Великобританії заселяли кельти. У І ст. н. є.
більшість Британських островів була завойована римлянами, а після
їхнього відступу в V—VI ст. — англосаксами. Після нормандського
завоювання Англії (1066 р.) завершився процес*феодалізації, що
супроводжувався політичним об’єднанням країни й централізацією державної
влади. У другій половині ХШ ст. виник англійський парламент,
сформувалася станова монархія. Столітня війна 1337—1453 pp. із Францією
призвела до втрати територій, завойованих у Франції у XII ст. Розвиток
товарно-грошових відносин і класова боротьба селянства призвели в XV ст.
до майже повної ліквідації особистої залежності селян. У ході війни
Червоної й Білої троянди (1455—1485 pp.) була значною мірою знищена
стара знать. Піднесення нового дворянства (джентрі), зв’язаного з
ринком, розвиток капіталістичних елементів відкрили шлях до встановлення
абсолютизму (кінець XV — початок XVI ст.). У XVI ст. розгорнувся процес
первісного нагромадження капіталу, основу якого склало обезземелювання
селянства. У період Реформації (1530-ті pp.) створена англіканська
церква. Англійська революція XVII ст. забезпечила утвердження
капіталізму. Наприкінці XVII ст. оформилися політичні партії — торі й
віги (у сер. XIX ст. трансформувалися відповідно в консервативну й
ліберальну партії). Продовжувалося захоплення колоній (завоювання
Ірландії почалося в XII ст.). Тривала боротьба з Францією за торговельну
й колоніальну гегемонію завершилася в XVIII ст. перемогою
Великобританії; були захоплені величезні володіння в Індії і Північній
Америці. У результаті Війни за незалежність у Північній Америці
1775—1783 pp. 13 північноамериканських колоній відокремилися від
метрополії й утворили незалежну державу — США. Наприкінці XVIII —
початку XIX ст. Великобританія — головний організатор коаліцій проти
революційної, а потім наполеонівської Франції. Наприкінці XVIII — першій
половині XIX ст. відбувався промисловий переворот, у 1830-ті pp.
утвердилася фабрична система виробництва, промислова буржуазія стала
панівним класом (парламентська реформа 1832 р.). У 30-ті pp. законодавчо
скасоване рабство в англійських колоніях у Вест-Індії. До середини XIX
ст. Великобританія домоглася світової промислової монополії.

У 1830— 1840-ті pp. розгорнувся перший масовий революційний рух
пролетаріату — чартизм. У 1868 р. створений Британський конгрес
тред-юніонів. У XIX ст. Великобританія, здійснивши колонізацію
Австралії, Нової Зеландії, завоювавши великі території в Азії й Африці,
завершивши захоплення Індії і Єгипту, стала найбільшою колоніальною
імперією. Посилення визвольного руху в переселенських колоніях
(повстання в Канаді 1837—1838 pp. та ін.) змусило Великобританію піти на
створення системи домініонів (перший — Канада, 1867 p.). З кінця XIX ст.
країна втратила світову промислову монополію.

Великобританія — одна з головних учасниць Першої світової війни, у
результаті якої вона одержала значну частину колишніх німецьких володінь
в Африці й більшість територій, віднятих у Туреччини. Політика
«умиротворення» фашистських агресорів (Мюнхенська угода 1938 р. й ін.),
полегшила Німеччині розв’язання Другої світової війни, у яку
Великобританія вступила З вересня 1939 р. Після нападу Німеччини на
СРСР, в умовах” безпосередньої загрози вторгнення фашистських військ у
Великобританію, уряд У. Черчілля пішов на військовий союз з СРСР. Разом
з СРСР і США Великобританія була одним із головних учасників
антигітлерівської коаліції. У ході розпаду Британської колоніальної
імперії незалежність одержали до середини 1970-х pp. майже всі
англійські колонії.

