Реферат на тему:
Рослинні тканини їх класифікація
Рослинні організми можуть бути одно- і багатоклітинними. Тіло
одноклітинної рослини складається лише з однієї клітини, яка і здійснює
всі необхідні життєві функції та процеси (живлення, дихання, виділення,
розмноження).
Тіло багатоклітинної рослини складається із сукупності клітин, групи
яких спеціалізуються на виконанні певних функцій. Такі спеціалізовані
групи клітин у рослині утворюють тканини. Тканина — це сукупність
клітин, що мають спільне походження, однакову форму і виконують одну й
ту саму функцію (або тканина — це стійкий, тобто закономірно
повторюваний, комплекс клітин, які подібні за походженням, будовою і
пристосовані до виконання однієї або кількох функцій). Між клітинами в
деяких тканинах знаходиться міжклітинна речовина, яка не має клітинної
будови.
Залежно від виконуваної функції виділяють такі типи тканин: твірна,
основна, провідна, покривна, механічна. Багато з них можна поділити на
дрібніші групи. Покривна, провідна, механічні і основні тканини
(постійні тканини) рослини виникають з твірної тканини, клітини якої
безперервно діляться і дають початок постійним тканинам, і
Твірна тканина, або меристема (мал. 1), складається з клітин невеликого
розміру з тонкою оболонкою і великим ядром, які щільно прилягають одна
до одної без міжклітинних просторів. За розміщенням на рослині
розрізняють верхівкові, бічні і вставні твірні тканини. Верхівковою
(апікальною) називають твірну тканину верхівки стебла (конус
наростання), верхівки кореня (ділянка поділу), верхівок їхніх бічних
відгалужень. Бічна тканина закладається всередині стебла й кореня і
зумовлює ріст стебла і коренів у товщину. Вставна (інтеркалярна) буває в
певних ділянках стебла і листка (наприклад, біля основи міжвузля стебла
злакових рослин), її клітини забезпечують вставний, або інтеркалярний,
ріст стебла.
За походженням твірні тканини бувають первинними і вторинними. Первинна
твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів,
тобто це клітини зародкових стебла і кореня, що діляться. Вторинна
твірна тканина виникає з первинної. До неї належить, наприклад, камбій,
поділ клітин якого дає ріст стебла і кореня в товщину у дводольних
рослин. З клітин твірної тканини (меристеми) формуються всі інші типи
тканин.
Основну тканину (мал. 2,) зазвичай називають виповнювальною (або
паренхімою), оскільки вона створює ніби основу органів і заповнює
простір між
Мал. 1. Твірна тканина (1):
верхівкова (а — кореня, б — стебла) і вставна (в)
Мал. 2. Основна тканина:
1 — аеренхіма стебла водяної рослини з великими міжклітинниками (а);
2 — запаслива паренхіма бульби з крохмалем
провідними й арматурними тканинами. Розрізняють три групи основних
тканин: асиміляційну, запасливу і повітроносну (аеренхіму).
Основна асиміляційна тканина розміщена в усіх зелених частинах рослин.
Її клітини містять хлоропласти, в яких здійснюється процес фотосинтезу.
Основна запаслива тканина заповнює м’які частини листків, плодів,
серцевину стебел та коренів. У її клітинах відкладаються на запас
поживні речовини. Основна повітроносна тканина багата, як правило, на
міжклітинні проміжки, заповнені повітрям. Міжклітинники, сполучаючись у
загальну сітку, забезпечують газообмін рослин.
Провідна тканина — тканина, по якій у рослині переміщуються вода та інші
речовини. До її складу входять судини (трахеї), трахеїди і ситоподібні
трубки (мал. 3).
Судини (трахеї) — це довгі трубки, що формуються з багатьох розміщених
одна над одною клітин, поперечні стінки яких руйнуються. Поздовжні
стінки судин нерівномірно потовщені (здерев’янілі), цитоплазма відмирає.
Трахеїди — це видовжені клітини з косими поперечними перетинками, якими
вони сполучаються одна з одною, утворюючи суцільний ланцюг. Як і трахеї,
це мертві клітини з нерівномірно здерев’янілими стінками. Здерев’яніння
(потовщення) може мати вигляд кілець, спіралей, драбинок, сіток. Завдяки
потовщенням трахеї і трахеїди протистоять стискуванню і розтягуванню.
Подібність будови трахей і трахеїд пояснюється єдиною функцією. По них
вода і розчинені в ній мінеральні солі рухаються від коренів до
надземних частин рослини.
Судини і трахеїди функціонують кілька років, а потім закупорюються
внаслідок діяльності паренхімних клітин деревини.
Ситоподібні трубки — видовжені, живі клітини, що сполучаються між собою
за допомогою поперечних перетинок
Мал. 3. Провідна тканина:
l-4 — судини; 5-7 — трахеїди. Ситоподібні трубки в поздовжньому (8) і
поперечному (9) розрізі; а — клітини-супутники; б — поперечна перетинка
ситоподібної трубки; в — пори
з великою кількістю пор і нагадують сито (ситоподібна пластинка).
Поздовжні стінки ситоподібних трубок потовщуються, але залишаються
целюлозними і не дерев’яніють. Цитоплазма клітин зберігається, а ядро
руйнується на самому початку формування трубок. Поряд із ситоподібними
трубками розміщені супровідні клітини — клітини-супутники. Вони
заповнені цитоплазмою. Ядро велике. Функціональне значення їх, як
вважають, полягає в тому, що в них утворюються ферменти, значна
кількість АТФ та інші активні речовини, які мають велике значення в
процесі обміну речовин і. транспорту органічних сполук по ситоподібних
трубках. Клітини-супутники властиві не всім рослинам, їх немає у флоемі
голонасінних та вищих спорових рослин.
