.

Населення США (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3488
Скачать документ

Реферат на тему:

Населення США

План

1. Чисельність і приріст населення.

2. Етнічний склад.

3. Релігійний склад.

4. Географія населення.

Чисельність і приріст населення

Після виникнення європейських колоній в Америці їхнє населення почало
різко зростати. Наприкінці XVII ст., коли були засновані невеликі
поселення Джеймстаун і Плімут, у 12 колоніях проживало близько 250 тис.
чоловік. До середини XVIII ст. чисельність колоністів сягнула майже 1,5
млн. Перший перепис населення, проведений у 1790 p., зареєстрував 3,9
млн чоловік Протягом XIX ст. приріст населення відбувався швидкими
темпами, і воно досягло 31,4 млн у 1860 р. і 76 млн у 1900 р. За перші
тридцять років XX ст. населення США збільшилося до 123 млн. У 1980 р.
воно складало 226,5 млн чоловік. За чисельністю населення США займають
третє місце у світі після Китаю й Індії.

Приріст населення в Штатах відбувався завдяки високій народжуваності й
масовій імміграції, особливо протягом перших трьох сторіч після
заснування англійських колоній у Північній Америці. У 1800 р. на 1000
жителів припадало 55 немовлят. До 1860 р. народжуваність знизилася до
44,3 на 1000, а в 1920 р. склала 27,7 на 1000. Найнижчий рівень
народжуваності (18,4 на 1000) був досягнутий у 1933 і 1936 pp., під час
Великої депресії. Після закінчення Другої світової війни народжуваність
знову зросла й у 1950-ті роки складала близько 125 на 1000, але до 1969
р. знову знизилася до 17,7 на 1000, а до 1975 р. — до 14,6 на 1000.
Наприкінці 1970-х — протягом 1980-х років був помітний приріст
народжуваності, до початку 1990-х років вона знову знизилася до 15,5 на
1000 (у 1993 p.). Загальне зниження коефіцієнта народжуваності в США
супроводжувалося зниженням смертності, особливо дитячої, тому індекс
природного приросту населення (коефіцієнт народжуваності мінус
коефіцієнт смертності) знижувався більш повільними темпами, ніж можна
було очікувати.

Чисельність і приріст населення в 1995—2001 pp.

Чисельність (чол.) Приріст

1995 263 814 032 1,02%

1996 266 476 278 0,91%

1997 267 954 764 0,89%

1998 270 311 756 0,87%

1999 272 639 608 0,85%

2000 275 562 673 0,91%

2001 278 058 881 0,9%

Смертність скорочувалася такими темпами: 17,2 на 1000 чоловік у 1900 p.,
13 на 1000 у 1920 p.. і 10,8 на 1000 у 1940 р. З 1950 по 1993 рр.
коефіцієнт смертності залишався практично незмінним, у 1993 р. він склав
близько 9/1000. Коефіцієнт дитячої смертності (з урахуванням тільки
живонароджених) знизився з 99,9/1000 у 1915 р. до 47/1000 у 1940 р. і
16,1/1000 у 1975 р.; у 1993 р. він досяг позначки 8,4/1000.

Народжуваність і смертність у 1995—2001 pp. (на 1000 чол.)

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Народжуваність

Смертність

Коефіцієнт дитячої смертності 15,25

8,38

7,88 14,8

8,8

6,7 14,6

8,8

6,55 14,4

8,8

6,44 14,3

8,8

6,33 14,2

8,7

6,82 14,2

8,7

6,76

Зниження рівня смертності після 1900 р. пояснюється головним чином
успіхами медичного обслуговування населення. Найважливішим фактором
приросту населення аж до 1920-х років залишалася саме імміграція —
первісне джерело людських ресурсів, завдяки якому фактично і виникли
США. У XIX ст. унаслідок збільшення припливу іммігрантів істотно зросла
чисельність населення США і змінився його склад. Перша хвиля імміграції
почалася в 1840-х роках і Досягла піку в 1854 p., коли в країну
переселилося 428 тис. чоловік. Під час громадянської війни імміграція
скоротилася, але після її закінчення відновилася, досягти максимуму в
1882 p., коли приїхали 789 тис. чоловік. У перші півтора десятиліття XX
ст. у США щорічно приїжджало більше 1 млн чоловік (1,285 млн У 1907 p.).
Потім потік іммігрантів зменшився, особливо після прийняття
обмежувального закону в 1924 р. У роки Великої депресії і Другої
світової війни імміграція залишалася на низькому рівні. На початку
1990-х років у країну щорічно прибувало близько 500 тис. чоловік.