Фізична географія

Територія Сполученого Королівства за особливостями рельєфу поділяється
на дві основні області. Висока Британія (включаючи Північну Ірландію),
розташована на півночі й заході країни, підстилається стійкими
стародавніми корінними породами і являє собою в основному сильно
розчленовані височини і набагато менш розповсюджені низовини. На півдні
й сході простягається Низька Британія, що вирізняється горбкуватим
рельєфом, невеликими височинами та декількома гірськими районами; у її
основі залягають більш молоді осадові породи. Межа між Високою й Низькою
Британією проходить приблизно в південно-західному напрямку від Ньюкасла
в гирлі р. Тайн до Ексетера в гирлі р. Екс на півдні Девону. Загалом
рельєф країни настільки різноманітний, що, їдучи в одному напрямку
більше години, пересікаєш кілька різних ландшафтів.

Висока Британія. Сильно розчленована, мрячна, вітряна й дощова
північно-західна частина країни складається із шести основних високих
районів із трьома проміжними низовинами. Тут виділяються:
Північно-Шотландське нагір’я з островами, розташованими на захід від
Шотландії, і височинами на північному заході Північної Ірландії;
низовини Шотландії і Північної Ірландії; Південно-Шотландська височина;
Пеннінські гори на півночі Англії; Озерний^ край на північному заході
Англії; долина р. Іден між Озерним краєм і Пеннінами;
Лан-каширсько-Чеширська рівнина, яка насправді є частиною Низької
Британії і розташована між Пеннінами і північним Уельсом, і височини
Девона й Корнуолла на південному заході країни. Гори й острови західного
узбережжя Шотландії і височини Північної Ірландії сильно розчленовані й
відкриті вітрам, грунти там досить слабкі. Тут поширені гнейси та
кристалічні сланці, однак більшість островів Скай і Малл складена більш
молодими вулканічними породами. Давні лавові покриви поширені на великій
території Північної Ірландії. Загалом склад корінних порід мав менше
рельєфотвірне значення, ніж заледеніння. У плейстоцені величезні
льодовики, що покривали більшу частину території Сполученого Королівства
на північ від Темзи, згладили схили гір ї височин, а місцями, наприклад,
на західному узбережжі Шотландії, утворили глибокі вузькі фіорди з
крутими схилами та витягнуті долини (місцева назва — лохи), що згодом
були затоплені морем. Схили нагір’їв Шотландії і західних островів
покриті слабко дренованими сфагновими болотами та вересовими пустищами
на сухих ділянках.

Подібно до багатьох інших гористих районів Високої Британії, нагір’я і
західні острови Шотландії ніколи особливо не приваблювали людей, і
нечисленне місцеве населення в основному займається випасанням овець у
горах, рибальством у неспокійних морях і ткацтвом на західних островах.
Навпаки, на низинах Шотландії і Північної Ірландії густота населення
сягає рекордно високих для Сполученого Королівства значень. Ці території
приурочені до великих грабенів — зон повільного опускання, розташованих
між двома рівнобіжними розламами земної кори. Один із таких розламів
простягається приблизно між Глазго й Абердіном, інший — між Ером і
Единбургом. Горбиста рівнина між ними всіяна конусами погаслих вулканів,
що вивергалися близько 60 млн років тому під час активізації тектонічних
рухів. Деякі з цих конусів використовувалися як п’єдестали знаменитих
середньовічних замків, наприклад, в Единбурзі й Стерлінгу. Однак для
Шотландії набагато більше значення має величезний опущений блок земної
кори, до якого приурочені багаті запаси кам’яного вугілля, необхідного
для розвитку сучасної промисловості. Усі чотири найбільші міста
Шотландії, а також Белфаст, центр Північної Ірландії, знаходяться на
низинах. Південні височини Шотландії і Північної Ірландії, що сягають
висот близько 900 м над рівнем моря, вирізняються горбистим рельєфом зі
слідами впливу давнього заледеніння. Ці місцевості придатні лише для
випасання овець. На південному сході в районі гір Чевіот-Хілс
Південно-Шотландська височина, що простягається з північного сходу на
південний захід, змінюється Пеннінськими горами, що мають
субмеридіональ-ну орієнтацію. Пеннінські гори складають кістяк
центральної частини північної Англії і простягаються від кордону із
Шотландією на південь майже до Бірмінгема. Це піднятий блок піщаників і
вапняків. Пористий характер порід у поєднанні із суворим дощовим і
вітряним кліматом визначив сумовитий вигляд тутешніх пустищ, що належать
до малонаселених районів Англії. Найвищі частини Пеннінських гір
піддаються дії вітрів і позбавлені деревної рослинності. Тут поширені
верхівкові болота та хащі високих твердолистяних трав із переважанням
зиглінгії, які місцями змінюються на вересові пустища з вереску
звичайного.

