Реферат на тему:
Німеччина
План
1. Загальна характеристика.
2. Населення.
3. Економічний розвиток.
Загальна характеристика
Німеччина (Deutschland), Федеративна Республіка Німеччина (ФРН)
(Bundesrepublik Deutschland) — держава в Центральній Європі, омивається
Північним і Балтійським морями. Загальна площа — 357 021 кв. км. Площа
суші — 349 223 кв. км. Площа рік і озер — 7 798 кв. км. Населення — 83
млн чоловік (2001 p.); понад 90 % — німці. Міське населення 85,3 % (1990
p.). Офіційна мова — німецька. Серед віруючих — протестанти (лютерани,
понад 50 %) і католики. Німеччина — федерація, у її складі 16 земель.
Глава держави — президент; глава уряду — федеральний канцлер.
Законодавчий орган — бундестаг, органи представництва земель —
бундесрат. Столиця — Берлін.
На півночі — Північно-Німецька низовина з пагорбами й озерами,
південніше — височини й середньовисотні гори (Рейнські Сланцеві гори,
Шварцвальд, Тюрингенський Ліс, Гари, Рудні гори), які чергуються з плато
й рівнинами. На півдні — відроги Альп заввишки до 2963 м. Клімат
помірний, перехідний від морського до континентального. Середні
температури січня на рівнинах від 0 до —З °С, у горах до -5 °С, липня
відповідно +16—20 °С, + 12— 14 °С. Опадів 500—800 мм на рік, у горах
1000—2000 мм. Великі ріки — Рейн, Везер, Ельба, Одер. На півдні —
Боденське озеро. Близько 30 % території вкрито лісами. Національні парки
— Баварський Ліс, Берхтесгаден; є численні резервати, пам’ятники
природи.
У давнину на території Німеччини жили германці. Племінні союзи алеманів,
баварів, тюринів, саксів та ін. були включені в VI—VIII ст. у Франкську
державу. У результаті її поділу (843 р.) було створено Східно-франкське
королівство, на основі якого сформувалося в X ст. ранньофеодальне
королівство Німеччини. У 962 р. із завоюванням німецьким королем Оттоном
І Північної й Середньої Італії утворилася «Священна Римська імперія»
(існувала до 1806 р.). У X— XV ст. була захоплена частина земель слов’ян
і прибалтійських народів. Реформація, Селянська війна 1524—1526 pp., а
також Тридцятилітня війна 1618— 1648 pp. підсилили децентралізацію
Німеччини, шо фактично розпалася на окремі держави (князівства). У XVIII
ст. піднялися Австрія й Пруссія. Вони брали участь у війнах кінця XVIII
— початку XIX ст. проти революції, а потім — наполеонівської Франції і
були розгромлені Наполеоном І (1806 p.). Створений рішенням Віденського
конгресу 1814—1815 pp. Німецький союз очолювала Австрія. У 1848—1849 pp.
відбулася революція (зазнала поразки). Об’єднання Німеччини (Бісмарком)
було здійснено «зверху» (без Австрії); його найважливіші етапи:
створення (після перемоги Пруссії в австро-прусській війні 1866 р.)
Північногерманського Союзу (1867 р.) і проголошення після
франко-прусської війни 1870—1871 pp. Німецької імперії (1871 p.).
У 1914 р. Німеччина розв’язала Першу світову війну, у ході якої
військовий блок, очолюваний Німеччиною (германо-австрійський), зазнав
поразки. Німеччина підписала Версальський мирний договір 1919 р.
Листопадова революція 1918 р. призвела до скинення монархії й
встановлення республіки (Вей-марська республіка). У 1933 р. у Німеччині
встановилася фашистська диктатура на чолі з Гітлером. Німеччина захопила
Австрію (1938 р.), Чехословаччину (1938—1939 рр.) і розв’язала Другу
світову війну, 22 червня 1941 р. напала на СРСР.