Рівень міграції в 1995—2001 pp.

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Мігрантів 3,34 3,1 3,1 3 3 3,5 3,5

Далеко не всі іммігранти залишалися в США. З 1820 по 1870 pp. частка
тих, хто повертався, складала від 10 до 15 % від загального числа
іммігрантів. Цей показник зріс до 24 % у 1870—1880 pp. і до 45 % у
1900—1910 pp. Індекс приросту населення США, що складається як із
природного приросту, так і з різниці між числом іммігрантів й
емігрантів, загалом має тенденцію до зниження. У XIX ст. за рахунок
високої народжуваності, зниження смертності й масової імміграції
щорічний приріст населення сягав 3 % і навіть більше (це можна порівняти
із сучасними темпами приросту населення в країнах Африки, Латинської
Америки і Південної Азії). У XX ст. темпи приросту сповільнилися у
зв’язку зі зменшенням імміграції після 1920-х років і скороченням
народжуваності. У 1960-ті роки ; щорічний приріст населення складав
близько 1,3 %, а наприкінці 1980—1990-х років — менше 1 %

Етнічний склад

Етнічний склад населення США: білі американці — 83,5 %, афро-американці
— 12,4 %, вихідці з Азії — 3,3 %, американські індіанці — 0,8 %.

Білі англо-саксонські протестанти. У XIX ст. почав формуватися
американський етнос Основною і найбільш значущою групою цього етносу є
так звані «янкі» — нащадки переселенців-пуритан. З району Нової Англії
вони розселилися в західному напрямку через Нью-Йорк, північні райони
Огайо, Індіану, Іллінойс до Айови та Канзасу. Міцні общинні зв’язки,
стійкі релігійні переконання й прагнення до одержання освіти висунули
представників цієї громади на перші місця в бізнесі, культурі, політиці.
Протягом тривалого часу представником цієї громади була Республіканська
партія. Нащадки білих переселенців, сконцентровані на Півдні, так звані
«діксі», за своїм способом життя залишалися переважно сільськими
жителями. Вони розселилися на Захід від Теннессі й Кентуккі до
Арканзасу, Міссурі, Оклахоми й Техасу. їхній традиційний уклад
зберігався до 20-х років XIX століття. Представником їхніх інтересів
виступала протягом певного часу Демократична партія.

Нащадки вихідців із континентальної Європи. Серед двох головних громад
збереглися також кількісно менші, але не менш впливові етнічні групи. У
штаті Пенсільванія протягом трьох століть проживає велика німецька
колонія. У XIX ст. більшість німецьких поселенців розсіялася на заході
країни (в . основному в містах), але нащадки вихідців зберігають зв’язки
зі своєю «малою Німеччиною» Процес індустріалізації призвів до розпаду
шотландської, уельської і голландської громад, що існували з початку XIX
ст. Інші мова і релігія допомогли вихідцям із Фінляндії, Швеції,
Норвегії й Ісландії протягом тривалого часу зберігати свою спільність у
місцях компактного проживання (у штаті Міннесота). Релігія стала
могутньою об’єднавчою силою для двох американських громад — ірландців і
євреїв. їхня імміграція виникла і почала розвиватися з 1840-х років Якщо
перші сповідали католицизм і були жертвами політичних репресій
англійської влади, то другі були іудеями та шукали в Америці притулку
від антисемітизму, розповсюдженого в Старому Світі У 1970-х і 1980-х
роках етнічними групами почали називати італійців, поляків, литовців,
чехів і словаків. Здебільшого вони проживають у містах північних штатів
і середнього заходу, сповідують католицизм, займають робочі місця і
посади керівників нижньої ланки — «сині комірці», проживають невеликими,
але згуртованими групами. Корені їхніх предків сягають нью-йоркських
районів «маленька Італія» і «польські пагорби» Біле населення
зосереджене в основному у внутрішніх містах Америки. Існуючі донині
громади переселенці _ не пережиток епохи імміграції, а відповідь людей
на проблеми зростання злочинності, погіршення комунальних послуг,
освіти, періодичні громадські безпорядки. Вони бояться втратити свою
мову і культуру серед швидко зростаючого числа нових поселенців;
більшість американців італійського і слов’янського походження —
представники середнього класу, а отже, ріст інфляції й податків
насамперед б’є по них. Америка для них — країна відкритих можливостей,
де завзятою працею й самоосвітою можна досягти успіху.