Озерний край на північному заході Англії в Камбрії і на півночі
Ланкашира — це величезний вулканічний звід, у якому льодовики проробили
глибокі долини з крутими схилами. У багатьох долинах знаходяться вузькі
витягнуті озера. Краса й розмаїтість місцевої природи зробили цей район
одним із найбільш пожвавлених центрів туризму у Великобританії.

На західному узбережжі, біля Уайтхейвена, добувають вугілля, а на
південному узбережжі, у районі Фернс, — залізну руду, але ці родовища не
мають серйозного економічного значення. Родюча долина р. Ідей
розташована на схід від Озерного краю, біля підніжжя урвистого схилу
Пеннінських гір, що піднімається більше ніж на 600 м над східним краєм
долини. Днище долини підстилається червоноколірними пісками тріасу,
перекритими більш молодими плейстоценовими льодовиковими відкладеннями.
Спісочені суглинки являють собою материнські породи родючих фунтів, що
використовуються для продуктивного землеробства. Між південною частиною
Пеннінських гір і північною частиною Уелвсу височини Високої Британії
перетинаються Ланкаширсько-Чеширською рівниною, яку можна розглядати як
продовження Низької Британії.

Уельс — гірська країна. У північній і центральній частинах, складених
кембрійськими породами, поширені сумовиті вересові пустища, де пасуться
нечисленні вівці, а у вузьких долинах зрідка зустрічаються окремі ферми
та невеликі міста, що спеціалізуються на видобутку сланців. На півдні
навколо багатих вугільних родовищ виникло чимало підприємств важкої
промисловості. Ці вугленосні породи облямовують великий басейн, ріки там
продовбали глибокі долини, що простягаються від країв басейну до
південного узбережжя, при цьому на їхніх схилах оголюються численні
вугільні шари. Вузькі долини, тісно забудовані будинками, фабриками,
шахтами, із залізничними й автомобільними дорогами та переповнені
всілякими шедеврами сучасної вуглевидобувної техніки, різко контрастують
із просторими й безлюдними вересовими пустищами, що височать над
долинами й обдуваються вітрами. Горбкуваті височини Девона й Корнуолла,
південно-західного півострова Англії, складені давніми осадовими
породами з величезними гранітними ядрами. До цих ядер налнжать вересові
пустища, наприклад, Дартмур і Ексмур. Породи, що оточують гранітні
інтрузії, частково мінералізовані. Колись ці місцевості славилися
родовищами олова й міді, а на сьогодні сильно виснажилися. Дотепер тут у
численних кар’єрах добувають каолінові глини, що використовуються як
сировина для виробництва широковідомої стаффордширської порцеляни.
Місцями для будівельних потреб добувають граніт.

Низька Британія. У Низькій Британії корінні породи більш молоді й менш
міцні, ніж у Високій Британії, а розходження в тривкості порід у різних
її областях настільки значні, що неможливо повністю розібратися в будові
рельєфу цього району без хоча б короткого ознайомлення з його
геологічними особливостями. Породи Низької Британії складаються з ряду
шарів, що плавно знижуються в південно-східному напрямку. Менш тривкі
шари еродовані, і в таких місцях утворилися низовини. Однак
північно-західні краї більш міцних шарів (вапняк, крейда) устояли проти
руйнівного впливу денудації й ерозії і піднімаються у вигляді крутих
схилів. Тут збереглися гряди пагорбів з урвистими північно-західними
уступами заввишки 60—180 м, за ними простягаються смуги з більш
положистим рельєфом і ледь помітним зниженням поверхні до південного
сходу. З Високою Британією межує велика низинна зона, що складається з
вищезгаданої Лан-каширсько-Чеширської рівнини, Мідлендса й долини Йорк.
Ця V-подібна зона розділена на частини, що сильно відрізняються одна від
одної. Загальною її рисою є родючі червоноколірні грунти. Мідлендс
відокремлений від решти Англії найвіддаленішим північно-західним поясом
уступів, складених юрськими вапняками, оголення яких простежуються на
південь від гирла р. Тис до Лестера, звідкіля вони тягнуться до
південного заходу убік Брістоля. Сам юрський уступ являє собою не єдину
протяжну систему пагорбів, а, скоріше, кілька їхніх ланцюгів, Що
чергуються з низинами. Великі його частини — Клівленд-Хілс на південь
від р. Тис; височини Лінкольншира і Нортгемптоншира з багатими
родовищами залізних руд і Котсуолд-Хілс на схід від Брістоля — один із
найбільш мальовничих сільськогосподарських районів Великобританії, із
заможними селами та витонченими стародавніми будинками, побудованими з
місцевого каменю.

