.

Нова Зеландія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
36 18444
Скачать документ

Реферат на тему:

Нова Зеландія

План

1. Загальна характеристика.

2. Природа. .

3. Населення.

4. Економічний розвиток.

Загальна характеристика

Нова Зеландія — острівна держава в південній частині Тихого океану,
приблизно в 1930 км на південний схід від Австралії. Заселення Нової
Зеландії племенами маорі відноситься до X—XIV ст. Відкрита голландським
мореплавцем А. Тасманом у XVII ст. У XIX ст. почалася англійська
колонізація Нової Зеландії (оголошена колонією в 1840 p.), що зустріла
завзятий опір маорі (маорійські війни 1843—1872 pp.). У 1907 р. Нова
Зеландія одержала статус домініону. З 30-х pp. XX ст. при владі
перебувають поперемінно Національна партія (заснована в 1936 р.) і
лейбористи (остаточно оформилися в партію в 1916 p.).

Сьогодні Нова Зеландія — незалежна держава в складі Співдружності,
очолюваної Великобританією, один із членів-засновників ООН. Більшість
переселенців до Нової Зеландії за останні півтора сторіччя були
британцями, але після 1945 р. відзначається приплив іммігрантів із
Югославії, Нідерландів, з островів південної частини Тихого океану, а
останнім часом — з Азії. Корінні жителі — маорі — складають 14,5 %
населення, і їхня культурна спадщина чимраз більше утверджується як
невід’ємна частина культури країни. Нова Зеландія відома своїми чудовими
гірськими пейзажами, розвинутим тваринництвом і прогресивним соціальним
законодавством. Площа Нової Зеландії — 268 021 кв. км. Ця країна включає
два великі острови — Північний (113 729 кв. км), де зосереджено
приблизно 3/4 населення, і Південний (150 437 кв. км), а також ряд
дрібніших островів — Стюарт (1680 кв. км) біля південного краю острова
Південний, острови Чатем (963 кв. км) і кілька більш віддалених
загальною площею 1015 кв. км; із них єдина група більш-менш значних
розмірів — острови Окленд (567 кв. км). Постійне населення мають тільки
острови Кермадек і Кемпбелл, на яких розташовані метеостанції. До
юрисдикції Нової Зеландії належить також Токелау (група з трьох
невеликих атолів у південній частині Тихого океану) і сектор Антарктики
в районі моря Росса (прибережна суша і прилеглі острови). Населення 3,8
млн чоловік (2000 p.), головним чином нащадки британських поселенців.
Міське населення 76 % (1991 p.). Офіційні мови — англійська і маорі.
Більшість віруючих — протестанти. Адміністративно-територіальний
розподіл: 92 графства. Столиця — Веллінгтон (Уеллінгтон).

Глава держави — королева Великобританії, представлена
генерал-губернатором. Законодавчий орган — парламент (палата
представників).

Природа

Нова Зеландія витягнута більш ніж на 1600 км, її максимальна ширина 450
км. Переважають гористий і горбкуватий рельєф; більше 3/4 території
розташовано вище 200 м над рівнем моря. Рівнини займають близько 10 %
загальної площі.

Острів Південний. У західній частині острова піднімається гряда
складчастих гір — Південні Альпи. Тут знаходиться вкрита сніжною шапкою
гора Кука, найвища точка Нової Зеландії (3754 м). Не менше 233 інших
піків здіймаються вище 2300 м. У горах нараховується 360 льодовиків;
найбільші з них — Тасмана, Франц-Джозеф і Фокс. У плейстоценові епохи
льодовики мали велику потужність і неодноразово спускалися на
Кентерберійську рівнину на східному узбережжі й займали значну частину
сучасної провінції Отаго на півдні. Для цих районів характерними є
глибокі V-подібні долини, сильно розчленований рельєф і холодні озера
витягнутої форми — Те-Анау, Мана-поурі, Уакатіпу й Хавеа.
Кентерберійська рівнина — найбільша на Новій Зеландії низовина завдовжки
близько 320 км і завширшки 64 км — знаходиться на сході острова. Вона
утворена могутніми галечниками, перекритими шаром тонкозернистих пісків
і глини завтовшки до 3 м. Тут знаходяться широкі долини рік
льодовикового живлення — Уаїмакарірі, Ракаїа й Рангітата, води яких
зазвичай лише частково заповнюють вистелене галькою русло. Найдовша ріка
Південного острова і найбільш повноводна в межах Нової Зеландії — Клута
(322 км), що дренує плато Отаго.