8 травня 1945 р. фашистська Німеччина, розгромлена антигітлерівською
коаліцією, капітулювала. Територія Німеччини була розділена на
радянську, американську, англійську й французьку зони окупації. Принципи
післявоєнного устрою Німеччини — її демілітаризація, денацифікація,
демократизація — були визначені Берлінською конференцією 1945 р. У
вересні 1949 р. було створено західнонімецьку державу — Федеративну
Республіку Німеччини. У жовтні 1949 р. у східній частині Німеччини
проголошено створення Німецької Демократичної Республіки. Період
роздільного існування двох суверенних німецьких держав тривав до жовтня
1990 р. 12 вересня 1990 р. у Москві був підписаний Договір про остаточне
врегулювання щодо Німеччини. Відповідно до прийнятого Народною палатою
НДР (вищий орган державної влади) рішенням 3 жовтня 1990 р. НДР
приєдналася до ФРН, у результаті виникла єдина німецька держава.
Населення
Чисельність і приріст населення в 1995—2001 pp.
Чисельність (чол.) Приріст
1995 81 337 541 0,26%
1996 83 536 115 0,67%
1997 82 071 765 0%
1998 82 079 454 0,02 %
1999 82 087 361 0,01%
2000 82 797 408 0,29%
2001 83 029 536 0,27%
Етнічний склад: німці — 91,5 %, турки — 2,4 %, італійці — 0,7 %, греки —
0,4%, поляки — 0,4% (останнім часом прибуло багато біженців із країн
колишньої Югославії). Протягом усієї своєї історії Німеччина не мала
чітко обговорених кордонів. Німецькі племена розселилися на території
Центральної Європи від Рейну до Одеру і від Балтики до Альп і ще на
етапі формування єдиної народності вже відчували сильний вплив
кельтських і слов’янських племен. У XVI ст. у Німецьких землях знайшли
притулок французькі гугеноти, у XIX ст. — наймані робітники з усього
світу працювали на підприємствах Руру, після Жовтневої революції 1917 р.
у Берліні виникла велика російська громада, а після Другої світової
війни в країні проживало безліч депортованих осіб. Самі німці були
розколоті як нація ще з часів Реформації: у південних землях проживали в
основному католики, а в Північних — протестанти.
Унаслідок широкого розселення німецьких племен, слабких культурних
зв’язків, необхідності вести захист віддалених одна від одної земель від
ворожих набігів відбулося феодальне роздроблення Німеччини, що
закріпилося на багато сторіч. До XIX ст., коли закінчилося формування
централізованих європейських держав, німці проживали в двох порівняно
великих країнах: Австрії і Пруссії й безлічі невеликих князівств і
королівств. Єдина німецька держава виникла тільки в 1871 р. На початку
XX ст. існували і німецькі громади: у Франції (Ельзас і Лотарингія),
Швейцарії (Північні кантони), Польщі (Сілезія й Померанія),
Чехословаччині (Судети), Росії (Поволжя), Люксембурзі, Бельгії, Данії
(Шлезвіг і Голштейн). Після Другої світової війни німецькі громади були
вислані в Німеччину з районів Судет, Сілезії й Померанії, а в Росії
репресовані. І сьогодні, незважаючи на єдину систему освіти, розвинуту
транспортну й комунікаційну інфраструктуру, розвиток засобів масової
інформації, німці лінгвістично складають три групи: північно-німецьку
(нижньонімецький діалект), центрально-німецьку (центрально-німецький
діалект) і південну (верхньонімецький діалект). Один із верхньонімецьких
діалектів — алеманський — широко розповсюджений у Швабії. Але й він у
свою чергу поділяється на нижньоалеманський (на захід і південь від
Штутгарта і на схід від Аугсбурга, земля Баден-Вюртемберг і Ельзас) і
верхньоалеманєький (швейцарські німецькомовні кантони). Широко
розповсюджений також ще один верхньонімецький діалект — баварський (на
південь від ріки Дунай, на схід від ріки Лех, вся Австрія, за винятком
землі Форарльберг). Центрально-німецькі діалекти: франконські й
тюрінгські стали
базою для формування сучасної німецької мови. Тюрінгський діалект широко
розповсюджений у Тюрінгії, Саксонії і Саксонії-Анхальт.