На південь і схід від вапнякових уступів поверхня знижується до долин
Оксфорда й Ейлсбері, утворених глинами. Ґрунти там настільки ущільнені й
важкі, що багато земель не засіваються, а постійно використовуються під
пасовища. До північного сходу зона долин розширюється й переходить у
Фен-ленд — велику, колись заболочену територію, що прилягає до затоки
Уош. Після осушення вона перетворилася на один із найбільш родючих
сільськогосподарських районів Великобританії.

Крейдовий уступ, що йде майже паралельно до описаного вище вапнякового
уступу, утворює південні й східні схили глинистих долин. Тонкозерниста
біла крейда (більш молода й м’яка, ніж юрські вапняки) складає чітко
виділений і майже безперервний уступ, що описує величезну дугу від мису
Флам-боро-Хед на східному узбережжі Хамберсайда до мису Портленд-Білл —
на південному узбережжі в Дорсеті. Смута крейдових пагорбів, облямована
численними сухими долинами й плямами трав’янистої рослинності біля
джерел, перетинає всю Англію.

На півдні Уштшира, на північ від Солсбері, крейдовий пояс розширюється й
переходить у рівнину Солсбері й дві вузькі крейдові височини —
Норт-Даунс і Саут-Даунс, що простягаються на схід навколо складної
геологічної структури височини Те-Уїлд і сягають моря у вигляді «білих
стрімчаків Дувра» і мису Бічі-Хед. Спочатку крейдові відкладення були
поширені на всій цій території, покриваючи купол, утворений різними
породами. Згодом крейдовий покрив був змитий з центральної частини
купола і перенесений у Норт-Даунс і Саут-Даунс. Верхня частина купола
була ніби зрізана, і там оголилися численні нижні шари різних порід.
Гряди, що чергуються з низовинами, більш-менш концентрично
розташовуються навколо центрального ядра Те-Уиїда. Ця місцева назва
стосується лише центральної частини первісного купола, однак деякі вчені
вважають усю територію, включаючи Норт-Даунс і Саут-Даунс, частинами
Те-Уілда. На північ від Норт-Даунса, у Лондонському басейні знаходиться
глибока геосинкліналь. Крейдові породи там перекриті товщею третинних
пісків, глин і галечників. Розмаїтість цих відкладень сприяла утворенню
численних дрібних форм рельєфу, що зіграло важливу роль при формуванні
гігантського мегаполіса Лондона. Нижні крейдові вапняки виявилися для
Лондона безцінними сховищами величезних запасів ґрунтових вод.
Гемпширський басейн, розташований на південь від рівнини Солсбері й на
захід від Те-Уілда, за геологічною будовою подібний до Лондонського
басейну, однак у третинних відкладеннях там більшу участь беруть
грубозернисті піски, сільськогосподарська цінність яких невелика.
Вузький пояс крейдових відкладень на південному краї Гемпширського
басейну, що складає ряд пагорбів уздовж о. Уайт, був розмитий морем з
обох боків цього острова, і в результаті утворилися протока Те-Солент і
затока Спітхед, важливі глибоководні шляхи до Саутгемптона.