Афро-американці. На початку 1960-х років у країні пройшла масова
кампанія «Руху за права людини». Учасники руху хотіли привернути увагу
білих американців до тяжкого становища афроамериканського населення. Цей
рух був багатонаціональним, сповідав принципи ненасильницького опору і
прагнув до скасування расодискримінаційних законів південних штатів Із
загибеллю М. Л. Кінга — лідера і духовного наставника афро-американців,
рух поступово розпався. Поставлені цілі були частково досягнуті.
Становище чорного населення за останні 40 років значно покращилося. Хоча
висока політика і великий бізнес, як і раніше, — прерогатива білих
американців, значно збільшилося число афро-американців з вищою освітою,
виріс рівень заробітної плати, за рівнем доходів чорна громада поступово
й неухильно наближається до середнього класу. У Чикаго, Лос-Анджелесі,
Клівленді, Балтіморі, Атланті й Вашингтоні (округ Колумбія) були обрані
мери — афро-американці У 1988 р президентську кампанію вів учень М. Л.
Кінга — Джессі Джексон Сьогодні серед чорного населення Америки
поширилася ідея насильницького впливу на владу. Три з п’яти родин
афро-американців так чи інакше підтримують цю ідею.

Іспаномовні американці. Іспано-американці складають 7 % від усього
населення США. Більшість із них — вихідці з Мексики. Щасливий північний
сусід багато років приваблює тисячі легальних і нелегальних
іммігрантів-мексиканців, У пошуках заробітку вони перетинають практично
неохоронюваний кордон Меншу частину іспано-американців складають
громадяни США, чиї предки жили на території Техасу, Арізони, Нью-Мексико
й Каліфорнії до входження Цих областей до складу Сполучених Штатів. Ще
одна іспаномовна громада — пуерториканці. Вони є повноправними
громадянами США. Переїзд з острова на материк для них не є юридичною
проблемою, як і решта американців, вони Досить мобільні при виборі місця
роботи. Висока активність чорного населення країни надихнула багатьох
іспано-американців до створення національного руху. Але роз’єднаність
громад перешкоджає створенню загальнонаціональних організацій. У
місцевих органах влади невеликі угруповання виступають за поліпшення
охорони здоров’я, освіти й соціальних послуг у місцях компактного
проживання іспано-американців. Окремою групою є кубинська громада. Вона
складається з висококваліфікованих фахівців і представників середнього
класу, що покинули Кубу за роки правління Ф Кастро. Політичні погляди
кубинців-іммігрантів виокремлюють їх з іншого іспаномовного населення. З
1960 р. посилився потік мігрантів із країн Центральної й Південної
Америки. Політичних біженців з Гаїті, Ямайки та Барбадосу скоріше можна
було б зарахувати до афроамериканців, але вони зберігають свою культуру
й мову. Аналогічно до них тримаються біженці із Сальвадору, Нікарагуа й
Колумбії.

Американці азіатського походження. Азіатські американці складають якщо
не найчисельнішу, то найбільш ізольовану громаду країни. Першими
поселенцями-колоністами були китайці, потім — японці. Останні стали
жертвою політичного протистояння двох країн у 1920—1945 pp. У 1924 р.
був прийнятий закон, що забороняє в’їзд до країни іммігрантів із Країни
Східного Сонця. У 1942 р. багато японців американського походження,
повноправних громадян США, були заслані в табори для депортованих осіб.
Підставою до цієї акції були підозри в можливій зраді представників цієї
громади в момент ведення війни з Японією. Після Другої світової війни
антиазіатські упередження розпалися, багато представників цих громад
домоглися значних успіхів у соціальному становищі. Наприкінці 60-х —
початку 70-х років у країні виникла в’єтнамська громада, що складається
з політичних біженців (тоді у країнах Індокитаю велися громадянські
війни за участю американських військ).