Покривна тканина (мал. 4) — це епідерма (епідерміс), корок та кірка. За
походженням епідерма (шкірка) — первинна покривна тканина — розвивається
з апікальної меристеми. Епідерма вкриває фотосинтезуючі органи рослини і
молоді корені. Найчастіше має один шар живих, без хлоропластів, тісно
притиснених одна до одної клітин. Стінки клітин звивисті і мають різну
товщину. Звернені до зовнішнього середовища стінки товщі і часто вкриті
товстим шаром кутикули (плівка з жироподібних речо-
Мал. 4. Покривна тканина:
а, г — епідерміс відповідно однодольної і дводольної рослин; б — продих
у збільшеному вигляді; в — поперечний переріз шкірки листка гвоздики
(І), стебла кактуса (ІІ) і стебла клейнії (ІІІ); д — поперечний переріз
через сочевичку; 1 — клітини епідермісу; 2 — продих; 3 — кутикула; 4 —
шар кутинізованої оболонки; 5 — целюлозний шар оболонки; 6 — епідерміс;
7 — корок; 8 — виповнювальна тканина
вин). Захисні властивості епідерми можуть підсилюватися різними
виростами — волосками.
Як правило, епідерма функціонує на рослині впродовж одного року
(точніше, впродовж вегетаційного періоду). З часом, найчастіше під
осінь, замість епідерми на стеблі утворюється вторинна покривна тканина
— корок, що входить до складу перидерми, яка, на відміну від епідерми,
утворюється лише на стеблах та коренях.
Корок — багатошарова мертва тканина, що утворюється за рахунок вторинної
меристеми (коркового камбію). Оболонки клітин корка потовщені і
просочені речовиною, за складом близькою до жирів, майже непроникною для
води й повітря. Ці клітини щільно зімкнені між собою (міжклітинників
немає) і виконують основні захист функції. Клітини корка мертві,
наповнені повітрям або смолистими чи дубильними речовинами.
Кірка утворюється на зміну корку, тому її іноді називають третинною
покривною тканиною. Типова кірка спостерігається у деревних рослин.
Перидерма під натиском розростання стебла в товщину через 2-3 роки
розривається. В глибших шарах кори закладаються нові ділянки коркового
камбію, які утворюють нові шари корку. Ці нові відмерлі шари тканин
ущільнюються, деформуються і утворюють кірку (блок різнорідних відмерлих
тканин).
Функції покривних тканин — захист органів від випаровування, висихання,
охолодження, різних пошкоджень. Разом з тим клітини епідерми
забезпечують газообмін (продихові клітини) і всмоктування води та
розчинених у ній речовин (клітини епіблеми з кореневими волосками).
Механічна тканина (мал. 5) складається з мертвих клітин з потовщеними
оболонками. Більшість клітин мають форму довгих волокон. Проте є й такі,
у яких довжина приблизно дорівнює ширині, їхні оболонки товщі, ніж у
волокнистих клітин. Це кам’янисті клітини, що надають міцності кісточкам
вишень, абрикос, шкаралупі горіхів тощо.
У рослинах часто трапляються комплекси провідних клітин і волокон
механічної тканини. Такі комплекси називають судинно-волокнистими, або
провідними, пучками (мал. 6). Вони йдуть уздовж кореня, стебла, черешків
листків, утворюють сітку жилок листка. Основними частинами пучка
більшості квіткових рослин є два компоненти — деревина (ксилема) і луб
(флоема). Деревина складається з судин (трахей), трахеїд і деревних
волокон (жи-
Мал. 5. Механічна тканина:
1 — деревні волокна; 2 — група луб’яних волокон; 3 — склеренхіма
Мал. 6. Судинно-волокнисті пучки (поперечний переріз):
а — закритий стебла кукурудзи; б — відкритий стебла гарбуза (ліворуч —
детальний малюнок, праворуч — схематичний); 1 — тонкостінна основна
паренхіма стебла; 2 — склеренхіма; 3 — клітини-супутники; 4 —
ситоподібні трубки; 5 — деревна паренхіма; 6—8 — судини; 9 — порожнина;
10 — зовнішня флоема; 11 — камбій; 12 — вторинна, 13 — первинна ксилема;
14 — внутрішня флоема
вих паренхімних клітин та механічних елементів). Луб (флоема) — складна
тканина вищих рослин, до складу якої входять ситоподібні трубки з
клітинами-супутниками і луб’яна паренхіма (власне паренхіма і волокна).
Навколо цих компонентів пучка розміщені клітини механічної тканини, які
значно зміцнюють його.
Провідні пучки виникають у меристемних зонах із прокамбію (меристеми),
який диференціюється з меристеми конуса наростання. Прокамбій функціонує
в рослині недовго. Через деякий час поділ його клітин припиняється, і
вони або всі перетворюються на елементи ксилеми і флоеми, або між
флоемою і ксилемою залишається ряд про-камбіальних клітин, які стають
вторинною меристемою — камбієм. Клітини камбію діляться паралельно
поверхні рослини, і пучок може рости внаслідок утворення вторинної
флоеми й ксилеми.
Пучки, які мають камбій, називають відкритими, які його не мають, —
закритими. Здатність утворювати ті чи інші пучки — характерна
особливість рослин. Так, для однодольних характерні закриті провідні
пучки, для дводольних — відкриті.
У кожному органі квіткової рослини співвідношення тканин різне.
Диференціювання клітин рослин на тканини і органи — один з ароморфозів,
який забезпечив пристосування до існування на суходолі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