Гори. Найвищі гори знаходяться на Північно-Шотландському нагір’ї. Гора
Бен-Невіс, розташована недалеко від верхів’я затоки Лох-Лінне,
піднімається на 1343 м над рівнем моря, а в районі перетину цього
нагір’я і Грампіанських гір кілька вершин перевищують 1200 м. Найвища
точка Південно-Шотландської височини — г. Меррік (843 м), але там є ще
кілька точок із висотами більше 790 м. Висота г. Те-Чевіот у
Нортамберленді 815 м. Найвища точка Англії — г. Ско-Фелл у
Камберлендських горах — сягає 978 м. Пеннінські гори на сході Камбрії
піднімаються до 893 м (г. Кросс-Фелл). Висота г. Сноудон у Гуїнеті
(Уельс) 1085 м над рівнем моря. В гористих районах Корнуолла, Девона і
Сомерсета, де переважають вересові пустища, Дартмур на півдні Девона
сягає висоти

621 м над рівнем моря, а Ексмур у Сомерсеті — 520 м. У Низькій Британії
немає високих гір. Висота гряд Котсуолд-Хіллс у Глостерширі 314 м
(Клів-Клауд), гряд Мендіп-Хіллс — 326 м (Блек-Даун); Чілтерн-Хіллс в
Оксфорді й Бакінгемі не більш 259 м, у межах гряд Уест-Даунс, Норт-Даунс
і Саут-Даунс немає точок, вищих за 305 м, за єдиним винятком —
Інкпен-Бікон у Вест-Даунсі (308 м).

Узбережжя й ріки. Одна з дивних особливостей Великобританії — наявність
безлічі островів на заході й майже повна їх відсутність на сході. Крім
того, на заході берегова лінія довша, що пов’язано із сильною
порізаністю берегів. Хоча довжина основного острова з півночі на південь
перевищує 965 км, а з заходу на схід — 508 км у найширшому місці,
загальна довжина берегової лінії, включаючи острови та невеликі затоки,
сягає майже 8000 км, з них більшість припадає на західне узбережжя. На
частку східного берега Англії припадає всього 1030 км, а на частку
західного разом з Уельсом — 1970 км. Розходження в довжині західного й
східного берегів Шотландії ще більші. Британські острови знаходяться на
краю шельфу, і глибини біля східного узбережжя набагато менші, ніж біля
західного. Тому, незважаючи на сильне хвилювання, гавані на західному
узбережжі зручніші, ніж на східному, де ріки, що течуть повільно,
виносять масу наносів в естуарії. Зате західні ріки менш придатні для
внутрішнього судноплавства. Навіть на ріках Клайд і Мерсі для
судноплавства в основному використовуються лише естуарії, а не русла.

На південному узбережжі є зручні природні гавані, однак найкращі з них —
Фалмут і Плімут — розташовані занадто далеко від великих міст, щоб стати
центрами судноплавства. На північ від Шотландії простягається протока
Пентленд-Ферт, що відокремлює Оркнейські острови від головного острова.

Далі на північний схід, приблизно за 485 км від Норвегії, розташовані
Шотландські острови. Ці острівні групи протягом довгого часу служили
перевальними базами для норвежців, які через них добиралися до
Гебридських островів і навіть до Ірландії й о. Мен. На додаток до
природних водних шляхів були проведені значні роботи з поліпшення
доступу до морських портів, зокрема, днопоглиблювальні роботи в низов’ях
Клайда і Мерсі, і побудована широка мерёжа каналів, особливо в Англії —
між північним Мідлендсом і долиною Темзи. Каледонський канал з’єднує
Інвернесс і Форт-Вільям у западині Грейт-Глен, інший канал зв’язує
затоки Ферт-оф-Клайд і Ферт-оф-Форт у Шотландії. В Англії споруджені
канали між ріками Ді й Мерсі, Мерсі й Ер, Трент і Мерсі, Ейвон (притока
Северна) і Уелленд, Темза і Северн.

Головні порти Північної Ірландії — Белфаст, до якого підходить затока
Бел-фаст-Лох, і Лондондеррі, до якого підходить затока Лох-Фойл. Інші
берегові бухти — Странгфорд-Лох, Дандрам і Карлінгфорд-Лох — знаходяться
в окрузі Даун. Основні ріки — Фойл із притоками, Ерн, що дренує озера
Аппер-Лох-Ерн і Лоуер-Лох-Ерн, Банн, нижня течія якого розділяє Антрим і
Лондондеррі, і Лаган, що розділяє Антрим і Даун. Навігація можлива лише
на невеликих ділянках у низов’ях Фойла і Лагана.