Острів Північний. Гірська система Південного острова, перериваючись
вузькою протокою Кука, продовжується на Північному острові хребтами
Тзра-руа, Руахіне, Каїманава й Хуїарау. На північ і захід від хребта
Каїманава простягається плато, вкрите вулканічним попелом, лавою
і’пемзовими відкладеннями. Над ним піднімаються три вулканічних піки —
Руапеху (2797 м над рівнем моря), Тонгаріро (1968 м над рівнем моря) і
Нгаурухое (2290 м над рівнем моря). На захід від плато здіймається
симетрична гора Егмонт (2518 м над рівнем моря). Загалом гористий і
горбкуватий рельєф займає 63 % площі Північного острова.

Найбільші ділянки низовин розташовані біля підніжжя гори Егмонт, у
районі міста Палмерстон-Норт (Манавату — Хорофенуа), біля оз. Уаїрарапа,
міст Гамільтон і Моррінсвілл (Уаїкато — Хауракі), а також навколо
Окленда. Невеликі рівнинні ділянки знаходяться також у Нортленді на
берегах заток Пленті й Хок. У центрі Північного острова розташоване
найбільше в Новій Зеландії озеро — Таупо (площа 606 кв. км, глибина
близько 159 м). З нього витікає найдовша ріка країни — Уаїкато (425 км).
Навколо Роторуа й Уаїракеї зустрічаються гарячі джерела, гейзери і
грязьові «котли». В Уаїракеї геотермальна пара використовується для
одержання електроенергії. На крайній півночі острова знаходяться великі
поля піщаних дюн. Місцями уздовж західного узбережжя на пляжах
зустрічаються виходи залізистих пісків.

Землетруси. У порівнянні з іншими країнами, розташованими в межах
Тихоокеанського сейсмічного поясу, рівень сейсмічної активності в Новій
Зеландії невисокий. Хоча в деяких районах землетруси та слабкі поштовхи
відбуваються досить часто, вони лише зрідка призводять до руйнувань.
Поштовхи силою 7 балів за шкалою Ріхтера відбуваються в середньому не
частіше, ніж однин раз на 10 років. Найвища сейсмічна активність
спостерігається на Північному острові приблизно на схід і південь від
уявлюваної лінії між Факатане й Хавера, а також на Південному острові на
північ від лінії, що з’єднує мис Фаулуїнд із півостровом Банке. Найбільш
руйнівний землетрус зареєстрований в околицях Нейпіра в 1931 р.

Клімат. У Новій Зеландії клімат рівний і вологий (субтропічний
морський). Різниця сезонних температур невелика, випадає багато дощів,
але браку сонячних днів теж не відчувається. Середні температури липня
від +5 до +12 °С, січня від —14 до —19 °С. Опадів 400—700 мм на рік, на
навітряних схилах гір 2000— 5000 мм. Кліматичні умови варіюються від
одного району країни до іншого. Частково це обумовлено значною довготною
довжиною Нової Зеландії, що призводить до того, що на крайній її півночі
клімат теплий і вологий, без заморозків, а на крайньому півдні у
внутрішній частині острова — холодний і сухий. Певну роль відіграють
також гірські хребти, розташовані на заході й у центрі островів, які
захищають східні узбережжя від вітрів, що віють із заходу. Загалом на
Південному острові клімат суворіший, ніж на Північному, у зв’язку з
віддаленістю від екватора, близькістю до холодних морів і великих
абсолютних висот. Особливо холодні й сильні вітри віють більшу частину
року у високогір’ях обох островів, де основна кількість опадів випадає у
вигляді снігу. Накопичуючись, він утворює льодовики. Майже все населення
країни живе на територіях, розташованих нижче 600 м над рівнем моря,
тому вічні сніги не завдають йому ніякого занепокоєння. На західному
узбережжі Південного острова клімат дуже вологий, річна норма опадів
перевищує 2000 мм. Рівнини Кентербері набагато сухіші й часом
продуваються то спекотними і сухими північно-західними вітрами фенового
типу, то холодними, дощовими південними вітрами. На всьому