Корінні жителі Америки — індіанці — це громада тільки в найширшому
розумінні слова. Насправді індіанцями називають численні племена з
різними мовами і культурами, способом життя й звичаями. Найбільшою
племінною групою індіанців є черокі (19 %>, за ними йдуть навахи (12 %)
і сіу (5,5 %). Східні індіанці, які протягом тривалого часу жили серед
білого населення, більшою мірою зазнали асиміляції і легше інтегрувалися
в американське суспільство. Індіанці на заході країни стали жертвою
освоєння земель й індустріалізації. Урядова політика, що відрізнялася
нестійкістю в цьому питанні (то проводилася асиміляція племен, то
створювалися резервації) призвела до згубних наслідків. Індіанські
резервації — справжні регіони нужди. Рівень оплати праці індіанських
працівників дуже низький, більшість із них мають тільки початкову освіту
і є некваліфікованими робітниками. Вихідці з індіанських родин, що
вступають до інститутів й університетів, відстають за рівнем своїх знань
від однолітків. Пауза в соціальному розвитку цієї громади, викликана
ізоляційною політикою уряду, призвела до викреслювання з життя
американського суспільства цілих племен. Бідність і важке соціальне
становище викликали міграцію індіанців у великі міста, особливо Чикаго і
Лос-Анджелес. Відсутність високого рівня знань, соціальної підготовки до
життя в місті призвело, за повідомленнями соціальних служб, до зростання
алкоголізму й самогубств у цій етнічній групі. З недавнього часу кілька
активістів індіанського руху почали висувати судові позови до уряду США
про відшкодування збитків, заподіяних корінним жителям країни за всю
двохсотлітню історію.

Релігійний склад

Протестанти складають 56 % віруючих, католики — 28 %, іудеї — 2 %, інші
релігійні громади складають 4 %. У США ніколи не було державної релігії,
кожен громадянин країни міг сповідувати будь-яку віру або не сповідати
жодної. На сьогодні в країні діють більше 1200 конфесій і громад. З
найвідоміших можна назвати церкву «Учнів Христа» (заснована на початку
XIX ст.), «Церква Ісуса Христа останніх днів» (мормони, заснована в 1830
p.), «Адвентистів Сьомого дня» (заснована 1863 p.), «Свідків Ієгови»
(заснована в 1872 p.). Релігії Старого Світу

поширені й в Штатах, але набули тут характерних рис. Католики (близько
третини американського населення) підкоряються Риму, але кожен церковний
окруї відрізняються один від одного. Близько 6 млн євреїв належать до
однієї із трьох загальнонаціональних релігійних організацій
(Ортодоксальної, Консервативної. Реформістської). Більшість
протестантських громад європейського походження — баптисти, методисти,
лютерани. У релігійному житті США представлені пресвітеріанські,
єпископальна, різні східні церкви (православні), меноніти, реформісти,
уніати, квакери, різні братства. Крім того, іммігранти з країн Азії й
Африки сповідують іслам і буддизм.

Географія населення

Співвідношення міського й сільського населення, а також його розміщення
значною мірою змінилися з часу заснування держави. У 1790 р. США були
країною фермерів, а в містах проживало тільки 5 % населення. Навіть у
1900 р. близько 40 % американців припадало на частку міст, що
нараховували більше 2,5 тис. жителів. До 1990 р. у містах проживало 75,2
% населення (включаючи території, що прилягають до міст із населенням
понад 50 тис. жителів і характеризуються густотою населення більше 2,5
тис. чоловік на 1 кв. км). Лише близько 3 % населення складали фермери.
Особливо швидко росли міста на Півдні й Заході. Після Другої світової
війни ріст міст здійснювався за рахунок передмість, тоді як у
центральних кварталах населення зменшувалося. За демографічними
прогнозами на початку XXI ст. частка міського населення перевищить 90 %
Швидко ростуть три гігантські мегаполіси — уздовж східного узбережжя
країни між Бостоном і Вашингтоном, біля південних берегів Великих озер
між Чикаго і Піттсбургом і на тихоокеанському узбережжі між
Сан-Франциско й Сан-Дієго.

У 1790 р. центр населеної території знаходився за 37 км на схід від
Балтімора (штат Меріленд), і 3,9 млн жителів країни були майже
рівномірно розподілені між північчю й півднем. З того часу цей центр
постійно зміщувався на захід і до 1990 р. досяг штату Міссурі. Іншою
найважливішою тенденцією внутрішньої міграції населення стало
переселення афро-американців із півдня на індустріальну північ і
тихоокеанське узбережжя, що почалося відразу після Першої світової
війни. У 1910 р. близько 89 % афро-американців проживали на півдні, а в
1990 р. — лише 52 %. У середині XX ст. почалася зустрічна міграція
білого населення на південь, так що після 1960 р. частка півдня в
населенні США зросла. Спостерігався відтік населення також із району
Великих рівнин. Динаміку регіонального перерозподілу населення можна
простежити з таких даних: У 1900 р. близько 28 % американців проживали
на північному сході, 35 % — на середньому Заході, 32 % — на півдні й 5 %
— на заході, а до 1997 р. ці показники змінилися відповідно на 19, 23,
35 і 22 %,

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020