Південно-франкон-ським діалектом розмовляють у Північній Баварії,
південно-франконським — у Північному Баден-Вюртемберзі,
рейнсько-франконським — на північний захід від Меца, у французькій
Лотарингії, у землях Гесс і Рейнланд-Пфальц, мозель-франконським — від
Люксембургу до районів Мозельської долини, рипоріан-франконський —
розповсюджений від Ахена, біля бельгійсько-голландського кордону до
Дюссельдорфа й Бонна. Діалект, відомий як нижньонімецький, або
Plattdeutsch, розповсюджений у саксонських землях і всій Північній
Німеччині. Хоча останнім часом його вплив сильно потіснений
центрально-німецьким, але він, як і раніше, використовується сільськими
й літніми жителями узбережжя Балтійського й Північного морів. Окремо
стоїть фризький діалект. Невелика народність фризи, що проживають на
однойменних островах, користується в спілкуванні мовою, схожою на
німецьку й англійську одночасно. Протестанти складають 38 % віруючих,
католики — 34 %, мусульмани — 1,7 %.
Майже 90 % населення Німеччини проживає в містах і прилеглих до них
урбанізованих районах. Високий ступінь політичної децентралізації країни
в минулому призвів до того, що в Німеччині існує надзвичайно велика
кількість міст. Деякі з них колись були столицями самостійних держав
(німецьких князівств), інші виникли як торгові центри й приносили
чималий дохід у скарбницю місцевих володарів. Сучасна фабрично-заводська
індустрія з’явилася в них із початком залізничного будівництва. У
зв’язку з цим для Німеччини характерною є менша концентрація населення й
промисловості в межах кам’яновугільних басейнів, ніж у країнах більш
ранньої індустріалізації, як, наприклад, у Великобританії.
У післявоєнний період, із утратою Берліна як загальнонаціональної
столиці, її функції фактично виявилися розподілені між декількома
містами Західної Німеччини, що стало однією з найбільш характерних рис
розвитку міської мережі ФРН. Так, Бонн із 1949 р. став тимчасовою
столицею ФРН і, відповідно, центром зосередження посольств і різних
державних установ. У Франкфурті-на-Майні, який уже був найбільшим
фінансовим і біржовим центром, розмістився Федеральний банк; там
знаходяться і штаб-квартири багатьох комерційних банків. Карлсруе й
Кассель стали резиденціями найважливіших федеральних судів.
Децентралізація адміністративних функцій в умовах федералізму дала
імпульс розвитку таких великих міст, як Дюссельдорф і Мюнхен. Ще одним
фактором росту західнонімецьких міст стало розширення мережі
університетів. Берлін, із населенням близько 3,5 млн чоловік (усього ж у
межах зони маятникових міграцій Берлінської агломерації проживає більше
5 млн мешканців), є найбільшим містом країни. Його ізольоване положення
на економічно більш слабкому сході почасти може бути компенсоване
відновленням його ролі як загальнонімецької столиці.
Рурський урбанізований регіон, що виник на базі однойменного
кам’яновугільного басейну, за кількістю жителів трохи перевищує
Берлінську міську агломерацію. Це утворення вже зовсім іншого типу, що
складається з поліцентрич-ної конурбації, серед міст якої найбільш
відомі Ессен, Дортмунд і Бохум. Однак Рур, чисельність населення якого
до 1914 р. швидко зростала, у 1960—1980-х роках втратив майже
півмільйона своїх жителів. Проте міста конурбації, шо примикають до
Рейну, продовжують процвітати. Дюссельдорф є столицею найбільш населеної
федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, що за кількістю
жителів значно випереджає всі інші. Кельн у 1970-х роках розширив свої
адміністративні кордони та є четвертим містом Німеччини за кількістю
жителів (близько 1 млн осіб). Головна вісь розселення в південній
Німеччині включає 4 великі міські агломерації із чисельністю населення
від 1 млн до 2,5 млн чоловік кожна. Франкфурт, фінансова столиця
Німеччини, є центром третьої за кількістю жителів міської агломерації
країни, що знаходиться в низовині Майна, у районі його впадання в Рейн.