Північному острові, крім внутрішніх гірських районів, і літо, і зима
м’які, на всій його території випадають помірні або чималі опади.

Природна рослинність. За 100 років після 1850 р. Нова Зеландія була
перетворена з лісистої країни на величезне пасовище. Зараз лісами
зайнято тільки 29 % її території (7,9 млн га), із них 6,4 млн га
займають природні збережені ліси і ще 1,5 млн га — штучні насадження
(переважно сосни Pinus radiata). З більш ніж ста порід дерев, що ростуть
тут, тільки деякі мають господарське значення, у тому числі чотири види
хвойних — дакридіум кипарисовий, ногоплідники тотара, мітелковий і
дакридієподібний, — і один широколистий вид — нотофагус (південний бук).
Знамениті й колись широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського
зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова. У
часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо
на Південному острові, були зайняті високотрав’я-нистими дерновинними
злаківниками. Сьогодні вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах
заміщені пасовищами з інтродукованих європейських злаків (пажитниці,
грястиці, вівсяниці) і конюшини. На сході Північного острова ще досить
розповсюдженими є угруповання місцевого злаку дантонії.

Ґрунти. Загалом грунти Нової Зеландії бідні на гумус і малородючі.
Усюди, за винятком періодично затоплюваних паводками територій і
ділянок, що перекриваються мулом, для збереження продуктивності пасовищ
потрібно вносити велику кількість добрив. Найбільш розповсюдженими
зональними типами грунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, сірі й
жовто-бурі. Перші характерні для сухих міжгірних улоговин о. Південного
зі злаковою рослинністю, що одержують менше 500 мм опадів. Зайняті ними
площі використовуються як овечі пасовища і лише зрідка для землеробства.
У більш вологих областях, перехідних від злакових степів до мішаних
лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-cipі грунти.
Вони більш родючі й використовуються для інтенсивного землеробства
(наприклад на Кентерберійській рівнині) і як пасовища. Для більш вологих
районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю
характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі грунти. Місцями в таких
районах на глинистій корі вивітрювання розвинуті глієво-підзолисті
ґрунти («пакіхи»), як, наприклад, у Вестленді на Південному острові, або
субтропічні глинисті Грунти, розповсюджені під лісами із сосни каурі в
Нортленді. У профілі таких ґрунтів на невеликій глибині залягає щільний
водонепроникний горизонт, Що ускладнює дренаж і оранку.

Близько 6 млн га займають різноманітні азональні й інтразональні грунти,
властивості яких визначаються материнською породою. Такими є родючі
грунти, розвинуті на вулканічному попелі в центральній частині
Північного острова, торф’янисті грунти долини Уаїкато, алювіальні грунти
річкових долин, а також грунти осушених ділянок морського узбережжя.
Майже половину площі країни (13 млн га) займають гірські грунти,
зазвичай малопотужні й слаборозвинені, часто щебенисті. Близько 1,6 млн
га з них припадає на верхній пояс гір, практично позбавлений
рослинності. Ґрунти на схилах зазнають ерозії, тому випалювання й
вирубування їхніх лісів і дерновинних злаківників у багатьох місцях
призвели до жалюгідних результатів.