Клімат. Клімат Сполученого Королівства досить м’який. Хоча відмічалися
екстремальні температури вище 38 °С або нижче -18 °С, температура дуже
рідко підвищується в літні дні вище 29 ‘С або знижується в зимові ночі
нижче -7 °С. М’якість клімату пояснюється насамперед впливом
Північноатлантичної течії (продовження Гольфстріму), що приносить теплі
води до західного узбережжя Європи. На цих широтах переважає західний
перенос вітрів, і, таким чином, з Атлантичного океану влітку надходить
прохолодне, а взимку — тепле повітря. Хоча розходження температур зовсім
невеликі, зими на західному узбережжі Сполученого Королівства тепліші,
ніж на східному. На островах Сіллі, крайньому південному заході
Великобританії, і в Холіхеді на північному заході Уельсу середня січнева
температура складає +7 °С, у Лондоні — всього +5 °С, а на більшій
частині східного узбережжя — нижче +4 °С. Незважаючи на подібність
температур, зими стають усе менш сприятливими з просуванням на північ
уздовж східного узбережжя, де віють вологі вітри з холодного Північного
моря. Мороз і сніг не є незвичайними явищами, особливо на великих
висотах, однак на низинах у звичайну зиму температури нижче 0 °С
тримаються лише протягом 30—60 днів у році, а сніг — усього протягом
10—15 днів. У Лондоні сніг лежить на землі всього близько 5 днів у році.
Найвищі літні температури відмічені на південному сході. У Лондоні
середня липнева температура складає+17 °С, на островах Сіллі +16 °С, у
Холіхеді +15 °С, а на північному узбережжі Шотландії — менше +13 °С.

У звичайні роки у всіх районах Великобританії випадає достатньо опадів
для ведення сільськогосподарських робіт, а в деяких гірських районах
вони навіть надлишкові. Сезонні й річні коливання випадання опадів
незначні, посухи бувають рідко. Найбільша кількість опадів випадає на
заході Сполученого Королівства, порівняно мало — у східній його частині.

У Лондоні середня річна кількість опадів усього 610 мм, на більшій
частині Низької Британії — до 760 мм, а в окремих районах Високої
Британії — до 1020 мм. У центральному Уельсі в середньому випадає більше
1525 мм опадів на рік, а в деяких частинах Озерного краю і на заході
нагір’їв Шотландії (найбільш вологих місцях у внутрішній частині
Сполученого Королівства) — понад 2540 мм. Переважає тут досить похмура
погода, тому що більшість опадів випадає у вигляді постійних мрячних
дощів, а не злив, і сонце не показується багато днів у році. На цих
широтах літні дні довгі, а зимові — дуже короткі. У січні на частку
південного узбережжя Великобританії припадає в середньому дві години
сонячного світла в день, а на північ від Бірмінгема — рідко більше
півтори години. Навіть у довгі липневі дні південний берег у середньому
освітлюється .сонцем усього протягом 7 годин, а північна частина країни
— менше 5 годин на день. Брак сонячного світла залежить, скоріше, від
суцільної хмарності, ніж від туманів. Знамениті в минулому лондонські
тумани огортали місто через густий дим від спалювання вугілля для
обігріву приміщень, а не внаслідок метеорологічних умов. Проте вологий
сирий туман усе ще фіксується в Лондоні в середньому 45 днів у році,
переважно в січні й лютому, а в більшості портів налічується від 15 до
30 похмурих днів щороку, причому туман може паралізувати на декілька
днів весь рух транспорту.

Рослинність. У доісторичні часи на більшій частині Сполученого
Королівства росли густі ліси з дуба, берези та інших листяних порід,
однак тепер, після більше ніж 20 століть господарського освоєння,
територія переважно збезлісена. Проте, незважаючи на відсутність великих
лісових масивів, сільськогосподарські райони здаються лісистими завдяки
живоплотам, захисним лісосмугам на полях, заказникам промислових тварин
і невеликим лісопосадкам у фермах і садибах. Ділянки лісу зазвичай
приурочені до територій з дуже нерівним рельєфом або піщаними грунтами,
малопридатними для землеробства. Величезні старі дерева зберігаються в
королівських лісах, тобто в таких районах, як Нью-Форест, які
споконвічно виділялися для королівських полювань, однак деякі з них
ніколи не були сильно залісені.