Інший міський ареал, розташований при злитті Рейну і Неккара, включає
такі різні міста, як Мангейм, найбільший у країні центр хімічної
промисловості Людвігсхафен і старе університетське місто Гейдельберг.
Штутгарт, столиця процвітаючої землі Баден-Вюртемберг, домінує ще в
одній міській агломерації у долині Неккара. Далі на південний схід
розташований Мюнхен, третє за чисельністю населення місто Німеччини й
столиця Баварії. Поза головною смугою розселення важливими міськими
ареалами є агломерації навколо Гамбурга — портового міста, другого в
країні за кількістю жителів після Берліна; Бремена — ще одного портового
міста; Ганновера, столиці землі Нижня Саксонія; Нюрнберга, що залишив
яскравий слід в історії Німеччини й середньовіччя, зберіг численні
пам’ятники; а також конурбація Саарланд.
Народна освіта в Німеччині безкоштовна, загальна і обов’язкова для дітей
віком від 6 до 18 років. До 1990 р. у східній частині країни діяла
зовсім інша система освіти. НДР мала однакову, фінансовану державою
загальнонаціональну систему освіти. Малося на увазі, що вона повинна
бути доступною всім громадянам незалежно від соціального походження,
професії та економічного становища. Приватні школи в НДР були відсутні.
Після об’єднання західнонімецька модель освіти була поширена на всю
країну. Відповідальність за систему освіти й навчання несуть федеральні
землі. Вони забезпечують 80 % фінансування, а федеральний уряд доплачує
решту.
Економічний розвиток
Після об’єднання західної й східної частин країни в 1990 р. Німеччина
стала найбільшою за економічним потенціалом країною Європи. У світовій
економіці Німеччина також є одним із лідерів, займаючи третє місце у
світі за обсягом ВВП. Німеччина не багата на природні ресурси. Можна
згадати кам’яне й буре вугілля, калійні солі. Близько 55 % території
займають сільськогосподарські угіддя, ЗО % припадає на ліси. Серед
водних ресурсів країни слід виділити мережу рік і каналів (Рейн, Ельба,
Майн, Дунай, Кільський канал). Така густа мережа сприяє розвитку
річкового судноплавства, а Дуйсбург-Рурорт — найбільший порт світу.
Серед озер найвідомішим вважається Боденське озеро, розташоване на
кордоні Німеччини, Австрії й Швейцарії, куди приїжджає безліч туристів.
Для Німеччини за всіх часів була характерною висока роль держави в
економіці. Модель соціального ринкового господарства являє собою
компроміс між економічним зростанням і рівномірним розподілом багатства.
У центрі системи поставлена підприємницька діяльність держави, що
забезпечує більш-менш рівномірний розподіл соціальних благ усім членам
суспільства. Іншою особливістю економічного шляху розвитку Німеччини є
так званий «рейнський капіталізм», що характеризується значною роллю
банків в економіці країни. Банки в Німеччині є великими акціонерами
промислових компаній і компаній у сфері послуг, тому невипадковим є
активне втручання банків у процес прийняття бізнес рішень. Таким чином,
позиції банків в економіці Німеччини з урахуванням їхнього реального
впливу на бізнес виявляються сильнішими, ніж в інших країнах світу.