Фауна. Тваринний світ Нової Зеландії подібний до фауни деяких інших
районів Південної півкулі, тут є ендемічні види і навіть роди і, якщо не
брати до уваги двох видів кажанів, відсутні плацентарні ссавці. Найбільш
цікавими є птахи. Тільки тут знайдені залишки вимерлих моа, або
динорнисів, гігантських нелітаючих пернатих, деякі види яких сягали 3,6
м заввишки. Вони були повністю винищені, ймовірно, близько 500 років
тому. У лісах дотепер живуть нелітаючі ківі, зображені на емблемі
країни. Інший нелітаючий птах — новозеландська султанка, або такахе, —
вважалася вимерлою, але в 1948 р. була знову виявлена. У Новій Зеландії
— 10 національних парків (Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд та ін.), 2
морські парки, численні резервати.

Населення

Демографія. За даними перепису 1996 p., населення Нової Зеландії
складало 3681,5 тис. чоловік — приблизно на 7,2 % більше, ніж у 1991 р.
Приріст населення відбувся в основному завдяки імміграції. 14,5 %
населення складають маорі, 5,6 % — переселенці з островів Тихого океану;
присутні також китайці, індійці й в’єтнамці, на частку кожної з цих груп
припадає менше 1 %. Серед іншого населення приблизно 90 % складають
нащадки вихідців із Великобританії. Населення Північного острова зростає
швидше, ніж населення Південного, і сьогодні там зосереджено більше 3/4
населення країни. Маорі населяють Нову Зеландію приблизно з 750 р. Коли
на початку 1790-х років тут з’явилися європейські поселенці, чисельність
маорі складала приблизно 100— 120 тис. чоловік. Завезені європейцями
хвороби, до яких у тубільців не було імунітету, а також розпад
традиційних суспільних відносин, що супроводжував колонізацію, призвели
до того, що під час першого перепису 1857—1858 pp. на 59 тис. білих
припадало менше 60 тис. маорі. Після 1900 р. і особливо після 1945 р.
чисельність маорі дещо збільшилася.

Розміщення населення. До 1896 р. на Північному острові було більше
жителів, ніж на Південному. У містах тоді проживало 40 % населення;
дотепер частка городян зросла приблизно до 85 %. У деяких містах, у
Південному Окленді і в окремих районах Веллінгтона, живе більше 80 %
усіх маорі. Основна частина сільського населення маорі зосереджена на
півночі острова Північний. У 1970-ті роки збільшився приплив
переселенців з Азії і з островів Тихого океану; одночасно підсилився
відтік місцевого населення в Австралію, де вищий рівень життя (громадяни
цих двох країн мають право вільного переселення в кожну з них).

У 1991 р. населення найважливіших міст із приміською зоною складало:
Окленд — 997 940, Веллінгтон — 335 468, Крайстчерч — 331 443, Гамільтон
— 159 234, Нейпір-Хейстінгс — 113 719, Данідин – 112 279, Тауранга — 82
832 і Палмерстон-Норт — 73 862 чоловік. Окленд є найбільшим портом,
торговельним і промисловим центром країни.

Веллінгтон — столиця країни; основна частина його промислових
підприємств зосереджена в районі Лоуер-Хатт і Аппер-Хатт. Крайстчерч
розташований у серці рівнин Кентербері; чимало його підприємств зайняті
переробкою виробленої тут сільськогосподарської сировини. Данідин —
центр південної частини острова Південний і, за традицією, головне
університетське місто Нової Зеландії.

Свою специфіку мають і деякі невеликі міста. Роторуа (56 928 жителів)
приваблює туристів гарячими джерелами й іншими геотермальними явищами, а
також пам’ятниками культури маорі. Тауранга швидко росте як головний
експортний порт і курорт. Нельсон (52 348 чоловік) славиться сонячним і
рівним кліматом: це місто пенсіонерів, а також один із найважливіших
портів, через який проходить експорт яблук, риби і лісопродуктів.
Швидкими темпами росте урбанізована зона південної частини провінції
Окленд, населення якої з 1961 по 1971 рр, збільшилося більше ніж удвічі,
а в 1980-х роках ше на 20 %.