Після 1919 р. і особливо після 1945 р. уряд почав заохочувати створення
як державних, так і приватних прикордонних лісосмуг із швидкорослих
хвойних дерев. За оцінкою 1997 р., у країні було здійснене
лісовпорядження на площі близько 2 млн га. Однак у Низькій Британії
переважають аж ніяк не ліси, а поля й пасо-виша. Основна рослинна
формація у Великобританії — вересачі, що переважають у Високій Британії
на висотах більше 215м, але зустрічаються також в інших місцевостях.
Загалом на їхню частку припадає приблизно 1/3 площі Великобританії і
більша частина Північної Ірландії. Насправді тут об’єднані чотири зовсім
різні типи: власне вересові пустища з переважанням вереску звичайного,
що зустрічаються на досить крутих схилах і добре дренованих, зазвичай
піщаних грунтах; трав’янисті пустища на добре дренованих грунтах з
переважанням мітлиці й вівсяниці, а в менш дренованих місцинах — молінії
блакитної і біловуса стирчастого; осокові пустища, представлені
пухівкою, очеретом і ситником на більш зволожених землях, і сфагнові
болота в найбільш сирих місцинах.

Економічний розвиток

Великобританія входить до сімки світових економічно розвинутих країн.
Вона має у своєму розпорядженні родовища нафти та газу, які
видобуваються в Північному морі, вугілля й вапняку. Земельні площі,
придатні для ведення сільського господарства, складають 77 % території
Великобританії. Трудові ресурси країни поєднують висококваліфікованих
робітників і видатних учених. За останні 20 років в англійській
економіці були проведені такі перетворення: 1) скорочено державний
сектор (були продані такі гіганти англійської економіки, як British
Telecom, British Coal); 2) знижені податкові ставки з фізичних і
юридичних осіб; 3) проведене регулювання економіки (з одночасним
зниженням державних витрат).

У промисловості Великобританії велику роль відіграють видобувні галузі.
Але треба зауважити, що при одночасному закритті шахт йде нарощування
видобутку нафти й газу на континентальному шельфі Північного моря.
Нафтовидобуток ведеться із застосуванням найпередовіших технологій
буравления на бурових платформах. British Petroleum і англо-голландська
компанія Royal Dutch/ Shell входять до числа лідерів у своєму сегменті
ринку. В обробній промисловості пріоритетом користуються такі галузі:

• транспортне машинобудування (12,4% усього промислового виробництва),
де виділяються автомобілебудування (національні компанії і філії
іноземних компаній Rover, Ford, Jaguar, Vauxhall, Pegeout-Talbot, Honda,
Nissan, Toyota), суднобудування (у тому числі виробництво суднового
устаткування і будівництво бурових платформ), аерокосмічна промисловість
— третя у світі після США і Франції, що виробляє цивільні й військові
літаки (British Aerospace, Harrier, Tornado, Euroflghter), вертольоти
«Сі-Кінг» і «Лінкс», авіадвигуни «Роллс-Ройс», устаткування для
європейського концерну Airbus Industry;

• харчова промисловість (12,5 % від усього виробництва), включаючи
виробництво знаменитого шотландського віскі, джина й молока;

• загальне машинобудування: виробництво сільськогосподарської техніки і
верстатів, включаючи виробництво текстильного устаткування
(Великобританія — сьомий у світі виробник у світі верстатів);

• електроніка й електротехніка: комп’ютери (включаючи таких виробників,
як IBM і Compaq); програмне забезпечення; процесори і суперкомп’ютери;
засоби телекомунікацій (волоконна оптика, радари і т. п.); медичне
устаткування; побутова техніка;

• хімічна промисловість (11 % від усього виробництва): фармацевтика
(Великобританія — четвертий у світі виробник ліків); агрохімія;
парфумерія; нові матеріали та біотехнології;

• виробництво металів (10,8 % від усього виробництва); »
целюлозно-паперова промисловість.