На сьогодні Німеччина відчуває через свою модель соціально-ринкової
економіки серйозні труднощі. У ФРН наприкінці 1990-х років були досить
низькі темпи росту ВВП, які були майже втричі нижчими, ніж у США в цей
самий період. Зареєстровано найвищий з 1933 р. рівень безробіття, який у
свій пік (у березні 1997 р.) склав 11,3 % економічно активного
населення. Аж до літа 1999 р. продовжував знижуватися курс німецької
марки, досягнувши рівня 1,92 марки за долар США наприкінці липня.
Високий рівень соціальних гарантій призвів до того, що 40 % чистого
прибутку німецьких компаній іде на оплату праці, на відрахування в
соціальні фонди. Зі 100 марок чистої заробітної плати в середньому на
відрахування роботодавців у соціальні фонди припадає 81 марка. Досить
високим є рівень допомоги з безробіття, що сприяє утриманству частини
німців. Для підтримки соціальної допомоги на належному рівні
використовується могутній фіскальний прес на населення й компанії.
Рівень оподатковування в країні до кінця 1990-х років сягнув небачених
розмірів. Так, якщо в США на податки йде близько 32 % нерозподіленого
прибутку, у Великобританії — 45 %, то в Німеччині цей показник сягає 65
%. Високий рівень податків і відсутність програм зі стимулювання
іноземних інвестицій приводить до того, що Німеччина не занадто
приваблива для закордонного капіталу. У Німеччині, незважаючи на
потроєння обсягу іноземних інвестицій в економіку країни за останні 10
років до величини 58 млрд дол. у 1997 р., на частку іноземних інвесторів
припадає 7,5 % розмірів загальних вкладень. Незацікавленість іноземних
інвесторів у створенні високотехноло-гічних виробництв у Німеччині
призводить до поступової технічної слабкості країни. Німеччина не є
світовим технологічним лідером, особливо слабкі її позиції у генній
інженерії й у мікроелектроніці. Усе це загрожує втратою німецького
експорту. Тенденція явно простежувалася з початку 1980-х років: з 1980
р. по 1993 р. частка Німеччини на ринку високих технологій скоротилася з
20,3 % до 16,2 %. Навіть німецькі ТНК до третини своїх
науково-дослідницьких конструкторських робіт здійснюють за кордоном,
оскільки займатися наукою в Німеччині невигідно. Частка державних витрат
в економіці Німеччини вкрай висока (близько 50 %), а ріст державних
витрат породжує проблему з дефіцитом бюджету і державним боргом, для
яких Маастрихтські критерії валютної конвергенції встановили
максимальний рівень відповідно в З % і 60 % ВВП. Ускладнює проблему
соціально-ринкового господарства Німеччини консолідація східних і
західних земель. В умовах кризи національної моделі економіки доводиться
здійснювати структурні перетворення в східних землях, що породжує
закриття нерентабельних виробництв, безробіття і соціальну напруженість
на території колишньої НДР. Для подолання відсталості східних земель
необхідні інвестиції у сумі близько 2 трлн марок. Для вирівнювання рівня
розвитку західних і східних земель був навіть уведений спеціальний
«податок на солідарність», що припускало підвищення рівня податків на
корпорації й доходи фізичних осіб. Потрібно також довести рівень
продуктивності праці на сході до західних стандартів, тобто підвищити
приблизно втричі. Необхідна приватизація і соціальна політика захисту
східних німців від наслідків структурних перетворень. Усі ці завдання
потребують від федерального уряду нових витрат, а бюджет країни чимраз
гірше справляється зі своїм завданням.
Для економіки Німеччини характерна «надіндустріалізація», тобто досить
велика частка промисловості у виробництві ВВП у порівнянні з багатьма
розвинутими країнами світу. Тільки Японія, Ірландія й Португалія є
більшою мірою індустріальними, ніж ФРН. Це не випадково, тому що
спеціалізацією Німеччини у світовій економіці є виробництво промислової
(здебільшого машинобудівної) продукції. Безсумнівно, що Німеччина
наприкінці 1990-х років досягла певного піку розвитку національної
моделі економіки, що тепер потребує серйозної модернізації. Швидше за
все, Німеччині будуть потрібними лібералізація економіки і консервативні
реформи за американським зразком. Через слабкість структурних
перетворень в економіці Німеччині з кожним разом чимраз гірше вдається
впоратися зі своєю роллю локомотива розвитку Європи та ЄС.