Релігія. Більшість населення, як корінного, так і білого, — протестанти.
За переписом 1996 р., у Новій Зеландії було 631 794 англіканців, 458 289
пресвіте-ріанців, 121 650 методистів, 53 613 баптистів і 473 112
католиків. Діють дві маорійські секти — ратана й рінгату, вчення яких
становить собою суміш тубільних і християнських вірувань.

Економічний розвиток

Сільськогосподарська продукція складає більше половини обсягу
новозеландського експорту. До головних видів сільськогосподарської
продукції належать м’ясо, молочні продукти й вовна. Ці товари протягом
тривалого часу були основою зовнішньої торгівлі Нової Зеландії, хоча в
останні роки структура експорту стала більш диверсифікованою і тепер
включає, наприклад, лісопродукти, фрукти й овочі, а також промислові
вироби.

Важливим джерелом валютних надходжень є туризм. Головними галузями
промисловості є харчова; виробництво транспортного устаткування;
виробництво і ремонт електротехнічного й механічного устаткування;
килимоткацька, меблева, поліграфічна промисловість і видавнича справа;
виплавка алюмінію і деревообробна промисловість. Сільське господарство і
промисловість розвинуті як на Північному, так і на Південному островах.

Економічна географія. Економіка Північного острова останнім часом стає
чимраз більш диверсифікованою. Велике значення для цього району має
розведення худоби для одержання м’яса, молочних продуктів, вовни й
шкіри. Головні райони молочного тваринництва зосереджені в графствах
Уаїкато й Хауракі, на південь від Окленда, і Таранакі, на західному
узбережжі біля Нью-Плімута. На сонячних узбережжях заток Хок, Пленті й
на півночі півострова Окленда вирощують фрукти (яблука, груші, ківі) й
овочі, у тому числі для переробки як для внутрішнього споживання, так і
на експорт. Промислові підприємства в основному зосереджені в містах
Окленд, Веллінгтон, Хатт і Гамільтон. На Північному острові розвинута
лісова промисловість, основою для якої є штучні соснові насадження.

Землеробство і пасовищне скотарство на Південному острові менш
інтенсивне, ніж на Північному. Однак зустрічаються райони з інтенсивним
землекористуванням, у тому числі Саутленд, де займаються розведенням і
відгодівлею ягнят і де останнім часом розширюється молочне тваринництво;
поливні фруктові сади з кісточковими культурами в центральному Отаго;
деякі орні землі в Кентербері й яблучні сади навколо Нельсона, а також
район виноградарства і виноробства — Марлборо. Більшість районів
пасовищного скотарства на поліпшених і на природних пасовищах у степових
передгір’ях і у внутрішніх улоговинах Кентербері й Отаго, як і райони
виробництва пшениці (Кентербері), вирізняються наявністю великих
господарств, відносно низькою вартістю землі, невисокою продуктивністю
(у перерахуванні на гектар площі). Населення цих районів невелике й
зосереджене на фермах, віддалених одна від іншої.

Вівчарство має важливіше значення, ніж розведення великої рогатої
худоби, за винятком Вестленда, де в деяких долинах і на прибережних
терасах добре розвинуте молочне тваринництво. У внутрішніх гірських
районах головним видом сільськогосподарської продукції є тонка вовна, а
Саутленд і деякі райони

Отаго й Кентербері спеціалізуються на відгодівлі ягнят, м’ясо яких йде
на експорт у замороженому вигляді. У південних і центральних районах
Кентербері продуктивність пасовищ підвищують за допомогою зрошення.
Лісова промисловість, що базується на збережених ділянках природного
лісу уздовж західного узбережжя, розвинута слабкіше, ніж на Північному
острові. Велику роль в економіці цієї території відіграє туризм.

Валовий внутрішній продукт. У 1996—1997 pp. фінансовому році валовий
внутрішній продукт Нової Зеландії (ВВП) — сумарний обсяг випущеної
товарної продукції і наданих послуг — оцінювався в 95 млрд
новозеландських дол. На особисте споживання припадало майже 62 % ВВП
Нової Зеландії; близько 20 % — на інвестиції в основний капітал і 17 % —
на державні відомства і служби. Ці пропорції були аналогічні до
пропорцій 1980 р. Середньорічний фактичний приріст ВВП у 1982—1989 р.
складав 1,4 %, тобто вдвічі менше середнього приросту, характерного для
країн ОЕСР.