Розвиток сучасної промисловості Великобританії визначається рівнем
розвитку високих технологій. Великобританія має в Європі найвищий
науково-технічний потенціал. Великобританія займає друге місце у світі
після СІНА за кількістю Нобелівських премій, отриманих її вченими.
Найважливішими відкриттями британців є структура ДНК, суперпровідність,
радіоастрофізика, клонування, озонова діра, комп’ютерна томографія.
Загальновизнано світове лідерство Великобританії в електроніці й
телекомунікаціях (одна тільки British Telecom здійснює близько тисячі
науково-дослідницьких відкриттів на рік), хімії (фармацевтика, нові
матеріали, біотехнології), аерокосмічної промисловості (літаки Concord,
літаки вертикального злету й посадки, радари, системи спостереження за
повітряним рухом).

Витрати на науково-дослідницькі відкриття складають понад 2 % ВВП на
рік, у тому числі понад 35 % усіх науково-дослідницьких відкриттів
фінансується державою. Високо зарекомендувала себе у світі будівельна
галузь Великобританії. Світовим визнанням високої якості будівель
британців є той факт, що Євродиснейленд під Парижем, олімпійські об’єкти
в Атланті, аеропорту Гонконгу побудовані великобританськими фірмами.

Сектор послуг представлений такими галузями, як фінанси й туризм. 25 %
ВВП країни створює сектор фінансових послуг. У ньому зайнято 12 %
трудових резервів країни, а Лондон є світовим фінансовим центром,
фінансовою столицею планети. Серед фінансових послуг варто виділити
банківську діяльність (крім британських банків у Лондоні представлені 50
найбільших банків світу), страхування, ринок похідних фінансових
інструментів (ф’ючерси, опціони, глобальні депозитарні розписки), ринок
облігацій (єврооблігації), валютний ринок (операції з евровалютами),
фінансовий лізинг, трастові операції із закордонними

акціями, операції з дорогоцінними металами. Крім Лондона, великими
фінансовими центрами є Манчестер, Кардіфф, Ліверпуль, Единбург. Друга за
значущістю галузь сфери послуг — туризм, тут зайняті 7 % працездатного
населення, а щорічний доход перевищує 8 млрд дол. Лондон — найбільший
туристичний центр світу.

В енергетиці країни велику роль відіграє приватний сектор, представлений
компаніями British Petroleum, Shell, British Gaz, British Oil, Етегрфе
Oil.

Сільське господарство Великобританії високотоварне, при цьому його
частка у ВВП країни найменша” серед розвинутих країн, менше тільки в
Німеччини. Великобританія забезпечує себе продуктами харчування
наполовину. Основні сільськогосподарські культури: пшениця, овес,
цукровий буряк, ячмінь, пшениця. Тваринництву країни було завдано
значного збитку через епідемію губчатого енцефаліту («коров’ячий сказ»),
що уразив велику рогату худобу. З метою безпеки була знищена одна
третина поголів’я корів.

Великобританія, як і всі провідні країни світу, має розвинуту
транспортну інфраструктуру. Відкриття Євротунелю під Англійським каналом
зробило зв’язок Великобританії з континентом ще більш стійким.
Показовими є успіхи країни з розвитку цивільної авіації. British Airways
на сьогодні є найбільшою авіакомпанією світу (якщо брати до уваги частку
її участі в іноземних компаніях і англійських компаніях), а лондонський
аеропорт Heathrow — найбільша авіаційна гавань світу. Найбільші порти
країни: Абердін, Белфаст, Брістоль, Кардіфф, Дувр, Глазго, Гулль,
Ліверпуль, Лондон, Манчестер, Плімут, Пітерхед, Скапа Флоу,
Са-утгемптон, Фалмут, Тис, Тайн. Торговельний флот Великобританії
складається зі 155 кораблів (1998 p.).

Експорт складається з: промислових товарів;, палива, продукції хімічної
промисловості, продовольства.

Географія експорту: країни ЄС — 56 % (Німеччина — 12 %, Франція — 10 %,
Нідерланди – 8 %), США – 12 %.

Імпорт складається з: промислових товарів, продукції машинобудування,
яродовольства.

Географія імпорту: країни ЄС — 53 % (Німеччина — 14 %, Франція — 10 %,
Нідерланди — 7 %, Ірландія — S %), США — 13 %:

Грошова одиниця — фунт стерлінгів (100 пенсів).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020