Частка сільського господарства за післявоєнний період сильно знизилася.
Проте сільське господарство продовжує залишатися на високому якісному
рівні. Близько 90 % потреб у продуктах харчування задовольняється
власним сільськогосподарським виробництвом. Сільське господарство, як і
багато базових галузей економіки, одержує державні субсидії, що робить
його не занадто ефективним. Провідна галузь — тваринництво. ФРН
експортує таку сільськогосподарську продукцію, як м’ясо, олія, зерно.
Промисловість Німеччини забезпечує країні лідерство на багатьох світових
ринках готової продукції. Найбільш конкурентоспроможними галузями є:
• автомобілебудування;
• транспортне машинобудування (вагонобудування, літакобудування);
• загальне машинобудування (виробництво верстатів, різних приладів);
• електротехнічна промисловість;
• точна механіка й оптика;
• хімічна, фармацевтична і парфюмерно-косметична промисловість;
• чорна металургія.
Раніше Німеччина була одним зі світових лідерів з виробництва сталі. У
районі Руру були сконцентровані основні виробничі потужності
сталеливарної промисловості. Але з 1973 р. було проведене закриття
багатьох металургійних підприємств. Що ж до положення цієї галузі в
східних землях, то місцева важка індустрія була зупинена незабаром після
об’єднання двох країн. Сьогодні опорними галузями економіки Німеччини є
машинобудування (транспортне, електротехнічне й електронне), хімічна
галузь, харчова промисловість. Машинобудування орієнтоване на зовнішні
ринки, а тому є багатопрофільним і багатоукладним. Автомобілебудівні
заводи сконцентровані в землях Баден-Вюртемберг (Ауді, Даймлер-Бенц),
Нижньої Саксонії (Фольксваген), Гессену (Опель), Північної
Рейн-Вестфалії (Форд, Опель), Баварії (Б MB) і Саарленді (Форд).
Виробництво автомобілів у східних землях було припинено через
невідповідність до екологічних вимог продукції, що випускається. Але
Фольксваген, Опель і Даймлер-Бенц швидко освоїли й переорієнтували
східнонімецькі заводи на виготовлення автомобілів власних марок.
З кінця XIX ст. Німеччина почала висуватися на перші позиції у світі з
виробництва електротехнічного устаткування. Центром виробництва був
Берлін, де розташовувалися такі відомі корпорації, як «Siemens», «AEG»,
«Telefunken», і «Osram». Після Другої світової війни і поділу Німеччини
найбільш потужне й сучасне виробництво розгорнулося в Мюнхені,
Штутгарті, Нюрнбергу й інших центрах Південної Німеччини. У НДР
електротехнічна й електронна промисловість, що спеціалізувалася на
постачанні верстатів із ЧПК у комуністичні країни, була сконцентрована в
Берліні й Дрездені. Після об’єднання ця галузь у східних землях не
одержала розвитку через сильне зношування і застарілість виробничих
потужностей.
З кінця XIX ст. почався підйом також хімічної промисловості. Країна
активно створювала світовий ринок штучних барвників. Основною сировиною
для хімічної галузі є нафта. Більшість нафтохімічних заводів зосереджені
уздовж Рейну і його приток — у Людвігсхафені, біля Франкфурта, і в
рурському промисловому районі Східнонімецькі заводи в Галлі й Лейпцигу
були закриті через сильне забруднення навколишнього середовища.
Текстильна галузь німецької економіки останнім часом перенесла своє
виробництво за кордон, але продовжує залишатися однією з найпотужніших
галузей. Підприємства текстильної промисловості розташовані в Північній
Рейн-Вестфалії і південній Баварії.