Трудові ресурси. Загальна чисельність трудових ресурсів Нової Зеландії в
1997 р. складала майже 1,7 млн чоловік. За минуле десятиліття структура
новозеландської економіки зазнала деяких змін; відповідно змінилася і
зайнятість самодіяльного населення. Продовжувала знижуватися частка
зайнятих у видобувній промисловості й сільському господарстві при
одночасному зростанні зайнятості у сфері послуг. У 1997 р. у сільському
господарстві було зайнято 9 % усіх працюючих, в обробній промисловості —
більше 16 %, в оптовій і роздрібній торгівлі — 21 %, у банківській і
фінансовій сфері — більше 12 %, у сфері послуг (включаючи побутове
обслуговування і соціальну сферу) — 27 %. Рівень безробіття в 1997 р.
складав 6,7 %.

Сільське господарство. Приблизно 51 % території Нової Зеландії займають
пасовища й орні землі. Сільське господарство, особливо молочне
тваринництво, механізоване і досить ефективне. Прогресу в цій області
сприяло впровадження наукових методів у землеробство й тваринництво.
Тваринництво відіграє найважливішу роль в економіці Нової Зеландії.
Головними видами експортованої продукції є м’ясні та молочні продукти,
вовна. За виробництвом вовняного волокна Нова Зеландія стоїть на другому
місці у світі (після Австралії). Основна частина валютного виторгу
формується за рахунок експорту м’ясопродуктів, особливо баранини
(експортується 90 % м’яса молодих тварин і 75 % м’яса дорослих тварин) і
яловичини (на експорт іде 81 %). Вивозиться і більшість продукції
молочного тваринництва (90—95 %) у вигляді масла, сиру, сухого молока та
ін.; на її частку припадає приблизно 20 % загального обсягу експорту.

Головними сільськогосподарськими культурами, вирощуваними в Новій
Зеландії, є пшениця, овес, ячмінь, кукурудза (маїс), горох і картопля.
Усі ці культури, за винятком картоплі, вирощуються на Південному
острові. Нова Зеландія повністю забезпечує себе пшеницею, а також
виробляє достатню кількість овочів і фруктів для задоволення
внутрішнього попиту. Яблука, груші й ківі вирощуються на експорт.
Розведення цитрусових й інших субтропічних плодів (ківі) зосереджено на
берегах заток Пленті й Поверті на Північному острові; інші сорти фруктів
вирощуються на всій території країни. У районах Іст-Кост, Хокс-Вей і
Мартінборо на Північному острові й Марлборо на Південному розвинуте
виноградарство і виноробство.

Рибальство. Прибережні води Нової Зеландії багаті на велику кількість
комерційно цінних видів риби та їстівних молюсків. Із середини 1970-х
років значно виріс обсяг експорту морепродуктів. Введення в 1978 р.
200-мильної особливої економічної зони зробило Нову Зеландію власницею
однієї з найбільших акваторій у світі

Лісове господарство. Ліси з місцевих порід, що відіграють велику роль у
ландшафтах Нової Зеландії, займають 6,4 млн га і збереглися в основному
на західних схилах Південних Альп (острів Південний). Основу лісового
господарства складають 1.5 млн га штучних насаджень, що переважно
складаються зі швидкорослої каліфорнійської сосни Pinus radiata; вони
дають основну масу сировини для целюлозно-паперової й деревообробної
промисловості. Обсяг експорту лісопродуктів у 1996—1997 pp. оцінювався в
2,4 млрд новозеландських дол. Лісопосадки ініційовані урядом ще до
Другої світової війни й активно проводилися в 1970—1980-ті роки. У
1990-х роках значна частина лісів, що знаходилися у власності держави,
була приватизована.

Мінеральні ресурси. Запаси корисних копалин у Новій Зеландії відносно
невеликі. У 1852 р. було відкрите золото, спочатку на півострові
Коромандел, а потім на острові Південний; видобуток золота був основним
джерелом валютних надходжень протягом другої половини XIX ст. Пізніше ця
галузь занепала, однак у 1980-х роках відновилася інтенсивна розробка як
розсипних, так і корінних родовищ золота. Кам’яне вугілля зустрічається
досить часто, однак 90 % промислових запасів (переважно лігніту)
зосереджені на острові Південний. У 1996 р. 3,6 млн тонн
суббітумінозного вугілля було добуто в кар’єрах Північного острова.
Значна кількість вугілля вивозиться на експорт, головним чином у Японію.

З інших нерудних корисних копалин у великій кількості добуваються
будівельні матеріали — пісок, бутовий камінь, гравій і галька, а також
глина, вапняк, доломіт. У 1970 р. поблизу Окленда був побудований
металургійний завод, де виплавляється високоякісна сталь із залозистих
пісків за способом, розробленим новозеландськими фахівцями. Триває
розробка титаномагнетитових чорних пісків, що залягають уздовж західного
узбережжя обох островів; вони використовуються при виплавці сталі, а
також йдуть на експорт. На острові Північний, у Капуні і в районі
Нью-Плімута, виявлені відносно невеликі запаси нафти і природного газу.
Більшим за об’ємом є газове родовище в морі, відкрите в 1969 р. на
південний захід від Нью-Плімута, яке освоюється з початку 1980-х років.

Енергетика. Нова Зеландія має в достатній кількості всі джерела енергії,
крім нафти. У 1996 р. за рахунок внутрішніх ресурсів потреби країни в
первинних джерелах енергії задовольнялися на 89 %, а в нафті — на 44 %.
32 % виробленої енергії дає нафта, 29 % — природний газ, 13 % —
гідроелектростанції; на частку інших джерел (вітер, біогаз тощо)
припадає 5 %. У 1996 р. видобуток нафти й конденсату в Новій Зеландії
був еквівалентний 911015 Дж, а природного газу — 1801015 Дж. Значний
внесок в енергетику роблять геотермальні джерела; побудована в 1958 р.
електростанція в Уаїракеї (острів Північний) є однією з найбільших у
світі, що використовують підземне тепло. Досить великим є
гідроенергетичний потенціал Нової Зеландії, особливо острова Південний,
що має гористий рельєф. Великий гідроенергетичний комплекс розташований
на р. Уаїтакі, звідкіля електроенергія передається в міста острова
Північний по високовольтній лінії і підводному кабелі.

Обробна промисловість. Головною галуззю залишається харчова, в основному
м’ясомолочна промисловість. Велике значення мають також деревообробні,
целюлозно-паперова галузі й виробництво продукції з металу й пластмас.
Значна частина промислового виробництва зосереджена на острові
Північний, де головним індустріальним центром є Окленд. На острові
Південний промислові підприємства розміщені переважно в районі
Крайстчерча.

Автомобільні дороги. У країні функціонують 74 автомобільні дороги,
включаючи магістральні шосе, завдовжки загалом близько 10,5 тис. км; ці
дороги знаходяться у віданні центрального уряду або провінцій. Крім
того, є близько 15 тис. км міських магістралей і 66 тис. км сільських
доріг. Таким чином, дорожня мережа Нової Зеландії має довжину більше 92
тис. км і включає більше 15,8 тис. мостів. Будівництво й експлуатацію
доріг загальнонаціонального значення проводить державна організація
«Транзит Нью-Зіландії; інші дороги знаходяться у віданні місцевої влади.

Залізниці. У 1993 р. корпорація «Нью-Зіланд рейл», що належала державі,
була продана міжнародному консорціумові, до складу якого входять як
новозеландські, так й іноземні компанії. Комплекс транспортних операцій
здійснює компанія «Транс рейл», що займається перевезеннями, доставкою й
зберіганням вантажів, технічним обслуговуванням доріг і транспортних
засобів, а також пасажирськими перевезеннями. У її віданні знаходиться
також система міжміського автобусного сполучення, причому обсяг
автобусних пасажирських перевезень перевищує залізничний. Ця ж компанія
здійснює експлуатацію чотирьох поромів, які перевозять поїзди,
автомобілі й пасажирів через протоку Кука, курсуючи між Веллінгтоном і
Піктоном.