Особливе місце в промисловості займає виробництво точної механіки й
оптики. Після об’єднання західнонімецька фірма «Zeiss» придбала схоже за
профілем виробництво в Єні (східні землі). На розвиток промисловості все
помітніший вплив роблять нові й прогресивні галузі, зменшуючи значущість
видобувної, текстильної, швейної й харчосмакової промисловості.
Промисловість східних земель Німеччини зазнала істотних структурних
перебудов через те, що колишні її галузі, споконвічно орієнтовані на
СРСР і країни Східної Європи (хімічна, текстильна промисловість,
металургія, вагонобудування, суднобудування), довелося ліквідувати,
поставивши в центр розвитку будівельну індустрію, харчовосмакову
промисловість, точну механіку й оптику.
Розвиток сфери послуг Німеччини трохи відстає від рівня інших розвинутих
країн. У Німеччині у сфері послуг створено і менше робочих місць. Проте
Німеччина у світовому господарстві спеціалізується на банківських і
фінансових послугах, туризмі. Німеччина має досить розвинуту
інфраструктуру: чудова мережа автомобільних доріг і залізниць, одні з
найбільших у Європі й світі повітряні гавані (Франкфурт, Дюссельдорф,
Мюнхен) і морські порти (Гамбург, Бремен, Кіль, Кельн, Любек, Росток,
Штутгарт). У сфері транспорту застосовуються найпере-довіші технології
(швидкісні потяги власного виробництва Inter City Express). Найбільші
порти країни: Берлін, Бонн, Бремен, Бременхафен, Кельн, Дрезден,
Гамбург, Карлсруё, Кіль, Любек, Магдебург, Манхайм, Росток, Штутгарт.
Електроенергетика Німеччини користується таким паливом, як нафта,
природний газ, вугілля. Власний енергетичний потенціал Німеччини не дуже
сильний: украй високою є залежність країни від зовнішніх постачань нафти
й газу.
Виробництво електроенергії в 1996—1999 pp.
1996 1998 1999
Усього (млрд кВт)
На ТЕС
(у % від загальної к-сті) 515,0
58
66,23 525,3
56
65,77 531
377
63,29
НаГЕС
(у % від загальної к-сті) 3,5 3,2 3,59
На АЕС
(у % від загальної к-сті) 29,81 29,06 30,3
На інших типах ЕС
(у % від загальної к-сті) 0,46 1,97 2,82
Зовнішньоекономічні зв’язки Німеччини характеризуються тим, що країна є
одним із найважливіших експортерів та імпортерів світу.
Експорт складається з: машин — 31 %, верстатів і устаткування — 17 %,
продукції хімічної промисловості — 13 %, металів, продовольства і
текстилю.
Географія експорту: країни ЄС — 55,5 % (Франція — 10,7 %, Великобританія
— 8,5 %, Італія — 7,4 %, Нідерланди — 7,0 %, Бельгія-Люксембург — 5,8
%), США – 8,6 %, Японія – 2,3 %.
Імпорт складається з: машин — 22 %, верстатів і устаткування — 10 %,
продукції хімічної промисловості — 9 %, продовольства і текстилю.
Географія імпорту: країни ЄС — 54,3 % (Франція — 10,5 %, Нідерланди —
8,5 %, Італія — 7,8 %, Великобританія — 7,0 %, Бельгія-Люксембург — 6,2
%), США – 7,7 %, Японія – 4,9 %.
Трохи скромнішими є позиції країни в імпорті й експорті послуг. За
експортом послуг країна займає четверте місце у світі — 75,7 млрд дол.
За імпортом послуг країна займає друге місце у світі — 121,8 млрд дол.
Грошова одиниця — німецька марка (100 пфенігів).
З 1.01.1999 р. введена фіксована ставка дойчмарки щодо нової валюти євро
— 1,95583 марок за один євро.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