Водний транспорт. Специфіка географічного положення країни обумовлює
провідну роль морського транспорту в зовнішній торгівлі, хоча власний
океанський флот Нової Зеландії невеликий і більшість перевезень
здійснюється кораблями іноземних компаній. Найбільшим портом Нової
Зеландії залишається Окленд, хоча більша (за обсягом) частина експорту,
в основному лісоматеріали й молочні продукти, проходить через порт
Тауранга. Важливими портами є також Веллінгтон, Фангареї (сюди
доставляється вся імпортована нафта), Нью-Плімут, Нейпір, Данідин і
Літтелтон. Сполучення між островами Північний і Південний відбувається
через порти Веллінгтон і Піктон, з’єднані поромною переправою. Між
Сіднеєм (Австралія) і новозеландськими портами Веллінгтон і Окленд
налагоджені регулярні вантажопасажирські пароплавні перевезення. Крім
того, в Окленд (рідше у Веллінгтон) заходять трансокеанські кораблі, що
курсують між Сіднеєм і тихоокеанськими портами Північної Америки.

Повітряний транспорт. Нова Зеландія має одну із найгустіших у світі
мереж внутрішніх авіаліній, що обслуговуються державними й приватними
авіакомпаніями. «Ейр Нью-Зиланд» й іноземні авіакомпанії з’єднують
країну з Австра^ лією і забезпечують зв’язок із південною частиною
Тихого океану, Східною Азією, Великобританією і західним узбережжям США.
Головні міжнародні аеропорти знаходяться в Окленді, Крайстчерчі й
Веллінгтоні. Близько десятка інших аеропортів обслуговують внутрішні
перевезення.

Фінанси й банківська справа. Нова Зеландія ввела десяткову монетну
систему в 1967 p., коли новозеландський фунт був замінений
новозеландським доларом. Новозеландський долар дорівнює 100 центам. В
обігу знаходяться монети у 5, 10, 20 і 50 центів; 1 і 2 долари; банкноти
в 5, 10, 20, 50 і 100 дол. Усі гроші випускаються Державним резервним
банком Нової Зеландії.

Зовнішня торгівля. Економіка Нової Зеландії значною мірою залежить від
зовнішньої торгівлі й отже, від мінливості міжнародної економіки. У
1996-1997pp. Нова Зеландія одержала від експорту близько 21 млрд
новозеландських дол і витратила на імпорт близько 21,3 млрд
новозеландських дол. Близько 17 % експортного виторгу надходило від
продажу молочних продуктів, 13 % — м’яса, 11 % — лісоматеріалів і
продукції деревообробної промисловості, 11 % — інших лісопродуктів і 5 %
— вовни. З 1973 p., коли традиційний головний торговельний партнер
країни — Великобританія — приєднався до Європейського економічного
співтовариства, Нова Зеландія розширила ринки збуту. Значно збільшилися
обсяги торгівлі з азіатськими країнами, особливо з Японією. У грудні
1982 р. була підписана «Угода про більш тісне економічне
співробітництво» (CER) з Австралією, а в 1990 р. були скасовані всі
обмеження в торгівлі між цими країнами. У 1996—1997 pp. головним
торговельним партнером Нової Зеландії була Австралія, на яку припадало
близько 24 % новозеландського імпорту і 20 % експорту. До числа основних
партнерів належала також Японія (15 % експорту і 13 % імпорту), США (10
% експорту і 17 % імпорту) і Великобританія (6,5 % експорту і 5,3 %
імпорту). У 1996 р. уряд Нової Зеландії зумів за допомогою продажу
частини державної власності й вигідних вкладень прибутку повністю
сплатити зовнішній борг.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020